<<
>>

Зміст законності.

Аналіз законності, в широкому розумінні, дозволяє розрізняти в її змісті самостійні моменти діалектики — правові, юридичні й дер­жавно-політичні.

Законність не відокремлена від загальнообов’язковості права.

Влас­не цей момент отримав найбільше відображення в науці, в більшо­сті визначень законності. В такому випадку законність характеризує право, взяте під кутом зору його здійснення. Головне тут — вимога бездоганного втілення вжиття законів і підзаконних нормативних актів, що базуються на них. Іншими словами, законність у подібно­му розумінні вимагає відповідності поведінки суб’єктів суспільних

відносин приписам правових норм, тобто забезпечення реальної пра­вомірної поведінки всіх їх учасників. Цей аспект законності випли­ває з самого факту існування права як системи загальнообов’язкових правил. Із цих позицій про законність можна говорити як про умо­ву життя державно-організованого суспільства.

Інший бік явища, що досліджується, ототожнюється з ідеєю за­конності, під якою розуміється ідея, котра формується в суспільній правосвідомості щодо доцільності і необхідності такого реального стану, коли не залишиться місця для свавілля, буде фактично досяг­нута загальність права, дійсна реалізація прав і свобод. Не випад­ково законність одночасно трактується і як принцип права, який концентровано відображає основні особливості останнього, його властивості, що розглядаються в дії, в процесі реалізації. Внаслідок цього і право аналізується як сила, яка забезпечує організованість суспільних відносин. Будучи загальноправовим принципом, закон­ність проникає у плоть правової матерії, визначає її формування, функціонування, розвиток і, зокрема, таку ознаку права, як верховен­ство правового закону і піднормативність правозастосовних актів.

Законність, яка розуміється як метод державного керівництва су­спільством, передбачає, що свої функції держава здійснює виключ­но правовими засобами —- шляхом прийняття нормативних актів і забезпечення їх бездоганної реалізації.

А оскільки правове регулю­вання поширюється на різні сфери суспільного життя, необхідна достатня повнота його регламентації. При цьому держава не тільки формально закріплює правові норми, а й забезпечує (політичними, організаційними, правовими засобами) їх реалізацію і захист.

У такій державі неможливе свавілля в діяльності посадових осіб, виключається прийняття рішень за суб’єктивними міркуваннями, вирішення політичних питань силовими методами. Особливе місце в діяльності держави відводиться законодавчим і судовим органам.

У цей же час законність є принципом діяльності держави. Дер­жава, всі її органи, посадові особи пов’язані правовими нормами і діють у їх рамках. Законність, яка розглядається з цієї точки зору, служить принципам не будь-якої, а лише демократичної держави. Інакше кажучи, законність є антиподом свавілля і беззаконня і перш за все беззаконня ті самої державної влади і її посадових осіб. Най­більш яскраво цей принцип проявляється в правовій державі, обу­мовлюючи її сутність. Таку державу можна визначити і як державу суворої законності.

Разом із тим вимоги реалізації права щодо втілення правових при­писів в життя — не формальна вимога, не самоціль, а умова нор­мального функціонування суспільства і держави, забезпечення по­рядку, організованості і дисципліни. Завдяки законності в суспільстві впроваджуються ідеї справедливості, гуманізму, особистої і суспіль­ної свободи. Тому в широкому соціально-політичному розумінні за­конність можна вважати режимом суспільно-політичного життя. Це режим, за якого діяльність всіх суб’єктів права базується на законі, а ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності панують над особистими, вузько груповими інтересами. Режим за­конності — така морально-політична атмосфера, при якій у суспіль­ному житті точне і неухильне виконання законів, реальність і непо­рушність прав людини є основою життя суспільства, його громадян.

Ще Аристотель вважав законність ознакою найкращої державної форми — політики. Гегель також протиставляв істинно демокра­тичну державу, де панує закон і свобода особи, деспотії — «стану беззаконності, в якому особлива воля як така, чи то воля монарха, чи народу (охлократія), має силу закону чи, точніше, підмінює со­бою закон».

Отже, законність — це такий політико-правовий режим, такі умо­ви життя, така правова атмосфера, які захищають особу від свавіл­ля, народ від анархії, суспільство в цілому - від насильства, хаосу, безпорядку.

23.3

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Зміст законності.:

  1. Смешивание исходных материалов
  2. Исследование микроструктуры и изломов закаленных низколегированных порошковых сталей
  3. Основные результаты и выводы
  4. Оценка быстродействия коммутационного устройства при использовании параллельно-конвейерной диспетчеризации пакетов
  5. ИСТОЧНИКИ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА.
  6. Сведения об авторах
  7. Некоторые вопросы реформирования административного правосудия в Кыргызской Республике
  8. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  9. О понятии финансового опциона
  10. § 2. Понятие и функции нотариата