<<
>>

Законність як одна з важливих правових категорій.

Законність — фундаментальна категорія всієї юридичної науки І практики, а її рівень і стан віддзеркалюють правове життя суспіль- і гна і його громадян.

Право є великою цінністю і фактором соціального життя.

Проте Ного реальність визначається не тільки тим, що воно знаходить своє вираження у формальних нормативно-правових актах — законах, указах, постановах, кодексах та інших систематизованих актах. Право реальне перш за все тому, що владна воля, відображена у законах, втілюється в поведінці людей — громадян, які виконують закон, осіб, нкі вступають у відносини шляхом укладання договорів, суддів та інших посадових осіб, які застосовують закон.

Навіть найдосконаліший закон живе тільки тоді, коли він вико­нується, впливає на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей. Властиво, ця сторона права, яка пов’язана з життям закону, Ного дійсністю, і характеризується поняттям «законність».

Проблема законності — одна з центральних у теорії держави і права. Актуальність її очевидна як у теоретичному, так і практич­ному плані.

В юридичній науці склалася традиційна концепція законності, суть якої полягає в суворому' й неухильному дотриманні й виконан­ні чинного законодавства усіма суб’єктами права. А з точки зору функціональної ролі законність розглядається як принцип, як ме- год здійснення влади, як режим суспільного життя, як система ви­мог, які висуваються до особи.

Як стійке явище суспільного життя, законність виникає і форму­ється в умовах цивілізованого суспільства, що спроможне забезпе­чити реальну рівність громадян перед законом. Такі умови значною мірою створюються ринковими відносинами, за яких свобода при­ватної власності є рівною можливістю для всіх. Забезпечити рівність у сфері виробництва матеріальних та нематеріальних благ, поста­вити виробників в однакові умови — головне завдання правової держави. Майнова ж нерівність створюється не юридичними зако­нами, а природними можливостями кожної людини.

А тому до тих пір, поки в суспільстві існує нерівне становище людей у сфері ви­робництва матеріальних, духовних цінностей, неможна говорити про їх рівність перед законом і, відповідно, про законність.

Вимога додержуватись виданих державою законів сформована давно. Ще римські юристи говорили про безумовну необхідність до­тримання законів (закон суворий, але це закон — dura lex, sed lex).

Система римського права є юридичною базою законності у сфері регулювання майнових відносин, яку в подальшому було перетво­рено в більш цивілізовані форми, поступово забезпечуючи реаль­ною рівністю перед законом усіх учасників суспільних відносин.

У суспільстві, що функціонує в режимі міцної законності, реаль­но існує чітке розмежування і гармонійна взаємодія законодавчої, виконавчої та судової влади. Ж.-Ж. Руссо, наприклад, бачив голов­не завдання законності в тому, щоб забезпечити щастя і благо всім громадянам, свободу і рівність перед законом для всіх. Ці загальні ідеї, висловлені не тільки Руссо, а й багатьма іншими мислителями минулого, знаходять своє втілення в сучасному цивілізованому світі,

Законність виражає загальний принцип відношення суспільства до права в цілому. Тому її зміст необхідно розглядати у трьох аспектах:

а) в плані «правового» характеру суспільного життя;

б) з позиції вимоги загальної поваги до закону і обов’язків його виконання всіма без винятку;

в) під кутом зору домагання реального захисту і забезпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку в цілому від будь-якого свавілля.

Отже, зміст законності пов’язаний як із поведінкою пересічних суб’єктів, що безпосередньо реалізують право, гак і з діяльністю дер­жавних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб щодо його формування, застосування і захисту.

В недалекому минулому вітчизняна наука аналізувала законніст ь переважно в іншому аспекті й тлумачила її як вимогу бездоганного додержання норм права всіма його суб’єктами. За своєю сутністю цс правильне розуміння, проте воно однобічно відображає зміст цього явища.

В цьому випадку вимоги законності поширюються лише на громадян і їх організації, органи, що безпосередньо реалізують свої права й обов’язки. Діяльність органів, що забезпечують правове ре­гулювання (правотворчих і правозастосовчих), знаходиться поза її змістом.

Зазначене розуміння однобічно орієнтувало й юридичну практи ку. Забезпечення законності зводилось, головним чином, до роботи контрольно-наглядових і правоохоронних органів — виявлення по- 452

рушників правових приписів і їх подальшого покарання. Результа­том цього і став обвинувальний ухил у їх діяльності. Навіть суд розглядався як правоохоронний орган, а не орган правосуддя, що гарантує захист прав і свобод громадян та їх об’єднань.

Таке розуміння законності, яке задовольняло потреби тоталітар­ного режиму, зовсім не забезпечувало нормального функціонуван­ня суспільства в умовах демократії і, тим більше, не сприяло фор­муванню і зміцненню правової держави і суспільства.

Подібне трактування законності є результатом ототожнення права І закону, коли будь-який нормативний акт, що походить від держа­на (навіть антигуманний, реакційний) — «право» і відповідно ви­магає реалізації.

Проте такі акти не забезпечують мели правового регулювання, іаконності. Навпаки, вони породжують соціальну напругу, обмежу­ють свободу громадян, їх природні права, завуальовано припуска­ні і ь беззаконність і свавілля в діяльності посадових осіб. Крім цьо­го, неважко зауважити, що при такому розумінні законності акцент роби ться лише на виконанні норм права, а питання щодо змісту цих норм, які, як відомо, в більшості носять вольовий характер, залиша- • п.ся поза увагою.

Однак законність є комплексним політико-правовим явищем, що відображає правовий характер організації суспільно-політичного жит­ні, органічний зв’язок права і влади, права і держави. Не випадково рнніше теорія правової держави носила іншу назву — «планування права».

23.2

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Законність як одна з важливих правових категорій.:

  1. ПРАВОВЫЕ АКТЫ, ИЗДАВАЕМЫЕ ОФСБ
  2. 33. Основания и условия гражданско-правовой ответственности
  3. 56. Гражданско-правовая ответственность за нарушение обязательств.
  4. Административно - правовое регулирование военной службы в ОФСБ.
  5. 34. Виды гражданско-правовой ответственности.
  6. 35 Размер гражданско-правовой ответственности
  7. 32. Понятие, значение, характер и принципы гражданско-правовой ответственности.
  8. 60 Порядок заключения гражданско-правового договора.
  9. 2. Основные черты гражданско-правового метода регулирования общественных отношений
  10. Финансово-правовой статус Центрального банка России как органа надзора
  11. § 1.Общая характеристика правового регулирования нотариата и нотариальной деятельности
  12. Правовые основы и виды ответственности па административному праву.
  13. 61 Основания и правовые последствия изменения расторжения договора
  14. Реформа административной юстиции в Литве: институционные и правовые аспекты
  15. 64. Гражданско-правовые способы защиты авторских и смежных прав.
  16. ГЛАВА 3. ОСОБЕННОСТИ ФИНАНСОВО-ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ПРУДЕНЦИАЛЬНОГО БАНКОВСКОГО НАДЗОРА
  17. Тема: Компетенция органов как важнейший элемент их правового статуса
  18. Глава III. Правовое регулирование организации и компетенции нотариата в РоссийскойФедерации
  19. ЧАСТЬ II. Сравнительные правовые аспекты: административная юстиция в Центральной Азии и Европ