<<
>>

Загальна характеристика теорій походження держави.

У сучасній юридичній науці розрізняють теорії (концепції) виник­нення держави, що пояснюють сутність та соціальні функції дер­жави. Звернемося до основних із них.

Теологічна теорія.

Одним з її представників був Хома Аквінсь- кий. Його вчення побудоване на ієрархії форм: від Бога чистого ро­зуму — до духовного й матеріального світу'. Проголошення похо­дження держави від Бога обгрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найбільш реакційні держави, підкреслює думку проте, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана захищати бла­го всіх.

Зазначена теорія доволі багатоаспектна, що, безперечно, поясню­ється особливими історичними і матеріальними умовами існування різних держав як Стародавнього Сходу, так і Стародавнього Захо­ду (Греція, Рим).

У стародавніх народів політико-правова думка має міфологічні витоки і розвиває уявлення про те, що земні проблеми є частиною загальносвітових, космічних, мають божественне походження. У руслі такого розуміння і висвітлюються в міфах теми суспільного і дер­жавного ладу, земного життя людей, їх взаємовідносин між собою, прав і обов’язків.

Як зазначалося, основна ідея теологічної теорії — божественне першоджерело походження і сутності держави: вся влада від Бога. Це надавало їй безумовної святості.

Так, за стародавньокитайським міфом про походження і харак­тер земної влади, саме персона правителя Піднебесної (тобто імпе­ратора Китаю) мас єдиний зв’язок із вищими сферами. Вся влада символізує особу правителя у вигляді внутрішньої сили, а інші по­садові особи і державний апарату цілому є лише проводирями ви­щої влади.

У Єгипті, Вавілоні, Індії існувала інша версія. Боги як джерело влади правителя продовжують залишатися вершителями земних та інших справ. Згідно з міфами єгиптян, а потім і греків, Боги висту­пають також як першопочаткові безпосередні правителі і законо­давці заснованих ними суспільств і держав.

А ось якої думки дотримувались древні євреї. За їх версією, єди­ний, істинний Бог є покровителем усього єврейського народу, його царем (верховним законодавцем, правителем і суддею) Закони єв­рейського народу отримані від Бога (законодавство Мойсея).

Закони, правосуддя, справедливість по-єгипетськи уособлює бо­гиня МААТ (МА-АТ). Судді носили її зображення і вважали себе її жерцями. Божественний характер земної влади фараонів, жерців і урядовців, а також офіційно схвалених правил поведінки — основ­них джерел тодішнього права (звичаїв, законів, рішень суддів) означав, що всі вони відповідають або повинні відповідати МААТ — при­родно-божественному порядку справедливості. Подібне розуміння знаходить своє вираження в Рігведі (священних гімнах індоаріїв), дао (давньокитайській міфології), дикі (у древніх греків). У кожному з цих джерел йдеться про правду-справедливість, яка в подальших природно-правових концепціях праворозуміння визначається як при­родне (чи природньо-божественне) право.

Засновниками патріархальної теорії вважають Платона і Арис­тотеля. Платон, учень Сократа, придбав діброву (гай) на околиці Афін, яка носила ім’я героя Академа, заснував тут свою знамениту ака­демію, яка проіснувала тисячоліття (до 529 р. н. е.).

Платон у своїй грунтовній праці «Держава» конструює ідеальну справедливу державу, яка бере свої початки із сім’ї, де влада монар­ха порівнюється з владою батька над членами його сім’ї, де існує відповідна єдність космосу в цілому, держави і окремої душі. Дер­жава — це обруч, який скріплює своїх членів на основі взаємної поваги і батьківської любові.

Платон вважав, що справедлива людина нічим не відрізняється від справедливого суспільства.

За своєю ідеєю справедливості Платон — противник крайнощів: багатства і бідності. Він тонко помічає політичне значення розша­рування суспільства, що веде до держави бідних і багатих. Його ідеалом є аристократичне державне упорядкування.

Ідеї патріархального розвитку держави набули поширення у XVII ст.

завдяки праці англійця Фільмера «Патріарх», у якій вій доводить, що влада походить від Бога, він передав її своєму старшому синові — па тріарху, а той у свою чергу — своїм нащадкам — королям.

Договірна теорія походження держави отримала поширення в більш пізній час — у XVII-XVΠI ст. у працях Г. Гроція, Б. Спіно- зи, Дж. Локка, Т. Гоббса, Ж.-Ж. Руссо, О. М. Радіщева та ін. Згідно з цією теорією держава виникла в результаті угоди (суспільного договору) як акту розумної волі людей. Основою цієї теорії є по­ложення про те, що державі передував природний стан людей. На основі цього первинного договору створюється громадянське сус­пільство і його політична форма — держава. Остання забезпечує охорону приватної власності і безпеки індивідів, які уклали дого­вір. Водночас укладається вторинний договір про підпорядкування їх певній особі, якій передається влада і яка зобов’язана здійснюва­ти її в інтересах народу В іншому випадку народ має право на пов­стання (Ж.-Ж. Руссо, О. М. Радіщев).

Т. Гоббс доводив протилежне: оскільки влада передана монарху, він володіє необмеженими повноваженнями. Дж. Локк обгрунтову­вав ідею конституційної монархії, оскільки, на його думку, суспіль­ний договір є певним компромісом між монархом і підлеглими, певним обмеженням волі і монарха, і народу.

Теорія насильства. Одним із засновників і провідних представ­ників соціологічного напряму буржуазної теорії держави і права другої половини XIX ст. Був Л. Гумплович, австрійський профе­сор, віце-президент Міжнародного інституту соціології в Парижі. Прихильником цієї теорії був К. Каутський.

Причину походження, основу політичної влади і держави вони вбачали не в економічних відносинах, а в завоюванні, насильстві, поневолюванні (уярмленні) одних племен іншими. В результаті та­кого насильства, стверджували вони, створюється єдність протилеж­них елементів держави: володарюючих і підлеглих, багатих і бідних, переможців і переможених. Не суспільний договір чи ідея свободи, а зіткнення ворожих племен, війна, боротьба, спустошення, одним словом, насильство — ось хрещені батьки держави, — зауважував Л.

Гумплович.

К. Каутський у книзі «Матеріалістичне розуміння історії» писав, що плем’я переможців підкоряє собі плем’я переможених, привлас­нює їх землю, а потім примушує переможене плем’я систематично працювати на себе, сплачувати данину або податки. За будь-яких обставин такого завоювання виникають класи, але це сталося не внаслідок розколу общини на різні підрозділи, а в результаті з’єднання двох общин, із яких одна є панівною, інпіа — пригнобленим і екс­плуатованим класом. Примусовий апарат, який створюється пере­можцями для придушення переможених, перетворюється в державу.

Таким чином, згідно з цією концепцією, держава — це організа­ція панування одного племені над іншим, яка виникла шляхом на­сильства. А це насильство і підпорядкування володарюючим підвлад­них є основою виникнення економічного панування. В результаті воєн племена перетворюються в касти, стани і класи. Завойовники перетворювали підкорених на рабів — на «живе знаряддя». Але прихильники теорії насильства не можуть пояснити, чому тільки на певній стадії завоювання з’являються приватна власність, класи і держава. Відомо, що насильство лише впливає на процес утво­рення держави (древні германці), але без відповідних економічних чинників воно не може бути причиною їх виникнення.

Органічна теорія походження держави, представником якої був Г. Спенсер, вважає державу результатом органічної еволюції, різно­видом якої є соціальна еволюція. Подібно до того, як у живій при­роді, вважав Спенсер, виживають найбільш пристосовані, так і в суспільстві у процесі воєн і завоювань проходить відбір, який ви­значає появу правління і подальше функціонування держави відпо­відно до законів органічної еволюції. Як будь-яке живе тіло, дер­жава ґрунтується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого розвитку ускладнюється, розширюється. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старін­ня. Спеціалізація передбачає, що формування держави супроводжу­ється утворенням об’єднання індивідів у групи-органи, кожна з яких здійснює певну, тільки їй властиву функцію.

Так формується сис­тема органів держави, і все це відбувається як у живому організмі, частини коїрого виконують певні функції в системі цілого. Пози­тивним є обґрунтування диференціації (поділ на класи) та інтеїра- ції суспільного життя (об’єднання людей у державу).

Патримоніальна теорія походження держави. Цю теорію було обґрунтовано в період феодалізму, економічною основою якого ви­ступала феодальна система землеволодіння, а політична — ієрар­хічна структура влади з її пірамідою: король (монарх, цар), князі, бояри, феодали, дворяни, поміщики. З позицій цієї концепції держа­на розглядалась як велике помістя (землеволодіння) її верховного власника — короля або царя. Вона відповідала феодальному спо­собу виробництва і певному типу земельної власності.

У період абсолютизму монарх, який ототожнював себе з держа­вою і якому належала вся земля, мав право наділити (віддати) у власність дворянам та іншим феодалам землю разом з людьми, які проживали на ній. Земля надавалася за державну службу або за від­повідні послуги монарху, або за державні заслуги. Право власності па землю було першоосновою панування над територією. Ці відно­сини були характерними для Німеччини, Росії, Франції, Англії. У той період державні посади продавались як будь-яка власність. Війсь­кова служба не вважалася державним обов’язком, а була заснована на договірних засадах найму. Податки розглядалися не як держав­ний обов’язок, а як ганебний знак особистої залежності і підпоряд­кованості. Необхідні витрати на державні справи покривалися тільки із приватного бюджету монарха. Органи управління (міністри то­що) вийшли із приватних послуг монарха. Такий поступовий пере­хід, перетворення всіх приватних відносин у публічні, зазначає Г. Ф. Шершеневич, не дає можливості точно визначити момент народження держави.

Патрімоніальна теорія намагалася вивести державну владу Із права власності на землю, щоб обгрунтувати «власне право» государя (монарха). Держава виникає там, де є поземельна власність; де не­має держави, там не може бути поземельної власності.

У дійсності право власності виникало насильницьким способом, право воло­діння виникало, набувалось і охоронялось власною силою. Тому ця теорія, з позицій історичної дійсності, пересувається в теорію за­воювання, або насильства.

Психологічна теорія пояснює причини виникнення держави вла­стивостями психіки людини, її біопсихічними інстинктами і тощо.

Гак, Цицерон вважав, що держава є надбанням народу (respublicd). І Іарод — не будь-яке поєднання людей, зібраних разом певним чи­ном, а поєднання багатьох людей, пов’язаних між собою у питаннях права і спільності інтересів. Першою причиною для такого поєд­нання людей є не стільки їх слабкість, скільки природжена потреба жити разом.

Н. Коркунов пов’язував виникнення держави з потребою до «пси­хологічного єднання людей», «колективної свідомості», до необ­хідності розмежування інтересів.

Держава виникає, на думку Коркунова, в результаті усвідомлення масою залежності від влади.

3. Фрейд — засновник психоаналітичного напрямку в буржуаз­ній соціології — виводив необхідність створення держави від пси­хіки людини.

Із існуючої раніше патріархальної орди, керівник якої був вби­тий своїми розлюченими синами, якими керували біопсихічні ін­стинкти («Едипів комплекс»), виникає держава придушення (предмет такого придушення в майбутньому — агресивні нахили людини).

Е. Дюркгейм на противагу індивідуально-психологічній теорії розвинув погляд на людину, як перш за все, суспільну, а не біопси- хологічну істоту. Суспільство реалізується як продукт колективної, а не індивідуальної свідомості людей, у якому формується ідея су­спільної солідарності. Для її забезпечення створюються відповідні державно-правові інститути.

Говорячи про науковість цієї теорії, слід погодитися з Г. Шер- шеневичем, який зазначав, що звести все суспільне життя до пси­хологічної взаємодії людей, пояснити життя суспільства і держави загальними законами психології — таке ж перебільшення, як і всі інші уявлення про суспільство і державу.

Учення про державу Г.-В.-Ф. Гегеля.Своєрідну теорію походжен­ня держави створив видатний представник німецької класичної фі­лософії Г.-В.-Ф. Гегель. Він стверджував, що в основі всіх явищ природи і суспільства, а отже, держави і права, лежить абсолютний духовний і розумний початок —- «абсолютна ідея» («світовий ро­зум», «світовий дух»).

У своєму творі «Філософія права» Гегель із позицій об’єктивно­го ідеалізму критикує теорію договірного походження держави. Він визнає заслугу Руссо у тому, що той бачив основу держави в спіль­ній волі, але помилка Руссо, на думку Гегеля, полягає в тому, що він виводить спільну волю з волі окремих особистостей, в той час, як воля держави є щось об’єктивне, сам по собі розумний початок, незалежний у своїй основі від визнання волі окремих осіб.

Будучи об’єктивним ідеалістом, Гегель виводив державу і право з абсолютної ідеї, з вимог розуму. Він оспорював тезу прихильни-

ків договірної теорії про те, що держава створена людьми для за­безпечення й охорони свободи особистості і власності. На думку Ге- геля, держава не страхова установа, вона не служить окремим осо­бам і не може бути їх творінням. Держава € вищою формою реалі­зації моралі. Вона не служить чиїмось інтересам, а є абсолютною самоціллю. Інакше кажучи, держава не служить, а панує, вона не засіб, а ціль, ціль у собі, вища за усі цілі.

Держава має вище право по відношенню до особистості, а вищий обов’язок останньої — бути гідним членом держави.

Гегель відкидає народний університет як підставу держави й ідею демократії, що випливає з нього. Верховна влада, на думку Гегеля, не може виражати інтереси народу, тому що народ не тільки не знає, чого хоче «розумна воля», але не знає навіть того, чого він самий хоче.

Таким чином, вчення Гегеля про державу було спрямоване про­ти теорії договірного походження держави, природних і невідчужу- ваних прав людини, а в кінцевому підсумку проти ідей і цілей бур­жуазно-демократичної революції. По суті, гегелівська формула «Усе дійсне розумно» виправдовувала феодально-абсолютистський лад Прусської держави. Якщо ідеологи революційної буржуазії (Локк, Руссо та ін.) розвивали вільні від релігії погляди на державу, то Гегель у витончено-містичній формі відроджував релігійно-теологічне вчення про неї. У його вченні держава зображується як втілення ви­щих моральних цінностей, він створює справжній культ держави, повністю підпорядковуючи їй людину.

Історико-матеріапістична теорія. Сутність її полягає в тому, що держава виникає як результат розвитку і занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що й визначає соціальні зміни в суспільстві. Теорія включає в себе два підходи: а) пов’язаний із виникненням класів і класових антагонізмів (К, Маркс, Ф. Енгельс, В. Ульянов); б) пов’язаний з ускладненням структури суспільства і суспільних відносин, виникненням «загальних справ» і необхідно­сті удосконалення управління суспільством (Л. Морган). Як вва­жають учені, саме ця теорія має наукове обгрунтування, і обидва підходи рівною мірою мали місце при виникненні держави і права.

Космічна теорія. Держава і право завезені до нас іншими цивілі­заціями.

Гідравлічна (іригаційна) теорія. В її основі лежить концепція К, Витфогеля, відповідно до якої обгрунтовується виникнення дер­жав у країнах Древнього Сходу: Древньому Єгипті, Шумері, Древ­ньому Китаї та інших країнах.

К. Витфогель вважав, що головною причиною виникнення дер­жав у країнах цього регіону була нагальна потреба організувати ве­ликі маси людей для будівництва іригаційних споруд (каналів, дамб, водопідйомників і тощо). Без вирішення завдання забезпечення во­дою відповідних регіонів люди були приречені або на зміну місця проживання, або на смерть.

Ця теорія може бути визнана науковою, оскільки історичний до­свід свідчить проте, що вирішальну роль у виникненні держав у цих країнах відіграла зазначена вище потреба. Зрозуміло, що її не мож­на розглядати в якості єдиної, але те, що вона була ведучою — без­умовно.

Технократична теорія. Держава і право виникають як необхід­ний результат спілкування людини з технікою.

Спільним для представників техніко-економічних теорій похо­дження держави є переконання в тому, що розкладання первісного суспільства було пов’язане передусім із виникненням виробничих (замість збиральних) видів господарювання і їх розвитком. Автор теорії «неолітичної революції» Г. В. Чайлд вважав, що саме перехід до землеробства і тваринництва автоматично спричинив зростання виробництва, яке привело до збільшення населення, поглиблення спеціалізації праці, соціальної та майнової нерівності і, зрештою, до виникнення держави.

Теорія «інцесту». Французький етнограф і соціолог Клод Леві- Стросс розробив і обгрунтував ідею, згідно з якою особливість від­творення роду, а саме заборона інцесту (кровозмішування), була основ­ним соціальним фактором у виділенні людини з природного світу, струкгурування суспільства і виникнення держави. Суть теорії в тому, що для забезпечення реалізації заборони інцесту необхідно було застосовувати досить суворі, жорстокі засоби. Для цього знадоби­лося створення в родовій общині спеціальних органів, які шляхом насильницького недопущення кровозмішування всередині роду забез­печували розвиток зв’язків з іншими племенами з метою взаємооб- міну жінками і стали прообразом майбутньої державної структури.

Незважаючи на зовнішню простоту і привабливість цієї теорії, навряд чи виправдано у якості першопричини створення держави розглядати установу заборони інцесту і створення у родовому сус­пільстві структур, що забезпечують її реалізацію. Історично ця забо­рона виникла задовго до виникнення перших держав, отже, їх поя­ва пов’язана не тільки з дією названої причини, а й інших факторів.

Расова теорія. Засновниками цієї теорії вважають француза Ж. Габіно (праця «Досвід про нерівність людських рас») та німця Ф. Ніцше (праця «Воля до влади»). Головним у теорії є постулат про те, що людські раси зовсім не рівні і розрізняються у фізично­му, психологічному, розумовому та інших відношеннях. їх можна розділити на вищі і нижчі. Вищі раси мають перевагу над нижчими з тієї причини, що вигідно відрізняються від них. Саме тому пред­ставники вищої раси мають право панувати, нав’язувати свою во­лю іншим групам людей, які не належать до вищої раси. Держава, на їх думку, необхідна для підтримання постійного панування од­них рас над іншими. При цьому автори нагадували, який великий вклад у створення цивілізації зробили представники білої раси та її роль у розвитку цивілізації взагалі неможливо переоцінити.

Па думку Ніцше, представники нижчої раси виступають людь­ми, не здатними до створення цивілізації, тому вони можуть бути об’єктом панування. Цей учений усіх людей поділяє на три тини: 1) геніальні люди — їх зовсім небагато; 2) виконавці ідей геніїв, їх праві руки і кращі учні — стражі порядку, права і безпеки; 3) інша маса посередніх людей. Справедливо буде при цьому відзначити, що Ніцше, користуючись поняттям раса, розумів його, насамперед, як національно-політичну, а не національно-етнічну характеристику. Сильна раса — це, по суті, особлива порода владних, аристократич­них панів, слабка раса — життєво слабкі, гноблені підневільні. Від- кидаючи різні концепції походження держави, Ніцше вважав, що держава є засобом виникнення і продовження того насильницького соціального процесу, в ході якого відбувається народження приві­лейованої культурної людини, що панує над іншою масою.

Оцінюючи расову теорію, відзначимо, що люди справді біологіч­но різні, в тому числі щодо готовності до участі в реалізації влади, у них різна воля, різне бажання досягти життєвого успіху. Це біо­логічні закони, вплинути на які ми не можемо. Слід також визнати, що різні країни і різні підрозділи людської популяції розвиваються нерівномірно. Різними є народи і з точки зору психології: якщо по­рівняти, наприклад, північні народи з південними.

[’азом із тим, усе це зовсім не свідчить про «вищість» одних рас над іншими і, тим більше, про те, що саме цей фактор став вирішаль­ним у процесі виникнення держави. Не можна також не відзначити, що німецькі нацисти в ЗО—40-х роках XX ст, використовували свою

інтерпретацію наведеної теорії в політичній практиці, хоча, поза сум­нівом, назвати їх «послідовниками» Ніцше було б перебільшенням.

Деякі автори виділяють й інші теорії походження держави.

Сучасний розвиток суспільного життя дає змогу говорити про те, що кожен із зазначених підходів має певний сенс, проте не охоплює феномен держави як цілісність. Державний механізм суспільної ре­гуляції настільки складний і своєрідний, що, мабуть, не може бути охоплений якимось одним підходом. Потрібне всебічне бачення дер­жави. А це зумовлює необхідність нового прочитання праць Пла­тона і Хоми Аквінського, Н. Макіавеллі і Г. Гегеля, М. Бакуніна, Дж. Гелбрейта, Б. Кістяківського та інших теоретиків держави.

2.4

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Загальна характеристика теорій походження держави.:

  1. Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с., 2014
  2. Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с., 2018
  3. Характеристики наноразмерных добавок
  4. Характеристика опытных образцов и технология их изготовления
  5. I. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА РАБОТЫ
  6. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА РАБОТЫ
  7. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА РАБОТЫ
  8. ГЛАВА 2. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧЕСКОЕ ПОЛЕ «ХАРАКТЕРИСТИКА ЧЕЛОВЕКА ПО ВНЕШНИМ СВОЙСТВАМ»
  9. Методика исследования характеристик коммутационного устройства
  10. Характеристики используемых порошков
  11. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА РАБОТЫ
  12. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА РАБОТЫ
  13. Характеристики железного порошка и легирующих компонентов
  14. 2.ПОНЯТИЕ И ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ