Загальна характеристика теорії держави і права.

Термін теорія ірецького походження і в перекладі означає «спо­стереження, розгляд, дослідження». Це система понять і уявлень про дійсність, що утворюється в процесі пізнавальної діяльності люди­ни; система понять у тій чи іншій галузі знань.

Теорія включає в себе сукупність абстрактних пізнавальних об­разів — понять, концепцій, ідей, уявлень тощо, які обслуговують практичну діяльність людей. Цінність теорії полягає втому, що во­на нерозривно пов’язана з практикою, яка ставить перед нею нові завдання і вимагає їх розв’язання. Практика та її результати в загаль­ному вигляді органічним елементом входять до теорії. Про практич­ну значимість теорії дуже влучно повідомляє відомий афоризм: не­має нічого більш практичного, ніж хороша теорія.

Будь-яка теорія має складну структуру, а відповідно і зміст.

Відомий український теоретик О. В. Сурілов стверджував, що термін «теорія» має багато значень. Серед них він, зокрема, нази­ває: розгорнуте вчення, систему поглядів, висловлювання, мислення, що несуть різноманітну інформацію і можуть відрізнятися одне від одного за змістом, формою і ступенем складності. Проте, наведене не вичерпує всього переліку можливих значень слова «теорія».

Ті чи інші теорії обумовлені рівнем виробництва, науки, історич­ною обстановкою. Неабияке значення щодо їх виникнення і розвит­ку мають соціальні умови та пануючі у відповідний період порядки, що сприяють чи навпаки гальмують створення прогресивних науко­вих теорій.

Значення теоретичних знань, їх цінність визначаються соціаль­ним замовленням на них, їх соціальною необхідністю для більш ґрунтовної, а отже й правильної орієнтації у фактичній дійсності, у соціальній практиці, для більш глибокого її наукового аналізу та відповідного спрямування.

Теорія держави і права, як і будь-яка наука, що відображає сферу людської діяльності, має на меті виробити і теоретично системати­зувати об’єктивні знання про дійсність, у першу чергу про державу і право, які посідають важливе місце у житті суспільства.

Протягом усієї історії розвитку людської цивілізації (зробити ви­сновок про це дозволяє суспільна практика) держава і право виступа­ли як активна сила, що керує долями людей, спільностей, суспільств.

Тільки такий підхід має для суспільства і його розвитку, реальне значення як теоретичне, так і практичне.

Як виникла теорія держави і права? Відомо, що спочатку сфор­мувалися галузеві науки. Отже, вона виникла як посередник між га­лузями юридичних наук і соціологією. Слід зазначити, що загальна теорія держави і права не одразу постала з такою назвою і змістом. Вона створена у XVIII-XIX ст. на основі енциклопедії права і філо­софії права, а потім поступово включена в загальну теорію права, яка охоплює філософське осмислення державно-правової дійсності та найбільш загальні уявлення про державу і систему юридичних наук.

Із різних визначень науки теорії держави і права можна навести для прикладу таке: наука про державу і право — це система знань про загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонуван­ня державно-правових явищ. Теорія держави і права досліджує ці явища в цілому і тому має фундаментальний (загальнотеоретичний) характер.

З’ясуємо спочатку поняття «закономірність», виходячи з певно­го змісту, маючи на увазі зв’язки між різними явищами і процесами, що відбуваються в об’єктивному світі і мають цілу низку ознак.

Отже, закономірність:

• по-перше, як правило, це зв’язки причинно-спадкової залеж­ності одних явищ (процесів) від інших зв’язків, взаємодій;

• по-друге, це зв’язки об’єктивні, тобто такі, що не залежать від волі людей;

• по-третє, такі зв’язки є необхідними, тобто вони виникають не­минуче;

• по-четверте, це загальні зв’язки, які мали поширення в різні епохи, в різних країнах та у різних народів і характеризують явища (процеси) в основних рисах;

• по-п’яте, ці зв’язки є тривалими, існують довгий час і не мо­жуть зникнути, зруйнуватись під дією інших явищ, із якими дані явища так чи інакше пов’язані (взаємодіють).

Для теорії держави і права в системі універсальних зв’язків, яким притаманні названі вище ознаки, важливі, а тільки ті, які поясню­ють властивості цих інститутів як особливих (специфічних) явищ суспільного життя, відмінних від усіх інших явищ. Саме ці сторони закономірних зв’язків дозволяють відрізняти предмет теорії держави і права від предметів інших суспільних наук.

Таким чином, підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що в теорії держави і права закономірність — це об’єктивний, не­обхідний, спільний і стійкий зв’язок державно-правових явищ і про­цесів між собою і з іншими суспільними явищами, зв’язок, який втілює (породжує) якісну визначеність державно-правових явищ, їх політико-юридичні властивості.

Теорія держави і права, вивчаючи державно-правові явища і про­цеси, спирається на філософські знання як на знання найвищого, теоретичного рівня, оскільки філософія вивчає загальні властивості та закономірності розвитку природи, суспільства, мислення. Філо­софські категорії — явище і суть, форма і зміст, аналіз і синтез, причина і наслідок, свідоме і несвідоме, право і безправ’я тощо — є початковими знаннями, які в теорії держави і права конкретизу­ються відповідно до державно-правових процесів.

Таким чином, застосування філософських категорій у цій кон­кретній сфері дозволяє науково достовірно обґрунтувати загально­теоретичні знання про державу і право у вигляді категорій (понять) теорії держави і права. Подібне перетворення знань досягається шля­хом конкретного вивчення об’єктивної діалектики розвитку держа­ви і права. Джерелом такого знання є всі разом узяті юридичні на­уки. Проте на початковому етапі найважливішим джерелом є історія держави і права. Багатий фактичний матеріал цієї науки використо­вується з метою засвоєння діалектики розвитку держави і права як об’єктивних явищ суспільства на певній стадії його розвитку. Саме такий матеріал допомагає засвоїти категорії теорії держави і права як теоретичне відображення діалектики розвитку державно-право­вого життя суспільства.

У процесі вивчення теорії держави і права постійно використо­вують наукові поняття, в яких відображені реальні процеси життя держави і права, причому кожне поняття фіксує окремі їх якості, не припускає повторення.

У системі понять теорії держави і права головну теоретичну і пізнавальну роль виконують найбільш загальні поняття, які імену­ють категоріями. Вони є результатом максимального узагальнення: «сутність держави», «форма держави», «сутність права», «форма права», «правовідносини», «система права», «законність» тощо.

Зміст понять теорії держави і права об’єктивний, у ньому відо­бражені державно-правові закономірності. Закономірність — це вну­трішній і необхідний зв’язок між кількома суспільними явищами. Виявити законом ірносзі — означає зрозуміти суть явища чи проце­су, пізнати закони розвитку держави і права, встановити причини і наслідки тощо.

Глибоке засвоєння понять (категорій) теорії держави і права ви­магає не простого заучування відповідних визначень, а творчого їх засвоєння, оскільки кожне з них має свій зміст, який відображає об’єктивну закономірність, властивості того чи іншого боку держав­но-правового життя. Проте ці закономірності, властивості розвива­ються, не залишаються незмінними, на кожному відрізку часу поста­ють у новому вигляді, тому й зміст понять (категорій) також розви­вається (у залежності від того, як наукова думка відображає хід розвитку об’єктивної реальності).

Для того, щоб засвоювати категорії з урахуванням їх історичного розвитку, необхідно збагачувати свою пам’ять фактами сучасного життя суспільства, соціальних груп, держав. Але завдання не об­межується простим переліком фактів. Факти і явища погрібно ана­лізувати в контексті конкретних категорій і понять, тобто з точки зору закономірності їх зв’язків.

Творчий характер пізнання держави і права, використання іс­нуючих категорій у цьому процесі, як у теперішньому, так і в май­бутньому, зумовлюють їх методологічну сутність.

У спеціальній юридичній літературі головна увага приділяється онтологічній стороні понять, тобто розкриттю їх змісту, хоча мето­дологічний бік вимагає вміння і навиків використання категорій у процесі пізнання державно-правових явищ.

Оскільки поняття — не простий результат формальних визна­чень, тому й оперування ним не може зводитися до формального «підведення» під нього фактів державно-правового життя. Теорія держави і права ставить за мету виявити співвідношення між зміс­том понять і їх реальним еквівалентом (аналогом) у державно-пра-

вовій діяльності. Тому слід перевіряти, чи дійсно факти, які вивча­ються, охоплюються тими чи іншими категоріями, а також — в якому саме зв’язку вони перебувають між собою.

Саме з наукової ролі понять (категорій) випливає можливість опе­рувати ними у процесі навчання. Власне, достовірний, фактичний матеріал, що характеризує суспільство і право, повинен засвоюва­тися з точки зору суб’єктивного аналізу змісту категорій і зв’язку між ними. Інакше кажучи, матеріал не просто запам’ятовується, а ніби «фільтрується» і «сортується» через призму тих чи інших категорій.

Таким чином, кожна категорія теорії держави і права має свої онтологічну, гносеологічну і методологічну сторони і є частиною ло­гічно стрункої, пронизаної відповідним ієрархічним початком систе­ми категорій, пов’язаних між собою в логічну субординацію.

Основу цієї субординації складають загальні початкові категорії— «сутність держави» і «сутність права». На їх базі інші загальні ос­новні категорії, в яких конкретизуються початкові, відображають розвиток держави і права як особливих форм суспільного життя. Загальні категорії глибокі за своїм змістом і потребують конкрети­зації через інші категорії. Ця необхідність пояснює той факт, що всі категорії знаходяться в ієрархічній залежності одна від одної, ніби продовжують одна одну в ланцюзі конкретизації.

Які всі інші юридичні науки, теорія держави і права належить до суспільних наук і характеризується такими ознаками:

а) є загальнотеоретичною юридичною наукою;

б) являє собою систему теоретичних учень, поглядів, теорій, кон­цепцій, взаємопов’язаних положень, доктрин та інших знань про державу і право;

в) досліджує державу і право як загальносоціальні явища;

г) має свій предмет, методи, джерела та систему дослідження;

д) її теоретичні знання повинні проходити через свідомість лю­дини.

Отже, теорія держави і права розкриває різноманітні об’єктивні закономірності, тобто зв’язки, якими вони є у реальній дійсності. Набуті знання фіксуються в загальних категоріях, які і є базою (ос­новою) для більш детальних досліджень в інших юридичних науках (зокрема галузевих), що покликані концентрувати спеціальні тео­ретичні знання, практичні рекомендації і засоби правового регулю­вання різних суспільних відносин.

Визначаючи місце теорії держави і права у системі юридичних наук, слід з’ясувати елементи цієї системи. Існують різні підходи до розгляду системи юридичних наук. Вища атестаційна комісія України затвердила таку систему наукових спеціальностей :теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень;

• конституційне право; муніципальне право;

• цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнарод­не приватне право;

• господарське право, господарсько-процесуальне право;

• трудове право; право соціального забезпечення;

• земельне право; аграрне право; екологічне право; природоре- сурсне право;

• адміністративне право і процес; фінансове право; інформацій­не право;

• кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право;

• кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність;

• судоустрій; прокуратура та адвокатура;

• міжнародне право;

• філософія права;

• юридична психологія;

• забезпечення державної безпеки України;

• розвідувальна діяльність органів державної безпеки;

• службово-бойова діяльність сил охорони правопорядку.

До цього переліку включено не всі існуючі сьогодні юридичні науки.

Таким чином, теорія держави і права виступає як загальногіра- вова, методологічна базова наука в системі юридичних наук. її ви­сновки, загальнотеоретичні положення є основою для розв’язання спеціальних питань галузевих наук.

Отже, теорія держави і права — це загальнотеоретична юри­дична наука, що включає систему методологічних юридичних знань про державно-правову дійсність, які відображаються у свідомості людини і досліджуються у процесі виникнення, розвитку, функціо­нування, призначення та розгляду сутності державно-правових явищ.

Спираючись на власну теорію, інші юридичні науки виходять із методологічних положень теорії держави і права. По суті, теорія держави і права — це логіка юридичної науки, азбука юриспруден­ції, без якої неможливо вивчати галузеві юридичні науки.

Вона служить джерелом, імпульсом правового прогресу з широко­го спектра правової дійсності: у правотворчості, у практиці вдоско­налення державного апарату, у правореалізації, у правовому вихо­ванні та інших аспектах практичної діяльності, в наступних наукових дослідженнях та оволодінні юридичними реаліями.

Отже, теорія держави і права відповідним чином взаємодіє з дер­жавно-правовою практикою та галузевими юридичними науками. В характеристиці цієї взаємодії дістає вияв специфіка теорії як га­лузі знань.

1.2