<<
>>

Юридичні факти та їх класифікація.

Правовідносини — динамічне явище. Вони виникають, зміню­ються, припиняються. Динаміка правовідносин пов’язана з реаль­ними життєвими обставинами, тобто з юридичними фактами.

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, передба­чені нормами права, які зумовлюють виникнення, зміну та припи­нення правових відносин.

Ці факти стають юридичними не в силу якихось особливих внут­рішніх властивостей, а внаслідок визнання їх такими державою, за­коном. Життя — безперервний ланцюг різноманітних фактів, явищ, дій, випадків, обставин, але не всі вони набувають юридичного зна­чення, а тільки такі, які торкаються найбільш суттєвих інтересів су­спільства, входять у сферу правового регулювання і можуть спри­чинити юридичні наслідки.

Таким чином, надання правового характеру тим чи іншим об­ставинам цілком залежить від волі законодавця, офіційної влади, а не самих учасників життєвого процесу, хоча без них ці обставини могли б і не з’явитися. Не право породжує подібні факти, вони ви­никають та існують поза ним, але право надає їм статусу юридич­них із метою їх регуляції і впорядкованості суспільного і держав­ного життя.

Це — реакція правової норми на конкретну ситуацію, яка пе­редбачена в її гіпотезі. Юридичні факти служать безпосередньою підставою для появи і функціонування правовідносин.

Юридичні факти численні і різноманітні, тому вони детально кла­сифікуються наукою за різними ознаками з метою виявлення їх особливостей і більш глибокого пізнання.

Види юридичних фактів:

І. За вольовим критерієм юридичні факти поділяються на юри­дичні події та юридичні дії.

Юридичні події —це обставини (явища), виникнення і дія яких не залежить від волі особи, але з настанням яких правові норми пов’язують настання певних правових наслідків, тобто виникнення, іміїїу або припинення правовідносин (наприклад, смерть, хвороба, іемлетрус, епідемія тощо).

Юридичні дії— це обставини, настання яких залежить від волі особи (наприклад, укладення угоди, скоєння правопорушення тощо).

У свою чергу серед дій, залежно від того, чи узгоджуються вони і приписами правових норм, чи ні, розрізняють правомірні і непра­вомірні дії.

Правомірні дії — це ті, що здійснюються на основі і згідно з приписами правових норм. Вони поділяються на юридичні акти і поступки (вчинки).

Юридичні акти —це дії, що безпосередньо свідомо спрямова­ні на досягнення певного правового результату, тобто виникнення, іміну або припинення правовідносин (наприклад, укладення угоди).

Поступки (вчинки) —це дії, які безпосередньо не спрямовані на досягнення правового результату, але викликають його незалежно ні від усвідомлення чи неусвідомлення суб’єктом, який їх учинив, їх можливого правового значення, ні від бажання чи небажання суб’єкта правовідносин щодо настання таких наслідків (наприклад, •нахідка, написання художнього твору тощо).

Неправомірні дії — це дії, що чиняться всупереч приписам пра­вових норм. Вони охоплюються поняттям правопорушення.

Залежно від ступеня їх суспільної небезпечності, тобто серйоз­ності, серед неправомірних дій розрізняють злочини і проступки.

Злочини — це найбільш суспільно небезпечний вид неправомір­них дій. Вони визначаються кримінальним законом і зумовлюють кримінальну відповідальність, оскільки посягають на цінності, що взяті під охорону нормами кримінального права.

Проступки —це менш суспільно небезпечні неправомірні ді­яння. Залежно від виду суспільних відносин, у сфері яких вони скоюються, а отже, від галузі права, норми якої при цьому пору­шуються, серед проступків розрізняють адміністративні, дисциплі­нарні та ін.

2. Залежно від характеру правових наслідків, які вони породжу­ють, юридичні факти поділяються на правоутворюючі, правозміню- ючі та правоприпиняючі.

Правоутворюючі юридичні факти зумовлюють виникнення пра­вовідносин. Правозмінюючі юридичні факти зумовлюють зміну пра­вовідносин. Правоприпиняючі юридичні факти зумовлюють припи­нення правовідносин.

3. За характером іх діяльності: факти одноразової дії (напри­клад, купівля квитка для оплати проїзду в громадському транспор­ті), факти безперервних юридичних дій, тобто юридичного стану (наприклад, перебування у шлюбі, стан батьківства тощо).

4. За своїм складом: прості й складні.

Прості —що складаються з одного факту, якого досить для на­стання юридичних наслідків.

Складні —певна сукупність окремих фактів, необхідних для на­стання юридичних наслідків. Так, для виникнення пенсійних від­носин необхідна сукупність таких юридичних фактів: досягнення особою обумовленого законом віку; наявність у неї трудового ста­жу; рішення відповідного органу про призначення пенсії.

Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції. Пре­зумпція —це припущення про наявність або відсутність певних фак­тів, що спираються на зв’язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним життєвим досві­дом. Презумпція не є достовірним фактом, а фактом, що припуска­ється з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, який полегшує досягнення істини у вирішенні справи.

Правова презумпція — це закріплене в законодавстві припущен­ня про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Право­ві презумпції поділяються на:

а) презумпції, що не можуть бути спростовані — це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які не підлягають сумнівам, а тому не потребують доказу (напри­клад, презумпція недієздатності неповнолітнього);

б) презумпції, що можуть бути спростовані —це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які мають юридичне значення до того часу, поки відповідно до встанов­леної процедури не буде встановлене інше (презумпція невинності).

18.6 Види правових відносин.

Класифікація правових відносин здійснюється за різними крите­ріями.

Іа функціональним призначенням правовідносини діляться на ііі.’чльнорегулятивні, регулятивні та охоронні.

іагальнорегулятивні правовідносини випливають безпосередньо 11 закону. Вони виникають на основі юридичних норм, гіпотези, які не вміщують вказівок на юридичні факти. Такі норми породжують у всіх адресатів однакові права чи обов’язки без будь-яких умов (наприклад, норми конституційного права). Регулятивні норми, які вміщують у гіпотезі вказівку на юридичні факти, також породжують у всіх адресатів однакові правосуб’єктні можливості, що гаранту­ються державою. Можливість мати суб’єктивні права і нести юри- цичпі обов’язки є правом особливого роду, елемент загальнорегу- лятивних правовідносин.

Регулятивні правовідносини виникають на основі правомірної по­ведінки суб’єкта, тобто такої, яка відповідає нормам права (більшість цивільних, трудових, шлюбно-сімейних та інших відносин). Вони можуть виникати і при відсутності нормативної регламентації на основі договору між сторонами.

Охоронні правовідносини виникають із факту неправомірної по­ведінки суб’єкта як реакція держави на таку поведінку, тобто від­новлення порушення права (кримінальні, адміністративні правовід­носини).

Залежно від ступеня конкретизації індивідуалізації) суб’єк­тів правовідносини можуть бути абсолютними і відносними.

Абсолютні правовідносини —визначена лише одна сторона носій суб’єктивного права, а всі інші зобов’язані не заважати здій­сненню ним своїх прав (відносини власності: точно визначений власник). -'=

У відносних правовідносинах точно визначені права й обов’язки всіх учасників — як уповноважених, так і зобов’язаних (покупець і продавець).

Зй характером дій зобов’язаної сторони: активні (суб’єкт зо­бов’язаний вчинити певні дії) і пасивні (суб’єкт має утриматись від певних дій).

За кількістю суб’єктів: прості (між двома суб’єктами); складні (між двома і більше суб’єктами).

За розподілом прав та обое ’язків між суб 'сктами односто­ронні (кожна сторона має або лише права, або лише обов’язки); дво­сторонні (кожна сторона має як права, так і обов’язки).

Види правовідносин за видами галузей права: адміністратив­но-правові, цивільно-правові, кримінально-правові та інші.

За методом правового регулювання: договірні та керувальні (дис­позитивні чи імперативні).

Договірні (диспозитивні) —правовідносини, що виникають у про­цесі укладання та здійснення цивільного договору.

Керувальні (імперативні) —правовідносини, що виникають, коли один суб’єкт правовідносин має державні чи інші законні повно­важення.

За ознаками часу дії: довготривалі та короткотривалі.

Довготривалі —такі, що існують упродовж певного, відносно тривалого проміжку часу (наприклад, правовідносини між вищим навчальним закладом і студентом до отримання останнім диплому про вищу освіту).

Короткотривалі —такі, що припиняються після виконання обов’язку (наприклад, після сплати державного мита).

Як відомо, права людини, їх реалізація, захист — інтернаціональні. Тому резонно вести мову про загальнорегулятивні правовідносини міжнародного порядку, які складаються на основі як внутрішньо­державних законів, так і міжнародних угод про права і свободи особи.

За міжнародним правом будь-який громадянин будь-якої держа­ви, в тому числі й України, може звернутися у відповідні міжнарод­ні організації за захистом своїх прав за умови, що він вичерпав усі можливості такого захисту. Це, природно, викликає юридичний обов’язок у «іншої» сторони прийняти таке звернення і розглянути його по суті. В цьому випадку загальне міжнародне переростає в аналогічне конкретне.

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Юридичні факти та їх класифікація.:

  1. Оценка быстродействия коммутационного устройства при использовании параллельно-конвейерной диспетчеризации пакетов
  2. 59 ВИДЫ И ФОРМЫ ДОГОВОРА.
  3. Микрополе «Речевая деятельность»
  4. Логика : практикум / Е. П. Пьяных. - Екатеринбург : УрГУПС,2019. - 78, [2] с., 2019
  5. Определение предела прочности при сжатии и при изгибе спеченных заготовок
  6. Смешивание исходных материалов
  7. Исследование микроструктуры и изломов закаленных низколегированных порошковых сталей
  8. Основные результаты и выводы
  9. ИСТОЧНИКИ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА.
  10. Сведения об авторах