<<
>>

Юридична природа законів та підзаконних актів.

Закон — нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини. Він приймається органом зако­нодавчої влади або референдумом і є основною категорією законо­давчої системи, тому його вивчення посідає центральне місце в юри­дичній теорії.

Теорія закону сформулювала такі основні його ознаки:

1. Закон приймається лише законодавчим органом представниць­кого характеру або населенням держави в порядку референдуму. Це забезпечує певний рівень демократизму процесу правотворчості, оскільки прийнятий таким чином нормативно-правовий акт найпов­ніше відображає інтереси соціальних груп і уможливлює їх урівно­важення.

2. Закон у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні від­носини, що зумовлює його високу ефективність.

3. Закон має найвищу юридичну силу в системі нормативних актів країни. Будь-який інший правовий акт приймається на основі, на виконання і відповідно до закону. Акт, який суперечить закону, скасовується в установленому порядку, або дія його призупиняєть­ся до усунення протиріч. Вказана сила закону забезпечує його вер­ховенство, підтримує ієрархічність та єдність системи норматив­них актів.

4. Закон має загальний характер. Він не може врахувати особли- носгей усіх життєвих випадків у регульованій ним сфері суспіль­них відносин. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень. Загальність законоположення забезпе­чує єдність нормативно-правових та індивідуальних правових актів.

5. Як різновид нормативних актів закон встановлює загально­обов’язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юри­дичні наслідки та гарантується державою.

6. Закон є стабільним нормативним актом. У разі необхідності ній доповнюється, змінюється чи скасовується чітко визначеним ко­лом суб’єктів та у певному порядку.

7. Закон має відповідну структуру, тобто організацію змісту, до­цільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути.

Пра- нильний розподіл правового матеріалу в тексті закону надає його структурі чіткості, логічної послідовності й допомагає швидко орі­єнтуватись у змісті закону, сприяє засвоєнню та виконанню його положень усіма суб’єктами права.

Елементами структури закону є:

- найменування органу, що прийняв акт;

- назва закону;

- преамбула;

- правові приписи закону та наслідки їх невиконання;

- скасування законом інших нормативних правових приписів;

- норми щодо опублікування закону та набуття ним чинності;

- підпис відповідної посадової особи.

8. Закон є нормативним актом, що приймається в особливому про­цесуальному порядку, який називається законодавчим процесом. В Україні він визначається Конституцією, регламентом Верховної Ради та окремими законами і складається з ряду послідовних стадій.

9. Закон охороняється і гарантується державою, яка забезпечує необхідні умови для виконання законів і застосовує заходи приму­сового характеру до суб’єктів, які не виконують або порушують вимоги законів.

10. Закон приймається відповідно до вимог логіки, стилю і мови, що сприяє однаковому і точному його розумінню та застосуванню, підвищенню ефективності системи нормативних актів у цілому.

Як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили щодо інших нормативно-правових актів закон разом із тим повинен відповідати 313

Конституції, тобто бути конституційним актом. Згідно з Конституці­єю України (ст. 8) закони та інші нормативно-правові акти прийма­ються на її основі й мають відповідати їй. Так само Конституцією визначається коло, рівень і межі виключного законодавчого регу­лювання суспільних відносин. Одні з них регулюються законами у повному обсязі; щодо інших відносин у законодавчому порядку встановлено лише основні засади, решта відносин регулюється під- законними нормативними актами.

Виключно законами України у повному обсязі визначаються, на­приклад, права та свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадян; громадянство, правосуб’єкт- ність громадян, статус іноземців і осіб без громадянства; права ко­рінних народів і національних меншин; порядок застосування мов тощо.

З широкого кола найважливіших суспільних відносин законом ви­значаються лише засади або основи, зокрема: засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів ма­сової інформації; правові засади і гарантії підприємництва; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці та зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури, охорони здо­ров’я; засади використання природних ресурсів; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; основи на­ціональної безпеки, організації збройних сил України і забезпечен­ня громадського порядку тощо.

Виключно законами України регулюються такі форми прямого народовладдя, як вибори і референдуми, оскільки їх організація і по­рядок проведення визначаються лише законами.

Класифікація законі» здійснюється на основі різних критеріїв:

а) за юридичною силою —конституційні закони, що закріплю­ють засади суспільного і державного ладу та є юридичною базою поточного законодавства (Конституція; закони, що вносять зміни до Конституції, доповнюють або конкретизують положення Основно­го Закону); поточні закони, що приймаються на основі та на вико­нання конституційних законів і становлять поточне законодавство;

б) за суб’єктами законотворчості —закони прийняті: в резуль­таті референдуму; вищим законодавчим органом держави;

в) за предметом регулювання —закони конституційні, адмініс­тративні, цивільні, кримінальні, процесуальні тощо;

г) за характером регулювання —органічні закони, тобто внут­рішньо узгоджені, що відзначаються високим рівнем нормативних узагальнень і спрямовані па комплексне урегулювання суспільних відносин; виключні закони, що приймаються за надзвичайних об­ставин поза планом законотворчих робіт;

д) за обсягом дії на суб’єктів —загальні закони (поширюються на всіх суб’єктів незалежно від їх статусу); закони соціальні (регла­ментують діяльність чітко окреслених груп суб’єктів), які мають особливий статус.

Гіідзаконні нормативні акти входять до системи джерел права і ( носіями основних властивостей, виразниками принципів, що при­таманні цій системі.

Ознака підзаконності притаманна більшості нормативно-право­вих актів і є досить характерною для правотворчої діяльності.

Отже, підзаконний нормативний акт — це письмовий доку­мент уповноваженого суб’єкта, прийнятий на підставі та у вико­нання закону; в якому закріплені правила поведінки загального ха­рактеру, що забезпечуються державою.

Підзаконні нормативні акти можна поділити на чотири основні самостійні групи:

1) загальні;

2) місцеві;

3) відомчі;

4) локальні.

До першої групи варто віднести нормативні акти, що можуть бути прийняті правотворчими суб’єктами загальної компетенції.

Місцеві підзаконні нормативні акти приймаються територіаль­ними суб’єктами і поширюються на осіб, які перебувають на цій території.

Відомчі нормативні акти приймаються суб’єктами спеціальної, галузевої компетенції і поширюються на всі організації та осіб, що входять до цього відомства, або їх окрему частину. Вони присвя­чені питанням, що мають внутрішнє значення для певного відом­ства, міністерства, державного комітету та ін.

Локальні підзаконні нормативні акти містять у собі норми, пред­метом яких є внутрішні відносини, що складаються у межах якого- небудь підприємства, установи, організації. Такі нормативні акти мають багато схожих із відомчими актами рис. Однак їх зміст і юри- 315

динна сила більш обмежені. Локальні нормативні акти є актами внутрішньої дії в суворому розумінні слова, виражають засади де­централізації у нормативному регулюванні.

У юридичній літературі розглядається кілька формул підзакон- ності нормативних актів: «прийнятий на виконання закону», «при­йнятий у межах повноважень, що надані законодавством», «прий­нятий на підставі закону». Проте єдиною для всіх нормативних актів загальною формулою підзаконності є формула «на підставі та на виконання закону», всі ж інші, на наш погляд, випливають із неї і не є спеціальними для актів тих чи інших суб’єктів правотворчості.

Поділяти ж формулу «на підставі та на виконання закону» на дві самостійні частини, як це іноді трапляється, на нашу думку, недо­цільно, оскільки саме сукупність її елементів дає нам повне уявлен­ня про підзаконність нормативних актів, їх мету, завдання і місце у системі джерел права.

Формула «на підставі та на виконання закону» випливає з таких ознак закону як його вища юридична сила і первісність. «На під­ставі закону» означає «на базі і у суворій відповідності з ним». Ця формула відбиває одну загальну рису змісту підзаконних норматив­них актів: вони базуються на законі, а також одну загальну особли­вість їх юридичної сили: вони закону не суперечать.

Формули підзаконності означають відповідність підзаконних нор­мативних актів не тільки законам, а й іншим актам, що мають біль­шу юридичну силу. Однак головною вимогою, що висувається до підзаконних актів, є вимога відповідності передусім саме законам. В іншому разі саме поняття підзаконності втрачає своє значення. Кожний підзаконний нормативний акт безпосередньо чи опосеред­ковано через акти більш високої юридичної сили, які теж мають відповідати загальній формулі підзаконності, не повинен супере­чити актам, що мають вищу юридичну силу.

Друга частина формули — «на виконання закону» — зумовлена тим, що у законі за загальним правилом набувають свого закріп­лення найбільш значущі, типові й стійкі відносини, підзаконні ж нормативні акти покликані здійснювати більш конкретне правове регулювання. Законодавча діяльність держави ставить за мету закрі­пити основні правові принципи і найбільш загальні правові норми. Підзаконні ж акти дають змогу охопити велике коло подробиць, рис, особливостей, які не можуть бути враховані у рамках закону. З цього 316

приводу можна сказати, що норма права (якщо вона сформульова­на неказуїстично) — це таке загальне правило, яке обов’язково у своєму застосуванні конкретизується в інших, підпорядкованих цій нормі, правилах. Така норма досить часто не може бути безпосеред­ньо застосована до конкретного життєвого випадку.

Вона потребує для цього опосередкування іншими нормами, які також є загаль­ними, але більш конкретизованими правилами.

Деталізація і конкретизація норм закону може виражатися як у встановленні окремих норм, так і у прийнятті нових нормативних ііктів, а в ряді випадків і системи таких актів. Зазначимо, що кон­кретизація норм закону в підзаконних нормативних актах дає мож­ливість враховувати розвиток відносин, що регулюються, і вносити іміни до їх регламентації у межах закону.

На жаль, підзаконна нормо творчість у ряді випадків дає прикла­ди суперечливої «конкретизації» конституційних та інших законо­давчих положень. У підзаконних нормативних актах час від часу до­пускається пряме порушення положень закону, його «обхід». Така «конкретизація» не тільки не гарантує реалізацію правових норм, а навпаки — у багатьох випадках перекручує їх соціально-юридич­ний зміст, призводить до падіння престижу права і законності, втрат управовому вихованні людей. У зв’язку з тим, що такі випадки трап­ляються досить часто, і втрати, пов’язані з цим, зростають, вельми важливим є з’ясування появи причин таких негативних елементів правосвідомості, вивчення механізму забезпечення незаконності, ефективності форм конституційного нагляду.

Розглядаючи формулу «на виконання закону», ми знову повер­таємося до того, що підзаконні нормативні акти є невід’ємною час­тною системи джерел права, несуть на собі її риси і особливості. Схематично цю систему можна відобразити таким чином. Центр системи — Конституція. Від конституції векторами по радіусах роз­ташовані акти, що розвивають її положення. Пёрший після Консти­туції рівень у такій ієрархії — похідно-розвиваючі нормативні ак­ти. Як правило, у таких актах відбивається конституційна норма, а потім дається її розвиток і конкретизація. Більшість актів на цьому рівні мають форму законів. За похідно-розвиваючими актами, тими ж радіальними векторами, але поодаль від центру, розташовуються нормативні акти, які можна назвати актами конкретизації й деталі­зації. В них містяться норми, що випливають за своїм змістом із по- хідно-розвиваючих актів і конкретизують га деталізують їх окремі положення. На цьому рівні більшість нормативних актів є підза- конними. ■ ,

Звичайно, подібні схеми багато в чому умовні. Не завжди і не у всіх галузях права, і не у всіх груп суспільних відносин навіть у рамках однієї, окремо взятої галузі додержується такий ланцюжок нормативних актів. Але якщо розкласти їх у порядку, що зумовле- ний ступенем деталізації конституційних положень, ми отримаємо найбільш чітке уявлення про місце підзаконних нормативних актів у системі джерел права, наочну демонстрацію формули «на вико* нання закону».

Таким чином, формула «на виконання закону» означає: «у роз­виток положень закону», «з метою організації виконання закону». Визначити її тільки як прийняття підзаконних актів на підставі пря­мого припису закону було б не зовсім точно. Прийняття норматив­них актів може бути безпосередньо передбачено законом; у законі може бути побічна вказівка на необхідність прийняття підзаконно- го нормативного акта (наприклад, Кодекс законів про працю Укра­їни у гл. II передбачає прийняття колективного договору).

Стосовно ж формули «прийнятий у межах повноважень, що на­дані законодавством», то вона, як уявляється, охоплюється загаль­ною формулою «на підставі та на виконання закону». Законом у пе­реважній більшості випадків передбачається не тільки форма, в яку мають бути втілені правові приписи, але також компетенція, тобто повноваження і предмети відання суб’єктів, що здійснюють свою нормотворчу діяльність тільки на підставі і тільки у виконання при­писаних законом положень. Прийняття компетентними суб’єктами нормативних актів у межах їх повноважень і з певного кола питань є обов’язковою умовою їх законності, а не незаконності.

Окрім загальної формули незаконності, якій мають відповідати усі без винятку нормативні гіідзаконні акти, можуть існувати і кон­кретні формули.

15.3

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Юридична природа законів та підзаконних актів.:

  1. Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с., 2014
  2. ТЕМАТИКА (примерная) курсовых работ по арбитражному процессу для студентов ОДО ЮИ ТГУ
  3. Список литературы
  4. II.МЕТОДЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ.
  5. Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ В ПОРЯДКЕ УПРОЩЕН­НОГО ПРОИЗВОДСТВА. ПРИКАЗНОЕ ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ
  6. § 2. К вопросу о нотариальном праве
  7. 21. Деньги и Ценные бумаги
  8. 67 Понятие и основания наследования, время и место открытия наследства, наследники, объекты наследственного правопреемства
  9. 20 Вещи как объекты гражданского права.
  10. § 2. IloiisiiIie и виды форм защиты п охраны права и законного интереса
  11. 59 ВИДЫ И ФОРМЫ ДОГОВОРА.
  12. Микрополе «Речевая деятельность»