Види тлумачення.

Залежно від тих або інших критеріїв розрізняють такі види тлу­мачення правових норм-, тлумачейня за суб’єктами та за обсягом.

Тлумачення за суб’єктами. Діяльність щодо роз’яснення норм права — друга сторона процесу тлумачення.

Офіційне тлумачення дається уповноваженими на те суб’єкта­ми — державними органами, посадовими особами — і закріплю­ється у спеціальному акті, що має загальнообов’язковий характер для всіх суб’єктів, які реалізують ці норми права.

Офіційне тлумачення правових норм за характером і юридич­ними наслідками поділяється на два види — нормативне (загаль­не) і казуальне (індивідуальне).

Нормативне (загальне) тлумачення не призводить до створення нових правових норм, воно лише з’ясовує і роз’яснює ЗМІСТ існую­чих. Суть його полягає в тому, що воно є загальнообов’язковим для всіх суб’єктів суспільних відносин і використовується багато разів.

Нормативне тлумачення застосовується у випадках, коли норми не досить досконалі за своєю формою, мають різне текстове розуміння, невірну й суперечливу практику їх застосування. Воно покликано забезпечити одноманітність в розумінні і застосуванні норм права.

Серед офіційного нормативного тлумачення необхідно виділити аутентичне, легальне і відомче.

Аутентичне тлумачення проводиться тим органом, який ство­рив цю норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найбільш точно розкрити її зміст. Зрозумілим є і те, що будь-якого спеціального дозволу для тлумачення власних актів йому не потрібно. Він робить це в силу своєї компетенції.

Суб’єктом такого тлумачення може бути, наприклад, Верховна Рада України.

Юридична практика знає й інший вид нормативного роз’яснення — легальне тлумачення. В цьому випадку тлумачення правових норм дається спеціально на те уповноваженим органом (наприклад, тлу­мачення, яке дається в постановах Пленуму Верховного Суду).

Відомче тлумачення —здійснюється керівництвом централь­ного органу того чи іншого міністерства, комітету, відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих установ і під­приємств із приводу трактування і застосування окремих положень нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності від­повідного міністерства, комітету, відомства.

Казуальне тлумачення —це таке тлумачення, коли норми права роз’яснюються щодо конкретної справи, тобто уточнюються суб’єк­тивні права й обов’язки та інші юридичні факти й обставини в рам­ках конкретних правовідносин. Воно поширює свою дію тільки на конкретну ситуацію, хоча і може враховуватись при вирішенні ана­логічних справ. Найбільш поширене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного Суду України щодо конкретних справ. Казу- 384

іільпе тлумачення є обов’язковим для осіб, стосовно яких воно прий­мається. Казуальне тлумачення може буги судовим і адміністративним. І Іпприклад, Верховний Суд України, розглядаючи цивільну справу про ції інання дійсним договору довічного утримання та про визнання права власності на житловий будинок, роз’яснив, що договір довіч­ного утримання підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. І Ісдодержання нотаріальної форми, якщо відсутні підстави, передба­чені ч. 2 ст. 47 Цивільного Кодексу, тягне за собою недійсність угоди.

Неофіційне тлумачення —це роз’яснення норм права, яке да- і і ься неуповноваженими суб’єктами, й тому позбавлене юридичної і шш і не може викликати юридичних наслідків. Сила і значення неофіційного тлумачення в переконаності, обґрунтованості, науко­вості, в авторитеті тих суб’єктів, якими воно дається.

Доктринальне (наукове) тлумачення — це наукове роз’яснен­ня правових актів, змісту і цілей правових норм, яке здійснюється в коді наукового аналізу права в монографіях учених, науково-прак- і очних коментаріях, на. лекціях, конференціях. Його значення визна­чні і ься переконливістю й авторитетом тих суб’єктів, які здійснюють цс тлумачення. Базується воно на знаннях закономірностей впливу прана на суспільні відносини, створення законодавства, на узагалі- пеііні практики застосування правових норм. Таке тлумачення здійс­нює значний вплив на правове життя суспільства.

Доктринальне тлумачення може бути систематизоване і несисте- матизоване.

Систематизоване тлумачення —це більш високий ступінь наукової розробки питань права.

Несистематизоване тлумачення виражається у наукових гі­потезах, ідеях, що потребують перевірки, додаткової аргументації, приведення до системи, зокрема шляхом організації дискусій, кон­ференцій та ін.

Компетентне (професійне) тлумачення дається фахівцями-юрис- іами і грунтується на професійних знаннях у галузі права, як пра­вило, юристів-практиків: посадових осіб державного апарату, про­курорів, суддів, адвокатів, працівників юридичних служб, редакцій юридичних видань, радіо і телебачення, що ведуть спеціальні юри­дичні огляди та здійснюють консультації.

Буденне це тлумачення норм права, яке може здійснювати будь- який суб’єкт права. Його точність залежить від рівня правової куль­тури суб’єкта, життєвого досвіду, фактів повсякденного життя. При­чому від характеру такого «життєвого» тлумачення в більшості за­лежить стан законності, оскільки він є базою юридичної діяльності громадян, їх правомірної поведінки. Особливо це чітко проявляється під час проведення всенародних обговорень проектів тих чи інших нормативно-правових актів, референдумів.

Тлумачення за обсягом. Тлумачення правових норм має за мету з’ясувати дійсний зміст норми, що мав на увазі сам законодавець. Свою волю він формулює мовними засобами. Тому зовнішнє вира­ження його волі може не завжди збігатися з її справжнім змістом.

Результатом тлумачення повинна бути однозначність і повна ясність змісту норми права. Особливість тлумачення за обсягом обумовлена його зв’язком з кінцевим результатом — з’ясуванням і роз’ясненням змісту правових норм, від яких залежить практичний ефект тлума­чення. Використання цих способів тлумачення обумовлюють обсяг тлумачення. Тлумачення за обсягом — це з’ясування співвідношен­ня буквального тексту і дійсного змісту юридичних норм.

Залежно від співвідношення між текстуальним вираженням пра­вової норми та її дійсним змістом розрізняють тлумачення букваль­не, розширювальне та обмежувальне.

Буквальне тлумачення —найбільш типовий вид тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми відповідає буквальному текс­ту — «букві» закону; «дух» і «буква» закону збігаються. Напри­клад, ст. 129 Конституції України зазначає, що «Судді при здій­сненні правосуддя незалежні і підпорядковуються лише закону...» Як бачимо, зміст і письмовий виклад цієї норми співпадають.

Проте так буває не завжди. В силу об’єктивних чи суб’єктивних причин словесне вираження волі законодавця і фактичний зміст цієї волі, яка виражена у правовій нормі, можуть не збігатися. У таких випадках як виняток, можуть застосовуватися розширене чи звуже­не тлумачення.

Розширене тлумачення —це таке тлумачення, при якому дій­сний зміст норми права стає ширшим, ніж буквальний текст; «дух» закону ширший за його «букву».

I ∣e означає, що норма права викладена дуже лаконічно, і необхідні податкові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст. Наприклад, за поговором доручення (ст. 386 ЦК України) одна сторона (повірений) іобов’язується виконувати від імені й за рахунок іншої сторони і довірителя) певні юридичні дії. В цьому випадку розширеному тлу­маченню підлягають терміни «повірений» і «довіритель», оскільки не пішзано, хто може бути ними. Такому ж тлумаченню підлягає тер­кой «певні юридичні дії», тобто дії, передбачені Цивільним Кодек-