Види правосвідомості.

Для розуміння того, що таке правосвідомість, доцільно буде роз­глянути її різновиди. Підставою поділу правосвідомості на види можна взяти рівень усвідомлення необхідності права, глибину, про­никнення в сутність права і правових явищ у суспільстві, що до­зволять дати його, так би мовити, якісну характеристику.

Перший рівень — буденна правосвідомість. Цей рівень прита­манний основній масі членів суспільства і формується на базі по­всякденного життя громадян у сфері правового регулювання. Люди гак чи інакше стикаються з правовими приписами: деяку інформацію отримують із засобів масової інформації; спостерігають юридичну діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та ін. Для людей із цим рівнем правосвідомості ха­рактерні знання загальних принципів права, тут правові погляди тісно переплітаються з моральними уявленнями.

Другий рівень — професійна правосвідомість, яка складається в ході спеціальної підготовки (наприклад, під час навчання в юридич­ному закладі), в процесі здійснення юридичної діяльності. Суб’єкти цього рівня володіють спеціалізованими, деталізованими знаннями чинного законодавства, вмінням і навичками його застосування. Фор­муванню професійної правосвідомості в сучасних умовах повинна бути приділена особлива увага.

Третій рівень — наукова, теоретична правосвідомість. Вона ха­рактерна дня наукових працівників, які займаються питаннями пра­вового регулювання суспільних відносин.

За суб’єктами (носіями) правосвідомість можна поділити на /«- дивідуальну і колективну.

Одним із видів колективної правосвідомості є групова правосві­домість,тобто правові уявлення і відчуття тих чи інших соціаль­них груп, прошарків, професійних товариств. У ряді випадків пра­восвідомість однієї соціальної групи може суттєво відрізнятися від правосвідомості іншої.

Групову правосвідомість необхідно відрізняти від масової, яка характерна для нестабільних (нестійких), тимчасових об’єднань лю­дей (демонстрації, страйки, бунтівний натовп).

Для характеристики макроколективів (населення країни, конти­ненту, історичної епохи) використовується поняття «суспільна право­свідомість». Надзвичайно важливою формою відображення право­вих явищ є система права, законодавства і підзаконних нормативних актів. Дуже мало спеціалістів відносять цю систему до структурної частини суспільної правосвідомості. Разом із тим система права і законодавства є результатом функціонування суспільної правосві­домості, її суб’єктів: Верховної Ради України, Президента, Кабіне­ту Міністрів, юридичної науки і народу в цілому, особливо під час референдумів і загальнонародних обговорень проектів законів. Між суспільною правосвідомістю, системою права і законодавства існує тісний взаємозв’язок, оскільки суб’єкти суспільної правосвідомості повинні знати і поважати чинну систему права і законодавства.

Суть суспільної правосвідомості зводиться до правового пізнан­ня і відображення політичних, економічних і соціальних закономір­ностей розвитку громадянського суспільства і держави, оформлен­ня їх у системі чинного права і законодавства.

Суть суспільної правосвідомості виявляється в її функціях:

- пізнання;

- відображення правових явищ;

- регулюючій;

- охоронній;

- прогнозуючій;

- конструктивній;

- комунікативній;

- правового мислення;

- емоційній;

- мотиваційній;

- оціночній.

ЦІ функції тісно пов’язані із функціями юридичної науки права, держави й інших суб’єктів суспільних відносин. Важливу роль су­спільна правосвідомість відіграє і в правотворчому процесі, реалі­зації й застосуванні правових норм.

Таким чином, суспільна правосвідомість — система певних по­глядів, переконань у суспільстві з приводу існуючих і бажаних пра­вових явищ.

На жаль, на сьогодні українській суспільній правосвідомості в пев­ній мірі залишається притаманний правовий нігілізм, неповага до права і закону.

В цій ситуації питання розуміння ролі правосвідомості, шляхи її формування і розвитку набувають особливого значення. Для укра­їнського суспільства актуальним завданням, на наш погляд, є роз­робка такої правової ідеї, яка б відповідала його історичним тради­ціям, духовності його народу, забезпечувала б становлення право­вої держави і правового громадського правопорядку.

24.4