ТЕМА 19. ЗАКОННІСТЬ ТА ПРАВОПОРЯДОК
Законність: поняття, ознаки та структура. Зміст законності. Вимоги законності у сфері правотворчості і реалізації права.
Принципи та гарантії законності: загальносоціальні та спеціально- соціальні.
Поняття, ознаки та функції правопорядку. Принципи та структура правопорядку. Право, законність, правопорядок: питання співвідношення та взаємодії.
Законність розглядається як комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що відображає організацію і функціонування суспільства на правових засадах, гармонійний зв’язок особи, влади, права і закону в конкретній державі. Термін «законність» є похідним від термінів «право» і «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права - від його ролі у створенні закону й інших формальних джерел права до реалізації їх норм у юридичній практиці. Законність як багатогранне явище, може виступати як принцип, метод, режим.
Законність як принцип - провідне загальноприйняте правило імперативного характеру, що виражене у нормах-ідеях найвищого авторитету і потребує від державних органів та їх посадових осіб, громадян та їх об’єднань діяти правомірно, у межах правових норм, закріплених у приписах усіх чинних джерел (форм) права.
Законність виступає однією з необхідних вимог (елементів) верховенства права. Конституційні основи законності як принципу організації публічної влади закладено в ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законність як метод - система правових засобів, якими здійснюється державне управління суспільством, згідно з яким органи держави і посадові особи: спираються на визнання та беззастережне прийняття найвищої цінності людини при розробленні і прийнятті рішень; не підмінюють своїм регулюванням (тобто актами управління) закон; не виходять за межі своєї компетенції, що визначена законом, при реалізації прийнятих рішень; додержуються правових процедур у процесі контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин тощо.
Законність як режим - стан правової організації суспільно-політичного життя, за якого суспільні відносини, правова поведінка, правова діяльність, інша правова активність людини здійснюються відповідно до законів та інших джерел (форм) права, котрі відповідають принципу верховенства права, правовим цінностям свободи, формальної рівності, справедливості.
Структура законності розкривається через такі елементи: нормативний - відповідність праву законів і підзаконних актів, нормативно-правових договорів та інших джерел (форм) права;
діяльнісний (поведінковий) - правова доцільність поведінки, відповідність діяльності фізичних і юридичних осіб правовим нормам внаслідок формування правосвідомості, орієнтованої на позитивне психологічне ставлення суб’єкта до вимог законності;
охоронний - попередження порушення правових норм, контроль і нагляд за точним й однаковим їх виконанням;
захисний - відновлення у правовому стані, накладання відповідальності за допущені порушення правових норм з метою захисту інтересів потерпілої особи і суспільства.
Метою законності є забезпечення відповідності поведінки суб’єктів регульованих правом відносин правилам.
Зміст законності розкривається через систему конкретних вимог: вишу юридичну силу закону в системі нориативно-правових актів; обов’язковість законодавства для всіх, на кого воно поширюється; однаковість вимог законодавства до всіх суб’єктів права; додержання законодавства в діяльності суб’єктів публічної влади; невідворотність покарання за вчинення правопорушення.
Суб’єктами законності є всі суб’єкти права, однак безсумнівним є те, що насамперед державна влада (органи держави і їх посадові особи) повинна зв’язувати себе власними нормативними настановами, виключати сваволю у своїх діях.
Принципи законності - це відправні засади, незаперечні засадничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.
Принципами законності є:
> верховенство закону щодо всіх правових актів, який визначає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вишу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти - законам, причому підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозасто- совні акти мають бути піднормативними, тобто відповідати нормативно- правовим актам -законам і під законним актам;
> загальність законності - означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об’єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону;
> єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб’єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії.
Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб’єктів права;
> недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоп- тимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права;
> невідворотність відповідальності за правопорушення - означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння;
> обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання: спеціально-дозвільного - поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»); загальнодозвільного - поширюється на громадян та їх об’єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»).
Гарантії законності - це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.
Гарантії законності поділяють на:
• загольносоціольні;
• спеціально-соціальні - юридичні та організаційні.
Загольносоціольні гарантії законності:
економічні - ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб’єктів суспільних відносин;
політичні - ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об’єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади;
ідеологічні - ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав’язування державою ідеології, а турбота про правове кавчання, виховання, правову культуру.
Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на дві групи: юридичні - передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання;
організаційні - заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян.
Юридичні гарантії законності створюються в результаті діяльності законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади, спрямованої на запобігання правопорушенням та їх припинення.
Таким чином, сутність законності полягає в забезпеченні державою реальності права, в тому, що всі без винятку суб’єкти суспільних відносин керуються принципом суворого дотримання приписів законів та інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юридичні обов’язки, безперешкодно і повного мірою використовують свої суб’єктивні права.
Правопорядок - це фактичний стан упорядкованості, урегульованості та організованості суспільних відносин, який формується та функціонує на основі права внаслідок його реалізації через правомірну поведінку суб’єктів права та гарантується й захищається державою.
Структурними елементами правопорядку є:
учасники (суб’єкти) правопорядку, тобто суб’єкти права, наділені законодавчо визначеним правовим статусом та правовими властивостями;
правові відносини у послідовності їх виникнення, зміни та припинення;
процедура (методи, засоби) регулювання відносин, упорядкованість процесів виникнення і розвитку правових відносин через гранично широке коло індивідуальних, у тому числі правозастосовних актів;
акти реалізації права, тобто правомірна поведінка (діяльність) його учасників.
Правопорядок виступає метою і фактичним результатом існування права, в зв’язку з цим розрізняють реальний правовий порядок як підсумок правового регулювання та ідеальний правовий порядок як модель (еталон) упорядкованості суспільних відносин, передбачена нормами права.
Ознаки правопорядку:
є різновидом, складовою частиною суспільного порядку, і таким чином, обумовлений суспільними потребами та інтересами;
є правовим станом упорядкованості, організованості, урегульованості суспільних відносин;
передбачає високоузгоджену дію механізму правового регулювання, він існує лише за режиму законності;
має бути забезпеченим (гарантованим) державою.
нерозривно пов’язаний з правовою державою, оскільки, по-перше, тільки суспільство, кероване верховенством права, передбачає появу справжнього правопорядку (а не лише законопорядку), заснованого на праві як втіленні ідей справедливості, рівності, свободи, гуманізму; по-друге, правопорядок спирається на складну систему організаційних, примусових та інших заходів з боку правової держави; по-третє, сам правопорядок виступає однією з іс
тотних характеристик правової держави;
важливим супутником правопорядку є також соціальний характер держави, де дюдина є найвищою цінністю, де створено умови для реалізації прав особи у соціально-економічній та інших сферах її життєдіяльності, де забезпечено рівні гідні умови для вільного існування та розвитку індивіда.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Функції правового порядку - основні напрями формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Функції правопорядку визначаються як призначенням самого права, так і самостійним впливом правопорядку на функціонування суспільства і права:
> стабілізаційна - непохитність і протистояння зовнішнім впливам руйнівного характеру, збереження і розвиток власної якісної визначеності, відкритості впливу чинників, що його забезпечують;
> компромісна - підтримання злагоди в суспільстві, припинення конфліктів, їх згладжування;
> корекційна - своєчасне коригування внутрішніх зв’язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування;
> оцінно-орієнтувальна - орієнтування на збереження правових цінностей і вироблення правомірних настанов;
> комунікативна (інтегральна) - підтримання, координація і узгодження зовнішніх зв’язків із суспільним (громадським) порядком, з іншими сферами суспільства - економічною, політичною, соціально-культурною;
> виховна - вплив на правосвідомість у напрямі формування поваги до права суб’єктів/учасників правовідносин, настанов на правомірну поведінку, стимулювання правової активності.
Принципи правового порядку - загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету (основні засади), на підставі яких встановлюється, підтримується і укріплюється правопорядок.
До основних принципів правопорядку відносять:
законність - зумовлює законну реалізацію усіх його сторін; попереджає та усуває зловживання у сфері законності - не допускає примушувати будь-кого робити те, що суперечить міжнародним стандартам з прав людини чи не передбачено законодавством; забороняє органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам вчиняти дії, що виходять за межі повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією і законами держави;
соціально-нормативна визначеність - полягає у повній відповідності регульованих правом суспільних відносин вимогам формально визначених правових норм, а також основоположним правам людини як безпосередньо чинному праву (закріплені як міжнародні стандарти прав людини);
системність (структурність) - визначається системою (структурністю) самого права, результатом дії якого є правовий порядок;
субординаційність - наявність системи елементів правопорядку, яка грунтується на субординації, суворій співпідпорядкованості: а) органів держави, посадових осіб за їх ієрархією; б) нормативних актів за юридичною силою: верховенство конституції, відповідність законів конституції, а підзаконних актів - законам; в) актів застосування норм права, що відповідають нормативно- правовим актам та нормативним положенням (принципам) конституції і міжнародним актам; вертикальна і горизонтальна супідрядність інших зв’язків у суспільстві;
цілісність, як і єдність законності, - забезпечується його поширеністю на території всієї країни. Неприпустимим є існування різних правопорядків окремих регіонах (областях, районах, містах) держави, тим більше унітарної держави, якою є Україна;
стабільність (усталеність) - надійне закріплення його функціонування правовими нормами та створення умов щодо їх реалізації;
підконтрольність - виявляється у здійсненні повсюдного, загального й універсального контролю суб’єктами та інститутами громадянського суспільства, уповноваженими органами держави (перевірка якості законів, відповідності їм підзаконних актів, ступеня реалізації прав та свобод громадян тощо);
відповідальність держави перед суспільством і громадянином за його забезпечення - означає, що реалізація основоположних прав і свобод людини, здійснення суб’єктивних прав і обов’язків учасників правовідносин, діяльність державних органів і посадових осіб у межах їх офіційно визначеної компетенції, додержання усіма суб’єктами законності, охорона і захист фізичних і юридичних осіб від порушень гарантуються державою.
Враховуючи вищенаведене, можна стверджувати, що суттєвими ознаками будь-якої правової держави є правопорядок і законність. Правопорядок являє собою стан реалізації суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків учасниками правовідносин; законність - режим соціально-політичного і правового життя суспільства, у якому панує чітке і неухильне дотримання законів та заснованих на них підзаконних актів усіма суб’єктами права, а також забезпечується демократичний характер правотворчості, правореалізації та правоохо- рони.
Ключові поняття:
законність, формальна законність, правова законність, правова законність як принцип, ознаки законності, правова законність як метод, правова законність як режим, структура законності, гарантії законності, конституційна законність, принципи правової законності, вимоги правової законності, суб ’єкти законності, загальні умови, спеціальні засоби забезпечення законності, гарантії правової законності, економічні гарантії законності, політичні гарантії законності, соціальні гарантії законності, ідеологічні гарантії законності, урядові гарантії законності, парламентські гарантії законності, прези
дентські гарантії законності, юридичні гарантії, загальносоціальні гарантії, спеціально-соціальні гарантії, риси юридичних гарантій, організаційні гарантії, правопорядок, зміст правового порядку, структура правового порядку, функції правового порядку, стабілізаційна функція правового порядку,компромісна функція правового порядку, корекційна функція правового порядку, оцінно-орієнтувальна функція правового порядку, виховна функція правового порядку, комунікативна функція правового порядку, принципи правового порядку, форма правового порядку, громадський порядок, правоохоронна діяльність, дисципліна, державна дисципліна, фінансова дисципліна, трудова дисципліна, військова дисципліна, суспільний порядок.
1. Суспільно-політичний режим точного і неухильного здійснення законів та інших нормативних актів всіма суб'єктами суспільних відносин як у сфері правотворчості, так і в сфері реалізації правових норм - це:
а) порядок;
б) правопорядок;
в) законність;
г) формальність;
д) правозаконність.
2. Законність як ознаку найкращої державної форми визначав:
а) Платон;
б) В. Гюго;
в) Ж.-Ж. Руссо;
г) Аристотель;
д) І. Кант.
3. Законність включає:
а) зовнішню і внутрішню ознаки;
б) організаційну і неорганізаційну ознаки;
в) об’єктивну і суб’єктивну ознаки;
г) охоронну і організаційну ознаки;
д) інституціональну і організаційну ознаки.
4. Внутрішня ознака законності характеризується:
а) обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями;
б) додержанням законів й створенням справедливості;
в) диспозитивною формою поведінки суб’єктів законності;
г) наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів;
д) обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами.
5. Обоє ’язок виконувати розпорядження законів та підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями - це:
а) внутрішня ознака законності;
б) організаційна ознака законності;
в) зовнішня ознака законності;
г) інституціональна ознака законності;
д) нормативна ознака законності.
6. Структура законності розкривається через:
а) інституційний та організаційний елементи;
б) нормативний, організаційний, міжнародний та захисний елементи;
в) нормативний, інституційний, міжнародний елементи;
г) нормативний та організаційний елементи;
д) нормативний, поведінковий, охоронний та захисний елементи.
7. Елементом законності, який полягає у відповідності праву законів та інших підзаконних актів, нормативно-правових договорів та інших джерел права є:
а) наслідковий елемент;
б) захисний елемент;
в) охоронний елемент;
г) нормативний елемент;
д) поведінковий елемент.
8. Попередження порушення правових норм, контроль та нагляд за точним й однаковим їх виконанням - це:
а) нормативний елемент законності;
б) поведінковий елемент законності;
в) наслідковий елемент законності;
г) охоронний елемент законності;
д) захисний елемент законності.
9. Однакові вимоги до всіх суб’єктів, які перебувають у сфері дії законів - це:
а) загальність правової законності;
б) єдність правової законності;
в) взаємозв’язок правової законності та доцільності;
г) верховенство закону в системі нормативно-правових актів;
д) рівність усіх перед законом.
10. Юридичними умовами втілення в життя принципів права, що мають нормативну форму та пов’язані з нормотворчою, правозастосовною та іншими правовими формами діяльності держави, є:
а) гарантії законності;
б) принципи законності;
в) принципи правопорядку;
г) вимоги законності;
д) вимоги права.
11. Вимогою правової законності до змісту нормотворчої діяльності є, крім:
а) відповідність змісту законів та підзаконних актів потребам життя;
б) відповідність нормотворчої діяльності загальнолюдським цінностям;
в) додержання внутрішньої єдності і погодженості правових норм;
г) відсутність забезпечення стабільності правових актів;
д) додержання ієрархічної субординації нормативних акті.
12. Стан правової організації суспільства, політичного життя, створений суб’єктами права у результаті дотримання Конституції України - це:
а) верховенство правового закону;
б) рівність усіх перед законом;
в) конституційна законність;
г) забезпечення належної реалізації прав і свобод;
д) належне та ефективне застосування права.
13. Ефективність законодавства та інших нормативних регуляторів вказують на:
а) видання актів у передбаченій законом формі;
б) доступність розумінні законів;
в) законність як принцип;
г) додержання процесуальних правил;
д) зміст законності.
14. Однією із вимог законності у сфері реалізації права є:
а) наявність спеціальних механізмів, які забезпечують реалізацію права;
б) якісне застосування права, з урахуванням усіх фактичних та юридичних обставин;
в) відповідність змісту закону потребам життя; відповідність правотворчої діяльності загальнолюдським правовим принципам;
г) правильне тлумачення правових норм;
д) дидактика правових норм.
15. Забезпечення верховенства закону щодо інших правових актів є вимогою законності у:
а) сфері реалізації права;
б) сфері правотворчості;
в) сфері реалізації права і держави;
г) сфері реалізації суспільних відносин;
д) сфері, яка стосується всіх видів діяльності будь-яких суб’єктів суспільних відносин.
16. Співвідношення понять «принципи законності» та «вимоги законності» полягає у наступному:
а) вимоги законності діють у всіх сферах правового життя, а принципи законності пов’язані з окремими видами діяльності певних суб’єктів;
б) принципи законності діють у всіх сферах правового життя, а вимоги законності пов’язані з окремими видами діяльності певних суб’єктів;
в) вимоги законності є основними принципами законності;
г) принципи законності на відміну від вимог законності мають мінливий характер;
д) ці поняття тотожні.
17. Багатоаспектність законності як соціально-правового явища проявляється у тому , що законність може виступати, як:
а) режим, метод, предмет;
б) принцип, метод, режим;
в) доктрина та режим;
г) метод, форма, режим;
д) принцип, гарантія, джерело.
18. Законність є одним із провідних:
а) форм права;
б) методів права;
в) принципів права;
г) статусів права;
д) предметів права.
19. Провідним загальноприйнятим правилом імперативного характеру, яке виражається в незаперечних вимогах до державних органів, громадських організацій, посадових осіб, громадян діяти правомірно у сферах нормотвор- чості, реалізації права, інших правових форм діяльності є:
а) законність як принцип;
б) законність як режим;
в) законність як режим і метод;
г) законність як режим;
д) законність як принцип і метод.
20. Законність не може розвиватися та функціонувати без опори на досягнення у духовній сфері, оскільки загальносоціальна та правова культура являє собою морально-етична основа законності - це стверджує принцип законності:
а) недопустимість протиставлення законності та доцільності;
б) взаємозв’язок законності та культури;
в) невідворотність покарання за скоєння правопорушення;
г) єдність законності;
д) гарантованість головних прав і свобод людини та громадянина.
21. Стан правової організації суспільно-політичного життя, за якого суспільні відносини, правова поведінка, правова діяльність, інша правова активність людини здійснюються відповідно до законів та інших джерел (форм) права - це:
а) законність як форма;
б) законність як норма;
в) законність як режим;
г) законність як принцип;
д) законність як метод.
22. Здійснення державного управління суспільством винятково правовими засобами розглядають законність, як:
а) метод;
б) режим;
в) принцип;
г) форма;
д) підстава.
23. Систему правових засобів, якими здійснюється державне управління суспільством, згідно з якими функціонують органи держави та посадові особи розглядають:
а) законність як режим;
б) правовий режим як метод;
в) правовий режим як принцип;
г) правовий режим як метод та режим;
д) правопорядок як режим.
24. Принципом законності, який полягає у дотриманні принципу верховенства права при складанні та прийнятті закону або інших нормативних актів, є:
а) рівність усіх перед законом;
б) відповідність закону праву;
в) взаємозв’язок правової законності та доцільності;
г) верховенство закону в системі нормативно-правових актів;
д) загальність правової законності.
25. Системою керівних положень та ідей, що визначають природу законності, її місце у суспільстві тау системі інших правових категорій, є:
а) функції законності;
б) методи законності;
в) норми законності;
г) принципи законності;
д) система законності.
26. Попередження порушення правових норм розкривається через:
а) нормативний елемент структури законності;
б) контроль за законністю;
в) нормативний аспект законності;
г) діяльність елемент структури законності;
д) охоронний елемент структури законності.
27. Системою організаційних та правових засобів, що використовуються державою для забезпечення режиму законності та правового порядку є:
а) гарантії законності;
б) принципи законності;
в) принципи правопорядку;
г) вимоги законності;
д) потреби законності.
28. Юридичними й організаційними засобами, які призначені виключно для забезпечення законності, є:
а) спеціальні засоби забезпечення законності;
б) загальні засоби забезпечення законності;
в) правові засоби забезпечення законності;
г) економічні засоби забезпечення законності;
д) соціальні засоби забезпечення законності.
29. Серед спеціальних засобів юридичних гарантій можна виокремити:
а) юридичні й правоохоронні засоби;
б) приватні й матеріальні засоби;
в) диспозитивні й імперативні засоби;
г) юридичні й організаційні засоби;
д) організаційні й пошукові засоби.
30. Гарантії законності класифікують на:
а) економічні, юридичні та матеріальні;
б) економічні, політичні та соціальні;
в) загальносоціальні та спеціально-соціальні;
г) спеціально-соціальні та організаційно-соціальні;
д) ідеологічно-соціальні та юридично-соціальні.
31. Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на:
а) економічні та політичні;
б) юридичні та організаційні;
в) матеріальні та соціальні;
г) економічні та політичні;
д) організаційні та соціальні.
32. Засоби виявлення і засоби попередження правопорушення належать до:
а) соціальних гарантій законності;
б) юридичних гарантій законності;
в) економічних гарантій законності;
г) ідеологічних гарантій законності;
д) загальносоціальних гарантій законності.
33. Юридичні гарантії законності за найближчими цілями є:
а) економічні, політичні, соціальні;
б) превентивні, припиняючі, відновлюючі, каральні;
в) ідеологічні, політичні, економічні;
г) організаційні, неорганізаційні;
д) соціальні, організаційні.
34. За суб’єктами застосування парламентські гарантії законності належать до:
а) організаційних гарантій законності;
б) юридичних гарантій законності;
в) неорганізаційних гарантій законності;
г) організаційно-соціальних гарантій законності;
д) загальносоціальних гарантій законності.
35. Заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян - це:
а) організаційні гарантії законності;
б) юридичні гарантії законності;
в) соціальні гарантії законності;
г) загальносоціальні гарантії законності;
д) ідеологічні гарантії законності.
36. Демократизм конституційного ладу, високий рівень розвитку демократичних інститутів належать до:
а) політичних гарантій законності;
б) економічних гарантій законності;
в) соціальних гарантій законності;
г) юридичних гарантій законності;
д) ідеологічних гарантій законності.
37. Законність - засіб встановлення:
а) обов’язків;
б) прав;
в) правопорядку;
г) демократії
д) права.
38. Заснована на праві та законності організація суспільного життя, яка відображає якісний стан суспільних відносин на відповідному етапі розвитку суспільства та на вимозі дотримання чинних правових норм - це:
а) формальність;
б) законність;
в) правопорядок;
г) порядок;
д) правопорушення.
39. Співвідношення понять «законність» та «правопорядок» можна виразити таким чином:
а) законність є результатом правопорядку;
б) правопорядок є результатом законності;
в) правопорядок є однією з юридичних гарантій законності;
г) законність є правопорядком у дії;
д) законність є однією з юридичних гарантій правопорядку.
40. Підтримує динамічно-урівноважувальний стан усієї правової системи суспільства, рівновагу між інтересами громадянського суспільства та держави, особи і суспільства:
а) принцип правопорядку;
б) метод правопорядку;
в) зміст правопорядку;
г) ознака правопорядку;
д) основа правопорядку.
41. Видами змісту правопорядку є:
а) основний та додатковий;
б) правовий та громадський;
в) провідний та факультативний;
г) соціальний та політичний;
д) соціальний та юридичний.
42. Проведення різнобічних процедур правової регламентації з метою впливу на поведінку людей - це:
а) регламентаційна функція правового порядку;
б) виховна функція правового порядку;
в) компромісна функція правового порядку;
г) інтегральна функція правового порядку;
д) єдність правового порядку.
43. Єдність і одночасно поділ системи громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту - це:
а) принцип правопорядку;
б) структура правопорядку;
в) функція правопорядку;
г) мета правопорядку;
д) зміст правопорядку.
44. Елементами структури правопорядку є:
а) суб’єкти права, правові відносини і зв'язки між реалізованими елементами системи права, упорядкованість усіх елементів структури;
б) об’єкти права, упорядкованість усіх елементів структури;
в) об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона, об’єкт, суб’єкт;
г) зміст, підстава, суб’єкт;
д) суб’єкти підприємницької діяльності, зв’язки між підприємствами різних категорій.
45. Система юридичних та матеріальних властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню, забезпеченню та підтримці правомірної поведінки су б ’єктів - це:
а) структура правопорядку;
б) зміст правопорядку;
в) принципи правопорядку;
г) мета правопорядку;
д) функції правопорядку.
46. Зміст правопорядку включає такі аспекти, як:
а) матеріальний та процесуальний;
б) нормативний та юридичний;
в) матеріальний та практичний;
г) матеріальний та юридичний;
д) матеріальний та правовий.
47. Впорядкованість та урегульованість правових відносин, правомірної поведінки їх учасників як результат встановлення законності - це:
а) матеріальний зміст правопорядку;
б) нормативний зміст правопорядку;
в) практичний зміст правопорядку;
г) юридичний зміст правопорядку;
д) процесуальний зміст правопорядку.
48. Законодавче закріплення положень правового порядку, створення умов щодо його реалізації, вимог правопорядку та діяльності правоохоронних органів зі стабілізації і охорони правопорядку - це:
а) цілісність правопорядку;
б) конституційність правопорядку;
в) єдність правопорядку;
г) стійкість правопорядку;
д) законність правопорядку.
49. Активна правомірна поведінка особистості характеризується:
а) вольовою поведінкою суб'єкта права, яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою;
б) зовнішньою переконаністю суб'єкта в необхідності неухильного виконання норм права, а на способі його пристосування до оточуючого соціального середовища;
в) усвідомленою і цілеспрямованою діяльністю заради досягнення соціально значущого корисного результату;
г) порушує приписи права;
д) вимогою додержання чинних правових норм.
50. Основними напрямами формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин є:
а) гарантії правопорядку;
б) принципи правопорядку;
в) функції правопорядку;
г) завдання правопорядку;
д) методи правопорядку.
51. Виховна функція правопорядку характеризується ознаками:
а) своєчасне коригування внутрішніх зв'язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування;
б) орієнтування на збереження правових цінностей і вироблення правомірних настанов;
в) вплив на правосвідомість у напрямі формування поваги до права су- б'єктів/учасників правовідносин, настанов на правомірну поведінку, стимулювання правової активності;
г) підтримання, координація і узгодження зовнішніх зв'язків із суспільним (громадським) порядком, з іншими сферами суспільства - економічною, політичною, соціально-культурною;
д) непохитність і протистояння зовнішнім впливам руйнівного характеру.
52. Функція взаємодії правового порядку з середовищем характеризується:
а) має зовнішній характер і характеризує взаємодію правопорядку і соціальної системи, у межах якої він діє;
б) має внутрішній характер і забезпечує взаємодію цілого та його складових частин;
в) зумовлюється його функціонуванням у межах соціальної системи, яка схильна до змін та розвитку, а також його динамічним характером, що забезпечує розвиток складаючи правопорядок елементів;
г) забезпечує збереження самостійності правопорядку та його відновлення у процесі взаємодії із суспільством;
д) надає можливість визначити рівні упорядкованості, забезпечити їх дієвість, охарактеризувати підпорядкованість цих рівнів та визначити можливості їх взаємодії та взаємодоповнення.
53. Інтегральна функція правового порядку полягає у:
а) підтриманні, координації та узгодженні зовнішніх зв’язків із суспільним порядком та іншими сферами суспільного життя;
б) підтриманні злагоди в суспільстві, припиненні конфліктів, їх згладжування;
в) непохитності та протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру, збереженні та розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливу чинників, що його забезпечують;
г) своєчасному коригуванні внутрішніх зв’язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування;
д) орієнтуванні на збереження правових цінностей і вироблення правомірних настанов.
54. Непохитність та протистояння зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм тощо), збереження якісної визначеності, розвиток демократії- це:
а) інтеграційна функція правового порядку;
б) стабілізаційна функція правового порядку;
в) корекційна функція правого порядку;
г) виховна функція правового порядку;
д) верховенство інтересів суспільства.
55. Принцип законності правопорядку полягає у:
а) підпорядкуванні нормативним положенням конституції та забезпечення її реалізації;
б) наявності цілісності і структурності як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільства і правової системи держави;
в) створенні якісних законів та їх суворе додержання, законність - головна умова встановлення правопорядку;
г) точній співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб, нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права тощо, які забезпечують упорядкованість їх зв'язків;
д) високих моральних підвалинах, поважанні прав людини, її гідності і честі.
56. Видами принципів правопорядку за характером та значимістю є:
а) загальносоціальні, загальноправові і спеціальносоціальні принципи;
б) загальноправові і спеціальні принципи;
в) загальні, загальноправові і галузеві принципи ;
г) загальнодержавні, місцеві і локальні принципи;
д) загальносоціальні, загальноправові і спеціальні принципи.
57. Зміцнення правової охорони державного і громадського життя передусім залежить:
а) від стану законності та правопорядку;
б) від стану громадського порядку;
в) від стану держави в особі її різних органів, громадян;
г) від стану правової культури та свідомості народу;
д) від рівня релігійних, культурних, економічних, політичних поглядів на суспільство держави.
58. Стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системі суспільних відносин і їх додержання - це:
а) правопорядок;
б) законність;
в) громадський порядок;
г) державний порядок;
д) правоохоронна діяльність.
59. Поняття «громадський порядок» і «правовий порядок» співвідносяться наступним чином:
а) поняття «правовий порядок» ширше за поняття «громадський порядок»;
б) поняття «громадський порядок» ширше за поняття «правовий порядок»;
в) поняття «громадський порядок» та «правовий порядок» є тотожними;
г) поняття «громадський порядок» є елементом правового порядку;
д) поняття «громадський порядок» та «правовий порядок» не є взаємопов’язаними.
60. Порядок відносин, поведінки, що встановлюється державою для державних органів, установ, підприємств, організацій, посадових осіб - це:
а) законність;
б) порядок;
в) державна дисципліна;
г) договірна дисципліна;
д) правовий порядок.
Еще по теме ТЕМА 19. ЗАКОННІСТЬ ТА ПРАВОПОРЯДОК:
- Тема: Ответственность по Административному праву.
- Тема: Субъекты административного права
- Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
- Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О НЕСОСТОЯТЕЛЬНОСТИ (БАНКРОТСТВЕ)
- Тема: ОСОБЕННОСТИ БАНКРОТСТВА ОТДЕЛЬНЫХ КАТЕГОРИЙ ДОЛЖНИКОВ
- Тема: ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ АПЕЛЛЯЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
- З а н я т и е 4 Тема: СУДЕБНОЕ РАЗБИРАТЕЛЬСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ ПЕРВОЙ ИНСТАНЦИИ
- Занятие 5 Тема: ОБЕСПЕЧИТЕЛЬНЫЕ МЕРЫ. ПРИМИРИТЕЛЬНЫЕ ПРОЦЕДУРЫ В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ
- Тема: Органы Федеральной службы безопасности РФ в системе гос. органов РФ
- Тема: Компетенция органов как важнейший элемент их правового статуса
- З а н я т и е 7 Тема: КОРПОРАТИВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО. РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О ЗАЩИТЕ ПРАВ И ЗАКОННЫХ ИНТЕРЕСОВ ГРУППЫ ЛИЦ
- Тема: АРБИТРАЖНЫЕ СУДЫ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ. КОМПЕТЕНЦИЯ АРБИТРАЖНЫХ СУДОВ
- Занятие 2 Тема: ВОЗБУЖДЕНИЕ ДЕЛА В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ. ПОДГОТОВКА ДЕЛА К СУДЕБНОМУ РАЗБИРАТЕЛЬСТВУ
- Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ В ПОРЯДКЕ УПРОЩЕННОГО ПРОИЗВОДСТВА. ПРИКАЗНОЕ ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ