ТЕМА 19. ЗАКОННІСТЬ ТА ПРАВОПОРЯДОК

Законність: поняття, ознаки та структура. Зміст законності. Вимоги закон­ності у сфері правотворчості і реалізації права.

Принципи та гарантії законності: загальносоціальні та спеціально- соціальні.

Поняття, ознаки та функції правопорядку. Принципи та структура право­порядку. Право, законність, правопорядок: питання співвідношення та взаємо­дії.

Законність розглядається як комплексне (принцип, метод, режим) соціа­льно-правове явище, що відображає організацію і функціонування суспільства на правових засадах, гармонійний зв’язок особи, влади, права і закону в конк­ретній державі. Термін «законність» є похідним від термінів «право» і «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права - від його ролі у створенні закону й інших формальних джерел права до реалізації їх норм у юридичній практиці. Законність як багатогранне явище, може виступати як принцип, метод, режим.

Законність як принцип - провідне загальноприйняте правило імператив­ного характеру, що виражене у нормах-ідеях найвищого авторитету і потребує від державних органів та їх посадових осіб, громадян та їх об’єднань діяти пра­вомірно, у межах правових норм, закріплених у приписах усіх чинних джерел (форм) права.

Законність виступає однією з необхідних вимог (елементів) верховенства права. Конституційні основи законності як принципу організації публічної вла­ди закладено в ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка передбачає, що органи дер­жавної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конститу­цією та законами України.

Законність як метод - система правових засобів, якими здійснюється державне управління суспільством, згідно з яким органи держави і посадові особи: спираються на визнання та беззастережне прийняття найвищої цінності людини при розробленні і прийнятті рішень; не підмінюють своїм регулюван­ням (тобто актами управління) закон; не виходять за межі своєї компетенції, що визначена законом, при реалізації прийнятих рішень; додержуються право­вих процедур у процесі контролю і нагляду за законністю дій учасників суспі­льних відносин тощо.

Законність як режим - стан правової організації суспільно-політичного життя, за якого суспільні відносини, правова поведінка, правова діяльність, ін­ша правова активність людини здійснюються відповідно до законів та інших джерел (форм) права, котрі відповідають принципу верховенства права, право­вим цінностям свободи, формальної рівності, справедливості.

Структура законності розкривається через такі елементи: нормативний - відповідність праву законів і підзаконних актів, нор­мативно-правових договорів та інших джерел (форм) права;

діяльнісний (поведінковий) - правова доцільність поведінки, відпо­відність діяльності фізичних і юридичних осіб правовим нормам внаслідок фо­рмування правосвідомості, орієнтованої на позитивне психологічне ставлення суб’єкта до вимог законності;

охоронний - попередження порушення правових норм, контроль і нагляд за точним й однаковим їх виконанням;

захисний - відновлення у правовому стані, накладання відповідаль­ності за допущені порушення правових норм з метою захисту інтересів потер­пілої особи і суспільства.

Метою законності є забезпечення відповідності поведінки суб’єктів регу­льованих правом відносин правилам.

Зміст законності розкривається через систему конкретних вимог: вишу юридичну силу закону в системі нориативно-правових актів; обов’язковість законодавства для всіх, на кого воно поширюється; однаковість вимог законодавства до всіх суб’єктів права; додержання законодавства в діяльності суб’єктів публічної влади; невідворотність покарання за вчинення правопорушення.

Суб’єктами законності є всі суб’єкти права, однак безсумнівним є те, що насамперед державна влада (органи держави і їх посадові особи) повинна зв’язувати себе власними нормативними настановами, виключати сваволю у своїх діях.

Принципи законності - це відправні засади, незаперечні засадничі вимо­ги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учас­ників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як ре­жиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.

Принципами законності є:

> верховенство закону щодо всіх правових актів, який визначає ви­ключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нор­мативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вишу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти - законам, причому підзаконні акти приймаються і діють ли­ше тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозасто- совні акти мають бути піднормативними, тобто відповідати нормативно- правовим актам -законам і під законним актам;

> загальність законності - означає, що в суспільстві всі державні ор­гани, громадські організації, комерційні об’єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону;

> єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб’єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії.

Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб’єктів права;

> недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування врахову­ються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоп- тимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права;

> невідворотність відповідальності за правопорушення - означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння;

> обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання: спеціально-дозвільного - поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»); загальнодозвільного - поширюється на громадян та їх об’єднання («дозволено все, крім прямо забороненого зако­ном»).

Гарантії законності - це умови суспільного життя і заходи, що вжива­ються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопо­рядку.

Гарантії законності поділяють на:

• загольносоціольні;

• спеціально-соціальні - юридичні та організаційні.

Загольносоціольні гарантії законності:

економічні - ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб’єктів суспільних відносин;

політичні - ступінь демократизму конституційного ладу, тобто ная­вності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів йо­го здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизна­чатися, об’єднуватися в організації за різними інтересами; додержання прин­ципу поділу влади;

ідеологічні - ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимо­сті вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологі­чний плюралізм, не нав’язування державою ідеології, а турбота про правове кавчання, виховання, правову культуру.

Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на дві групи: юридичні - передбачена законом система спеціальних засобів, за до­помогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і вико­нання;

організаційні - заходи організаційно-юридичного характеру, спрямо­вані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян.

Юридичні гарантії законності створюються в результаті діяльності зако­нодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади, спрямованої на запобігання правопорушенням та їх припинення.

Таким чином, сутність законності полягає в забезпеченні державою реаль­ності права, в тому, що всі без винятку суб’єкти суспільних відносин керують­ся принципом суворого дотримання приписів законів та інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юридичні обов’язки, безперешко­дно і повного мірою використовують свої суб’єктивні права.

Правопорядок - це фактичний стан упорядкованості, урегульованості та організованості суспільних відносин, який формується та функціонує на основі права внаслідок його реалізації через правомірну поведінку суб’єктів права та гарантується й захищається державою.

Структурними елементами правопорядку є:

учасники (суб’єкти) правопорядку, тобто суб’єкти права, наділені за­конодавчо визначеним правовим статусом та правовими властивостями;

правові відносини у послідовності їх виникнення, зміни та припинен­ня;

процедура (методи, засоби) регулювання відносин, упорядкованість процесів виникнення і розвитку правових відносин через гранично широке ко­ло індивідуальних, у тому числі правозастосовних актів;

акти реалізації права, тобто правомірна поведінка (діяльність) його учасників.

Правопорядок виступає метою і фактичним результатом існування права, в зв’язку з цим розрізняють реальний правовий порядок як підсумок правового регулювання та ідеальний правовий порядок як модель (еталон) упорядкова­ності суспільних відносин, передбачена нормами права.

Ознаки правопорядку:

є різновидом, складовою частиною суспільного порядку, і таким чи­ном, обумовлений суспільними потребами та інтересами;

є правовим станом упорядкованості, організованості, урегульованості суспільних відносин;

передбачає високоузгоджену дію механізму правового регулювання, він існує лише за режиму законності;

має бути забезпеченим (гарантованим) державою.

нерозривно пов’язаний з правовою державою, оскільки, по-перше, тільки суспільство, кероване верховенством права, передбачає появу справж­нього правопорядку (а не лише законопорядку), заснованого на праві як вті­ленні ідей справедливості, рівності, свободи, гуманізму; по-друге, правопоря­док спирається на складну систему організаційних, примусових та інших захо­дів з боку правової держави; по-третє, сам правопорядок виступає однією з іс­

тотних характеристик правової держави;

важливим супутником правопорядку є також соціальний характер держави, де дюдина є найвищою цінністю, де створено умови для реалізації прав особи у соціально-економічній та інших сферах її життєдіяльності, де за­безпечено рівні гідні умови для вільного існування та розвитку індивіда.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрун­тується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Функції правового порядку - основні напрями формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Функції правопо­рядку визначаються як призначенням самого права, так і самостійним впливом правопорядку на функціонування суспільства і права:

> стабілізаційна - непохитність і протистояння зовнішнім впливам руйнівного характеру, збереження і розвиток власної якісної визначеності, від­критості впливу чинників, що його забезпечують;

> компромісна - підтримання злагоди в суспільстві, припинення конф­ліктів, їх згладжування;

> корекційна - своєчасне коригування внутрішніх зв’язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування;

> оцінно-орієнтувальна - орієнтування на збереження правових цін­ностей і вироблення правомірних настанов;

> комунікативна (інтегральна) - підтримання, координація і узго­дження зовнішніх зв’язків із суспільним (громадським) порядком, з іншими сферами суспільства - економічною, політичною, соціально-культурною;

> виховна - вплив на правосвідомість у напрямі формування поваги до права суб’єктів/учасників правовідносин, настанов на правомірну поведінку, стимулювання правової активності.

Принципи правового порядку - загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету (основні засади), на підставі яких встановлюється, підтримується і укріплюється правопорядок.

До основних принципів правопорядку відносять:

законність - зумовлює законну реалізацію усіх його сторін; попере­джає та усуває зловживання у сфері законності - не допускає примушувати будь-кого робити те, що суперечить міжнародним стандартам з прав людини чи не передбачено законодавством; забороняє органам державної влади та міс­цевого самоврядування, їх посадовим особам вчиняти дії, що виходять за межі повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією і законами держави;

соціально-нормативна визначеність - полягає у повній відповідно­сті регульованих правом суспільних відносин вимогам формально визначених правових норм, а також основоположним правам людини як безпосередньо чинному праву (закріплені як міжнародні стандарти прав людини);

системність (структурність) - визначається системою (структур­ністю) самого права, результатом дії якого є правовий порядок;

субординаційність - наявність системи елементів правопорядку, яка грунтується на субординації, суворій співпідпорядкованості: а) органів держа­ви, посадових осіб за їх ієрархією; б) нормативних актів за юридичною силою: верховенство конституції, відповідність законів конституції, а підзаконних ак­тів - законам; в) актів застосування норм права, що відповідають нормативно- правовим актам та нормативним положенням (принципам) конституції і між­народним актам; вертикальна і горизонтальна супідрядність інших зв’язків у суспільстві;

цілісність, як і єдність законності, - забезпечується його поширеніс­тю на території всієї країни. Неприпустимим є існування різних правопорядків окремих регіонах (областях, районах, містах) держави, тим більше унітарної держави, якою є Україна;

стабільність (усталеність) - надійне закріплення його функціону­вання правовими нормами та створення умов щодо їх реалізації;

підконтрольність - виявляється у здійсненні повсюдного, загально­го й універсального контролю суб’єктами та інститутами громадянського сус­пільства, уповноваженими органами держави (перевірка якості законів, відпо­відності їм підзаконних актів, ступеня реалізації прав та свобод громадян то­що);

відповідальність держави перед суспільством і громадянином за його забезпечення - означає, що реалізація основоположних прав і свобод лю­дини, здійснення суб’єктивних прав і обов’язків учасників правовідносин, дія­льність державних органів і посадових осіб у межах їх офіційно визначеної компетенції, додержання усіма суб’єктами законності, охорона і захист фізич­них і юридичних осіб від порушень гарантуються державою.

Враховуючи вищенаведене, можна стверджувати, що суттєвими ознаками будь-якої правової держави є правопорядок і законність. Правопорядок являє собою стан реалізації суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків учасниками правовідносин; законність - режим соціально-політичного і право­вого життя суспільства, у якому панує чітке і неухильне дотримання законів та заснованих на них підзаконних актів усіма суб’єктами права, а також забезпе­чується демократичний характер правотворчості, правореалізації та правоохо- рони.

Ключові поняття:

законність, формальна законність, правова законність, правова закон­ність як принцип, ознаки законності, правова законність як метод, правова законність як режим, структура законності, гарантії законності, конститу­ційна законність, принципи правової законності, вимоги правової законності, суб ’єкти законності, загальні умови, спеціальні засоби забезпечення законнос­ті, гарантії правової законності, економічні гарантії законності, політичні гарантії законності, соціальні гарантії законності, ідеологічні гарантії закон­ності, урядові гарантії законності, парламентські гарантії законності, прези­

дентські гарантії законності, юридичні гарантії, загальносоціальні гарантії, спеціально-соціальні гарантії, риси юридичних гарантій, організаційні гаран­тії, правопорядок, зміст правового порядку, структура правового порядку, функції правового порядку, стабілізаційна функція правового поряд­ку,компромісна функція правового порядку, корекційна функція правового по­рядку, оцінно-орієнтувальна функція правового порядку, виховна функція пра­вового порядку, комунікативна функція правового порядку, принципи правового порядку, форма правового порядку, громадський порядок, правоохоронна дія­льність, дисципліна, державна дисципліна, фінансова дисципліна, трудова ди­сципліна, військова дисципліна, суспільний порядок.

1. Суспільно-політичний режим точного і неухильного здійснення законів та інших нормативних актів всіма суб'єктами суспільних відносин як у сфері правотворчості, так і в сфері реалізації правових норм - це:

а) порядок;

б) правопорядок;

в) законність;

г) формальність;

д) правозаконність.

2. Законність як ознаку найкращої державної форми визначав:

а) Платон;

б) В. Гюго;

в) Ж.-Ж. Руссо;

г) Аристотель;

д) І. Кант.

3. Законність включає:

а) зовнішню і внутрішню ознаки;

б) організаційну і неорганізаційну ознаки;

в) об’єктивну і суб’єктивну ознаки;

г) охоронну і організаційну ознаки;

д) інституціональну і організаційну ознаки.

4. Внутрішня ознака законності характеризується:

а) обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями;

б) додержанням законів й створенням справедливості;

в) диспозитивною формою поведінки суб’єктів законності;

г) наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів;

д) обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами.

5. Обоє ’язок виконувати розпорядження законів та підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями - це:

а) внутрішня ознака законності;

б) організаційна ознака законності;

в) зовнішня ознака законності;

г) інституціональна ознака законності;

д) нормативна ознака законності.

6. Структура законності розкривається через:

а) інституційний та організаційний елементи;

б) нормативний, організаційний, міжнародний та захисний елементи;

в) нормативний, інституційний, міжнародний елементи;

г) нормативний та організаційний елементи;

д) нормативний, поведінковий, охоронний та захисний елементи.

7. Елементом законності, який полягає у відповідності праву законів та інших підзаконних актів, нормативно-правових договорів та інших джерел права є:

а) наслідковий елемент;

б) захисний елемент;

в) охоронний елемент;

г) нормативний елемент;

д) поведінковий елемент.

8. Попередження порушення правових норм, контроль та нагляд за точ­ним й однаковим їх виконанням - це:

а) нормативний елемент законності;

б) поведінковий елемент законності;

в) наслідковий елемент законності;

г) охоронний елемент законності;

д) захисний елемент законності.

9. Однакові вимоги до всіх суб’єктів, які перебувають у сфері дії законів - це:

а) загальність правової законності;

б) єдність правової законності;

в) взаємозв’язок правової законності та доцільності;

г) верховенство закону в системі нормативно-правових актів;

д) рівність усіх перед законом.

10. Юридичними умовами втілення в життя принципів права, що мають нормативну форму та пов’язані з нормотворчою, правозастосовною та ін­шими правовими формами діяльності держави, є:

а) гарантії законності;

б) принципи законності;

в) принципи правопорядку;

г) вимоги законності;

д) вимоги права.

11. Вимогою правової законності до змісту нормотворчої діяльності є, крім:

а) відповідність змісту законів та підзаконних актів потребам життя;

б) відповідність нормотворчої діяльності загальнолюдським цінностям;

в) додержання внутрішньої єдності і погодженості правових норм;

г) відсутність забезпечення стабільності правових актів;

д) додержання ієрархічної субординації нормативних акті.

12. Стан правової організації суспільства, політичного життя, ство­рений суб’єктами права у результаті дотримання Конституції України - це:

а) верховенство правового закону;

б) рівність усіх перед законом;

в) конституційна законність;

г) забезпечення належної реалізації прав і свобод;

д) належне та ефективне застосування права.

13. Ефективність законодавства та інших нормативних регуляторів вка­зують на:

а) видання актів у передбаченій законом формі;

б) доступність розумінні законів;

в) законність як принцип;

г) додержання процесуальних правил;

д) зміст законності.

14. Однією із вимог законності у сфері реалізації права є:

а) наявність спеціальних механізмів, які забезпечують реалізацію права;

б) якісне застосування права, з урахуванням усіх фактичних та юридичних обставин;

в) відповідність змісту закону потребам життя; відповідність правотворчої діяльності загальнолюдським правовим принципам;

г) правильне тлумачення правових норм;

д) дидактика правових норм.

15. Забезпечення верховенства закону щодо інших правових актів є вимо­гою законності у:

а) сфері реалізації права;

б) сфері правотворчості;

в) сфері реалізації права і держави;

г) сфері реалізації суспільних відносин;

д) сфері, яка стосується всіх видів діяльності будь-яких суб’єктів суспіль­них відносин.

16. Співвідношення понять «принципи законності» та «вимоги законнос­ті» полягає у наступному:

а) вимоги законності діють у всіх сферах правового життя, а принципи за­конності пов’язані з окремими видами діяльності певних суб’єктів;

б) принципи законності діють у всіх сферах правового життя, а вимоги за­конності пов’язані з окремими видами діяльності певних суб’єктів;

в) вимоги законності є основними принципами законності;

г) принципи законності на відміну від вимог законності мають мінливий характер;

д) ці поняття тотожні.

17. Багатоаспектність законності як соціально-правового явища прояв­ляється у тому , що законність може виступати, як:

а) режим, метод, предмет;

б) принцип, метод, режим;

в) доктрина та режим;

г) метод, форма, режим;

д) принцип, гарантія, джерело.

18. Законність є одним із провідних:

а) форм права;

б) методів права;

в) принципів права;

г) статусів права;

д) предметів права.

19. Провідним загальноприйнятим правилом імперативного характеру, яке виражається в незаперечних вимогах до державних органів, громадських організацій, посадових осіб, громадян діяти правомірно у сферах нормотвор- чості, реалізації права, інших правових форм діяльності є:

а) законність як принцип;

б) законність як режим;

в) законність як режим і метод;

г) законність як режим;

д) законність як принцип і метод.

20. Законність не може розвиватися та функціонувати без опори на досягнення у духовній сфері, оскільки загальносоціальна та правова культура являє собою морально-етична основа законності - це стверджує принцип законності:

а) недопустимість протиставлення законності та доцільності;

б) взаємозв’язок законності та культури;

в) невідворотність покарання за скоєння правопорушення;

г) єдність законності;

д) гарантованість головних прав і свобод людини та громадянина.

21. Стан правової організації суспільно-політичного життя, за якого суспільні відносини, правова поведінка, правова діяльність, інша правова ак­тивність людини здійснюються відповідно до законів та інших джерел (форм) права - це:

а) законність як форма;

б) законність як норма;

в) законність як режим;

г) законність як принцип;

д) законність як метод.

22. Здійснення державного управління суспільством винятково правовими засобами розглядають законність, як:

а) метод;

б) режим;

в) принцип;

г) форма;

д) підстава.

23. Систему правових засобів, якими здійснюється державне управління суспільством, згідно з якими функціонують органи держави та посадові особи розглядають:

а) законність як режим;

б) правовий режим як метод;

в) правовий режим як принцип;

г) правовий режим як метод та режим;

д) правопорядок як режим.

24. Принципом законності, який полягає у дотриманні принципу верховенс­тва права при складанні та прийнятті закону або інших нормативних актів, є:

а) рівність усіх перед законом;

б) відповідність закону праву;

в) взаємозв’язок правової законності та доцільності;

г) верховенство закону в системі нормативно-правових актів;

д) загальність правової законності.

25. Системою керівних положень та ідей, що визначають природу закон­ності, її місце у суспільстві тау системі інших правових категорій, є:

а) функції законності;

б) методи законності;

в) норми законності;

г) принципи законності;

д) система законності.

26. Попередження порушення правових норм розкривається через:

а) нормативний елемент структури законності;

б) контроль за законністю;

в) нормативний аспект законності;

г) діяльність елемент структури законності;

д) охоронний елемент структури законності.

27. Системою організаційних та правових засобів, що використовуються державою для забезпечення режиму законності та правового порядку є:

а) гарантії законності;

б) принципи законності;

в) принципи правопорядку;

г) вимоги законності;

д) потреби законності.

28. Юридичними й організаційними засобами, які призначені виключно для забезпечення законності, є:

а) спеціальні засоби забезпечення законності;

б) загальні засоби забезпечення законності;

в) правові засоби забезпечення законності;

г) економічні засоби забезпечення законності;

д) соціальні засоби забезпечення законності.

29. Серед спеціальних засобів юридичних гарантій можна виокремити:

а) юридичні й правоохоронні засоби;

б) приватні й матеріальні засоби;

в) диспозитивні й імперативні засоби;

г) юридичні й організаційні засоби;

д) організаційні й пошукові засоби.

30. Гарантії законності класифікують на:

а) економічні, юридичні та матеріальні;

б) економічні, політичні та соціальні;

в) загальносоціальні та спеціально-соціальні;

г) спеціально-соціальні та організаційно-соціальні;

д) ідеологічно-соціальні та юридично-соціальні.

31. Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на:

а) економічні та політичні;

б) юридичні та організаційні;

в) матеріальні та соціальні;

г) економічні та політичні;

д) організаційні та соціальні.

32. Засоби виявлення і засоби попередження правопорушення належать до:

а) соціальних гарантій законності;

б) юридичних гарантій законності;

в) економічних гарантій законності;

г) ідеологічних гарантій законності;

д) загальносоціальних гарантій законності.

33. Юридичні гарантії законності за найближчими цілями є:

а) економічні, політичні, соціальні;

б) превентивні, припиняючі, відновлюючі, каральні;

в) ідеологічні, політичні, економічні;

г) організаційні, неорганізаційні;

д) соціальні, організаційні.

34. За суб’єктами застосування парламентські гарантії законності на­лежать до:

а) організаційних гарантій законності;

б) юридичних гарантій законності;

в) неорганізаційних гарантій законності;

г) організаційно-соціальних гарантій законності;

д) загальносоціальних гарантій законності.

35. Заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпе­чення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав грома­дян - це:

а) організаційні гарантії законності;

б) юридичні гарантії законності;

в) соціальні гарантії законності;

г) загальносоціальні гарантії законності;

д) ідеологічні гарантії законності.

36. Демократизм конституційного ладу, високий рівень розвитку демок­ратичних інститутів належать до:

а) політичних гарантій законності;

б) економічних гарантій законності;

в) соціальних гарантій законності;

г) юридичних гарантій законності;

д) ідеологічних гарантій законності.

37. Законність - засіб встановлення:

а) обов’язків;

б) прав;

в) правопорядку;

г) демократії

д) права.

38. Заснована на праві та законності організація суспільного життя, яка відображає якісний стан суспільних відносин на відповідному етапі розвитку суспільства та на вимозі дотримання чинних правових норм - це:

а) формальність;

б) законність;

в) правопорядок;

г) порядок;

д) правопорушення.

39. Співвідношення понять «законність» та «правопорядок» можна ви­разити таким чином:

а) законність є результатом правопорядку;

б) правопорядок є результатом законності;

в) правопорядок є однією з юридичних гарантій законності;

г) законність є правопорядком у дії;

д) законність є однією з юридичних гарантій правопорядку.

40. Підтримує динамічно-урівноважувальний стан усієї правової систе­ми суспільства, рівновагу між інтересами громадянського суспільства та держави, особи і суспільства:

а) принцип правопорядку;

б) метод правопорядку;

в) зміст правопорядку;

г) ознака правопорядку;

д) основа правопорядку.

41. Видами змісту правопорядку є:

а) основний та додатковий;

б) правовий та громадський;

в) провідний та факультативний;

г) соціальний та політичний;

д) соціальний та юридичний.

42. Проведення різнобічних процедур правової регламентації з метою впливу на поведінку людей - це:

а) регламентаційна функція правового порядку;

б) виховна функція правового порядку;

в) компромісна функція правового порядку;

г) інтегральна функція правового порядку;

д) єдність правового порядку.

43. Єдність і одночасно поділ системи громадських відносин, урегульо­ваних правом відповідно до їх галузевого змісту - це:

а) принцип правопорядку;

б) структура правопорядку;

в) функція правопорядку;

г) мета правопорядку;

д) зміст правопорядку.

44. Елементами структури правопорядку є:

а) суб’єкти права, правові відносини і зв'язки між реалізованими елемен­тами системи права, упорядкованість усіх елементів структури;

б) об’єкти права, упорядкованість усіх елементів структури;

в) об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона, об’єкт, суб’єкт;

г) зміст, підстава, суб’єкт;

д) суб’єкти підприємницької діяльності, зв’язки між підприємствами різ­них категорій.

45. Система юридичних та матеріальних властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню, забезпеченню та підтримці правомірної поведін­ки су б ’єктів - це:

а) структура правопорядку;

б) зміст правопорядку;

в) принципи правопорядку;

г) мета правопорядку;

д) функції правопорядку.

46. Зміст правопорядку включає такі аспекти, як:

а) матеріальний та процесуальний;

б) нормативний та юридичний;

в) матеріальний та практичний;

г) матеріальний та юридичний;

д) матеріальний та правовий.

47. Впорядкованість та урегульованість правових відносин, правомірної поведінки їх учасників як результат встановлення законності - це:

а) матеріальний зміст правопорядку;

б) нормативний зміст правопорядку;

в) практичний зміст правопорядку;

г) юридичний зміст правопорядку;

д) процесуальний зміст правопорядку.

48. Законодавче закріплення положень правового порядку, створення умов щодо його реалізації, вимог правопорядку та діяльності правоохоронних орга­нів зі стабілізації і охорони правопорядку - це:

а) цілісність правопорядку;

б) конституційність правопорядку;

в) єдність правопорядку;

г) стійкість правопорядку;

д) законність правопорядку.

49. Активна правомірна поведінка особистості характеризується:

а) вольовою поведінкою суб'єкта права, яка відповідає приписам право­вих норм, не суперечить основним принципам права і гарантується держа­вою;

б) зовнішньою переконаністю суб'єкта в необхідності неухильного ви­конання норм права, а на способі його пристосування до оточуючого соціа­льного середовища;

в) усвідомленою і цілеспрямованою діяльністю заради досягнення соціа­льно значущого корисного результату;

г) порушує приписи права;

д) вимогою додержання чинних правових норм.

50. Основними напрямами формування і підтримання стабільного право­вого стану системи суспільних відносин є:

а) гарантії правопорядку;

б) принципи правопорядку;

в) функції правопорядку;

г) завдання правопорядку;

д) методи правопорядку.

51. Виховна функція правопорядку характеризується ознаками:

а) своєчасне коригування внутрішніх зв'язків і відносин усередині пра­вопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування;

б) орієнтування на збереження правових цінностей і вироблення право­мірних настанов;

в) вплив на правосвідомість у напрямі формування поваги до права су- б'єктів/учасників правовідносин, настанов на правомірну поведінку, стиму­лювання правової активності;

г) підтримання, координація і узгодження зовнішніх зв'язків із суспіль­ним (громадським) порядком, з іншими сферами суспільства - економічною, політичною, соціально-культурною;

д) непохитність і протистояння зовнішнім впливам руйнівного характе­ру.

52. Функція взаємодії правового порядку з середовищем характеризу­ється:

а) має зовнішній характер і характеризує взаємодію правопорядку і соці­альної системи, у межах якої він діє;

б) має внутрішній характер і забезпечує взаємодію цілого та його скла­дових частин;

в) зумовлюється його функціонуванням у межах соціальної системи, яка схильна до змін та розвитку, а також його динамічним характером, що забез­печує розвиток складаючи правопорядок елементів;

г) забезпечує збереження самостійності правопорядку та його віднов­лення у процесі взаємодії із суспільством;

д) надає можливість визначити рівні упорядкованості, забезпечити їх ді­євість, охарактеризувати підпорядкованість цих рівнів та визначити можли­вості їх взаємодії та взаємодоповнення.

53. Інтегральна функція правового порядку полягає у:

а) підтриманні, координації та узгодженні зовнішніх зв’язків із суспільним порядком та іншими сферами суспільного життя;

б) підтриманні злагоди в суспільстві, припиненні конфліктів, їх згладжу­вання;

в) непохитності та протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру, збереженні та розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливу чин­ників, що його забезпечують;

г) своєчасному коригуванні внутрішніх зв’язків і відносин усередині пра­вопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування;

д) орієнтуванні на збереження правових цінностей і вироблення правомір­них настанов.

54. Непохитність та протистояння зовнішнім впливам руйнівного хара­ктеру (правовий нігілізм тощо), збереження якісної визначеності, розвиток демократії- це:

а) інтеграційна функція правового порядку;

б) стабілізаційна функція правового порядку;

в) корекційна функція правого порядку;

г) виховна функція правового порядку;

д) верховенство інтересів суспільства.

55. Принцип законності правопорядку полягає у:

а) підпорядкуванні нормативним положенням конституції та забезпе­чення її реалізації;

б) наявності цілісності і структурності як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільства і правової системи держави;

в) створенні якісних законів та їх суворе додержання, законність - голо­вна умова встановлення правопорядку;

г) точній співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб, норма­тивних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права тощо, які забезпечують упорядкованість їх зв'язків;

д) високих моральних підвалинах, поважанні прав людини, її гідності і честі.

56. Видами принципів правопорядку за характером та значимістю є:

а) загальносоціальні, загальноправові і спеціальносоціальні принципи;

б) загальноправові і спеціальні принципи;

в) загальні, загальноправові і галузеві принципи ;

г) загальнодержавні, місцеві і локальні принципи;

д) загальносоціальні, загальноправові і спеціальні принципи.

57. Зміцнення правової охорони державного і громадського життя перед­усім залежить:

а) від стану законності та правопорядку;

б) від стану громадського порядку;

в) від стану держави в особі її різних органів, громадян;

г) від стану правової культури та свідомості народу;

д) від рівня релігійних, культурних, економічних, політичних поглядів на суспільство держави.

58. Стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами пра­ва, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системі суспільних відносин і їх додержання - це:

а) правопорядок;

б) законність;

в) громадський порядок;

г) державний порядок;

д) правоохоронна діяльність.

59. Поняття «громадський порядок» і «правовий порядок» співвідно­сяться наступним чином:

а) поняття «правовий порядок» ширше за поняття «громадський поря­док»;

б) поняття «громадський порядок» ширше за поняття «правовий поря­док»;

в) поняття «громадський порядок» та «правовий порядок» є тотожними;

г) поняття «громадський порядок» є елементом правового порядку;

д) поняття «громадський порядок» та «правовий порядок» не є взаємо­пов’язаними.

60. Порядок відносин, поведінки, що встановлюється державою для державних органів, установ, підприємств, організацій, посадових осіб - це:

а) законність;

б) порядок;

в) державна дисципліна;

г) договірна дисципліна;

д) правовий порядок.