<<
>>

ТЕМА 21. ЮРИДИЧНА ПРАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ. ЮРИДИЧНИЙ ПРОЦЕС

Поняття, ознаки, функції та види юридичної практичної діяльності. Стру­ктура юридичної практичної діяльності.

Юридичний процес: поняття, ознаки та принципи. Співвідношення юри­дичного процесу з юридичною процедурою.

Форма юридичного процесу (про­цесуальна форма). Види юридичного процесу в Україні.

Стадії юридичного процесу. Поняття та класифікація процесуальних до­кументів. Процесуальні правовідносини.

Юридична практична діяльність - це система свідомо-вольових конкре­тних дій і операцій з охорони і захисту прав, свобод та законних інтересів осо­би, що здійснюються юристами на професійній основі у межах права і мають юридичні наслідки.

Ознаки юридичної практичної діяльності: є різновидом соціальної діяльності і зберігає її ознаки, передусім соціальну корисність;

здійснюється у сфері впливу права і набуває різних правових форм - нормотворчої, правозастосовної, правоохоронної, правозахисної, контрольно- наглядової тощо;

виражається в юридичних діях і операціях - цілеспрямованих, плано­ваних, які вимагають професійно-правових навичок, уміння, прийомів, підго­товки, технічної оснащеності та ін.;

передбачає одержання результату за допомогою правових засобів і різних способів, настання юридичних наслідків або створення умов для дій, виконання яких призводить до таких наслідків;

реалізується колективними й індивідуальними суб’єктами права; перебуває у системі суспільних зв’язків, правовідносин, спрямована на їх упорядкування та узгодження;

є важливим чинником формування правового порядку і засобом його відновлення у випадку порушення;

відіграє інтегруючу роль у правовій системі, пов’язуючи воєдино норми права й індивідуально-правові приписи, суб’єктивні права і юридичні обов’язки, акти тлумачення і прийняті рішення.

Мета юридичної практичної діяльності: перетворення, закріплення, охо­рона, відновлення відносин.

Залежно від предмета ведення установ, де працюють юристи (суд, прокуратура, поліція, служба безпеки, державна вико­навча служба й ін.), мета набуває конкретного характеру і виражається у зав­даннях і функціях їхньої діяльності, реалізується відповідно до їх компетенції. Мета юридичної практичної діяльності зумовлює її результат як в остаточному підсумку, так і на кожному етапі здійснення (найближчі, проміжні, остаточні,

перспективні цілі).

Соціальне призначення юридичної практичної діяльності, її місце і роль у правовій системі відображається в її функціях - основних напрямках впливу юридичної практичної діяльності на інститути права та суспільні відносини. Функції юридичної практичної діяльності поділяються на соціальні і спеціаль­но-правові.

До соціальних функцій юридичної практичної діяльності відносяться ідеологічна, економічна, політична, управлінська, виховна функції та інші.

Спеціально-правові функції юридичної практичної діяльності - це напрямки її власне правового впливу на суспільні відносини - регулятивний і охоронний, зокрема реалізація регулятивної функції спрямована на забезпе­чення упорядкування нормальних, позитивних, корисних соціальних взаємодій суб’єктів права, а охоронної функція - на захист позитивних соціальних взаємодій від соціально шкідливих і небезпечних діянь людей, їх об’єднань, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів суб’єктів права.

До основних принципів юридичної практичної діяльності відносяться: правність (законність) діянь юриста та його рішень;

рівність суб’єктів перед законом та правом; незалежність юриста при веденні юридичної справи від власних інте­ресів та зовнішнього тиску;

неупередженість; обґрунтованість рішень; професіоналізм (компетентність); справедливість;

гуманізм;

повага до особи, її прав та свобод, права в цілому; поєднання гласності і конфіденційності.

Як і будь-яке явище об’єктивної дійсності юридичну практичну діяльність можна за певними критеріями класифікувати на види і підвиди.

Залежно від видів правової діяльності юридичну практику можна кла­сифікувати на правотворчу, правотлумачну, правореалізаційну, практику си­стематизації права, правового виховання.

Правотворча практика полягає у здійсненні уповноваженим суб’єктом діяльності у порядку і формах, визначених суспільством, які дозволяють ство­рювати норми права, що найбільш ефективно, повно і адекватно будуть регу­лювати суспільні відносини, врегулювання яких дійсно вимагається потребами життя.

Право тлумач на практика характеризується вчиненням соціальними суб’єктами юридичних дій, спрямованих на адекватне з’ясування і роз’яснення дійсного змісту правових норм, які здійснюються згідно з виробленими у сус­пільстві прийомами і способами тлумачення.

Правореалізаційна практика визначається як правова діяльність суб’єктів права, що забезпечує найбільш ефективне і оптимальне використання наданих прав, виконання покладених обов’язків, дотримання введених заборон та застосування правових норм з найменшими витратами зусиль і часу.

Практика систематизації права, правового виховання - це також відповідні види правової діяльності, що здійснюються згідно з сформованими у суспільстві моделями (порядками, правилами), які дозволяють отримати бажа­ний результат такої діяльності з найменшими затратами.

Ще юридичну практику можна класифікувати залежно від суб’єктів пра­вової діяльності на наступні види: законодавчу, судову, слідчу, нотаріальну, антимонопольну тощо. Майже кожний з вказаних видів юридичної практики можна класифікувати на підвиди.

Враховуючи, що юридична практика є різновидом суспільної практики, її структуру можна визначити як сукупність складових елементів, що взаємо­пов’язані один з одним, і разом забезпечують цілісність юридичної практики як правового явища, збереження її соціальних і правових властивостей та вико­нання цією практикою суспільних функцій.

Відповідно складовими елементами структури юридичної практики є суб’єкт, його потреби, визначені цілі, сформовані мотиви, визначений предмет, здійснювана діяльність, використані засоби та досягнутий суспільний чи осо­бистий результат.

Суб’єктами юридичної практики виступають члени суспільства, які ма­ють свої потреби, бажають досягти поставлених цілей та вступають для цього у відносини з іншими особами чи соціальними установами.

Суб’єкти мають власні потреби у будь-чому об’єктивно необхідному для підтримання життєдіяльності і розвитку організму людини, її особистості, соціальної групи, суспільства в цілому. Потреби можуть бути біологічними і соціальними та є динамічним явищем, оскільки постійно змінюються. На підставі задоволених потреб виникають нові, більш високі, що пов’язано з включенням особи у різні сфери і форми діяльності. Потреби відображаються у психіці людини, у почутті й усвідомленні незадоволеності, невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами діяльності та проявляються у її цілях і мотивах.

Бажаючи задовольнити власні потреби та досягти внутрішньої гармонії, суб’єкти виробляють спонукаючі мотиви та формують відповідні цілі, які є іде­альним, розумовим відображенням очікуваного результату в свідомості люди­ни. Формуючи власні цілі та плануючи здійснення певної діяльності на їх до­сягнення, людина визначає предмет діяльності, необхідні засоби, шляхи і поря­док вчинення необхідних дій. При цьому особа усвідомлює і аналізує сформо­вані у суспільстві моделі (порядки, правила) найбільш ефективних і оптималь­них дій, здійснення яких приведе до бажаного особистого чи суспільного ре­зультату з найменшими витратами зусиль і часу.

Предметами юридичної практики є матеріальні й нематеріальні блага, суспільні відносини, дії чи бездіяльність членів суспільства, інші об’єкти і явища, на які спрямована юридична діяльність суб’єкта для досягнення постав­леної ним мети та отримання очікуваного результату.

Правова діяльність як динамічний бік юридичної практики полягає у вчи­ненні соціальним суб’єктом юридичних дій (бездіяльності), які спрямовані на отримання бажаного суспільного чи особистого результату та тягнуть певні юридичні наслідки. Сукупність взаємопов’язаних між собою юридичних дій, спрямованих на досягнення єдиної мети, складає операцію.

Особливість право­вої діяльності як структурного елемента юридичної практики полягає у тому, що юридичні дії (бездіяльність) вчинюються соціальним суб’єктом відповідно до сформованої у суспільстві моделі найбільш ефективних і оптимальних дій, здійснення яких дозволить отримати бажаний результат з найменшими витрат­ами зусиль і часу.

При здійсненні правової діяльності соціальним суб’єктом використову­ються певні необхідні, доступні і допустимі правові засоби. Під засобами ро­зуміють допустимі правом предмети і явища, за допомогою яких забезпечуєть­ся здійснення правової діяльності на досягнення поставленої мети й отримання бажаного результату. Серед правових засобів можна виділити наступні види: загальносоціальні - моральні норми, соціальні правила; технічні - інструменти, прилади тощо; спеціально-юридичні - угоди, правові норми, принципи інше.

Правові засоби можуть використовуватись у різні способи - певні шляхи досягнення поставленої мети з використанням конкретних засобів при наяв­ності відповідних умов діяльності. Способи у певній мірі визначають стиль суб’єктів суспільства, а інтегровані у єдине ціле споріднені способи становлять той чи інший метод правового впливу. Система способів і методів, спрямова­них на досягнення найближчих цілей, складає юридичну тактику, а спрямова­них на досягнення головних, фундаментальних цілей - юридичну стратегію.

Юридичний процес - урегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів, що виражається в системі їхніх процесуальних дій з підготовки, прийняття і документування юридичних рішень загального й індивідуального характеру.

Ознаки юридичного процесу:

є різновидом соціального процесу, що притаманний будь-якій юри­дично значущій діяльності;

має юридичну природу, його призначення - провадження юридичних справ (правопорушення, спори про право, скарги й ін.);

регламентується процесуальними нормами національних і міжнарод­них актів, на основі яких здійснюється;

є владною діяльністю уповноважених суб’єктів - компетентних ор­ганів і посадових осіб;

складається з процесуальних стадій - сукупності процесуальних дій, пов’язаних найближчою метою;

має на меті прийняття юридичних рішень загального (нормативні ак­ти) або індивідуального (правозастосовні акти) характеру;

фіксується, як правило, у документально оформлених правових актах різними технічними засобами.

Юридичний процес як елемент правової системи, як порядок правової діяльності, як частина правового життя суспільства здійснюється за певними принципами.

Принципи юридичного процесу являють собою основні ідеї, вихідні заса­ди його формування, розвитку і функціонування. Принципи властиві юридич­ному процесу можна поділити на загальноправові, що належать до юридичного процесу, як частини права; загальнопроцесуальні, які властиві саме юридично­му процесу у всіх його видах; видові, за якими здійснюються окремі види юри­дичного процесу.

Серед загальноправових принципів, що властиві юридичному процесу у науці теорії держави і права визначають:

принцип загальнообов’язковості процесуальних норм для всіх соціальних суб’єктів та пріоритету цих норм перед всіма іншими соціальними нормами;

принцип законності і юридичної гарантованості процесуальних прав особи, встановлених законом, пов’язаність нормами закону діяльності всіх по­садових осіб і державних органів;

принцип верховенства закону, закріплюючий вищу юридичну силу норм конституції та законів над іншими нормативно-правовими актами, несу- перечливість правових норм;

принцип процесуальної справедливості відбиває загальносоціальну сутність юридичного процесу, прагнення до пошуку компромісу між учасни­ками відносин, відповідність дій їх соціальним наслідкам, наявність певних процесуальних механізмів;

принцип процесуальної рівності закріплює рівний правовий процесу­альний статус всіх членів суспільства, відсутність будь-яких форм обмеження процесуальних прав особи за ознаками соціальної, расової, національної, мов­ної, релігіозної належності тощо;

принцип юридичної відповідальності суб’єктів юридичного процесу за порушення процесуальних норм.

Окрім загальноправових принципів юридичний процес здійснюється із дотриманням загальнопроцесуальних принципів серед яких можна відзначити: принцип гласності юридичного процесу, що встановлює відкритість і прозорість юридичного процесу для членів суспільства;

принцип змагальності юридичного процесу, який полягає у доведенні і обгрунтуванні кожною особою власної точки зору;

принцип дотримання компетенції при прийнятті нормативних і не­нормативних правових актів;

принцип юридичної сили і обов’язкового характеру прийнятих пра­вових процесуальних актів;

принцип дії конституційного і судового контролю в процесуальній сфері;

принцип поєднання публічної і приватної ініціативи при порушенні юридичного процесу;

принцип оптимального поєднання одноособовості та колегіальності в юридичному процесі;

принцип оптимального поєднання усності і писемності юридичного процесу;

принцип особливого процесуального захисту соціально незахищених прошарків населення.

Разом із загальноправовими і загальнопроцесуальними принципами існу­ють також принципи, притаманні окремим видам юридичного процесу.

В рамках юридичного процесу існують юридичні процедури, при цьому юридичний процес і юридична процедура співвідносяться як загальне і частко­ве. Процесуальні правові приписи, як правило, можуть містити різні процедури - регламентувати окремі ділянки діяльності з реалізації права, установлювати різні варіанти досягнення передбачуваного матеріальними нормами результа­ту. Процедурні приписи мають локальний характер, однак вони перебувають у системному взаємозв’язку. Кожна процедурна вимога займає своє чітко визна­чене місце в рамках юридичного процесу. Це дає змогу виділити основні блоки в процесуальній діяльності, конкретизувати регламентацію окремих складних або відповідальних дій, установити різні варіанти досягнення юридично зна­чущого результату. Окремо взяті процедурні приписи виконують своєрідні «технічні» або «технологічні» функції забезпечення юридичної правильності дій, пов’язаних з реалізацією права.

Кожний юридичний процес має свою процесуальну форму, яка виступає внутрішньою формою юридичної практичної діяльності. Зовнішньою формою юридичної практичної діяльності є правові акти-документи (нормативні і про­цесуальні). Саме процесуальною формою впорядковується юридична діяль­ність і твориться юридичний процес як зміст процесуальної форми.

Процесуальна форма - система однорідних юридичних засобів, дій та операцій, визначених у процесуальному законодавстві і пропонованих учасни­кам юридичної діяльності для вирішення всіх питань, що виникають в юри­дичному процесі.

Процесуальна форма має таку структуру.

> процесуальні провадження - комплекс взаємозумовлених і взаємо­залежних процесуальних дій, завдяки яким: а) утворюються процесуальні пра­вовідносини; б) установлюються обставини виникнення юридичної справи, до­казуються зібрані по ній факти; в) оформлюється рішення у процесуальних ак­тах; г) застосовуються заходи до виконання прийнятого рішення;

> процесуальні стадії - система взаємозалежних частин процесу, що

складаються з низки послідовних юридичних дій, які характеризують динаміку розгляду заведеної юридичної справи і спрямовані на досягнення мети (резуль­тату);

>процесуальний режим - система принципів процесуального права, засобів і способів проведення юридичного процесу, гарантій реалізації його ре­зультатів.

Послідовність здійснення членами суспільства дій, встановлених про­цесуальними нормами, знаходить свій вираз у стадіях юридичного процесу.

Стадія юридичного процесу - це сукупність взаємопов’язаних дій членів суспільства, встановлених процесуальними нормами, які складають певну ча­стину юридичного процесу. Стадійність юридичного процесу полягає у суворій послідовності здійснення кожної стадії та переходу до наступної стадії процесу лише після виконання всіх процесуальних дій, передбачених попе­редньою стадією юридичного процесу.

Кожний вид юридичного процесу складається з власної кількості та змісту стадій цього процесу.

У правовій науці виокремлюють наступні стадії процесу правотворчо- сті: а) дослідження, аналіз суспільних явищ і процесів, виявлення об’єктивної потреби у правовій регламентації; б) визначення суб’єкта уповноваженого прийняти правове рішення і виду правового акта; в) прийняття рішення про підготовлення проекту правового акта; г) розроблення концепції, ідеї, аналізу майбутнього акта; д) підготовлення проекту правового акта; є) попередній розгляд проекту акта; є) суспільне обговорення проекту акта; ж) офіційний розгляд проекту акта відповідним органом; з) прийняття правового акта, його оформлення, підписання, опублікування і набрання ним юридичної сили.

Процес тлумачення норм права можна поділити на наступні стадії: правороз’яснювальна ініціатива; узагальнення юридичної практики та пе­ревірка необхідності у наданні тлумачення норми; з’ясування змісту правової норми, отримання результату з’ясування, перевірка його на адекватність волі законодавця; розроблення і обговорення проекту правотлумачного акта; прий­няття або затвердження акта тлумачення; опублікування вказаного акта.

У правореалізаційному процесі найбільшою стадійністю характеризуєть­ся процес застосування права. Серед стадій правозастосування виділяють: встановлення і дослідження фактичних обставин справи; вибір і аналіз право­вої норми з точки зору її справжності, законності, дії у часі, просторі, за колом осіб; тлумачення змісту норми права, прийняття рішення та видання правоза- стосовчого акта; доведення змісту прийнятого рішення до відома інших членів суспільства.

Ключові поняття:

юридичний процес, форма юридичного процесу (процесуальна форма), процесуальні провадження, процесуальні стадії, процесуальний режим, кон­ституційний процес, цивільний процес, господарський процес, адміністратив­ний процес, кримінальний процес, юридична практика, юридичні операції, правотворчий процес, правозастосовний процес, контрольний процес, проце­суальні стадії, процесуальний режим, принципи юридичного процесу, учасни­ки юридичної практики, вимоги до юридичного процесу, результат правот- ворчого процесу, результат правозастосовного процесу, апеляційне прова­дження, касаційне провадження, юридична практична діяльність, об’єкт юридичної практичної діяльності, суб ’єкт юридичної практичної діяльності, засоби юридичної практичної діяльності, способи юридичної практичної дія­льності, методи юридичної практичної діяльності, процесуальна форма, процесуальні провадження.

1. Процесуальна форма являє собою:

а) комплекс взаємозумовлених і взаємозалежних процесуальних дій, за­вдяки яким: утворюються процесуальні правовідносини; установлюються об­ставини виникнення юридичної справи, доказуються зібрані по ній факти; оформляється рішення у процесуальних актах; застосовуються заходи до вико­нання прийнятого рішення;

б) систему взаємозалежних частин процесу, що складаються з низки пос­лідовних юридичних дій, які характеризують динаміку розгляду заведеної юридичної справи і спрямовані на досягнення мети (результату);

в) систему однорідних юридичних засобів, дій та операцій, визначених у процесуальному законодавстві і пропонованих учасникам юридичної діяльнос­ті для вирішення всіх питань, що виникають в юридичному процесі;

г) систему принципів процесуального права, засобів і способів проведення юридичного процесу, гарантій реалізації його результатів;

д) урегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетен­тних державних органів, що виражається в системі їхніх процесуальних дій з підготовки, прийняття і документування юридичних рішень загального й інди­відуального характеру.

2. Процесуальним провадженням є:

а) система взаємозалежних частин процесу, що складаються з низки послі­довних юридичних дій, які характеризують динаміку розгляду заведеної юри­дичної справи і спрямовані на досягнення мети (результату);

б) система принципів процесуального права, засобів і способів проведення юридичного процесу, гарантій реалізації його результатів;

в) система однорідних юридичних засобів, дій та операцій, визначених у процесуальному законодавстві і пропонованих учасникам юридичної діяльнос­ті для вирішення всіх питань, що виникають в юридичному процесі;

г) урегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетен­тних державних органів, що виражається в системі їхніх процесуальних дій з підготовки, прийняття і документування юридичних рішень загального й інди­відуального характеру;

д) комплекс взаємозумовлених і взаємозалежних процесуальних дій, за­вдяки яким: утворюються процесуальні правовідносини; установлюються об­ставини виникнення юридичної справи, доказуються зібрані по ній факти; оформляється рішення у процесуальних актах; застосовуються заходи до вико­нання прийнятого рішення.

3. Юридичний процес являє собою:

а) комплекс взаємозумовлених і взаємозалежних процесуальних дій, за­вдяки яким: утворюються процесуальні правовідносини; установлюються об­ставини виникнення юридичної справи, доказуються зібрані по ній факти; оформляється рішення у процесуальних актах; застосовуються заходи до вико­нання прийнятого рішення;

б) систему взаємозалежних частин процесу, що складаються з низки пос­лідовних юридичних дій, які характеризують динаміку розгляду заведеної юридичної справи і спрямовані на досягнення мети (результату);

в) систему однорідних юридичних засобів, дій та операцій, визначених у процесуальному законодавстві і пропонованих учасникам юридичної діяльнос­ті для вирішення всіх питань, що виникають в юридичному процесі;

г) систему принципів процесуального права, засобів і способів проведення юридичного процесу, гарантій реалізації його результатів;

д) урегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетен­тних державних органів, що виражається в системі їхніх процесуальних дій з підготовки, прийняття і документування юридичних рішень загального й інди­відуального характеру.

4. Контрольний процес - це:

а) збірне наукове поняття, що є формою перетворення юридичних ідеа­льних моделей, закріплених у національному законодавстві й у міжнародних актах, на реальну систему правовідносин з її процедурною стороною, спря­мованою на досягнення юридичного результату (мети);

б) визначений нормами права порядок діяльності слідчих, адміністрати­вних, судових та інших органів;

в) правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлег­лими суб’єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопо­рушень відповідними організаційно-правовими засобами;

г) специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхню правомочність по формуванню, чи ліквідації перетво­ренню органів держави, посадових осіб і інших керуючих суб'єктів;

д) правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійсненні юридично значимих дій за спо­стереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб’єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами.

5. Правотлумачний процес являє собою:

а) встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб’єктів, спрямований на з’ясування дійсного змісту правових норм та його роз'яснення іншим членам суспільства з метою правильної та однакової реа­лізації цими членами норм права;

б) судовий розгляд і вирішення спору про право із застосуванням заходів цивільно-правового примусу;

в) судовий розгляд справи про злочин з вирішенням питання про засто­сування заходів кримінального примусу;

г) визначений законом порядок застосування матеріальних правових норм;

д) встановлений законом порядок провадження у кримінальних, цивіль­них, господарських, адміністративних та інших справах, що обумовлює поділ галузей права та галузей законодавства на матеріальні та процесуальні.

6. Юридична практика - це:

а) збірне наукове поняття, різновид соціального процесу, що являє со­бою форму перетворення юридичних ідеальних моделей, закріплених у наці­ональному законодавстві та у міжнародних актах, у реальну систему право­відносин з її процедурною стороною, спрямованою на досягнення юридично­го результату (мети);

б) врегульована системою правових норм сукупність і послідовність провадження окремих процесуальних дій та прийняття процесуальних рі­шень;

в) форма діяльності, яка здійснюється виключно уповноваженими на те публічними органами(посадовими особами);

г) правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійсненні юридично значимих дій за спо­стереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами;

д) сформована в суспільстві діяльність соціальних суб’єктів, яка забез­печує найбільш ефективне і оптимальне досягнення цими суб’єктами бажа­ного суспільного чи особистого результату.

7. Функціями юридичної практики є:

а) напрями її впливу на суспільні відносини, без якого суспільство обій­тися не може;

б) певні напрями впливу юридичної практики на суспільне й особисте життя суб’єктів суспільства, які визначають природу і сутність названої практики, її місце у правовій системі суспільства, соціально-правове призна­чення та перетворюючий характер;

в) специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що складається із системи дій з підготовки, за­твердження й офіційного оголошення нормативно-правових актів;

г) динаміка руху, притаманна будь-якій процесуальній формі, хоча за­значене не виключає присутності в системі даного утворення статичних (процедурних) ознак;

д) офіційні напрями правотворення, спрямовані на оформлення моделей поведінки, правових статусів індивідуальних і колективних суб’єктів права.

8. Стадіями юридичного процесу є:

а) діяльність, яка здійснюється виключно уповноваженими на те публіч­ними органами (посадовими особами); конкретний склад, обсяг повноважень учасників правової форми діяльності чітко фіксуються у відповідних законах, в яких закріплено, хто може бути суб’єктом цієї діяльності, що він повинен робити і яким чином здійснювати свої службові функції;

б) система взаємозалежних частин процесу, що складаються з низки пос­лідовних юридичних дій, які характеризують динаміку розгляду заведеної юридичної справи і спрямовані на досягнення мети (результату);

в) система однорідних юридичних засобів, дій та операцій, визначених у процесуальному законодавстві і пропонованих учасникам юридичної діяльнос­ті для вирішення всіх питань, що виникають в юридичному процесі;

г) сукупність взаємопов’язаних дій членів суспільства, встановлених процесуальними нормами, які складають певну частину юридичного проце­су;

д) урегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетен­тних державних органів, що виражається в системі їхніх процесуальних дій з підготовки, прийняття і документування юридичних рішень загального й інди­відуального характеру.

9. Юридична справа - це:

а) правова форма діяльності держави і громадянського суспільства із встановлення, зміни і скасування правових норм, зовні виражених у джере­лах (формах) права;

б) сукупність документів, зібраних разом і певним чином оформлених, які стосуються передбаченої нормами права певної життєвої обставини, що прийнята до процесуального провадження для встановлення істини;

в) встановлення нових правових норм, тобто моделювання суспільних відносин, які з позицій держави або громадянського суспільства є припусти­мими (бажаними) чи необхідними (обов'язковими або забороненими);

г) втілення правових норм і принципів у правомірній поведінці суб'єктів права, їх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий результат;

д) здійснювана в процесуально-процедурному порядку владно- організуюча діяльність уповноважених публічних органів, організацій і поса­дових осіб, яка полягає у реалізації ними правових норм стосовно конкрет­них суб’єктів і конкретних життєвих випадків через винесення індивідуаль­но-правових рішень.

10. Спеціально-правові функції юридичної практичної діяльності - це:

а) закріплення існуючих суспільних відносин, їх урегульованість; стиму­лювання розвитку нових відносин; охоронні - охорона суспільних відносин, правопорядку;

б) специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій з реалізації норм матеріального права, що встановлюють їх правомочність по формуванню, ліквідації чи перетворенню;

в) напрями її власне правового впливу на суспільні відносини - регуля­тивного й охоронного;

г) наділенні одних учасників правовідносин суб’єктивними правами і покладанні на інших юридичних обов’язків;

д) вирішення спору про право, про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов’язків.

11. Контрольно-наглядова діяльність - це:

а) врегульована системою правових норм сукупність і послідовність провадження окремих процесуальних дій та прийняття процесуальних рі­шень;

б) діяльність, яка передбачає заміну законів, які застаріли, не відповіда­ють потребам суспільного розвитку;

в) специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій з реалізації норм матеріального права, що встановлюють їх правомочність по формуванню, ліквідації чи перетворенню;

г) правова форма діяльності, яка виражається в здійсненні юридично значущих дій за наглядом і перевіркою відповідності виконання та додер­жання підконтрольними суб’єктами правових приписів і припиненні право­порушень відповідними організаційно-правовими засобами;

д) комплексна система органічно взаємозалежних правових форм діяль­ності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у дозволі різних юридичних справ інших суб’єктів права.

12. Правосуддя - це:

а) правова форма діяльності державних органів і посадових осіб системи судової влади з розгляду і вирішення в судових засіданнях у встановленому законом порядку юридичних справ у формі конституційного, адміністратив­ного, господарського, цивільного та кримінального судочинства;

б) правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлег­лими суб’єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопо­рушень відповідними організаційно-правовими засобами;

в) наука, яка вивчає найбільш загальні закономірності виникнення, роз­витку та функціонування держави та права;

г) врегульована системою правових норм сукупність і послідовність провадження окремих процесуальних дій та прийняття процесуальних рі­шень;

д) врегульована системою правових норм сукупність і послідовність провадження окремих процесуальних дій та прийняття процесуальних рі­шень, яка вивчає найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави та права.

13. Контрольно-наглядова діяльність - це:

а) правова форма діяльності, яка виражається в здійсненні юридично значущих дій за наглядом і перевіркою відповідності виконання вимог дер­жави;

б) правова форма діяльності, яка виражається в здійсненні юридично значущих дій за наглядом і перевіркою відповідності виконання та додер­жання підконтрольними суб’єктами правових приписів і припиненні право­порушень відповідними організаційно-правовими засобами;

в) правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлег­лими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопо­рушень відповідними організаційно-правовими засобами;

г) специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій з реалізації норм матеріального права, що встановлюють їх правомочність по формуванню, ліквідації чи перетворенню;

д) правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійсненні юридично значущих дій за на­глядом і перевіркою відповідності виконання та додержання підконтрольни­ми суб'єктами правових приписів і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами.

14. Процесуальна форма - це:

а) комплекс взаємозумовлених і взаємозалежних процесуальних дій, за­вдяки яким: утворюються процесуальні правовідносини; установлюються об­ставини виникнення юридичної справи, доказуються зібрані по ній факти; оформляється рішення у процесуальних актах; застосовуються заходи до ви­конання прийнятого рішення;

б) комплексна система органічно взаємозалежних правових форм діяль­ності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у дозволі різних юридичних справ інших суб’єктів права;

в) система передбачених процесуальним правом юридичних засобів, ор­ганічно взаємозалежних, а також зацікавлених у дозволі різних юридичних справ інших суб’єктів права;

г) головний елемент процесуальної форми, що являє собою комплекс взаємопов’язаних і взаємозумовлених процесуальних дій;

д) система передбачених процесуальним правом юридичних засобів, дій та операцій, за допомогою яких урегульовуються всі питання, що виникають в юридичному процесі.

15. Процесуальне провадження - це:

а) головний елемент процесуальної форми, що являє собою комплекс взаємопов'язаних і взаємозумовлених процесуальних дій;

б) певна сукупність процесуальних правовідносин;

в) головний елемент який обумовлює необхідність закріплення, офіцій­ного оформлення одержаних процесуальних результатів у відповідних актах- документах;

г) певна сукупність функцій держави;

д) комплекс взаємопов’язаних і взаємозумовлених процесуальних дій що виражені в нормативних актах;

16. Процесуальною стадією є:

а) правова форма діяльності держави і громадянського суспільства із встановлення, зміни і скасування правових норм, зовні виражених у джере­лах (формах) права;

б) комплекс взаємозумовлених і взаємозалежних процесуальних дій, за­вдяки яким: утворюються процесуальні правовідносини; установлюються об­ставини виникнення юридичної справи, доказуються зібрані по ній факти; оформляється рішення у процесуальних актах; застосовуються заходи до ви­конання прийнятого рішення;

в) динамічна, відносно замкнута сукупність закріплених чинним законо­давством способів, прийомів, форм, які виражають неухильне виконання процедурно-процесуальних вимог, що забезпечують послідовність здійснен­ня конкретних дій, спрямованих на досягнення кінцевого процесуального ре­зультату;

г) правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійсненні юридично значимих дій за спо­стереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами;

д) динамічна, відносно замкнута сукупність закріплених чинним законо­давством способів, прийомів, форм, які виражають неухильне виконання процедурно-процесуальних вимог, що забезпечують послідовність здійснен­ня конкретних дій, спрямованих на досягнення правопорядку.

17. Процесуальний режим - це:

а) комплексна система органічно взаємозалежних правових форм діяль­ності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у дозволі різних юридичних справ інших суб'єктів права;

б) збірне наукове поняття, різновид соціального процесу, що являє со­бою форму перетворення юридичних ідеальних моделей, закріплених у наці­ональному законодавстві та у міжнародних актах, у реальну систему право­відносин з її процедурною стороною, спрямованою на досягнення юридично­го результату (мети);

в) правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійсненні юридично значимих дій за спо­стереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами;

г) конструкція, яка складається з принципів, що діють у процесуальній сфері, засобів і способів здійснення ефективного процесу, гарантій забезпе­чення оптимальних результатів процесу, та відображає якісні характеристики правових форм діяльності. Так, у правотворчій діяльності легко виявити всі основні елементи процесуальної форми з їх специфічними рисами і особли­востями;

д) форма діяльності, яка здійснюється виключно уповноваженими на те публічними органами (посадовими особами); конкретний склад, обсяг повно­важень учасників правової форми діяльності чітко фіксуються у відповідних законах, в яких закріплено, хто може бути суб'єктом цієї діяльності, що він повинен робити і яким чином здійснювати свої службові функції.

18. Системою процесуальних дій називається:

а) визначений державою порядок діяльності слідчих, адміністративних, судових та інших органів;

б) визначений нормами права порядок діяльності слідчих, адміністрати­вних, судових та інших органів;

в) визначений нормами права порядок діяльності держави;

г) визначений нормами законодавства порядок діяльності держави щодо суспільства;

д) визначений суспільством порядок діяльності слідчих, адміністратив­них, судових та інших органів.

19. Соціальна діяльність - це:

а) передбачення розвитку державно-правових процесів;

б) пізнання нового в державно-правовому житті, відкриття раніше неві­домих закономірностей;

в) вплив на розвиток правової культури суспільства і держави;

г) допомога у формуванні державно-правової політики, роз’ясненні полі­тичних рішень;

д) єдність теоретичного і матеріально-практичного процесів, які здійс­нюються соціальними суб’єктами з метою цілеспрямованого використання та зміни навколишнього середовища в інтересах людей.

20. Системою конкретних дій і операцій по охороні і захисту прав, свобод і законних інтересів особи, що здійснюються юристами на професійній основі у межах права і мають юридичні наслідки можуть бути:

а) установчий процес;

б) юридичний процес;

в) юридична практика;

г) юридична справа;

д) юридична практична діяльність.

21. Підведення підсумків юридичних дій та операцій, з’ясування ступеню їх відповідності поставленим цілям - це:

а) функції юридичної практики;

б) зміст юридичної практики;

в) напрям юридичної практики;

г) соціально-правовий досвід;

д) результат юридичної практики.

22. Структура юридичної практичної діяльності являє собою:

а) систему однорідних юридичних засобів, дій та операцій, визначених у процесуальному законодавстві і пропонованих учасникам юридичної діяльнос­ті для вирішення всіх питань, що виникають в юридичному процесі;

б) систему принципів процесуального права, засобів і способів проведення юридичного процесу, гарантій реалізації його результатів;

в) сукупність взаємопов’язаних елементів, необхідних для збереження ці­лісності юридичної практичної діяльності і виконання її соціального призна­чення;

г) комплекс взаємозумовлених і взаємозалежних процесуальних дій, за­вдяки яким: утворюються процесуальні правовідносини; установлюються об­ставини виникнення юридичної справи, доказуються зібрані по ній факти; оформляється рішення у процесуальних актах; застосовуються заходи до вико­нання прийнятого рішення;

д) систему взаємозалежних частин процесу, що складаються з низки пос­лідовних юридичних дій, які характеризують динаміку розгляду заведеної юридичної справи і спрямовані на досягнення мети (результату).

23. Основними напрямами впливу юридичної практики на соціальну реаль­ність, через яку виражається її правове призначення є:

а) функції юридичної практики;

б) зміст юридичної практики;

в) напрямок юридичної практики;

г) принцип юридичної практики;

д) результат юридичної практики.

24. Функцією яка виражає здійснення позитивного впливу на створення гарантій для реалізації прав, обоє ’язків, заборон, установлених правовими но­рмами є:

а) правореалізаційна функція юридичної практики;

б) правоохоронна функція юридичної практики;

в) реєстраційно-засвідчувальна функція юридичної практики;

г) правоконкретизуюча функція юридичної практики;

д) правороз’яснювальна функція юридичної практики.

25. Процесом який виражає спеціальну організаційно-юридичну діяльність уповноважених суб ’єктів, з ініціювання, підготовки, розроблення, розгляду та прийняття нормативно-правового акта є:

а) правотлумачний процес;

б) юридичний процес;

в) правореалізаційний процес;

г) правозастосовний процес;

д) правотворчий процес.

26. Діяльність щодо з’ясування дійсного змісту правових норм та його роз’яснення іншим членам суспільства з метою правильної та однакової реалі­зації норм права є:

а) правозастосовний процес;

б) правотворчий процес;

в) правотлумачний процес;

г) правореалізаційний процес;

д) нормотворчий процес.

27. Результатом минулої, чинної та прогнозованої юридичної практичної діяльності, осмислений у його єдності та взаємодії є:

а) функції юридичної практики;

б) зміст юридичної практики;

в) напрям юридичної практики;

г) соціально-правовий досвід;

д) результат юридичної практики.

28. Урегульований нормами процесуального права та реалізований в сис­темних процесуальних правовідносинах порядок здійснення правосуддя з кримі­нальних, цивільних, господарських та інших справ з метою захисту порушено­го, оспорюваного, невизнаного права або законного інтересу - це:

а) процесуальний зміст юридичної практики;

б) процесуальний режим юридичної практики;

в) процесуальне провадження юридичної практики;

г) процесуальна стадія юридичної практики;

д) процесуальна форма юридичної практики.

29. Урегульований процесуальними нормами порядок діяльності компете­нтних державних органів, що виражається в системі процесуальних дій по пі­дготовці, прийняттю та документуванню юридичних рішень загального й ін­дивідуального характеру - це:

а) установчий процес;

б) юридичний процес;

в) юридична практика;

г) юридична справа;

д) юридична практична діяльність.

30. Системою взаємозалежних частин процесу, що складається з ряду юридичних дій, які характеризують динаміку розгляду заведеної юридичної справи є:

а) процесуальний зміст юридичної практики;

б) процесуальний режим юридичної практики;

в) процесуальне провадження юридичної практики;

г) процесуальна стадія юридичної практики;

д) процесуальні стадії юридичної практики.

31. Типовими правовідносинами з реалізації юридичної відповідальності та відновлення порушених прав називається:

а) процесуально-адміністративні відносини;

б) процесуально-виконавчі відносини;

в) процесуально-регулятивні відносини;

г) процесуально-судові відносини;

д) процесуально-захисні відносини.

32. Сукупність документів, зібраних разом та певним чином оформлених, які стосуються певної життєвої обставини, що прийнята до процесуального провадження для встановлення істини - це:

а) установчий процес;

б) юридичний процес;

в) юридична практика;

г) юридична справа;

д) юридична практична діяльність.

33. Системою процесуальних дій та правовідносин, яка сформована на ос­нові норм процесуального права є:

а) законодавча основа процесуально-правового механізму;

б) процесуальна фактична система;

в) процесуальна фактична система за будовою;

г) юридична основа процесуально-правового механізму;

д) нормативна основа процесуально-правового механізму.

34. Комплекс юридичних фактів, необхідних для виникнення і розвитку юридичного процесу при вирішенні конкретної юридичної справи - це:

а) законодавча основа процесуально-правового механізму;

б) процесуальна фактична система;

в) процесуальна фактична система за будовою;

г) юридична основа процесуально-правового механізму;

д) нормативна основа процесуально-правового механізму.

35. Вольові суспільні відносини між правомочними та зобов’язаними суб’єктами, урегульовані нормами процесуального права, які передбачають певні процедури та порядок втілення норм матеріального права в матеріаль­них правовідносинах можуть бути:

а) процесуальні правовідносини;

б) матеріальні правовідносини;

в) суспільні правовідносини;

г) суб’єктивні правовідносини;

д) громадські правовідносини.

36. Видами юридичної практичної діяльності за змістом інтелектуальної роботи є:

а) консультування і ведення юридичної справи;

б) правоохоронна і регулятивна діяльність;

в) пізнавально-пошукова і організаційна діяльність;

г) реконструктивна і комунікативна діяльність;

д) виконавча і судова діяльність.

37. Видами юридичного процесу за основними правовими формами здійс­нення функцій держави є:

а) правотворчий, правозастосовний, судовий, контрольно-наглядовий, за­конодавчий;

б) правотворчий, правозастосовний, судовий, контрольно-наглядовий, установчий;

в) правореалізаційний, правозастосовний, судовий, контрольно- наглядовий, установчий;

г) правотворчий, виконавчий, судовий, контрольно-наглядовий, установ­чий;

д) конституційний, установчий, судовий, контрольно-наглядовий, устано­вчий.

38. Функції юридичної практичної діяльності виражають:

а) основні напрями розуміння і вираження юридичного знання;

б) основні напрями впливу юридичної практичної діяльності на інститу­ти права та суспільні відносини;

в) закріплені в законі основні державно-політичні та правові ідеї щодо завдань і порядку здійснення процесу судочинства, його стадій та інститутів по всіх категоріях справ;

г) закріплені в законі основні державно-політичні та правові ідеї щодо інститутів права і суспільних відносин;

д) закріплені в законі основні напрями розуміння і вираження юридич­ного знання, що виражають основні ідеї процесу судочинства.

39. За субординацією видами процесуальних актів є:

а) обов’язкові та факультативні;

б) обов’язкові та допоміжні;

в) головні та факультативні;

г) попередні та додаткові;

д) загальні та спеціальні.

40. Елементами процесуально-правового механізму є:

а) законодавча основа процесуально-правового механізму, процесуальна фактична система, процесуальна система за будовою;

б) нормативна основа процесуально-правового механізму, процесуальна фактична система, процесуальна система за будовою;

в) нормативна основа процесуально-правового механізму, матеріальна фа­ктична система, процесуальна фактична система за будовою;

г) юридична основа процесуально-правового механізму, процесуальна фа­ктична система, процесуальна фактична система за будовою;

д) нормативна основа процесуально-правового механізму, процесуальна фактична система, процесуальна фактична система за будовою.

41. Елементами процесуальних правовідносин є:

а) громадяни, об’єкт, зміст;

б) суб’єкт, матеріальні блага, зміст;

в) суб’єкт, об’єкт, юридична відповідальність;

г) суб’єкт, об’єкт, суб’єктивні права;

д) суб’єкт, об’єкт, зміст.

42. Суб ’єктами правотлумачного процесу є:

а) державні органи законодавчої, судової, виконавчої влади, громадські об'єднання, наукові установи, інші юридичні та фізичні особи;

б) держава, громадяни;

в) фізичні та юридичні особи;

г) громадські об’єднання, наукові установи, інші юридичні та фізичні особи;

д) державні органи законодавчої, судової, виконавчої влади.

43. Елементами структури юридичної практики є:

а) сформовані мотиви, визначений предмет, здійснювана діяльність, ви­користані засоби та досягнутий суспільний чи особистий результат;

б) суб’єкт, об’єкт та їхні потреби, цілі, сформовані мотиви;

в) суб’єкт, потреби суб’єкта, визначені цілі, сформовані мотиви; визна­чений предмет; здійснювана діяльність, використані засоби та досягнутий су­спільний чи особистий результат;

г) вчення про державу, визначення її основних цілей та принципів;

д) суб’єкт, потреби суб’єкта, визначені цілі; сформовані мотиви діяльно­сті держави.

44. У правовому вихованні основними шляхами удосконалення юридичної практики є:

а) розробка і правове затвердження національної програми розвитку правової культури та підвищення рівня правової свідомості суспільства; за­провадження реалізації програм правового виховання у навчальних закладах, соціальних групах, політичних партіях;

б) визначення переліку державних органів, наукових установ, навчаль­них закладів, інших суб’єктів, що займаються діяльністю по систематизації права;

в) створення концепції правової політики держави;

г) докладна регламентація процедури здійснення всіх видів систематиза­ції правових норм уповноваженими суб’єктами права;

д) створення концепції правової держави.

45. Юридична практика залежно від сфер здійснення класифікується на:

а) правову, наукову, освітню;

б) прикладну, інформаційну, освітню;

в) матеріальну, навчальну, освітню;

г) нормативну, наукову, процесуальну;

д) прикладну, наукову, освітню.

46. Юридична практична діяльність та соціально-правовий досвід в суку­пності складають:

а) функції юридичної практики;

б) зміст юридичної практики;

в) структура юридичної практики;

г) напрям юридичної практики;

д) цілі юридичної практики.

47. Функції юридичної практики за роллю та місцем у правовому регулю­ванні класифікуються на:

а) матеріальну та процесуальну;

б) динамічну та матеріальну;

в) процесуальну та забезпечувальну;

г) динамічну та забезпечувальну;

д) динамічну та стабільну.

48. Процесуальна форма як внутрішня організація юридичної практики має таку структуру:

а) процесуальний зміст, процесуальні провадження, процесуальні стадії;

б) процесуальний режим, процесуальні провадження, процесуальні стадії;

в) процесуальний режим, процесуальні провадження, процесуальні строки;

г) процесуальний зміст, процесуальні строки, процесуальні стадії;

д) процесуальний режим, процесуальні визначення, процесуальні строки.

49. Класифікація процесуально-правових відносин за функціями права пе­редбачає їх поділ на:

а) процесуально-адміністративні, процесуально-конституційні, процесуа­льно-господарські;

б) процесуально-виконавчі, процесуально-правові, процесуально-захисні;

в) процесуально-регулятивні, процесуально-охоронні, процесуально- захисні;

г) процесуально-законодавчі, процесуально-урядові, процесуально-судові;

д) процесуально-установчі, процесуально-охоронні, процесуально-захисні.

50. Залежно від навантаження в динаміці юридичного процесу процесуа­льні акти класифікують на:

а) вихідні, підсумкові, проміжні, процесуальні, інформаційні;

б) нормативні, підсумкові, проміжні, допоміжні, інформаційні;

в) вихідні, підсумкові, проміжні, допоміжні, інформаційні;

г) правові, проміжні, допоміжні, інформаційні;

д) регулятивні, захисні, проміжні, допоміжні, інформаційні.

51. Серед загальноправових принципів, що властиві юридичному процесу у науці теорії держави і права визначають:

а) принцип загальнообов'язковості процесуальних норм, принцип верхо­венства закону, принцип процесуальної справедливості, принцип законності і юридичної гарантованості процесуальних прав особи, принцип процесуаль­ної рівності, принцип юридичної відповідальності суб'єктів юридичного про­цесу за порушення процесуальних норм:

б) принцип негласності юридичного процесу, принцип змагальності юридичного процесу, принцип дотримання компетенції при прийнятті нор­мативних і ненормативних правових актів, принцип юридичної сили і обов'я­зкового характеру прийнятих правових процесуальних актів, принцип дії конституційного і судового контролю в юридичній сфері;

в) принцип гласності юридичного процесу, принцип змагальності юри­дичного процесу, принцип дотримання компетенції при прийнятті норматив­них і ненормативних правових актів, принцип юридичної сили і обов'язково­го характеру прийнятих правових процесуальних актів, принцип дії консти­туційного і судового контролю в процесуальній сфері, принцип поєднання публічної і приватної ініціативи при порушенні юридичного процесу, прин­цип оптимального поєднання одноособовості та колегіальності в юридично­му процесі;

г) принцип загальнообов'язковості процесуальних норм, принцип верхо­венства закону, принцип процесуальної справедливості, принцип законності і юридичної гарантованості процесуальних прав особи, принцип процесуаль­ної рівності, принцип поєднання публічної і приватної ініціативи при пору­шенні юридичного процесу, принцип оптимального поєднання одноособово­сті та колегіальності в юридичному процесі;

д) принцип поєднання публічної і приватної ініціативи при порушенні адміністративного процесу, принцип оптимального поєднання одноособовос­ті та колегіальності в юридичному процесі, принцип оптимального поєднан­ня усності і писемності юридичного процесу, принцип особливого процесуа­льного захисту держави.

52. Крім загальноправових принципів юридичний процес здійснюється із дотриманням загальнопроцесуальних принципів серед яких можна відзначи­ти:

а) принцип поєднання публічної і приватної ініціативи при порушенні адміністративного процесу, принцип оптимального поєднання одноособовос- ті та колегіальності в юридичному процесі, принцип оптимального поєднан­ня усності і писемності юридичного процесу,принцип особливого процесуа­льного захисту держави;

б) принцип гласності юридичного процесу, принцип змагальності юри­дичного процесу, принцип дотримання компетенції при прийнятті норматив­них і ненормативних правових актів, принцип юридичної сили і обов'язково­го характеру прийнятих правових процесуальних актів, принцип дії консти­туційного і судового контролю в процесуальній сфері, принцип поєднання публічної і приватної ініціативи при порушенні юридичного процесу, прин­цип оптимального поєднання одноособовості та колегіальності в юридично­му процесі, принцип оптимального поєднання усності і писемності юридич­ного процесу, принцип особливого процесуального захисту соціально неза- хищених прошарків населення;

в) принцип негласності юридичного процесу, принцип змагальності юридичного процесу, принцип дотримання компетенції при прийнятті нор­мативних і ненормативних правових актів, принцип юридичної сили і обов'я­зкового характеру прийнятих правових процесуальних актів, принцип дії конституційного і судового контролю в юридичній сфері;

г) принцип безпосередності, принцип юридичної сили і обов'язкового характеру прийнятих правових процесуальних актів, принцип дії конститу­ційного і судового контролю в процесуальній сфері;

д) принцип негласності юридичного процесу, принцип змагальності юридичного процесу, принцип дотримання компетенції при прийнятті нор­мативних і ненормативних правових актів, принцип юридичної сили і обов’язкового характеру прийнятих правових процесуальних актів, принцип дії конституційного і судового контролю в юридичній сфері, принцип безпо­середності.

53. Правореалізаційному процесу притаманні принципи:

а) заборони бути суддею у власній справі; можливості судового і позасу- дового оскарження процесуальних актів; здійснення правосуддя тільки су­дом; незалежності суддів та інших посадових осіб; неможливості існування трьох інстанцій з дублюючими повноваженнями

б) об’єктивної істини; безпосередності недопустимості доказів; забезпе­чення права на захист і юридичну допомогу; імунітет потерпілого, виконання правових процесуальних актів;

в) безстроковості цього процесу; заборони бути суддею у власній справі; можливості судового і позасудового оскарження процесуальних актів; здійс­нення правосуддя тільки судом;

г) строковості цього процесу; заборони бути суддею у власній справі; можливості судового і позасудового оскарження процесуальних актів; здійс­нення правосуддя тільки судом; незалежності судей та інших посадових осіб; неможливості існування декількох інстанцій з дублюючими повноваження­ми; безперервності; об'єктивної істини; безпосередньості; відносності й до­пустимості доказів; забезпечення права на захист і юридичну допомогу; іму­нітет свідків, виконання правових процесуальних актів;

д) заборони бути суддею у власній справі; можливості судового і позасу­дового оскарження процесуальних актів; здійснення правосуддя тільки су­дом; незалежності судей та інших посадових осіб; можливості існування де­кількох інстанцій з дублюючими повноваженнями; безперервності; об'єктив­ної істини; безпосередньості; допустимості доказів; забезпечення права на захист і юридичну допомогу; імунітет свідків, виконання правових процесуа­льних актів.

54. Залежно від видів правової діяльності юридичну практику можна класифікувати на:

а) правореалізаційну, правотлумачну, правозастосовну, виконавчу;

б) правотворчу, правотлумачну, правозастосовну, виконавчу;

в) законодавчу, виконавчу, правову, правового виховання;

г) виконавчу, правову, правового виховання, правотворчу, правотлумач­ну;

д) правотворчу, правотлумачну, правореалізаційну, практику системати­зації права, правового виховання.

55. Залежно від суб’єктів правової діяльності юридична відповідаль­ність поділяється на:

а) законодавчу, виконавчу, судову, нотаріальну;

б) законодавчу, судову, слідчу, нотаріальну, антимонопольну;

в) антимонопольну, нотаріальну, судову, кримінальну;

г) установчу, слідчу, кримінальну, цивільну;

д) нотаріальну, законодавчу, виконавчу, антимонопольну.

56. Юридичний процес можна класифікувати за правовими формами ді­яльності держави на:

а) нормотворчий, правозастосувальний, контрольно-наглядовий, устано­вчий, правотлумачний;

б) правотлумачний, правозастосувальний, установчий;

в) контрольний, установчий, наглядовий;

г) нормотворчий, правозастосувальний, контрольно-наглядовий, устано­вчий, правотлумачний, наглядовий;

д) правозастосувальний, контрольно-наглядовий, установчий, правотлу­мачний, наглядовий.

57. Метою юридичної практичної діяльності є:

а) захист прав громадян, сприяння визнанню й домінуванню держави та права у суспільстві, забезпечення правомірності діянь суб’єктів права та охо­рона правопорядку;

б) захист прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права, сприяння ви­знанню й домінуванню загальнолюдських цінностей та права у суспільстві, забезпечення правомірності діянь суб'єктів права та охорона правопорядку;

в) захист прав і законних інтересів громадян, сприяння визнанню й до­мінуванню загальнолюдських цінностей та права у суспільстві, забезпечення правомірності діянь держави та охорона правопорядку;

г) захист прав, свобод і законних інтересів держави, сприяння визнанню й домінуванню загальнолюдських цінностей та права у суспільстві, забезпе­чення правомірності діянь громадян;

д) захист прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права, сприяння ви­знанню й домінуванню загальнолюдських цінностей.

58. Функції юридичної практичної діяльності поділяють на:

а) практичні, соціально-правові, правотворчі;

б) правотворчі, соціальні;

в) практичні, соціальні;

г) юридичні практичні;

д) соціальні й спеціально-правові.

59. До соціальних функцій юридичної практичної діяльності належать:

а) практична, виховна, управлінська;

б) ідеологічна, економічна, політична, управлінська, виховна;

в) практична, теоретична, соціальна, економічна;

г) соціальна, теоретична, економічна, екологічна;

д) управлінська, виховна, політична, соціальна.

60. Ознаки юридичного процесу:

а) владний характер, нормативний характер, документально виражений (активний) характер, службовий характер, стадіальний характер;

б) правовий характер, соціальний характер, практичний характер, вихов­ний характер;

в) правовий характер, соціальний характер, нормативний характер, при­мусовий характер;

г) соціальний характер, нормативний характер, примусовий характер, стадіальний характер;

д) стадіальний характер, економічний характер, соціальний характер, нормативний характер, примусовий характер.

61. Конфіденційність юридичної практичної діяльності (або професійна таємниця юриста):

а) властивість інформації, яка полягає в тому, що інформація не може бути отримана неавторизованим користувачем і (або) процесом. Інформація зберігає конфіденційність, якщо дотримуються встановлені правила ознайо­млення з нею.

б) послуга безпеки, що забезпечує конфіденційність інформації відпові­дно до принципів керування доступом адміністративного;

в) послуга безпеки, що забезпечує конфіденційність інформації відпові­дно до принципів керування доступом довірчого;

г) збереження професійної таємниці у юридичній діяльності, зокрема у випадках конфіденційної інформації щодо суб’єктів яких захищає юрист;

д) обов’язкове для виконання особою, яка одержала доступ до певної інформації, вимога не передавати таку інформацію третім особам без згоди її власника.

62. Принципи юридичної практичної діяльності:

а) особи які контролюють політичні владні структури, повинні бути від­повідальні перед своїми виборцями і періодично через чітко встановлений час переобиратись. Переобрання відбувається шляхом проведення вільних, конкурентних виборів;

б) зверхність права, правового закону, тобто існування закону для люди­ни, а не людини для закону, гарантії прав особистості від свавілля політичної влади;

в) забезпечення інтересів більшості при гарантуванні прав меншості від­стоювати власну позицію, відігравати свою роль у суспільному житті;

г) здійснення громадськими об’єднаннями, самими громадянами самос­тійно або разом з органами державного контролю за діяльністю державних структур;

д) основні засади, вихідні положення, ідеї, які орієнтирами, вимогами її здійснення, відбивають сутнісні властивості права.

63. Яка з основних функцій юридичної практичної діяльності є зайвою:

а) інформаційна функція;

б) функція оборони держави;

в) охорона функція;

г) регулятивна функція;

д) ідеологічна функція.

64. Юридичне тлумачення (інтерпретація) правових актів і договорів:

а) діяльність юриста щодо встановлення змісту нормативних і індивіду­альних приписів, яка спрямована на забезпечення їх практичної реалізації і складається зі з’ясування змісту правових правил для себе і роз'яснення їх для інших суб'єктів;

б) діяльність, спрямована на з’ясування, осмислення дійсного змісту норм права з метою сприяння їх практичній реалізації, а також результат та­кої діяльності, що переважно виражається в інтерпретаційно-правовому акті;

в) спосіб усунення, яке базується на використанні законів і правил фор­мальної логіки;

г) установлення змісту нормативно-правових приписів з урахуванням реальних умов життя суспільства, в яких норма права функціонує;

д) аналізі змісту правового припису шляхом виявлення і розкриття цілей прийняття правової норми у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписі.

65. Соціально-правовий досвід - це:

а) досвід, який включає правоположення, тобто вироблені в ході юриди­чної практики сталі приписи загального характеру, що акумулюють соціаль­но цінні та стабільні сторони конкретної юридичної діяльності;

б) сукупність практично набутих соціальними суб'єктами у процесі їх взаємодії знань, умінь, навичок, звичок, звичаїв, норм, традицій, які слугують опертям для практичного життя цих суб’єктів засобами раціоналізації та оп- тимізації їх взаємодії і взаємовідносин;

в) система однорідних юридичних засобів, дій та операцій, визначених у процесуальному законодавстві і пропонованих учасникам юридичної діяльнос­ті для вирішення всіх питань, що виникають в юридичному процесі;

г) збірне наукове поняття, різновид соціального процесу, що являє со­бою форму перетворення юридичних ідеальних моделей, закріплених у наці­ональному законодавстві та у міжнародних актах, у реальну систему право­відносин з її процедурною стороною, спрямованою на досягнення юридично­го результату (мети);

д) пізнання нового в державно-правовому житті, відкриття раніше неві­домих закономірностей.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с.. 2018

Еще по теме ТЕМА 21. ЮРИДИЧНА ПРАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ. ЮРИДИЧНИЙ ПРОЦЕС:

  1. З а н я т и е 7 Тема: КОРПОРАТИВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО. РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О ЗАЩИТЕ ПРАВ И ЗАКОННЫХ ИНТЕРЕСОВ ГРУППЫ ЛИЦ
  2. Тема: Ответственность по Административному праву.
  3. Тема: Субъекты административного права
  4. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  5. Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О НЕСОСТОЯТЕЛЬНОСТИ (БАНКРОТСТВЕ)
  6. Тема: ОСОБЕННОСТИ БАНКРОТСТВА ОТДЕЛЬНЫХ КАТЕГОРИЙ ДОЛЖНИКОВ
  7. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ АПЕЛЛЯЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  8. З а н я т и е 4 Тема: СУДЕБНОЕ РАЗБИРАТЕЛЬСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ ПЕРВОЙ ИНСТАНЦИИ
  9. Занятие 5 Тема: ОБЕСПЕЧИТЕЛЬНЫЕ МЕРЫ. ПРИМИРИТЕЛЬНЫЕ ПРОЦЕДУРЫ В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ
  10. Тема: Органы Федеральной службы безопасности РФ в системе гос. органов РФ
  11. Тема: Компетенция органов как важнейший элемент их правового статуса
  12. Тема: АРБИТРАЖНЫЕ СУДЫ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ. КОМПЕТЕНЦИЯ АРБИТРАЖНЫХ СУДОВ
  13. Занятие 2 Тема: ВОЗБУЖДЕНИЕ ДЕЛА В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ. ПОДГОТОВКА ДЕЛА К СУДЕБНОМУ РАЗБИРАТЕЛЬСТВУ
  14. Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ В ПОРЯДКЕ УПРОЩЕН­НОГО ПРОИЗВОДСТВА. ПРИКАЗНОЕ ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ
  15. Занятие 3 Тема: ПРОЦЕССУАЛЬНЫЕ СРОКИ В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ. СУДЕБНЫЕ ИЗВЕЩЕНИЯ И ВЫЗОВЫ. СУДЕБНЫЕ ШТРАФЫ
  16. З а н я т и е 6 Тема: ПРОИЗВОДСТВО ПО ДЕЛАМ, ВОЗНИКАЮЩИМ ИЗ АДМИНИСТРАТИВНЫХ И ИНЫХ ПУБЛИЧНЫХ ПРАВООТНОШЕНИЙ, В АРБИТРАЖННОМ ПРОЦЕССЕ (ПУБЛИЧНОЕ ПРОИЗВОДСТВО)
  17. Тема: ПРОИЗВОДСТВО ПО ПЕРЕСМОТРУ СУДЕБНЫХ АКТОВ В ПОРЯДКЕ НАДЗОРА. ПРОИЗВОДСТВО ПО ПЕ­РЕСМОТРУ СУДЕБНЫХ АКТОВ ПО НОВЫМ И ВНОВЬ ОТКРЫВШИМСЯ ОБСТОЯТЕЛЬСТВАМ