ТЕМА 15. ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА
Тлумачення норм права: поняття, ознаки. Значення тлумачення в правот- ворчій та правозастосувальній діяльності. Способи тлумачення норм права.
Офіційне та неофіційне тлумачення.
їх різновиди та загальна характеристика. Види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту.Правотлумачні (інтерпретаційно-правові) акти: поняття та види.
У повсякденному житті «тлумачити» означає знаходити точний сенс явища, робити ясним і очевидним те, що здається нечітким, двозначним або заплутаним, встановлювати зв’язки і взаємини між фактами. Поряд з терміном, узятим з української мови, що позначає розумову операцію з метою встановлення сенсу та змісту якогось явища, процесу, документа, тексту, у тому числі правового, існують інші терміни: «інтерпретація», «екзегеза», «герменевтика».
Нормативно-правові акти проектуються не лише для юристів, але й для пересічних громадян. Тому їх зміст повинен бути зрозумілий. Процес тлумачення протікає в свідомості людини у формі різних внутрішніх інтелектуально-вольових операцій (з’ясування вимог норм), що знаходять вираження зовні (роз’яснення) у формі інтерпретаційного акта, юридичної поради.
Під тлумаченням в широкому сенсі розуміється пізнавальний процес, спрямований на пояснення явищ природи, соціальних явищ, у тому числі норм права. У більш вузькому сенсі під тлумаченням (інтерпретацією) розуміють пояснення виразів, формул, символів, тобто пояснення знаків природної або штучної мови. Саме в цьому значенні найчастіше термін «тлумачення» вживається і в правознавстві.
В юридичній науці існує декілька підходів до розуміння тлумачення: статичний, динамічний і комплексний.
Статичний підхід полягає у тлумаченні букви закону. Той, хто тлумачить, при цьому керується наступним правилом: все право вміщається в писаний закон; завдання юриста полягає в тому, щоб витягти його звідти, слідуючи за волею законодавця.
Іншими словами, при тлумаченні шляхом логічного аналізу треба ретельно, постатейно досліджувати тільки текст закону. Можливо, при цьому доведеться підняти опубліковані на момент підготовки закону роботи, матеріали парламентських дебатів. Тобто тут проглядається «фетишизм» закону, що веде до втрати правом динамізму.Динамічний підхід передбачає тлумачення на підставі духу закону. Він зобов’язує інтерпретатора враховувати соціальні явища, що з’явилися після прийняття закону. Девіз інтерпретатора в даному випадку: «Закон не догма, а інструкція до дії». Мета такого соціологічного підходу - задоволення суспільних потреб. Тут небезпек не менше, ніж у першому випадку, і головна з них - небезпека звернути на шлях політичного аналізу.
Комплексний підхід побудований на одночасному пізнанні в процесі тлумачення і букви, і духу закону. Тут не відкидається облік соціальних реалій, але все ж інтерпретатор повинен спиратися, насамперед, на закони і враховувати дух права в цілому. Саме цей підхід на даному етапі взято на озброєння практично у всіх країнах романо-германської сім’ї права.
Отже, тлумачення норм права - це діяльність органів держави, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян, спрямована на встановлення змісту норм права, на розкриття вираженої в них волі соціальних сил, що знаходяться при владі. У процесі тлумачення встановлюється зміст норми права, її основна мета і соціальна спрямованість, можливі наслідки дії певного акта, виявляються суспільно-історичні обставини його прийняття, умови, в яких відбувається тлумачення, тощо.
Необхідність в тлумаченні норм права зумовлена:
> неоднозначністю використаної в законах та інших нормативних актах термінології, термінологічною неточністю офіційних перекладів текстів міжнародно-правових документів, незрозумілістю запозиченої іноземної термінології;
> технічною недосконалістю формулювання правових норм - неточністю мови, вживаної при їх формулюванні, неясністю їх викладу тощо;
> наявністю колізій між правовими нормами, які регулюють одні і ті самі відносини, в нормативних актах одного або ж різних рівнів, прийнятих у різний час і в різних політичних, економічних і соціальних умовах;
> використанням у законодавстві оцінювальних понять, тобто понять, що виражають лише загальне соціальне значення тих чи інших явищ, ознаки яких неконкретизовані;
> впливом на національну правову систему загальновизнаних світовим співтовариством норм міжнародного права та правотлумачної практики міжнародних судових органів, насамперед практики Європейського суду з прав людини;
> можливими прогалинами в правовому регулюванні, тобто такими ситуаціями, коли відносини, з приводу яких виник спір (спірні відносини), перебувають у сфері правового регулювання, проте з різних причин - упущень пра- вотворчих органів, еволюційних змін в самих суспільних відносинах, свідомого умовчування - виявилися неврегульованим нормами права.
Тлумачення норм права можна класифікувати за кількома критеріями: за способом тлумачення;
за обсягом тлумачення (залежно від співвідношення між текстуальним вираженням правової норми та її змістом);
за суб’єктами тлумачення та його юридичними наслідками.
За способом тлумачення розрізняють такі його види:
філологічне (граматичне, текстове, мовне) тлумачення - з’ясування змісту правової норми шляхом аналізу її текстового вираження під кутом зору його лексико-семантичних, лексико-граматичних, морфологічних,
синтаксичних характеристик;
історико-політичне (історичне) тлумачення - з’ясування змісту правової норми на основі вивчення конкретних історичних і політичних умов її ухвалення, його мотивів і намірів;
системне тлумачення - з’ясування змісту правової норми на основі виявлення її зв’язків з іншими нормами права, тобто розгляду її в контексті системності права;
телеологічне (цільове) тлумачення - з’ясування змісту правової норми на основі встановлення мети, заради досягнення якої норма була прийнята.
За обсягом правового змісту тлумачення норм права поділяється на: буквальне (адекватне) тлумачення - зміст норми, що тлумачиться, повністю збігається з її текстуальним вираженням;
розширювальне - зміст норми, що тлумачиться, ширший за її текстуальне вираження;
обмежувальне - зміст норми, що тлумачиться, вужчий від текстуального вираження.
Тлумачення норм права за обсягом правового змісту є логічним продовженням і одним з результатів використання вищезазначених способів (прийомів) тлумачення. Цими видами тлумачення фактично завершується характеристика тлумачення як розумово-з’ясувального процесу, тобто тлумачення- з’ясування.
За суб’єктами тлумачення та його юридичними наслідками розрізняють такі види тлумачення:
офіційне - роз’яснення змісту правових норм, яке здійснюється уповноваженими на те державою органами і результати якого мають обов’язковий характер;
неофіційне - роз’яснення змісту правових норм, що здійснюється науковими установами, громадськими об’єднаннями, окремими особами, результати якого не мають обов’язкового характеру.
Офіційне тлумачення поділяють на нормативне і казуальне.
Нормативне тлумачення поширюється на всі випадки застосування, реалізації роз’яснювальної норми і є обов’язковим для всіх осіб та органів, що її реалізують або застосовують.
Казуальне тлумачення здійснюється судом або іншим уповноваженим органом у зв’язку з розглядом конкретної справи і є формально обов’язковим лише для випадку, з приводу якого роз’яснюється зміст норми.
Нормативне тлумачення може бути легальним і судовим. Легальне тлумачення здійснює або орган, що встановив певну юридичну норму (воно іменується аутентичним), або ж інший уповноважений на це законом орган. Аутентичне роз’яснення закону, що виходить від самого законодавця, може бути лише у формі нового закону чи доповнення до чинного закону. Судове тлумачення здійснюється судом.
Неофіційне тлумачення поділяється на побутове (повсякденне), професійне (компетентне) і доктринальне (наукове).
Побутове (повсякденне) тлумачення - роз’яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридичної діяльності. Дійсні результати такого тлумачення обумовлені рівнем правової свідомості, юридичної обізнаності, життєвого досвіду та правової культури громадян. Таке тлумачення постає в усіх випадках, коли особа осмислює зміст правових норм з метою їх використання, виконання, додержання, надання поради, оцінювання будь-якої життєвої ситуації, що потребує юридичного рішення або просто розширення кола своїх знань.
Професійне (компетентне) тлумачення здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі держави і права - практичні працівники (судді, адвокати, прокурори, посадові особи державного апарату та ін.) для професійного використання його результатів у повсякденній діяльності в процесі застосування ними правових норм.
Доктринальне (наукове) тлумачення норм права здійснюється науковцями - фахівцями-правознавцями, науковими та дослідними установами в науково-практичних коментарях До законодавства, працях учених-юристів (наукових статтях, монографіях, підручниках, посібниках, брошурах, лекціях), обговореннях проблемних питань чинних нормативних актів та їх проектів у пресі, на «круглих столах», телебаченні, сторінках наукових видань.
Відповідно до ст. 147 Конституції України, єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Офіційне тлумачення Конституційним Судом України Конституції і законів України можна розглядати в двох аспектах:
як діяльність щодо з’ясування, роз’яснення та офіційної інтерпретації Конституції і законів України з метою подолання неоднозначності їх розуміння;
як результат такої діяльності, тобто акти офіційного тлумачення. Офіційне тлумачення Конституційним Судом України Конституції і законів України здійснюється в межах встановлених законом процедур і на основі використання відомих науці прийомів і способів.
При тлумаченні Конституції і законів України Конституційний Суд України не може змінювати їх норми. Його завдання полягає лише у роз’ясненні, інтерпретації відповідних положень. Разом з тим, Конституційний Суд спираючись на закон, використовуючи механізми тлумачення і аналогії може заповнити те, що залишилось за межами закону чи іншого правового акту. В даному випадку суд, констатуючи волю законодавця з даного кола питань, вимушений або застосувати схожу норму (аналогію закону), або при вирішенні справи виходити із загальних принципів законодавства (аналогія права). Тим самим рі
шеннями Конституційного Суду нерідко фактично створюються нові норми, що заповнюють прогалини Конституції, але випливають з її політико-правової логіки.
Результатом офіційного тлумачення Конституції і законів України Конституційним Судом України є рішення, яке визнається обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим (ч. З ст. 150 Конституції України).
Інтерпретаційний акт - це правовий акт уповноваженого суб’єкта, що містить роз’яснення правових норм чи індивідуальних приписів, яке виступає головною метою його ухвалення.
Ознаки інтерпретаційних актів: розкривають зміст норм права чи індивідуальних приписів; діють в єдності з правовими актами, що стали предметом тлумачення, та мають допоміжний характер;
закріплюють результати офіційного тлумачення правових актів, містять офіційну позицію щодо розуміння їх змісту, доводять її до відома суб’єктів права;
основною метою їх прийняття є роз’яснення змісту відповідних правил;
мають обов’язковий або переконливий характер, що зумовлено наявністю у суб’єкта їх прийняття відповідних повноважень;
не встановлюють нових правил поведінки, не скасовують та не вносять зміни до чинних правових актів;
сфера дії цих актів збігається зі сферою дії актів, що тлумачаться.
Види інтерпретаційних актів:
> залежно від ступеню обов’язковості виділяють обов’язкові та переконливі (рекомендаційні) інтерпретаційні акти;
> за предметом тлумачення виокремлюють акти, які тлумачать нормативно-правові та індивідуально-правові акти',
> залежно від кола осіб та конкретних ситуацій, на які поширюється дія інтерпретаційних актів, виокремлюють акти абстрактного та казуального тлумачення;
> залежно від обсягу і характеру нормотворчих повноважень виділяють акти автентичного і легального тлумачення.
Доцільним вважається сформулювати та виокремити основні правила тлумачення для удосконалення самої інтерпретаційної діяльності, правильного розуміння та реалізації правових норм на практиці. Правила повинні виступати критерієм правильності результатів тлумачення.
Правила тлумачення - це керуючі вказівки, положення, які необхідно використовувати під час тлумачення, що сприяють грамотному та правильному тлумаченню. Серед правил тлумачення можна виділити наступні: обов’язкове визначення мети та наміру законодавця;
тлумачення правової норми повинно здійснюватись у контексті нормативно-правового акта;
внутрішня та зовнішня узгодженість;
закон тлумачиться для того, щоб бути ефективним та дієвим;
у разі якщо правова норма є зрозумілою, вона повинна застосовуватись без додаткового тлумачення;
використання логічних прийомів.
Правилам тлумачення варто надати самостійного характеру і продовжувати їх подальше дослідження та опрацювання. їхнє подальше використання значно підвищить рівень грамотного тлумачення приписів нормативно- правових актів, ефективного правового регулювання та загальну правову культуру суспільства.
Отже, тлумачення норм права є важливою складовою не тільки правоза- стосування, а й усього правореалізаційного процесу. Від тлумачення залежить ефективна реалізація норм права у будь-якій формі, вибір правильної поведінки, своїх дій у конкретній життєвій ситуації. Необхідність тлумачення зумовлюється тим, що право являє собою специфічне суспільне явище, яке володіє своїми закономірностями розвитку, формами прояву і реалізації, структурою, принципами, способами і типами регулювання.
Ключові поняття:
тлумачення норм права, об’єкт тлумачення, суб’єкт тлумачення, з ’ясування, роз ’яснення, тлумачення актів індивідуального правового регулювання, тлумачення актів загального правового регулювання, офіційне тлумачення, нормативне тлумачення, казуальне тлумачення, аутентичне тлумачення, легальне тлумачення, відомче тлумачення, неофіційне тлумачення, доктринальне тлумачення, систематизоване тлумачення, несистематизо- ване, компетентне тлумачення, буденне тлумачення, тлумачення за обсягом, буквальне тлумачення, розширювальне тлумачення, обмежувальне тлумачення, граматичний спосіб тлумачення, логічний спосіб тлумачення, логічні перетворення, виведення норм із норм, висновки «а fartiori», висновки із понять, висновки за аналогією, висновки від протилежного, способи тлумачення, види тлумачення, системний спосіб тлумачення, історико-політичний спосіб тлумачення, телеологічне тлумачення, спеціально-юридичне тлумачення, герменевтичне тлумачення, пізнавальна функція тлумачення, конкретизуючи функція тлумачення, регламентуюча функція тлумачення, право забезпечувальна функція тлумачення, сигналізаційна функція тлумачення, інтерпретаційно-правові акти.
1. Розумова інтелектуальна діяльність суб’єкта, спрямована на з’ясування та роз’яснення змісту норми права з метою правильного її застосування і реалізації-це:
а) використання норм права;
б) виконання норм права;
в) тлумачення норм права;
г) застосування норм права;
д) дотримання норм права.
2. Співвідношення термінів «тлумачення» та «інтерпретація» полягає у тому, що:
а) вони є протилежними;
б) вони співвідносяться як форма та зміст;
в) тлумачення є формою інтерпретації;
г) вони є тотожними;
д) термін «інтерпретація» є похідним від терміну «тлумачення».
3. Тлумачення норм права охоплює процеси:
а) з’ясування та реалізацію;
б) реалізацію та роз’яснення;
в) усвідомлення та роз’яснення;
г) буквальність та адекватність;
д) реалізацію та дотримання.
4. Усвідомлення правових норм - це:
а) інтерпретація змісту правової норми для інших осіб;
б) внутрішній інтелектуальний процес суб’єкта зі встановлення змісту правової норми, що не виходить поза межі його свідомості;
в) дійсний зміст правової норми, що розуміється у повній відповідності з її текстуальним виразом;
г) роз’яснення змісту норми права на основі встановлення її системних зв’язків;
д) встановлення сутності правової норми.
5. Тлумачення норм права «для себе» - це:
а) тлумачення-роз’яснення;
б) тлумачення-з’ясування;
в) тлумачення-пояснення;
г) офіційне тлумачення;
д) форма інтерпретації.
6. Інтерпретація змісту правової норми для інших осіб, виражене назовні вербально або письмово, доступно для інших осіб - це:
а) усвідомлення;
б) з’ясування;
в) буквальне тлумачення;
г) роз’яснення;
д) офіційне тлумачення.
7. Тлумачення норм права «для інших»-це:
а) тлумачення-роз’яснення;
б) тлумачення-з’ясування:
в) тлумачення-пояснення;
г) офіційне тлумачення;
д) неофіційне тлумачення.
8. «Духом» закону є:
а) дійсний зміст норми права;
б) потенційний зміст закону;
в) дотримання вимог моралі;
г) доктринальне значення права;
д) рівень правотворчості.
9. Структурними елементами тлумачення норм права є:
а) суб’єкт, об’єкт, предмет та мета тлумачення;
б) суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона та об’єктивна сторона тлумачення;
в) суб’єкт, об’єкт та завдання тлумачення;
г) суб’єкт, об’єкт та способи тлумачення;
д) суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона та способи тлумачення.
10. Тлумачення норм права включає:
а) об’єктивну та суб’єктивну концепції;
б) об’єктивну та змістовну концепції;
в) змістовну та суб’єктивну концепції;
г) суб’єктивну та системну концепції;
д) системну та змістовну концепції.
11. Відповідно до суб’єктивного розуміння тлумачення норм права, змістом норм права є воля:
а) суспільства;
б) законодавця;
в) народу;
г) глави держави;
д) уряду.
12. Джерела права як структурний елемент тлумачення норм права є:
а) об’єктом тлумачення;
б) суб’єктом тлумачення;
в) суб’єктивною стороною тлумачення;
г) об’єктивною стороною тлумачення;
д) наслідки тлумачення.
13. Закони і підзаконні акти, нормативні договори, проекти нормативних актів, правозастосовні акти та інші джерела права - це:
а) наслідки тлумачення;
б) суб’єкти тлумачення;
в) суб’єктивна сторона тлумачення;
г) предмет тлумачення;
д) об’єкти тлумачення.
14. Об’єктом тлумачення норми права виступає:
а) воля, намір, мета;
б) правосвідомість, правовідносини;
в) неграмотність, неосвіченість;
г) правосвідомість та мета;
д) правова культура та вимоги суспільства.
15. Зміст права, виражений у ньому соціальний компроміс як результат узгодження суспільних, соціально-групових та індивідуальних інтересів (воля народу) - це:
а) об’єкти тлумачення;
б) суб’єкти тлумачення;
в) суб’єктивна сторона тлумачення;
г) предмет тлумачення;
д) наслідки тлумачення.
16. Предметом тлумачення норм права є:
а) норма права;
б) акт тлумачення норм права;
в) зміст (смисл) тексту юридичного акта в цілому або його частини (статті, пункту, абзацу);
г) роз’яснення норм права;
д) нормативно-правовий акт.
17. З ’ясування змісту того, що правотворчий орган сформулював, а не те, що мав на меті відобразити, видаючи правову норму є:
а) об’єктами тлумачення;
б) суб’єктами тлумачення;
в) завданням тлумачення;
г) наслідками тлумачення;
д) процесом тлумачення.
18. Функцією тлумачення норм права є:
а) пізнавальна;
б) інформаційна;
в) правоконтролююча;
г) правозабезпечуюча;
д) конкретизуюча.
19. Функція тлумачення норм права, що випливає з самого змісту, сутності тлумачення, під час якого суб'єкти пізнають право, зміст правових приписів:
а) пізнавальна;
б) інформаційна;
в) правоконтролююча;
г) правозабезпечуюча;
д) конкретизуюча.
20. Громадяни й організації, а також органи держави і посадові особи, які застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, а й актами їх офіційного тлумачення - це приклад:
а) пізнавальної функції тлумачення норм права;
б) регламентуючої функції тлумачення норм права;
в) правоконтролюючої функції тлумачення норм права;
г) сигналізаційної функції тлумачення норм права;
д) конкретизуючої функції тлумачення норм права.
21. Тлумачення нормативних актів дозволяє виявити їх недоліки технічного й юридичного характеру - це:
а) пізнавальна функція;
б) регламентуюча функція;
в) правоконтролююча функція;
г) сигналізаційна функція;
д) конкретизуюча функція.
22. Підстави, що викликають необхідність тлумачення:
а) обов’язкове тлумачення встановлено міжнародними нормами;
б) невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя;
в) бажання суб’єкта тлумачення;
г) така вимога санкціонована державою;
д) пояснюється природою правових норм.
23. Чинником, що впливає на процес тлумачення норм права, є:
а) ухвала суду;
б) норми-звичаї;
в) традиції юридичної практики;
г) судовий прецедент;
д) спосіб тлумачення.
24. Обставинами, що виключають необхідність тлумачення правових норм, є:
а) вживання термінів, які є більш вузькими чи більш широкими, ніж правове поняття, що вони виражають, або вживання слів-синонімів на позначення одного поняття;
б) наявність в юридичних текстах спеціальних юридичних термінів та оціночних категорій;
в) досконалість юридичної техніки, ясна, точна, зрозуміла мова юридичного акту, однозначність, чіткість формулювань;
г) вживання висловів, які вимагають з’ясування можливих варіантів поведінки, що ними передбачаються;
д) недосконалість юридичної техніки, відсутність ясної, точної, зрозумілої мови юридичного акту, двозначність, розпливчатість формулювань.
25. Характерна ознака тлумачення норм права:
а) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб’єктами;
б) не може діяти разом з тим нормативно-правовим актом, у якому міститься норма права, що тлумачиться;
в) не залежить від норми права, що тлумачиться;
г) не має юридичної сили;
д) має силу громадської думки.
26. До призначень тлумачення норм права належить:
а) з’ясування змісту правила поведінки, що міститься у нормі права;
б) аналіз чинного законодавства;
в) визначення протиріч між правовими нормами і суспільними відносинами;
г) врегулювання колізій норм права;
д) вплив на режим законності.
27. У процесі тлумачення нормативно-правових актів встановлюється:
а) значення нормативних приписів, основна мета, ціль і соціальна направленість, місце в системі правового регулювання;
б) порядок застосування міжнародних актів;
в) коло суспільних відносин, що підпадають під дію норм права;
г) історію створення норм права та їх функції для суспільства;
д) зміна умов, поява нових фактів впливають на застосування норми права.
28. За юридичною силою, або залежно від суб’єктів, тлумачення може бути:
а) офіційним (легальним) та неофіційним;
б) обов’язковим та необов’язковим;
в) нормативним та казуальним;
г) законодавчим та добровільним;
д) філологічним та системним.
29. Тлумачення, яке здійснюється спеціально уповноваженим компетентним в цій галузі органом державної влади - це:
а) обов’язкове;
б) офіційне;
в) нормативне;
г) законодавче;
д) неофіційне.
30. Офіційне тлумачення поділяється на такі види:
а) наукове і професійне;
б) нормативне і доктринальне;
в) нормативне і професійне;
г) доктринальне і компетентне;
д) нормативне і казуальне.
31. Нормативне тлумачення - це:
а) конкретне, обов’язкове тільки для конкретної справи, вирішенням якої зазвичай займаються суб’єкти правозастосовної діяльності;
б) загальне, формально обов’язкове для певної категорії справ, виражене в інтерпретаційних нормах-аргументах на користь переконуючого розуміння правової норми;
в) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст вужчий за текстуальне вираження; «дух» закону вужчий за його «букву»;
г) роз’яснення, за якого дійсний зміст норми права відповідає буквальному текстовому вираженню, тобто «дух» і «буква» закону збігаються;
д) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст ширший за буквальний текст, «дух» закону ширший за його «букву».
32. До офіційного виду тлумачення належить:
а) логічне;
б) казуальне;
в) систематичне;
г) цільове;
д) історико-політичне.
33. Казуальність норм права означає:
а) конкретність;
б) зумовленість;
в) ортодоксальність;
г) новизну підходу;
д) науковість.
34. Казуальне офіційне тлумачення пов язане з:
а) актом тлумачення;
б) конкретним випадком;
в) правилом поведінки;
г) конкретною поведінкою;
д) змістом норми права.
35. Казуальне тлумачення - це:
а) таке тлумачення, коли норма права роз’яснюється по конкретній справі, тобто уточняються суб’єктивні права і обов’язки та інші юридичні факти і обставини і рамках конкретних правовідносин;
б) таке роз’яснення норм право, яке дається неофіційними суб’єктами, воно немає загальнообов’язкового характеру для суб’єктів суспільних відносин, так як не забезпечується державним примусом;
в) спеціальна діяльність офіційних і неофіційних суб’єктів суспільних відносин, яка направлена на з’ясування і роз’яснення змісту і значення нормативно-правових актів, понять, термінів і може бути виражена в інтерпрета- ційних актах;
г) відносно тривалий процес формування юридичних норм, що починається з визнання державою певних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їхнього правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів;
д) з’ясування значення норми через встановлення її системних зв’язків з іншими нормами.
36. Казуальне тлумачення поділяється на:
а) автентичне та судове;
б) адміністративне та аутентичне;
в) судове та адміністративне;
г) легальне та судове;
д) адміністративне та легальне.
37. Суб’єктом офіційного тлумачення можуть бути:
а) усі державні органи;
б) неурядові правозахисні організації;
в) неурядові організації та органи державної влади;
г) лише Конституційний Суд України;
д) лише глава держави.
38. Суб’єкти офіційного тлумачення визначаються:
а) законом;
б) суспільством;
в) президентом;
г) урядом;
д) залежно від рівня нормативно-правового акту.
39. Президент України має право здійснювати:
а) неофіційне тлумачення;
б) критичне тлумачення;
в) парадоксальне тлумачення;
г) казуальне тлумачення;
д) офіційне тлумачення.
40. Тлумачення норми права органом, що її видав, є:
а) автентичним;
б) неофіційним;
в) делегованим;
г) індивідуальним;
д) доктринальним.
41. Автентичне тлумачення належить до:
а) казуального тлумачення;
б) неофіційного тлумачення;
в) нормативного тлумачення;
г) офіційного тлумачення;
д) історико-політичне тлумачення.
42. Легальне тлумачення норми може бути:
а) автентичним та казуальним;
б) відомчим та міжвідомчим;
в) централізованим та децентралізованим;
г) офіційним та неофіційним;
д) казуальним та міжвідомчим.
43. Тлумачення положень указу Президента України, що зафіксовано у спеціальному акті Президента України - це:
а) автентичне тлумачення;
б) неофіційне тлумачення;
в) делеговане тлумачення;
г) неофіційне тлумачення;
д) професійне тлумачення.
44. Прикладом авторського тлумачення норм права є:
а) опублікована стаття практикуючого фахівця в галузі права щодо практичних аспектів функціонування окремого правового явища;
б) висновок Конституційного Суду України;
в) указ Президента України;
г) науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України;
д) роз’яснення положень норми права керівником.
45. Повноваженнями щодо офіційного тлумачення Конституції України наділено:
б) Президента України;
в) Верховний Суд;
а) Конституційний Суд України;
г) Міністерство юстиції України;
д) Верховну Раду України.
46. Офіційне тлумачення Конституції України Конституційним Судом України - це:
а) логічне тлумачення;
б) делеговане тлумачення;
в) цільове тлумачення;
г) казуальне тлумачення;
д) автентичне тлумачення.
47. Тлумачення, що знаходить своє закріплення в рішенні чи вироку суду з конкретної справи:
а) адміністративне тлумачення;
б) судове тлумачення;
в) буденне тлумачення;
г) доктринальне тлумачення;
д) казуальне тлумачення.
48. Судове тлумачення - це:
а) тлумачення норми права головою суду;
б) тлумачення норми права головою апеляційного суду;
в) тлумачення судом норми права у зв’язку з розглядом конкретної справи;
г) тлумачення норми права будь-яким суддею Верховного Суду;
д) тлумачення норми права будь-яким працівником суду.
49. До офіційного виду тлумачення не належить:
а) доктринальне тлумачення;
б) автентичне тлумачення;
в) казуальне тлумачення;
г) нормативне тлумачення;
д) легальне тлумачення.
50. Роз’яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридично- обов ’язковою силою, - це:
а) делеговане тлумачення;
б) легальне тлумачення;
в) неофіційне тлумачення;
г) офіційне тлумачення;
д) казуальне тлумачення.
51. Неофіційне тлумачення властиве:
а) широкому колу осіб, які не володіють юридичними знаннями;
б) лише професійним юридичним спілкам;
в) омбудсмену;
г) законодавчому органу;
д) інститутам громадянського суспільства.
52. Найважливіша функція неофіційного тлумачення:
а) легальна;
б) заохочувальна;
в) мотивувальна;
г) роз’яснювальна;
д) усі відповіді вірні.
53. Функція, що не входить до складу функцій неофіційного тлумачення права:
а) пізнавальна функція;
б) мотивувальна функція;
в) регулююча функція;
г) функція юридичної аргументованості суб’єктів;
д) ціннісно-орієнтуюча функція.
54. Неофіційне доктринальне тлумачення норм права може бути:
а) синкретичне;
б) систематизоване;
в) синергетичне;
г) статичне;
д) логічне.
55. Видами неофіційного тлумачення норм права є:
а) доктринальне, професійне та буденне;
б) доктринальне, професійне та судове;
в) аутентичне та судове;
г) доктринальне, професійне та легальне;
д) професійне, легальне та судове.
56. Доктринальне тлумачення норм права є різновидом:
а) компетентного тлумачення;
б) професійного тлумачення;
в) неофіційного тлумачення;
г) службового тлумачення;
д) побутового тлумачення.
57. Тлумачення норм права юристами-науковцями - це:
а) доктринальне тлумачення;
б) автентичне тлумачення;
в) побутове тлумачення;
г) нормативне тлумачення;
д) легальне тлумачення.
58. Роз’яснення правових актів, яке надається вченими у зв’язку і в результаті їх теоретичних пошуків, наукового аналізу права, - це:
а) професійне тлумачення;
б) доктринальне тлумачення;
в) буденне тлумачення;
г) акт тлумачення;
д) легальне тлумачення.
59. Надання роз ’яснення норм права юристом фахівцем є різновидом:
а) легального тлумачення;
б) професійного тлумачення;
в) автентичного тлумачення;
г) техніко-юридичного тлумачення;
д) офіційного тлумачення.
60. Тлумачення норм права, що здійснюється представниками інших професій, досвідченими в питаннях права? - це:
а) професійне тлумачення;
б) доктринальне тлумачення;
в) буденне тлумачення;
г) службове тлумачення;
д) легальне тлумачення.
61. Прикладом наукового тлумачення норм права є:
а) опублікована стаття практикуючого фахівця в галузі права щодо практичних аспектів функціонування окремого правового явища;
б) окрема думка судді Конституційного Суду України;
в) укази Президента України;
г) науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України;
д) роз’яснення, яке здійснюється тим органом, що видав норму, котра підлягає тлумаченню.
62. Тлумачення, яке здійснюється суб’єктами права, які не мають спеціальних юридичних знань:
а) професійне тлумачення;
б) доктринальне тлумачення;
в) буденне тлумачення;
г) службове тлумачення;
д) легальне тлумачення.
63. Роз’яснення змісту нормативно-правих приписів пересічним громадянином - це:
а) доктринальне тлумачення;
б) побутове тлумачення;
в) казуальне тлумачення;
г) цільове тлумачення;
д) легальне тлумачення.
64. Будь-яка особа може бути суб’єктом:
а) побутового тлумачення норм права;
б) доктринального тлумачення норм права;
в) прямого тлумачення норм права;
г) нормативного тлумачення норм права;
д) автентичного тлумачення норм права.
65. Сукупність прийомів і засобів, які дозволяють з ’ясувати зміст норми права і вираженої в ній волі з метою їх реалізації-це:
а) спосіб тлумачення;
б) засоби тлумачення;
в) завдання тлумачення;
г) предмет тлумачення;
д) мета тлумачення.
66. Спосіб тлумачення норм права, який з ’ясовує зміст норми права відповідно до закладеної у ній мети - це:
а) спеціально-юридичний;
б) функціональний;
в) телеологічний;
г) історико-політичний;
д) логічний.
67. Телеологічний спосіб тлумачення - це:
а) з’ясування змісту норми через встановлення мети її прийняття;
б) з’ясування змісту норми шляхом встановлення передумов прийняття норми та процесу її прийняття;
в) з’ясування змісту норми шляхом застосування діалектичних методів пізнання;
г) з’ясування змісту норми шляхом встановлення зв’язку з іншими нормами права;
д) вірна відповідь відсутня.
68. Граматичний або мовний спосіб тлумачення називають:
а) «словесний» спосіб тлумачення;
б) «буквений» спосіб тлумачення;
в) «письмовий» спосіб тлумачення;
г) «офіційний» спосіб тлумачення;
д) «скорочений» спосіб тлумачення.
69. Сукупністю прийомів тлумачення, спрямованих на встановлення змісту норми права за допомогою мовних засобів і внутрішньо-текстових зв ’язків, - це:
а) функціональний (соціологічний) спосіб тлумачення;
б) історико-політичний спосіб тлумачення;
в) системний (систематичний) спосіб тлумачення;
г) філологічний спосіб тлумачення;
д) телеологічний спосіб тлумачення.
70. Тлумачення, яке охоплює з ’ясування окремих слів і термінів:
а) систематичне;
б) граматичне;
в) офіційне;
г) логічне;
д) доктринальне.
71. Спосіб заснований на значенні зв’язку юридичної норми з іншими нормами, із загальними нормативними положеннями та принципами права:
а) історичний спосіб тлумачення;
б) спеціальний спосіб тлумачення;
в) логічний спосіб тлумачення;
г) систематичний спосіб тлумачення;
д) казуальний спосіб тлумачення.
72. Систематичний спосіб тлумачення норм права полягає у:
а) з’ясуванні змісту норми права на підставі засобів граматичного і лексичного аналізу її словесного формулювання;
б) з’ясуванні змісту норми права, шляхом визначення місця цієї норми серед норм даного нормативного акту та її порівняння з чинними нормами інших інститутів і галузей права;
в) з’ясуванні змісту норми права відповідно до закладеної у ній мети;
г) з’ясуванні змісту норми права на підставі використання законів, правил і прийомів формальної логіки;
д) з’ясуванні змісту норм права на основі аналізу конкретних обставин, умов, в яких функціонує норма права.
73. Спосіб тлумачення правової норми, що полягає у врахуванні умінь в яких реалізується та функціонує чи діє норма права, з ’ясовується вплив факторів на зміст норми:
а) систематичний;
б) функціональний;
в) історичний;
г) логічний;
д) історико-політичний.
74. Спосіб, заснований на даних історичних умов, подій при виданні закону:
а) історичний спосіб тлумачення;
б) логічний спосіб тлумачення;
в) мовний спосіб тлумачення;
г) системний спосіб тлумачення;
д) функціональний спосіб тлумачення.
75. Історичний спосіб тлумачення норм права полягає у:
а) з’ясуванні змісту норми права відповідно до закладеної у ній мети;
б) з’ясуванні змісту норм права на основі аналізу конкретних обставин, умов, в яких функціонує норма права;
в) з’ясуванні змісту норм права на основі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття;
г) з’ясування змісту норми права на підставі використання законів, правил і прийомів формальної логіки;
д) з’ясуванні змісту норми, засноване на досягненнях юридичної науки і практики, знанні юридичної техніки, техніко-юридичних способів і прийомів, використовуваних нормотворцем для вираження своєї волі, на професійному умінні і навичках інтерпретатора.
76. Сукупність прийомів, які використовуються для аналізу системних зв ’язків норми права з іншими нормами права, їх місця та ролі у системі права, - це:
а) спосіб історичного тлумачення;
б) спосіб системного тлумачення;
в) спосіб філологічного тлумачення;
г) спеціально-юридичний спосіб тлумачення;
д) спосіб логічного тлумачення.
77. Спосіб тлумачення за допомогою прийомів логічного мислення, заснований на законах формальної логіки:
а) історичний спосіб тлумачення;
б) логічний спосіб тлумачення;
в) мовний спосіб тлумачення;
г) системний спосіб тлумачення;
д) офіційний спосіб тлумачення.
78. Логічний спосіб тлумачення норм права полягає у:
а) з’ясуванні змісту норми права відповідно до закладеної у ній мети - орієнтира для поведінки;
б) з’ясуванні змісту норм права на основі аналізу конкретних обставин, умов, в яких функціонує норма права;
в) з’ясуванні змісту норм права на основі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; виявлення політичних цілей і завдань, закладених законодавцем;
г) з’ясуванні змісту норми права на підставі використання законів, правил і прийомів формальної логіки;
д) з’ясуванні змісту норми, засноване на досягненнях юридичної науки і практики, знанні юридичної техніки, техніко-юридичних способів і прийомів, використовуваних нормотворцем для вираження своєї волі, на професійному умінні і навичках інтерпретатора.
79. Дослідження техніко-юридичних засобів та прийомів вираження волі нормотворця з метою розкриття термінів, категорій, конструкцій та інших елементів його змісту - це:
а) систематичний спосіб тлумачення;
б) функціональний спосіб тлумачення;
в) логічний спосіб тлумачення;
г) спеціально-юридичний спосіб тлумачення;
д) історико-політичний спосіб тлумачення.
80. Установлення змісту нормативно-правових приписів з урахуванням реальних умов життя суспільства, в яких норма права функціонує, - це:
а) систематичний спосіб тлумачення;
б) функціональний спосіб тлумачення;
в) еволюційний спосіб тлумачення;
г) спеціально-юридичний спосіб тлумачення;
д) історико-політичний спосіб тлумачення.
81. Вид тлумачення норм права за обсягом:
а) загальне;
б) логічне;
в) буквальне;
г) граматичне;
д) функціональне.
82. Результат інтерпретації, коли зміст норми права повністю співпадає з нормативно-правовим приписом джерела права, - це:
а) буквальне тлумачення;
б) поширювальне тлумачення;
в) обмежувальне тлумачення;
г) казуальне тлумачення;
д) аутентичне тлумачення.
83. Буквальне тлумачення - це:
а) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст ширший за буквальний текст, «дух» закону ширший за його «букву»;
б) роз’яснення, за якого дійсний зміст норми права відповідає буквальному текстовому вираженню, тобто «дух» і «буква» закону збігаються;
в) конкретне, обов’язкове тільки для конкретної справи, вирішенням якої зазвичай займаються суб’єкти правозастосовної діяльності;
г) загальне, формально обов’язкове для певної категорії справ, виражене в інтерпретаційних нормах-аргументах на користь переконуючого розуміння правової норми;
д) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст вужчий за текстуальне вираження; «дух» закону вужчий за його «букву».
84. Вимога тлумачення норм права, що передбачає неможливість виходу за межі волі законодавця, вираженій у нормі права, - це:
а) обмеженість;
б) припущення;
в) застереження;
г) правове застереження;
д) зауваження.
85. Результат інтерпретації, коли зміст норми права вужчий від нормативно-правового припису джерела права, - це:
а) казуальне тлумачення;
б) аутентичне тлумачення;
в) обмежувальне тлумачення;
г) буквальне тлумачення;
д) поширювальне тлумачення.
86. Обмежувальне тлумачення - це:
а) конкретне, обов’язкове тільки для конкретної справи, вирішенням якої зазвичай займаються суб’єкти правозастосовної діяльності;
б) загальне, формально обов’язкове для певної категорії справ, виражене в інтерпретаційних нормах-аргументах на користь переконуючого розуміння правової норми;
в) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст ширший за буквальний текст, «дух» закону ширший за його «букву»;
г) роз’яснення, за якого дійсний зміст норми права відповідає буквальному текстовому вираженню, тобто «дух» і «буква» закону збігаються;
д) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст вужчий за текстуальне вираження; «дух» закону вужчий за його «букву».
87. Розширювальне тлумачення - це:
а) загальне, формально обов’язкове для певної категорії справ, виражене в інтерпретаційних нормах-аргументах на користь переконуючого розуміння правової норми;
б) роз’яснення, за якого дійсний зміст норми права відповідає буквальному текстовому вираженню, тобто «дух» і «буква» закону збігаються;
в) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст вужчий за текстуальне вираження; «дух» закону вужчий за його «букву»;
г) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст ширший за буквальний текст, «дух» закону ширший за його «букву»;
д) конкретне, обов’язкове тільки для конкретної справи, вирішенням якої зазвичай займаються суб’єкти правозастосовної діяльності.
88. Розширювальне тлумачення має місце:
а) коли норма є парадоксальною;
б) коли норма не чітко сформульована;
в) коли норма не відповідає нормам права;
г) коли зміст норми більш широкий ніж її текст;
д) коли існує колізія.
89. Рівень юридичного аналізу правотлумачної норми, для якого характерним є аналіз юридичних особливостей норм, їх технічно-юридичної своєрідності, конструювання їх логічної структури, має назву:
а) соціально-історичний;
б) догматичний;
в) аналіз буквального тексту;
г) системний;
д) історико-політичний.
90. Офіційне тлумачення виражається:
а) у вигляді статей;
б) у законодавчих актах;
в) в інтерпретаційних актах;
г) у кодексах, законах та постановах;
д) у правозастосовних актах.
91. Акт-документ, що містить роз’яснення змісту та порядку застосування норми права, сформульоване уповноваженим органом у межах його компетенції, та має обое язкову силу, - це:
а) інтерпретаційний акт;
б) нормативний акт;
в) нормативно-правовий акт;
г) правозастосовний акт;
д) законодавчий акт.
92. Різновидами правотлумачних актів за суб’єктами є:
а) загальні, спеціальні;
б) офіційні, неофіційні;
в) нормативні, казуальні;
г) автентичні, делеговані;
д) правотворчі, правозастосовні.
93. За сферою дії інтерпретаційні акти класифікують на:
а) письмові, вербальні;
б) нормативні, казуальні;
в) автентичні, делеговані;
г) постанови, розпорядження;
д) матеріальні, процесуальні.
94. Акти тлумачення, що застосовуються для поширення на невизначе- не коло осіб і випадків, - це:
а) акти нормативного тлумачення;
б) акти казуального тлумачення;
в) акти судового тлумачення;
г) акти офіційного тлумачення;
д) акти імперативного тлумачення.
95. Актом офіційного тлумачення норм права є:
а) постанова Кабінету міністрів України;
б) припис прокурора;
в) постанова про відкриття виконавчого провадження;
г) постанова Пленуму Верховного Суду;
д) цивільно-правовий договір.
96. Лист-роз ’яснення законодавства у відповідь на запит - це:
а) акт судового тлумачення;
б) акт адміністративного тлумачення;
в) акт процесуального тлумачення;
г) акт кримінального тлумачення;
д) акт нормативного тлумачення.
97. До тенденцій правотлумачення належить:
а) діалектичність;
б) діалогічність;
в) динамічність;
г) логічність;
д) системність.
98. Вираз волі норми права, що випливає із співвідношення її з принципами права, системою цінностей правового регулювання, цілей права і мети права в цілому - це:
а) колізія;
б) динаміка;
в) критерій;
г) делегована воля;
д) система.
99. Тенденцією правотлумачної діяльності є її:
а) статистичність;
б) синкретичність;
в) статичність;
г) синтетичність;
д) структурність.
100. Тенденція підходу до правотлумачної діяльності, для якої характерним є бачення, що дійсне значення норми права з моменту її усвідомлення і протягом всього періоду її чинності визначаються незмінним у часі, має назву:
а) статична;
б) динамічна;
в) монологічна;
г) рівнева;
д) логічна.
Еще по теме ТЕМА 15. ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА:
- Тема: Субъекты административного права
- 3. Система гражданского права как отрасли права - это внутреннее строение данной отрасли и права, единство входящих в нее взаимосвязанных подотраслей и институтов.
- Тема: Ответственность по Административному праву.
- Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
- Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О НЕСОСТОЯТЕЛЬНОСТИ (БАНКРОТСТВЕ)
- Тема: ОСОБЕННОСТИ БАНКРОТСТВА ОТДЕЛЬНЫХ КАТЕГОРИЙ ДОЛЖНИКОВ
- Тема: ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ АПЕЛЛЯЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
- З а н я т и е 4 Тема: СУДЕБНОЕ РАЗБИРАТЕЛЬСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ ПЕРВОЙ ИНСТАНЦИИ
- Занятие 5 Тема: ОБЕСПЕЧИТЕЛЬНЫЕ МЕРЫ. ПРИМИРИТЕЛЬНЫЕ ПРОЦЕДУРЫ В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ
- Тема: Органы Федеральной службы безопасности РФ в системе гос. органов РФ
- Тема: Компетенция органов как важнейший элемент их правового статуса