ТЕМА 15. ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

Тлумачення норм права: поняття, ознаки. Значення тлумачення в правот- ворчій та правозастосувальній діяльності. Способи тлумачення норм права.

Офіційне та неофіційне тлумачення.

Правотлумачні (інтерпретаційно-правові) акти: поняття та види.

У повсякденному житті «тлумачити» означає знаходити точний сенс явища, робити ясним і очевидним те, що здається нечітким, двозначним або заплутаним, встановлювати зв’язки і взаємини між фактами. Поряд з терміном, узятим з української мови, що позначає розумову операцію з ме­тою встановлення сенсу та змісту якогось явища, процесу, документа, тексту, у тому числі правового, існують інші терміни: «інтерпретація», «екзегеза», «герменевтика».

Нормативно-правові акти проектуються не лише для юристів, але й для пересічних громадян. Тому їх зміст повинен бути зрозумілий. Процес тлума­чення протікає в свідомості людини у формі різних внутрішніх інтелектуаль­но-вольових операцій (з’ясування вимог норм), що знаходять вираження зовні (роз’яснення) у формі інтерпретаційного акта, юридичної поради.

Під тлумаченням в широкому сенсі розуміється пізнавальний процес, спрямований на пояснення явищ природи, соціальних явищ, у тому числі норм права. У більш вузькому сенсі під тлумаченням (інтерпретацією) ро­зуміють пояснення виразів, формул, символів, тобто пояснення знаків при­родної або штучної мови. Саме в цьому значенні найчастіше термін «тлума­чення» вживається і в правознавстві.

В юридичній науці існує декілька підходів до розуміння тлумачення: статичний, динамічний і комплексний.

Статичний підхід полягає у тлумаченні букви закону. Той, хто тлу­мачить, при цьому керується наступним правилом: все право вміщається в писаний закон; завдання юриста полягає в тому, щоб витягти його звідти, слідуючи за волею законодавця.

Динамічний підхід передбачає тлумачення на підставі духу закону. Він зобов’язує інтерпретатора враховувати соціальні явища, що з’явилися після прийняття закону. Девіз інтерпретатора в даному випадку: «Закон не догма, а інструкція до дії». Мета такого соціологічного підходу - задоволення сус­пільних потреб. Тут небезпек не менше, ніж у першому випадку, і головна з них - небезпека звернути на шлях політичного аналізу.

Комплексний підхід побудований на одночасному пізнанні в процесі тлумачення і букви, і духу закону. Тут не відкидається облік соціальних ре­алій, але все ж інтерпретатор повинен спиратися, насамперед, на закони і враховувати дух права в цілому. Саме цей підхід на даному етапі взято на озброєння практично у всіх країнах романо-германської сім’ї права.

Отже, тлумачення норм права - це діяльність органів держави, посадо­вих осіб, громадських організацій, окремих громадян, спрямована на встанов­лення змісту норм права, на розкриття вираженої в них волі соціальних сил, що знаходяться при владі. У процесі тлумачення встановлюється зміст норми пра­ва, її основна мета і соціальна спрямованість, можливі наслідки дії певного ак­та, виявляються суспільно-історичні обставини його прийняття, умови, в яких відбувається тлумачення, тощо.

Необхідність в тлумаченні норм права зумовлена:

> неоднозначністю використаної в законах та інших нормативних актах термінології, термінологічною неточністю офіційних перекладів текстів між­народно-правових документів, незрозумілістю запозиченої іноземної терміно­логії;

> технічною недосконалістю формулювання правових норм - неточніс­тю мови, вживаної при їх формулюванні, неясністю їх викладу тощо;

> наявністю колізій між правовими нормами, які регулюють одні і ті самі відносини, в нормативних актах одного або ж різних рівнів, прийнятих у різний час і в різних політичних, економічних і соціальних умовах;

> використанням у законодавстві оцінювальних понять, тобто понять, що виражають лише загальне соціальне значення тих чи інших явищ, ознаки яких неконкретизовані;

> впливом на національну правову систему загальновизнаних світовим співтовариством норм міжнародного права та правотлумачної практики міжна­родних судових органів, насамперед практики Європейського суду з прав лю­дини;

> можливими прогалинами в правовому регулюванні, тобто такими си­туаціями, коли відносини, з приводу яких виник спір (спірні відносини), пере­бувають у сфері правового регулювання, проте з різних причин - упущень пра- вотворчих органів, еволюційних змін в самих суспільних відносинах, свідомо­го умовчування - виявилися неврегульованим нормами права.

Тлумачення норм права можна класифікувати за кількома критеріями: за способом тлумачення;

за обсягом тлумачення (залежно від співвідношення між текстуаль­ним вираженням правової норми та її змістом);

за суб’єктами тлумачення та його юридичними наслідками.

За способом тлумачення розрізняють такі його види:

філологічне (граматичне, текстове, мовне) тлумачення - з’ясування змісту правової норми шляхом аналізу її текстового вираження під кутом зору його лексико-семантичних, лексико-граматичних, морфологічних,

синтаксичних характеристик;

історико-політичне (історичне) тлумачення - з’ясування змісту правової норми на основі вивчення конкретних історичних і політичних умов її ухвалення, його мотивів і намірів;

системне тлумачення - з’ясування змісту правової норми на основі виявлення її зв’язків з іншими нормами права, тобто розгляду її в контексті си­стемності права;

телеологічне (цільове) тлумачення - з’ясування змісту правової но­рми на основі встановлення мети, заради досягнення якої норма була прийнята.

За обсягом правового змісту тлумачення норм права поділяється на: буквальне (адекватне) тлумачення - зміст норми, що тлумачиться, повністю збігається з її текстуальним вираженням;

розширювальне - зміст норми, що тлумачиться, ширший за її тексту­альне вираження;

обмежувальне - зміст норми, що тлумачиться, вужчий від текстуа­льного вираження.

Тлумачення норм права за обсягом правового змісту є логічним продов­женням і одним з результатів використання вищезазначених способів (прийо­мів) тлумачення. Цими видами тлумачення фактично завершується характери­стика тлумачення як розумово-з’ясувального процесу, тобто тлумачення- з’ясування.

За суб’єктами тлумачення та його юридичними наслідками розрізняють такі види тлумачення:

офіційне - роз’яснення змісту правових норм, яке здійснюється упо­вноваженими на те державою органами і результати якого мають обов’язковий характер;

неофіційне - роз’яснення змісту правових норм, що здійснюється на­уковими установами, громадськими об’єднаннями, окремими особами, резуль­тати якого не мають обов’язкового характеру.

Офіційне тлумачення поділяють на нормативне і казуальне.

Нормативне тлумачення поширюється на всі випадки застосування, ре­алізації роз’яснювальної норми і є обов’язковим для всіх осіб та органів, що її реалізують або застосовують.

Казуальне тлумачення здійснюється судом або іншим уповноваженим органом у зв’язку з розглядом конкретної справи і є формально обов’язковим лише для випадку, з приводу якого роз’яснюється зміст норми.

Нормативне тлумачення може бути легальним і судовим. Легальне тлума­чення здійснює або орган, що встановив певну юридичну норму (воно імену­ється аутентичним), або ж інший уповноважений на це законом орган. Аутен­тичне роз’яснення закону, що виходить від самого законодавця, може бути ли­ше у формі нового закону чи доповнення до чинного закону. Судове тлумачен­ня здійснюється судом.

Неофіційне тлумачення поділяється на побутове (повсякденне), профе­сійне (компетентне) і доктринальне (наукове).

Побутове (повсякденне) тлумачення - роз’яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридич­ної освіти або певного досвіду юридичної діяльності. Дійсні результати такого тлумачення обумовлені рівнем правової свідомості, юридичної обізнаності, життєвого досвіду та правової культури громадян. Таке тлумачення постає в усіх випадках, коли особа осмислює зміст правових норм з метою їх викорис­тання, виконання, додержання, надання поради, оцінювання будь-якої життєвої ситуації, що потребує юридичного рішення або просто розширення кола своїх знань.

Професійне (компетентне) тлумачення здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі держави і права - практичні працівники (судді, адвокати, прокурори, посадові особи державного апарату та ін.) для професій­ного використання його результатів у повсякденній діяльності в процесі засто­сування ними правових норм.

Доктринальне (наукове) тлумачення норм права здійснюється науков­цями - фахівцями-правознавцями, науковими та дослідними установами в нау­ково-практичних коментарях До законодавства, працях учених-юристів (нау­кових статтях, монографіях, підручниках, посібниках, брошурах, лекціях), об­говореннях проблемних питань чинних нормативних актів та їх проектів у пре­сі, на «круглих столах», телебаченні, сторінках наукових видань.

Відповідно до ст. 147 Конституції України, єдиним органом конституцій­ної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Офіційне тлумачення Конституційним Судом України Конституції і зако­нів України можна розглядати в двох аспектах:

як діяльність щодо з’ясування, роз’яснення та офіційної інтерпретації Конституції і законів України з метою подолання неоднозначності їх розумін­ня;

як результат такої діяльності, тобто акти офіційного тлумачення. Офіційне тлумачення Конституційним Судом України Конституції і законів України здійснюється в межах встановлених законом процедур і на основі ви­користання відомих науці прийомів і способів.

При тлумаченні Конституції і законів України Конституційний Суд Укра­їни не може змінювати їх норми. Його завдання полягає лише у роз’ясненні, інтерпретації відповідних положень. Разом з тим, Конституційний Суд спира­ючись на закон, використовуючи механізми тлумачення і аналогії може запов­нити те, що залишилось за межами закону чи іншого правового акту. В даному випадку суд, констатуючи волю законодавця з даного кола питань, вимушений або застосувати схожу норму (аналогію закону), або при вирішенні справи ви­ходити із загальних принципів законодавства (аналогія права). Тим самим рі­

шеннями Конституційного Суду нерідко фактично створюються нові норми, що заповнюють прогалини Конституції, але випливають з її політико-правової логіки.

Результатом офіційного тлумачення Конституції і законів України Кон­ституційним Судом України є рішення, яке визнається обов’язковим до вико­нання на території України, остаточним і не може бути оскарженим (ч. З ст. 150 Конституції України).

Інтерпретаційний акт - це правовий акт уповноваженого суб’єкта, що містить роз’яснення правових норм чи індивідуальних приписів, яке виступає головною метою його ухвалення.

Ознаки інтерпретаційних актів: розкривають зміст норм права чи індивідуальних приписів; діють в єдності з правовими актами, що стали предметом тлумачення, та мають допоміжний характер;

закріплюють результати офіційного тлумачення правових актів, міс­тять офіційну позицію щодо розуміння їх змісту, доводять її до відома суб’єктів права;

основною метою їх прийняття є роз’яснення змісту відповідних пра­вил;

мають обов’язковий або переконливий характер, що зумовлено наяв­ністю у суб’єкта їх прийняття відповідних повноважень;

не встановлюють нових правил поведінки, не скасовують та не вно­сять зміни до чинних правових актів;

сфера дії цих актів збігається зі сферою дії актів, що тлумачаться.

Види інтерпретаційних актів:

> залежно від ступеню обов’язковості виділяють обов’язкові та перекон­ливі (рекомендаційні) інтерпретаційні акти;

> за предметом тлумачення виокремлюють акти, які тлумачать норма­тивно-правові та індивідуально-правові акти',

> залежно від кола осіб та конкретних ситуацій, на які поширюється дія інтерпретаційних актів, виокремлюють акти абстрактного та казуального тлумачення;

> залежно від обсягу і характеру нормотворчих повноважень виділяють акти автентичного і легального тлумачення.

Доцільним вважається сформулювати та виокремити основні правила тлумачення для удосконалення самої інтерпретаційної діяльності, правильно­го розуміння та реалізації правових норм на практиці. Правила повинні ви­ступати критерієм правильності результатів тлумачення.

Правила тлумачення - це керуючі вказівки, положення, які необхідно використовувати під час тлумачення, що сприяють грамотному та правиль­ному тлумаченню. Серед правил тлумачення можна виділити наступні: обов’язкове визначення мети та наміру законодавця;

тлумачення правової норми повинно здійснюватись у контексті но­рмативно-правового акта;

внутрішня та зовнішня узгодженість;

закон тлумачиться для того, щоб бути ефективним та дієвим;

у разі якщо правова норма є зрозумілою, вона повинна застосовува­тись без додаткового тлумачення;

використання логічних прийомів.

Правилам тлумачення варто надати самостійного характеру і продовжу­вати їх подальше дослідження та опрацювання. їхнє подальше використання значно підвищить рівень грамотного тлумачення приписів нормативно- правових актів, ефективного правового регулювання та загальну правову ку­льтуру суспільства.

Отже, тлумачення норм права є важливою складовою не тільки правоза- стосування, а й усього правореалізаційного процесу. Від тлумачення зале­жить ефективна реалізація норм права у будь-якій формі, вибір правильної поведінки, своїх дій у конкретній життєвій ситуації. Необхідність тлумачен­ня зумовлюється тим, що право являє собою специфічне суспільне явище, яке володіє своїми закономірностями розвитку, формами прояву і реалізації, структурою, принципами, способами і типами регулювання.

Ключові поняття:

тлумачення норм права, об’єкт тлумачення, суб’єкт тлумачення, з ’ясування, роз ’яснення, тлумачення актів індивідуального правового регулю­вання, тлумачення актів загального правового регулювання, офіційне тлума­чення, нормативне тлумачення, казуальне тлумачення, аутентичне тлума­чення, легальне тлумачення, відомче тлумачення, неофіційне тлумачення, доктринальне тлумачення, систематизоване тлумачення, несистематизо- ване, компетентне тлумачення, буденне тлумачення, тлумачення за обся­гом, буквальне тлумачення, розширювальне тлумачення, обмежувальне тлу­мачення, граматичний спосіб тлумачення, логічний спосіб тлумачення, логі­чні перетворення, виведення норм із норм, висновки «а fartiori», висновки із понять, висновки за аналогією, висновки від протилежного, способи тлума­чення, види тлумачення, системний спосіб тлумачення, історико-політичний спосіб тлумачення, телеологічне тлумачення, спеціально-юридичне тлума­чення, герменевтичне тлумачення, пізнавальна функція тлумачення, конкре­тизуючи функція тлумачення, регламентуюча функція тлумачення, право забезпечувальна функція тлумачення, сигналізаційна функція тлумачення, інтерпретаційно-правові акти.

1. Розумова інтелектуальна діяльність суб’єкта, спрямована на з’ясування та роз’яснення змісту норми права з метою правильного її засто­сування і реалізації-це:

а) використання норм права;

б) виконання норм права;

в) тлумачення норм права;

г) застосування норм права;

д) дотримання норм права.

2. Співвідношення термінів «тлумачення» та «інтерпретація» полягає у тому, що:

а) вони є протилежними;

б) вони співвідносяться як форма та зміст;

в) тлумачення є формою інтерпретації;

г) вони є тотожними;

д) термін «інтерпретація» є похідним від терміну «тлумачення».

3. Тлумачення норм права охоплює процеси:

а) з’ясування та реалізацію;

б) реалізацію та роз’яснення;

в) усвідомлення та роз’яснення;

г) буквальність та адекватність;

д) реалізацію та дотримання.

4. Усвідомлення правових норм - це:

а) інтерпретація змісту правової норми для інших осіб;

б) внутрішній інтелектуальний процес суб’єкта зі встановлення змісту правової норми, що не виходить поза межі його свідомості;

в) дійсний зміст правової норми, що розуміється у повній відповідності з її текстуальним виразом;

г) роз’яснення змісту норми права на основі встановлення її системних зв’язків;

д) встановлення сутності правової норми.

5. Тлумачення норм права «для себе» - це:

а) тлумачення-роз’яснення;

б) тлумачення-з’ясування;

в) тлумачення-пояснення;

г) офіційне тлумачення;

д) форма інтерпретації.

6. Інтерпретація змісту правової норми для інших осіб, виражене назо­вні вербально або письмово, доступно для інших осіб - це:

а) усвідомлення;

б) з’ясування;

в) буквальне тлумачення;

г) роз’яснення;

д) офіційне тлумачення.

7. Тлумачення норм права «для інших»-це:

а) тлумачення-роз’яснення;

б) тлумачення-з’ясування:

в) тлумачення-пояснення;

г) офіційне тлумачення;

д) неофіційне тлумачення.

8. «Духом» закону є:

а) дійсний зміст норми права;

б) потенційний зміст закону;

в) дотримання вимог моралі;

г) доктринальне значення права;

д) рівень правотворчості.

9. Структурними елементами тлумачення норм права є:

а) суб’єкт, об’єкт, предмет та мета тлумачення;

б) суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона та об’єктивна сторона тлумачен­ня;

в) суб’єкт, об’єкт та завдання тлумачення;

г) суб’єкт, об’єкт та способи тлумачення;

д) суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона та способи тлумачення.

10. Тлумачення норм права включає:

а) об’єктивну та суб’єктивну концепції;

б) об’єктивну та змістовну концепції;

в) змістовну та суб’єктивну концепції;

г) суб’єктивну та системну концепції;

д) системну та змістовну концепції.

11. Відповідно до суб’єктивного розуміння тлумачення норм права, змі­стом норм права є воля:

а) суспільства;

б) законодавця;

в) народу;

г) глави держави;

д) уряду.

12. Джерела права як структурний елемент тлумачення норм права є:

а) об’єктом тлумачення;

б) суб’єктом тлумачення;

в) суб’єктивною стороною тлумачення;

г) об’єктивною стороною тлумачення;

д) наслідки тлумачення.

13. Закони і підзаконні акти, нормативні договори, проекти норматив­них актів, правозастосовні акти та інші джерела права - це:

а) наслідки тлумачення;

б) суб’єкти тлумачення;

в) суб’єктивна сторона тлумачення;

г) предмет тлумачення;

д) об’єкти тлумачення.

14. Об’єктом тлумачення норми права виступає:

а) воля, намір, мета;

б) правосвідомість, правовідносини;

в) неграмотність, неосвіченість;

г) правосвідомість та мета;

д) правова культура та вимоги суспільства.

15. Зміст права, виражений у ньому соціальний компроміс як результат узгодження суспільних, соціально-групових та індивідуальних інтересів (воля народу) - це:

а) об’єкти тлумачення;

б) суб’єкти тлумачення;

в) суб’єктивна сторона тлумачення;

г) предмет тлумачення;

д) наслідки тлумачення.

16. Предметом тлумачення норм права є:

а) норма права;

б) акт тлумачення норм права;

в) зміст (смисл) тексту юридичного акта в цілому або його частини (статті, пункту, абзацу);

г) роз’яснення норм права;

д) нормативно-правовий акт.

17. З ’ясування змісту того, що правотворчий орган сформулював, а не те, що мав на меті відобразити, видаючи правову норму є:

а) об’єктами тлумачення;

б) суб’єктами тлумачення;

в) завданням тлумачення;

г) наслідками тлумачення;

д) процесом тлумачення.

18. Функцією тлумачення норм права є:

а) пізнавальна;

б) інформаційна;

в) правоконтролююча;

г) правозабезпечуюча;

д) конкретизуюча.

19. Функція тлумачення норм права, що випливає з самого змісту, сут­ності тлумачення, під час якого суб'єкти пізнають право, зміст правових приписів:

а) пізнавальна;

б) інформаційна;

в) правоконтролююча;

г) правозабезпечуюча;

д) конкретизуюча.

20. Громадяни й організації, а також органи держави і посадові особи, які застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними норма­ми, а й актами їх офіційного тлумачення - це приклад:

а) пізнавальної функції тлумачення норм права;

б) регламентуючої функції тлумачення норм права;

в) правоконтролюючої функції тлумачення норм права;

г) сигналізаційної функції тлумачення норм права;

д) конкретизуючої функції тлумачення норм права.

21. Тлумачення нормативних актів дозволяє виявити їх недоліки техніч­ного й юридичного характеру - це:

а) пізнавальна функція;

б) регламентуюча функція;

в) правоконтролююча функція;

г) сигналізаційна функція;

д) конкретизуюча функція.

22. Підстави, що викликають необхідність тлумачення:

а) обов’язкове тлумачення встановлено міжнародними нормами;

б) невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя;

в) бажання суб’єкта тлумачення;

г) така вимога санкціонована державою;

д) пояснюється природою правових норм.

23. Чинником, що впливає на процес тлумачення норм права, є:

а) ухвала суду;

б) норми-звичаї;

в) традиції юридичної практики;

г) судовий прецедент;

д) спосіб тлумачення.

24. Обставинами, що виключають необхідність тлумачення правових норм, є:

а) вживання термінів, які є більш вузькими чи більш широкими, ніж правове поняття, що вони виражають, або вживання слів-синонімів на позна­чення одного поняття;

б) наявність в юридичних текстах спеціальних юридичних термінів та оціночних категорій;

в) досконалість юридичної техніки, ясна, точна, зрозуміла мова юридич­ного акту, однозначність, чіткість формулювань;

г) вживання висловів, які вимагають з’ясування можливих варіантів по­ведінки, що ними передбачаються;

д) недосконалість юридичної техніки, відсутність ясної, точної, зрозумі­лої мови юридичного акту, двозначність, розпливчатість формулювань.

25. Характерна ознака тлумачення норм права:

а) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб’єктами;

б) не може діяти разом з тим нормативно-правовим актом, у якому міс­титься норма права, що тлумачиться;

в) не залежить від норми права, що тлумачиться;

г) не має юридичної сили;

д) має силу громадської думки.

26. До призначень тлумачення норм права належить:

а) з’ясування змісту правила поведінки, що міститься у нормі права;

б) аналіз чинного законодавства;

в) визначення протиріч між правовими нормами і суспільними відноси­нами;

г) врегулювання колізій норм права;

д) вплив на режим законності.

27. У процесі тлумачення нормативно-правових актів встановлюється:

а) значення нормативних приписів, основна мета, ціль і соціальна напра­вленість, місце в системі правового регулювання;

б) порядок застосування міжнародних актів;

в) коло суспільних відносин, що підпадають під дію норм права;

г) історію створення норм права та їх функції для суспільства;

д) зміна умов, поява нових фактів впливають на застосування норми права.

28. За юридичною силою, або залежно від суб’єктів, тлумачення може бути:

а) офіційним (легальним) та неофіційним;

б) обов’язковим та необов’язковим;

в) нормативним та казуальним;

г) законодавчим та добровільним;

д) філологічним та системним.

29. Тлумачення, яке здійснюється спеціально уповноваженим компете­нтним в цій галузі органом державної влади - це:

а) обов’язкове;

б) офіційне;

в) нормативне;

г) законодавче;

д) неофіційне.

30. Офіційне тлумачення поділяється на такі види:

а) наукове і професійне;

б) нормативне і доктринальне;

в) нормативне і професійне;

г) доктринальне і компетентне;

д) нормативне і казуальне.

31. Нормативне тлумачення - це:

а) конкретне, обов’язкове тільки для конкретної справи, вирішенням якої зазвичай займаються суб’єкти правозастосовної діяльності;

б) загальне, формально обов’язкове для певної категорії справ, виражене в інтерпретаційних нормах-аргументах на користь переконуючого розуміння правової норми;

в) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст вужчий за текстуа­льне вираження; «дух» закону вужчий за його «букву»;

г) роз’яснення, за якого дійсний зміст норми права відповідає букваль­ному текстовому вираженню, тобто «дух» і «буква» закону збігаються;

д) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст ширший за буква­льний текст, «дух» закону ширший за його «букву».

32. До офіційного виду тлумачення належить:

а) логічне;

б) казуальне;

в) систематичне;

г) цільове;

д) історико-політичне.

33. Казуальність норм права означає:

а) конкретність;

б) зумовленість;

в) ортодоксальність;

г) новизну підходу;

д) науковість.

34. Казуальне офіційне тлумачення пов язане з:

а) актом тлумачення;

б) конкретним випадком;

в) правилом поведінки;

г) конкретною поведінкою;

д) змістом норми права.

35. Казуальне тлумачення - це:

а) таке тлумачення, коли норма права роз’яснюється по конкретній справі, тобто уточняються суб’єктивні права і обов’язки та інші юридичні факти і обставини і рамках конкретних правовідносин;

б) таке роз’яснення норм право, яке дається неофіційними суб’єктами, воно немає загальнообов’язкового характеру для суб’єктів суспільних відно­син, так як не забезпечується державним примусом;

в) спеціальна діяльність офіційних і неофіційних суб’єктів суспільних відносин, яка направлена на з’ясування і роз’яснення змісту і значення нор­мативно-правових актів, понять, термінів і може бути виражена в інтерпрета- ційних актах;

г) відносно тривалий процес формування юридичних норм, що почина­ється з визнання державою певних суспільних відносин, усвідомлення необ­хідності їхнього правового регулювання, формального закріплення і держав­ного захисту юридичних приписів;

д) з’ясування значення норми через встановлення її системних зв’язків з іншими нормами.

36. Казуальне тлумачення поділяється на:

а) автентичне та судове;

б) адміністративне та аутентичне;

в) судове та адміністративне;

г) легальне та судове;

д) адміністративне та легальне.

37. Суб’єктом офіційного тлумачення можуть бути:

а) усі державні органи;

б) неурядові правозахисні організації;

в) неурядові організації та органи державної влади;

г) лише Конституційний Суд України;

д) лише глава держави.

38. Суб’єкти офіційного тлумачення визначаються:

а) законом;

б) суспільством;

в) президентом;

г) урядом;

д) залежно від рівня нормативно-правового акту.

39. Президент України має право здійснювати:

а) неофіційне тлумачення;

б) критичне тлумачення;

в) парадоксальне тлумачення;

г) казуальне тлумачення;

д) офіційне тлумачення.

40. Тлумачення норми права органом, що її видав, є:

а) автентичним;

б) неофіційним;

в) делегованим;

г) індивідуальним;

д) доктринальним.

41. Автентичне тлумачення належить до:

а) казуального тлумачення;

б) неофіційного тлумачення;

в) нормативного тлумачення;

г) офіційного тлумачення;

д) історико-політичне тлумачення.

42. Легальне тлумачення норми може бути:

а) автентичним та казуальним;

б) відомчим та міжвідомчим;

в) централізованим та децентралізованим;

г) офіційним та неофіційним;

д) казуальним та міжвідомчим.

43. Тлумачення положень указу Президента України, що зафіксовано у спеціальному акті Президента України - це:

а) автентичне тлумачення;

б) неофіційне тлумачення;

в) делеговане тлумачення;

г) неофіційне тлумачення;

д) професійне тлумачення.

44. Прикладом авторського тлумачення норм права є:

а) опублікована стаття практикуючого фахівця в галузі права щодо прак­тичних аспектів функціонування окремого правового явища;

б) висновок Конституційного Суду України;

в) указ Президента України;

г) науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України;

д) роз’яснення положень норми права керівником.

45. Повноваженнями щодо офіційного тлумачення Конституції України наділено:

б) Президента України;

в) Верховний Суд;

а) Конституційний Суд України;

г) Міністерство юстиції України;

д) Верховну Раду України.

46. Офіційне тлумачення Конституції України Конституційним Судом України - це:

а) логічне тлумачення;

б) делеговане тлумачення;

в) цільове тлумачення;

г) казуальне тлумачення;

д) автентичне тлумачення.

47. Тлумачення, що знаходить своє закріплення в рішенні чи вироку суду з конкретної справи:

а) адміністративне тлумачення;

б) судове тлумачення;

в) буденне тлумачення;

г) доктринальне тлумачення;

д) казуальне тлумачення.

48. Судове тлумачення - це:

а) тлумачення норми права головою суду;

б) тлумачення норми права головою апеляційного суду;

в) тлумачення судом норми права у зв’язку з розглядом конкретної справи;

г) тлумачення норми права будь-яким суддею Верховного Суду;

д) тлумачення норми права будь-яким працівником суду.

49. До офіційного виду тлумачення не належить:

а) доктринальне тлумачення;

б) автентичне тлумачення;

в) казуальне тлумачення;

г) нормативне тлумачення;

д) легальне тлумачення.

50. Роз’яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридично- обов ’язковою силою, - це:

а) делеговане тлумачення;

б) легальне тлумачення;

в) неофіційне тлумачення;

г) офіційне тлумачення;

д) казуальне тлумачення.

51. Неофіційне тлумачення властиве:

а) широкому колу осіб, які не володіють юридичними знаннями;

б) лише професійним юридичним спілкам;

в) омбудсмену;

г) законодавчому органу;

д) інститутам громадянського суспільства.

52. Найважливіша функція неофіційного тлумачення:

а) легальна;

б) заохочувальна;

в) мотивувальна;

г) роз’яснювальна;

д) усі відповіді вірні.

53. Функція, що не входить до складу функцій неофіційного тлумачення права:

а) пізнавальна функція;

б) мотивувальна функція;

в) регулююча функція;

г) функція юридичної аргументованості суб’єктів;

д) ціннісно-орієнтуюча функція.

54. Неофіційне доктринальне тлумачення норм права може бути:

а) синкретичне;

б) систематизоване;

в) синергетичне;

г) статичне;

д) логічне.

55. Видами неофіційного тлумачення норм права є:

а) доктринальне, професійне та буденне;

б) доктринальне, професійне та судове;

в) аутентичне та судове;

г) доктринальне, професійне та легальне;

д) професійне, легальне та судове.

56. Доктринальне тлумачення норм права є різновидом:

а) компетентного тлумачення;

б) професійного тлумачення;

в) неофіційного тлумачення;

г) службового тлумачення;

д) побутового тлумачення.

57. Тлумачення норм права юристами-науковцями - це:

а) доктринальне тлумачення;

б) автентичне тлумачення;

в) побутове тлумачення;

г) нормативне тлумачення;

д) легальне тлумачення.

58. Роз’яснення правових актів, яке надається вченими у зв’язку і в ре­зультаті їх теоретичних пошуків, наукового аналізу права, - це:

а) професійне тлумачення;

б) доктринальне тлумачення;

в) буденне тлумачення;

г) акт тлумачення;

д) легальне тлумачення.

59. Надання роз ’яснення норм права юристом фахівцем є різновидом:

а) легального тлумачення;

б) професійного тлумачення;

в) автентичного тлумачення;

г) техніко-юридичного тлумачення;

д) офіційного тлумачення.

60. Тлумачення норм права, що здійснюється представниками інших професій, досвідченими в питаннях права? - це:

а) професійне тлумачення;

б) доктринальне тлумачення;

в) буденне тлумачення;

г) службове тлумачення;

д) легальне тлумачення.

61. Прикладом наукового тлумачення норм права є:

а) опублікована стаття практикуючого фахівця в галузі права щодо прак­тичних аспектів функціонування окремого правового явища;

б) окрема думка судді Конституційного Суду України;

в) укази Президента України;

г) науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України;

д) роз’яснення, яке здійснюється тим органом, що видав норму, котра підлягає тлумаченню.

62. Тлумачення, яке здійснюється суб’єктами права, які не мають спе­ціальних юридичних знань:

а) професійне тлумачення;

б) доктринальне тлумачення;

в) буденне тлумачення;

г) службове тлумачення;

д) легальне тлумачення.

63. Роз’яснення змісту нормативно-правих приписів пересічним грома­дянином - це:

а) доктринальне тлумачення;

б) побутове тлумачення;

в) казуальне тлумачення;

г) цільове тлумачення;

д) легальне тлумачення.

64. Будь-яка особа може бути суб’єктом:

а) побутового тлумачення норм права;

б) доктринального тлумачення норм права;

в) прямого тлумачення норм права;

г) нормативного тлумачення норм права;

д) автентичного тлумачення норм права.

65. Сукупність прийомів і засобів, які дозволяють з ’ясувати зміст нор­ми права і вираженої в ній волі з метою їх реалізації-це:

а) спосіб тлумачення;

б) засоби тлумачення;

в) завдання тлумачення;

г) предмет тлумачення;

д) мета тлумачення.

66. Спосіб тлумачення норм права, який з ’ясовує зміст норми права від­повідно до закладеної у ній мети - це:

а) спеціально-юридичний;

б) функціональний;

в) телеологічний;

г) історико-політичний;

д) логічний.

67. Телеологічний спосіб тлумачення - це:

а) з’ясування змісту норми через встановлення мети її прийняття;

б) з’ясування змісту норми шляхом встановлення передумов прийняття норми та процесу її прийняття;

в) з’ясування змісту норми шляхом застосування діалектичних методів пізнання;

г) з’ясування змісту норми шляхом встановлення зв’язку з іншими нор­мами права;

д) вірна відповідь відсутня.

68. Граматичний або мовний спосіб тлумачення називають:

а) «словесний» спосіб тлумачення;

б) «буквений» спосіб тлумачення;

в) «письмовий» спосіб тлумачення;

г) «офіційний» спосіб тлумачення;

д) «скорочений» спосіб тлумачення.

69. Сукупністю прийомів тлумачення, спрямованих на встановлення змісту норми права за допомогою мовних засобів і внутрішньо-текстових зв ’язків, - це:

а) функціональний (соціологічний) спосіб тлумачення;

б) історико-політичний спосіб тлумачення;

в) системний (систематичний) спосіб тлумачення;

г) філологічний спосіб тлумачення;

д) телеологічний спосіб тлумачення.

70. Тлумачення, яке охоплює з ’ясування окремих слів і термінів:

а) систематичне;

б) граматичне;

в) офіційне;

г) логічне;

д) доктринальне.

71. Спосіб заснований на значенні зв’язку юридичної норми з іншими но­рмами, із загальними нормативними положеннями та принципами права:

а) історичний спосіб тлумачення;

б) спеціальний спосіб тлумачення;

в) логічний спосіб тлумачення;

г) систематичний спосіб тлумачення;

д) казуальний спосіб тлумачення.

72. Систематичний спосіб тлумачення норм права полягає у:

а) з’ясуванні змісту норми права на підставі засобів граматичного і лек­сичного аналізу її словесного формулювання;

б) з’ясуванні змісту норми права, шляхом визначення місця цієї норми серед норм даного нормативного акту та її порівняння з чинними нормами інших інститутів і галузей права;

в) з’ясуванні змісту норми права відповідно до закладеної у ній мети;

г) з’ясуванні змісту норми права на підставі використання законів, пра­вил і прийомів формальної логіки;

д) з’ясуванні змісту норм права на основі аналізу конкретних обставин, умов, в яких функціонує норма права.

73. Спосіб тлумачення правової норми, що полягає у врахуванні умінь в яких реалізується та функціонує чи діє норма права, з ’ясовується вплив фа­кторів на зміст норми:

а) систематичний;

б) функціональний;

в) історичний;

г) логічний;

д) історико-політичний.

74. Спосіб, заснований на даних історичних умов, подій при виданні за­кону:

а) історичний спосіб тлумачення;

б) логічний спосіб тлумачення;

в) мовний спосіб тлумачення;

г) системний спосіб тлумачення;

д) функціональний спосіб тлумачення.

75. Історичний спосіб тлумачення норм права полягає у:

а) з’ясуванні змісту норми права відповідно до закладеної у ній мети;

б) з’ясуванні змісту норм права на основі аналізу конкретних обставин, умов, в яких функціонує норма права;

в) з’ясуванні змісту норм права на основі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття;

г) з’ясування змісту норми права на підставі використання законів, пра­вил і прийомів формальної логіки;

д) з’ясуванні змісту норми, засноване на досягненнях юридичної науки і практики, знанні юридичної техніки, техніко-юридичних способів і прийомів, використовуваних нормотворцем для вираження своєї волі, на професійному умінні і навичках інтерпретатора.

76. Сукупність прийомів, які використовуються для аналізу системних зв ’язків норми права з іншими нормами права, їх місця та ролі у системі пра­ва, - це:

а) спосіб історичного тлумачення;

б) спосіб системного тлумачення;

в) спосіб філологічного тлумачення;

г) спеціально-юридичний спосіб тлумачення;

д) спосіб логічного тлумачення.

77. Спосіб тлумачення за допомогою прийомів логічного мислення, за­снований на законах формальної логіки:

а) історичний спосіб тлумачення;

б) логічний спосіб тлумачення;

в) мовний спосіб тлумачення;

г) системний спосіб тлумачення;

д) офіційний спосіб тлумачення.

78. Логічний спосіб тлумачення норм права полягає у:

а) з’ясуванні змісту норми права відповідно до закладеної у ній мети - орієнтира для поведінки;

б) з’ясуванні змісту норм права на основі аналізу конкретних обставин, умов, в яких функціонує норма права;

в) з’ясуванні змісту норм права на основі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; виявлення політичних цілей і завдань, закладених законо­давцем;

г) з’ясуванні змісту норми права на підставі використання законів, пра­вил і прийомів формальної логіки;

д) з’ясуванні змісту норми, засноване на досягненнях юридичної науки і практики, знанні юридичної техніки, техніко-юридичних способів і прийомів, використовуваних нормотворцем для вираження своєї волі, на професійному умінні і навичках інтерпретатора.

79. Дослідження техніко-юридичних засобів та прийомів вираження во­лі нормотворця з метою розкриття термінів, категорій, конструкцій та інших елементів його змісту - це:

а) систематичний спосіб тлумачення;

б) функціональний спосіб тлумачення;

в) логічний спосіб тлумачення;

г) спеціально-юридичний спосіб тлумачення;

д) історико-політичний спосіб тлумачення.

80. Установлення змісту нормативно-правових приписів з урахуванням реальних умов життя суспільства, в яких норма права функціонує, - це:

а) систематичний спосіб тлумачення;

б) функціональний спосіб тлумачення;

в) еволюційний спосіб тлумачення;

г) спеціально-юридичний спосіб тлумачення;

д) історико-політичний спосіб тлумачення.

81. Вид тлумачення норм права за обсягом:

а) загальне;

б) логічне;

в) буквальне;

г) граматичне;

д) функціональне.

82. Результат інтерпретації, коли зміст норми права повністю співпа­дає з нормативно-правовим приписом джерела права, - це:

а) буквальне тлумачення;

б) поширювальне тлумачення;

в) обмежувальне тлумачення;

г) казуальне тлумачення;

д) аутентичне тлумачення.

83. Буквальне тлумачення - це:

а) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст ширший за буква­льний текст, «дух» закону ширший за його «букву»;

б) роз’яснення, за якого дійсний зміст норми права відповідає букваль­ному текстовому вираженню, тобто «дух» і «буква» закону збігаються;

в) конкретне, обов’язкове тільки для конкретної справи, вирішенням якої зазвичай займаються суб’єкти правозастосовної діяльності;

г) загальне, формально обов’язкове для певної категорії справ, виражене в інтерпретаційних нормах-аргументах на користь переконуючого розуміння правової норми;

д) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст вужчий за текстуа­льне вираження; «дух» закону вужчий за його «букву».

84. Вимога тлумачення норм права, що передбачає неможливість вихо­ду за межі волі законодавця, вираженій у нормі права, - це:

а) обмеженість;

б) припущення;

в) застереження;

г) правове застереження;

д) зауваження.

85. Результат інтерпретації, коли зміст норми права вужчий від нор­мативно-правового припису джерела права, - це:

а) казуальне тлумачення;

б) аутентичне тлумачення;

в) обмежувальне тлумачення;

г) буквальне тлумачення;

д) поширювальне тлумачення.

86. Обмежувальне тлумачення - це:

а) конкретне, обов’язкове тільки для конкретної справи, вирішенням якої зазвичай займаються суб’єкти правозастосовної діяльності;

б) загальне, формально обов’язкове для певної категорії справ, виражене в інтерпретаційних нормах-аргументах на користь переконуючого розуміння правової норми;

в) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст ширший за букваль­ний текст, «дух» закону ширший за його «букву»;

г) роз’яснення, за якого дійсний зміст норми права відповідає буквально­му текстовому вираженню, тобто «дух» і «буква» закону збігаються;

д) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст вужчий за текстуаль­не вираження; «дух» закону вужчий за його «букву».

87. Розширювальне тлумачення - це:

а) загальне, формально обов’язкове для певної категорії справ, виражене в інтерпретаційних нормах-аргументах на користь переконуючого розуміння правової норми;

б) роз’яснення, за якого дійсний зміст норми права відповідає букваль­ному текстовому вираженню, тобто «дух» і «буква» закону збігаються;

в) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст вужчий за текстуа­льне вираження; «дух» закону вужчий за його «букву»;

г) роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст ширший за букваль­ний текст, «дух» закону ширший за його «букву»;

д) конкретне, обов’язкове тільки для конкретної справи, вирішенням якої зазвичай займаються суб’єкти правозастосовної діяльності.

88. Розширювальне тлумачення має місце:

а) коли норма є парадоксальною;

б) коли норма не чітко сформульована;

в) коли норма не відповідає нормам права;

г) коли зміст норми більш широкий ніж її текст;

д) коли існує колізія.

89. Рівень юридичного аналізу правотлумачної норми, для якого харак­терним є аналіз юридичних особливостей норм, їх технічно-юридичної своє­рідності, конструювання їх логічної структури, має назву:

а) соціально-історичний;

б) догматичний;

в) аналіз буквального тексту;

г) системний;

д) історико-політичний.

90. Офіційне тлумачення виражається:

а) у вигляді статей;

б) у законодавчих актах;

в) в інтерпретаційних актах;

г) у кодексах, законах та постановах;

д) у правозастосовних актах.

91. Акт-документ, що містить роз’яснення змісту та порядку застосу­вання норми права, сформульоване уповноваженим органом у межах його компетенції, та має обое язкову силу, - це:

а) інтерпретаційний акт;

б) нормативний акт;

в) нормативно-правовий акт;

г) правозастосовний акт;

д) законодавчий акт.

92. Різновидами правотлумачних актів за суб’єктами є:

а) загальні, спеціальні;

б) офіційні, неофіційні;

в) нормативні, казуальні;

г) автентичні, делеговані;

д) правотворчі, правозастосовні.

93. За сферою дії інтерпретаційні акти класифікують на:

а) письмові, вербальні;

б) нормативні, казуальні;

в) автентичні, делеговані;

г) постанови, розпорядження;

д) матеріальні, процесуальні.

94. Акти тлумачення, що застосовуються для поширення на невизначе- не коло осіб і випадків, - це:

а) акти нормативного тлумачення;

б) акти казуального тлумачення;

в) акти судового тлумачення;

г) акти офіційного тлумачення;

д) акти імперативного тлумачення.

95. Актом офіційного тлумачення норм права є:

а) постанова Кабінету міністрів України;

б) припис прокурора;

в) постанова про відкриття виконавчого провадження;

г) постанова Пленуму Верховного Суду;

д) цивільно-правовий договір.

96. Лист-роз ’яснення законодавства у відповідь на запит - це:

а) акт судового тлумачення;

б) акт адміністративного тлумачення;

в) акт процесуального тлумачення;

г) акт кримінального тлумачення;

д) акт нормативного тлумачення.

97. До тенденцій правотлумачення належить:

а) діалектичність;

б) діалогічність;

в) динамічність;

г) логічність;

д) системність.

98. Вираз волі норми права, що випливає із співвідношення її з принципа­ми права, системою цінностей правового регулювання, цілей права і мети права в цілому - це:

а) колізія;

б) динаміка;

в) критерій;

г) делегована воля;

д) система.

99. Тенденцією правотлумачної діяльності є її:

а) статистичність;

б) синкретичність;

в) статичність;

г) синтетичність;

д) структурність.

100. Тенденція підходу до правотлумачної діяльності, для якої характе­рним є бачення, що дійсне значення норми права з моменту її усвідомлення і протягом всього періоду її чинності визначаються незмінним у часі, має на­зву:

а) статична;

б) динамічна;

в) монологічна;

г) рівнева;

д) логічна.