<<
>>

ТЕМА 12. СИСТЕМА ПРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

Система права: поняття, ознаки та її структурні елементи. Публічне і при­ватне право. Загальна характеристика галузей та інститутів права.

Система законодавства: поняття, ознаки та структура.

Співвідношення си­стеми права і системи законодавства. Співвідношення норм міжнародного і на­ціонального права.

Право і мораль: поняття. Спільні риси права і моралі. Розмежування права і моралі. Взаємодія права і моралі.

Право і звичай: поняття, ознаки. Критерії розмежування норм права і зви­чаю.

Право і релігійні норми: поняття. Розмежування норм права та релігійних норм.

Корпоративні норми: поняття, ознаки. Подібність корпоративних норм та правових. Розмежування корпоративних норм та норм права.

Право представляє собою складну цілісну систему. У юридичній літера­турі існують два схожі поняття: «система права» і «правова система», які не є тотожні, і їх слід розрізняти. Правова система - поняття ширше, ніж система права. Система права входить в правову систему, є ключовим елементом в си­стемі. На відміну від правової системи система права - правова категорія, яка означає внутрішню будову, внутрішню структуру права будь-якої країни. Вона виражається через розподіл і побудову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки (частини) з’являються в єдності.

Система права - це об’єктивно обумовлена системою суспільних відно­син внутрішня структура права, що складається з взаємозв’язаних норм, логіч­но розподілених по галузях, підгалузях і інститутах.

Ознаками системи права слід вважати те, що вона є:

цілісним явищем, що складається з частин (елементів), взаємозалеж­них і взаємодіючих;

науково обґрунтованим відображенням у логіко-системних зв’язках всієї сукупності юридичних норм (їх груп), що залучені до регулювання реаль­них суспільних відносин;

ієрархічно побудованою структурою елементів, які її складають; структурою, матеріально обумовленою сукупністю юридичних норм, які формують право;

результатом аналізу комплексу нормативно-юридичних актів, які формують право, та практикою їх реалізації.

Система права складається з елементів, які перебувають у певному взаємозв’язку та розкривають структуру права на різних рівнях, що дозволяє вести мову про право як ієрархічну структуру.

У цілому систему права формують юридичні норми, юридичні (правові) інститути та галузі права. Однак структура системи права не обмежується

зазначеною тріадою. Ці три елементи формують, так би мовити, загальний кістяк системи права, є її основними рівнями. Крім них, наука відносить до складу елементів системи права і субінститути (підінститути), підгалузі та комплексні галузі права.

Базовим елементом, який знаходиться у фундаменті системи права, є юридична норма, або, як зазначають деякі автори, «нормативний припис», який визначається ними як елементарне, цільне, логічно завершене державно- владне веління нормативного характеру, безпосередньо виражене в тексті нор­мативно-юридичного акта.

Юридичні норми, що регулюють досить вузький різновид суспільних відносин, утворюють інститут права, який можна визначити як порівняно не­велику внутрішньо пов’язану групу юридичних норм, що регулюють визначе­ний різновид суспільних відносин.

Інститут права - це виокремлена група норм права, які регулюють пев­ний вид однорідних суспільних відносин. Інститути права можуть бути кла­сифіковані за різними критеріями:

> за предметом правового регулювання вони поділяються на інститу­ти конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, процесу­ального та інших галузей права;

> за своєю структурою інститути поділяються на складні, тобто ті, що складаються з субінститутів та прості, які субінститутів не містять;

> за змістом суспільних відносин інститути права поділяються на ма­теріальні та процесуальні;

> за функціями, які інститути виконують у правовому регулюванні, вони поділяються на регулятивні та охоронні.

Галузь права - це відокремлена сукупність норм права, що регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин за допомогою певних методів.

Аналіз галузей права підкреслює такі її властивості'.

є центральною ланкою системи права;

являє собою юридичну цілісність, тобто таку сукупність норм, що зо­середжені у взаємопов’язаних правових інститутах і забезпечують регулюван­ня, стабільність цілої сфери життєдіяльності суспільства;

є відносно замкнутою, автономною підсистемою правового регулю­вання; наявність галузевого понятійного апарату - будь-яка галузь права має власну термінологію;

основними критеріями для виокремлення галузі права виступають предмет і метод правового регулювання.

Галузі права можна поділити на такі види'.

> фундаментальні (профілюючі), до яких традиційно належать кон­ституційне, адміністративне, цивільне, цивільне процесуальне, кримінальне, кримінальне процесуальне право (вони є юридично первісними, концентрують головні правові режими, галузеві методи правового регулювання;

>спеціальні, які виникли шляхом відокремлення від фундаментальних галузей і в яких головні правові режими модифіковано, пристосовано до особ­ливих сфер життя суспільства (трудове, земельне, житлове, сімейне, кри­мінально-виконавче право та ін.).

Публічне і приватне право характеризують як якісно різні підсистеми права, два різних «юридичних континенти». Публічне і приватне право тра­диційно вважають наскрізними лініями правового розвитку романо- германської сім’ї, до якої тяжіє правова система України. Поділ права на публічне і приватне має починатися із розмежування відносин, що регулюють­ся публічним і приватним правом.

Публічне право - це підсистема права, яка регулює відносини, пов'язані з діяльністю публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування).

Публічно-правові відносини пов’язані з реалізацією загального інтересу суспільства, який спирається на підтримку і захист права (публічний інтерес), їх слід умовно поділити на три великих блоки: відносини, пов’язані з діяль­ністю держави і місцевого самоврядування, що виникають між суб’єктами владних повноважень; відносини, пов’язані з діяльністю держави і місцевого самоврядування, що виникають між суб’єктом владних повноважень і іншими суб’єктами права; відносини між іншими суб’єктами права, коли вони прямо стосуються діяльності держави і місцевого самоврядування.

Приватне право - це підсистема права, що регулює такі відносини між суб’єктами права, які прямо не стосуються публічної влади. Приватноправові відносини пов’язані з реалізацією інтересів окремих осіб, які визнаються та за­хищаються правом (приватний інтерес).

Основний суб’єкт публічного права - суб’єкт владних повноважень, а основними суб’єктами приватного права є фізичні особи та юридичні особи.

Учасники публічно-правових відносин, як правило, є нерівними, і всту­пають у вертикальні (субординаційні, владні) відносини. Водночас учасники приватноправових відносин є юридично рівними, а їхні відносини характери­зують як горизонтальні (координаційні).

Для публічного права характерним є імперативний метод, при якому норми безпосередньо встановлюють права і обов’язки суб’єктів, а також поря­док їхнього виникнення. Цей режим зазвичай відзначається централізованим і субординаційним регулюванням, спеціальнодозволенним типом регулювання, використанням імперативних норм. Приватному праву притаманний диспози­тивний метод, який надає суб’єктам можливість самостійно визначати свої права і обов’язки в межах, встановлених правом.

До складу публічного права входять: матеріальні публічно-правові галузі (конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове право та ін.) та про­цесуальні публічно-правові галузі (кримінальне процесуальне, цивільне про­цесуальне, адміністративно-процесуальне право тощо). До складу приватного права входять галузі цивільного, сімейного права, інститути трудового, жит­лового, земельного права та ін.

Останнім часом поширюється проблема підміни понять «система права» та «система законодавства». Незважаючи на те, що система права та система законодавства є близькими за змістом поняттями, вони мають суттєві відмін­ності.

Під системою законодавства розуміється система нормативних право­вих актів, якій притаманна єдність та яка включає як закони, так і прийняті для їх реалізації підзаконні нормативні правові акти. Для системи законодав­ства характерними ознаками є:

генетичний зв’язок з системою права - система права є первинною стосовно системи законодавства: остання виникає на ґрунті принципів та структури права;

цілісність, яка обумовлена цілісністю права, спільністю загальних цілей, завдань та принципів законодавства;

узгодженість, яка полягає, зокрема, у тому, що нормативно-правові акти як елементи системи взаємопов’язані - знаходяться у координаційних (за­лежно від предмету правового регулювання) та субординаційних (залежно від їх юридичної сили) зв’язках, їхня дія ізольовано одне від одного неможлива: акти доповнюють, конкретизують, сприяють застосуванню один іншого;

диференціація, що відбувається як за предметною ознакою, так і суб’єктною ознакою;

структурованість, яка відображає внутрішню форму, спосіб ор­ганізації нормативно-правових актів, унаслідок якого система законодавства набуває вертикальної, горизонтальної та функціональної структури.

Структура системи законодавства - це внутрішня організація упоряд­кованих нормативно-правових актів, яка виражається в їх погодженості та розподілу на галузі та інститути законодавства.

Галузь законодавства - об’єднання нормативно-правових актів за певним сферами правового регулювання суспільних відносин, які в свою чергу характеризуються єдністю змісту, форми та мають системні зв’язки між со­бою.

Інститут законодавства - система нормативних приписів галузі зако­нодавства, які регулюють певну сукупність суспільних відносин.

Структуру системи законодавства можна класифікувати за такими кри­теріями:

> за юридичною силою актів - вертикальна (ієрархічна) - відображає юридичну силу нормативно-правових актів (закони, укази, постанови уряду, нормативні акти міністерств);

> за предметом правового регулювання - горизонтальна (галузева) - відображає поділ нормативно-правових актів за предметом правового регулю­вання;

> за особливостями форми державного устрою - субординаційна - відображає поділ законодавства за територіальним устроєм.

Відмінності між системою права і системою законодавства: система права характеризує зміст права, а система законодавства - його зовнішню форму;

система права віддзеркалює структуру права, а система законодав­ства - структуру законодавства;

система права має горизонтальну (галузеву) структуру, у той час як система законодавства - горизонтальну, вертикальну та функціональну;

первинним елементом системи права є норма права, а системи зако­нодавства - нормативно-правовий акт;

враховуючи, що система законодавства є результатом діяльності суб’єктів нормотворчості, вона більше залежить від суб’єктивного чинника, ніж система права, яка зумовлена насамперед станом розвитку суспільних відносин;

система законодавства і система права не збігаються за обсягом. З одного боку, нормативно-правові акти як складові системи законодавства за­кріплюють не лише норми права, але й положення ненормативного характеру, з іншого - норми права закріплюються не лише в нормативно-правових актах (законодавстві), але й в інших джерелах права.

Співвідношення норм міжнародного права з національним правом за­лежить насамперед від того, в якому джерелі закріплено певну норму міжнародного права - міжнародному договорі, міжнародному звичаї, обов’язкових нормативних резолюціях міжнародних організацій. Крім того, допоміжним джерелом міжнародного права визнаються судові рішення й міжнародно-правова доктрина. Важливе значення у цьому питанні має ст. 9 Конституції, а також ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України». Згідно з ними норми Конституції України мають більшу юридичну силу, ніж норми міжнародних договорів, обов’язкових для України. Водночас норми чинних міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і мають більшу юридичну силу щодо всіх інших актів українського законодав­ства. Якщо згода на обов’язковість міжнародного договору надається іншими органами державної влади України (Президентом, Кабінетом Міністрів тощо), то такий договір є обов’язковим для України в частині, що не суперечить Кон­ституції та законам України.

Норми, закріплені в міжнародних звичаях, не є частиною законодавства України. Щодо них треба керуватися Декларацією про державний суверенітет України, якою визначено пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього права України. Після приєднання України до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визнання обов’язковості юрисдикції Європейського суду з прав людини, українські суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Рішення міжнародних організацій також не входять до складу націо­нального права України, але використовуються як авторитетне джерело. Окрім

того, внутрішньодержавна дія міжнародного права не вичерпується лише за­стосуванням міжнародно-правових норм. Так, органи державної влади мають тлумачити норми національного права з урахуванням норм і принципів міжнародного права.

Підвищення рівня системності суспільства визначає потребу досліджен­ня ролі права і моралі, їх взаємодії та співвідношення як основних засобів упорядкування відносин між людьми. Саме тому аналіз взаємодії права, як основного засобу державного впливу на суспільство, та моралі, як важливого різновиду соціальних норм, створює реальні можливості запровадження в практичну діяльність суб’єктів правових, моральних, етичних, релігійних та інших норм, які є невід’ємною складовою діалогу між людьми в сучасному світі.

Мораль - це загальнообов’язковий соціальний регулятор, який оцінює поведінку людей та їхні мотиви, виходячи з уявлень про добро і зло, і спи­рається переважно на ідеальні санкції.

Особливістю моралі як регулятора людських взаємин є те, що вона регу­лює свідомість і поведінку людей в усіх сферах життєдіяльності, включаючи особистісне життя і міжособистісні стосунки - на відміну, наприклад, від ін­шого глобального регулятора - права, яким регулюється тільки суспільно значуща поведінка (норми права виступають необхідним атрибутом держави, в якій мораль не може забезпечити поведінку, відповідну певному громадсь­кому порядку). З іншого боку, норми моралі й права існують у динамічному взаємозв’язку - адже правова система державно організованого суспільства закріплює важливі для всього суспільства моральні настанови і цінності. Єдність моралі й права ґрунтується на спільності соціально-економічних ін­ститутів, культури, виховання, прихильності людей до ідеалів свободи, рів­ності і справедливості.

Спільні риси права і моралі та їх взаємодія проявляються у тому, що: право і мораль є універсальними критеріями для оцінки поведінки; право в цілому ґрунтується на загальновизнаних нормах моралі; без звернення до моральних норм неможливо розкрити зміст низки норм права;

правові норми захищають суспільну мораль та протидіють анти­соціальній груповій моралі.

Релігійні норми - це норми, які регулюють ставлення віруючих до Бога, відносини віруючих між собою, з релігійними організаціями та з представни­ками інших релігій.

Особливості взаємодії між правом і релігійними нормами залежать від типу правової системи. У релігійних правових системах, де релігія та право чітко не відокремлені, релігійні норми визнаються первинними, а правові нор­ми не можуть їм суперечити. Там, де правова та релігійна системи відокрем­лені, правові норми є первинними в масштабах держави, а релігійні норми поширюються лише на віруючих. У той же час окремі релігійні норми, які

відповідають моральним та правовим засадам суспільства, знаходять своє за­кріплена в праві; за їх порушення настає юридична відповідальність.

Свобода совісті та релігії належить до основоположних прав людини, за­кріплюється в основних міжнародно-правових актах з прав людини та консти­туціях сучасних держав, визнається та охороняється державами та міжнарод­ною спільнотою.

Корпоративні норми - це норми, що розробляються політичними партіями, громадськими організаціями, профспілками, підприєсмствами з ме­тою реалізації інтересів своїх членів (учасників).

Спільні риси корпоративних і правових норм полягають у тому, що во­ни виступають правилами поведінки; є текстуально закріпленими у відповідних актах; становлять певну систему; ухвалюються за відповідною процедурою; забезпечуються за допомогою чітко визначених заходів і санкцій.

Взаємодія корпоративних і правових норм полягає у тому, що в деяких випадках корпоративні норми санкціонуються державою, що надає їм власти­вості норм права. Слід також враховувати, що від дотримання корпоративних норм іноді залежить належна реалізація норм права.

Ключові поняття:

система права, законодавство, система законодавства, система юри­дичних наук, правова система, структура системи права, норми права, ін­ститути права, підгалузі права, галузі права, структура системи законодав­ства, інститут законодавства, галузь законодавства, публічне право, прива­тне право, публічно-правові відносини, ознаки публічного права, ознаки прива­тного права, суб’єктами приватного права, суб’єкт публічного права, базова галузь права, профілюючі галузі права, спеціальні галузі права, комплексні галу­зі права, галузь матеріального права, галузь процесуального права, конститу­ційне право, адміністративне право, цивільне право, кримінальне право, тру­дове право, кримінально-виконавче право, міжгалузевий інститут права, субі- нститут права, національне право, інститут законодавства, міжнародне право, технічні норми, мораль, звичай, релігія, корпоративні норми.

1. Об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільст­ва, яка полягає в єдності і погодженості усіх юридичних норм та диференціа­ції їх за галузями, підгалузями та інститутами - це:

а) система права;

б) політична система;

в) правова система;

г) система законодавства;

д) правова сім’я.

2. Поділ системи права на відносно самостійні елементи та наявність між ними певних рівнів ієрархії- це:

а) органічна єдність та узгодженість;

б) стабільність та динамізм;

в) структурна різноманітність;

г) диференціація та структурна ієрархічність;

д) об’єктивна зумовленість.

3. Ознакою системи права є:

а) суб’єктивна зумовленість;

б) структурне одноманіття;

в) диференціація;

г) стабільність та динамізм;

д) координація.

4. Ознака системи права, яка реально існує у зв’язку з особливостями еко­номічного та соціально-політичного розвитку; не створюється за розсудом людей - це:

а) стабільність і динамізм;

б) органічна єдність і узгодженість;

в) об’єктивна зумовленість;

г) структурна різноманітність;

д) диференціація і структурна ієрархічність.

5. Елементами системи права є:

а) галузі права, норми права, галузі законодавства;

б) інститути права, підгалузі права, норми права, галузі законодавства;

в) норми права, інститути права, підгалузі права, галузі права;

г) норми права, інститути права, підгалузі права, галузі законодавства, спеціальне законодавство;

д) суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона, об’єктивна сторона.

6. До елементів системи права належать:

а) підгалузі права;

б) суб’єктивне право;

в) об’єктивне право;

г) правова сім’я;

д) обов’язок.

7. Основним критерієм для розподілу системи права за галузями є:

а) правова регламентованість;

б) предмет і метод правового регулювання;

в) характер джерел права;

г) специфіка врегульованих суспільних відносин;

д) характер типу права.

8. Правове регулювання - це:

а) здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів влад­ний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку;

б) сукупність суспільних відносин, урегульованих правом;

в) система всіх державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини;

г) система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних від­носин специфічним методом правового регулювання;

д) сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на однорідні суспільні відносини.

9. Сукупність засобів та способів правового впливу на суспільні відносини - це:

а) спосіб правового регулювання;

б) диспозитивний метод правового регулювання;

в) імперативний метод правового регулювання;

г) метод правового регулювання;

д) засіб правового регулювання.

10. Метод правового регулювання характеризується специфічними ознаками:

а) вони є найбільш важливими, значущими для суспільства (тобто збері­гають його розвиток, безпеку людини та ін.);

б) мають однорідний, типовий вираз (наприклад, коли відносини певно­го роду мають майновий чи управлінський характер);

в) придатні для регулювання нормами права (на відміну від тих відно­син, що регулюються іншими засобами регулювання нормами моралі, звича­ями тощо і не потребують державно-правового втручання);

г) визначає особливості порядку, нормативних підстав та юридичних фактів, необхідних для виникнення і реалізації учасниками суспільних відно­син відповідних юридичних наслідків - їх суб’єктивних прав, обов’язків або юридичної відповідальності;

д) мають певний зовнішній прояв і придатні для контролю з боку інсти­тутів суспільства і держави.

11. До головних (первинних) методів правового регулювання належать:

а) загальний та спеціальній;

б) диспозитивний та імперативний;

в) самостійний та безпосередній;

г) зовнішній та внутрішній;

д) первинний та вторинний.

12. Метод правового регулювання, що побудований на засадах влади та підпорядкування, який припускає заборони, обоє ’язки, покарання - це:

а) спосіб правового регулювання;

б) диспозитивний метод правового регулювання;

в) імперативний метод правового регулювання;

г) метод правового регулювання;

д) засіб правового регулювання.

13. Імперативний метод правового регулювання притаманний:

а) цивільному праву України;

б) сімейному праву України;

в) кримінальному праву України;

г) авторському праву України;

д) комерційному праву України.

14. Надає суб’єктам відому альтернативну можливість вибору варіантів поведінки в межах закону - це:

а) рекомендаційний метод правового регулювання;

б) диспозитивний метод правового регулювання;

в) імперативний метод правового регулювання;

г) альтернативний метод правового регулювання;

д) метод заохочення.

15. Метод, типовий для процесуальних галузей права, де позивач і відпові­дач, інші учасники судового розгляду знаходяться в однаковому процесуально­му становищі один перед одним, законом і судом, їхні відносини характеризу­ються самостійністю - це:

а) автономний метод правового регулювання;

б) диспозитивний метод правового регулювання;

в) імперативний метод правового регулювання;

г) альтернативний метод правового регулювання;

д) метод автономії і рівності сторін метод заохочення.

16. Уособлена сукупність норм, спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних відносин - це:

а) правова система;

б) галузь права;

в) підгалузь права;

г) система законодавства;

д) інститут права.

17. Характерною рисою галузі права є положення про те, що галузь права:

а) не охоплює певну якісно однорідну сферу суспільних відносин;

б) має відносно самостійну сукупність юридичних норм-диспозицій, що визначають умови їх реалізації, та своєрідних санкцій;

в) включає один інститут права;

г) володіє лише різними режимами правового регулювання, які забезпечу­ється ефективність дії як галузі в цілому;

д) відокремлена сукупність норм права, які регулюють певні якісно одно­рідні суспільні відносини.

18. Підсистема права, що регулює відносини у сфері індивідуальних інте­ресів юридично рівних суб ’єктів за допомогою переважно диспозитивного ме­тоду регулювання - це:

а) процесуальне право;

б) приватне право;

в) публічне право;

г) матеріальне право;

д) індивідуальне право.

19. Однією з основних ознак приватного права є:

а) перевага диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за своїми обов’язками і діями;

б) спрямованість на задоволення публічних інтересів;

в) однобічне волевиявлення;

г) перевага обов’язкової форми регулювання;

д) ієрархічність відносин між суб’єктами права.

20. Галуззю приватного права є:

а) конституційне право;

б) фінансове право;

в) цивільне право;

г) міжнародне гуманітарне право;

д) кримінальне право.

21. Цивільне право - це:

а) система юридичних норм, що регулюють судочинство у справах про за­хист порушених і оспорюваних прав, свобод і законних інтересів громадян, ор­ганізацій та інших суб’єктів цивільних, трудових та інших правовідносин;

б) система юридичних норм, що регулюють правовідносини, які склада­ються під час здійснення адміністративного судочинства в результаті оскар­ження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності представників влади;

в) система правових норм, що регулюють майнові і пов’язані з ними осо­бисті немайнові відносини й особисті права та охороняють особисті права суб’єктів права шляхом створення умов для оцінки і відшкодування заподіяної шкоди в майновому еквіваленті;

г) система правових норм, які регулюють суспільні відносини, що форму­ються в ході забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого са­моврядування реалізації, охорони і захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі здійснення ними управління со­ціально-економічним і адміністративно-політичним розвитком;

д) система юридичних норм, що регулюють відносини, засновані на угоді між працівником і роботодавцем про особисте виконання працівником за опла­ту роботи з певної спеціальності, кваліфікації або посади, а також відносини, безпосередньо пов’язані з трудовими.

22. Трудове право - це:

а) система правових норм, що охороняють від злочинних зазіхань права і свободи людини і громадянина, конституційний лад, усі види власності, уста­новлюють міру кримінальної відповідальності за їх вчинення;

б) система юридичних норм, що регулюють відносини, засновані на угоді між працівником і роботодавцем про особисте виконання працівником за опла­ту роботи з певної спеціальності, кваліфікації або посади, а також відносини, безпосередньо пов’язані з трудовими;

в) система правових норм, що регулюють майнові і пов’язані з ними осо­бисті немайнові відносини й особисті права та охороняють особисті права суб’єктів права шляхом створення умов для оцінки і відшкодування заподіяної шкоди в майновому еквіваленті;

г) сукупність правових норм, що регулюють правове положення особи, основи організації суспільного і державного ладу, системи органів держави і місцевого самоврядування, механізми здійснення державної влади;

д) система юридичних норм, що регулюють правовідносини, які склада­ються під час здійснення адміністративного судочинства в результаті оскар­ження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності представників влади.

23. Система юридичних норм, що регулюють судочинство у справах про за­хист порушених і оспорюваних прав, свобод і законних інтересів громадян, орга­нізацій та інших суб ’єктів цивільних, трудових та інших правовідносин - це:

а) цивільне право;

б) цивільно-процесуальне право;

в) адміністративне право;

г) адміністративно-процесуальне право;

д) кримінально-процесуальне право.

24. Сучасна правова система України виключає існування такої галузі права:

а) конституційно-процесуальне право;

б) цивільно-процесуальне право;

в) сімейно-процесуальне право;

г) кримінально-процесуальне право;

д) адміністративно-деліктне права.

25. Сукупність правових норм різних галузей права, предметом регулю­вання яких є відносини у сфері реалізації суспільних, державних та міждержа­вних інтересів за допомогою переважно імперативного методу регулювання - це:

а) процесуальне право;

б) приватне право;

в) публічне право;

г) матеріальне право;

д) організаційне право.

26. Характерною ознакою публічного права є:

а) забезпечення приватних інтересів;

б) перевага імперативного методу регулювання;

в) юридична рівність сторін;

г) задоволення загального (публічного, державного) інтересу;

д) волевиявлення різних суб’єктів.

27. До основних ознак публічного права належить:

а) спрямованість на задоволення приватних інтересів;

б) вільне волевиявлення усіх сторін;

в) перевага директивно-обов’язкових норм, розрахованих на пряме засто­сування санкцій;

г) диспозитивний метод регулювання;

д) юридична рівність між суб’єктами права.

28. До галузей публічного права належить:

а) цивільне право;

б) сімейне право;

в) господарське право;

г) авторське право;

д) конституційне право.

29. Сукупність правових норм, що регулюють правове положення особи, основи організації суспільного і державного ладу, системи органів держави і місцевого самоврядування, механізми здійснення державної влади - це:

а) адміністративне право;

б) конституційне право;

в) цивільне право;

г) кримінальне право;

д) кримінально-виконавче право.

30. Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що ви­никають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави - це:

а) державне право;

б) цивільне право;

в) адміністративне право;

г) кримінальне право;

д) міжнародне право.

31. Система правових норм, що охороняють від злочинних зазіхань права і свободи людини і громадянина, конституційний лад, усі види власності, уста­новлюють міру кримінальної відповідальності за їх вчинення - це:

а) адміністративне право;

б) кримінальне право;

в) цивільне право;

г) міжнародне право;

д) кримінально-виконавче право.

32. Система правових норм і принципів, що регулюють публічні відносини між державами, або приватноправові відносини між громадянами різних кра­їн і їх об ’єднаннями - це:

а) трудове право;

б) міжнародне право;

в) господарське право;

г) адміністративне право;

д) державне право.

33. Спільною ознакою для національного та міжнародного права є:

а) структурний розподіл на галузі;

б) чинність в межах певної держави;

в) необмежене коло суб’єктів;

г) забезпеченість державним примусом;

д) диспозитивність.

34. До основних суб’єктів міжнародного права належать, крім:

а) держави;

б) міжнародні міжурядові організації;

в) Святий Престол;

г) Міжнародний комітет Червоного Хреста;

д) органи державної влади.

35. Велика група правових норм, що складається з ряду інститутів у складі галузі права та врегульовує близькі відносини певного виду - це:

а) правова система;

б) галузь права;

в) підгалузь права;

г) система законодавства;

д) інститут права.

36. Система відносно відокремлених від інших і пов’язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин - це:

а) правова система;

б) галузь права;

в) підгалузь права;

г) система законодавства;

д) інститут права.

37. Ознакою інституту галузі права є:

а) врегулювання всієї сукупності суспільних відносин;

б) нормативна залежність;

в) суб’єктивна зумовленість;

г) відособленість від інших інститутів права;

д) динамічність.

38. Інститути права за виконуваними функціями класифікують на:

а) галузеві та міжгалузеві;

б) матеріальні та процесуальні;

в) регулятивні та охоронні;

г) прості та складні;

д) загальні та спеціальні.

39. Правила, що вказують на найбільш економічні та екологічно нешкід­ливі методи, прийоми і засоби впливу людей на матеріальний світ, їх роботу з технічними і природними об ’єктами - це:

а) технічні норми;

б) соціальні норми;

в) політичні норми;

г) економічні норми;

д) релігійні норми.

40. Правила, що розробляються політичними партіями, громадськими організаціями, профспілками, підприємствами та іншими об’єднаннями з метою реалізації інтересів своїх учасників - це:

а) положення;

б) корпоративні норми;

в) загальні норми;

г) звичай;

д) мораль.

41. Розмежування корпоративних норм та норм права проводиться за такими критеріями:

а) за суб’єктом, якому вони адресовані, за вольовою спрямованістю, за способом встановлення;

б) за суб’єктом, якому вони адресовані, за формою зовнішнього вира­ження, за специфікою санкцій;

в) за формою зовнішнього вираження, за специфікою санкцій;

г) за суб’єктом, якому вони адресовані, за вольовою спрямованістю, за способом встановлення, за формою зовнішнього вираження, за специфікою санкцій;

д) їх не розмежовують.

42. Система норм і принципів, які виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до по­нять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки - це:

а) традиція;

б) суспільство;

в) мораль;

г) правила поведінки загального характеру;

д) звичай.

43. Спільне у норм права і норм моралі полягає у тому, що вони:

а) регулюють внутрішнє усвідомлення людиною своєї поведінки в усіх сферах суспільних відносин;

б) переслідують спільну мету - встановлення і підтримання порядку в суспільстві;

в) виступають як узагальнене безособове правило поведінки у вигляді ідей і принципів (дотримуватися слова, бути чесним, справедливим тощо);

г) після набуття законної сили стають обов’язковою для осіб, що знахо­дяться в сфері її дії;

д) дотримується добровільно, забезпечується внутрішнім переконанням, громадською думкою.

44. Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості прояв­ляється в тому, що:

а) норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедли­вості, і тому право в широкому розумінні є моральним явищем;

б) норми права змінюються і розвиваються під впливом норм традицій;

в) норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм зако­ну, яка панує в державі;

г) норми права тлумачаться посадовою особою, яка здійснює правоза- стосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві;

д) норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм.

45. Вплив норм моралі на діяльність, пов ’язану з реалізацією права:

а) норми права оцінюються державою, яка їх реалізує, із погляду моралі;

б) норми права оцінюються громадянином, який їх реалізує із погляду моралі;

в) норми права тлумачаться суспільством, який здійснює правозастосов- ну діяльність;

г) норми права прямо вказані в законодавстві;

д) норми права можуть бути скасовані з невідповідністю із законодавст­вом.

46. Історично зумовлені загальні правила поведінки людей у суспільстві, є проявом їх свідомої вольової діяльності та забезпечуються різними засо­бами соціального та державного впливу - це:

а) технічні норми;

б) спеціальні норми;

в) соціальні норми;

г) економічні норми;

д) політичні норми.

47. Соціальна норма, яка складається внаслідок її тривалого й однома­нітного застосування в певних життєвих ситуаціях - це:

а) звичай;

б) традиція;

в) релігія;

г) право;

д) нормативний акт.

48. Розрізняють норми права і звичай та такими критеріями:

а) за походженням, за формою вираження та за часом набрання чинності;

б) за походженням, за набранням чинності, за способом забезпечення;

в) за набранням чинності, за походженням;

г) за походженням, за формою вираження, за часом набрання чинності, за способом забезпечення;

д) за суб’єктом, за періодом створення.

49. За загальним правилом, у випадку визнання державою певних норм міжнародного права, співвідношення міжнародного та національного права відбувається за принципом:

а) дуалізму;

б) пріоритету міжнародного права над національним;

в) пріоритету національного права над міжнародним;

г) законності;

д) верховенства міжнародного права.

50. Цілісний погоджений комплекс нормативно-правових приписів, що мі­стяться в законах та розподілені залежно від предмета та метода правового регулювання по галузях та інститутах законодавства - це:

а) система законодавства;

б) структура законодавства;

в) сукупність законодавства;

г) система права;

д) систематизація законодавства.

51. Чинники формування та розвитку системи законодавства - це:

а) це обставини, які визначають її зв’язок з іншими соціальними явища­ми, її зміст, форму та ефективність правового регулювання;

б) сукупність засобів і способів правового впливу на суспільні відноси­ни;

в) уособлена група правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини конкретного виду;

г) здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів влад­ний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку;

д) система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних від­носин специфічним методом правового регулювання.

52. Система законодавства складається з двох рівнів:

а) ієрархічного та галузевого;

б) загального та галузевого;

в) основного та спеціального;

г) основного та додаткового;

д) нормативного та галузево-організаційного.

53. Горизонтальний розподіл нормативно-правових актів за предметом правового регулювання - це:

а) ієрархічна структура законодавства;

б) галузева структура законодавства;

в) державно-організаційна структура законодавства;

г) державно-галузева структура законодавства;

д) галузево-організаційна структура законодавства.

54. Видами структурної організації законодавства є:

а) горизонтальні, галузеві, функціональні та федеративні;

б) горизонтальні та вертикальні;

в) змішані та федеративні;

г) вертикальні та лінійні;

д) змішані, федеративні та лінійні.

55. Зумовлена різною юридичною силою організація законодавства нор­мативно-правових актів:

а) субординаційна (вертикальна) структура законодавства;

а) лінійна структура законодавства;

б) федеративна структура законодавства;

в) комплексна структура законодавства;

г) вертикальна структура законодавства;

д) змішана структура законодавства.

56. Структура системи законодавства передбачає такий вид структур­ної організації, як:

а) офіційна;

б) локальна;

в) місцева;

г) галузева;

д) регулятивна.

57. Структура галузевої системи законодавства включає:

а) галузеве, спеціальне та комплексне законодавство;

б) міждисциплінарне, спеціальне та комплексне законодавство;

в) галузеве, підгалузеве та комплексне законодавство;

г) інституціональне, спеціальне та комплексне законодавство;

д) дисциплінарне, виконавче та комплексне законодавство.

58. Нормативно-правовий акт, в якому поєднані та систематизовані правові норми, що регулюють певну сферу суспільних відносин - це:

а) основи законодавства;

б) положення;

в) правила

г) кодекс;

д) статут.

59. Сукупність нормативно-правових актів, що містять поняття, цілі, завдання і принципи правового регулювання, що визначають основні напрями регулювання певної сфери суспільних відносин - це:

а) основи законодавства;

б) положення;

в) правила

г) кодекс;

д) статут.

60. До елементів горизонтальної структури законодавства належать:

а) конституція

б) конституційний закон;

в) закон;

г) законодавство політичної автономії;

д) конституційне законодавство.

61. Закони в матеріальному змісті - це:

а) правові акти, які містять приписи, що розраховані на невизначене ко­ло осіб;

б) правові акти, що прийняті в особливому порядку законодавчою вла­дою;

в) правосвідомість, ідеї, концепції розвитку правової системи;

г) діяльність представницького органу влади;

д) інституційна діяльність уповноважених суб’єктів.

62. Правовий стан, завдання і компетенцію певного органу, установи, ор­ганізації чи групи однорідних органів, установ, організацій регламентують:

а) основи законодавства;

б) положення;

в) правила

г) кодекси;

д) статути.

63. Сукупність нормативно-правових актів, що регулюють правовий ре­жим певних підприємств, органів, установ або ту чи іншу сферу державної діяльності - це:

а) основи законодавства;

б) положення;

в) правила

г) кодекс;

д) статут.

64. Процедурні норми, що визначають порядок організації певного роду діяльності та мають загальнодержавне значення - це:

а) основи законодавства;

б) положення;

в) правила;

г) кодекс;

д) статут.

65. Розподіл нормативно-правових актів на певні групи за їх юридичною силою - це:

а) ієрархічна структура законодавства;

б) галузева структура законодавства;

в) державно-організаційна структура законодавства;

г) державно-галузева структура законодавства;

д) галузево-організаційна структура законодавства.

66. Впорядкування та вдосконалення нормативно-правових актів, приве­дення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нор­мативних актів та їх збірників - це:

а) система законодавства;

б) структура законодавства;

в) сукупність законодавства;

г) система права;

д) систематизація законодавства.

67. Різновидом систематизації законодавства є:

а) звіт;

б) корпорація;

в) інконсолідація;

г) облік;

д) звітування.

68. Система нормативних приписів, що виражають норми підгалузі права - це:

а) галузеве законодавство;

б) спеціальне законодавство;

в) інституціональне законодавство;

г) підгалузеве законодавство;

д) комплексне законодавство.

69. Спосіб вираження згоди держави на обоє ’язковість для неї міжнародно­го договору, коли на його основі видається національний нормативний акт - це:

а) ратифікація;

б) денонсація;

в) система інкорпорації;

г) система трансформації;

д) міжнародна систематизація.

70. Система права відмінна від системи законодавства в тому, що:

а) система права є сукупністю нормативно-правових актів, а система зако­нодавства - сукупністю правових норм;

б) система права складається з галузей права, які мають свій предмет і ме­тод правового регулювання, а система законодавства включає галузі законо­давства, в яких відсутній метод регулювання, а предмет регулювання не зав­жди однорідний;

в) система законодавства має лише галузеву, горизонтальну будову, а сис­тема права може мати будови і горизонтальну, і вертикальну;

г) одиниця системи права - стаття закону, а системи законодавства - нор­ми права;

д) система права має суб’єктивне формування, у той час як система зако­нодавства - тільки об’єктивне.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с.. 2018

Еще по теме ТЕМА 12. СИСТЕМА ПРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА:

  1. 3. Система гражданского права как отрасли права - это внутреннее строение данной отрасли и права, единство входящих в нее взаимосвязанных подотраслей и институтов.
  2. Тема: Органы Федеральной службы безопасности РФ в системе гос. органов РФ
  3. ПРЕДМЕТ, СИСТЕМА И ИСТОЧНИКИ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  4. 1.АДМИСТАТИВНОЕ ПРАВО В СИСТЕМЕ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ.
  5. Место ОФСБ в системе общей (национальной) безопасности РФ.
  6. Нарваткина Н.С.. ВНЕДРЕНИЕ ИНФОРМАЦИОННЫХ СИСТЕМ, 2019
  7. Обзор системы административной юстиции в Греции
  8. Базы данных, информационно-справочные и поисковые системы
  9. Тема: Субъекты административного права
  10. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  11. Тема: Ответственность по Административному праву.
  12. Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О НЕСОСТОЯТЕЛЬНОСТИ (БАНКРОТСТВЕ)
  13. Тема: ОСОБЕННОСТИ БАНКРОТСТВА ОТДЕЛЬНЫХ КАТЕГОРИЙ ДОЛЖНИКОВ