ТЕМА 16. РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ ПРАВА

Реалізація норм права: поняття та ознаки. Форми реалізації норм права. Застосування норм права: поняття, ознаки та види. Підстави, форми і функції застосування норм права.

Стадії застосування нормативних приписів.

Прогалини в законодавстві та способи їх подолання. Аналогія закону. Аналогія права.

Одним із актуальних напрямів як теоретико-правової, так і галузевих юридичних наук є дослідження реалізації правових норм.

Реалізація права - це зумовлена нормами права правомірна поведінка суб’єктів права з метою досягнення соціально-корисного результату, перед­баченого законодавцем, і виявлення соціальної цінності даної норми. Реаліза­ція права може бути пов’язаною як із здійсненням правомірних дій, так і з пра­вомірною бездіяльністю. Результатом реалізації права є досягнення відповід­ності фактичних дій (бездіяльності) вимогам норм права щодо цієї поведінки суб’єктів права.

Типами реалізації норм права є:

безпосередня реалізація - суб’єкти права самостійно, без зовнішньо­го втручання чи допомоги втілюють юридичні правила у своїй поведінці, здій­снюють права та виконують обов’язки;

правозастосовнареалізація - має місце тоді, коли права та обов’язки не можуть бути реалізовані їх носієм без залучення спеціальних осіб (суб’єктів правозастосування).

До форм реалізації норм права відносять:

> дотримання - полягає в бездіяльності (пасивній поведінці), тобто утриманні від здійснення дій, що знаходяться під забороною правових норм;

> виконання - вимагає активної поведінки - дій, із виконанням суб’єктами обов’язків, покладених на них нормами права;

> використання - добровільне здійснення особою своїх прав і втілю­ється як у діях, активній поведінці, так і в бездіяльності, пасивній поведінці.

Особливе значення в процесі правового регулювання відіграє застосу­вання норм права.

особлива форма реалізації норм права, яка здійснюється державними та громадськими організаціями в межах їх компетенції у формі владно- організуючої діяльності з конкретизації норми права;

форма реалізації норм права, яка включає юридично-організаційну діяльність держави з втілення правових норм щодо конкретних суб’єктів;

владна діяльність органів держави чи інших органів, повноваження яких делегує держава, які видають індивідуальні акти на основі норм права.

Необхідність правозастосування обумовлена тим, що воно продовжує правове регулювання, розпочате нормотворчістю, на рівні конкретних життє­вих ситуацій.

Застосуванню норм права притаманні такі ознаки'.

є стадією реалізації норм права, метою якої є сприяння їх втіленню в поведінці суб’єктів права, шляхом усунення перешкод через які безпосереднє їхнє здійснення є неможливим, а також контроль за цим процесом;

є владною діяльністю, яка породжує обов’язкові юридичні наслідки і забезпечується можливістю застосування державного примусу;

здійснюється лише уповноваженими на це суб’єктами;

має індивідуальний, персоніфікований характер, що передбачає ви­рішення конкретної справи, окремого життєвого випадку, певної правової си­туації;

реалізуються у кожному конкретному випадку одноразово; здійснюється за певною процедурою, яка регламентується правом; результатом застосування норм права є правозастосовні акти, які є ін­струментом надання певним велінням статусу індивідуальних приписів, підт­вердження їхнього правового характеру;

не поширюються на ті відносини, які виникають після їх прийняття; можуть бути оскаржені в передбаченому законодавством порядку.

Правозастосування здійснюється у тих випадках, коли:

потрібно встановити наявність або відсутність факту, що має юриди­чне значення;

скоєно правопорушення і необхідно визначити міру юридичної від­повідальності особи;

закріплені нормами права і обов’язки конкретних осіб через їх під­вищену соціальну значущість, можуть бути реалізовані лише після винесення індивідуально-владного рішення;

існує спір про право і сторони не можуть дійти згоди щодо змісту своїх прав і обов’язків.

Основними вимогами до правозастосування є:

> верховенство права - підпорядкованість всіх актів правозастосуван­ня та підзаконних актів закону; всі підзаконні нормативно-правові акти відпо­відають нормам закону, які мають вишу юридичну силу, а також вимогам нор­мативно-правових актів відповідають всі правозастосовні акти.

> законність - правозастосовне рішення повинно прийматися уповно­важеним на це суб’єктом у межах його компетенції, правозастосування має здійснюватися в порядку і формах, передбачених процесуальними нормами права; правозастосовні органи зобов’язані правильно обирати норми матеріа­льного права, належним чином їх тлумачити і приймати рішення відповідно до норм та принципів права.

> обґрунтованість - прийняття правозастосовного рішення має базу­ватися на всебічному і повному дослідженні всіх фактичних обставин, що ма­ють значення для справи, і має бути забезпечене належною та переконливою аргументацією.

> справедливість - неупередженість та послідовність при застосуванні норм права.

> пропорційність - прийняття рішення, в якому має бути дотриманий необхідний баланс між несприятливими наслідками для прав, свобод та інте­ресів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення.

> правова визначеність - вимоги зрозумілості, несуперечливості, пов­ноти й виконуваності правозастосовних актів.

> доцільність - обов’язок суб’єкта правозастосування обирати саме те рішення, яке є найбільш сприятливим для досягнення цілей та реалізації за­вдань відповідної норми права, найкраще враховує специфіку конкретної жит­тєвої ситуації.

> своєчасність - обов’язок здійснювати застосування; норм права про­тягом розумного строку, без невиправданих зволікань, у найкоротший строк, достатній для отримання обґрунтованого результату.

> добросовісність - сумлінне та чесне використання суб’єктом право­застосування наданих йому повноважень, виконання покладених на нього обов’язків.

> розумність - зобов’язання суб’єкта правозастосування приймати рі­шення, які були б розсудливими, обачними, відповідали здоровому глузду та ін.

Отже, застосування норм права є діяльністю уповноважених на це суб’єктів, яка передбачає винесення індивідуально-правових рішень, здійсню­ється за певною процедурою і має своєю метою сприяння адресатам правових норм у реалізації їх прав і обов’язків, а також контроль за цим процесом.

Правозастосовна діяльність - це діяльність компетентних державних органів із виконання законів і підзаконних нормативних-правових актів шля­хом прийняття правозастосовного акту.

За своїми формами правозастосовна діяльність поділяється на: оператив­но-виконавчу, правоохоронну і правосуддя.

Оперативно-виконавча діяльність передбачає виконання приписів пра­вових норм з метою позитивного результативного впливу на суспільні відно­сини.

Правоохоронна діяльність є формою діяльності державних органів та де­яких недержавних інститутів, спрямованою на охорону законності і правопо­рядку, захист прав і свобод людини, боротьбу зі злочинністю.

Правосуддя - форма державної діяльності, яка полягає в розгляді і вирі­шенні судом віднесених до його компетенції цивільних, кримінальних та інших справ.

Правозастосовна діяльність здійснюється відповідними державними орга­нами чи за їх делегуванням громадськими структурами (органами законодавчої влади, прокуратури, суду, виконавчої влади, громадськими організаціями та ін.), порядку і процесуальних формах, встановлених законодавством. Вона яв­ляє собою не одноразовий акт, а процес, що складається з послідовних стадій. Завершується правозастосовна діяльність винесенням індивідуального юриди­чного рішення у формі акта застосування норми права, обов’язковість до вико­нання якого забезпечується примусовою силою держави (вироком, рішенням суду, розпорядженням тощо).

Процес правозастосування визначається як діяльність, що реалізується у певній послідовності дій, які отримали назву стадії правозастосування.

Стадії правозастосування - це сукупність дій, які здійснюються в проце­сі правозастосування й об’єднані певною проміжною метою.

Послідовність здійснення дій під час правозастосування складає три осно­вні стадії правозастосовної діяльності:

Перша (фактична) стадія - встановлення фактичних обставин спра­ви.

Докази визначаються як певні встановлені дані про фактичні обставини справи, що потребують спеціальної форми закріплення. Із документів, які фік­сують свідчення про фактичні обставини справи, та документів, що складають­ся правозастосовними органами, утворюється юридична справа як сукупність певним чином оформлених та розміщених документів. Встановлення фактич­них обставин здійснюється шляхом процесу доказування, що визначається як логічно послідовна діяльність із зібрання, дослідження та оцінки певних доку­ментів. Особливість доказування пов’язується з такими категоріями, як презу­мпція та тягар доведення.

Презумпція є припущенням про наявність чи відсутність певних фактів. Вагоме значення у процесі доказування у кримінальних та адміністративних справах має презумпція невинуватості, тобто припущення про невинність будь-якої особи навіть у тому випадку, коли про її винність свідчить багато фа­ктів, особа визначається невинною до тих пір, доки її вина не буде доведена в передбаченому законом порядку та встановлена актом правозастосування.

Тягар доведення - обов’язок обґрунтування доказів, що покладається на певного суб’єкта. В цивільних справах цей обов’язок розподіляється порівну, тобто позивач доводить факт невиконання чи порушення зобов’язань. У кримі­нальних справах тягар доказування належить обвинувачеві, який має довести вину підозрюваного. При встановленні фактичних обставин справи суттєве значення належить преюдиції, тобто юридичному встановленню наявності або відсутності чи істинності певних фактів.

Друга (юридична) стадія - встановлення юридичної основи справи, що передбачає, пошук норми права, яка підлягає застосуванню; перевірку прави­льності тексту того нормативно-правового акта, у якому міститься норма; пе­ревірку чинності норми і параметрів її дії у часі, просторі та за колом осіб; з’ясування змісту норми, у тому числі пошук актів офіційного тлумачення.

Підбір норми права передбачає необхідність критичного осмислення змі­сту норми у двох аспектах: визначення правомірності закону, мети його дії, а у випадку застосування підзаконного правового акта - його відповідність закону; визначення змісту норми шляхом аналізу її словесного викладу в офіційному документі. Зазначена стадія правозастосування, як правило, здійснюється у три етапи:

підбір відповідної правової норми;

перевірка автентичності тексту норми офіційному її викладу, а також аналіз норми з точки зору її дії в часі, просторі та за колом осіб;

аналіз норми з точки зору необхідності тлумачення її змісту.

Окрім того, існують складні випадки правозастосування, які потребують здійснення додаткових дій, спрямованих на подолання недоліків правового ре­гулювання (прогалин та колізій у законодавстві).

Вищевказані дії спрямовані на встановлення правильної правової кваліфі­кації фактичних обставин. Правова кваліфікація, тобто юридична оцінка всієї сукупності фактичних обставин справи шляхом співставлення цього випадку до певних норм права, полягає у визначенні галузі й інституту права, а також встановленні норми, яка поширюється на цей конкретний випадок.

Третя стадія (завершальна) - прийняття рішення у справі.

Вирішення справи - це діяльність, у процесі якої конкретні факти підво­дяться під дію відповідної норми права.

Рішення у справі має відповідати фактичним обставинам і ґрунтуватися на нормах і принципах права. Воно закріплюється в актах правозастосування, які оформлюються уповноваженими на це суб’єктами, підписуються, оприлюд­нюються (доводяться до відома зацікавлених сторін) і набирають законної си­ли.

Виокремлення вищенаведених стадій правозастосування є досить умов­ним, в цілому послідовність їх дій відповідає та описує реальний процес право­застосування юридичних норм. Дотримання зазначеної послідовності дій є особливо важливим, оскільки воно сприяє запобіганню виникненню багатьох помилок під час правозастосовної діяльності.

В процесі правозастосовної діяльності компетентні органи держави прий­мають акти застосування норм права.

Акт застосування норм права розглядається як офіційний документ компетентного органу держави, який приймається в результаті розгляду конк­ретної справи.

Правозастосовний акт і нормативний акт мають багато спільного, проте суттєво відрізняються. Акт застосування норм права виступає як один із засобів державного керівництва і засіб вирішення юридичних справ, що вико­нує функції індивідуального регулювання поведінки суб’єктів в конкретних правових відносинах, видається у певній формі і передбаченому законом по­рядку, має юридичну силу і забезпечується відповідними засобами кола осіб, тобто це правовий акт, який містить норми права і спрямований на регулюван­ня суспільних відносин.

Саме акти правозастосування визначають ступінь реальності права, його дієвість та ефективність, адже жодна із юридично значущих життєвих ситуацій не може бути вирішена лише за допомогою положень закону, що мають зага­льний, неперсоніфікований характер. Хоча і неможливо недооцінювати зна­чення правових норм і принципів, що забезпечують єдність і системність пра­вового впливу, однак вказані правові норми і принципи потребують конкрети­зації за допомогою спеціальних актів - документів відповідно до особливостей певної ситуації та конкретних суб’єктів.

Актам застосування норм права притаманні деякі особливості, а саме: спрямовані на індивідуально-правове регулювання суспільних відно­син;

становить собою зовнішню форму правозастосовної практики;

на відміну від нормативно-правового акта, мають персоніфікований характер, тобто адресований конкретним особам, фіксують їхні суб’єктивні права та обов’язки, а також вичерпуються виконанням. У зв’язку з цим акт правозастосування нерідко визначається як ненормативний (індивідуальний) правовий акт;

видаються лише уповноваженими на це суб’єктами правозастосуван­ня за встановленою законом процедурою;

є письмовими документами, що мають певну форму, власні реквізи­ти, а також структуру.

не поширюються на ті відносини, які виникають після їх прийняття; можуть бути оскаржені чи опротестовані в передбаченому законодав­ством порядку.

Класифікація актів застосування норм права здійснюється за різноманіт­ними підставами, а саме:

> за галузевою належністю норм, що застосовуються', акти застосу­вання конституційно-правових, цивільно-правових, адміністративно-правових, кримінально-правових норм та ін.;

> за суб’єктом прийняття', акти представницьких органів державної влади, глави держави, органів виконавчої влади, суду, контрольно-наглядових органів, органів місцевого самоврядування;

> за юридичною формою', укази, постанови, розпорядження, накази, ухвали, протести, подання, вироки, рішення та ін.;

> за характером правового впливу, регулятивні, охоронні;

> за юридичним значенням', основні акти, які містять остаточне рі­шення у юридичній справі (вирок, рішення суду, указ про нагородження), до­поміжні, тобто акти, що забезпечують прийняття основних актів;

> за характером індивідуальних велінь: ті, що уповноважують, ті, що зобов’язують або забороняють (заборона обіймати відповідні посади або вико­нувати відповідні функції, зафіксовані вироком суду);

> за характером юридичних наслідків: правоконстатуючі, правовід- новлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

> за формою зовнішнього виразу: акти-документи (окремі документи, резолюції на матеріалах справи, що виконані посадовими особами, наприклад, «до виконання», «до наказу»), акти-дїї (словесні, конклюдентні - виконуються у вигляді жестів, рухів і свідчать про вимогу до конкретних осіб здійснити від­повідні дії).

Отже, акти застосування норм права виступають як один із засобів держа­вного управління і, одночасно, як засіб вирішення конкретних юридичних справ - вони виконують функцію індивідуального регулювання поведінки суб’єктів у конкретних правових відносинах.

Основною відмінністю актів застосування норм права від нормативно- правових актів є те, що нормативні акти містять норми права, тобто приписи, що адресовані невизначеному колу осіб, а правозастосовні акти містять індиві­дуальні приписи, адресовані персонально до зазначених у них осіб та організа­цій. Тобто нормативні акти характеризуються можливістю неодноразової їх ре­алізації, а акти застосування щодо конкретного життєвого випадку мають од­норазову чинність.

Прогалина у законодавстві полягає у відсутності регулювання певних су­спільних відносин за умови, коли ці відносини мають бути врегульованими з позицій принципів права. Про прогалину для регулювання життєвих ситуацій у суспільних відносинах можна говорити і в тих випадках, коли вони перебува­ють у сфері правового регулювання, тобто коли залишилися неврегульованими ті відносини, які повинні бути врегульовані правом.

На сьогодні проблематика прогалин у законодавстві є однією з найактуа­льніших у правовій дійсності. Наявність прогалин у законодавстві необхідно розглядати як об’єктивне явище, якого неможливо уникнути навіть при най­більш досконалій і детальній правовій регламентації.

У той же час, законодавцю необхідно докладати максимум зусиль для ви­рішення найбільш важливих правових питань уже під час прийняття нормати­вних правових актів. Але якщо все ж таки певне питання не було вирішено безпосередньо при прийнятті правового акта, то в такому разі оперативність заповнення прогалин є необхідною складовою процесу повноцінної реалізації поставлених перед законом цілей.

Водночас правильне відмежування питання прогалин від суміжних право­вих явищ у теоретичному аспекті і наявність відповіді на питання, чи існує прогалина за конкретних, обставин, дозволяє знайти оптимальний варіант ви­

рішення ситуації, яка склалася.

До об’єктивних причин виникнення прогалин відносять відставання за­конодавства від потреб життя, обумовлене розвитком та виникненням нових суспільних відносин, що підлягають правовому регулюванню, відносно яких чинне законодавство відповідних правових норм не передбачає.

До суб’єктивних факторів виникнення прогалин відносять безпосеред­ньо прорахунки законодавця, що мають місце:

внаслідок неправильного нормативного відображення дійсності, коли формулюваннями нормативно-правового акту не охоплюються певне відно­шення або група відносин, що вимагає такого регулювання;

внаслідок техніко-юридичних помилок, допущених у процесі правот- ворчості (серед яких, зокрема: наявність норм формально не скасованих, але вже втративших своє значення; наявність зайвих повторень, неоднозначність формулювань, неясність термінів; ігнорування системних зв’язків, наявність помилкових відсилань; недотримання структурних елементів норм права у тих випадках, де це є необхідним та ін.).

Існують різні види прогалин у законодавстві:

> залежно від часу їх виникнення виділяють первісні прогалини, тобто ті, які існують на момент набрання чинності нормативно-правовими актами, та наступні прогалини - ті, що з’являються внаслідок подальшого розвитку суспі­льних відносин, які мають регулюватися правом;

> залежно від можливості подолання прогалин під час правозасто- сування виділяють переборні й непереборні прогалини;

> залежно від того, чи охоплюється існування прогалин умислом за­конодавця - навмисні й ненавмисні прогалини;

> залежно від ступеня відсутності законодавчої регламентації пев­ної групи суспільних відносин - повні або часткові прогалини.

Оскільки уникнути прогалин у законодавстві майже неможливо, необхід­ним є застосування засобів їх оперативного заповнення - усунення чи подо­лання.

Основним засобом заповнення прогалин є правотворча діяльність дер­жавних органів. Однак якщо прогалину виявлено в процесі правозастосуван- ня, то швидке прийняття необхідних правових норм не завжди можливе, тому правозастосовні органи використовують оперативні засоби заповнення прога­лин з метою вирішення конкретної юридичної справи. До таких засобів нале­жать: аналогія закону, аналогія права, субсидіарне застосування правових норм.

Аналогія закону слід розглядати як поширення в процесі правозастосу- вання на конкретні неврегульовані правом життєві відносини чинності норм, які регулюють відносини, подібні тим, що потребують урегулювання в рамках даної галузі права за найсуттєвішими ознаками. «Подібність» відносин означає однотипність правового режиму їх регулювання.

Аналогія права є застосуванням до конкретних відносин загальних засад і сенсу законодавства у разі відсутності норм, що регулюють подібні за найсут­тєвішими ознаками відносини. Це означає, що юридична справа вирішується на основі принципів права, таких як справедливість, гуманізм, юридична рів­ність, відповідальність за вину та ін., що переважно закріплені у відповідних статтях Конституції або загальних положеннях законодавчих актів. Застосу­вання аналогії права до конкретної справи не має у майбутньому обов’язкової сили при вирішенні інших, подібних справ.

Необхідними умовами при вирішенні справи за аналогією закону і анало­гією права є:

суспільні відносини, до яких застосовується рішення за аналогією, повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати у сфері правового регулювання;

аналогія допустима лише у разі повної відсутності або неповноти правових норм;

наявність подібності (аналогії) аналізованих обставин і обставин, пе­редбачених наявною нормою, повинна бути в істотних, юридичне рівнознач­них ознаках; розбіжність - у деталях, у неістотному;

пошук норми, яка регулює аналогічний випадок, має йти спочатку в актах тієї самої галузі права, у разі відсутності такої - в іншій галузі та у зако­нодавстві в цілому;

вироблене в ході використання аналогії правове рішення не повинно суперечити дії розпоряджень закону, його меті;

обов’язково має бути вмотивоване пояснення причин застосування рішення за аналогією до даного випадку.

Субсидіарне застосування (міжгалузева аналогія) розглядається як за­стосування до конкретних відносин нормативного припису, що регулює подіб­ні за суттєвими ознаками відносини в суміжних, споріднених галузях. При цьому запозичення можливе тільки з галузей, що мають подібність у засобі правового регулювання. У субсидіарному застосуванні закладено важливий момент - економність нормативного матеріалу: коли є можливість застосувати відпрацьоване в інших галузях, то немає сенсу приймати нові норми.

Отже, прогалини у законодавстві є негативним фактором правозастосу- вання, що пов’язується з наявністю об’єктивних чи суб’єктивних причин. Най­важливішим способом усунення прогалин є правотворчість, у процесі якої фо­рмуються і затверджуються ті правові норми, що відповідають сучасному рів­ню суспільних відносин та сприяють їх прогресивному розвитку.

У юридичній літературі визначають поняття «колізія», яке традиційно пов’язується з проблемою неузгодженостей (суперечностей) у правовій систе­мі, що призводить до порушень її цілісності, внутрішньої узгодженості та єд­ності.

Такі суперечності або розбіжності можуть виникати: між різними норма­тивно-правовими актами, між нормативно-правовим актом і нормативно- правовим договором (колізії в нормотворчості), між різними правозастосовни- ми актами, між нормативно-правовими та правозастосовними актами (колізії в правозастосуванні); між різними актами тлумачення норм права, між нормати­вно-правовими актами і актами тлумачення норм права, між правозастосовни­ми актами й актами тлумачення (колізії в правотлумаченні).

Разом з тим, колізії (суперечності) можуть також виникати у процесі взає­модії норм національного і міжнародного права, що зумовлюється: недодержанням загальноприйнятих принципів міжнародного права; відмовою реально привести національне законодавство у відповід­ність з міжнародними стандартами в галузі прав людини;

невиконанням актів міждержавних об’єднань;

ухваленням національних актів всупереч нормам міжнародного пра­ва; неправильним тлумаченням міжнародно-правових актів;

ігноруванням критерію конституційності.

Різноманітність правових колізій зумовлює необхідність їх класифікації, що здійснюється за наступними основними критеріями.

Ознаками колізій у законодавстві є:

виникнення лише у випадку різного регулювання однакових фактич­них обставин принаймні двома нормами права;

утворення лише між нормами права, закріпленими в законодавстві; не є характерним утворення між нормами, вираженими в інших формах права, а також між нормою права й актом її тлумачення, між актами тлумачення;

виникнення з приводу регулювання однакових фактичних обставин.

Для українського законодавства найбільш поширеними є темпоральні, іє­рархічні та змістовні колізії.

Темпоральна (часова) колізія виникає внаслідок видання в різний час з того самого питання декількох норм права, закріплених в нормативно- правових актах. Для подолання такої колізії необхідно докладно проаналізува­ти показники, що характеризують дію неузгоджених нормативних актів у часі. Загальним правилом, що використовується для подолання таких колізій, є пра­вило, згідно з яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попе­редніх. Тому в разі неузгодженості застосуванню підлягає норма права, яка є більш пізньою.

Ієрархічна колізія виникає внаслідок регулювання одних фактичних від­носин нормами, закріпленими в актах, що миють різну юридичну силу. Загаль­не правило, яке використовується для подолання ієрархічних колізій, є таким: у разі суперечності застосовуються норми, що закріплюються в нормативно- правових актах, які мають більш високу юридичну силу.

Змістовна колізія виникає у результаті часткового збігу обсягів регулю­вання декількох норм права. Особливістю таких колізій є поділ норм права на загальні й спеціальні. Загальні норми права, як відомо, поширюються на рід ві­

дносин у цілому; спеціальні діють тільки в межах певного виду відносин цього роду і встановлюють для нього певні особливості порівняно із загальним пра­вилом. Ці норми можуть закріплюватися як в одному, так і в кількох нормати­вно-правових актах. У разі конкуренції загальних і спеціальних (виняткових) норм слід керуватися правилом: спеціальний закон скасовує дію загального.

Зменшення колізій у законодавстві може відбуватися внаслідок усунення колізій та їх подолання.

Засобами подолання колізій є тлумачення, судовий, адміністративний ро­згляд, створення узгоджувальних комісій тощо. Основними способами подо­лання колізій є застосування колізійних норм та принципів. Колізійні норми встановлюють правила вибору правової норми, яка підлягає застосуванню за наявності суперечності між чинними нормами права, які закріплені в законо­давстві і регулюють однакові фактичні обставини.

Юридична техніка визначається як сукупність правил, прийомів, спосо­бів підготовки, складання, оформлення будь-яких юридичних документів, їх систематизації та обліку з метою їх зрозумілості, чіткості (визначеності) та ефективності.

Предметом юридичної техніки є найбільш загальні закономірності здійс­нення юридичної діяльності, в процесі якої складаються юридичні документи.

Юридичній техніці притаманні наступні ознаки'.

сукупність юридичних інструментів, що застосовуються, як правило, в суворій послідовності, а не хаотично. У випадку роботи над законопроектом, спочатку необхідно визначитися з поняттями, а потім вже вибудовувати конс­трукції, визначати презумпції, застосовувати фікції тощо;

сприяння найбільш доцільному перетворенню інформації в правовий акт;

ефективне здійснення юридичної роботи. Накопичені в ході розвитку людства набуті навички повинні використовуватись у майбутньому, а не набу- ватися знову;

юридичний інструментарій, що залежить від рівня розвитку суспільс­тва і досягнень у галузі економіки, політики, моралі.

Як правило, юридичну техніку поділяють на законодавчу (нормотворчу) та правозастосовну. Однак такий підхід не дає повного уявлення про всі спо­соби, прийоми, уміння і навички формування всіх елементів механізму право­вого регулювання.

Загальними прийомами і правилами юридичної техніки є: юридична термінологія, юридичні конструкції, форма нормативного акта, прийоми і пра­вила викладу його змісту.

Юридична термінологія являє собою систему юридичних термінів, тобто словесних позначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого нормативного акта. Вона припускає так звану термінологічну уніфіка­цію: однозначність, загальновизнаність, стабільність і доступність термінів у викладі нормативно-правового матеріалу, які виключають різне розуміння ду­

мки законодавця.

Юридичні конструкції є стійкою побудовою нормативного матеріалу за особливими типами зв’язків його елементів, їх типовими схемами, моделями, в які втілюється «юридичний матеріал». Юридичні конструкції є чіткими, відп­рацьованими наукою і законодавчою діяльністю, перевірені практикою типові схеми правовідносин.

До особливих засобів юридичної техніки слід віднести правові презумпції, правові фікції та правові аксіоми.

Правові презумпції - засоби юридичної техніки, що виражаються в при­пущенні наявності певних фактів, явищ, ситуацій, зв’язків, які визнаються іс­тинними, поки не доведено протилежне.

Правові фікції - загальновизнані і зафіксовані в нормах права припущен­ня про існування певних явищ і процесів, тоді як насправді вони відсутні. Фік­ції можуть міститись у гіпотезі чи диспозиції правової норми, а також набувати зовнішнього вираження у нормі-фікції, інституті права. Значення юридичних фікцій як засобу юридичної техніки полягає у кількісному і якісному спрощен­ні нормативного матеріалу; є способом подолання невизначеності в правовому регулюванні.

Правові аксіоми - правові положення, які в результаті багатовікової сус­пільно-історичної практики стали непорушними, вихідними елементарними істинами - звичними і самоочевидними, за межами яких неможливе існування права як соціального явища. Говорити про аксіоми як про засоби або прийоми юридичної техніки правомірно лише при вузькому, юридичному підході до них. Юридичні аксіоми є специфічними принципами, законодавче закріплення, інтерпретація та реалізація яких вимагають певних професійних навичок.

Процеси формування в Україні соціальної, демократичної, правової дер­жави супроводжуються інтенсивною законотворчою діяльністю. У цих умовах особливого значення набуває проблема створення якісних як за змістом, так і за формою нормативно-правових актів. Попри це, у сучасній практиці законот­ворення в Україні спостерігається суперечливість, неузгодженість, неповнота та неточність багатьох чинних законів. Певною мірою цьому, як наслідок, є не­належне використання засобів, прийомів і правил юридичної техніки.

Ключові поняття:

реалізація норм права, реалізація загальних установлень, додержання, ви­конання, використання, застосування права,форми реалізації норм права, спо­соби реалізації норм права, підстави застосування норм права, форми засто­сування норм права, функції застосування норм права, стадії застосування норм права, встановлення фактичних обставин справи, встановлення юридич­ної основи справи, прийняття рішення та його документальне оформлення у правозастосовному акті, виконання ухваленого рішення уповноваженими ор­ганами, вимоги до застосування норм права,законність застосування норм права, обґрунтованість застосування норм права, доцільність застосування

норм права, справедливість застосування норм права, акт застосування норм права, правозастосовний акт, прогалини у праві, аналогія закону, аналогія пра­ва, субсидіарне застосування норм права, правозастосовна техніка, юридичні колізії, колізії в законодавстві, темпоральна (часова) колізія, ієрархічна (субор- динаційна) колізія, змістовна (сутнісна) колізія, усунення прогалин в законо­давстві, подолання прогалин в законодавстві, юридична техніка, предмет юридичної техніки, ознаки юридичної техніки, юридичні конструкції, юриди­чна термінологія, прийоми і правила юридичної техніки, правові аксіоми, пра­вові фікції, правові презумпції.

1. Реалізація норм права - це:

а) застосування правових норм шляхом активної чи пасивної поведінки суб’єктів, що здійснюється ними за їх власним волевиявленням;

б) втілення повноважних правових норм у діяльності суб’єктів права через виконання громадських обов’язків;

в) втілення встановлених правових норм у діяльності суб’єктів права через виконання юридичних обов’язків, використання суб’єктивних прав, дотриман­ня заборон;

г) індивідуально-конкретний, державно-владний припис, винесений від­повідним органом унаслідок вирішення юридичної справи;

д) встановлення соціальних норм у діяльності суб’єктів права.

2. Ознакою реалізації норм права є:

а) правомірність дій, тобто відповідність їх нормам права;

б) соціальна небезпечність дій;

в) протиправний характер діяльності;

г) приватний характер дій;

д) відсутність значимого результату діяльності.

3. Форми реалізації норм права залежно від порядку реалізації класифіку­ють на:

а) примусові та добровільні;

б) пасивні та активні;

в) колективні та індивідуальні;

г) загальні та казуальні;

д) постійні та тимчасові.

4. За визначеністю у часі форми реалізації норм класифікують на:

а) негайні, строкові тривалі, безстрокові тривалі;

б) загальні, спеціальні, додаткові;

в) зворотні, незворотні;

г) загальні, казуальні, специфічні;

д) короткотривалі та довготривалі.

5. Форма реалізації зобов ’язальних правових норм, що полягає в активній поведінці суб ’єктів - це:

а) дотримання норм права;

б) виконання норм права;

в) використання норм права;

г) застосування норм права;

д) реалізація норм права.

6. Реалізація права на вищу освіту - це:

а) дотримання норм права;

б) виконання норм права;

в) використання норм права;

г) застосування норм права;

д) притримання норм права.

7. Пасивна поведінка суб ’єкта, що полягає в утриманні від активних дій, заборонених юридичними нормами - це:

а) дотримання норм права;

б) виконання норм права;

в) використання норм права;

г) застосування норм права;

д) реалізація норм права.

8. Подання громадянином обоє ’язкового податкового звіту - це:

а) дотримання норм права;

б) виконання норм права;

в) використання норм права;

г) застосування норм права;

д) реалізація норм права.

9. Найбільшою ланкою в юридичному процесі, спрямованою на індивідуа­льне регулювання суспільних відносин є:

а) дотримання норм права;

б) виконання норм права;

в) використання норм права;

г) застосування норм права;

д) реалізація норм права.

10. Правова форма діяльності уповноважених на те органів держави і посадових осіб, яка полягає у реалізації приписів норм права відносно конкрет­них життєвих випадків - це:

а) дотримання норм права;

б) виконання норм права;

в) використання норм права;

г) застосування норм права;

д) реалізація норм права.

11. Поняття «правозастосування» та «механізм правового регулювання суспільних відносин» співвідносяться таким чином:

а) «правозастосування» є обов’язковою стадією «механізму правового ре­гулювання суспільних відносин»;

б) «правозастосування» виступає факультативною стадією «механізму правового регулювання суспільних відносин»;

в) правозастосовна діяльність закладає нормативну основу правового ре­гулювання суспільних відносин;

г) «правозастосування» не входить до «механізму правового регулювання суспільних відносин»;

д) «правозастосування» збігається зі змістом «механізму правового регу­лювання».

12. За змістом застосування норм права - це:

а) процес, що має стадійний характер, сутність якого полягає у притягнен­ні до юридичної відповідальності винних суб’єктів;

б) створення і ухвалення нових правових норм, що відбувається у тих ви­падках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися і виникла необхід­ність у цьому вперше;

в) втілення встановлених правових норм у діяльність суб’єктів права через виконання юридичних обов’язків, використання суб’єктивних прав, дотриман­ня заборон;

г) заповнення повного чи часткового пропуску в чинних нормативних ак­тах необхідних юридичних норм шляхом формулювання норм, яких бракує;

д) єдиний процес, що складається із відокремлених і взаємопов’язаних дій - стадій, внаслідок яких уповноваженим суб’єктом виноситься рішення по справі.

13. Застосування норм права є складним єдиним процесом, що складаєть­ся з:

а) принципів, норм та інститутів;

б) приписів;

в) функцій, мети і завдань;

г) стадій;

д) методів, прийомів і способів.

14. На думку переважної більшості науковців, процес правозастосування включає в себе:

а) дві стадії;

б) три стадії;

в) чотири стадії;

г) п’ять стадій;

д) шість стадій.

15. Стадія правозастосовного процесу - це:

а) сукупність дій посадової особи або державного органу, спрямовані на розв’язання певного завдання правозастосування;

б) діяльність спеціально уповноважених суб’єктів, що спрямована на фо­рмування юридичних норм;

в) сукупність взаємопов’язаних дій членів суспільства, встановлених про­цесуальними нормами, сутність яких полягає у з’ясуванні та роз’ясненні їх су­ті;

г) дослідження, аналіз суспільних явищ і процесів, виявлення об’єктивної потреби у їх правовій регламентації;

д) діяльність щодо впорядкування та удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх в єдину внутрішньо-узгоджену систему.

16. До основних стадій правозастосовного процесу належать:

а) встановлення фактичних обставин, юридична кваліфікація, винесення рішення;

б) дослідження, аналіз суспільних явищ і процесів, виявлення об’єктивної потреби у їх правовій регламентації; визначення суб’єкта, уповноваженого прийняти правове рішення і виду правового акта; прийняття правового акта, його оформлення, підписання, опублікування і набрання ним юридичної сили;

в) виконання, використання, дотримання та застосування норм права;

г) порушення норм права, з’ясування обставин, винесення рішення, на­брання чинності рішення, виконання рішення;

д) виникнення спору про право, юридична кваліфікація, встановлення ко­ла винних осіб.

17. Змістом першої стадії правозастосовного процесу є:

а) вибір та аналіз правової норми;

б) встановлення фактичних обставин справи;

в) систематизація нормативно-правових актів;

г) внесення змін та доповнень до приписів нормативно-правових фактів;

д) прийняття уповноваженим суб’єктом рішення по справі.

18. Змістом другої стадії правозастосовного процесу є:

а) вибір та аналіз правової норми;

б) встановлення фактичних обставин справи;

в) юридична кваліфікація;

г) внесення змін та доповнень до приписів нормативно-правових фактів;

д) прийняття уповноваженим суб’єктом рішення по справі.

19. Змістом третьої стадії правозастосовного процесу є:

а) вибір та аналіз правової норми;

б) встановлення фактичних обставин справи;

в) юридична кваліфікація;

г) внесення змін та доповнень до приписів нормативно-правових фактів;

д) прийняття уповноваженим суб’єктом рішення по справі.

20. До стадій застосування норм права не належить:

а) встановлення фактичних обставин справи;

б) юридична кваліфікація фактичних обставин справи;

в) прийняття рішення у справі;

г) офіційне оприлюднення нормативного акту;

д) документальне оформлення ухваленого рішення по справі.

21. До підстав застосування норм права не належить:

а) виникнення, зміна суб’єктивних прав та обов’язків, що передбачають державовладну діяльність відповідних органів;

б) необхідність офіційного визнання певних юридичних фактів, офіційна реєстрація певних дій людей, найбільш важливих з точки зору суспільного ін­тересу;

в) виникнення спору між суб’єктами правовідносин, внаслідок чого необ­хідно захистити порушені права або законні інтереси;

г) скоєння правопорушення, що передбачає визначення для правопоруш­ника, виду та міри юридичної відповідальності;

д) самостійне врегулювання спору суб’єктами правовідносин.

22. До підстав застосування норм права належить, крім:

а) необхідність безпосередньо, без допомоги владних структур реалізувати свої права;

б) необхідність вирішити спір про право, коли сторони самі не можуть ви­робити узгоджене рішення про наявність або міру суб’єктивних прав і юриди­чних обов’язків;

в) необхідність вдатися до примусових заходів, визначити міру юридичної відповідальності у разі вчинення правопорушень, невиконання обов’язків;

г) необхідність офіційно встановити наявність чи відсутність юридичних фактів або конкретних документів;

д) необхідність здійснити виконавчо-розпорядчу діяльність органів дер­жави і органів місцевого самоврядування - вирішення кадрових питань.

23. До вимог застосування норм права належить принцип:

а) поміркованості;

б) обґрунтованості;

в) універсальності;

г) строковості;

д) послідовності.

24. Вибір оптимального шляху здійснення норми в конкретній життєвій ситуації передбачає:

а) законність як принцип застосування норм права;

б) справедливість як принцип застосування норм права;

в) обґрунтованість як принцип застосування норм права;

г) доцільність як принцип застосування норм права;

д) гуманізм як принцип застосування норм права.

25. Суб ’єктом правозастосування може виступати:

а) іноземець;

б) громадянин України;

в) місцевий районний суд;

г) біпатрид;

д) територіальна громада.

26. Владна діяльність державних органів і окремих недержавних інсти­тутів з охорони норм права від будь-яких порушень, прав і свобод людини, за­конності і правопорядку - це:

а) оперативно-виконавча форма правозастосовної діяльності;

б) правозахисна форма правозастосовної діяльності;

в) правоохоронна форма правозастосовної діяльності;

г) правозабезпечувальна форма правозастосовної діяльності;

д) правотворча форма правозастосовної діяльності.

27. Діяльність судових органів щодо здійснення правосуддя належить до:

а) оперативно-виконавчої форми правозастосовної діяльності;

б) правозахисної форми правозастосовної діяльності;

в) правоохоронної форми правозастосовної діяльності;

г) правозабезпечувальної форми правозастосовної діяльності;

д) правотворчої форми правозастосовної діяльності.

28. Розпорядча діяльність державних органів з виконання приписів право­вих норм, зокрема, здійснення адміністративних послуг, з метою позитивного впливу на суспільні відносини - це:

а) оперативно-виконавча форма правозастосовної діяльності;

б) правозахисна форма правозастосовної діяльності;

в) правоохоронна форма правозастосовної діяльності;

г) правозабезпечувальна форма правозастосовної діяльності;

д) правотворча форма правозастосовної діяльності.

29. Видача свідоцтва про реєстрацію шлюбу; рішення про будівництво промислового об’єкта; нарахування та виплата пенсії належать до:

а) оперативно-виконавчої форми правозастосовної діяльності;

б) правозахисної форми правозастосовної діяльності;

в) правоохоронної форми правозастосовної діяльності;

г) право забезпечу вальної форми правозастосовної діяльності;

д) правотворчої форми правозастосовної діяльності.

30. Дії, спрямовані на досягнення правового результату:

а) юридичний вчинок;

б) юридична подія;

в) юридичний акт;

г) юридична діяльність;

д) юридична умова.

31. Породжують юридичні наслідки незалежно від спрямованості волі на їх настання:

а) юридичний вчинок;

б) юридична подія;

в) юридичний акт;

г) юридична діяльність;

д) юридична умова.

32. Для правозастосовного акту є характерним:

а) наявність норм права;

б) відсутність норм права;

в) у деяких випадках містить норму права, а в деяких ні;

г) містить одну з частин норм права;

д) правозастосовний акт тотожний поняттю норма права.

33. Однією із класифікацій правозастосовних актів є класифікація за:

а) формою зовнішнього виразу;

б) формою реалізації повноважень органів державного механізму;

в) способом організації та діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

г) правовим механізмом реалізації державної влади;

д) методами здійснення державної влади уповноваженими на те органами, за суб’єктами видання.

34. Акти застосування норм права за формою зовнішнього вираження класифікують на:

а) короткострокові та довгострокові;

б) акти парламенту та акти глави держави;

в) вироки та накази;

г) захисні та охоронні;

д) письмові та конклюдентні.

35. Різновидами актів застосування норм права за юридичними наслідка­ми є:

а) забороняючі, зобов’язуючі;

б) правозмінюючі, правоконстатуючі;

в) знакові, усні;

г) у просторі, за колом осіб;

д) акти виконавчих органів влади, акти органів місцевого самоврядування.

36. За характером юридичних наслідків, яких актів правозастосування не існує:

а) правоконстатуючих;

б) правовідновлюючих;

в) правозмінюючих;

г) правоприпиняючих;

д) правоутворюючих.

37. Класифікація актів застосування норм права за способом прийняття передбачає їх поділ на:

а) основні та допоміжні;

б) уповноважуючі та забороняючі;

в) рішення та накази;

г) колегіальні та одноосібні;

д) акти глави держави та акти контрольно-наглядових органів.

38. За суб ’єктами прийняття акти застосування норм права класифіку­ють на:

а) попередження, розпорядження;

б) акти парламенту, акти глави держави, акти виконавчих органів влади;

в) правовідновлюючі, правоприпиняючі;

г) загальні, спеціальні;

д) основні, допоміжні.

39. Акти застосування норм права за галузевою приналежністю класифі­кують на:

а) зобов’язуючі, забороняючі;

б) кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові;

в) основні, допоміжні;

г) усні, письмові;

д) протести, ухвали.

40. За характером індивідуальних приписів акти застосування норм права класифікують на:

а) дозвільні, забороняючі і зобов’язуючі;

б) правозмінні і правоконстатуючі;

в) знакові і усні;

г) у просторі і за колом осіб;

д) акти виконавчих органів влади і акти органів місцевого самоврядуван­ня.

41. Класифікація актів застосування норм права за значенням у юридич­ному процесі передбачає їх поділ на:

а) основні і допоміжні;

б) уповноважуючі і забороняючі;

в) рішення і накази;

г) колегіальні і одноосібні;

д) акти глави держави та акти контрольно-наглядових органів.

42. За функціональним критерієм правозастосовні акти класифікують на:

а) контролюючі і регулятивні;

б) регулюючі і контролюючі;

в) регулятивні і охоронні;

г) регулятивні і інтегративні;

д) охоронні і аксіологічні.

43. Елементами правозастосовного акта є:

а) вступна, констатуюча, мотивувальна частини;

б) вступна, констатуюча, резолютивна частини;

в) вступна, мотивувальна, резолютивна частини;

г) констатуюча, мотивувальна, резолютивна частини;

д) вступна, констатуюча, мотивувальна, резолютивна частини.

44. Існування двох або більше правових норм, що регулюють один і той самий аспект правовідносин і не перебувають у формі протилежності чи іс­тотної відмінності між собою з огляду на юридичні наслідки, - це:

а) колізія норм права;

б) конкуренція норм права;

в) юридична помилка;

г) композиція;

д) технічна помилка.

45. Розбіжність або суперечність між нормативно-правовими актами, що регулюють одні й ті ж або суміжні правовідносини, а також між компе­тенцією органів влади:

а) юридична помилка;

б) конкуренція норм права;

в) правова колізія;

г) композиція;

д) технічна помилка.

46. За соціологічним підходом колізії- це:

а) протиріччя між волею держави та правами людини;

б) протиріччя між правовими нормами;

в) всі можливі протиріччя, які існують в правовій сфері;

г) протиріччя між правовими нормами і суспільними відносинами;

д) протиріччя між волею держави та правовими нормами.

47. Один із найпоширеніших видів юридичних колізій - це:

а) колізії у законодавстві;

б) колізії у міжнародному праві;

в) колізії у праві;

г) колізії у підгалузях права;

д) колізії в інститутах права;

48. Змістовні колізії норм права - це:

а) колізії, що виникають внаслідок часткового збігу обсягів регулювання декількох норм права;

б) різновид юридичних колізій, що виникають за наявності розбіжності між нормами права, які закріплені в законодавстві, та регулюють одні фактичні відносини;

в) колізії, що виникають внаслідок часткового збігу обсягів їх регулюван­ня, обумовленого специфікою суспільних відносин

г) такі колізії, що виникають внаслідок видання в різний час з того самого питання кількох норм права;

д) такі колізії, що виникають внаслідок регулювання одних фактичних ві­дносин нормами, які мають різну юридичну силу.

49. Колізії у законодавстві - це:

а) відсутність норми права, яка регулювала б суспільні відносини, що мо­жуть та повинні бути впорядковані правом;

б) суперечності всередині правової системи, які мають суб’єктивну при­роду і зазвичай виникають внаслідок інтелектуальних помилок суб’єктів права, порушень правил юридичної техніки;

в) різновид юридичних колізій, що виникає за наявності розбіжності між нормами права, які закріплені в законодавстві та регулюють одні фактичні від­носини;

г) деформації логіко-структурної побудови і розвитку системи права і його елементів;

д) колізії, що виникають внаслідок часткового збігу обсягів регулювання кількох норм права.

50. Введення в дію в різний час двох і більше нормативних актів одного рі­вня з того ж самого питання, які мають розбіжності - це:

а) ієрархічна колізія;

б) змістовна колізія;

в) темпоральна колізія;

г) субординаційна колізія;

д) сутнісна колізія.

51. Видання суперечних нормативно-правових актів з того ж самого пи­тання різними ієрархічно супідрядними державними органами породжує:

а) субординаційну колізію;

б) часову колізію;

в) сутнісну колізію;

г) змістовну колізію;

д) темпоральну колізію.

52. Різновидами правових колізій за результатом впливу на суспільні від­носини є:

а) змінюючі, нейтральні;

б) доброякісні, змінюючі;

в) негативні, нейтральні;

г) негативні, змінюючі;

д) позитивні, негативні.

53. Формами вирішення колізій є:

а) усунення та розв’язання;

б) подолання, усунення або розв’язання;

в) усунення або розв’язання колізій, подолання, створення та застосуван­ня;

г) ліквідація колізійних норм, подолання, створення та застосування колі­зійний норм;

д) усунення, подолання та попередження.

54. Повне звільнення від колізій, їх ліквідація - це:

а) попередження колізій;

б) усунення колізій;

в) подолання колізій;

г) знищення колізій;

д) викорінення колізій.

55. Визнання Конституційним Судом України нормативно-правового ак­ту таким, що не відповідає акту вищої юридичної сили забезпечує:

а) попередження колізій;

б) усунення колізій;

в) подолання колізій;

г) знищення колізій;

д) викорінення колізій.

56. Усунення колізій здійснюється через:

а) використання колізійних норм;

б) тлумачення актів;

в) застосування загальних правил;

г) знищення колізій;

д) внесення змін до нормативно-правових актів.

57. Тимчасове вирішення колізій у законодавстві - це:

а) попередження колізій;

б) усунення колізій;

в) подолання колізій;

г) знищення колізій;

д) викорінення колізій.

58. Принцип: наступний акт одного рівня з того ж питання скасовує дію актів попередніх, застосовується для подолання:

а) темпоральної колізії;

б) ієрархічної колізії;

в) змістовної колізії;

г) змішаної колізії;

д) послідовної колізії.

59. При конкуренції загальних і спеціальних норм необхідно керуватися:

а) загальним колізійним темпоральным принципом;

б) загальним колізійним принципом, який використовується для подолан­ня ієрархічних колізій;

в) нормами права, передбаченими міжнародними договорами;

г) принципом: загальний закон скасовує дію спеціального;

д) принципом: спеціальний або винятковий закон скасовує дію загального.

60. Принцип: норма виняткового акту скасовує дію норми спеціального акту, застосовується для подолання:

а) темпоральної колізії;

б) ієрархічної колізії;

в) змістовної колізії;

г) змішаної колізії;

д) послідовної колізії.

61. Колізійним принципом, який використовується для подолання ієрархі­чних колізій є:

а) наступний закон з того ж питання скасовує дію попередніх;

б) у разі суперечності застосовуються норми, що мають більш високу юридичну силу;

в) застосовувати норми права, що є більш вигідними для суб’єктів права;

г) загальний закон скасовує дію спеціального;

д) спеціальний або винятковий закон скасовує дію загального.

62. Принцип: при розбіжності нормативно-правових актів з одного пи­тання застосовується норми акту з більшою юридичною силою, застосову­ється для подолання:

а) темпоральної колізії;

б) ієрархічної колізії;

в) змістовної колізії;

г) змішаної колізії;

д) послідовної колізії.

63. Повна або часткова відсутність правових норм, якими, виходячи з принципів права, мають бути врегульовані певні суспільні відносини - це:

а) композиція;

б) конкуренція норм права;

в) юридична помилка;

г) прогалини у праві;

д) технічна помилка.

64. Причиною виникнення прогалин у законодавстві є:

а) наявність юридичної сили нормативно-правових актів;

б) відставання нормотворчості від розвитку суспільних відносин як наслі­док невміння передбачити появу нових життєвих ситуацій;

в) застосування юридичної техніки законодавцем;

г) прийняття нормативно-правових актів на різних історичних етапах;

д) розвиток суспільних відносин.

65. Виникнення прогалин в законодавстві обумовлено:

а) кваліфікованим мовчанням законодавця;

б) свідомим винесенням питань на розсуд правозастосувача;

в) неповнотою правових норм;

г) наявністю різних суспільних відносин;

д) неефективністю правового регулювання.

66. Засіб заповнення прогалин у законодавстві, який полягає в застосуван­ні до нього іншої норми закону, яка регламентує подібні відносини - це:

а) аналогія права;

б) аналогія закону;

в) субсидіарне застосування;

г) аналогія моралі;

д) тлумачення норм права.

67. Застосування норм однієї галузі права до відносин, які не врегульовані законодавством і належать до сфери іншої галузі права - це:

а) аналогія права;

б) аналогія закону;

в) міжгалузева аналогія;

г) субсидіарне застосування;

д) аналогія моралі.

68. Застосування до правовідносин, не врегульованих конкретною нормою певної галузі права, іншої норми цієї ж галузі-це:

а) аналогія права;

б) внутрішньогалузева аналогія;

в) міжгалузева аналогія;

г) субсидіарне застосування;

д) міждисциплінарна аналогія.

69. Застосування до конкретних відносин нормативного припису, який ре­гулює подібні за суттєвим ознаками відносини в суміжних, споріднених галузях права - це:

а) аналогія права;

б) аналогія закону;

в) субсидіарне застосування;

г) аналогія моралі;

д) інтерпретація.

70. Аналогія закону може застосовуватися в рамках:

а) цивільного процесуального права;

б) цивільного права;

в) кримінального права;

г) кримінального процесуального права;

д) адміністративного деліктного права.