<<
>>

ТЕМА 14. ПРАВОВІДНОСИНИ

Правовідносини: поняття, ознаки та класифікація. Структура правовідно­син. Суб’єкти правовідносин: поняття та види. Поняття і види об’єктів право­відносин.

Правосуб’єктність: поняття та особливості набуття.

Види право- суб’єктності та їх характеристика.

Юридичний факт: поняття, ознаки, види та класифікація. Фактичний (юридичний) склад: ознаки та види.

Правові відносини (правовідносини) є одним з найважливіших правових явищ у юридичній практиці та одним із найскладніших понять у правовій нау­ці. Правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані правом, учасники яких є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, що охороняються та гарантуються державою.

Право регулює далеко не усі, а лише найбільш принципові відносини, що мають важливе значення для інтересів держави, нормальної життєдіяльності людей. Це перш за все відносини власності, влади і управління, соціально- економічного устрою, прав і обов’язків громадян, забезпечення порядку, тру­дові, майнові, шлюбно-сімейні відносини тощо.

Для правовідносин характерні наступні ознаки'.

є суспільними відносинами, які виникають між людьми та їх об’єднаннями;

є юридичним виразом (формою) різноманітних суспільних відносин (сімейних, економічних, політичних, релігійних та ін.);

виникають, припиняються або змінюються на основі принципів та норм права;

суб’єкти правовідносин пов’язані між собою правами та обов’язками; представляють собою індивідуалізований та конкретизований право­вий зв’язок;

Склад правовідносин - це сукупність елементів, необхідних для їхнього виникнення та існування (суб’єкт, об’єкт, юридичний зміст (права та обов’язки) та юридичний факт).

Вирізняють такі види правовідносин:

> за галузями права правові відносини можна класифікувати на кримі­нально-правові, цивільні, адміністративні, трудові та ін.;

> за функціональним призначенням виокремлююсь дві великі групи правовідносин: регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини вини­кають внаслідок правомірного використання прав та дотримання обов’язків. Охоронні правовідносини є наслідком вчинення суб’єктами правопорушень;

> за підсистемою права розрізняють матеріально-правові та процесуа- льно-прівові відносини. Якщо перші виникають на основі норм матеріального права, то другі - на основі процесуального права у випадку неможливості са­мостійної реалізації норм матеріального права;

> за тривалістю дії виділяють постійні, тимчасові та од номом єн пі ні правовідносини. Дія постійних правовідносин у момент їх виникнення не об­межена часом (наприклад, шлюбші відносини, постійні трудові відносини). Тимчасові правовідноси ни тривають певний визначений час (наприклад, від­носини з приводу виконання підрядних робіт, перевезення вантажу, строкові трудові відносини). Одномоментні правовідносини виникають та припиняють­ся внаслідок реалізації прав і обов’язків в дуже стислі терміни, в один момент (наприклад, роздрібна купівля-продаж).

Суб’єкт правовідносин - це учасник правових відносин, який має суб’єктивні права та здатний виконувати юридичні обов’язки. Суб’єктами пра­вовідносин може бути тільки людина або об’єднання людей.

Види суб’єктів правовідносин:

> індивідуальні суб’єкти (фізичні особи): громадяни даної держави, іноземні громадяни чи піддані, особи без громадянства (апатриди), особи, які мають подвійне громадянство (біпатриди);

> колективні суб’єкти (юридичні особи): державні органи; підприєм­ства, установи, організації; органи місцевого самоврядування; посадові особи, тобто представники державної влади; громадські об’єднання (політичні партії, профспілкові організації, релігійні організації тощо);

> соціальні спільності: народ, нація, населення адміністративно- територіальної одиниці, трудові колективи та ін.

Можливість того чи іншого суб’єкта бути учасником правовід-носин ви­значається його правосуб’єктністю.

Об’єкт правовідносин - це блага, заради одержання, передані або вико­ристання яких суб’єкти права вступають у правовідносини.

Види об’єктів правовідносин:

природні об’єкти, тобто земля, її надра, атмосферне повітря, водні, лісові та інші природні ресурси; вони мають природний характер, людьми не створюються, але використовуються ними для задоволення своїх потреб;

речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше рухоме й нерухоме майно. Предмети матеріального світу задовольняють різноманітні потреби лю­дини і виступають об’єктами майнових відносин (наприклад, при купівлі- продажу, даруванні, обміні, спадкуванні);

немайнові блага (особисті та соціальні): життя, здоров’я, честь і гід­ність, свобода, недоторканність житла, права людини і громадянина, конститу­ційний лад, громадський порядок і безпека, довкілля, належне управління та ін. Вони визнаються значущими для суспільства і людини, унаслідок чого захи­щаються правом;

результати дій, у тому числі послуги та результати робіт;

об’єкти права інтелектуальної власності (літературні та художні тво­ри, комп’ютерні програми, наукові відкриття, торгівельні марки та ін.).

Πpaβocy6,ситність - це передбачена нормами права здатність особи бу­ти носієм прав і обов’язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії.

Види правосуб’єктності:

> загальна правосуб’єктність, тобто здатність особи бути суб’єктом права в рамках певної правової системи;

> галузева правосуб’єктність, тобто здатність особи бути учасником правовідносин тієї чи іншої галузі права;

> спеціальна правосуб’єктність, тобто здатність особи бути учасни­ком певного кола правовідносин у рамках галузі права.

Склад правосуб’єктності включає наступні елементи:

правоздатність - це здатність суб’єкта права мати права та обов’язки. Основні види правоздатності: загальна правоздатність - це здат­ність особи мати будь-які права і обов’язки, що передбачені чинним законо­давством, що визнається державою за фізичними особами з моменту їх наро­дження і припиняється зі смертю; галузева правоздатність - це здатність осо­би чи організації набувати права в тій чи іншій галузі права; спеціальна право­здатність - це здатність, що пов’язана з певними особливостями суб’єкта, або така, що потребує спеціальних знань і навичок (наприклад, судді, працівники правоохоронних органів тощо).

Правоздатність юридичних осіб є завжди спе­ціальною. Вона виникає з моменту їх державної реєстрації, а в окремих випад­ках згідно чинному законодавству - з моменту отримання ними ліцензій на спеціально визначені види діяльності, обмежена тими завданнями і правомоч­ностями, які зафіксовані у статутах і положеннях цих юридичних осіб, і припи­няється разом з їх ліквідацією;

дієздатність - це здатність суб’єкта права своїми діями набувати для себе права та обов’язки, самостійно їх здійснювати та виконувати. На від­міну від правоздатності, дієздатність характеризується тим, що діяльність суб’єктів мусить бути усвідомленою, тобто вона залежить від віку і стану пси­хічного здоров’я фізичної особи.

Однією з форм прояву дієздатності є деліктоздатність.

Деліктоздатність - це передбачена нормами права здатність особи не­сти юридичну відповідальність за вчинення протиправних дій.

Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність фізичної осо­би під час здійснення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Осудність фізичної особи не завжди припускає її повну дієздатність. Так, чинне кримінальне законодавство України передба­чає настання кримінальної відповідальності осіб, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за вчинення особливо тяжких злочинів - з 14 років.

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з наявністю та/або відсутністю яких норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Ознаки юридичних фактів:

є життєвими обставинами - діями та подіями, наявними або відсутні­ми;

прямо або опосередковано визначені гіпотезою норми права;

є підставою для виникнення, зміни або припинення правових відно­син.

Класифікація юридичних фактів:

> за вольовою ознакою вони поділяють на юридичні дії та юридичні події. Юридичні дії - це юридично значущі вчинки особи, які можуть бути правомірними та неправомірними. Правомірні дії відповідають нормам та принципам права, протиправні дії - їм суперечать.

У свою чергу правомірні дії залежно від спрямованості волі суб’єкта поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки. Юридичні акти спрямовані на досягнення певного правово­го результату (вчинення правочину, видання наказу, подання позову та ін.), то­ді як юридичні вчинки породжують юридичні наслідки незалежно від спрямо­ваності волі на їх настання (створення літературного твору, наукове відкриття та ін.). Юридичні події - це юридично значущі життєві обставини, настання яких не залежить від волі людини. У свою чергу юридичні події можуть бути поділені на відносні (викликані діяльністю людей) та абсолютні (ті, які не пов’язані з діяльністю людей);

> залежно від наявності або відсутності життєвих обставин виділяють позитивні і негативні юридичні факти.

> залежно від юридичних наслідків юридичні факти поділяються на факти, що породжують правовідносини, та факти, що змінюють правовід­носини.

Певними особливостями характеризуються факти безперервної дії - пра­вові стани (наприклад, громадянство, шлюб, судимість).

У деяких випадках для виникнення, зміни та припинення правовідносин необхідний фактичний склад (юридичний) - система юридичних фактів і юридично значущих умов, необхідних для настання правових наслідків, які пе­редбачені гіпотезою норми права.

Ознаки фактичного складу:

складається з елементів - юридичних фактів і юридично значущих умов;

елементи передбачені нормою права;

між елементами, які не є однозначними, існує тісний системний зв’язок;

являє собою складну систему, у якій відбувається послідовне нагро­мадження елементів у певному порядку внаслідок взаємодії фактичних і юри­дичних відносин;.

лише в сукупності елементів (останнім елементом є правозастосов- ний акт, договір) настають правові наслідки;

може стати елементом більшої за масштабом системи юридичних фа­ктів - у межах інституту права, галузі права, публічного чи приватного права, системи права.

Фактичні склади поділяють:

> за змістом: однорідні - включають факти, що належать до однієї й ті­єї ж галузі права; комплексні - включають факти, що належать до різних галу­зей права;

> за ступенем визначеності: визначені - всі елементи цілком передба­чені в гіпотезах норм права; відносно визначені (бланкетні) - елементи, не ці­лком передбачені в юридичних нормах, і юрисдикційні органи мають можли­вість у порядку індивідуального регулювання вирішувати юридичні питання, що стосуються цих правових наслідків, з урахуванням конкретних обставин справи;

> за структурною складністю: прості - нагромадження фактів є віль­ним, у будь-якому порядку, без твердих зв’язків; складні - нагромадження фа­ктів є послідовним, у суворо визначеному порядку і твердій залежності;

> за ступенем завершеності нагромадження фактів: завершені - процес нагромадження юридичних фактів закінчено, і правові наслідки настануть або можуть настати; незавершені - процес нагромадження юридичних фактів, не­обхідних для настання юридичних наслідків, не закінчено.

Ключові поняття:

правовідносини, політичні відносини, моральні відносини, економічні відносини, релігійні відносини, правові відносини, склад правовідносин, суб ’єкт правовідносин, людина, фізичні особи, посадові особи, апатриди, біпатриди, соціальні організації, соціальні спільності, правосуб’єктність, правоздатність, загальна правоздатність, галузева правоздатність, спеціальна правоздатність, дієздатність, деліктоздатність, об ’єкт правовідносин, зміст правовідносин, юридичний зміст правовідносин, фактичний зміст правовідносин, юридичний факт, юридичні події, юридичні дії, одноразові юридичні дії, правомірні дії, правомірна поведінка, добровільна поведінка, маргінальна поведінка, юридичні акти, поступки, неправомірні дії, злочини, проступки, правова презумпція, правова фікція, правова аксіома, правова преюдиція, суб’єктивне право, юридичний обов’язок, законний інтерес, загальнорегулятивні відносини, регулятивні відносини, охоронні відносини, абсолютні правовідносини, відносні правовідносини, активні правовідносини, пасивні правовідносини, прості правовідносини, складні правовідносини, матеріальні правовідносини, процесуальні правовідносини, односторонні правовідносини, двосторонні правовідносини, договірні (диспозитивні) правовідносини, імперативні правовідносини, довготривалі правовідносини, короткотривалі правовідносини, комплексні правовідносини.

1. Біосоціальна істота, продукт і суб’єкт суспільних відносин - це:

а) істота;

б) індивід;

в) особа;

г) фізична особа;

д) людина.

2. Носієм прав та свобод людини є:

а) усі громадяни певної держави;

б) усі дієздатні особи;

в) усі фізичні особи світу;

г) усі живі істоти;

д) усі осудні особи.

3. Індивід як продукт суспільства, який має стійку систему соціально значущих рис - це:

а) істота;

б) особистість;

в) фізична особа;

г) людина;

д) особа.

4. Людина, яка має стійкий правовий зв ’язок з конкретною державою - це:

а) особистість;

б) громадянин;

в) фізична особа;

г) індивід;

д) особа.

5. Врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб’єктивні права та юридичні обоє ’язки - це:

а) право суб ’ єктність;

б) правовідносини;

в) соціальні відносини;

г) правомочність;

д) правоздатність.

6. Під структурою правовідносин слід розуміти:

а) сукупність її внутрішніх елементів і спосіб зв’язку між ними на підс­таві розподілу між учасниками даних відносин суб’єктивних прав, обов’язків і відповідальності з приводу певного соціального блага або забезпечення за­конних інтересів;

б) знання, уміння, навички і звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених власти­востей особистості;

в) внутрішню побудову права, спосіб організації та взаємодії його еле­ментів;

г) стійку єдність компонентів правової системи та сукупність усіх пря­мих і зворотних постійних зв’язків між ними, що забезпечують їй правову ці­лісність;

д) систему формалізованих прав та обов’язків індивіда з визначеною мірою реалізації через спеціальні механізми захисту.

7. Зміст правовідносин має двоякий характер, тому він розподіляється на:

а) теоретичний і фактичний зміст;

б) юридичний і практичний зміст;

в) юридичний і фактичний зміст;

г) фактичний і практичний зміст;

д) теоретичний і практичний зміст.

8. Юридичний зміст правовідносин - це:

а) вид і міра можливої поведінки суб’єкта, що забезпечується (охороня­ється, захищається) з боку держави;

б) можливість певної поведінки уповноваженого суб’єкта та необхід­ність відповідних дій або необхідність утримання від заборонених дій зо­бов’язаного суб’єкта;

в) суб’єктивні права та юридичні обов’язки;

г) необхідність утримання від заборонених дій зобов’язаного суб’єкта;

д) реальна поведінка суб’єктів.

9. Фактичний зміст правовідносин - це:

а) можливість певної поведінки уповноваженого суб’єкта;

б) необхідність утримання від заборонених дій зобов’язаного суб’єкта;

в) вид і міра можливої поведінки суб’єкта, що забезпечується (охороня­ється, захищається) з боку держави;

г) реальна поведінка суб’єктів;

д) суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

10. До структурних елементів правовідносин належать:

а) гіпотеза, диспозиція, санкція;

б) кодифікація, інкорпорація, консолідація;

в) суб’єкт, об’єкт, зміст;

г) суб’єктивна сторона, об’єкт;

д) суб’єкт, об’єктивна сторона.

11. Структурними елементами правовідносин є:

а) юридичний факт, суб’єкти, юридичні права, об’єкт;

б) деліктоздатність, суб’єкти, юридичний зміст, об’єкт;

в) юридичний факт, суб’єкти, правоздатність, об’єкт;

г) юридичний факт, суб’єкти, юридичний зміст, об’єкт;

д) юридичний факт, юридичний зміст, об’єкт, правомочність.

12. До об ’єктів правовідносин не належать:

а) матеріальні блага;

б) духовні блага;

в) особисті немайнові блага;

г) фізичні та юридичні особи;

д) послуги виробничого та невиробничого характеру

13. Учасниками правовідносин є:

а) конкретні суб’єкти права, які пов’язані між собою суб’єктивними правами та юридичними обов’язками, які закріплені у правових нормах;

б) учасники господарських відносин, які здійснюють господарську дія­льність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків);

в) орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня поса­дова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управ­лінських функцій на основі законодавства;

г) юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів;

д) посадові особи органів місцевого самоврядування, територіальні громади.

14. Індивідуальними суб’єктами правовідносин є:

а) державні органи;

б) підприємства, установи, організації;

в) посадові особи, тобто представники державної влади, які виконують організаторсько-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки;

г) громадські об’єднання (політичні партії, профспілкові організації, релігійні організації тощо);

д) особи без громадянства (апатриди) та особи, які мають подвійне громадянство (біпатриди).

15. Вид і міра можливої поведінки суб’єкта, що забезпечується (охо­роняється, захищається) з боку держави - це:

а) правосуб’єктність;

б) суб’єктивне право;

в) юридичний обов’язок;

г) юридичний факт;

д) об’єктивне право.

16. До юридичних можливостей змісту суб’єктивного права не нале­жить:

а) можливість користуватися певним соціальним благом;

б) можливість вимагати належної поведінки від зобов’язаного суб’єкта;

в) можливість самого носія суб’єктивного права діяти певним чином;

г) можливість мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки;

д) можливість звернутися до компетентних суб’єктів для охорони чи захисту суб’єктивного права і примусового забезпечення юридичного обов’язку.

17. Суб’єктивні права у конкретних правовідносинах реалізуються через:

а) правомочність уповноважених осіб;

б) виконання юридичних обов’язків, використання суб’єктивних прав, дотримання заборон;

в) конкретні правовідношення;

г) використання чи невикористання своїх суб’єктивних прав;

д) дотримання прав.

18. Правовідносини, в яких забезпечується одностороннє волевиявлення правомочної сторони - це:

а) правовідносини в підсистемі приватного права;

б) правовідносини в підсистемі публічного права;

в) комплексні правовідносини;

г) складні правовідносини;

д) прості правовідносини.

19. За галузевою ознакою правовідносини поділяють на:

а) матеріальні та процесуальні;

б) конституційні, цивільні, адміністративні;

в) договірні та управлінські;

г) адміністративні та процесуальні;

д) односторонні та багатосторонні.

20. Класифікація правовідносин за субординацією в правовому регулюванні передбачає їх поділ на:

а) активні, пасивні і змішані;

б) односторонні, двосторонні і багатосторонні;

в) абсолютні і відносні;

г) матеріальні і процесуальні;

д) договірні, управлінські і комплексні.

21. За волевиявленням сторін правовідносини поділяються на:

а) короткотривалі і довготривалі;

б) матеріальні і процесуальні;

в) абсолютні і відносні;

г) договірні, управлінські і комплексні;

д) односторонні, двосторонні і багатосторонні.

22. Видами правовідносин за ступенем визначеності суб ’єктів є:

а) матеріальні, процесуальні правовідносини;

б) між юридичною особою - суб’єктом приватного права, державним органом і між державними органами;

в) абсолютні, відносні правовідносини;

г) договірні, управлінські, комплексні правовідносини;

д) короткотривалі, довготривалі правовідносини.

23. Види правовідносин за поділом прав і обов’язків між суб’єктами поділяють на:

а) короткотривалі та довготривалі правовідносини;

б) абсолютні та відносні правовідносини;

в) односторонні, двосторонні та багатосторонні правовідносини;

г) активні, пасивні та змішані правовідносини;

д) матеріальні та процесуальні правовідносини.

24. Посадові особи, як вид суб ’єктів правовідносин - це:

а) представники влади, особи, які виконують організаторсько- розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки;

б) народ, нація, населення, територіальні громади;

в) громадяни, іноземці, особи із подвійним громадянством, особи без громадянства;

г) держава, органи держави, громадські об’єднання, трудові колективи, органи місцевого самоврядування, юридичні особи;

д) індивіди, організації або спільності, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин.

25. До соціальних організацій, як виду суб’єктів правовідносин нале­жать:

а) індивіди, організації або спільності, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин;

б) громадяни, іноземці, особи із подвійним громадянством, особи без громадянства;

в) держава, органи держави, громадські об’єднання, трудові колективи, органи місцевого самоврядування, юридичні особи;

г) народ, нація, населення, територіальні громади;

д) представники влади, особи, які виконують організаторсько- розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки.

26. До соціальних спільнот, як виду суб’єктів правовідносин належать:

а) громадяни, іноземці, особи із подвійним громадянством, особи без громадянства;

б) представники влади, особи, які виконують організаторсько- розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки;

в) держава, органи держави, громадські об’єднання, трудові колективи, органи місцевого самоврядування, юридичні особи;

г) народ, нація, населення, територіальні громади;

д) індивіди, організації або спільності, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин.

27. Правовідносини за строком дії класифікують на:

а) матеріальні і процесуальні правовідносини;

б) короткотривалі і довготривалі правовідносини ;

в) односторонні, двосторонні і багатосторонні правовідносини;

г) активні, пасивні і змішані правовідносини;

д) абсолютні і відносні правовідносини.

28. Галузева правоздатність - це:

а) здатність, що пов’язана з певними особливостями суб’єкта або така, що потребує спеціальних знань і навичок,

б) здатність особи чи організації набувати права в тій чи іншій галузі права;

в) здатність особи своїми діями набувати та самостійно здійснювати суб’єктивні права і виконувати юридичні обов’язки;

г) правоздатність, яка виникає за загальним правилом з 16 років;

д) правоздатність юридичних осіб.

29. Суб’єкт правовідносин, у якого деліктоздатність виникає з досягненням певного віку - це:

а) фізична особа;

б) підприємство;

в) установа;

г) неурядова організація;

д) соціальна спільність.

30. Особа, яка може виступати суб’єктом правовідносин в широкому розумінні? - це\

а) громадянин України;

б) офіційно уповноважена особа, наділена відповідною компетенцією;

в) фізична особа;

г) особа, наділена правосуб’єктністю;

д) правоздатна особа.

31. З урахуванням змісту вчинку правова поведінка поділяється на:

а) конституційну та цивільну;

б) правомірну та протиправну;

в) договірну та управлінську;

г) відносну та уповноважену;

д) імперативну та диспозитивну

32. До ознак правомірної поведінки не відноситься:

а) відповідає вимогам правових норм, тобто особа діє правомірно, якщо вона точно дотримується правових приписів;

б) має свідомовольовий характер, тобто проявляється як дія або бездія­льність;

в) гарантується і охороняється державою, включаючи заходи держав­ного примусу;

г) є соціально корисною поведінкою, тобто вона є бажаною та об’єктивно необхідною для нормального функціонування і розвитку суспіль­ства;

д) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нор­мам права, чиниться всупереч праву.

33. Динамічна ознака правомірної поведінки полягає:

а) в активності суб’єктів, у здатності підтримувати конструктивні відносини у всіх сферах життя суспільства;

б) в тому, що правова поведінка перебуває під контролем свідомості і волі особи;

в) в тому, що тільки конкретний свідомо-вольовий вчинок (дія або без­діяльність) суб’єкта права у сфері правового регулювання будь-яких відно­син може оцінюватися з точки зору права як правомірний чи неправомірний вчинок;

г) в наявності певних юридичних засобів регламентації правової поведінки, її зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) властивостях, передбачених нормами права;

д) в механізмі правового регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, у яких здійснюються права й обов’язки, реалізуються заходи відповідальності.

34. Основними рисами правової поведінки є:

а) соціально корисний характер правової поведінки;

б) здатність викликати юридичні наслідки;

в) є результатом свідомої вольової діяльності людини;

г) забезпечується можливістю застосування державного примусу;

д) формується відповідно до розвитку громадянського суспільства.

35. Добровільна поведінка визначається як:

а) поведінка, що контролюється свідомістю і волею особи;

б) спирається на ціннісні і прагматичні мотиви у відповідності з права­ми та законними інтересами суб’єктів;

в) визначається змістом її мотивів, суб’єктивною стороною вчинка;

г) формується відповідно до динаміки розвитку громадянського суспільства і спирається на державні гарантії її здійснення;

д) пов’язана із встановленими правилами поведінки.

36. Маргінальна поведінка характеризується:

а) високим ступенем активності, відповідальності, правосвідомості, внутрішньою переконливістю суб’єктів права у необхідності виконувати ви­моги правових норм;

б) тим що суб’єктам права притаманна готовність до протиправних дій у разі зниження нагляду і контролю за їх поведінкою, але переступити межу між правомірною та неправомірною поведінкою їм не дозволяє страх перед можливістю застосування юридичної відповідальності;

в) тим, що необхідність виконання вимог правових норм у суб’єктів права стала звичкою, яка не вимагає від них додаткових витрат і зусиль;

г) низьким ступенем соціальної активності суб’єктів права, їх присто­сованістю до зовнішніх обставин, відсутністю власної позиції, прагнення не відрізнятися від інших суб’єктів, а робити так, як роблять інші;

д) поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.

37. Правовідносини, що виникають із фактів правомірної поведінки суб ’єкта можна поділити на:

а) регулятивні правовідносини;

б) охоронні правовідносини;

в) змішані правовідносини;

г) абсолютні правовідносини;

д) неабсолютні правовідносини.

38. З фактів неправомірної поведінки суб’єкта виникають:

а) регулятивні правовідносини;

б) охоронні правовідносини;

в) змішані правовідносини;

г) абсолютні правовідносини;

д) неабсолютні правовідносини.

39. Зміст суб’єктивного права виражається через правомочність:

а) здійснювати певні дії або утриматися від них;

б) реагувати на законні вимоги правомочної сторони їх виконанням;

в) вимагати відповідної поведінки від правозобов’язаної особи;

г) нести юридичну відповідальність;

д) не заважати правомочній стороні користуватися благом, яке вона отримала по праву.

40. Складова частина змісту суб’єктивного права, що являє собою конкретну юридичну можливість, яка надається правосуб’єктній особі, з метою задоволення її інтересів - це:

а) право суб ’ єктність;

б) дієздатність;

в) деліктоздатність;

г) правомочність;

д) правоздатність.

41. Забезпечена законом можливість особи вимагати від іншої особи вчинити ті чи інші дії або утриматися від них-це:

а) законний інтерес;

б) правомочність на власні дії;

в) правомочність на чужі дії;

г) правомочність;

д) правомочність наказу.

42. Правомочність складається з таких елементів:

а) суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона, об’єктивна сторона;

б) правоздатності, дієздатності та деліктоздатності;

в) можливість звертатися до компетентних державних органів про за­стосування державного примусу в разі невиконання контрагентом своїх обов’язків; право на особисті дії уповноваженої особи; можливість вимагати певну поведінку від зобов’язаної особи, тобто право на сторонні дії;

г) диспозиції, санкції, гіпотези;

д) законного інтересу, дієздатності та деліктоздатності.

43. Носія суб ’єктивного права називають:

а) правомочним суб’єктом;

б) правозобов’язаним суб’єктом;

в) державним службовцем;

г) посадовою особою;

д) дієздатним суб’єктом.

44. Правоздатність, дієздатність та деліктоздатність у сукупності складають:

а) правосуб’єктність;

б) юридичний факт;

в) юридичний обов’язок;

г) суб’єктивне право;

д) об’єктивне право.

45. Юридичний факт, виникнення і розвиток якого не залежать від волі суб ’єктів права має назву:

а) дія;

б) подія;

в) акт;

г) наказ;

д) форс-мажор.

46. Назвіть юридичний факт, що є подією:

а) рішення суду;

б) підпал, що призвів до загибелі чужого майна;

в) стихійне лихо, що призвело до загибелі застрахованого майна;

г) укладання договору;

д) правопорушення.

47. Події за характером їх дії у часі класифікують на:

а) одноразові та безперервні дії;

б) постійні та тимчасові дії;

в) періодичні та постійні дії;

г) складні та прості дії;

д) умовні та постійні дії.

48. Юридичні факти характеризуються такою ознакою:

а) характеризуються колективністю та загальністю;

б) є підставою для настання юридичних наслідків;

в) не пов’язані з суспільством;

г) обумовлені моральними норами;

д) відображаються в почуттях.

49. За тривалістю дії юридичні факти бувають:

а) прості, складні;

б) одноразові, триваючі;

в) стихійні та техногенні;

г) активні та звичайні;

д) не має правильної відповіді.

50. Обмежити особу в дієздатності або визнати її недієздатною може:

а) лише суд у випадках, визначених законодавством;

б) прокурор;

в) органи місцевого самоврядування;

г) фінансово-кредитна організація;

д) сільський голова.

51. Правосуб’єктність складається з:

а) правоздатності, дієздатності та деліктоздатності;

б) правоздатності та деліктоздатності;

в) правоздатності, правомочності та деліктоздатності;

г) законного інтересу, дієздатності та деліктоздатності;

д) законного інтересу, дієздатності та правомочності.

52. Сукупність прав та обов’язків суб’єкта правовідносин, фактичне володіння якими може наступити лише за відомих умов юридичних фактів - це:

а) загальна правосуб’єктність;

б) спеціальна правосуб’єктність;

в) галузева правосуб’єктність;

г) міжгалузева правосуб’єктність;

д) індивідуальна правосуб’єктність.

53. Передбачена нормами права можливість суб’єкта мати права і нести обоє ’язки - це:

а) юридичний факт;

б) правоздатність;

в) об’єктивне право;

г) правопорушення;

д) юридичний обов’язок.

54. Фізичні особи набувають правоздатності:

а) з моменту народження;

б) з моменту отримання паспорта;

в) з 16 років;

г) з 18 років;

д) з 14 років.

55. Здатність бути учасником правовідносин, що виникають у зв ’язку із зайняттям певних посад - це:

а) обмежена правоздатність;

б) повна правоздатність;

в) спеціальна правоздатність;

г) часткова правоздатність;

д) загальна правоздатність.

56. Передбачена нормами права можливість суб’єкта своїми діями набувати та здійснювати права і обоє язки - це:

а) правоздатність;

б) деліктоздатність;

в) дієздатність;

г) часткова дієздатність;

д) обмежена дієздатність.

57. Фізичні особи у віці до 14 років наділені:

а) обмеженою дієздатністю;

б) частковою дієздатністю;

в) частковою правосуб’єктністю;

г) неповною дієздатністю;

д) частковою правоздатністю.

58. Вид дієздатності, що настає з 18 років-це:

а) галузева дієздатність;

б) повна дієздатність;

в) загальна дієздатність;

г) часткова дієздатність;

д) неповна дієздатність.

59. Вид дієздатності, що настає з моменту укладання шлюбу у віці до 18 років - це:

а) галузева дієздатність;

б) повна дієздатність;

в) загальна дієздатність;

г) часткова дієздатність;

д) неповна дієздатність.

60. Юридичною особою є:

а) працівник державного нотаріату;

б) підприємство;

в) особа, яка має вищу юридичну освіту;

г) особа, яка працює в правоохоронних органах;

д) особа, яка досягла повноліття.

61. Правосуб’єкність юридичної особи обумовлена:

а) досягненням певного віку;

б) реєстрацією шлюбу;

в) укладенням трудового договору;

г) реєстрацією та одержанням свідоцтва про державну реєстрацією;

д) формуванням статутних документів.

62. Юридичний обов’язок -це:

а) вид і міра необхідної поведінки, яка встановлена законом;

б) фактичний склад суспільних відносин, який опосередковується нормами права;

в) суб’єктивні права сторін;

г) гарантована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки особи, яка належить суб’єкту незалежно від того, перебуває він у правових відносинах з іншими суб’єктами чи ні;

д) надання особі певних правових можливостей.

63. До конституційного обоє ’язку за Основним Законом України нале­жить:

а) заподіяння шкоди природі та культурній спадщині;

б) несплата податків і зборів у порядку і розміру, встановленого зако­ном;

в) ухиляння від додержання Конституції та законів України;

г) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України;

д) посягання на права і свободи, честь і гідність інших людей.

64. Зміст юридичного обов’язку виражається через таку юридичну вимогу до правозобов ’язаної сторони:

а) здійснювати певні дії або утриматися від них;

б) реагувати на законні вимоги правомочної сторони їх виконанням;

в) нести юридичну відповідальність;

г) право звертатися за підтримкою і захистом держави у разі порушен­ня суб’єктивного права з боку зобов’язаної особи;

д) не заважати у правомочній стороні користуватися благом, яке вона отримала по праву.

65. Залежно від того, який вид поведінки передбачений диспозицією правової норми, юридичні обов’язки поділяються на:

а) активні та пасивні;

б) регулятивні та охоронні;

в) прості та складні;

г) матеріальні та процесуальні;

д) правостворюючі, правозмінюючі.

66. Простий юридичний дозвіл, що закріплений в законі або випливає з його змісту та виражається в можливостях суб ’єкта права користуватися конкретним соціальним благом - це:

а) законний інтерес;

б) суб’єктивне право;

в) юридичний обов’язок;

г) юридичне право;

д) особисте право.

67. До ознак законного інтересу належить:

а) відповідність принципу «дозволено все, що прямо передбачено законом»;

б) спрямованість на задоволення потреб, що суперечать суспільним відносинам;

в) можливість суб’єкта користуватися конкретним соціальним благом;

г) заборона звертатися по захист до компетентних органів держави чи до громадських організацій;

д) має інший обов’язок, який би забезпечував виконання попереднього

68. Спільною ознакою законного інтересу і суб ’єктивного права є:

а) накладання правової заборони;

б) індивідуально визначений характер, оскільки в законодавстві є вказі­вка діяти певним чином;

в) високий ступінь матеріальної забезпеченості;

г) відсутність державного гарантування;

д) імперативний характер.

69. Виключення заперечення юридичної вірогідності у разі доведеного факту - це:

а) правова преюдиція;

б) правова колізія;

в) правова аксіома;

г) правова фікція;

д) правова презумпція.

70. Самоочевидна істина, яка не вимагає доказів і одержує закріплення в нормах права - це:

а) правова преюдиція;

б) правова колізія;

в) правова аксіома;

г) правова фікція;

д) правова презумпція.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с.. 2018

Еще по теме ТЕМА 14. ПРАВОВІДНОСИНИ:

  1. Тема: Ответственность по Административному праву.
  2. Тема: Субъекты административного права
  3. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  4. Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О НЕСОСТОЯТЕЛЬНОСТИ (БАНКРОТСТВЕ)
  5. Тема: ОСОБЕННОСТИ БАНКРОТСТВА ОТДЕЛЬНЫХ КАТЕГОРИЙ ДОЛЖНИКОВ
  6. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ АПЕЛЛЯЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  7. З а н я т и е 4 Тема: СУДЕБНОЕ РАЗБИРАТЕЛЬСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ ПЕРВОЙ ИНСТАНЦИИ
  8. Занятие 5 Тема: ОБЕСПЕЧИТЕЛЬНЫЕ МЕРЫ. ПРИМИРИТЕЛЬНЫЕ ПРОЦЕДУРЫ В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ
  9. Тема: Органы Федеральной службы безопасности РФ в системе гос. органов РФ
  10. Тема: Компетенция органов как важнейший элемент их правового статуса
  11. З а н я т и е 7 Тема: КОРПОРАТИВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО. РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О ЗАЩИТЕ ПРАВ И ЗАКОННЫХ ИНТЕРЕСОВ ГРУППЫ ЛИЦ
  12. Тема: АРБИТРАЖНЫЕ СУДЫ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ. КОМПЕТЕНЦИЯ АРБИТРАЖНЫХ СУДОВ
  13. Занятие 2 Тема: ВОЗБУЖДЕНИЕ ДЕЛА В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ. ПОДГОТОВКА ДЕЛА К СУДЕБНОМУ РАЗБИРАТЕЛЬСТВУ
  14. Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ В ПОРЯДКЕ УПРОЩЕН­НОГО ПРОИЗВОДСТВА. ПРИКАЗНОЕ ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ