<<
>>

ТЕМА 22. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Поняття, особливості та предмет регулювання суспільних відносин. Спів­відношення правового регулювання та правового впливу.

Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим: по­няття та особливості.

Класифікація правового регулювання за різними критеріями. Місце різно­видів правового регулювання в юридичній регламентації суспільних відносин.

Механізм правового регулювання суспільних відносин: поняття, склад та структура. Стадії механізму правового регулювання.

Ефективність правового регулювання: поняття та значення. Чинники, які визначають ефективність правового регулювання.

На сьогодні серед науковців відсутня єдність позицій стосовно визна­чення сутності й поняття правового регулювання. Наразі загальноприйняти­ми вважаються два основних підходи до розуміння сутності вищевказаного правового явища: широкий, за якого до компонентного складу правового ре­гулювання належать усі форми впливу на свідомість і поведінку суб’єктів права, тобто передбачається застосування всіх нормативних та індивідуаль­них юридичних засобів для упорядкування суспільних відносин; вузький, за якого упорядкування суспільних відносин здійснюється за допомогою засто­сування виключно нормативних юридичних засобів, тобто механізму право­вого регулювання.

Правове регулювання є складовою соціального регулювання, що харак­теризує спеціально-юридичний вплив права на поведінку й діяльність суб’єктів. У результаті чого формується юридична основа, визначаються напрями організації поведінки адресатів. Зрозуміло, правове регулювання відрізняється за своїм змістом і характером від інших його видів. Воно не є матеріальним, а здійснюється через свідомість і волю суб’єктів права, за до­помогою особливих засобів, які впливають на них, формуючи їх право­свідомість.

Предметом правового регулювання є такі суспільні відносини, упорядку­вання яких можливо і водночас доречно саме за допомогою юридичних за­собів, адже право є універсальним соціальним регулятором, проте не єдиним і не всеохопл юючим.

Ознаки правового регулювання:

є різновидом соціального регулювання;

здійснюється із використанням різноманітних юридичних засобів - інструментів, за допомогою яких задовольняються інтереси суб’єктів права, за­безпечується досягнення соціально корисних цілей (норм права, нормативно- правових актів, актів застосування права, актів реалізації прав та обов’язків, за­борони, дозволянь, зобов’язань та ін.);

поширюється не на всі суспільні відносини, а лише на ті, що входять до предмета правового регулювання (тобто на суспільні відносини, які можуть бути упорядковані юридичними засобами і об’єктивно потребують такого упо­рядкування);

є тривалим процесом, який може бути розділений на кілька відносно самостійних етапів (стадій).

Спосіб правового регулювання - це засіб регламентації поведінки суб’єктів права шляхом надання їм прав та/або покладання на них обов’язків.

Видами способів правового регулювання є:

юридичне дозволяння, яке полягає у визнанні за особою суб’єктивного права, тобто можливості реалізації певного варіанта своєї по­ведінки - здійснення юридично значущих дій або утримання від них;

юридичне зобов ’язання, яке виявляється у покладенні на особу юри­дичного обов’язку активного типу, що спонукає її до здійснення певних юри­дично значущих дій;

юридична заборона, яка встановлюється шляхом покладення на осо­бу юридичного обов’язку пасивного типу, відповідно до якого вона має утри­муватися від певних юридично значущих дій.

Комбінації способів правового регулювання характеризують певну спря­мованість впливу права на суспільні відносини, визначають типи правового ре­гулювання.

Тип правового регулювання - це характеристика загальної спрямованості впливу права на суспільні відносини залежно від того, який із способів право­вого регулювання лежить в його основі - дозволяння чи заборона.

Загальнодозволенний тип правового регулювання заснований на поєдна­нні загального юридичного дозволяння у формі визнання права зі встановлен­ням окремих обмежень (виключень) за допомогою юридичних заборон.

Він є відображенням принципу «дозволено все, крім того, що прямо не заборонено нормами права». Загальнодозволенне регулювання надає особі право обрати будь-яку поведінку, крім тієї, щодо якої нормою права встановлено заборону.

Спеціальнодозволенний, або дозвільний тип правового регулювання зас­нований на поєднанні загальної юридичної заборони зі спеціальним юридич­ним дозволянням. Цей тип надає особі право тільки на ту поведінку, що прямо передбачена нормами права, і відповідно забороняє поведінку, що нормами права прямо не визначена - «заборонено все, крім того, що прямо дозволено нормами права».

Домінування загальнодозволенного або, навпаки, дозвільного типу право­вого регулювання зумовлюється впливом різних чинників: історичних тра­дицій, рівня культури, характеру правової системи тощо. Однак головним чин­ником є особливості відносин, що регулюються правом. Так, для більшості приватноправових відносин характерним є перевага загальнодозволенного ре­гулювання, яке встановлюється для фізичних та юридичних осіб, а для публічних - дозвільного.

Метод правового регулювання - це підхід до впорядкування певної сфери суспільних відносин, що зумовлює використання того чи іншого комплексу юридичних засобів.

До основних методів правового регулювання відносять:

> імперативний метод - передбачає впорядкування поведінки суб’єктів суспільних відносин шляхом її категоричної та докладної регламен­тації юридичними правилами, неможливість установлення цими суб’єктами інших правил поведінки на власний розсуд. Він є характерним насамперед для публічного права, оскільки ґрунтується на підпорядкуванні одних суб’єктів відносин іншим, не припускає ні вибору суб’єктами варіантів поведінки, не пе­редбачених юридичними правилами, ні можливості врегулювання відносин суб’єктами за їхнім розсудом;

> диспозитивний метод - передбачає впорядкування поведінки суб’єктів правових відносин шляхом установлення трьох типів юридичних правил: а) правил, що встановлюють межі дозволеної поведінки суб’єктів;

б) субсидіарних правил, тобто таких, що застосовуються лише в разі, якщо суб’єкти самостійно не встановили для впорядкування відносин між собою інші правила (не спромоглися, не забажали або забули їх установити); в) пра­вил, що закріплюють принципи правового регулювання певної сфери суспіль­них відносин.

Диспозитивний метод передбачає вільну саморегуляцію суб’єктами їхньої поведінки на основі принципів права, встановлює тільки межі та процедури такої саморегуляції.

Крім наведених основних, у правовому регулюванні використовуються також допоміжні (субсидіарні) методи, найпоширенішими серед яких є реко­мендаційний і заохочувальний.

Рекомендаційний метод правового регулювання передбачає впорядку­вання суспільних відносин шляхом надання вказівок, що не мають обов’язкової юридичної сили, стосовно найбільш прийнятної для суспільства, ефективної поведінки. При цьому суб’єктам не забороняється обрати інший варіант по­ведінки або використати варіант, рекомендований вказівкою, частково.

Заохочувальний метод правового регулювання передбачає створення умов, за яких вибір суб’єктом певного варіанта юридично значущої поведінки надає йому додаткових матеріальних або нематеріальних благ.

Як правило, різні сфери суспільних відносин потребують різних методів, способів і типів правового регулювання. Особливості регламентації певної відокремленої сфери суспільних відносин за допомогою специфічної сукуп­ності юридичних засобів охоплюються терміном «правовий режим».

Це співвідношення визначається різним ступенем домінування одних і допоміжної ролі інших методів, способів та типів правового регулювання, є вираженням ступеня жорсткості регулювання, наявності певних обмежень і пільг, меж правової самостійності суб’єктів.

Правовий режим - це особливий порядок правового регулювання певної сфери суспільних відносин, який забезпечується шляхом специфічного поєд­нання та співвідношення його методів, способів і типів.

Складність і неоднорідність правового регулювання визначають різно­манітність його видів, що класифікуються за низкою критеріїв.

Залежно від характеру правил, за допомогою яких здійснюється регулю­вання, розрізняють:

нормативне правове регулювання, що здійснюється за допомогою норм права - правил загального характеру, які характеризуються непер- соніфікованістю і невичерпністю і закріплюються в нормативно-правових ак­тах та інших джерелах права;

індивідуальне (ненормативне) правове регулювання, що здійснюється за допомогою індивідуальних правил, які зазвичай є персоніфіко­ваними і вичерпними і закріплюються в актах правозастосування, договорах та ін.

Залежно від характеру розподілу регулятивної компетенції виділяють: централізоване правове регулювання, коли регулятивні повнова­ження належать центральним органам державної влади;

децентралізоване правове регулювання, яке передбачає здійснення регулятивних повноважень місцевими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами права.

Залежно від порядку формування юридичних засобів виділяють: субординаційне правове регулювання, яке має односторонній харак­тер і не передбачає узгодження правил з їх адресатами;

координаційне правове регулювання, яке має двосторонній або бага­тосторонній характер і полягає у встановленні відповідних юридичних правил шляхом досягнення згоди адресатів таких правил.

Залежно від участі адресата правил в правовому регулюванні розрізняють: гетерономне правове регулювання, яке передбачає встановлення правил для адресата зовні, тобто іншим суб’єктом права;

автономне правове регулювання, яке передбачає встановлення пра­вил самим адресатом правил.

Механізм правового регулювання - це спосіб функціонування єдиної си­стеми правого регулювання, який розкривається через взаємозв’язки між її складовими елементами.

Механізм правового регулювання характеризується певними особливо­стями'.

є складовою соціального регулювання;

є певною системою взаємодіючих між собою елементів, серед яких виділяють правові засоби (норми, суб’єктивні права та юридичні обов’язки тощо), способи (дозволи, заборони і зобов’язання) та форми (дотримання, ви­конання і використання);

забезпечує регулювання суспільних відносин, тобто є динамічною частиною правової системи;

має цілеспрямований та результативний характер.

До елементів механізму правового регулювання належать:

• юридичні норми;

• нормативно-правові акти;

• акти офіційного тлумачення;

• юридичні факти;

• правовідносини;

• акти правореалізації;

• правосвідомість та режим законності та правопорядку, який впро­ваджується в результаті досягнення цілей правового регулювання.

Обоє ’язковими стадіями правового регулювання є:

> стадія формування об’єктивного права, на якій здійснюється юри­дична регламентація суспільних відносин, відбувається закріплення в норма­тивно-правових актах та інших джерелах права норм та принципів права;

> стадія виникнення суб’єктивного права, на якій в учасників сус­пільних відносин констатується наявність суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, а їхні відносини стають правовими;

> стадія реалізації права, на якій відбувається фактичне втілення норм у правомірній поведінці суб’єктів.

Факультативною стадією правового регулювання є стадія застосування права. На цій стадії здійснюється залучення суб’єктів владних повноважень у разі неможливості самостійної реалізації учасниками суспільних відносин їхніх прав, виникнення спорів та ін.;

Держава гарантує єдність, системність, результативність та загальну ефек­тивність правового регулювання. Зокрема, держава встановлює загальні засади правового регулювання, здійснює нормотворчість та правозастосування, розв’язання конфліктів між суб’єктами права.

Усі елементи правового регулювання є взаємообумовленими і становлять механізм правового регулювання, тобто логічно узгоджену, динамічну систему уніфікованих юридичних засобів, необхідну й достатню для забезпечення ре­зультативного правового регулювання суспільних відносин. Повнота та дієвість такого механізму є необхідною й достатньою умовою ефективного правового регулювання.

Ефективність правового регулювання - це його спроможність приводи­ти до максимально можливих позитивних результатів за рахунок обгрунтова­них, розумних і доцільних витрат та обмежень. Вона визначається двома по­казниками. З одного боку, ефективність вираховується як співвідношення між реальними і запланованими результатами правового регулювання, а з другого - як відношення досягнутого результату регулювання до понесених при цьому витрат і докладених зусиль.

Отже, правове регулювання є специфічною системою нормативного впли­ву на суспільно значущі, свідомо-вольові, повторні та стійкі суспільні відноси­ни з метою їх упорядкування, яка реалізується через визначення базових скла­дових зазначених відносин і з використанням спеціальних юридичних засобів. Для забезпечення стабільності системи правового регулювання необхідно за­безпечити здійснення її функціонування відповідно до чітко визначених прин­ципів правового регулювання; використання оптимально підібраного з урахуванням специфіки суспільних відносин методу правового регулювання; наявність реально та ефективно діючих механізмів роботи елементів правового регулювання.

Ключові поняття:

нормативне регулювання, соціальне регулювання, ознаки соціального ре­гулювання, правове регулювання суспільних відносин, ознаки правового регулю­вання суспільних відносин, мета правового регулювання суспільних відносин, предмет правового регулювання суспільних відносин, правовий вплив, сфера правового регулювання, межі правового регулювання, метод правового регулю­вання, імперативний метод правового регулювання, диспозитивний метод правового регулювання, допоміжні (субсидіарні) методи правового регулюван­ня, заохочувальний метод правового регулювання, рекомендаційний метод пра­вового регулювання, способи правового регулювання, тип правового регулюван­ня суспільних відносин, режим правового регулювання суспільних відносин, но­рмативне правове регулювання, законодавче регулювання, підзаконне регулю­вання, піднормативне правове регулювання, правозастосовне регулювання, до­говірне регулювання, нормативне правове регулювання, індивідуальне (ненор­мативне) правове регулювання, централізоване правове регулювання, децент­ралізоване правове регулювання, субординаційне правове регулювання, автоно­мне правове регулювання, координаційне правове регулювання, механізм право­вого регулювання, елементи механізму правового регулювання, стадії механіз­му правового регулювання, факультативна стадія механізму правового регу­лювання, ефективність механізму правового регулювання суспільних відносин, дозволи, заборони, зобов ’язання, заборони, заохочення, рекомендації, покаран­ня, пільги, правові привілеї.

1. З латинської «regulo» - це:

а) правило;

б) упорядкування;

в) установа;

г) порядок;

д) інститут.

2. Правове регулювання - це:

а) сукупність умов і засобів, безпосередньо спрямованих на забезпечення режиму законності і правопорядку;

б) режим правомірної діяльності органів держави, який знаходить свій прояв у прийнятті правових законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також у їх неухильному додержанні;

в) здійснюваний за допомогою юридичних засобів процес упорядкування суспільних відносин з метою забезпечення певної сукупності соціальних інте­ресів, які вимагають правового гарантування;

г) сукупність первинних засобів правового впливу на поведінку людей, пов’язаних з наділенням їх суб’єктивними юридичними правами або покла­данням на них суб’єктивних юридичних обов’язків;

д) усі форми та напрями дії права на свідомість та поведінку людей.

3. Визначте, на яке коло суспільних відносин має поширюватися правове регулювання:

а) на всі суспільні відносини;

б) на всі суспільні відносини, крім тих, що регулюються іншими соціа­льними регуляторами (мораллю, релігією тощо);

в) на всі суспільні відносини, що входять до предмета правового регу­лювання;

г) на всі суспільні відносини, що входять до предмета правового регу­лювання, крім тих, щодо регулювання яких наявні прогалини в праві;

д) на суспільні відносини, що визначені законодавством.

4. Предметом правового регулювання є:

а) юридичні наслідки;

б) сторони договору;

в) об’єктивна сторона;

г) суспільні відносини;

д) суб’єктивна сторона.

5. Загальність правового регулювання полягає в:

а) співіснуванні в межах однієї людської спільноти водночас декількох відносно незалежних (а іноді і конкуруючих поміж собою) систем мораль­них, релігійних, звичаєвих, корпоративних, професійних норм;

б) урахуванні при реалізації правових норм тільки тих соціальних фак­тів, що передбачені у праві, і навпаки — в ігноруванні всіх інших не відо­бражених у ньому фактичних обставин;

в) охопленні ним з більшості питань, що визначаються правом, усіх чле­нів та всієї території відповідного державного утворення;

г) моністичності, тобто неможливості одночасного функціонування в певному державно організованому суспільстві одразу декількох не узгодже­них поміж собою систем правової регуляції;

д) узгодженості дії та взаємну підтримку залучених до нього правових явищ.

6. Єдність правового регулювання полягає в:

а) охопленні ним з більшості питань, що визначаються правом, усіх чле­нів та всієї території відповідного державного утворення;

б) співіснуванні в межах однієї людської спільноти водночас декількох відносно незалежних (а іноді і конкуруючих поміж собою) систем мораль­них, релігійних, звичаєвих, корпоративних, професійних норм;

в) урахуванні при реалізації правових норм тільки тих соціальних фак­тів, що передбачені у праві, і навпаки — в ігноруванні всіх інших не відо­бражених у ньому фактичних обставин;

г) моністичності, тобто неможливості одночасного функціонування в певному державно організованому суспільстві одразу декількох не узгодже­них поміж собою систем правової регуляції;

д) узгодженості дії та взаємну підтримку залучених до нього правових явищ.

7. Правове регулювання поширюється на:

а) всі стосунки між людьми;

б) лише ті суспільні відносини, що утворюють його предмет;

в) не на всі стосунки між людьми, а тільки на суспільні відносини між ни­ми;

г) суспільні відносини, що утворюють його структуру;

д) систему суспільних відносин та право, яке не може справляти свій ре­гулятивний вплив інакше як через людей, безпосередньо діючи на їх свідо­мість.

8. Процес впливу права на громадське життя, свідомість і поведінку лю­дей за допомогою як правових, так і неправових засобів - це:

а) правове регулювання;

б) правовий вплив;

в) межі правового регулювання;

г) засоби правового регулювання;

д) режим правового регулювання.

9. Співвідношення понять «правовий вплив» і «правове регулювання» розг­лядається таким чином:

а) правове регулювання включає в себе й інші способи правового впливу, тому є більш широким поняттям;

б) правове регулювання є лише однією з форм впливу права на суспільні відносини;

в) правовий вплив і правове регулювання є самостійними елементами ме­ханізму реалізації права;

г) правовий вплив і правове регулювання є тотожним оскільки використо­вуються для позначення одного й того явища;

д) це самостійні поняття, не перебувають у зв’язку між собою.

10. Правове регулювання, правовий вплив та правове забезпечення спів­відносяться таким чином:

а) правове регулювання включає правовий вплив і правове забезпечення;

б) правовий вплив включає правове регулювання і правове забезпечен­ня;

в) правове регулювання є частиною правового впливу, який виступає ча­стиною правового забезпечення;

г) правове забезпечення включає правовий вплив, а правове регулюван­ня є відокремленим від них поняттям;

д) правове регулювання та правовий вплив як синоніми входять до пра­вового забезпечення.

11. Визначте, що відноситься до ознак правового регулювання:

а) може здійснюватися й через окремі юридичні засоби (наприклад, тіль­ки через норми права);

б) не завжди є обов'язковим та припускає застосування примусових за­ходів впливу;

в) поширюється виключно на суб'єктів права, тобто осіб, для яких пра­вові норми встановлюють певні юридичні права і обов'язки;

г) охоплює як передбачувані, так і не плановані наслідки дії права;

д) має своїм об'єктом не тільки поведінку людини, а й її свідомість.

12. Метод правового регулювання - це:

а) сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на од­норідні суспільні відносини;

б) основні напрями правового впливу на суспільні відносини;

в) основні вимоги, які пред’являються до учасників суспільних відносин;

г) основні напрями діяльності держави по виконанню суспільних задач;

д) однорідні суспільні відносини, що регулюються нормами права.

13. Основний метод правового регулювання суспільних відносин:

а) заохочувальний;

б) рекомендаційний;

в) факультативний;

г) допоміжний;

д) диспозитивний.

14. Порядок встановлення прав і обов'язків суб'єктів права; ступінь ви­значеності наданих прав і «автономності» дій суб'єктів; взаємини суб'єктів правовідносин; наявність чи відсутність конкретного юридичного зв'язку між суб'єктами прав і обов'язків; шляхи і засоби забезпечення встановлених суб'єктивних прав і юридичних обов'язків - це:

а) складові елементи механізму правового регулювання;

б) способи правового регулювання;

в) засоби правового регулювання;

г) складові елементи суспільних відносин;

д) складові елементи методу правового регулювання.

15. Особливу роль у правовому регулюванні суспільних відносин відіграє:

а) правова культура;

б) правова свідомість;

в) правове виховання;

г) стан законності у суспільстві;

д) прийняття нормативно-правових актів.

16. Первинними засобами правового впливу на поведінку людей, пов’язані з наділенням їх суб’єктивними юридичними правами або покладанням на них суб ’єктивних юридичних обоє ’язків є:

а) методи правового регулювання;

б) напрями правового регулювання;

в) способи правового регулювання;

г) особливості правового регулювання;

д) види правового регулювання.

17. Способи правового регулювання поділяються на:

а) загальні та спеціальні;

б) основні та допоміжні;

в) зовнішні та внутрішні;

г) децентралізовані та недецентралізовані;

д) імперативні та диспозитивні.

18. До основних способів правового регулювання належать:

а) дозволи та зобов’язання;

б) заборони та заохочення;

в) рекомендації та заборони;

г) покарання та зобов’язання;

д) пільги та заохочення.

19. Допоміжними способами правового регулювання є:

а) заохочення та дозволи;

б) покарання та зобов’язання;

в) пільги та заборони;

г) покарання та пільги;

д) заборони та заохочення.

20. Способом правового регулювання, що полягає у наданні особі права на власні активні дії чи бездіяльність та наділяє особу суб ’єктивними правами є:

а) пільга;

б) зобов’язання;

в) дозвіл;

г) покарання;

д) заохочення.

21. Покладення на особу обов’язку певної активної поведінки здійснюєть­ся за допомогою:

а) покарання;

б) рекомендації;

в) дозволу;

г) заборон;

д) зобов’язання.

22. Заборона як спосіб правового регулювання полягає у:

а) юридичній пропозиції особі обрати оптимальний варіант поведінки;

б) юридичному осуді винної, протиправної поведінки, що виражається в негативній оцінці правопорушення й особи, котра його вчинила; є одним із ви­дів обмежень у праві;

в) правомірному полегшенні становища суб’єкта права через і надання будь-яких переваг або часткового звільнення від виконання встановлених зага­льних правил і обов’язків;

г) покладенні на особу обов’язку певної пасивної поведінки, утримання від вчинення дій деякого роду під загрозою настання відповідальності; резуль­тати заборон - юридичні обов’язки пасивного типу;

д) спеціальних правових пільгах, встановлених для конкретних суб’єктів вищого ешелону влади як необхідних для повного і якісного здійснення ними обов’язків.

23. Дозвіл як один із способів правового регулювання полягає у:

а) наданні особі через визнання за нею відповідного суб'єктивного юри­дичного права можливості реалізації певного варіанту своєї поведінки;

б) покладенні на учасників регламентованих правом суспільних відно­син суб'єктивного юридичного обов'язку активного типу, що спонукає його носіїв до дій, передбачених правовими нормами;

в) встановленні шляхом покладення на особу суб'єктивного юридичного обов'язку пасивного типу, відповідно до якого вона має утримуватися від пе­вних, визначених правом форм поведінки;

г) наданні учасникам відносин, які впорядковуються правом, вказівок, що не мають обов'язкової сили, стосовно найбільш раціональних, прийнят­них для суспільства і цих осіб форм організації їх взаємодії;

д) стимулюванні за допомогою комплексного застосування різних спо­собів правового заохочення такої поведінки суб'єктів права, яка є найбільш бажаною з погляду досягнення цілей правового регулювання.

24. Юридичним схваленням суспільно корисної поведінки особи за допомо­гою винагороди за активну діяльність є:

а) заохочення;

б) покарання;

в) рекомендація;

г) пільга;

д) дозвіл.

25. Рекомендація як спосіб правового регулювання полягає у:

а) спеціальних правових пільгах, встановлених для конкретних суб’єктів вищого ешелону влади як необхідних для повного і якісного здійснення ними обов’язків

б) юридичній пропозиції особі обрати оптимальний варіант поведінки;

в) юридичному осуді винної, протиправної поведінки, що виражається в негативній оцінці правопорушення й особи, котра його вчинила; є одним із ви­дів обмежень у праві;

г) правомірному полегшенні становища суб’єкта права через і надання будь-яких переваг або часткового звільнення від виконання встановлених зага­льних правил і обов’язків;

д) покладанні на особу обов’язку певної пасивної поведінки, утримання від вчинення дій деякого роду під загрозою настання відповідальності; резуль­тати заборон - юридичні обов’язки пасивного типу.

26. Юридичний осуд винної, протиправної поведінки, що виражається в негативній оцінці правопорушення й особи, котра його вчинила - це:

а) кара;

б) покарання;

в) обмеження;

г) заборона;

д) зобов’язання.

27. Правомірним полегшенням становища суб’єкта права через надання будь-яких переваг або часткового звільнення від виконання встановлених зага­льних правил і обоє язків є:

а) рекомендація;

б) дозвіл;

в) пільга;

г) покарання;

д) заохочення.

28. Суб ’єктом визначення загальних засад та основних засобів правового регулювання є:

а) держава;

б) суспільство;

в) політичні партії;

г) громадські організації;

д) учені-правознавці.

29. Допоміжним способом правового регулювання є :

а) примус;

б) дозвіл за договором;

в) дозвіл;

г) зобов’язання;

д) заборона.

30. Особливим порядком правового регулювання, що виражається у пев­ному поєднанні способів і створює стан більшого чи меншого сприяння для за­доволення інтересів суб ’єкта права є:

а) тип правового регулювання;

б) режим правового регулювання;

в) спосіб правового регулювання;

г) метод правового регулювання

д) напрям правового регулювання.

31. Принцип «заборонено все, крім прямо дозволеного законом» виражає сутність:

а) імперативно-дозвільного типу правового регулювання;

б) загально-дозвільного типу правового регулювання;

в) індивідуально-дозвільного типу правового регулювання;

г) спеціально-дозвільного типу правового регулювання;

д) конкретно-дозвільного типу правового регулювання.

32. Типом правового регулювання, за яким особа може обирати лише ті форми поведінки, що безпосередньо визнані в законі як припустимі, є:

а) загально дозволений;

б) загальнозабороняючий;

в) спеціально-дозволений;

г) спеціально-заборонний;

д) рекомендаційний.

33. Правовою формою, що визначає порядок правового врегулювання кон­кретної сфери суспільного життя та забезпечує розвиток правовідносин у просторовому й часовому вимірах та визначає їх галузево-правову належність є:

а) тип правового регулювання;

б) режим правового регулювання;

в) вид правового регулювання;

г) форма правового регулювання;

д) спосіб правового регулювання.

34. За характером розподілу компетенції з юридичної регламентації сус­пільних відносин правове регулювання класифікують на:

а) загальне та індивідуальне;

б) централізоване та децентралізоване;

в) координаційне та субординаційне;

г) індивідуальне та колективне;

д) координаційне та індивідуальне.

35. Особливе місце в юридичній регламентації суспільних відносин посідає:

а) автономне правове регулювання;

б) субординаційне правове регулювання;

в) координаційне правове регулювання;

г) децентралізоване правове регулювання;

д) централізоване правове регулювання.

36. Передання повноважень з врегулювання певних суспільних відносин до інших державних та недержавних суб ’єктів передбачає:

а) автономне правове регулювання;

б) субординаційне правове регулювання;

в) координаційне правове регулювання;

г) децентралізоване правове регулювання;

д) централізоване правове регулювання.

37. Залежно від особливостей правового інструментарію, який викорис­товується в процесі юридичної регламентації суспільних відносин, розрізня­ють:

а) автономне, централізоване правове регулювання;

б) договірне, недоговірне правове регулювання;

в) індивідуальне, нормативне правове регулювання;

г) централізоване, децентралізоване правове регулювання;

д) координаційне, субординаційне правове регулювання

38. За допомогою юридичних правил поведінки загального характеру, які закріплюються в нормативно-правових актах, нормативно-правових догово­рах, правових прецедентах, правових звичаях здійснюється:

а) координаційне правове регулювання;

б) децентралізоване правове регулювання;

в) централізоване правове регулювання;

г) індивідуальне правове регулювання;

д) нормативне правове регулювання.

39. За обсягом суспільних відносин правове регулювання класифікують на:

а) спеціальне та загальне;

б) головне та другорядне;

в) загальне та індивідуальне;

г) імперативне та диспозитивне;

д) централізоване та децентралізоване.

40. За характером розподілу компетенції з юридичної регламентації су­спільних відносин правове регулювання класифікують:

а) нормативне та індивідуальне;

б) субординаційне та координаційне;

в) централізоване та децентралізоване;

г) імперативні та диспозитивні;

д) основні та допоміжні.

41. Правове регулювання, яке має двосторонній або багатосторонній характер і полягає у встановленні відповідних юридичних правил поведінки на основі консенсусу, в тому числі з залученням до їх формулювання осіб, які в подальшому самі виступають адресатами таких приписів:

а) координаційне правове регулювання;

б) автономне правове регулювання;

в) нормативне правове регулювання;

г) централізоване правове регулювання;

д) децентралізоване правове регулювання;

42. Координаційне правове регулювання (на відміну від субординаційного) має:

а) односторонній характер і не передбачає узгодження правових приписів, що при цьому встановлюються з особами, на яких поширюється їх дія;

б) широкі можливості із встановлення конкретного правового режиму ро­зпорядження;

в) двосторонній або багатосторонній характер і полягає у встановленні ві­дповідних юридичних правил поведінки на основі консенсусу, в тому числі з залученням до їх формулювання осіб, які в подальшому самі виступають адре­сатами таких приписів;

г) односторонній характер і реалізується переважно через видання різно­манітних нормативно-правових актів;

д) всі повноваження з юридичного вирішення відповідного кола питань, які концентруються на рівні вищих та центральних органів державної влади.

43. Рішення, вироки, ухвали органів судової влади, акти прокурорського реагування належать до:

а) засобів нормативного правового регулювання;

б) засобів індивідуального правового регулювання;

в) засобів централізованого правового регулювання;

г) методів децентралізованого правового регулювання;

д) методів нормативного правового регулювання.

44. Система правових засобів, за допомогою яких забезпечується стабі­льність суспільних відносин шляхом найбільш оптимального поєднання інди­відуальних, громадських та державних інтересів членів соціуму з метою створення умов для прогресивного розвитку кожної особистості - це:

а) структуру механізму правового регулювання;

б) склад механізму правового регулювання;

в) стадії механізму правового регулювання;

г) механізм правового регулювання;

д) ефективність механізму правового регулювання.

45. Метою механізму правового регулювання є:

а) упорядкованість суспільних відносин відповідно до цілей і задач право­вої держави;

б) заповнення прогалин у праві;

в) аналіз суспільних відносин до завдань соціальної, правової держави;

г) систематизація норм права;

д) удосконалення чинного законодавства України.

46. До системи елементів механізму правового регулювання необхідно віднести такі правові засоби:

а) норми права, правовідносини;

б) нормативно-правові акти, акти тлумачення норм права;

в) правосвідомість, правова культура, правова поведінка;

г) норми права, правовідносини, акти застосування, акти тлумачення норм права;

д) реалізація права, тлумачення права.

47. Правосвідомість, принципи права, юридичні норми, інтерпретаційні та індивідуальні правові акти, правові відносини, заходи юридичного примусу і юридичної відповідальності, як засоби правового регулювання, утворюють:

а) структуру механізму правового регулювання;

б) склад механізму правового регулювання;

в) стадії механізму правового регулювання;

г) механізм правового регулювання;

д) ефективність механізму правового регулювання.

48. Різновидами нормативного регулювання є:

а) законодавче регулювання та підзаконне нормативне регулювання;

б) індивідуальне регулювання та ненормативне регулювання;

в) нормативне та індивідуальне правове регулювання;

г) централізоване та децентралізоване правове регулювання;

д) субординаційне, координаційне та автономне правове регулювання.

49. Правові засоби впливу на суб’єктів права - це:

а) механізм правового регулювання;

б) статична частина механізму правового регулювання;

в) динамічна частина механізму правового регулювання;

г) механізм правового впливу;

д) правовідносини.

50. Суб’єкти вступають у правовідносини і у них виникають взаємо- пов ’язані суб ’єктивні права й юридичні обоє ’язки на:

а) першій стадії правового регулювання;

б) другій стадії правового регулювання;

в) третій стадії правового регулювання;

г) четвертій стадії правового регулювання;

д) п’ятій стадії правового регулювання.

51. Завершальною стадією механізму правового регулювання є:

а) стадія правової регламентації;

б) застосування норм права;

в) стадія, пов’язана з виникненням між суб’єктами права індивідуалізова­них юридичних зв’язків;

г) реалізація норм права;

д) тлумачення норм права.

52. Критеріями виміру дієвості правового регулювання є:

а) цінність, економність та ефективність;

б) доцільність, законність та ефективність;

в) економність, цінність та гнучкість;

г) економність, відповідність та ефективність;

д) економність, перспективність та відповідність.

53. Зумовлена організацією конкретна міра результативності правового регулювання, яка виявляється у певному співвідношенні між: очікуваними та фактичними наслідками дії права на суспільні відносини - це:

а) ефективність правового регулювання;

б) результативність правового регулювання;

в) дієвість правового регулювання;

г) продуктивність правового регулювання;

д) інтерпретація правового регулювання.

54. Відповідність юридичних норм загальносоціальним закономірностям та природі суспільних відносин, що утворюють предмет правового регулюван­ня, належать до:

а) чинників ефективності правового регулювання, які стосуються доско­налості нормативної основи правового регулювання;

б) чинників ефективності правового регулювання, які утворюють різнома­нітні обставини;

в) чинників ефективності правового регулювання, що характеризують стан юридичної практики;

г) чинників ефективності правового регулювання, які визначають соціаль­ні передумови правового регулювання;

д) чинників ефективності правового регулювання, які характеризують якість професійної підготовки.

55. Важливим критерієм ефективності правового регулювання є:

а) з’ясування того, чи забезпечують обрані в процесі правової регламента­ції суспільних відносин конкретні способи регулятивного впливу на поведінку людей відповідні ним форми реалізації правових норм;

б) врахування витрат, пов’язаних із досягненням його певного результату;

в) з’ясування ефективності окремих юридичних приписів;

г) з’ясування того, чи відповідають юридичні норми загальносоціальним закономірностям та природі суспільних відносин;

д) виконання обов'язків щодо здійснення правозастосовної та контрольно- наглядової діяльності.

56. Надання особі права на власні активні дії чи бездіяльність - це:

а) дозволи;

б) зобов’язання;

в) заборони;

г) заохочення;

д) покарання.

57. Юридична пропозиція особі обирати варіант поведінки - це:

а) дозволи;

б) зобов’язання;

в) заборони;

г) заохочення;

д) рекомендації.

58. Правові пільги для конкретних осіб вищого ешелону влади з метою стимулювання якісного здійснення ними обоє ’язків - це:

а) дозволи;

б) пільги;

в) заборони;

г) заохочення;

д) правові привілеї.

59. Правовий режим регулювання суспільних відносин за способами регу­лювання поділяється на:

а) стимулювальний та обмежувальний;

б) основний та додатковий;

в) звичайний та надзвичайний;

г) загальний та спеціальний;

д) законний та договірний.

60. Регулювання конкретних відносин, що здійснюється на нормативному рівні, але не вичерпане нормо творцем і допускає додаткове регулювання - це:

а) піднормативне регулювання;

б) договірне регулювання;

в) звичайне регулювання;

г) правове регулювання;

д) законне регулювання.

61. Індивідуальне регулювання поділяється:

а) централізоване та децентралізоване;

б) нормативне та факультативне;

в) правозастосовне та договірне;

г) імперативне та договірне;

д) короткострокове та дострокове.

62. Правозастосовне регулювання поділяється на:

а) нормативне та підзаконне;

б) правоохоронне та правозахисне;

в) децентралізоване та договірне;

г) імперативне та договірне;

д) короткострокове та дострокове.

63. Визначення Верховною Радою України внутрішньої та зовнішньої по­літики - це:

а) легальне регулювання;

б) централізоване регулювання;

в) автономне регулювання;

г) імперативне регулювання;

д) головне регулювання.

64. Нормативне правове регулювання охоплює:

а) індивідуальне та договірне;

б) централізоване та законне;

в) законодавче та підзаконне;

г) договірне та імперативне;

д) автономне та координаційне.

65. Дозвіл як один із способів правового регулювання, наведений у:

а) ст. 92 Сімейного Кодексу України, де передбачена можливість осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя укласти шлюб­ний договір;

б) ст. 16 Сімейного Кодексу України, де передбачене зобов’язання на­дання неповнолітнім батькам допомоги у здійсненні батьківських прав та ви­конанні батьківських обов'язків;

в) ст. ЗО Сімейного Кодексу України, де передбачене зобов’язання наре­чених повідомити один одного про стан свого здоров'я;

г) ст. 59 Сімейного Кодексу України, де передбачене зобов’язання дру­жини та чоловіка при розпорядженні своїм майном враховувати інтереси ди­тини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним;

д) ст. 90 Сімейного Кодексу України, де передбачене зобов’язання дру­жини та чоловіка брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцт­вом другого з подружжя.

66. Дозвіл як один із способів правового регулювання, наведений у:

а) ст. 59 Сімейного Кодексу України, де передбачене зобов’язання дру­жини та чоловіка при розпорядженні своїм майном враховувати інтереси ди­тини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним;

б) ст. 20 Кримінального процесуального кодексу України, де передбаче­не право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на за­хист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояс­нення з приводу підозри чи обвинувачення;

в) ст. 302 Цивільного Кодексу України, де передбачене зобов’язання фі­зичної особи, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності;

г) ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України, де передбачене зобов’язання суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади під час кримінального провадження неухильно додержуватися ви­мог Конституції України;

д) ст. 21 Кримінального процесуального кодексу України, де гарантуєть­ся право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки не­залежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

67. Зобов’язання як один із способів правового регулювання, наведений у:

а) ст. 92 Сімейного Кодексу України, де передбачена можливість осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя укласти шлюб­ний договір;

б) ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України, де передбачене зобов’язання суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади під час кримінального провадження неухильно додержуватися вимог Конститу­ції України;

в) ст. 18 Кримінального процесуального кодексу України, де передбаче­не право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї;

г) ст. 20 Кримінального процесуального кодексу України, де передбаче­не право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на за­хист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояс­нення з приводу підозри чи обвинувачення;

д) ст. 21 Кримінального процесуального кодексу України, де гарантуєть­ся право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки не­залежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

68. Зобов ’язання як один із способів правового регулювання, наведений у:

а) ст. 281 Цивільного Кодексу України, де передбачена заборона задово­лення прохання фізичної особи про припинення її життя;

б) ст. 288 Цивільного Кодексу України, де передбачена заборона у будь- якій формі фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу;

в) ст. 286 Цивільного Кодексу України, де передбачене зобов’язання фі­зичної особи утримуватися від поширення інформації, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел про стан здо­ров’я іншої особи;

г) ст. 287 Цивільного Кодексу України, де передбачене право фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклува­льника, нотаріуса та адвоката.;

д) ст. 21 Кримінального процесуального кодексу України, де гарантуєть­ся право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки не­залежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

69. Заборона як один із способів правового регулювання, наведений у:

а) ст. 278 Цивільного Кодексу України, де передбачена заборона поши­рення інформації, якою порушуються особисті немайнові права;

б) ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України, де передбачене зобов’язання суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади під час кримінального провадження неухильно додержуватися вимог Конститу­ції України;

в) ст. 18 Кримінального процесуального кодексу України, де передбаче­не право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї;

г) ст. 20 Кримінального процесуального кодексу України, де передбаче­не право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на за­хист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояс­нення з приводу підозри чи обвинувачення;

д) ст. 21 Кримінального процесуального кодексу України, де гарантуєть­ся право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки не­залежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

70. Заборона як один із способів правового регулювання, наведений у:

а) ст. 312 Цивільного Кодексу України, де передбачена заборона викори­стання примусової праці;

б) ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України, де передбачене зобов’язання суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади під час кримінального провадження неухильно додержуватися вимог Конститу­ції України;

в) ст. 281 Цивільного Кодексу України, де передбачене невід’ємне право фізичної особи на життя;

г) ст. 20 Кримінального процесуального кодексу України, де передбаче­не право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на за­хист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояс­нення з приводу підозри чи обвинувачення;

д) ст. 312 Цивільного Кодексу України, де передбачене право фізичної особи на свободу пересування.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с.. 2018

Еще по теме ТЕМА 22. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН:

  1. Тема: Компетенция органов как важнейший элемент их правового статуса
  2. Тема: Ответственность по Административному праву.
  3. Тема: Субъекты административного права
  4. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  5. Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О НЕСОСТОЯТЕЛЬНОСТИ (БАНКРОТСТВЕ)
  6. Тема: ОСОБЕННОСТИ БАНКРОТСТВА ОТДЕЛЬНЫХ КАТЕГОРИЙ ДОЛЖНИКОВ
  7. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ АПЕЛЛЯЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  8. З а н я т и е 4 Тема: СУДЕБНОЕ РАЗБИРАТЕЛЬСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ ПЕРВОЙ ИНСТАНЦИИ
  9. Занятие 5 Тема: ОБЕСПЕЧИТЕЛЬНЫЕ МЕРЫ. ПРИМИРИТЕЛЬНЫЕ ПРОЦЕДУРЫ В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ
  10. Тема: Органы Федеральной службы безопасности РФ в системе гос. органов РФ
  11. ПРАВОВЫЕ АКТЫ, ИЗДАВАЕМЫЕ ОФСБ
  12. З а н я т и е 7 Тема: КОРПОРАТИВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО. РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О ЗАЩИТЕ ПРАВ И ЗАКОННЫХ ИНТЕРЕСОВ ГРУППЫ ЛИЦ
  13. 33. Основания и условия гражданско-правовой ответственности