<<
>>

ТЕМА 11. ПРАВОТВОРЧІСТЬ. НОРМОТВОРЧЕ ТЕХНІКА. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Поняття та ознаки правотворчості. Функції та принципи правотворчості. Види правотворчості та їх загальна характеристика. Поняття та стадії правот- ворчого процесу.

Межі чинності нормативно-правових актів.

Систематизація нормативно- правових актів: поняття, сутність та призначення.

Облік, інкорпорація та консолідація. Кодифікація та створення зводу за­конів як особливі змістовні форми систематизації нормативно-правових актів.

У сучасній юридичній науці сформувалась думка, згідно з якою правот- ворчість - це процес пізнання і оцінювання правових потреб суспільства і держави, формування і прийняття нормативних актів уповноваженими суб’єктами в межах відповідних процедур. Основним імпульсом до створен­ня закону або іншого нормативно-правового акта виступає суспільно значу­ща проблема, невирішене питання, яке має значення для великої кількості людей і для держави в цілому. Завдання законодавця полягає в тому, щоб своєчасно, точно й адекватними правовими засобами відреагувати на це, обираючи такий варіант регулювання, який би найбільшою мірою відповідав інтересам суспільства тадержави, сприяв би прогресу суспільства, враховував би всю сукупність факторів суспільного розвитку - економічних, політичних, соціальних, національних, ідеологічних та зовнішньополітичних. Адже за ре­зультатами правотворчої роботи оцінюється держава в цілому, ступінь її де­мократичності та цивілізованості.

На сьогоднішній день в Україні правотворчість як процес творення норм права є досить важливим і складним явищем, яке потребує певного пере­осмислення та вироблення ефективних, науково обґрунтованих шляхів свого вдосконалення. Традиційно правотворчість розглядається як організаційно оформлена процедурна діяльність державних органів зі створення правових норм чи з визнання правовими вже сформованих, діючих у суспільстві пра­вил поведінки. Враховуючи державний характер правотворчої діяльності, ва­рто розрізняти поняття «правотворчості» і більш широке та багатоаспектне поняття «правоутворення» (формування права).

Процес правоутворення, як відомо, являє собою цілісний механізм, який об’єднує в собі всі форми і засоби виникнення, розвитку та зміни права. Правильне розуміння та інтерпретація на теоретичному рівні проблеми пра­воутворення сприяє формуванню загальних засад правотворчості, на основі яких створюються відповідні правові норми, що приводить до кінцевого ре­зультату правотворчої діяльності. Говорячи про правотворчість та правоут­ворення, слід зазначити, що розуміння їхньої сутності висвітлюється у різних літературних джерелах порізному, залежно від того, які наукові погляди роз­

діляє автор.

Правотворчість як державна форма правоутворення характеризується та­кими ознаками'.

є переважно діяльністю державних органів, їх прерогативою;

має організаційну спрямованість;

полягає в утворенні нормативно-правових актів, що містять норми права чи скасовують, змінюють їх;

чітко регламентується нормами права та здійснюється на основі принципів.

До загальних принципів правотворчості належать:

законность - в основу цього принципу покладено правило, згідно якого вся правотворча робота по підготовці, прийняттю, впровадженню в жит­тя і скасуванню нормативно-правових актів повинна здійснюватись в рамках закону;

гуманізм - нормативно-правові акти повинні формулювати, захищати загальнолюдські цінності, природні права людини, створювати умови і ме­ханізми їх втілення в життя;

демократизм - сутністю правотворчості є вираження волі народу, безпосередня його участь в розробці і прийнятті нормативно-правових актів;

науковість - ефективне використання досягнень юридичної та інших наук при розробці норм права;

професіоналізм - до даного роду діяльності повинні залучатися лише компетентні фахівці - юристи, соціологи, політологи тощо.

Спеціальними принципами правотворчості є:

оперативність - полягає у швидкій підготовці та прийнятті норма­тивно-правових актів ;

використання правового досвіду - необхідність спиратися на досвід інших держав;

зв’язок з практикою - норма повинна враховувати об’єктивний ро­звиток правовідносин.

Функції правотворчості - напрямки діяльності, пов’язаної зі встанов­ленням, зміною або скасуванням правових норм, створенням і розвитком зако­нодавства.

Основні функціїправотворчості:

функція первинного регулювання суспільних відносин (розробка і прийняття нових правових норм) діє в тих випадках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися і вперше виникла необхідність у їх регулюванні;

функція відновлення правового матеріалу (скасування, зміна або доповнення до чинних норм) припускає заміну тих законів, що застаріли, не відповідають потребам суспільного розвитку;

функція заповнення прогалин у праві, тобто усунення повної або часткової відсутності в чинних нормативних актах необхідних юридичних норм;

функція упорядкування нормативно-правового матеріалу (ко­дифікаційна або систематизаційна правотворчість) - кодификація законодав­ства, що припускає обґрунтоване його відновлення.

Складність категорії правотворчості обумовлює різноманіття критеріїв її класифікації'.

> за способами правотворчості розрізняють: затвердження норматив­но-правових актів і договорів референдумом; прийняття або видання норма­тивно-правових актів компетентними державними органами; створення юри­дичних прецедентів судовими та адміністративними органами держави; укла­дення нормативно-правових договорів компетентними державними органами (або, з дозволу держави - іншими суб’єктами, зокрема, трудовими колектива­ми); офіційне визнання державою правового звичаю або релігійної норми як форми права;

> залежно від форм створюваного права розрізняють: законотворчість; підзаконну правотворчість; прецедентну правотворчість; договірну правотвор­чість;

> залежно від суб’єкта правотворчості розрізняють: безпосередню правотворчість народу (суспільства)', делеговану правотворчість - нормот- ворча діяльність уповноважених органів держави, яка здійснюється за дору­ченням вищого представницького органу державної влади: правотворчість найвищого представницького органу (парламенту) держави або суб’єкта феде­рації; правотворчість органів і посадовців виконавчої гілки влади (уряду, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевої адміністра­ції тощо); правотворчість глави держави; судову правотворчість (характерно для країн англо-американської правової сім’ї); правотворчість громадських ор­ганізацій (наприклад, профспілок); локальна правотворчість (на підприємстві, в установі, організації).

> залежно від юридичної сили актів: законотворчість - правотвор­чість вищого представницького органу, наприклад, парламентом видаються нормативно-правові акти найвищої юридичної сили - закони; підзаконна правотворчість - її змістом є видання норм права Президентом, урядом, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, главами адміністрацій, керівниками підприємств.

Розглядаючи правотворчий процес з більш широких, загальносоціальних позицій, можна говорити про існування наступних його стадій, а саме:

аналіз певних суспільних відносин і встановлення потреби в їх пра­вовій регламентації;

визначення суб’єкта правотворчості, юридичної сили і виду норма­тивно-правового акта;

прийняття рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта у разі необхідності;

розробка концепції та основних ідей норм права, що будуть утво­рювати зміст нормативно-правового акта;

підготовка змісту проекту нормативно-правового акта (розробником, робочою групою, правотворчим органом);

попередній розгляд проекту нормативно-правового акта;

громадське обговорення проекту нормативно-правового акта (прова­диться в разі потреби);

офіційний розгляд проекту нормативно-правового акта відповідним суб’єктом правотворчості з додержанням встановлених процедур;

прийняття нормативно-правового акта; опублікування й оприлюднення нормативно-правового акта; набуття нормативно-правовим актом чинності.

Отже, правотворчість є результатом об’єктивного розвитку суспільних відносин, безпосередньо спрямованим на їх врегулювання. Мета, зміст та ре­зультати правотворчої діяльності зумовлюються різного роду факторами, які існують в суспільстві, в його різних сферах, серед яких: рівень розвитку дер­жавно-правових інститутів, правова культура населення, форма державного устрою, правління та режиму, характер ментальності суспільства тощо. Ефе­ктивність правотворчої діяльності залежить від урахування цих факторів, а також принципів правотворчої діяльності, додержання яких допомагає уни­кати помилок та створення неефективних правових норм та, крім цього, сприяє підвищенню правової культури фізичних та юридичних осіб тощо.

Деякі нормативні акти змінюються, інші скасовуються та замінюються новими. Ці зміни, які в певних сферах відбуваються дуже часто, ускладнюють доступ до чинного законодавства. Систематизація нормативно-правових актів - це діяльність із приведення нормативно-правових актів у впорядкова­ну систему.

Мета систематизації законодавства полягає в необхідності забезпечення більш ефективної правотворчої діяльності, зокрема, виявленні причин, проти­річ, прогалин, невідповідностей у нормативному регулюванні та їх усуненні, а також застосуванні й реалізації нормативно-правових актів.

Завдання систематизації:

забезпечення уніфікації національного законодавства - приведення його до єдиної системи шляхом усунення розбіжностей і надання одноманіт­ності правовому регулюванню подібних або близьких суспільних відносин;

гарантування кожній особі права знати свої права і обов’язки. Саме систематизація забезпечує вільний і оперативний доступ до всього масиву національного законодавства.

Об’єктами систематизації виступають як система законодавства в цілому, так і її окремі частини (нормативно-правові акти, їх статті тощо).

Суб’єкти систематизації'.

спеціально уповноважені на це суб’єкти. Вони здійснюють офіційну систематизацію. її результатами є прийняття кодифікаційних нормативно- правових актів, оприлюднення офіційних видань збірників законодавства та ін.;

приватні особи - фізичні та юридичні особи.

Систематизація нормативно-правових актів здійснюється на підставі певної системи принципів - обов’язкових вимог до цього виду юридичної діяльності.

До основних принципів систематизації відносять її повноту, доцільність, оперативність, безперервність, професіоналізм здійснення та ін.

На думку учених, поняття «систематизація» складається з двох основних самостійних форм правової діяльності: 1) підготовка та видання різного роду зводів та збірників нормативних актів; 2) підготовка та прийняття нових актів (кодексів), в яких розміщуються як норми, що виправдали себе у попередніх актах, так і нові нормативні приписи.

Виділяють такі основні форми систематизації нормативно-правових актів', облік, інкорпорація, консолідація та кодифікація.

Облік нормативно-правових актів - це діяльність зі збирання, фіксу­вання в логічній послідовності та зберігання нормативно-правових актів, підтримання їх у належному стані з урахуванням змін, а також створення спеціальних систем їх накопичення та пошуку.

Головним завданням обліку є підтримання нормативно-правових актів у стані, що дозволяє оперативно одержувати необхідну правову інформацію.

Інкорпорація - це впорядкування нормативно-правових актів без зміни їхнього змісту шляхом їх зведення в єдині друковані видання (збірники, зібрання, довідники тощо) за хронологією та/або тематикою.

Слід розрізняти: офіційну інкорпорацію, тобто підготовку та оприлюд­нення збірників і зібрань нормативно-правових актів органами, що їх видали, або спеціально уповноваженими на цю діяльність суб’єктами; неофіційну інкорпорацію, яка зазвичай здійснюється в межах підприємницької діяльності упорядників та видавців, що діють відповідно до Закону України «Про видав­ничу справу».

Консолідація - це зведення кількох близьких за змістом нормативно- правових актів в новий єдиний нормативно-правовий акт без зміни їх змісту.

Ознаки консолідації:

завжди є офіційною систематизацією, що здійснюється виключно в межах нормотворчої діяльності;

нові норми права внаслідок її здійснення не з’являються, втручання в тексти нормативних актів можливе лише на рівні редакційної правки;

результатом консолідації є видання нового нормативно-правового ак­та;

з моменту набуття чинності консолідованим нормативним актом втрачають чинність попередні акти, що входять до його складу.

Кодифікація - це форма систематизації, що здійснюється шляхом перер­облення та зведення в процесі нормотворчості норм права, які містяться в різ­них нормативно-правових актах, у логічно узгоджену, побудовану на наукових принципах систему й створення на цій основі нового єдиного нормативно-

правового акта.

Ознаки кодифікації:

завжди є офіційною систематизацією, що здійснюється виключно в межах нормотворчої діяльності;

її результатом є видання нового (кодифікаційного) нормативно- правового акта;

у процесі кодифікації з’являються нові елементи системи права - норми та інститути права.

Видами кодифікацій є:

галузева кодифікація, яка здійснюється на рівні певної галузі законо­давства;

спеціальна кодифікація, що здійснюється в межах певної підгалузі законодавства.

Отже, систематизація нормативно-правових актів сприяє ефективній діяльності держаних службовців, юристів; дозволяє громадянам ознайомитися з комплексним документом; модернізує механізм внесення змін у статті за­конів, так як стає значно легше ознайомлюватися та аналізувати тексти за­конів; розширяє професійну компетентність працівників у різних сферах діяльності, оскільки вони мають можливість цілісно сприймати законодавство.

Ключові поняття:

правотворчість, нормотворчість, законотворчість, функції правотвор- чості, функція первинного регулювання суспільних відносин, функція упорядку­вання нормативно-правового матеріалу, функція заповнення прогалин у праві, функція відновлення правового матеріалу, законодавча діяльність парламенту, принципи правотворчості, конституційна правотворчість, законодавча пра­вотворчість, підзаконна правотворчість, акт правотворчості, правотворчий процес, стадія правотворчого процесу, правотворча ініціатива, передпроект- на стадія правотворчого процесу, проектна стадія правотворчого процесу, засвідчувальна стадія правотворчого процесу, інформаційна стадія правотво­рчого процесу, безпосередня правотворчість держави, судова правотворчість, систематизація нормативно-правових актів, облік нормативно-правового матеріалу, інкорпорація, офіційна інкорпорація, неофіційна інкорпорація, кон­солідація, ознаки консолідації, кодифікація, ознаки кодифікації, галузева коди­фікація, спеціальна кодифікація, звід законів, юридична техніка, правотворча техніка, правотворча термінологія.

1. Тривалий процес, який включає виникнення потреб суспільства у врегу­люванні певних відносин і актів поведінки, їх усвідомлення, формулювання і юридичне оформлення у вигляді правових норм - це:

а) правоутворення;

б) правозастосування;

в) формування права;

г) правотворчість;

д) законотворчість.

2. Процесуальна діяльність суб ’єктів щодо порядку формування і закріп­лення їхньої волі шляхом прийняття, зміни, призупинення чи скасування право­вих норм, яка відбувається згідно встановленої процедури - це:

а) соціальний процес;

б) правотворчий процес;

в) систематизація нормативно-правових актів;

г) законний процес;

д) юридичний процес.

3. Напрями діяльності зі встановлення, зміни або скасування правових норм і розвитку системи законодавства - це:

а) методи правотворчості;

б) принципи правотворчості;

в) функції правотворчості;

г) правила правотворчості;

д) норми правотворчості.

4. Керівні, основоположні ідеї, що обумовлюють єдність та загальну спрямованість правотворчої діяльності - це:

а) методи правотворчості;

б) принципи правотворчості;

в) функції правотворчості;

г) правила правотворчості;

д) норми правотворчості.

5. Принципи правотворчості поділяють на:

а) основні та додаткові;

б) загальні та спеціальні;

в) основні та допоміжні;

г) головні та факультативні;

д) первинні та вторинні.

6. Загальними принципами правотворчості є:

а) гуманізм, демократизм, гласність;

б) законність, системність, оперативність;

в) оперативність, поєднання динамізму й стабільності, плановість;

г) професіоналізм, техніко-юридична досконалість, науковість;

д) гуманізм, демократизм, принцип адекватного відображення правової дійсності.

7. Спеціальними принципами правотворчості є:

а) плановість, демократизм, гласність;

б) законність, системність, оперативність;

в) оперативність, поєднання динамізму й стабільності, плановість, науко­вість;

г) професіоналізм, техніко-юридична досконалість, науковість;

д) гуманізм, плановість, принцип адекватного відображення правової дій­сності.

8. Принцип гласності правотворчого процесу належить до:

а) основних принципів;

б) допоміжних принципів;

в) спеціальних принципів;

г) загальних принципів;

д) факультативних принципів.

9. Принципи демократизму та толерантності правотворчого процесу належать до:

а) основних принципів;

б) допоміжних принципів;

в) спеціальних принципів;

г) загальних принципів;

д) факультативних принципів.

10. Принцип професіоналізму правотворчого процесу належить до:

а) основних принципів;

б) допоміжних принципів;

в) спеціальних принципів;

г) загальних принципів;

д) факультативних принципів.

11. Принцип оперативності правотворчого процесу належить до:

а) основних принципів;

б) допоміжних принципів;

в) спеціальних принципів;

г) загальних принципів;

д) факультативних принципів.

12. Принцип планування правотворчого процесу належить до:

а) основних принципів;

б) допоміжних принципів;

в) спеціальних принципів;

г) загальних принципів;

д) факультативних принципів.

13. Принципи науковості правотворчого процесу належать до:

а) основних принципів;

б) допоміжних принципів;

в) спеціальних принципів;

г) загальних принципів;

д) факультативних принципів.

14. За функціональним призначенням правотворчість класифікують на:

а) поточну, систематизаційну;

б) непряму, пряму;

в) установчу, регулятивну;

г) загальну, спеціальну;

д) регулятивну, охорону.

15. За юридичною силою актів правотворчість класифікують на:

а) законотворчість, підзаконну нормотворчість;

б) непряму нормотворчість, безпосередню нормотворчість;

в) основну правотворчість, спеціальну правотворчість;

г) парламентську правотворчість, урядову правотворчість;

д) загальну правотворчість, локальну правотворчість.

16. Засобом усунення прогалин у законодавстві є:

а) аналогія права;

б) правотворча діяльність;

в) інтерпретаційна діяльність;

г) правозастосовна діяльність;

д) аналогія законодавства.

17. Правотворча діяльність, пов’язана з підготовкою і прийняттям пі- дзаконних нормативно-правових актів:

а) санкціонована правотворчість;

б) спільна правотворчість;

в) делегована правотворчість;

г) спеціальна правотворчість;

д) підзаконна правотворчість.

18. Регламентована діяльність компетентних державних органів з роз­робки, прийняття та оприлюднення нормативно-правових актів вищої юриди­чної сили - це:

а) законотворчий процес;

б) правотворчий процес;

в) систематизація нормативно-правових актів;

г) законний процес;

д) юридичний процес.

19. Єдиним суб’єктом законотворчої діяльності в Україні є:

а) Кабінет Міністрів України;

б) Верховна Рада України;

в) Президент України;

г) Конституційний Суд України;

д) Верховний Суд.

20. Основною конституційно-правовою формою ухвалення законів в Укра­їні є:

а) діяльність урядової влади;

б) законодавча діяльність парламенту;

в) нормотворчість;

г) правотворчість;

д) нормотворчий процес.

22. Суб ’єктами законодавчої ініціативи в Україні є:

а) депутати Верховної Ради України, Президент України, громадські орга­нізації;

б) громадяни України та органи публічної влади;

в) Прем’єр-міністр України, народні депутати, Національний Банк Украї­ни, Конституційний Суд України, Президент України;

г) депутати Верховної Ради України, Президент України;

д) народні депутати, Президент України, Кабінет Міністрів України, Наці­ональний Банк України.

23. Включення пропозиції про підготовку проекту нормативно-правового акту обумовлено стадією:

а) попереднього розгляду проекту нормативно-правового акта;

б) опублікування й оприлюднення нормативно-правового акта;

в) громадського обговорення проекту нормативно-правового акта;

г) підготовки змісту проекту нормативно-правового акта;

д) передпроектною стадією.

24. Стадією законодавчого процесу є:

а) офіційне оприлюднення закону;

б) встановлення юридичних обставин справи;

в) встановлення фактичних обставин справи;

г) юридичне діяння;

д) процесуальне зрушення.

25. Нормотворча діяльність уповноважених органів держави, яка здійс­нюється за дорученням вищого представницького органу державної влади - це:

а) законотворчість;

б) непряма нормотворчість;

в) делегована нормотворчість;

г) спеціальна нормотворчість;

д) локальна нормотворчість.

26. Визнання, утвердження актів, ухвалених громадськими організаціями - це:

а) делегована нормотворчість;

б) спеціальна нормотворчість;

в) санкціонована нормотворчість;

г) місцева нормотворчість;

д) громадська нормотворчість.

27. Принцип нормотворчості, який передбачає вираження в законі волі народу, врахування прав більшості при дотриманні прав меншості - це:

а) толерантність;

б) демократизм;

в) гласність;

г) правова законність;

д) гуманізм.

28. Формування нормативно-правових актів на основі загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їх втілення в життя суспільства і держави передбачає такий принцип нор­мотворчості, як:

а) толерантність;

б) демократизм;

в) гласність;

г) оперативність;

д) гуманізм.

29. Додержання ієрархії нормативно-правових актів при їх складанні та прийнятті їх законним шляхом відповідно до конституційно закріпленого проце­су нормотворчості - це:

а) оперативність;

б) гуманізм;

в) толерантність;

г) законність;

д) науковість і професійність.

30. Припинення дії нормативного акта виключається в результаті:

а) застарівання юридичного документа у зв’язку зі зникненням обставин, що підлягали регулюванню;

б) оголошення про втрату юридичної чинності нормативного акта;

в) прямої вказівки на скасування, що може міститися у спеціальному акті;

г) закінчення терміну, на який був прийнятий юридичний документ;

д) прийняття нового нормативного акта, що регулює суспільні відносини в даній сфері.

31. Зворотна дія нормативного акта у часі можлива лише у випадку:

а) застарівання юридичного документу у зв’язку зі зникненням обставин, що підлягали регулюванню;

б) оголошення про втрату юридичної чинності нормативного акта;

в) конкуренції норм права;

г) закінчення терміну, на який був прийнятий юридичний документ;

д) пом’якшення юридичної відповідальності.

32. Зворотна дія нормативного акта у часі застосовується переважно у:

а) кримінальному праві;

б) цивільному праві;

в) господарському праві;

г) аграрному праві;

д) державному праві.

33. Дія закону на нові та на триваючі відносини - це:

а) переживання закону;

б) зворотна сила закону;

в) пряма дія закону;

г) непряма дія закону;

д) спеціальна дія закону.

34. Юридична фікція, за якої територія фактично знаходиться в межах однієї держави, а юридично належать до іншої- це:

а) принцип територіальності;

б) принцип екстериторільності;

в) принцип позатериторіальності;

г) принцип дипломатичної території;

д) принцип умовної територіальності.

35. Продовження дії закону, що втратив чинність на старі триваючі фа­кти з окремих питань та правовідносини, що виникли до вступу в дію нового закону та не припинили свого існування - це:

а) переживання закону;

б) зворотна сила закону;

в) пряма дія закону;

г) непряма дія закону;

д) спеціальна дія закону.

36. Ультраактивною формою дії закону у часі є:

а) переживання закону;

б) зворотна сила закону;

в) пряма дія закону;

г) непряма дія закону;

д) спеціальна дія закону.

37. Основне призначення Уповноваженого Верховної Ради з прав людини - це:

а) установча діяльність;

б) правотворча діяльність;

в) правозастосовна діяльність;

г) правосуддя;

д) контрольно-наглядова діяльність.

38. Систематизація нормативно-правових актів - це:

а) діяльність, спрямована на вдосконалення правової системи, її інтегра­цію до системи європейського права;

б) діяльність зі зведення нормативно-правових актів у впорядковану сис­тему;

в) діяльність, що полягає у зведенні всього нормативно-правового масиву до єдиного систематизованого акта;

г) діяльність, що полягає в рецепції найкращих зразків вітчизняного права, а також їх поєднання із досягненнями сучасної юридичної науки;

д) діяльність нормотворця з утворення системи законодавства та її набли­ження до системи права.

39. Систематизація нормативно-правового матеріалу як функція нормо- творчості полягає у:

а) впорядкуванні, обліку, об’єднанні, доповненні нормативно-правових актів;

б) формуванні нормативно-правових актів на основі загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створенні умов і механізмів їх втілення в життя суспільства і держави;

в) здійсненні відповідно до потреб суспільного розвитку внесенням змін і доповнень до приписів нормативно-правових актів; санкціонуванні вже існую­чих норм;

г) заповненні повного чи часткового пропуску в чинних нормативних ак­тах необхідних юридичних норм шляхом формулювання норм, яких бракує;

д) створенні і ухваленні нових правових норм, що відбуваються в тих ви­падках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися і виникла необхід­ність в цьому вперше.

40. Кодифікація та інкорпорація - це:

а) форми систематизації законодавства;

б) форми реалізації норм права;

в) види правозастосовної діяльності;

г) діяльність Кабінету Міністрів України та Президента України щодо упорядкування законодавства;

д) форми нормотворчості.

41. Універсальною формою систематизації законодавства, що включає всі види систематизації, є:

а) облік;

б) звід законів;

в) кодифікація;

г) консолідація;

д) інкорпорація.

42. Створення нового, вдосконаленого, об ’єднаного загальним предметом правового регулювання, нормативно-правового акта на основі старих норма­тивних актів шляхом часткової або значної зміни їхнього змісту - це:

а) інкорпорація;

б) консолідація;

в) звід законів;

г) облік нормативно-правових актів;

д) кодифікація.

42. Вищою формою систематизації законодавства є:

а) облік;

б) інтерпретація;

в) кодифікація;

г) консолідація;

д) інкорпорація.

43. За обсягом кодифікацію нормативно-правових актів класифікують на:

а) загальну, локальну, спеціальну;

б) загальну, локальну, міжгалузеву;

в) основну, додаткову, галузеву;

г) міжгалузеву, галузеву, додаткову;

д) загальну, галузеву, комплексну.

44. Зовнішньою формою кодифікації нормативно-правових актів є:

а) норма;

б) акт;

в) кодекс;

г) статут;

д) регламент.

45. До основних кодифікаційних актів в Україні відносять:

а) закон;

б) положення;

в) правила;

г) звіт;

д) основи законодавства.

46. Технічна обробка нормативно-правового акта без зміни змісту здійс­нюється при такому способі систематизації нормативно-правового матеріа­лу, як:

а) облік;

б) інкорпорація;

в) консолідація;

г) кодифікація;

д) звід законів.

47. Різновидом інкорпорації нормативних актів за способом розміщення матеріалів є:

а) суб’єктна інкорпорація;

б) хронологічна інкорпорація;

в) об’єктна інкорпорація;

г) неофіційна інкорпорація;

д) часткова інкорпорація.

48. Інкорпорація нормативних актів, що здійснюється відомствами, державними чи приватними видавництвами, науковими установами, навчаль­ними закладами, окремими спеціалістами за власною ініціативою - це:

а) суб’єктна інкорпорація;

б) хронологічна інкорпорація;

в) предметна інкорпорація;

г) неофіційна інкорпорація;

д) тематична інкорпорація.

49. Офіційну інкорпорацію законів здійснює:

а) Кабінет Міністрів України;

б) Президент України;

в) Конституційний Суд України;

г) адвокати;

д) Верховна Рада України.

50. Подолання розбіжностей між нормативно-правовими актами, вида­ними у різний час, шляхом їх поєднання в єдиний нормативно-правовий акт з усуненням повторень і суперечностей без зміни змісту - це:

а) консолідація;

б) інкорпорація;

в) кодифікація;

г) звід законів;

д) облік нормативно-правових актів.

51. Форма систематизації законодавства, за якої здійснюється письмове чи автоматизоване фіксування виданих нормативно-правових актів - це:

а) облік;

б) звід законів;

в) кодифікації;

г) консолідація;

д) інкорпорація.

52. Видами форм обліку нормативно-правового матеріалу є:

а) повний та неповний;

б) загальний, галузевий та міжгалузевий;

в) загальний та комплексний;

г) комплексний та міжгалузевий;

д) журнальний, картковий та електронний.

53. Основними способами викладу юридичних норму тексті закону є:

а) усний та письмовий;

б) вузький та загальний;

в) абстрактний та казуїстичний;

г) вербальний та не вербальний;

д) імперативний та диспозитивний.

54. Сукупність стандартизованих юридично-технічних правил, прийо­мів, засобів і способів створення компетентними органами найдоцільніших за формою і досконалих за структурою, змістом та викладом юридичних актів при дотриманні офіційно встановлених процедур їх підготовки і при­йняття - це:

а) юридична техніка;

б) правовий припис;

в) правове регулювання;

г) правова термінологія;

д) аналіз правоохоронної діяльності.

55. Система правил і нематеріальних засобів вираження змісту норма­тивного правового акта, використання яких забезпечує повноту, стислість, точність, чіткість, ясність і несуперечність нормативних правових актів та системні зв ’язки між ними - це:

а) нормотворча техніка;

б) правотворча техніка;

в) правозастосовна техніка;

г) правореалізаційна техніка:

д) правотлумачна техніка.

56. Поняття «юридична техніка» та «нормотворча техніка» співвідно­сяться таким чином:

а) «юридична техніка» та «нормотворча техніка» не перебувають у зв’язку;

б) поняття «юридична техніка» та «нормотворча техніка» є тотожними;

в) «юридична техніка» є різновидом «нормотворчої техніки»;

г) «нормотворча техніка» є різновидом «юридичної техніки»;

д) «нормотворча техніка» є більш широким поняттям, ніж «юридична тех­ніка».

57. Матеріальні об’єкти, які використовуються юристом в процесі про­ведення юридичної роботи - це:

а) засоби юридичної техніки;

б) прийоми юридичної техніки;

в) способи юридичної техніки;

г) методи юридичної техніки;

д) зміст юридичної техніки.

58. Найзагальнішими прийомами і правилами юридичної техніки є:

а) стриманість та логічність;

б) мінімалізм у редагуванні правових норм, максималізм у створенні пра­вових норм;

в) юридична компаративістика, історизм, гносеологія;

г) використання тлумачного словника, застосування правил викладення юридичного тексту;

д) юридична термінологія, юридичні конструкції, форма нормативного ак­та, прийоми і правила викладу його змісту.

59. Всебічному висвітленню змісту норм права, уникненню прогалин у змі­сті правової норми сприяє застосування:

а) юридичної конструкції;

б) юридичної техніки;

в) юридичної термінології;

г) юридичної мови;

д) юридичної композиції.

60. Передбачені законом моделі побудови нормативного матеріалу - це:

а) правові категорії;

б) юридичні конструкції;

в) юридичні помилки;

г) юридичні положення;

д) правові дефініції.

61. Застосування юридичних конструкцій сприяє:

а) логічності викладу правових норм;

б) лаконічності викладу правових норм;

в) послідовності викладу правових норм

г) правильності викладу правових норм;

д) поетапності викладу правових норм.

62. За сферою застосування юридичні конструкції поділяються на:

а) загальноправові та галузеві;

б) юридичні, загальні та спеціальні;

в) загальні та спеціально-юридичні;

г) загальні та спеціально-технічні;

д) спеціально-юридичні та спеціально-технічні.

63. Система спеціальних словесних позначень, що використовуються при викладі змісту закону або іншого нормативного акта - це:

а) юридична термінологія;

б) юридична лексика;

в) правові визначення;

г) законні та підзаконні акти;

д) понятійно-категоріальний апарат.

64. Різновидами термінів у текстах законів є:

а) загальні та спеціальні;

б) юридичні, загальні та спеціальні;

в) загальновживані та спеціально-юридичні;

г) загальновживані та спеціально-технічні;

д) загальновживані, спеціально-юридичні та спеціально-технічні.

65. Сукупність стандартизованих юридично-технічних правил, прийомів, засобів та способів створення уповноваженими органами юридичних актів - це:

а) техніка;

б) нормотворча техніка;

в) юридична техніка;

г) загальна техніка;

д) правила юридичної техніки.

66. Система нормативних приписів, що вказують на особливості засто­сування нормативно-правового акта (термін набрання чинності, доручання органам тощо):

а) фабула;

б) преамбула;

в) перехідні положення;

г) прикінцеві положення;

д) пункт.

67. Система нормативних приписів, які поєднують правила, що визнача­ють застосування закону в часі або стосовно закону. Який він замінює-це:

а) фабула;

б) преамбула;

в) перехідні положення;

г) прикінцеві положення;

д) пункт.

68. Стислі логічні визначення, що містять найістотніші правові ознаки понять, через які розкривається їх сутність:

а) правові категорії;

б) юридичні конструкції;

в) юридичні помилки;

г) юридичні положення;

д) правові дефініції.

69. Негативний результат правотворчої діяльності, що полягає у виданні нормативно-правового акту, не здатного досягти цілей упорядкування суспі­льних відносин - це:

а) правові категорії;

б) юридичні конструкції;

в) юридичні помилки;

г) юридичні положення;

д) правові дефініції.

70. Вид юридичної помилки у правотворчій діяльності:

а) власне юридичні помилки;

б) державні юридичні помилки;

в) спеціальні юридичні помилки;

г) нормотворчі юридичні помилки;

д) правові помилки.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с.. 2018

Еще по теме ТЕМА 11. ПРАВОТВОРЧІСТЬ. НОРМОТВОРЧЕ ТЕХНІКА. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ:

  1. Тема: Компетенция органов как важнейший элемент их правового статуса
  2. Тема: Ответственность по Административному праву.
  3. Тема: Субъекты административного права
  4. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  5. Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О НЕСОСТОЯТЕЛЬНОСТИ (БАНКРОТСТВЕ)
  6. Тема: ОСОБЕННОСТИ БАНКРОТСТВА ОТДЕЛЬНЫХ КАТЕГОРИЙ ДОЛЖНИКОВ
  7. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ АПЕЛЛЯЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  8. З а н я т и е 4 Тема: СУДЕБНОЕ РАЗБИРАТЕЛЬСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ ПЕРВОЙ ИНСТАНЦИИ
  9. Занятие 5 Тема: ОБЕСПЕЧИТЕЛЬНЫЕ МЕРЫ. ПРИМИРИТЕЛЬНЫЕ ПРОЦЕДУРЫ В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ
  10. Тема: Органы Федеральной службы безопасности РФ в системе гос. органов РФ
  11. ПРАВОВЫЕ АКТЫ, ИЗДАВАЕМЫЕ ОФСБ
  12. З а н я т и е 7 Тема: КОРПОРАТИВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО. РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О ЗАЩИТЕ ПРАВ И ЗАКОННЫХ ИНТЕРЕСОВ ГРУППЫ ЛИЦ
  13. 33. Основания и условия гражданско-правовой ответственности
  14. 56. Гражданско-правовая ответственность за нарушение обязательств.
  15. Административно - правовое регулирование военной службы в ОФСБ.
  16. § 1.Общая характеристика правового регулирования нотариата и нотариальной деятельности
  17. 34. Виды гражданско-правовой ответственности.