ТЕМА 20. ПРАВОСВІДОМІСТЬ ТА ПРАВОВА КУЛЬТУРА. ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ
Правосвідомість: поняття, структура та функції. Критерії розмежування функцій. Види правосвідомості. Взаємозв’язок правосвідомості і права.
Правова культура: поняття, види, функції та шляхи формування.
Співвідношення правової культури з правовим нігілізмом та правовим ідеалізмом.Правове виховання: поняття, мета, завдання, принципи та функції. Механізм реалізації правового виховання. Роль виховання освітньої діяльності, пропаганди правових знань.
У сучасних умовах, коли модернізується суспільство і реформується правова система, осмислення можливостей та меж реалізації універсальних принципів права в українській культурі набуває особливо великого значення. Це питання має не тільки теоретичне, а й практичне значення, оскільки правова система, яка перебуває сьогодні на стадії реформування, з одного боку, ґрунтується на універсальній ідеї права, а з другого - зобов’язана орієнтуватися на визначену традицію правосвідомості. Особливе місце проблеми правосвідомості в історії культури і філософії права пояснюється тим, що правосвідомість є безпосереднім джерелом правопорядку, тобто правових норм, поведінки та відповідних інститутів, тому вона передусім виступає предметом філософського осмислення права.
Правосвідомість - це сукупність ідей, теорій, емоцій, почуттів та правових настанов, за посередництвом яких віддзеркалюється правова дійсність, формуються ставлення суб’єктів до права та юридичної практики, їхня ціннісна орієнтація в правовій сфері.
Основні ознаки правосвідомості:
є одним з різновидів суспільної свідомості поряд з іншими її формами (філософською, релігійною, моральною, політичною, естетичною та ін.);
носіями правосвідомості є різні суб’єкти права (особа, громадські об’єднання, політичні партії, державні органи та установи, юристи-науковці, юристи-практики), а також суспільство в цілому;
об’єктом пізнання правосвідомості зазвичай є чинне право в усій багатоманітності його виявів (право, правові відносини, правова поведінка або діяльність, практика реалізації права тощо);
правосвідомість є основою розвитку праворозуміння, одним з найбільш важливих чинників удосконалення процесів нормотворчості та праворе- алізації.
Структура правосвідомості:
1. Правова психологія - сукупність настроїв, почуттів, емоцій, переживань з приводу права чи окремих правових явищ.
У складі правової психології вирізняють:
сталі і динамічні елементи. До сталих компонентів відносять: знання права, правові стереотипи, звичаї, традиції, самооцінку особи. До динамічних компонентів належать настрої, почуття, хвилювання, які становлять найбільш нестабільну, рухливу складову правової психології;
пізнавальні та емоційні компоненти. До пізнавальних належать правові емпіричні знання, уявлення, погляди, до емоційних - правові емоції, почуття, настрої.
Правова психологія містить також елементи несвідомого (інтуїція, психологічний афект, звичка, соціальне збудження - паніка та ін.), які можуть активно впливати на формування як правомірної, так і протиправної поведінки. Проявами правової психології будуть відчуття справедливості, байдужість до беззаконня або страх перед відповідальністю та ін.
2. Правова ідеологія - сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які систематизовано віддзеркалюють і оцінюють правову дійсність.
Для правової ідеології характерне цілеспрямоване наукове, в тому числі філософське, осмислення права. Прикладом правової ідеології є різні школи праворозуміння, концепції державного суверенітету, поділу влади, демократичної правової соціальної держави та ін.
Розвиток будь-якої держави та об’єднання держав спирається на певну політико-правову ідеологію (національну чи наднаціональну ідею), яку відображено в конституціях країн або статутних документах організацій. Так, в основу європейської правової ідеології покладено три загальновизнані цінності - демократія, права людини та верховенство права.
3. Правова настанова, яка характеризує вольовий бік правосвідомості. Вона охоплює мотиви правової поведінки, відтворює готовність до її певного варіанта, передбачає оцінку правової інформації і намір діяти згідно з цією оцінкою. Сукупність правових настанов індивіда чи певної групи, які безпосередньо формують їх програму діяльності в правовій сфері, складають правову орієнтацією.
Усі компоненти правової свідомості не можуть існувати один без одного, вони тісно взаємопов’язані та взаємодіють.
До функцій правосвідомості належать:
пізнавальна (гносеологічна) функція, що передбачає накопичення знань про право і практику його реалізації, сприйняття права, подальше осмислення різних правових явищ, всієї правової дійсності;
оцінна функція полягає в тому, що через правосвідомість формується ставлення суб’єкта до права та інших правових явищ, а також правова самооцінка. Практична реалізація оцінної функції сприяє формуванню правових установок суб’єктів права;
правоутворююча функція правосвідомості, яка полягає в тому, що остання розглядається як своєрідне джерело права, тоді як законодавство виступає зовнішнім виразом правосвідомості суспільства та суб’єктів нормотвор-
чості;
регулятивна функція здійснюється через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових настанов, які виступають специфічним регулятором поведінки людей. Поведінка суб’єктів права є свідомою і вольовою, отже без активної творчої ролі правосвідомості реалізація права неможлива.
Види правосвідомості за суб’єктами'.
> індивідуальна - сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда, що визначаються обставинами його життя, правовою освітою та зовнішнім середовищем;
> групова - виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку соціальними групами, формальними і неформальними колективами, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги шахтарів, що страйкують);
> суспільна - відображає ставлення до права всього суспільства або етносу, виражає їхні інтереси.
Види правосвідомості за глибиною відображення правової реальності'.
> професійна - спеціалізовані знання права, що складаються у середовищі професіоналів-юристів: а) професійно-теоретична - ідеї, концепції, погляди, що виражають систематизоване, теоретичне освоєння права вченими- правознавцями, які працюють у науково-дослідних інститутах і вищих навчальних закладах юридичного профілю.
Наукова правосвідомість відіграє пріоритетну роль у прогнозуванні напрямів розвитку права, удосконаленні законодавства, узагальненні нормативно-правового матеріалу, розробленні поняттєво- категоріального апарату юриспруденції, концепцій та проектів нових нормативних актів тощо; б) професійно-практична - поняття, ідеї, переконання, що формуються на підставі юридичної практики суддями, юрисконсультами, адвокатами, прокурорами та іншими практикуючими юристами, яким належить головна роль у реалізації юридичних норм;> компетентно-неюридична - правова інформованість службових і посадових осіб у межах компетенції, якою вони офіційно наділені у сфері екології, економіки, культури тощо. Компетентна правосвідомість фізика, інженера, медика, еколога та інших професіоналів-посадовців неюридичного профілю відрізняється як від професійної юридичної правосвідомості (знанням законодавства щодо сфери його професійної діяльності), так і від повсякденної правосвідомості (глибшою інформованістю в конкретній сфері та умінням застосувати її у службовій діяльності);
> повсякденна - життєві, часом поверхові правові судження особи, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя і користується в оцінюванні фактів юридичного змісту своїм або чиїмось правовим «досвідом».
Право і правосвідомість перебувають у зустрічній залежності: з одного боку, розвиток правосвідомості зумовлений правом, з другого - право перебуває у значній залежності від рівня правосвідомості суспільства. Загальне у пра
восвідомості і праві: є правовими явищами однієї й тієї ж правової системи; зумовлені одними й тими ж економічними і соціально-культурними чинниками; мають регулятивне призначення стосовно суспільних відносин; мають цін- нісно-орієнтаційний характер.
Правова культура - це різновид загальної культури, що віддзеркалює систему цінностей, які належать до правової дійсності суспільства.
Правова культура успадкована суспільством з юридичного минулого, визначає його сьогодення й впливає на правове майбутнє цього суспільства.
Вона зумовлює правові рішення членів цього суспільства, визначає їхні переконання у правовій сфері, наділяє сенсом дії та процеси, які відбуваються у правовій дійсності. Правова культура формується на менталітеті певного народу, може розглядатися як один з критеріїв ідентифікації національних правових систем та характеризується рівнем розвитку їх основних елементів.Показники, що визначають рівень правової культури суспільства:
якісний стан забезпечення та захисту прав людини, їх відповідності міжнародним стандартам, виконання державою своїх зобов’язань у галузі прав людини;
ступінь впровадження в суспільну практику верховенства права; рівень реалізації принципів демократії;
рівень правосвідомості громадян та посадових осіб;
якість законодавства, ступінь його досконалості, що визначається гуманістичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і колізій, рівнем юридичної техніки тощо;
ефективність юридичної роботи органів публічної влади;
ступінь незалежності, неупередженості та доступності правосуддя; стан розвитку юридичної науки та освіти, використання їх здобутків для вдосконалення законодавства та юридичної практики;
ступінь сприйняття позитивного правового історичного досвіду як національної правової системи, так і правових систем інших держав.
Поряд з правовою культурою суспільства завжди існує певна кількість різноманітних субкультур (регіонів, меншин, релігійних груп, молоді та ін.). Вони не протистоять панівній правовій культурі, а, включаючи в себе низку її базових компонентів, додають до них нові притаманні саме їм цінності.
Правова субкультура - це частина правової культури суспільства, яка в певних аспектах (цінностях, елементах, позиціях тощо) відрізняється від неї.
У суспільстві також існує правова контркультура - сукупність цінностей певних груп, що відкрито протиставляються домінуючій у суспільстві правовій культурі, суперечить їй.
Класифікація типів правової культури:
залежно від історичного типу держави і права виділяють правову культуру відповідних формацій (рабовласницької, феодальної, буржуазної та ін.), цивілізацій (західної, православної, ісламської, китайської та ін.) та суспільств (доіндустріального, індустріального та постіндустріального);
залежно від виду правових систем вирізняють романо-германську, англо-американську, традиційну та релігійну (мусульманську, індуську, іудейську та ін.) типи правової культури.
Як особливі типи в рамках цієї класифікації можна виокремити також міжнародну правову культуру, засновану на універсальних правових цінностях, принципах та стандартах, та правову культуру Європейського Союзу.Види правової культури залежно від її носія', правова культура суспільства; правова культура особи; правова культура соціальної (професійної) групи.
Важливу роль у розвитку правосвідомості суспільства відіграє система виховання, скерована на формування громадянських якостей особистості. Саме громадянин, що дотримується правових норм, здатен стати запорукою поступального розвитку демократичної, правової держави.
Правове виховання спрямоване на фіксацію у свідомості людини установок, які є своєрідними орієнтирами у повсякденному житті:
• повага до закону та законності, ставлення до них як до вищих соціальних цінностей, без яких неможливо реалізувати себе цивілізованим шляхом, захистити власні права та свободи;
• наявність правомірних цілей, планів, намірів у житті, діяльності, вчинках та несприйняття всього протиправного;
• потреба, бажання, навички поводитися правомірно, керуючись стійкими правовими мотивами;
• наявність непохитного імунітету до спокус вчинення кримінальних дій;
• прагнення допомогти правоохоронним органам у розкритті злочину, сприяти реалізації принципу невідворотності покарання;
• намагання утримати інших громадян від правопорушень і спонукання їх до правомірної поведінки;
• посильна участь у підтриманні правопорядку на роботі, за місцем навчання або проживання.
Ознаки правового виховання:
будується на засадах системи норм і принципів права;
тісно пов’язане з усіма видами соціального виховання - моральним, політичним, естетичним та ін., що є «субправовими» або такими, «що прилягають до правового», «пов’язані з правовим», оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання;
має на меті дати людині необхідні в житті юридичні знання, навчити її поважати і додержуватися законів та підзаконних актів, грамотно захищати себе від незаконних дій з боку державних органів, що застосовують право;
виражається у втіленні у правосвідомість осіб, що виховуються, складових елементів упорядкованих суспільних відносин - дозволів, зобов’язань, заборон, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;
спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;
здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних форм та методів;
виконується вихователями, котрі, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.
Сутністю правового виховання є вироблення поваги до права, його елементів, поєднаних у системну якість, що відповідає справедливості, розуміння природного призначення права впливати на свідомість, культуру особи, на узгодження її потреб та інтересів з інтересами і сподіваннями суспільства.
До функцій правового виховання належать: інформаційна - доведення до відома громадян прийнятих законів та підзаконних актів, нормативно-правових договорів, національної судової практики, рішень Європейського Суду з прав людини тощо;
орієнтувальна - орієнтація громадян на законослухняну поведінку, додержання приписів нормативно-правових актів, толерантність у спілкуванні в правовій сфері;
профілактична - попередження правопорушень та запобігання їм, перевиховування правопорушників у дусі поваги до права;
стимулююча - вироблення у громадян правової активності.
Система правового виховання - це сукупність основних структурних елементів правовиховного процесу (суб’єктів, об’єктів, форм, засобів, способів, методів), що забезпечують його відповідний порядок і організацію.
Суб’єкти правового виховання - державні органи, громадські організації, соціальні групи, посадові особи та громадяни, котрі спрямовують свою діяльність на розроблення і реалізацію заходів, пов’язаних з правовим вихованням.
Об’єкти правового виховання - свідомість людини, її розум (інтелект) та здатність сприймати, оцінювати і здійснювати певні правові явища.
Форми правового виховання (зовнішнє вираження організаційної діяльності, її змісту):
> правова освіта - цілеспрямований процес правового навчання в системі освіти юридичного (професійно-правового) і неюридичного профілю, що полягає у передаванні, нагромадженні і засвоєнні знань, умінь і навичок правового характеру (школі, коледжі, інституті);
> правова інформація - оперативне доведення до громадян повідомлень, що містять відомості про прийняття нових законів та підзаконних актів, міжнародних договорів, їх змісту та спрямованості;
> правова пропаганда - поширення правових знань серед населення шляхом тлумачення норм права через засоби масової інформації (преса, телебачення, радіомовлення, Інтернет);
> юридична практика - здійснення правовиховного впливу суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури на громадян;
> безпосередня реалізація норм права - виявлення соціально-
правомірної активності, самостійне здійснення юридичних дій, дотримання заборон, використання дозволів (прав), виконання обов’язків;
> правомірна поведінка - поводження з суб’єктами права відповідно до правових норм у такий спосіб, щоб бути зразком для наслідування;
> самовиховання - самоаналіз своїх дій відповідно до правових вимог, удосконалення правових знань і орієнтації в правовій реальності.
Засоби правового виховання', телерадіопередачі, лекції з правової тематики, індивідуальна робота, друковані правові видання, спеціальні організаційно- освітні акції правового змісту (прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації тощо).
Методи правового виховання - сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здобуваються правові знання, уміння і навички, формується повага до права. Основні методи правового виховання: переконання, заохочення, примус, інформаційний вплив, наставництво, позитивний приклад.
Правове виховання надає прямий вплив на формування правової активності особистості, правове життя й правову політику, які взаємозв’язані й взаємозалежні. З одного боку, правова активність як найважливіша складова частина правового життя виступає критерієм її якісного стану, а з іншого - правове життя є показником рівня правової активності громадян. Наскільки ефективніше правове виховання, настільки якісніше буде стан правового життя нашого суспільства та вище рівень правової активності.
Ключові поняття:
правосвідомість, когнітивна функція, правостворююча функція, правова психологія, правовий інфантилізм, правовий романтизм, правовий дилетантизм, правова демагогія, правовий нігілізм, правовий стимул, правове обмеження, режим законності і порядку, стан юридичної практики, правова психологія, правова ідеологія, буденна правосвідомість, професійна правосвідомість, наукова правосвідомість, індивідуальна правосвідомість, колективна правосвідомість, групова правосвідомість, суспільна правосвідомість, індивідуальна форма правосвідомості, групова форма правосвідомості, непрофесійна група правосвідомості, суспільна група правосвідомості, правова культура, професійна культура юриста, культура правосвідомості, культура правової поведінки, культура юридичної практики, ціннісно-нормативна функція правової культури, правосоціальна функція правової культури, комунікативна функція правової культури, прогностична функція правової культури, пізнавальна функція правової культури, регулятивна функція правової культури, нормати- вно-аксеологічна функція правової культури, правова культура суспільства, правова культура особи, правова культура професійної групи, правовий всеобуч, правова агітація, самовиховання, правова поведінка, правова настанова, мотив правової поведінки, зміст правового виховання, система правового виховання, суб’єкт правового виховання, об’єкт правового виховання, механізм правового виховання, деформація правосвідомості.
1. Сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та концепцій, а також уявлень і настанов, які характеризують відношення особи, суспільної групи і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, а також до всього, що охоплюється правовим регулюванням - це:
а) правосвідомість;
б) політична свідомість;
в) функції правосвідомості;
г) правова психологія;
д) правова ідеологія.
2. За суб ’єктами (носіями) правосвідомості розрізняють такі форми правосвідомості:
а) групову та суспільну;
б) індивідуальну, непрофесійну та суспільну;
в) індивідуальну, групову та суспільну;
г) буденну, професійну та непрофесійну;
д) політичну, економічну, правову та ін.
3. За глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути:
а) індивідуальна, групова та суспільна;
б) індивідуальна, непрофесійна та професійна;
в) масова, групова та суспільна;
г) непрофесійна, професійна, наукова та практична;
д) політична, економічна, правова та ін.
4. Сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретної особи - це:
а) суспільна правосвідомість;
б) групова правосвідомість;
в) індивідуальна правосвідомість;
г) політична правосвідомість;
д) соціальна правосвідомість.
5. Форма правосвідомості, яка виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства:
а) індивідуальна форма правосвідомості;
б) групова форма правосвідомості;
в) суспільна форма правосвідомості;
г) непрофесійна форма правосвідомості;
д) професійна форма правосвідомості.
6. Ставлення до права та державно-правових явищ всього суспільства або етносу - це:
а) індивідуальна правосвідомість;
б) групова правосвідомість;
в) соціальна правосвідомість;
г) політична правосвідомість;
д) суспільна правосвідомість.
7. Життєві, поверхневі судження про право людини, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя - це:
а) індивідуальна форма правосвідомості;
б) групова форма правосвідомості;
в) суспільна форма правосвідомості;
г) непрофесійна форма правосвідомості;
д) професійна форма правосвідомості.
8. Спеціалізовані правові знання, що використовуються в роботі професі- оналами-юристами - це:
а) індивідуальна форма правосвідомості;
б) групова форма правосвідомості;
в) суспільна форма правосвідомості;
г) непрофесійна форма правосвідомості;
д) професійна форма правосвідомості.
9. Правосвідомість учених, викладачів вищих навчальних закладів визначається як:
а) наукова (теоретична) форма правосвідомості;
б) практична форма правосвідомості;
в) освітня форма правосвідомості;
г) непрофесійна форма правосвідомості;
д) професійна форма правосвідомості.
10. Правосвідомість суддів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів та інших - це:
а) наукова форма правосвідомості;
б) практична форма правосвідомості;
в) освітня форма правосвідомості;
г) непрофесійна форма правосвідомості;
д) професійна форма правосвідомості.
11. Сукупність ідей та переконань, що здобувають юристи під час реалізації юридичних норм - це:
а) професійна доктринальна правова свідомість;
б) професійна практична правова свідомість;
в) непрофесійна компетентна правосвідомість;
г) непрофесійна повсякденна правосвідомість;
д) фактично-юридична правосвідомість.
12. Різновид правосвідомості, що формується на основі юридичної науки та визначає її розвиток шляхом розробки різних концепцій, теорій, принципів, ідей, учень - це:
а) професійна доктринальна правова свідомість;
б) професійна практична правова свідомість;
в) непрофесійна компетентна правосвідомість;
г) непрофесійна повсякденна правосвідомість;
д) фактично-юридична правосвідомість.
13. Сукупність життєвих обставин, особистого правового досвіду й отриманої освіти, що характеризує ставлення людини до чинного чи бажаного права і правової системи на побутовому рівні - це:
а) професійна наукова (доктринальна) правова свідомість;
б) професійна практична правова свідомість;
в) непрофесійна компетентна правосвідомість;
г) непрофесійна повсякденна правосвідомість;
д) фактично-юридична правосвідомість.
14. Функції правосвідомості - це:
а) елементи правової системи, що перебувають у глибокій єдності з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою; визначають розвиненість правової культури;
б) основні напрями оволодіння правовими знаннями та їх вплив на правові явища, правову систему в цілому;
в) діяльнісна частина правосвідомості, готовність особи виявити активність у сфері пізнання і реалізації права, або в сфері ігнорування і порушення правових норм;
г) сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ і спричиняють готовність до певної правової поведінки;
д) система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне осмислення правової реальності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ і спричиняють готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ.
15. До основних функцій правосвідомості належать:
а) евристична, аксіологічна, охоронна;
б) емоційна, регулююча, когнітивна;
в) когнітивна, правоутворююча, настановча;
г) регулятивна, охоронна, виховна;
д) аксіологічна, гносеологічна, регулятивна.
16. Емоційна функція правосвідомості у своєму розумінні припускає:
а) співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень;
б) ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов’язкове, необхідне;
в) знання права, проінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм;
г) спеціалізовані знання, що використовуються в роботі юристами;
д) сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда.
17. Регулюючу функцію правосвідомості слід розуміти як:
а) співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень;
б) ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов’язкове, необхідне;
в) знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм;
г) спеціалізовані знання, що використовуються в роботі юристами;
д) сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда.
18. Пізнання правової дійсності та формування правових теорій, концепцій, ідей передбачає:
а) когнітивна функція правосвідомості;
б) аксіологічна функція правосвідомості;
в) практична функція правосвідомості;
г) доктринальна функція правосвідомості;
д) правотворча функція правосвідомості.
19. За формою відображення правової свідомості виокремлюють:
а) правові уявлення та правові погляди;
б) правові установки та правові вказівки;
в) правові установки та правові дії;
г) правові явища та правові погляди;
д) правові уявлення та правові дії.
20. Рівень свідомості і правової активності громадян виражається у:
а) стані фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб’єкта права;
б) досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, продуманості, узгодженості, культурні юридичних текстів;
в) роботі правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показником правореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення;
г) ступені засвоєння права громадянами, посадовими особами, спрямованості на додержання заборон, використання прав, виконання обов’язків;
д) знанні законодавства і можливостей юридичної науки.
21. Головним елементом моделі правосвідомості є:
а) правова освіченість;
б) правова вихованість;
в) правова культура;
г) правові знання;
д) правовий інфантилізм.
22. Культура правосвідомості визначається як:
а) ефективна діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, правоохоронних органів;
б) правова активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;
в) високий рівень правосвідомості, що містить оцінку закону з позиції справедливості, прав людини;
г) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення;
д) забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку.
23. Культура правової поведінки - це:
а) ефективна діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, правоохоронних органів;
б) правова активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;
в) високий рівень правосвідомості, що містить оцінку закону з позиції справедливості, прав людини;
г) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення;
д) забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку.
24. Функції правової культури - це:
а) основні напрями осягнення правових цінностей - вітчизняних і світових;
б) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення;
в) система цінностей створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством;
г) розкриття статики та динаміки правової культури;
д) обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну діяльність.
25. Пізнавальна функція правової культури визначається як:
а) ефективна діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, правоохоронних органів;
б) правова активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;
в) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення - вітчизняної та іноземної;
г) забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку;
д) оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів.
26. Нормативно-аксеологічна функція правової культури визначається як:
а) ефективна діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, правоохоронних органів;
б) правова активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;
в) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення;
г) забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку;
д) оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів.
27. Функція правової культури, що пов’язана з теоретичною й організаторською діяльністю щодо формування правової держави і громадянського суспільства; створює правові і моральні гарантії таких загальнолюдських цінностей, як чесність і порядність, доброта і милосердя, моральний самоконтроль і сумлінність, людська гідність і свобода вибору - це:
а) прогностична функція;
б) комунікативна функція;
в) ціннісно-нормативна функція;
г) праворегулятивна функція;
д) пізнавально-реформаторська функція.
28. Функція правової культури, що може бути вивчена через призму формування правових якостей особи:
а) правосоціальна функція;
б) комунікативна функція;
в) ціннісно-нормативна функція;
г) праворегулятивна функція;
д) пізнавально-реформаторська функція.
29. Функція правової культури, що охоплює правотворчість і реалізацію права, забезпечує правомірну поведінку громадян, їх соціальну активність - це:
а) прогностична функція;
б) комунікативна функція;
в) ціннісно-нормативна функція;
г) праворегулятивна функція;
д) пізнавально-реформаторська функція.
30. Функція правової культури, що охоплює правотворчість і реалізацію права, забезпечує правомірну поведінку громадян, їх соціальну активність, містить аналіз тенденцій, що характерні для всієї правової системи - це:
а) прогностична функція;
б) пізнавально-реформаторська функція;
в) комунікативна функція;
г) праворегулятивна функція;
д) ціннісно-нормативна функція.
31. Правова культура особи розуміється як:
а) основні напрями осягнення правових цінностей;
б) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення;
в) система цінностей створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством;
г) розкриття статики та динаміки правової культури;
д) зумовлений правовою культурою суспільства ступінь правової розвиненості, ціннісної інформаційно-правової освіченості особи, що дає їй змогу адекватно орієнтуватися у різних правових ситуаціях, дотримуватися правомірної поведінки.
32. Правова культура, що базується на здобутих унаслідок одержання спеціальної юридичної освіти правових знаннях, практичних навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов ’язані з конкретним юридичним фахом - це:
а) теоретична правова культура;
б) професійна правова культура;
в) наукова правова культура;
г) навчальна правова культура;
д) буденна правова культура.
33. Система цінностей, створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством у галузі права - це:
а) структурний аспект правової культури;
б) функціональний аспект правової культури;
в) аксіологічний аспект правової культури;
г) поведінковий аспект правової культури;
д) гносеологічний аспект правової культури.
34. Уможливлює розкриття статики і динаміки правової культури - це:
а) структурно-функціональний аспект правової культури;
б) функціональний аспект правової культури;
в) аксіологічний аспект правової культури;
г) поведінковий аспект правової культури;
д) гносеологічний аспект правової культури.
35. Склад, внутрішню будову та зв’язки між елементами правової культури характеризує:
а) структурний аспект правової культури;
б) функціональний аспект правової культури;
в) аксіологічний аспект правової культури;
г) поведінковий аспект правової культури;
д) ціннісний аспект правової культури.
36. Формування правової культури та правосвідомості шляхом стійкого цілеспрямованого впливу на людину - це:
а) правова культура;
б) правова соціалізація;
в) правова ресоціалізація;
г) правове виховання;
д) правова десоціалізація.
37. У структурі правосвідомості за рівнем відображення правової реальності виділяють такі елементи:
а) правова психологія та правова ідеологія;
б) правова психологія та правові погляди;
в) правова ідеологія та правові поняття;
г) правові звички та правові традиції;
д) правова ідеологія та правові погляди.
38. Правова психологія - це:
а) система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне осмислення правової реальності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ і спричиняють готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ;
б) діяльнісна частина правосвідомості, готовність особи виявити активність у сфері пізнання і реалізації права, або в сфері ігнорування і порушення правових норм;
в) сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, елементів настрою, що домінують у суспільстві, виявляються у суспільній думці;
г) основні напрями оволодіння правовими знаннями та їх вплив на правові явища, правову систему в цілому;
д) елемент правової системи, що перебуває у глибокій єдності з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою; визначає розвиненість правової культури.
39. Елементами правової психології є:
а) правові ідеї, правові настрої, правові мотиви;
б) правові почуття, правові погляди, правові звички;
в) правові почуття, правові уявлення, правові категорії;
г) правові поняття, правові погляди, правові практичні знання;
д) правові настрої, правові переживання, правові цілі.
40. Особливий вид психологічного сприйняття права та правових явищ, емоційна реакція, пов'язана з правовою дійсністю, правові переживання - це:
а) правові враження;
б) правові погляди;
в) правові звички;
г) правові почуття;
д) правові настрої.
41. Культура юридичної практики - це:
а) ефективна діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, правоохоронних органів;
б) правова активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;
в) високий рівень правосвідомості, що містить оцінку закону з позиції справедливості, прав людини;
г) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення;
д) забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку.
42. Рівень правотворчої діяльності і стан законодавства виражається у:
а) стані фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб’єкта права;
б) досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, продуманості, узгодженості, культурі юридичних текстів;
в) роботі правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показником правореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення;
г) ступені засвоєння права громадянами, посадовими особами, спрямованості на додержання заборон, використання прав, виконання обов’язків;
д) знанні законодавства і можливостей юридичної науки.
43. Режим законності і порядку полягає у:
а) стані фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб’єкта права;
б) досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, продуманості, узгодженості, культурі юридичних текстів;
в) роботі правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показником правореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення;
г) ступені засвоєння права громадянами, посадовими особами, спрямованості на додержання заборон, використання прав, виконання обов’язків;
д) знанні законодавства і можливостей юридичної науки.
44. Правозначуща настанова - це:
а) сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ;
б) діяльнісна частина правосвідомості, готовність особи виявити активність у сфері пізнання і реалізації права, або в сфері ігнорування і порушення правових норм;
в) елемент правової системи, що перебуває у глибокій єдності з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою; визначає розвиненість правової культури;
г) основні напрями оволодіння правовими знаннями та їх вплив на правові явища, правову систему в цілому;
д) система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне осмислення правової реальності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ і спричиняють готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ.
45. Сукупність основних елементів правовиховного процесу, що забезпечує його визначений порядок і організацію - це:
а) правовиховання;
б) правовиховна програма;
в) правовиховна робота;
г) механізм правовиховання;
д) система правовиховання.
46. До основних функцій правового виховання належать:
а) інформаційна, орієнтувальна, профілактична, стимулююча функції;
б) попереджувальна, стабілізаційна, інформаційна функції;
в) мотивувальна, динамічна, статична функції;
г) онтологічна, гносеологічна, мотиваційна функції;
д) гносеологічна, праксіологічна, мотиваційна функції.
47. Внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах - це:
а) зміст правового виховання;
б) система правового виховання;
в) механізм правового виховання;
г) об’єкт правового виховання;
д) правова вихованість.
48. Сукупність основних елементів правовиховного процесу, яка забезпечує його певний порядок і організацію - це:
а) зміст правового виховання;
б) система правового виховання;
в) механізм правового виховання;
г) об’єкт правового виховання;
д) правова вихованість.
49. Елементами системи правового виховання є:
а) об’єкти, суб’єкти;
б) об’єкти, суб’єкти, сукупність правових заходів;
в) об’єкти, суб’єкти, об’єктивна і суб’єктивна сторона;
г) об’єкти, суб’єкти, засоби і способи;
д) об’єкти, суб’єкти, перспективи правового виховання.
50. Процес цілеспрямованого і систематичного впливу та правосвідомість особи (групи) за допомогою сукупності (комплексу) право виховних заходів, певних способів і заходів, які має у своєму розпорядженні суспільство - це:
а) зміст правового виховання;
б) система правового виховання;
в) механізм правового виховання;
г) об’єкт правового виховання;
д) правова вихованість.
51. Друковані правові видання - це:
а) метод правового виховання;
б) засіб правового виховання;
в) форма правового виховання;
г) принцип правового виховання;
д) від правового виховання.
52. Засобом правового виховання є:
а) примус;
б) заохочення;
в) оцінювання;
г) лекції;
д) переконання.
53. Зовнішнє вираження змісту, організаційної діяльності правового виховання - це:
а) правова освіта;
б) правомірна поведінка громадян;
в) форма правового виховання;
г) самовиховання;
д) метод правового виховання.
54. Порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість виховуваних розуміється як:
а) зміст правового виховання;
б) система правового виховання;
в) механізм правового виховання;
г) об’єкт правового виховання;
д) правова вихованість.
55. Компонент механізму правового виховання, яким визначається співвідношення досягнутого рівня правовиховноїроботи і тією бажаною метою, яку ставили та досягли учасники правовиховного процесу - це:
а) послідовність правового виховання;
б) системність правового виховання;
в) ефективність правового виховання;
г) науковість правового виховання;
д) значення правового виховання.
56. Порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться у суспільній правосвідомості, у свідомість виховуваних - це:
а) загальне виховання;
б) спеціальне виховання;
в) правовиховна робота;
г) механізм правовиховання;
д) система виховання.
57. Методом правового виховання є:
а) імперативний метод;
б) диспозитивний метод;
в) позитивний приклад;
г) профілактичний метод;
д) семінар.
58. Принцип правового виховання, що передбачає об ’єктивний аналіз і оцінку реальної дійсності з позиції пізнання об’єктивних законів суспільного розвитку і застосування їх у правовій практиці - це:
а) принцип безперервності;
б) принцип диспозитивності;
в) принцип системності;
г) принцип науковості;
д) принцип цілеспрямованості.
59. Наявність у особи сукупності правових та професійних знань, поглядів, переконань, правових установок, які надають їй можливість правильно оцінити соціальну роль права як рівної міри свободи, справедливості, захисту її прав і законних інтересів - це:
а) правова освіченість;
б) правова вихованість;
в) правова культура;
г) правові знання;
д) правовий інфантилізм.
60. Єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, яка охоплює усі верстви населення, усіх державних службовців - це:
а) правовий всеобуч;
б) правовий нігілізм;
в) правовий стимул;
г) правове обмеження;
д) правова вихованість.
61. Процес включення індивіда в систему правовідносин суспільства на основі засвоєння всієї правової культури даного суспільства - це:
а) правова поведінка;
б) правова соціалізація;
в) правова ресоціалізація;
г) правове виховання;
д) правова десоціалізація.
62. За формами вияву правову соціалізацію класифікують на:
а) практичну та теоретичну;
б) стихійну та цілеспрямовану;
в) зовнішню та внутрішню;
г) основну та додаткову;
д) просту та складну.
63. Здійснення правовиховного впливу судовими та правоохоронними органами:
а) накопичення правових знань;
б) формування правових переконань;
в) юридична практика;
г) накопичення правового досвіду;
д) формування звичок правомірної поведінки.
64. Розповсюдження правових ідей, знань серед великої кількості населення - це:
а) правова агітація;
б) правова пропаганда;
в) правове виховання;
г) правова освіта;
д) правомірна соціальна діяльність.
65. Правове втримання протиправної поведінки, яке створює умови для задоволення інтересів контр-суб’єкта, охорони і захисту суспільства - це:
а) правовий всеобуч;
б) правовий нігілізм;
в) правовий стимул;
г) правове обмеження;
д) правова вихованість.
66. Правове спонукання до законослухняної поведінки, які створюють умови для задоволення інтересів суб ’єкта - це:
а) правовий всеобуч;
б) правовий нігілізм;
в) правовий стимул;
г) правове обмеження;
д) правова вихованість.
67. Рухомі та емоційні елементи є частиною:
а) правових почуттів, правових настроїв та правових переживань;
б) правових звичок, правових традицій та правових звичаїв;
в) правових та практичних знань, правових уявлень, правових поглядів;
г) правової ідеології;
д) правової поведінки.
68. Форма правового виховання, що здійснюється в процесі реалізації правових норм - це:
а) правова агітація;
б) правова пропаганда;
в) правове виховання;
г) правова освіта;
д) правомірна соціальна діяльність.
69. Відносно самостійна особиста позиція щодо законів, соціальних цінностей права, елемент індивідуальної правосвідомості, необхідний для забезпечення стабільності життєвої позиції особи - це:
а) правові переконання;
б) правові уявлення;
в) правові знання;
г) правові навички;
д) правові судження.
70. Пізнавальні елементи, які передбачають самооцінку, тобто вміння критично оцінити свою поведінку з погляду відповідності її до права входять до:
а) правових почуттів, правових настроїв та правових переживань;
б) правових звичок, правових традицій та правових звичаїв;
в) правових та практичних знань, правових уявлень, правових поглядів;
г) правової ідеології;
д) правової поведінки.
71. Нерухомі, стійкі елементи, що виступають як регулятори поведінки є складовою частиною:
а) правових почуттів, правових настроїв та правових переживань;
б) правових звичок, правових традицій та правових звичаїв;
в) правових та практичних знань, правових уявлень, правових поглядів;
г) правової ідеології;
д) правової поведінки.
72. Всебічне осмислення ситуації, невидимий процес розщеплення свідомості на правомірну і протиправну визначається як:
а) правова настанова;
б) мотивована правова поведінка;
в) правова ідеологія;
г) психологічно-правовий стан;
д) правова ідея особистості.
73. Готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ, які здійснюють вплив на всі основні функції правосвідомості - це:
а) правова настанова;
б) мотивована правова поведінка;
в) правова ідеологія;
г) психологічно-правовий стан;
д) правова ідея особистості.
74. Система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне осмислення правової реальності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ і спричиняють готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ - це:
а) правова психологія;
б) правова ідеологія;
в) правозначуща настанова;
г) функції правосвідомості;
д) правосвідомість.
75. Елементами правової ідеології є:
а) правові ідеї, правові принципи, правові переконання;
б) правові переконання, правові погляди, правові ідеї;
в) правові уявлення, правові традиції, правові категорії;
г) правові практичні знання, правові погляди, правові настанови;
д) правові переживання, правові переживання, правові цілі.
76. Недостатня обізнаність в правових питаннях, при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки - це:
а) правовий ідеалізм;
б) правовий інфантилізм;
в) правовий нігілізм;
г) правова демагогія;
д) правовий дилетантизм.
77. У країнах з тоталітарними та авторитарними режимами найбільш поширеним є явище:
а) правового романтизму;
б) правової демагогії;
в) правового інфантилізму;
г) правового нігілізму;
д) правового дилентантизму.
78. Правовий романтизм проявляється у:
а) легковажному або свідомому справлянні такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного чи викривленого уявлення про правову дійсність;
б) здобутих унаслідок одержання спеціальної юридичної освіти правових знаннях, практичних навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов’язані з конкретним юридичним фахом;
в) стані правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси;
г) вільному поводженні із законом (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці та ін.) або оцінкою юридичної ситуації, що в цілому зумовлено легковажним ставленням до права;
д) несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки.
79. Правовий інфантилізм відображається у:
а) легковажному або свідомому справлянні такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного чи викривленого уявлення про правову дійсність;
б) несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки;
в) стані правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси;
г) вільному поводженні із законом або оцінкою юридичної ситуації, що в цілому зумовлено легковажним ставленням до права;
д) здобутих унаслідок одержання спеціальної юридичної освіти правових знаннях, практичних навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов’язані з конкретним юридичним фахом.
80. Правовий дилетантизм проявляється у:
а) стані правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси;
б) вільному поводженні із законом або оцінкою юридичної ситуації, що в цілому зумовлена легковажним ставленням до права;
в) легковажному або свідомому справлянні такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного чи викривленого уявлення про правову дійсність;
г) несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки;
д) здобутих унаслідок одержання спеціальної юридичної освіти правових знаннях, практичних навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов’язані з конкретним юридичним фахом.
81. Деформаційний стан правосвідомості, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір - це:
а) правовий романтизм;
б) правовий нігілізм;
в) правова психологія;
г) правовий ідеалізм
д) правова культура.
82. Чинником формування правового нігілізму є:
а) висока якість законів та інших нормативно-правових актів;
б) авторитет державної влади і налагодженість механізму її дії;
в) високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати;
г) збереження самобутності правової культури;
д) наступність нігілістичних традицій.
83. Найбільш поширений вид деформації правосвідомості, який активно виявляється під час проведення передвиборчої агітації:
а) суспільна правосвідомість;
б) правова демагогія;
в) правовий нігілізм;
г) правовий романтизм;
д) правовий ідеалізм.
84. Внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особистість у момент прийняття рішення про те, як вчинити, готовність до правомірної або протиправної поведінки - це:
а) правова свідомість;
б) правова вихованість;
в) правова освіта;
г) правова демагогія;
д) правовий інфантилізм.
85. Правова демагогія проявляється у:
а) стані правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси;
б) легковажному або свідомому справлянні такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного чи викривленого уявлення про правову дійсність;
в) несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки;
г) вільному поводженні із законом (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці та ін.) або оцінкою юридичної ситуації, що в цілому зумовлено легковажним ставленням до права;
д) здобутих унаслідок одержання спеціальної юридичної освіти правових знаннях, практичних навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов’язані з конкретним юридичним фахом.
86. Різновид деформації правосвідомості, що передбачає її обмеженість формальним прийняттям положень закону, інертним виконанням нормативних приписів - це:
а) правова освіченість;
б) правова вихованість;
в) правовий нігілізм;
г) правовий догматизм;
д) правовий інфантилізм.
87. Найбільш загальні, фундаментальні та глибокі правові поняття, що є межею наукового узагальнення як у певній області юридичних знань, так і в правознавстві в цілому - це:
а) правовий умовивід;
б) правове судження;
в) правове поняття;
г) правова категорія;
д) правове припущення.
88. Словесне формулювання сутності юридичного явища або процесу - це:
а) правовий умовивід;
б) правове судження;
в) правове поняття;
г) правова категорія;
д) правовий доказ.
89. Угрупування однорідних властивостей правових явищ, що передбачає одержання нового знання - це:
а) правовий умовивід;
б) правове судження;
в) правове поняття;
г) правова категорія;
д) правовий доказ.
90. Встановлення загальних взаємозв язків між предметом та його ознаками у правовій сфері - це:
а) правовий умовивід;
б) правове судження;
в) правове поняття;
г) правова категорія;
д) правовий доказ.
Еще по теме ТЕМА 20. ПРАВОСВІДОМІСТЬ ТА ПРАВОВА КУЛЬТУРА. ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ:
- Тема: Компетенция органов как важнейший элемент их правового статуса
- ПРАВОВЫЕ АКТЫ, ИЗДАВАЕМЫЕ ОФСБ
- 33. Основания и условия гражданско-правовой ответственности
- 56. Гражданско-правовая ответственность за нарушение обязательств.
- Административно - правовое регулирование военной службы в ОФСБ.
- 34. Виды гражданско-правовой ответственности.
- 35 Размер гражданско-правовой ответственности
- 32. Понятие, значение, характер и принципы гражданско-правовой ответственности.
- 60 Порядок заключения гражданско-правового договора.
- 2. Основные черты гражданско-правового метода регулирования общественных отношений
- Финансово-правовой статус Центрального банка России как органа надзора
- § 1.Общая характеристика правового регулирования нотариата и нотариальной деятельности
- Правовые основы и виды ответственности па административному праву.
- 61 Основания и правовые последствия изменения расторжения договора
- Реформа административной юстиции в Литве: институционные и правовые аспекты
- 64. Гражданско-правовые способы защиты авторских и смежных прав.
- ГЛАВА 3. ОСОБЕННОСТИ ФИНАНСОВО-ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ПРУДЕНЦИАЛЬНОГО БАНКОВСКОГО НАДЗОРА
- Глава III. Правовое регулирование организации и компетенции нотариата в РоссийскойФедерации
- ЧАСТЬ II. Сравнительные правовые аспекты: административная юстиция в Центральной Азии и Европ