<<
>>

ТЕМА 20. ПРАВОСВІДОМІСТЬ ТА ПРАВОВА КУЛЬТУРА. ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ

Правосвідомість: поняття, структура та функції. Критерії розмежування функцій. Види правосвідомості. Взаємозв’язок правосвідомості і права.

Правова культура: поняття, види, функції та шляхи формування.

Співвід­ношення правової культури з правовим нігілізмом та правовим ідеалізмом.

Правове виховання: поняття, мета, завдання, принципи та функції. Меха­нізм реалізації правового виховання. Роль виховання освітньої діяльності, про­паганди правових знань.

У сучасних умовах, коли модернізується суспільство і реформується пра­вова система, осмислення можливостей та меж реалізації універсальних прин­ципів права в українській культурі набуває особливо великого значення. Це пи­тання має не тільки теоретичне, а й практичне значення, оскільки правова си­стема, яка перебуває сьогодні на стадії реформування, з одного боку, ґрун­тується на універсальній ідеї права, а з другого - зобов’язана орієнтуватися на визначену традицію правосвідомості. Особливе місце проблеми правосвідо­мості в історії культури і філософії права пояснюється тим, що правосвідомість є безпосереднім джерелом правопорядку, тобто правових норм, поведінки та відповідних інститутів, тому вона передусім виступає предметом філософсько­го осмислення права.

Правосвідомість - це сукупність ідей, теорій, емоцій, почуттів та право­вих настанов, за посередництвом яких віддзеркалюється правова дійсність, фо­рмуються ставлення суб’єктів до права та юридичної практики, їхня ціннісна орієнтація в правовій сфері.

Основні ознаки правосвідомості:

є одним з різновидів суспільної свідомості поряд з іншими її форма­ми (філософською, релігійною, моральною, політичною, естетичною та ін.);

носіями правосвідомості є різні суб’єкти права (особа, громадські об’єднання, політичні партії, державні органи та установи, юристи-науковці, юристи-практики), а також суспільство в цілому;

об’єктом пізнання правосвідомості зазвичай є чинне право в усій ба­гатоманітності його виявів (право, правові відносини, правова поведінка або діяльність, практика реалізації права тощо);

правосвідомість є основою розвитку праворозуміння, одним з най­більш важливих чинників удосконалення процесів нормотворчості та праворе- алізації.

Структура правосвідомості:

1. Правова психологія - сукупність настроїв, почуттів, емоцій, пережи­вань з приводу права чи окремих правових явищ.

У складі правової психології вирізняють:

сталі і динамічні елементи. До сталих компонентів відносять: знання права, правові стереотипи, звичаї, традиції, самооцінку особи. До дина­мічних компонентів належать настрої, почуття, хвилювання, які становлять найбільш нестабільну, рухливу складову правової психології;

пізнавальні та емоційні компоненти. До пізнавальних належать правові емпіричні знання, уявлення, погляди, до емоційних - правові емоції, почуття, настрої.

Правова психологія містить також елементи несвідомого (інтуїція, психо­логічний афект, звичка, соціальне збудження - паніка та ін.), які можуть актив­но впливати на формування як правомірної, так і протиправної поведінки. Про­явами правової психології будуть відчуття справедливості, байдужість до без­законня або страх перед відповідальністю та ін.

2. Правова ідеологія - сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які систематизовано віддзеркалюють і оцінюють правову дійсність.

Для правової ідеології характерне цілеспрямоване наукове, в тому числі філософське, осмислення права. Прикладом правової ідеології є різні школи праворозуміння, концепції державного суверенітету, поділу влади, демократи­чної правової соціальної держави та ін.

Розвиток будь-якої держави та об’єднання держав спирається на певну політико-правову ідеологію (національну чи наднаціональну ідею), яку відо­бражено в конституціях країн або статутних документах організацій. Так, в ос­нову європейської правової ідеології покладено три загальновизнані цінності - демократія, права людини та верховенство права.

3. Правова настанова, яка характеризує вольовий бік правосвідомості. Вона охоплює мотиви правової поведінки, відтворює готовність до її певного варіанта, передбачає оцінку правової інформації і намір діяти згідно з цією оці­нкою. Сукупність правових настанов індивіда чи певної групи, які безпосеред­ньо формують їх програму діяльності в правовій сфері, складають правову орі­єнтацією.

Усі компоненти правової свідомості не можуть існувати один без одного, вони тісно взаємопов’язані та взаємодіють.

До функцій правосвідомості належать:

пізнавальна (гносеологічна) функція, що передбачає накопичення знань про право і практику його реалізації, сприйняття права, подальше осмис­лення різних правових явищ, всієї правової дійсності;

оцінна функція полягає в тому, що через правосвідомість формується ставлення суб’єкта до права та інших правових явищ, а також правова самооці­нка. Практична реалізація оцінної функції сприяє формуванню правових уста­новок суб’єктів права;

правоутворююча функція правосвідомості, яка полягає в тому, що остання розглядається як своєрідне джерело права, тоді як законодавство ви­ступає зовнішнім виразом правосвідомості суспільства та суб’єктів нормотвор-

чості;

регулятивна функція здійснюється через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових настанов, які виступають специфічним регулятором пове­дінки людей. Поведінка суб’єктів права є свідомою і вольовою, отже без акти­вної творчої ролі правосвідомості реалізація права неможлива.

Види правосвідомості за суб’єктами'.

> індивідуальна - сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда, що визначаються обставинами його життя, правовою освітою та зовнішнім середовищем;

> групова - виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку соці­альними групами, формальними і неформальними колективами, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги шахтарів, що страйкують);

> суспільна - відображає ставлення до права всього суспільства або ет­носу, виражає їхні інтереси.

Види правосвідомості за глибиною відображення правової реальності'.

> професійна - спеціалізовані знання права, що складаються у середо­вищі професіоналів-юристів: а) професійно-теоретична - ідеї, концепції, пог­ляди, що виражають систематизоване, теоретичне освоєння права вченими- правознавцями, які працюють у науково-дослідних інститутах і вищих навча­льних закладах юридичного профілю.

Наукова правосвідомість відіграє пріо­ритетну роль у прогнозуванні напрямів розвитку права, удосконаленні законо­давства, узагальненні нормативно-правового матеріалу, розробленні поняттєво- категоріального апарату юриспруденції, концепцій та проектів нових нормати­вних актів тощо; б) професійно-практична - поняття, ідеї, переконання, що фо­рмуються на підставі юридичної практики суддями, юрисконсультами, адвока­тами, прокурорами та іншими практикуючими юристами, яким належить голо­вна роль у реалізації юридичних норм;

> компетентно-неюридична - правова інформованість службових і посадових осіб у межах компетенції, якою вони офіційно наділені у сфері еко­логії, економіки, культури тощо. Компетентна правосвідомість фізика, інжене­ра, медика, еколога та інших професіоналів-посадовців неюридичного профілю відрізняється як від професійної юридичної правосвідомості (знанням законо­давства щодо сфери його професійної діяльності), так і від повсякденної право­свідомості (глибшою інформованістю в конкретній сфері та умінням застосу­вати її у службовій діяльності);

> повсякденна - життєві, часом поверхові правові судження особи, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя і користується в оцінюванні фактів юридичного змісту своїм або чиїмось правовим «досвідом».

Право і правосвідомість перебувають у зустрічній залежності: з одного боку, розвиток правосвідомості зумовлений правом, з другого - право перебу­ває у значній залежності від рівня правосвідомості суспільства. Загальне у пра­

восвідомості і праві: є правовими явищами однієї й тієї ж правової системи; зумовлені одними й тими ж економічними і соціально-культурними чинника­ми; мають регулятивне призначення стосовно суспільних відносин; мають цін- нісно-орієнтаційний характер.

Правова культура - це різновид загальної культури, що віддзеркалює си­стему цінностей, які належать до правової дійсності суспільства.

Правова культура успадкована суспільством з юридичного минулого, ви­значає його сьогодення й впливає на правове майбутнє цього суспільства.

Вона зумовлює правові рішення членів цього суспільства, визначає їхні переконання у правовій сфері, наділяє сенсом дії та процеси, які відбуваються у правовій дійсності. Правова культура формується на менталітеті певного народу, може розглядатися як один з критеріїв ідентифікації національних правових систем та характеризується рівнем розвитку їх основних елементів.

Показники, що визначають рівень правової культури суспільства:

якісний стан забезпечення та захисту прав людини, їх відповідності міжнародним стандартам, виконання державою своїх зобов’язань у галузі прав людини;

ступінь впровадження в суспільну практику верховенства права; рівень реалізації принципів демократії;

рівень правосвідомості громадян та посадових осіб;

якість законодавства, ступінь його досконалості, що визначається гу­маністичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і колізій, рівнем юридичної техніки тощо;

ефективність юридичної роботи органів публічної влади;

ступінь незалежності, неупередженості та доступності правосуддя; стан розвитку юридичної науки та освіти, використання їх здобутків для вдосконалення законодавства та юридичної практики;

ступінь сприйняття позитивного правового історичного досвіду як національної правової системи, так і правових систем інших держав.

Поряд з правовою культурою суспільства завжди існує певна кількість рі­зноманітних субкультур (регіонів, меншин, релігійних груп, молоді та ін.). Во­ни не протистоять панівній правовій культурі, а, включаючи в себе низку її ба­зових компонентів, додають до них нові притаманні саме їм цінності.

Правова субкультура - це частина правової культури суспільства, яка в певних аспектах (цінностях, елементах, позиціях тощо) відрізняється від неї.

У суспільстві також існує правова контркультура - сукупність цінностей певних груп, що відкрито протиставляються домінуючій у суспільстві правовій культурі, суперечить їй.

Класифікація типів правової культури:

залежно від історичного типу держави і права виділяють правову культуру відповідних формацій (рабовласницької, феодальної, буржуазної та ін.), цивілізацій (західної, православної, ісламської, китайської та ін.) та сус­пільств (доіндустріального, індустріального та постіндустріального);

залежно від виду правових систем вирізняють романо-германську, англо-американську, традиційну та релігійну (мусульманську, індуську, іудей­ську та ін.) типи правової культури.

Як особливі типи в рамках цієї класифіка­ції можна виокремити також міжнародну правову культуру, засновану на уні­версальних правових цінностях, принципах та стандартах, та правову культуру Європейського Союзу.

Види правової культури залежно від її носія', правова культура суспільс­тва; правова культура особи; правова культура соціальної (професійної) групи.

Важливу роль у розвитку правосвідомості суспільства відіграє система виховання, скерована на формування громадянських якостей особистості. Саме громадянин, що дотримується правових норм, здатен стати запорукою посту­пального розвитку демократичної, правової держави.

Правове виховання спрямоване на фіксацію у свідомості людини устано­вок, які є своєрідними орієнтирами у повсякденному житті:

• повага до закону та законності, ставлення до них як до вищих соціальних цінностей, без яких неможливо реалізувати себе цивілізованим шляхом, захистити власні права та свободи;

• наявність правомірних цілей, планів, намірів у житті, діяльності, вчи­нках та несприйняття всього протиправного;

• потреба, бажання, навички поводитися правомірно, керуючись стій­кими правовими мотивами;

• наявність непохитного імунітету до спокус вчинення кримінальних дій;

• прагнення допомогти правоохоронним органам у розкритті злочину, сприяти реалізації принципу невідворотності покарання;

• намагання утримати інших громадян від правопорушень і спонукання їх до правомірної поведінки;

• посильна участь у підтриманні правопорядку на роботі, за місцем навчання або проживання.

Ознаки правового виховання:

будується на засадах системи норм і принципів права;

тісно пов’язане з усіма видами соціального виховання - моральним, політичним, естетичним та ін., що є «субправовими» або такими, «що приля­гають до правового», «пов’язані з правовим», оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання;

має на меті дати людині необхідні в житті юридичні знання, навчити її поважати і додержуватися законів та підзаконних актів, грамотно захищати себе від незаконних дій з боку державних органів, що застосовують право;

виражається у втіленні у правосвідомість осіб, що виховуються, складових елементів упорядкованих суспільних відносин - дозволів, зо­бов’язань, заборон, які створюють умови для здійснення правомірної поведін­ки;

спирається на можливість застосування примусової сили держави че­рез покладання юридичної відповідальності на правопорушників;

здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних форм та ме­тодів;

виконується вихователями, котрі, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.

Сутністю правового виховання є вироблення поваги до права, його еле­ментів, поєднаних у системну якість, що відповідає справедливості, розуміння природного призначення права впливати на свідомість, культуру особи, на уз­годження її потреб та інтересів з інтересами і сподіваннями суспільства.

До функцій правового виховання належать: інформаційна - доведення до відома громадян прийнятих законів та підзаконних актів, нормативно-правових договорів, національної судової прак­тики, рішень Європейського Суду з прав людини тощо;

орієнтувальна - орієнтація громадян на законослухняну поведінку, додержання приписів нормативно-правових актів, толерантність у спілкуванні в правовій сфері;

профілактична - попередження правопорушень та запобігання їм, перевиховування правопорушників у дусі поваги до права;

стимулююча - вироблення у громадян правової активності.

Система правового виховання - це сукупність основних структурних елементів правовиховного процесу (суб’єктів, об’єктів, форм, засобів, способів, методів), що забезпечують його відповідний порядок і організацію.

Суб’єкти правового виховання - державні органи, громадські організації, соціальні групи, посадові особи та громадяни, котрі спрямовують свою діяль­ність на розроблення і реалізацію заходів, пов’язаних з правовим вихованням.

Об’єкти правового виховання - свідомість людини, її розум (інтелект) та здатність сприймати, оцінювати і здійснювати певні правові явища.

Форми правового виховання (зовнішнє вираження організаційної діяльно­сті, її змісту):

> правова освіта - цілеспрямований процес правового навчання в сис­темі освіти юридичного (професійно-правового) і неюридичного профілю, що полягає у передаванні, нагромадженні і засвоєнні знань, умінь і навичок право­вого характеру (школі, коледжі, інституті);

> правова інформація - оперативне доведення до громадян повідом­лень, що містять відомості про прийняття нових законів та підзаконних актів, міжнародних договорів, їх змісту та спрямованості;

> правова пропаганда - поширення правових знань серед населення шляхом тлумачення норм права через засоби масової інформації (преса, теле­бачення, радіомовлення, Інтернет);

> юридична практика - здійснення правовиховного впливу суду, про­куратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури на громадян;

> безпосередня реалізація норм права - виявлення соціально-

правомірної активності, самостійне здійснення юридичних дій, дотримання за­борон, використання дозволів (прав), виконання обов’язків;

> правомірна поведінка - поводження з суб’єктами права відповідно до правових норм у такий спосіб, щоб бути зразком для наслідування;

> самовиховання - самоаналіз своїх дій відповідно до правових вимог, удосконалення правових знань і орієнтації в правовій реальності.

Засоби правового виховання', телерадіопередачі, лекції з правової темати­ки, індивідуальна робота, друковані правові видання, спеціальні організаційно- освітні акції правового змісту (прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бе­сіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації тощо).

Методи правового виховання - сукупність прийомів і способів, за допо­могою яких здобуваються правові знання, уміння і навички, формується повага до права. Основні методи правового виховання: переконання, заохочення, примус, інформаційний вплив, наставництво, позитивний приклад.

Правове виховання надає прямий вплив на формування правової активно­сті особистості, правове життя й правову політику, які взаємозв’язані й взаємо­залежні. З одного боку, правова активність як найважливіша складова частина правового життя виступає критерієм її якісного стану, а з іншого - правове життя є показником рівня правової активності громадян. Наскільки ефективні­ше правове виховання, настільки якісніше буде стан правового життя нашого суспільства та вище рівень правової активності.

Ключові поняття:

правосвідомість, когнітивна функція, правостворююча функція, правова психологія, правовий інфантилізм, правовий романтизм, правовий дилетан­тизм, правова демагогія, правовий нігілізм, правовий стимул, правове обме­ження, режим законності і порядку, стан юридичної практики, правова пси­хологія, правова ідеологія, буденна правосвідомість, професійна правосвідо­мість, наукова правосвідомість, індивідуальна правосвідомість, колективна правосвідомість, групова правосвідомість, суспільна правосвідомість, індиві­дуальна форма правосвідомості, групова форма правосвідомості, непрофесій­на група правосвідомості, суспільна група правосвідомості, правова культура, професійна культура юриста, культура правосвідомості, культура правової поведінки, культура юридичної практики, ціннісно-нормативна функція право­вої культури, правосоціальна функція правової культури, комунікативна функ­ція правової культури, прогностична функція правової культури, пізнавальна функція правової культури, регулятивна функція правової культури, нормати- вно-аксеологічна функція правової культури, правова культура суспільства, правова культура особи, правова культура професійної групи, правовий всео­буч, правова агітація, самовиховання, правова поведінка, правова настанова, мотив правової поведінки, зміст правового виховання, система правового ви­ховання, суб’єкт правового виховання, об’єкт правового виховання, механізм правового виховання, деформація правосвідомості.

1. Сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та концепцій, а та­кож уявлень і настанов, які характеризують відношення особи, суспільної гру­пи і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, а також до всього, що охоплюється правовим регулюванням - це:

а) правосвідомість;

б) політична свідомість;

в) функції правосвідомості;

г) правова психологія;

д) правова ідеологія.

2. За суб ’єктами (носіями) правосвідомості розрізняють такі форми пра­восвідомості:

а) групову та суспільну;

б) індивідуальну, непрофесійну та суспільну;

в) індивідуальну, групову та суспільну;

г) буденну, професійну та непрофесійну;

д) політичну, економічну, правову та ін.

3. За глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути:

а) індивідуальна, групова та суспільна;

б) індивідуальна, непрофесійна та професійна;

в) масова, групова та суспільна;

г) непрофесійна, професійна, наукова та практична;

д) політична, економічна, правова та ін.

4. Сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкре­тної особи - це:

а) суспільна правосвідомість;

б) групова правосвідомість;

в) індивідуальна правосвідомість;

г) політична правосвідомість;

д) соціальна правосвідомість.

5. Форма правосвідомості, яка виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства:

а) індивідуальна форма правосвідомості;

б) групова форма правосвідомості;

в) суспільна форма правосвідомості;

г) непрофесійна форма правосвідомості;

д) професійна форма правосвідомості.

6. Ставлення до права та державно-правових явищ всього суспільства або етносу - це:

а) індивідуальна правосвідомість;

б) групова правосвідомість;

в) соціальна правосвідомість;

г) політична правосвідомість;

д) суспільна правосвідомість.

7. Життєві, поверхневі судження про право людини, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя - це:

а) індивідуальна форма правосвідомості;

б) групова форма правосвідомості;

в) суспільна форма правосвідомості;

г) непрофесійна форма правосвідомості;

д) професійна форма правосвідомості.

8. Спеціалізовані правові знання, що використовуються в роботі професі- оналами-юристами - це:

а) індивідуальна форма правосвідомості;

б) групова форма правосвідомості;

в) суспільна форма правосвідомості;

г) непрофесійна форма правосвідомості;

д) професійна форма правосвідомості.

9. Правосвідомість учених, викладачів вищих навчальних закладів визнача­ється як:

а) наукова (теоретична) форма правосвідомості;

б) практична форма правосвідомості;

в) освітня форма правосвідомості;

г) непрофесійна форма правосвідомості;

д) професійна форма правосвідомості.

10. Правосвідомість суддів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів та інших - це:

а) наукова форма правосвідомості;

б) практична форма правосвідомості;

в) освітня форма правосвідомості;

г) непрофесійна форма правосвідомості;

д) професійна форма правосвідомості.

11. Сукупність ідей та переконань, що здобувають юристи під час реалі­зації юридичних норм - це:

а) професійна доктринальна правова свідомість;

б) професійна практична правова свідомість;

в) непрофесійна компетентна правосвідомість;

г) непрофесійна повсякденна правосвідомість;

д) фактично-юридична правосвідомість.

12. Різновид правосвідомості, що формується на основі юридичної науки та визначає її розвиток шляхом розробки різних концепцій, теорій, принципів, ідей, учень - це:

а) професійна доктринальна правова свідомість;

б) професійна практична правова свідомість;

в) непрофесійна компетентна правосвідомість;

г) непрофесійна повсякденна правосвідомість;

д) фактично-юридична правосвідомість.

13. Сукупність життєвих обставин, особистого правового досвіду й отриманої освіти, що характеризує ставлення людини до чинного чи бажано­го права і правової системи на побутовому рівні - це:

а) професійна наукова (доктринальна) правова свідомість;

б) професійна практична правова свідомість;

в) непрофесійна компетентна правосвідомість;

г) непрофесійна повсякденна правосвідомість;

д) фактично-юридична правосвідомість.

14. Функції правосвідомості - це:

а) елементи правової системи, що перебувають у глибокій єдності з її ін­шими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою; визначають розвиненість правової культури;

б) основні напрями оволодіння правовими знаннями та їх вплив на правові явища, правову систему в цілому;

в) діяльнісна частина правосвідомості, готовність особи виявити актив­ність у сфері пізнання і реалізації права, або в сфері ігнорування і порушення правових норм;

г) сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ і спричиняють готовність до певної пра­вової поведінки;

д) система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне осмислення правової реальності, усвідомлене проникнення в сут­ність правових явищ і спричиняють готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ.

15. До основних функцій правосвідомості належать:

а) евристична, аксіологічна, охоронна;

б) емоційна, регулююча, когнітивна;

в) когнітивна, правоутворююча, настановча;

г) регулятивна, охоронна, виховна;

д) аксіологічна, гносеологічна, регулятивна.

16. Емоційна функція правосвідомості у своєму розумінні припускає:

а) співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою пра­вових розпоряджень;

б) ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов’язкове, необхідне;

в) знання права, проінформованість про нормативні акти, зміст юридич­них норм;

г) спеціалізовані знання, що використовуються в роботі юристами;

д) сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкрет­ного індивіда.

17. Регулюючу функцію правосвідомості слід розуміти як:

а) співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою пра­вових розпоряджень;

б) ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов’язкове, необхідне;

в) знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм;

г) спеціалізовані знання, що використовуються в роботі юристами;

д) сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкрет­ного індивіда.

18. Пізнання правової дійсності та формування правових теорій, концеп­цій, ідей передбачає:

а) когнітивна функція правосвідомості;

б) аксіологічна функція правосвідомості;

в) практична функція правосвідомості;

г) доктринальна функція правосвідомості;

д) правотворча функція правосвідомості.

19. За формою відображення правової свідомості виокремлюють:

а) правові уявлення та правові погляди;

б) правові установки та правові вказівки;

в) правові установки та правові дії;

г) правові явища та правові погляди;

д) правові уявлення та правові дії.

20. Рівень свідомості і правової активності громадян виражається у:

а) стані фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб’єкта права;

б) досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, про­думаності, узгодженості, культурні юридичних текстів;

в) роботі правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показником правореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення;

г) ступені засвоєння права громадянами, посадовими особами, спрямова­ності на додержання заборон, використання прав, виконання обов’язків;

д) знанні законодавства і можливостей юридичної науки.

21. Головним елементом моделі правосвідомості є:

а) правова освіченість;

б) правова вихованість;

в) правова культура;

г) правові знання;

д) правовий інфантилізм.

22. Культура правосвідомості визначається як:

а) ефективна діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, право­охоронних органів;

б) правова активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;

в) високий рівень правосвідомості, що містить оцінку закону з позиції справедливості, прав людини;

г) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення;

д) забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової сис­теми і створення непохитного правопорядку.

23. Культура правової поведінки - це:

а) ефективна діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, право­охоронних органів;

б) правова активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;

в) високий рівень правосвідомості, що містить оцінку закону з позиції справедливості, прав людини;

г) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення;

д) забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової сис­теми і створення непохитного правопорядку.

24. Функції правової культури - це:

а) основні напрями осягнення правових цінностей - вітчизняних і світо­вих;

б) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення;

в) система цінностей створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством;

г) розкриття статики та динаміки правової культури;

д) обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогре­сивно-правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну діяльність.

25. Пізнавальна функція правової культури визначається як:

а) ефективна діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, право­охоронних органів;

б) правова активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;

в) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення - вітчизняної та іноземної;

г) забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової сис­теми і створення непохитного правопорядку;

д) оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів.

26. Нормативно-аксеологічна функція правової культури визначається як:

а) ефективна діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, право­охоронних органів;

б) правова активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;

в) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення;

г) забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової сис­теми і створення непохитного правопорядку;

д) оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів.

27. Функція правової культури, що пов’язана з теоретичною й організа­торською діяльністю щодо формування правової держави і громадянського суспільства; створює правові і моральні гарантії таких загальнолюдських цін­ностей, як чесність і порядність, доброта і милосердя, моральний самоконт­роль і сумлінність, людська гідність і свобода вибору - це:

а) прогностична функція;

б) комунікативна функція;

в) ціннісно-нормативна функція;

г) праворегулятивна функція;

д) пізнавально-реформаторська функція.

28. Функція правової культури, що може бути вивчена через призму фор­мування правових якостей особи:

а) правосоціальна функція;

б) комунікативна функція;

в) ціннісно-нормативна функція;

г) праворегулятивна функція;

д) пізнавально-реформаторська функція.

29. Функція правової культури, що охоплює правотворчість і реалізацію права, забезпечує правомірну поведінку громадян, їх соціальну активність - це:

а) прогностична функція;

б) комунікативна функція;

в) ціннісно-нормативна функція;

г) праворегулятивна функція;

д) пізнавально-реформаторська функція.

30. Функція правової культури, що охоплює правотворчість і реалізацію права, забезпечує правомірну поведінку громадян, їх соціальну активність, мі­стить аналіз тенденцій, що характерні для всієї правової системи - це:

а) прогностична функція;

б) пізнавально-реформаторська функція;

в) комунікативна функція;

г) праворегулятивна функція;

д) ціннісно-нормативна функція.

31. Правова культура особи розуміється як:

а) основні напрями осягнення правових цінностей;

б) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення;

в) система цінностей створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством;

г) розкриття статики та динаміки правової культури;

д) зумовлений правовою культурою суспільства ступінь правової розви­неності, ціннісної інформаційно-правової освіченості особи, що дає їй змогу адекватно орієнтуватися у різних правових ситуаціях, дотримуватися правомі­рної поведінки.

32. Правова культура, що базується на здобутих унаслідок одержання спеціальної юридичної освіти правових знаннях, практичних навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов ’язані з конкретним юридичним фахом - це:

а) теоретична правова культура;

б) професійна правова культура;

в) наукова правова культура;

г) навчальна правова культура;

д) буденна правова культура.

33. Система цінностей, створених у ході розвитку суспільства і накопи­чених людством у галузі права - це:

а) структурний аспект правової культури;

б) функціональний аспект правової культури;

в) аксіологічний аспект правової культури;

г) поведінковий аспект правової культури;

д) гносеологічний аспект правової культури.

34. Уможливлює розкриття статики і динаміки правової культури - це:

а) структурно-функціональний аспект правової культури;

б) функціональний аспект правової культури;

в) аксіологічний аспект правової культури;

г) поведінковий аспект правової культури;

д) гносеологічний аспект правової культури.

35. Склад, внутрішню будову та зв’язки між елементами правової куль­тури характеризує:

а) структурний аспект правової культури;

б) функціональний аспект правової культури;

в) аксіологічний аспект правової культури;

г) поведінковий аспект правової культури;

д) ціннісний аспект правової культури.

36. Формування правової культури та правосвідомості шляхом стійкого цілеспрямованого впливу на людину - це:

а) правова культура;

б) правова соціалізація;

в) правова ресоціалізація;

г) правове виховання;

д) правова десоціалізація.

37. У структурі правосвідомості за рівнем відображення правової реаль­ності виділяють такі елементи:

а) правова психологія та правова ідеологія;

б) правова психологія та правові погляди;

в) правова ідеологія та правові поняття;

г) правові звички та правові традиції;

д) правова ідеологія та правові погляди.

38. Правова психологія - це:

а) система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне осмислення правової реальності, усвідомлене проникнення в сут­ність правових явищ і спричиняють готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ;

б) діяльнісна частина правосвідомості, готовність особи виявити актив­ність у сфері пізнання і реалізації права, або в сфері ігнорування і порушення правових норм;

в) сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, елементів настрою, що домінують у суспільстві, виявляються у суспільній думці;

г) основні напрями оволодіння правовими знаннями та їх вплив на правові явища, правову систему в цілому;

д) елемент правової системи, що перебуває у глибокій єдності з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практи­кою; визначає розвиненість правової культури.

39. Елементами правової психології є:

а) правові ідеї, правові настрої, правові мотиви;

б) правові почуття, правові погляди, правові звички;

в) правові почуття, правові уявлення, правові категорії;

г) правові поняття, правові погляди, правові практичні знання;

д) правові настрої, правові переживання, правові цілі.

40. Особливий вид психологічного сприйняття права та правових явищ, емоційна реакція, пов'язана з правовою дійсністю, правові переживання - це:

а) правові враження;

б) правові погляди;

в) правові звички;

г) правові почуття;

д) правові настрої.

41. Культура юридичної практики - це:

а) ефективна діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, право­охоронних органів;

б) правова активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;

в) високий рівень правосвідомості, що містить оцінку закону з позиції справедливості, прав людини;

г) засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення;

д) забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової сис­теми і створення непохитного правопорядку.

42. Рівень правотворчої діяльності і стан законодавства виражається у:

а) стані фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб’єкта права;

б) досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, про­думаності, узгодженості, культурі юридичних текстів;

в) роботі правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показником правореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення;

г) ступені засвоєння права громадянами, посадовими особами, спрямова­ності на додержання заборон, використання прав, виконання обов’язків;

д) знанні законодавства і можливостей юридичної науки.

43. Режим законності і порядку полягає у:

а) стані фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб’єкта права;

б) досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, про­думаності, узгодженості, культурі юридичних текстів;

в) роботі правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показником правореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення;

г) ступені засвоєння права громадянами, посадовими особами, спрямова­ності на додержання заборон, використання прав, виконання обов’язків;

д) знанні законодавства і можливостей юридичної науки.

44. Правозначуща настанова - це:

а) сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ;

б) діяльнісна частина правосвідомості, готовність особи виявити актив­ність у сфері пізнання і реалізації права, або в сфері ігнорування і порушення правових норм;

в) елемент правової системи, що перебуває у глибокій єдності з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практи­кою; визначає розвиненість правової культури;

г) основні напрями оволодіння правовими знаннями та їх вплив на правові явища, правову систему в цілому;

д) система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне осмислення правової реальності, усвідомлене проникнення в сут­ність правових явищ і спричиняють готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ.

45. Сукупність основних елементів правовиховного процесу, що забезпечує його визначений порядок і організацію - це:

а) правовиховання;

б) правовиховна програма;

в) правовиховна робота;

г) механізм правовиховання;

д) система правовиховання.

46. До основних функцій правового виховання належать:

а) інформаційна, орієнтувальна, профілактична, стимулююча функції;

б) попереджувальна, стабілізаційна, інформаційна функції;

в) мотивувальна, динамічна, статична функції;

г) онтологічна, гносеологічна, мотиваційна функції;

д) гносеологічна, праксіологічна, мотиваційна функції.

47. Внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах - це:

а) зміст правового виховання;

б) система правового виховання;

в) механізм правового виховання;

г) об’єкт правового виховання;

д) правова вихованість.

48. Сукупність основних елементів правовиховного процесу, яка забезпе­чує його певний порядок і організацію - це:

а) зміст правового виховання;

б) система правового виховання;

в) механізм правового виховання;

г) об’єкт правового виховання;

д) правова вихованість.

49. Елементами системи правового виховання є:

а) об’єкти, суб’єкти;

б) об’єкти, суб’єкти, сукупність правових заходів;

в) об’єкти, суб’єкти, об’єктивна і суб’єктивна сторона;

г) об’єкти, суб’єкти, засоби і способи;

д) об’єкти, суб’єкти, перспективи правового виховання.

50. Процес цілеспрямованого і систематичного впливу та правосвідо­мість особи (групи) за допомогою сукупності (комплексу) право виховних захо­дів, певних способів і заходів, які має у своєму розпорядженні суспільство - це:

а) зміст правового виховання;

б) система правового виховання;

в) механізм правового виховання;

г) об’єкт правового виховання;

д) правова вихованість.

51. Друковані правові видання - це:

а) метод правового виховання;

б) засіб правового виховання;

в) форма правового виховання;

г) принцип правового виховання;

д) від правового виховання.

52. Засобом правового виховання є:

а) примус;

б) заохочення;

в) оцінювання;

г) лекції;

д) переконання.

53. Зовнішнє вираження змісту, організаційної діяльності правового вихо­вання - це:

а) правова освіта;

б) правомірна поведінка громадян;

в) форма правового виховання;

г) самовиховання;

д) метод правового виховання.

54. Порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспі­льній правосвідомості, у свідомість виховуваних розуміється як:

а) зміст правового виховання;

б) система правового виховання;

в) механізм правового виховання;

г) об’єкт правового виховання;

д) правова вихованість.

55. Компонент механізму правового виховання, яким визначається спів­відношення досягнутого рівня правовиховноїроботи і тією бажаною метою, яку ставили та досягли учасники правовиховного процесу - це:

а) послідовність правового виховання;

б) системність правового виховання;

в) ефективність правового виховання;

г) науковість правового виховання;

д) значення правового виховання.

56. Порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться у суспі­льній правосвідомості, у свідомість виховуваних - це:

а) загальне виховання;

б) спеціальне виховання;

в) правовиховна робота;

г) механізм правовиховання;

д) система виховання.

57. Методом правового виховання є:

а) імперативний метод;

б) диспозитивний метод;

в) позитивний приклад;

г) профілактичний метод;

д) семінар.

58. Принцип правового виховання, що передбачає об ’єктивний аналіз і оці­нку реальної дійсності з позиції пізнання об’єктивних законів суспільного роз­витку і застосування їх у правовій практиці - це:

а) принцип безперервності;

б) принцип диспозитивності;

в) принцип системності;

г) принцип науковості;

д) принцип цілеспрямованості.

59. Наявність у особи сукупності правових та професійних знань, погля­дів, переконань, правових установок, які надають їй можливість правильно оцінити соціальну роль права як рівної міри свободи, справедливості, захисту її прав і законних інтересів - це:

а) правова освіченість;

б) правова вихованість;

в) правова культура;

г) правові знання;

д) правовий інфантилізм.

60. Єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, яка охоп­лює усі верстви населення, усіх державних службовців - це:

а) правовий всеобуч;

б) правовий нігілізм;

в) правовий стимул;

г) правове обмеження;

д) правова вихованість.

61. Процес включення індивіда в систему правовідносин суспільства на основі засвоєння всієї правової культури даного суспільства - це:

а) правова поведінка;

б) правова соціалізація;

в) правова ресоціалізація;

г) правове виховання;

д) правова десоціалізація.

62. За формами вияву правову соціалізацію класифікують на:

а) практичну та теоретичну;

б) стихійну та цілеспрямовану;

в) зовнішню та внутрішню;

г) основну та додаткову;

д) просту та складну.

63. Здійснення правовиховного впливу судовими та правоохоронними орга­нами:

а) накопичення правових знань;

б) формування правових переконань;

в) юридична практика;

г) накопичення правового досвіду;

д) формування звичок правомірної поведінки.

64. Розповсюдження правових ідей, знань серед великої кількості населен­ня - це:

а) правова агітація;

б) правова пропаганда;

в) правове виховання;

г) правова освіта;

д) правомірна соціальна діяльність.

65. Правове втримання протиправної поведінки, яке створює умови для задоволення інтересів контр-суб’єкта, охорони і захисту суспільства - це:

а) правовий всеобуч;

б) правовий нігілізм;

в) правовий стимул;

г) правове обмеження;

д) правова вихованість.

66. Правове спонукання до законослухняної поведінки, які створюють умови для задоволення інтересів суб ’єкта - це:

а) правовий всеобуч;

б) правовий нігілізм;

в) правовий стимул;

г) правове обмеження;

д) правова вихованість.

67. Рухомі та емоційні елементи є частиною:

а) правових почуттів, правових настроїв та правових переживань;

б) правових звичок, правових традицій та правових звичаїв;

в) правових та практичних знань, правових уявлень, правових поглядів;

г) правової ідеології;

д) правової поведінки.

68. Форма правового виховання, що здійснюється в процесі реалізації пра­вових норм - це:

а) правова агітація;

б) правова пропаганда;

в) правове виховання;

г) правова освіта;

д) правомірна соціальна діяльність.

69. Відносно самостійна особиста позиція щодо законів, соціальних цін­ностей права, елемент індивідуальної правосвідомості, необхідний для забез­печення стабільності життєвої позиції особи - це:

а) правові переконання;

б) правові уявлення;

в) правові знання;

г) правові навички;

д) правові судження.

70. Пізнавальні елементи, які передбачають самооцінку, тобто вміння критично оцінити свою поведінку з погляду відповідності її до права входять до:

а) правових почуттів, правових настроїв та правових переживань;

б) правових звичок, правових традицій та правових звичаїв;

в) правових та практичних знань, правових уявлень, правових поглядів;

г) правової ідеології;

д) правової поведінки.

71. Нерухомі, стійкі елементи, що виступають як регулятори поведінки є складовою частиною:

а) правових почуттів, правових настроїв та правових переживань;

б) правових звичок, правових традицій та правових звичаїв;

в) правових та практичних знань, правових уявлень, правових поглядів;

г) правової ідеології;

д) правової поведінки.

72. Всебічне осмислення ситуації, невидимий процес розщеплення свідомо­сті на правомірну і протиправну визначається як:

а) правова настанова;

б) мотивована правова поведінка;

в) правова ідеологія;

г) психологічно-правовий стан;

д) правова ідея особистості.

73. Готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ, які здійснюють вплив на всі основні функції правосвідомості - це:

а) правова настанова;

б) мотивована правова поведінка;

в) правова ідеологія;

г) психологічно-правовий стан;

д) правова ідея особистості.

74. Система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відобража­ють теоретичне осмислення правової реальності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ і спричиняють готовність до певної правової поведін­ки в результаті оцінки правових явищ - це:

а) правова психологія;

б) правова ідеологія;

в) правозначуща настанова;

г) функції правосвідомості;

д) правосвідомість.

75. Елементами правової ідеології є:

а) правові ідеї, правові принципи, правові переконання;

б) правові переконання, правові погляди, правові ідеї;

в) правові уявлення, правові традиції, правові категорії;

г) правові практичні знання, правові погляди, правові настанови;

д) правові переживання, правові переживання, правові цілі.

76. Недостатня обізнаність в правових питаннях, при особистій переко­наності в наявності належної юридичної підготовки - це:

а) правовий ідеалізм;

б) правовий інфантилізм;

в) правовий нігілізм;

г) правова демагогія;

д) правовий дилетантизм.

77. У країнах з тоталітарними та авторитарними режимами найбільш поширеним є явище:

а) правового романтизму;

б) правової демагогії;

в) правового інфантилізму;

г) правового нігілізму;

д) правового дилентантизму.

78. Правовий романтизм проявляється у:

а) легковажному або свідомому справлянні такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає форму­вання однобічного чи викривленого уявлення про правову дійсність;

б) здобутих унаслідок одержання спеціальної юридичної освіти правових знаннях, практичних навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов’язані з конкретним юридичним фахом;

в) стані правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси;

г) вільному поводженні із законом (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці та ін.) або оцін­кою юридичної ситуації, що в цілому зумовлено легковажним ставленням до права;

д) несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки.

79. Правовий інфантилізм відображається у:

а) легковажному або свідомому справлянні такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає форму­вання однобічного чи викривленого уявлення про правову дійсність;

б) несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки;

в) стані правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси;

г) вільному поводженні із законом або оцінкою юридичної ситуації, що в цілому зумовлено легковажним ставленням до права;

д) здобутих унаслідок одержання спеціальної юридичної освіти правових знаннях, практичних навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов’язані з конкретним юридичним фахом.

80. Правовий дилетантизм проявляється у:

а) стані правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси;

б) вільному поводженні із законом або оцінкою юридичної ситуації, що в цілому зумовлена легковажним ставленням до права;

в) легковажному або свідомому справлянні такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає форму­вання однобічного чи викривленого уявлення про правову дійсність;

г) несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки;

д) здобутих унаслідок одержання спеціальної юридичної освіти правових знаннях, практичних навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов’язані з конкретним юридичним фахом.

81. Деформаційний стан правосвідомості, який характеризується усві­домленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставлен­ням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір - це:

а) правовий романтизм;

б) правовий нігілізм;

в) правова психологія;

г) правовий ідеалізм

д) правова культура.

82. Чинником формування правового нігілізму є:

а) висока якість законів та інших нормативно-правових актів;

б) авторитет державної влади і налагодженість механізму її дії;

в) високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати;

г) збереження самобутності правової культури;

д) наступність нігілістичних традицій.

83. Найбільш поширений вид деформації правосвідомості, який активно виявляється під час проведення передвиборчої агітації:

а) суспільна правосвідомість;

б) правова демагогія;

в) правовий нігілізм;

г) правовий романтизм;

д) правовий ідеалізм.

84. Внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особистість у момент прийняття рішення про те, як вчинити, готовність до правомірної або протиправної поведінки - це:

а) правова свідомість;

б) правова вихованість;

в) правова освіта;

г) правова демагогія;

д) правовий інфантилізм.

85. Правова демагогія проявляється у:

а) стані правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси;

б) легковажному або свідомому справлянні такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає форму­вання однобічного чи викривленого уявлення про правову дійсність;

в) несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки;

г) вільному поводженні із законом (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці та ін.) або оцін­кою юридичної ситуації, що в цілому зумовлено легковажним ставленням до права;

д) здобутих унаслідок одержання спеціальної юридичної освіти правових знаннях, практичних навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов’язані з конкретним юридичним фахом.

86. Різновид деформації правосвідомості, що передбачає її обмеженість формальним прийняттям положень закону, інертним виконанням норматив­них приписів - це:

а) правова освіченість;

б) правова вихованість;

в) правовий нігілізм;

г) правовий догматизм;

д) правовий інфантилізм.

87. Найбільш загальні, фундаментальні та глибокі правові поняття, що є межею наукового узагальнення як у певній області юридичних знань, так і в правознавстві в цілому - це:

а) правовий умовивід;

б) правове судження;

в) правове поняття;

г) правова категорія;

д) правове припущення.

88. Словесне формулювання сутності юридичного явища або процесу - це:

а) правовий умовивід;

б) правове судження;

в) правове поняття;

г) правова категорія;

д) правовий доказ.

89. Угрупування однорідних властивостей правових явищ, що передбачає одержання нового знання - це:

а) правовий умовивід;

б) правове судження;

в) правове поняття;

г) правова категорія;

д) правовий доказ.

90. Встановлення загальних взаємозв язків між предметом та його озна­ками у правовій сфері - це:

а) правовий умовивід;

б) правове судження;

в) правове поняття;

г) правова категорія;

д) правовий доказ.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с.. 2018

Еще по теме ТЕМА 20. ПРАВОСВІДОМІСТЬ ТА ПРАВОВА КУЛЬТУРА. ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ:

  1. Тема: Компетенция органов как важнейший элемент их правового статуса
  2. ПРАВОВЫЕ АКТЫ, ИЗДАВАЕМЫЕ ОФСБ
  3. 33. Основания и условия гражданско-правовой ответственности
  4. 56. Гражданско-правовая ответственность за нарушение обязательств.
  5. Административно - правовое регулирование военной службы в ОФСБ.
  6. 34. Виды гражданско-правовой ответственности.
  7. 35 Размер гражданско-правовой ответственности
  8. 32. Понятие, значение, характер и принципы гражданско-правовой ответственности.
  9. 60 Порядок заключения гражданско-правового договора.
  10. 2. Основные черты гражданско-правового метода регулирования общественных отношений
  11. Финансово-правовой статус Центрального банка России как органа надзора
  12. § 1.Общая характеристика правового регулирования нотариата и нотариальной деятельности
  13. Правовые основы и виды ответственности па административному праву.
  14. 61 Основания и правовые последствия изменения расторжения договора
  15. Реформа административной юстиции в Литве: институционные и правовые аспекты
  16. 64. Гражданско-правовые способы защиты авторских и смежных прав.
  17. ГЛАВА 3. ОСОБЕННОСТИ ФИНАНСОВО-ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ПРУДЕНЦИАЛЬНОГО БАНКОВСКОГО НАДЗОРА
  18. Глава III. Правовое регулирование организации и компетенции нотариата в РоссийскойФедерации
  19. ЧАСТЬ II. Сравнительные правовые аспекты: административная юстиция в Центральной Азии и Европ