ТЕМА 17. ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА. ПРАВОПОРУШЕННЯ

Поняття, ознаки та види правової поведінки: правомірна поведінка, пра­вопорушення, зловживання правом та об’єктивно протиправне діяння.

Поняття та основні види, мотиви правомірної поведінки: активна, звична, конформістська та маргінальна.

Правопорушення: поняття, ознаки та види. Злочини і проступки. Консти­туційний делікт, адміністративний і дисциплінарний проступок. Юридичний склад правопорушення: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сто­рона.

Поведінка людини є одним із видів людської діяльності, вона не тільки спрямована на безпосереднє задоволення різних потреб, а й зорієнтована на за­доволення певних інтересів (суспільних, державних, особистих, національних тощо). Вона є зовнішньою системою дій, в основу якої покладено внутрішні прагнення людини, про що неодноразово наголошувалося в юридичній літера­турі.

Поведінка має соціальний характер і визначається як сукупність певних дій, що викликають зміни у навколишньому світі чи у самому суб’єкті. У да­ному визначенні на першому місці перебуває саме суспільна цінність дій суб’єкта.

У юридичній літературі під правовою поведінкою розуміють соціально значиму, усвідомлену поведінку індивідуальних чи колективних суб’єктів, вре­гульовану нормами права, що тягне за собою юридичні наслідки.

Правовій поведінці притаманні ряд ознак'.

соціальна значущість - оцінка поведінки суб’єктів з точки зору су­купності її соціальної характеристики;

суб’єктивізм - ставлення особи до своїх дій та наслідків, які вони породжують;

регламентованість поведінки нормами права - за допомогою норм права впроваджується у життя суспільно корисна поведінка та витісняється небажана;

підконтрольність поведінки державі - держава контролює діяль­ність суб’єктів суспільного життя залежно від соціальної значимості вчинків;

здатність правової поведінки породжувати юридичні наслідки.

З урахуванням соціального змісту та юридичної оцінки вчинку суб’єкта права і незалежно від форми її зовнішнього виразу (дія чи бездіяльність) пра­вову поведінку поділяють на види:

> правомірну поведінку - таку, що є соціально корисною і відповідає приписам правових норм;

> правопорушення - соціально шкідливі вчинки, що скоєні з порушен­ням приписів правових норм;

> зловживання правом - соціально шкідлива поведінка, вчинена суб’єктом права формально в рамках правових приписів;

> об’єктивно протиправне діяння - поведінка, яка не є такою, що за­вдає шкоди, але формально-юридично оцінюється як вчинена всупереч вимо­гам правових норм.

До крайніх (протилежних за спрямованістю, соціальною та юридичною значущістю) видів відносять правомірну поведінку і протиправну поведінку (правопорушення).

Правомірна поведінка - це вольова поведінка суб’єкта права (діяльність чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить ос­новним принципам права і гарантується державою.

Правомірна поведінка характеризується певними особливостями'. відповідність даної поведінки вимогам норм права (формально- юридичний критерій);

соціальна корисність даної поведінки, тобто вона є бажаною або необхідною для функціонування суспільства;

має суб’єктивну сторону, яка знаходить свій вияв у таких складових чинниках, як: мотив (спрямованість поведінки); міра усвідомлення можливих наслідків вчинку; внутрішнє ставлення особи до спричинених наслідків;

об’єктивна необхідність правомірних дій для функціонування та ро­звитку суспільства;

форми реалізації правомірної поведінки пов’язані з формами ре­алізації права (дотримання, виконання, використання та застосування права);

соціальна допустимість поведінки, тобто це можлива правова по­ведінка, що забезпечена державними засобами.

Залежно від ступеня суспільної значущості правомірна поведінка кла­сифікується на необхідну, бажану та соціально допустиму. Ці види поведінки забезпечуються відповідним «інструментарієм», юридичними засобами: необ­хідна - імперативними зобов’язальними і заборонними правовими нормами, які вимагають безумовного здійснення таких приписів у формах виконання обов’язків і додержання юридичних заборон; бажана - головним чином уповноважуючими нормами, однак вона може стимулюватися і за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм, які б впливали на формування пра­вових мотивів і цілей свідомо вольової поведінки суб’єктів, що викликають їх прагнення максимально використовувати правові засоби для досягнення по­ставлених цілей. До правомірної поведінки належить і соціально допустима - не торкається суттєвих інтересів суспільства і держави і не може бути охарак­теризована як соціально корисна чи соціально шкідлива.

За особливостями ставлення суб’єкта до своєї поведінки (мотивацією) та чинниками, що вплинули на правомірну поведінку, вона може бути:

> пристосовницькою, конформістською - пасивною, тобто коли суб’єкт вчиняє зовнішньо правомірні дії, орієнтуючись не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які його оточують (у колективі, побуті).

Конформізм полягає в низькому ступені соціальної активності особи і являє собою пасивне прийняття особою існуючого порядку, пануючих уявлень, від­сутність власної думки, свідомої позиції, безумовне підкорення психологічно­му впливу під час додержання особою вимог правових норм, пристосування, підкорення своїх вчинків думці та діям оточуючих;

> маргінальною - відображає стан особи, яка знаходиться на межі ан­тисоціального прояву, правопорушення, але не чинить його саме тому, що суб’єктом керує страх перед юридичною відповідальністю і він усвідомлює за­грозу реального застосування санкції правової норми, неприємних юридичних та моральних наслідків (засудження з боку оточуючих), що можуть настати за вчинене правопорушення;

> звичайною - виникає в результаті багаторазового повторення дій, що здійснюються за звичайних, вже тривалий час відомих обставин. Звичка звіль­няє особу від постійного звернення до власної свідомості, необхідності кожно­го разу будувати нову модель поведінки;

> соціально активною - визначається високим рівнем правової куль­тури, глибокою правовою переконаністю, здатністю особи до самостійного творчого вибору правових засобів для здійснення позитивних вчинків і го­товністю відповідати за їх результати, тобто максимально використовувати існуючий правовий «інструментарій» для реалізації інтересів та захисту прав і свобод як в приватній, так і в публічній сфері життя.

Правопорушення - це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне юридично визначені негативні наслідки для правопорушника.

Ознаки правопорушення:

є діянням, тобто вольовим, усвідомленим вчинком, який виражається в дії або бездіяльності;

соціальна шкідливість, тобто воно є таким, яке завдає чи може зав­дати шкоди юридично захищеним суспільним благам (правам і свободам суб’єктів, власності, життю, здоров’ю, честі, гідності та ін.);

протиправність, яка означає, що відповідні дії чи бездіяльність суб’єкта не відповідають вимогам, сформульованим у конкретній правовій нормі;

винність, тобто правопорушення є усвідомленим (навмисним чи не­обережним) вчинком;

тягне юридично визначені негативні наслідки для правопорушни­ка (втрати матеріальних, особистих або організаційних благ), їхнє настання га­рантується державою, яка «запускає» механізм притягнення особи до юридич­ної відповідальності з метою відновлення порушених прав суб’єктів.

Склад правопорушення - це сукупність визначених законом об’єктивних і суб’єктивних проявів протиправного діяння, необхідних і достатніх для при­тягнення особи до юридичної відповідальності. Склад правопорушення є юри­дичною конструкцією, яка виводиться із змісту норм права і є необхідною при

правозастосуванні для юридичної кваліфікації певного діяння як правопору­шення.

До елементів складу правопорушення відносять:

> об’єкт правопорушення - блага, які захищаються та охороняються правом, на які зазіхає правопорушення;

> об’єктивна сторона правопорушення - зовнішній прояв проти­правного вчинку. До обов’язкових елементів об’єктивної сторони належать: діяння (дія чи бездіяльність суб’єкта); його шкідливі наслідки (або загроза їх настання); необхідний причинно-наслідковий зв’язок між діянням і наслідками. Об’єктивна сторона має також факультативні елементи', час, місце, спосіб, обставини, знаряддя та засоби вчинення правопорушення;

> суб’єкт правопорушення - особа, яка вчинила правопорушення. Необхідною ознакою суб’єкта є його деліктоздатність, тобто визнана законом спроможність особи персонально відповідати за протиправні діяння. Фізична особа визнається суб’єктом правопорушення, якщо вона є осудною (здатною контролювати свою поведінку інтелектом і волею) та досягла певного віку;

> суб’єктивна сторона правопорушення - сукупність ознак, які відображають психічне ставлення особи до власного діяння та його шкідливих наслідків.

Правопорушення поділяють на: злочини та проступки.

Злочин - це передбачене кримінальним законодавством суспільно небез­печне винне діяння, яке посягає на суспільний лад держави, її політичну, еко­номічну систему, власність, життя, права та свободи особи.

Проступок - це правопорушення, яке завдає шкоду особі, суспільству, державі, здійснюється у різних сферах суспільного життя, має різні об’єкти впливу та юридичні наслідки.

Розрізняють такі види проступків'.

конституційні - суспільно шкідливі протиправні вчинки, які завда­ють шкоду порядку організації та діяльності органів влади та управління, кон­ституційним правам та свободам громадян, але не мають ознак складу злочину;

адміністративні - правопорушення, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини у сфері державного управління, на відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави тощо (порушення правил протипожежної безпеки, митних правил тощо);

цивільно-правові - правопорушення у сфері майнових та пов’язаних з ними особистих немайнових відносин, які виникають між суб’єктами та скла­дають для них матеріальну чи духовну цінність;

дисциплінарні - суспільно шкідливі вчинки, які завдають шкоду внутрішньому розпорядку діяльності підприємств, установ, організацій;

процесуальні - правопорушення, які посягають на встановлені зако­ном процедури здійснення правосуддя тощо.

Отже, правомірна поведінка є поведінкою, яка відповідає приписам пра­вових норм. Вона є специфічним видом соціальної поведінки і визначальною

умовою забезпечення законності і правопорядку, прав і свобод людини та гро­мадянина, побудови демократичної, правової держави. Вона означає також ре­алізацію правових приписів і залежно від їх характеру виступає у формі до­тримання, виконання, використання, застосування права. Дотримання заборон, виконання обов’язків, використання наданих громадянину прав, застосування права спеціальними суб’єктами - суть правомірної поведінки. Навпаки, наслідки протиправної поведінки, як правило, асоціюються з настанням неба­жаних для суб’єкта наслідків, і, перш за все, юридичної відповідальності.

Ключові поняття:

правова поведінка, правомірна поведінка, зловживання правом, об’єктивно протиправна поведінка, неправомірна (протиправна) поведінка, соціально активна поведінка, юридична відповідальність, правоздатність, діє­здатність, пасивна поведінка, добровільна поведінка, змушена поведінка, кон­формістська поведінка, маргінальна поведінка, звичайна поведінка, правопо­рушення, конституційний делікт, конституційний проступок, казус, склад правопорушення, об’єкт правопорушення, загальний об’єкт правопорушення, родовий об’єкт правопорушення, безпосередній об’єкт правопорушення, об’єктивна сторона правопорушення, суб’єкт правопорушення, суб’єктивна сторона правопорушення, посадова особа, зміст правопорушення, протиправ- ність дій, провина, об ’єктивна сторона злочину, суб ’єктивна сторона злочину, умисел, необережність, протиправна самовпевненість, протиправна недба­лість, злочинна недбалість, мотив, мета, злочин, класифікація злочинів, про­ступки, винні діяння, безвинні діяння, об ’єктивно протиправне діяння, рецидив, конституційний проступок, конституційно-правова санкція, дисциплінарний проступок, адміністративний проступок, злочинна недбалість, злочинна са­мовпевненість, принцип законності, принцип верховенства права, принцип не­доторканості, принцип верховенства права, цивільні проступки, міжнародній проступок, воєнний злочин, міжнародне правопорушення, міжнародні злочини, недружній акт, причини правопорушень.

1. Поведінка у правовій сфері - це:

а) діяння, що є соціально корисним, відповідає нормам права;

б) діяння, що є соціально шкідливим, суперечить нормам права;

в) діяння, що суперечить нормам права, є соціально-шкідливим, але не мі­стить складу правопорушення;

г) соціально-значуща, усвідомлена поведінка індивідуальних чи колектив­них суб'єктів, що передбачена нормами права та тягне за собою юридичні нас­лідки;

д) діяння, що формально перебуває в рамках норм права, але за своєю сут­тю є соціально-шкідливим.

2. До ознак поведінки у правовій сфері належить:

а) не регулюється юридичними нормами;

б) відсутнє зовнішнє вираження;

в) відсутній вольовий характер;

г) є соціально значущою;

д) не спричиняє юридичні наслідки.

3. Динамічна ознака правової поведінки полягає в тому, що:

а) межі поведінки, зазначені в нормах, вказують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу на поведінку юридичними засобами;

б) правова поведінка перебуває під контролем свідомості і волі особи;

в) саме держава виступає гарантом правомірної поведінки і суб'єктом, зда­тним від імені суспільства привести в дію апарат примусу для притягнення до відповідальності за протиправну поведінку;

г) тільки конкретний свідомо-вольовий вчинок (дія або бездіяльність) су­б'єкта права у сфері правового регулювання будь-яких відносин може оцінюва­тися з точки зору права як правомірний чи неправомірний і викликати юриди­чні наслідки на підставі правових норм;

д) соціально шкідлива поведінка гальмує розвиток їх позитивного потен­ціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні, морально- психологічні та інші наслідки (адміністративні проступки, злочини, невико­нання цивільно-правових зобов'язань тощо).

4. З урахуванням соціального змісту та юридичної оцінки вчинку суб’єкта права і незалежно від форми її зовнішнього виразу (дія чи бездіяль­ність) правова поведінка поділяється на:

а) правомірну поведінку, правопорушення, зловживання правом, об’єктивно протиправне діяння;

б) правомірну поведінку, об’єктивно протиправне діяння;

в) зловживання правом, злочинну поведінку, правопорушення;

г) легальну, нелегальну поведінку;

д) соціально корисну, соціально допустиму, суспільно-небезпечну пове­дінку.

5. Підконтрольність правової поведінки полягає в тому, що:

а) саме держава виступає гарантом правомірної поведінки і суб’єктом, здатним від імені суспільства привести в дію апарат примусу для притягнення до відповідальності за протиправну поведінку;

б) тільки конкретний свідомо вольовий вчинок суб'єкта права у сфері пра­вового регулювання будь-яких відносин може оцінюватися з погляду права як правомірний чи неправомірний і викликати юридичні наслідки на підставі пра­вових норм;

в) соціально шкідлива поведінка гальмує розвиток їх позитивного потен­ціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні, морально- психологічні та інші наслідки (адміністративні проступки, злочини, невико­нання цивільно-правових зобов'язань тощо);

г) правова поведінка перебуває під контролем свідомості і волі особи;

д) межі поведінки, зазначені в нормах, вказують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу на поведінку юридичними засобами.

6. Правомірна поведінка - це:

а) діяння, що суперечить нормам права, є соціально-шкідливим, але не мі­стить складу правопорушення;

б необхідна, бажана і допустима з точки зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, яка полягає в дотриманні (виконанні, використанні) норм права, що охороняються і гаран­туються державою);

в) діяння, що є соціально шкідливим та суперечить нормам права;

г) соціальна і правозначуща свідомо-вольова поведінка особи, що перед­бачена нормами права і спричиняє або може спричинити можливі юридичні наслідки;

д) діяння, що формально перебуває в рамках норм права, але за своєю сут­тю є соціально-шкідливим.

7. Правова поведінка (правомірна чи протиправна) характеризується такими основними рисами та ознаками:

а) виражається в діях та операціях, опосередкована правом, є соціально перетворюючою діяльністю;

б) є соціально шкідливою;

в) забезпечує формальну визначеність змісту нормативних правових ак­тів і нормативних правових договорів;

г) соціальною значущістю, психологічною характеристикою, юридич­ною визначеністю, здатністю викликати юридичні наслідки;

д) регулює найбільш соціально значущі, типові, сталі суспільні відноси­ни, застосовується при створенні нормативних правових актів.

8. Правомірна поведінка з погляду соціальної значущості передусім ха­рактеризується її:

а) придатністю;

б) корисністю;

в) протиправністю;

г) допустимістю;

д) стійкістю.

9. Зовнішній прояв правомірної поведінки виступає у вигляді соціально корисного чи необхідного діяння, що відповідає правовим приписам, або без­діяльності особи - це:

а) принципи правомірної поведінки;

б) зміст правомірної поведінки;

в) об’єктивна сторона правомірної поведінки;

г) сутність правомірної поведінки особи;

д) суб’єктивна сторона правомірної поведінки.

10. Правомірна поведінка являє собою єдність таких елементів її скла­ду, як:

а) об’єкт, суб’єкт, юридичний факт;

б) дія, бездіяльність;

в) зовнішня та внутрішня сторона вчинку особи;

г) об’єкт, суб’єкт, предмет;

д) суб’єкт, суб’єктивна сторона, предмет.

11. Залежно від ступеня суспільної значущості правомірна поведінка кла­сифікується на:

а) пристосовницьку, маргінальну, звичайну, соціально активну;

б) добровільну, вимушену;

в) необхідну, бажану, соціально-допустиму;

г) корисну, бажану;

д) правовстановлюючу, правозмінюючу, правоприпиняючу.

12. Залежно від форм реалізації норм права розрізняють такі види пра­вомірної поведінки як:

а) дотримання, виконання, слідування;

б) дотримання, виконання, підпорядкування;

в) дотримання, використання, здійснення;

г) дотримання, виконання, використання, забезпечення;

д) дотримання, виконання, використання, застосування.

13. Залежно від суб’єктів правомірну поведінку поділяють на:

а) індивідуальну, групову;

б) індивідуальну, групову, загальну;

в) індивідуальну, колективну;

г) особисту, колективну;

д) особисту, загальну.

14. Залежно від психологічного ставлення суб’єкта до своїх вчинків та їх наслідків добровільна правомірна поведінка може бути:

а) повсякденна, особлива;

б) активна, пасивна;

в) бажана, звичайна;

г) пристосовницька, звичайна;

д) принципова, звичайна.

15. За ступенем виявлення свідомості і волі правомірну поведінку класифі­кують на:

а) активну та пасивну;

б) добровільну та змушену;

в) бажану та необхідну;

г) припустиму та належну;

д) припустиму та бажану.

16. За особливостями ставлення суб’єкта до своєї поведінки видами пра­вомірної поведінки є:

а) пристосовницька, маргінальна, звичайна, соціально активна;

б) добровільна, вимушена;

в) необхідна, бажана, соціально допустима;

г) корисна, цивілізована;

д) правовстановлююча, правозмінююча, правоприпиняюча.

17. Необхідна правомірна поведінка забезпечується відповідними юри­дичними засобами:

а) уповноважуючими та зобов’язальними нормами;

б) рекомендаційними і заохочувальними нормами, які впливають на фо­рмування правових мотивів і цілей свідомо вольової поведінки суб’єктів;

в) рекомендаційними та уповноважуючими правовими нормами, що створюють напрям для допустимої діяльності суб’єкта;

г) імперативними зобов'язальними і заборонними правовими нормами, які вимагають безумовного здійснення таких приписів у формах виконання обов'язків і додержання юридичних заборон ;

д) заборонними правовими нормами, які встановлюють межі здійснення такої поведінки.

18. На відміну від добровільної вимушена правомірна поведінка характе­ризується як вибір варіанту поведінки, що:

а) відповідає приписам правових норм і збігається з внутрішнім переко­нанням особи;

б) формально відповідає приписам правових норм, але може розходити­ся з внутрішнім переконанням, звичками самої особи;

в) орієнтується не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які оточують особу;

г) полягає в низькому ступені соціальної активності особи;

д) виникає в результаті багаторазового повторення дій.

19. Правомірна поведінка включає два аспекти:

а) інформаційний, поведінковий;

б) інформаційний, застосовний;

в) інформаційний, забезпечувальний;

г) теоретичний, практичний;

д) теоретичний, поведінковий.

20. Пасивно-пристосувальною поведінкою особи, яка не відрізняється від поведінки інших, підпорядковується груповим стандартам і вимогам, підда­ється психологічному тиску і маніпуляціям є:

а) неоконформістська;

б) конформістська;

в) маргінальна;

г) неомаргінальна;

д) інтуїтивна.

21. Різновидом «проміжної» (балансуючої) поведінки між правомірним і протиправним станами особи, що виражається в готовності до протиправ­них дій у разі послаблення нагляду за її поведінкою, але не стає антисоціаль­ною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідально­сті є:

а) неомаргінальна;

б) конформістська;

в) маргінальна;

г) неоконформістська;

д) інтуїтивна.

22. Різновидом правомірної поведінки, що закріплюється в диспозитивних нормах, як права суб ’єкта, реалізується відповідно до його волі і забезпечуєть­ся державою є:

а) соціально-доцільна поведінка;

б) соціально-неприпустима поведінка;

в) соціально-бажана поведінка;

г) соціально-припустима поведінка;

д) соціально-належна поведінка.

23. Головна ознака соціально допустимої поведінки полягає в тому, що вона:

а) як форма здійснення приватних інтересів не суперечить інтересам ін­ших суб’єктів;

б) може стимулюватися за допомогою рекомендаційних і заохочуваль­них норм, які впливають на формування правових мотивів і цілей свідомо вольової поведінки суб’єктів;

в) передбачає вчинення суб’єктом зовнішньо-правомірних дій, орієнту­ючись не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які його ото­чують;

г) проявляється в суспільно корисній, схвалюваній суспільством і дер­жавою діяльності людини в правовій сфері;

д) є нейтральною поведінкою, яка не заподіює шкоди інтересам суспіль­ства.

24. Законослухняна поведінка, що виражається в повсякденній службовій, побутовій та іншій діяльності людини, яка відповідає приписам правових норм, не потребує додаткових витрат і зусиль - це:

а) соціально доцільна поведінка;

б) звична поведінка;

в) бажана поведінка;

г) принципова поведінка;

д) активна поведінка.

25. Вид поведінки, що виявляється в бездіяльності, у навмисному неви­користанні суб'єктом приналежних йому прав і обов'язків (наприклад, неу­часть у виборах):

а) активна (принципова);

б) звичайна (звична);

в) пасивна (конформістська);

г) маргінальна;

д) конституційний делікт

26. Зловживання правом - це:

а) дія чи бездіяльність, що суперечить нормам права, є соціально- шкідливою, але не містить складу правопорушення;

б) дія чи бездіяльність, що є соціально шкідливою, суперечить нормам права;

в) соціальна і правозначуща свідомо-вольова поведінка особи, що перед­бачена нормами права і спричиняє або може спричинити можливі юридичні наслідки;

г) дія чи бездіяльність, що формально перебуває в рамках норм права, але за суттю є соціально-шкідливою;

д) дія чи бездіяльність, що є соціально корисною, відповідає нормам права.

27. Прогалини в законодавстві, неясність правової регламентації є під­ставою:

а) наявності в особи суб’єктивних прав;

б) правопорушень;

в) правомірної поведінки;

г) зловживання правом;

д) настання юридичних наслідків.

28. Кодекс законів про працю України регулює вид юридичної відповідальності:

а) кримінальна;

б) дисциплінарна;

в) адміністративна;

г) цивільна;

д) матеріальна.

29. Особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у соціально шкідливих вчинках суб'єкта права, у використанні недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом загального типу поведінки, що супере­чить цільовому призначенню права - це:

а) зловживання правом;

б) проступок;

в) провина;

г) правомірна поведінка;

д) міжнародний злочин.

30. Передумовою виникнення на практиці випадків зловживання правом є:

а) заподіяння шкоди (збитку) інтересам суспільства чи інтересам іншої особи;

б) невиразність протиправної поведінки як юридичної ознаки правопо­рушення;

в) наявність в особи суб'єктивного права;

г) незнання закону;

д) прогалини у законодавстві або недостатня чіткість правової регламен­тації тих чи інших суспільних відносин .

31. Види зловживання правом за правовою кваліфікацією поділяються на:

а) правомірне, не правомірне;

б) правомірне, протиправне;

в) проступок, злочин;

г) делікт, правопорушення;

д) аморальне зловживання правом.

32. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини:

а) невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі;

б) невеликої тяжкості, середньої тяжкості;

в) невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі;

г) невеликої тяжкості, середньої тяжкості, особливо тяжкі;

д) тяжкі та особливо тяжкі правопорушення.

33. Об ’єктивно-протиправне діяння - це:

а) дія чи бездіяльність, що є соціально корисною, відповідає нормам пра­ва;

б) протиправне, соціально шкідливе діяння фізичної або юридичної осо­би, що не містить складу правопорушення, але при цьому викликає негативну юридичну реакцію з боку держави;

в) соціальна і правозначуща свідомо-вольова поведінка особи, що перед­бачена нормами права і спричиняє або може спричинити можливі юридичні наслідки;

г) дія чи бездіяльність, що є соціально шкідливою, суперечить нормам права;

д) дія чи бездіяльність, що формально перебуває в рамках норм права, але за суттю є соціально-шкідливою.

34. Видами об ’єктивно-протиправного діяння є:

а) протиправне діяння дієздатної особи, винне діяння;

б) протиправне діяння недієздатної особи, безвинне діяння;

в) протиправне діяння осудної особи, безвинне діяння;

г) протиправне діяння малолітньої особи, проступок;

д) протиправне діяння неосудної особи, винне діяння.

35. До юридичних наслідків об’єктивно-протиправного діяння нале­жить:

а) не може бути підставою юридичної (майнової) відповідальності осо­би, яка його вчинила;

б) не може бути підставою юридичної відповідальності інших осіб;

в) не призводить до застосування примусових заходів та інших засобів впливу, які не пов’язані з юридичною відповідальністю;

г) у будь-якому випадку не може бути підставою застосування примусо­вих заходів та інших засобів впливу, які не пов’язані з юридичною відповіда­льністю;

д) може не тягти за собою юридичної відповідальності, а також застосу­вання примусових заходів або інших засобів впливу.

36. Протиправна недбалість має місце коли:

а) особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого ді­яння, але легковажно розраховувала на їх відвернення;

б) особа не передбачала можливості настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити;

в) особа усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння, передбачала та бажала настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки;

г) правопорушник не усвідомлює суспільної небезпеки своєї поведінки;

д) особа зловживає правом.

37. Правопорушення - це:

а) соціальна і правозначуща свідомо-вольова поведінка особи (дія чи без­діяльність), що передбачена нормами права і спричиняє або може спричинити можливі юридичні наслідки;

б) дія чи бездіяльність, що формально перебуває в рамках норм права, але за суттю є соціально-шкідливою;

в) дія чи бездіяльність, що є соціально корисною, відповідає нормам пра­ва;

г) протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що зумовлює юридично визначені негативні наслідки для правопорушника;

д) дія чи бездіяльність, що суперечить нормам права, є соціально- шкідливою, але не є наслідком настання юридичної відповідальності.

38. До ознак правопорушення належить:

а) виражається в діях та операціях, опосередковане правом, є соціально перетворюючою діяльністю;

б) є соціально шкідливим, має свідомо вольовий характер;

в) забезпечує формальну визначеність змісту нормативних правових ак­тів і нормативних правових договорів;

г) наявність юридичних та фактичних підстав;

д) регулює найбільш соціально значущі, типові, сталі суспільні відноси­ни, застосовується при створенні нормативних правових актів.

39. До видів правопорушення належать:

а) злочини та проступки;

б) злочини та діяння;

в) проступки та діяння;

г) злочини та нелегітимні дії;

д) злочини та міжнародні злочини.

40. Сукупністю закріплених у законі об’єктивних і суб’єктивних ознак, за наявності яких, суспільно небезпечне винне протиправне діяння визнається конкретним правопорушенням, є:

а) система правопорушення;

б) склад правопорушення;

в) структура правопорушення;

г) зміст правопорушення;

д) ознаки правопорушення.

41. Правопорушення виражається у формі:

а) матеріального, формального складу;

б) матеріального, процесуального складу;

в) матеріального, нормативного складу;

г) матеріального, юридичного складу;

д) матеріального, буквального складу.

42. Настання суспільно шкідливих чи суспільно небезпечних наслідків є не­обхідною ознакою:

а) правопорушення з формальним складом;

б) правопорушення з матеріальним складом;

в) правопорушення з усіченим складом;

г) правопорушення з буквальним складом;

д) правопорушення з юридичним складом.

43. До складу правопорушення належить:

а) зміст правопорушення;

б) суб’єкт дії;

в) об’єкт правопорушення;

г) об’єктивація дій;

д) суб’єктивна сторона дій.

44. Соціальними явищами різного рівня, що призводять до їх вчинення на масовому, груповому та індивідуальному рівнях у будь-якій відносно самостій­ній сфері суспільства, є:

а) адміністративні проступки;

б) масове явище;

в) причини правопорушення;

г) біологічна приреченість;

д) диференціальна асоціація.

45. Причини правопорушень можуть бути:

а) конституційні;

б) двосторонні;

в) перспективні;

г) ретроспективні;

д) об’єктивні.

46. У юридичній літературі теорії причин злочинності поділяють на дві групи:

а) спадкові, соціологічні;

б) перманентні, іманентні;

в) соціальні, біосоціальні;

г) соціологічні, антисоціологічні;

д) соціологічні, біосоціальні.

47. До біосоціальних теорій причин злочинності відносять:

а) теорія небезпечного стану, теорія 3. Фрейда, спадкова теорія;

б) теорія багатофакторності, теорія соціальної аномалії;

в) теорія науково-технічної революції, теорія соціальної аномалії;

г) теорія багатофакторності, теорія соціальної аномалії;

д) теорія соціальної аномалії, теорія багатофакторності, теорія науко- технічної революції.

48. Суть теорії зводиться до того, що злочинцями не народжуються, а навчаються в процесі багатогранних контактів особи в мікрогрупах в сім ’ї, на вулиці, в профспілках - це:

а) теорія соціальної дезорганізації (аномії);

б) теорія багатофакторності;

в) класова теорія;

г) вчення про диференціальні асоціації (різні зв’язки);

д) теорія науково-технічної революції.

49. Численні форми контактів у невеликих соціальних групах, де панують антисоціальні настанови та цінності як причину злочинності розглядає:

а) теорія багатофакторності;

б) теорія науково-технічної революції;

в) теорія диференціальної асоціації;

г) теорія соціальної аномалії;

д) спадкова теорія.

50. Правопорушення можливе лише тоді, коли воно вчинене:

а) правоздатною особою;

б) особою;

в) деліктоздатною особою;

г) відповідальною особою;

д) посадовою особою.

51. Здатність суб’єкта самостійно усвідомлювати свій вчинок і його шкідливі результати, відповідати за свої протиправні дії і нести за них юри­дичну відповідальність - це:

а) деліктоздатність;

б) дієздатність;

в) правоздатність;

г) правосуб’єктність;

д) осудність.

52. Деліктоздатність юридичних осіб виникає:

а) після проходження п’яти днів з дня їх державної реєстрації;

б) після внесення відомостей про їх створення у державний реєстр;

в) з моменту їх державної реєстрації;

г) з моменту затвердження установчих документів;

д) у разі скоєння ними правопорушення.

53. Спеціальний суб ’єкт правопорушення - це:

а) фізична особа;

б) юридична особа;

в) посадова особа;

г) невідома особа;

д) хвора особа.

54. Юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самовря­дування та об ’єднання громадян належать до:

а) індивідуальних суб’єктів правопорушення;

б) безпосередніх суб’єктів правопорушення;

в) колективних суб’єктів правопорушення;

г) простої сукупності фізичних осіб;

д) суб’єктів правових відносин.

55. Суспільними відносинами, які охороняються нормами права та на які посягає конкретне правопорушення, є:

а) суб’єкт правопорушення;

б) суб’єктивна сторона правопорушення;

в) об’єкт правопорушення;

г) об’єктивна сторона правопорушення;

д) предмет правопорушення.

56. У юридичній літературі об’єкт правопорушення поділяють на:

а) загальний, спеціальний, додатковий;

б) загальний, родовий, видовий, спеціальний;

в) загальний, родовий, видовий, додатковий;

г) загальний, родовий, видовий, безпосередній;

д) загальний, безпосередній, спеціальний.

57. Система суспільних відносин, які функціонують та розвиваються на ґрунті загальновизнаних у суспільстві цінностей, що регулюються та охоро­няються позитивним правом - це:

а) родовий об’єкт;

б) безпосередній об’єкт;

в) загальний об’єкт;

г) спеціальний суб’єкт;

д) суб’єктивна сторона.

58. Певне коло однорідних відносин, яким було завдано шкоду - це:

а) безпосередній об’єкт;

б) родовий об’єкт;

в) об’єктивна сторона;

г) суб’єктивна сторона;

д) суб’єкт.

59. Психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та його шкідливих наслідків - це:

а) об’єктивна сторона правопорушення;

б) суб’єктивна сторона правопорушення;

в) суб’єкт правопорушення;

г) об’єкт правопорушення;

д) зміст правопорушення.

60. Вина, мета та мотив є ознаками:

а) об’єкта правопорушення;

б) суб’єкта правопорушення;

в) об’єктивної сторони правопорушення;

г) суб’єктивної сторони правопорушення;

д) юридичного складу правопорушення.

61. Основними формами вини є:

а) умисел і необережність;

б) мотив і мета;

в) самовпевненість і недбальство;

г) самовпевненість і необережність;

д) намір і мотив.

62. Осудною визнається особа, яка:

а) здатна відповідно до закону самостійно нести юридичну відповідаль­ність за власні винні протиправні діяння;

б) здатна усвідомлювати характер і значення свого діяння та керувати ним;

в) досягла віку настання юридичної відповідальності;

г) вчинила протиправне діяння з прямим або непрямим умислом;

д) зізналася у скоєному правопорушенні і бажає відшкодувати заподіяну нею шкоду.

63. Прямий умисел від непрямого відрізняється тим, що при прямому умислі особа бажає настання наслідків свого діяння, а при непрямому:

а) не бажає;

б) не замислюється про їх настання;

в) не бажає, але свідомо допускає їх настання;

г) свідомо не допускає їх настання;

д) шкодує про їх настання.

64. Видами необережної форми вини є:

а) злочинна самовпевненість та злочинний умисел;

б) злочинна недбалість та злочинна самовпевненість;

в) злочинна необережність та злочинний умисел;

г) прямий умисел та непрямий умисел;

д) злочинна зухвалість та злочинна необізнаність.

65. Особа не усвідомлює шкідливості свого вчинку і не передбачає можли­вості настання протиправного результату, але повинна і могла їх передбачи­ти - це:

а) злочинна самовпевненість;

б) злочинна необережність;

в) умисел;

г) злочинна недбалість;

д) мотив.

66. Особа не має наміру настання шкідливих наслідків, але усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання шкідливих на­слідків, однак легковажно розраховує на їх відвернення - це:

а) злочинна самовпевненість;

б) злочинна необережність;

в) умисел;

г) злочинна недбалість;

д) мотив.

67. Особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних нас­лідків своїх дій, але перебувала в такому психофізіологічному стані і екстре­мальних умовах, що не могла запобігти цим наслідкам - це:

а) хуліганство;

б) невинне заподіяння шкоди;

в) правопорушення;

г) перевищення службових повноважень;

д) злочин.

68. Мотив впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, фо­рмує спрямованість волі, визначає:

а) зміст вини;

б) зміст правопорушення;

в) зміст мети правопорушення;

г) зміст об’єкту правопорушення;

д) зміст юридичної відповідальності.

69. Співвідношення понять «мотив» і «мета» відбувається наступним чином:

а) «мотив» і «мета» це тотожні категорії;

б) «мотив» є більш ширшим поняттям ніж «мета»;

в) «мотив» і «мета» не є тотожними, оскільки «мотив» показує, якими факторами керується особа, скоюючи правопорушення, а «мета» визначає спрямованість діяння правопорушника, його найближчий результат;

г) «мотив» і «мета» не є тотожними, оскільки «мотив» показує, який кі­нцевий результат бажає отримати правопорушник скоюючи правопорушен­ня, а «мета» відображає фактори, якими він керується при здійсненні свого діяння;

д) «мета» визначає зміст поняття «мотив».

70. Факультативними елементами правопорушення є:

а) предмет, зміст та обставини;

б) спосіб, місце, оточення, обставини та час вчинення правопорушення;

в) об’єкт, суб’єкт, об’єктивну сторону та суб’єктивну сторону;

г) предмет, зміст та підставу;

д) об’єкт, суб’єкт та зміст.

71. До факультативних елементів правопорушення належить:

а) об’єкт правопорушення;

б) суб’єкт правопорушення;

в) суб’єктивна сторона правопорушення;

г) об’єктивна сторона правопорушення;

д) спосіб вчинення правопорушення.

72. Співвідношення понять «проступок» і «делікт» відбувається таким чином:

а) «проступок» є ширшим за «делікт»;

б) «делікт» є ширшим за «проступок»;

в) «проступок» та «делікт» є тотожними поняттями;

г) «делікт» є різновидом «проступку»;

д) «проступок» є складовою частиною «делікту».

73. Суспільно шкідливими протиправними вчинками, які полягають у по­рушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відно­син, що складаються між суб’єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність є:

а) конституційні правопорушення;

б) адміністративні правопорушення;

в) міжнародні правопорушення;

г) кримінальні правопорушення;

д) цивільно-правові правопорушення.

74. Невиконання (неналежне виконання) зобов’язань, заподіяння шкоди майну (наприклад, пошкодження автомобіля під час дорожньо- транспортної пригоди) або заподіяння моральної шкоди (наприклад, поту­рання честі та гідності людини, її ділової репутації) - це:

а) кримінальний злочин;

б) адміністративний проступок;

в) не правомірна поведінка;

г) цивільний проступок;

д) дисциплінарний проступок.

75. Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

а) договірні, не договірні;

б) договірні;

в) неправомірні, правомірні;

г) договірні, позадоговірні;

д) не договірні.

76. Правопорушення, які дезорганізують нормальну діяльність підпри­ємств, установ, організацій і посягають на трудовий, військовий, навчальний та інші види внутрішнього розпорядку - це:

а) конституційні правопорушення;

б) адміністративні правопорушення;

в) міжнародні правопорушення;

г) кримінальні правопорушення;

д) дисциплінарні правопорушення.

77. Суспільно небезпечні протиправні вчинки, які полягають у винному на­несенні збитків майну підприємства його робітником - це:

а) господарські правопорушення;

б) адміністративні правопорушення;

в) виробничі правопорушення;

г) матеріальні правопорушення;

д) дисциплінарні правопорушення.

78. До основних ознак злочину належить:

а) вчинення групою осіб;

б) вчинення з корисливим мотивом;

в) вчинення повнолітнім;

г) послідовність дій;

д) караність.

79. Протиправне суспільно шкідливе діяння суб’єктів конституційного права, що порушує закріплений Основним Законом та іншими конституційни­ми актами держави порядок організації та функціонування державної влади та органів місцевого самоврядування, форму правління та устрою держави, конституційні права, свободи і обоє язки людини - це:

а) проступок;

б) конституційний делікт;

в) цивільно-правове правопорушення;

г) адміністративні стягнення;

д) злочин.

80. Конституційний делікт - це:

а) суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяль­ність), яке посягає на основи конституційного ладу, організацію публічної влади, права і свободи людини і громадянина, за вчинення якого передбачені заходи конституційно-правової відповідальності;

б) винне протиправне діяння, вчинене суб’єктом конституційних відно­син, яке завдає шкоди цінностям і інтересам, пов’язаним із процесом здійс­нення влади українським народом, та за яке нормами конституційного зако­нодавства передбачено застосування санкцій конституційної відповідальнос­ті;

в) розуміється діяння (дія чи бездіяльність) суб’єкта конституційної від­повідальності як учасника конституційних правовідносин, яке не відповідає очікуваній поведінці і тягне за собою застосування заходів конституційної відповідальності;

г) діяння (дія або бездіяльність) учасника конституційних правовідно­син, що порушує позитивний конституційний припис, відхиляється від кон­ституційної моделі належної поведінки;

д) суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяль­ність), що посягає на конституційний лад та його інститути, за вчинення яко­го передбачено конституційно-правову відповідальність.

81. Передбачені нормами конституційного права міра державного (чи прирівняного до нього суспільного) впливу, що застосовуються до винного суб'єкта у разі скоєння ним конституційного делікту та тягнуть для нього певні несприятливі (негативні) наслідки - це:

а) дисциплінарне стягнення;

б) штраф;

в) конституційно-правова санкція;

г) попередження;

д) конфіскація.

82. У загальній формі принцип закріплено в Конституції України таким положенням: «Ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом, як правопорушення»:

а) принцип верховенства права;

б) принцип невідворотності;

в) принцип презумпції невинуватості;

г) принцип законності;

д) недоторканості особи.

83. Суспільно шкідливим протиправним винним діянням, що порушує при­писи інших, крім Кримінального кодексу України, норм права є:

а) правопорушення;

б) злочин;

в) зловживання правом;

г) проступок;

д) злочинна необережність.

84. Вчинення правопорушення того самого виду після застосування при­мусового заходу за перше правопорушення - це:

а) нове правопорушення;

б) повторність;

в) зловживання правом;

г) рецидив;

д) злочинна необережність.

85. Вид необережної вини, за якого особа, яка вчинила проступок, пе­редбачала настання шкідливих наслідків діяння, але легковажно, самовпевне- но розраховувала на їх відвернення - це:

а) протиправна недбалість ;

б) непрямий умисел;

в) прямий умисел;

г) протиправна самовпевненість;

д) необережність.

86. Аналіз протиправної самовпевненості дає змогу виділити такі два види, а саме:

а) недбалість, самовпевненість ;

б) прямий, непрямий;

в) вольовий, змішаний;

г) протиправний,не протиправний;

д) інтелектуальний, вольовий.

87. Суспільно шкідливі протиправні вчинки, які полягають у винному за­подіянні шкоди (навмисному чи необережному) порядку організації і діяльно­сті органів влади і управління, формі державного правління і устрою, правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину - це:

а) адміністративний проступок;

б) міжнародний проступок;

в) дисциплінарний проступок;

г) конституційний проступок;

д) цивільно-правові проступки.

88. Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповіда­льність за які передбачена не кримінальним законодавством, а іншими його галузями, називаються:

а) адміністративний проступок;

б) провина;

в) конституційний делікт;

г) правомірна поведінка;

д) зловживання правом.

89. Співвідношення понять «конституційний делікт» та «правопорушен­ня в конституційному праві» відбувається таким чином:

а) «конституційний делікт» є ширшим за «правопорушення в конститу­ційному праві»;

б) «конституційний делікт» є особливим видом «правопорушення в кон­ституційному праві»;

в) «конституційний делікт» та «правопорушення в конституційному пра­ві» є тотожними поняттями;

г) «правопорушення в конституційному праві» є особливим видом «кон­ституційного делікту»;

д) «конституційний делікт» та «правопорушення в конституційному пра­ві» є самостійними поняттями та не перебувають у зв’язку.

90. Видами міжнародних правопорушень є:

а) міжнародний злочин, злочин міжнародного характеру, міжнародний де­лікт;

б) міжнародний злочин, міжнародний проступок, міжнародний делікт;

в) міжнародний злочин, міжнародне правопорушення;

г) злочин міжнародного характеру, злочин проти людства, злочин проти миру;

д) злочин міжнародного характеру, злочин проти миру і людства, міжна­родний делікт.

91. Злочином міжнародного характеру є:

а) незаконні операції з культурними цінностями;

б) піратство;

в) кваліфікуюче вбивство;

г) незаконні операції зі зброєю;

д) вбивство.

92. Порушення звичаєвих та договірних норм міжнародного гуманітарно­го права, яке застосовують під час збройних конфліктів - це:

а) збройний злочин;

б) злочин міжнародного характеру;

в) воєнний злочин;

г) злочин проти людства;

д) злочин проти миру.

93. Поведінка держави, яка завдає шкоди іншим державам, але не по­рушує при цьому норм міжнародного права, внаслідок чого й відсутнє право­порушення - це:

а) недружній акт;

б) міжнародне правопорушення;

в) міжнародний злочин;

г) злочин міжнародного характеру;

д) міжнародна протиправна поведінка .

94. Дії, які спрямовані на знищення національної, етнічної, расової чи ре­лігійної спільноти, шляхом вбивства членів цієї спільноти, перешкоджанню дітонародженню, насильницьке переселення - це:

а) злочини проти людяності;

б) воєнні злочини;

в) екоцид;

г) ординарні міжнародні правопорушення ;

д) геноцид.

95. Діяння фізичної особи, що посягає на права й інтереси двох або декіль­кох держав, міжнародних організацій, фізичних і юридичних осіб-це:

а) злочин проти людства;

б) міжнародний злочин;

в) міжнародний делікт;

г) злочин міжнародного характеру;

д) злочин проти миру.

96. Міжнародне правопорушення (наприклад, порушення торгових зобо­в'язань) - це:

а) міжнародний злочин;

б) міжнародний економічний злочин;

в) міжнародний (делікт) проступок;

г) міжнародне правопорушення;

д) міжнародні відносини.

97. Правозастосовний акт у кримінальному процесі на стадії судового провадження:

а) постанова;

б) вирок;

в) акт;

г) протокол;

д) протест.

98. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доти, доки її вину не буде доведено в закон­ному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду - це принцип:

а) презумпції невинуватості;

б) звільнення від кримінальної відповідальності;

в) неосудності особи;

г) недоторканості особи;

д) невідворотності покарання.

99. Юридична гарантія правового статусу окремих категорій осіб (депутатів,дипломатів, суддів, парламентарів тощо), що полягає в захисті від примусу, який міг би бути застосований за звичайних обставин - це прин­цип:

а) презумпції невинуватості;

б) звільнення від кримінальної відповідальності;

в) неосудності особи;

г) недоторканості особи;

д) невідворотності покарання.

100. Виходячи зі ступеня загрози миру, міжнародні правопорушення по­діляються на:

а) агресивні дії, ворожі дії, неприязні дії;

б) агресивні дії, не агресивні дії;

в) агресивні дії, ворожі дії;

г) неприязні дії, бездіяльність;

д) протиправні діяння, ворожі діяння.