<<
>>

ТЕМА 8. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРАВА

Поняття права та його ознаки. Підходи до визначення права. Сутність та соціальне призначення права. Праворозуміння: суб’єкт, об’єкт та зміст.

Функції права: поняття та загальна характеристика.

Загально-соціальні та спеціально-соціальні функції права. Принципи права: поняття, види.

Закон, економіка, політика та право: питання співвідношення та взаємодії підсистем суспільства.

Феномен права, як об’єктивно існуюче, багатоаспектне, закономірне явище завжди привертав до себе увагу не тільки юристів, а й філософів, соціологів, психологів, педагогів. Адже саме існування людини, суспільства, держави неможливе без дотримання правових норм - норм людських відно­син, які склалися протягом тисячоліть. Тому проблема праворозуміння, вихо­вання поваги до права, правових переконань надзвичайно важлива і актуаль­на.

Праворозуміння - це наукова категорія, яка відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, яка вміщує в собі пізнання пра­ва, його оцінку і ставлення до нього як до цілісного соціального явища.

Процес правоутворення в історії людства був тривалим і складним. Пра­во формувалося як необхідний регулятор економічної, політичної, культур­ної, моральної та інших сфер суспільного життя. Це економічна, політична, культурна і моральна цінність, яка втілює загальнолюдські вимоги, норми належної поведінки в суспільстві, що склалися протягом усієї історії його ро­звитку на основі уявлень про добро і зло, честь і безчестя, істину, справед­ливість і несправедливість, свободу і обов’язок, совість, порядність і непо­рядність. Ці загальнолюдські соціальні, моральні цінності становлять фунда­мент, на якому право ґрунтується.

Суб’єктом праворозуміння завжди є конкретна людина, зокрема: а) громадянин, наділений мінімальним правовим світоглядом, який стикається з проблемами права взагалі; б) юрист-практик, який має достатній багаж знань про право, спроможний застосовувати і тлумачити правові норми; в) вчений, людина з абстрактним мисленням, який займається вивченням права, наділе­ний сумою історичних і сучасних знань, спроможний до інтерпретації не тіль­ки норм, а й принципів права, який володіє відповідною методологією до­слідження.

Об’єктом праворозуміння можуть бути право в планетарному масштабі, право конкретного суспільства, галузі, інституту права, окремі правові норми. При цьому знання про окремі структурні елементи екстраполюються на право в цілому.

Зміст праворозуміння складають знання суб’єктів про свої права і обов’язки, конкретні і загальні правові дозволи, заборони, а також оцінка і ставлення до них як до справедливих чи несправедливих.

Основні підходи до праворозуміння виокремлюються залежно від харак­теру вирішення важливих питань: що таке право, що є критерієм розмежування права та інших соціальних явищ, яким чином обґрунтовується обов’язкова сила права та ін.

Школа природного права (юснатуралізм). В основу природно-правового розуміння покладено ідею, відповідно до якої всі норми позитивного права ґрунтуються на певних природних засадах, що не залежать від волі людини і суспільства. Головною особливістю природно-правового мислення є критична оцінка позитивного права з позицій моралі. Тому з його точки зору визначення поняття права має обов’язково містити серед іншого й моральний елемент - насамперед, посилання на справедливість. Залежно від філософсько- світоглядних поглядів представників цієї школи моральний стандарт, на кому ґрунтуються вимоги природного права і за яким відбувається перевірка пози­тивного права, може походити від Бога (божественне природне право), виво­дитись із світового порядку (космологічне природне право), людської сутності (антропологічне природне право), розуму (раціональне природне право).

Юридичний позитивізм виходить з того, що необхідного зв’язку між правом і мораллю не існує. Тому правовим може бути правило будь-якого довільного змісту, а несправедливість змісту в жодному разі не може слугувати підставою, щоб не вважати таке правило правовим.

Класичний позитивізм виходив з того, що право є наказом суверена, і пояснював обов’язковість позитивного права існуванням у переважної біль­шості членів суспільства звичаю коритися цим примусовим наказам.

Сучасний позитивізм зазвичай пов’язує обов’язковість позитивного права з правилом визнання, що визначає умови, які слід виконати, аби певну норму можна було вважати правовою. У сучасному позитивізмі можна виокремити два основні напрями: м’який позитивізм та жорсткий позитивізм. М’які позитивісти вважають, що правило визнання може містити як критерій юридичної чинності відповідність моралі, а жорсткі позитивісти таку можливість заперечують.

Нормативістська теорія заснована на тому, що право - це сукупність норм, зовнішньо виражених у законах та інших нормативних актах. Автором цієї концепції вважають Г. Кельзена, на думку якого, право - це злагоджена з логічно взаємопов’язаними елементами ієрархічна піраміда, основою якої є правова норма. Юридична сила і законність кожної норми залежить від «вищої» в піраміді норми, яка наділена вищою юридичною силою.

Теорія інституціоналізму. Одним із її засновників був французький уче- ний-юрист Моріс Оріу. В його теорії дістали подальший розвиток ідеї Л. Дюгі про децентралізацію і плюралізм влади та права. Саме М. Оріу висунув і об­грунтував ідею та принципи інституціоналізму як державно-правової концеп­ції. ін.

Психологічна теорія, представниками якої є Л. Петражицький, Г. Тард, Л. Кнапп та ін., визнає правом конкретну психологічну реальність - правові емоції людини. Останні носять імперативно-атрибутивний характер і поділя­ються на: переживання позитивного права, яке встановлене державою; пере­живання інтуїтивного, особливого права. Інтуїтивне право виступає регулято­ром поведінки людини, тому розглядається як реальне, дієве право.

Соціологічний напрям у правознавстві виходить з того, що класичні фор­ми права і втілені в них правові норми є другорядним проявом права. При­хильники цього підходу підкреслюють контраст між формальним правом (пра­вом у нормативно-правових актах, прецедентах тощо) і реальним правом (пра­вилами, за якими в дійсності функціонує суспільство, «живим правом»). Для соціологічного напряму характерне інструментальне, прагматичне розуміння права як засобу досягнення конкретних суспільних цілей шляхом балансування різних інтересів та цінностей, пошуку розумного компромісу; право орієнто­ване на ефективне задоволення людських потреб та зміну соціальної реаль­ності.

Право — це система загальнообов’язкових, формально визначених, уста­новлених або санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв’язані та регулюють суспільні від­носини між людьми в інтересах певної частини населення в соціально неод­норідному суспільстві.

Основні ознаки права:

> є соціальним регулятором - складається з правил поведінки, які ви­значають межу між дозволеним і недозволеним і спрямовані на уможливлення спільного життя людей, тобто створення умов функціонування людського сус­пільства, забезпечення свободи;

> універсальність - вимоги права стосуються всіх осіб (в тому числі і держави), які зобов’язані їх неухильно дотримуватися або виконувати, у суспі­льстві ніхто не може знаходитися поза правом;

> нормативний характер, який обумовлений специфікою його основ­них складових: норм права і принципів права, що мають загальний характер, який проявляється в їх неперсонифікованості та невичерпності;

> системність - елементи (норми та принципи) пов’язані між собою ієрархічно, генетично та функціонально й об’єднані у певні структурні підроз­діли;

> формальна визначеність - правові норми закріплюються в певних формах (джерелах), визнаних суспільством;

> обов’язковість - пов’язана з такою важливою його ознакою, як за­безпеченість ефективної дії права державою, яка бере на себе відповідальність за підтримання правового порядку в суспільстві, здійснює адміністрування правової системи: держава уповноважується народом на нормотворчість (ство­рення норм позитивного права), офіційне тлумачення норм права, контроль за їх додержанням і здійснення судочинства.

Сучасна юридична наука визначає, що функції права - це основні напрями впливу права на суспільство, що відображає суттєві риси, властивості й ознаки права. Слід зазначити, що питання про сутність права і його призначення в житті суспільства безпосередньо пов’язане з його функціями. У свою чергу слід визнати, що саме правові функції відображають легітимність діючої влади, загальносоціальну спрямованість діяльності держави, оскільки право покли­кане забезпечувати інтереси всіх членів суспільства і кожного з них зокрема.

Функції права - це основні напрями впливу права на суспільні відносини.

Право як суспільний феномен розглядається у двох тісно пов’язаних вимі­рах - соціальному (аналіз впливу права на суспільну систему в цілому) та юри­дичному (у межах якого увагу привертає лише його специфічний вплив на сус­пільні відносини, що врегульовані правом). Це дає підстави для виокремлення загальносоціальні та спеціально-юридичні функції права.

Загальносоціальні функції права:

гуманістична - право охороняє і захищає права людства, народу, людини;

організаторсько-управлінська - право забезпечує можливості окре­мих соціальних суб’єктів щодо розв’язання певних соціальних проблем, допо­магає організувати загальні зусилля людей для досягнення загальнолюдського ідеалу;

виховна - функція виховання поваги до права за допомогою якості законів, їх справедливого змісту, тлумачення в преамбулах мети закону;

інформаційна (комунікативна) - право інформує людей про волю законодавця;

оціночна - дозволяє виступати праву як критерій правомірності чи неправомірності тих чи інших рішень і вчинків;

гносеологічна (пізнавальна) - право саме виступає як джерело пі­знання зафіксованих у ньому закономірностей розвитку суспільства, основних культурних надбань, програмних цілей тощо.

Спеціально-юридичні функції права:

регулятивна - функція, спрямована на позитивний правовий вплив із метою упорядкування суспільних відносин шляхом встановлення заборон, до­зволів тощо. Виділяють регулятивно-статичну та регулятивно-динамічну фун­кції права. Регулятивно-статична функція закріплює сталі, розвинуті суспі­льні відносини в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторка­ність. Регулятивно-динамічна функція заохочує, стимулює розвиток тих сус­пільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення;

охоронна - відокремлює право від інших систем соціальної регуляції, оскільки здійснюється органами держави, які приймають індивідуально-владні рішення, виконання яких гарантується державним примусом.

Охоронна функ­ція права реалізується шляхом застосування спеціальних охоронних норм, а та­кож діючих в охоронному режимі регулятивних норм.

Принципи права - це керівні ідеї, які характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві.

Залежно від свого характеру, принципи права поділяються на соціально- економічні, політичні, ідеологічні, релігійні, естетичні і спеціально- юридичні. Особливість останніх полягає втому, що вони, згідно з існуючою думкою, відповідають на питання, як відображається в праві його соціальна основа, яка структура права і який характер правового регулювання суспільних відносин.

Очевидним є те, що спеціально-юридичні принципи - це ті самі його соціальні принципи, але переведені на мову права, юридичних конституцій, правових засобів їх забезпечення.

До спеціально-юридичних принципів, як правило, відносять такі основні засади сучасних правових систем чи їх вихідні положення:

> принцип загальнообов’язковості правових норм для всього населення країни і пріоритет цих норм над усіма іншими соціальними нормами;

> принцип несуперечності правових норм, які складають діючу правову систему держави, і пріоритет закону над іншими нормативно-правовими акта­ми;

> принцип відповідності між об’єктивним і суб’єктивним правом, між правовими нормами і правовими відносинами, між правом і його виконанням;

> принцип поділу правової системи держави па самостійні галузі та ін­ститути;

> принцип соціальної свободи, виражений у системі суб’єктивних прав суб’єктів суспільних відносин, рівність перед законом і судом;

> принцип законності і юридичної гарантованості прав і свобод особи, зафіксованих у законі, пов’язаність нормами законодавства діяльності всіх по­садових осіб державних органів. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Консти­туції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод люди­ни і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується;

> принцип справедливості, який виражає загальносоціальну сутність права, прагнення до пошуку компромісу між учасниками правових зв’язків, між особою і суспільством, громадянином і державою;

> принцип юридичної відповідальності тільки за винну, протиправну поведінку;

> принцип презумпції невинності особи (особа вважається невинною доти, доки її вину у вчиненні правопорушення не встановлено судом або ін­шими компетентними органами держави у визначеному законом порядку);

> принцип неприпустимості зворотної дії законів. «Закони та інші нор­мативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи» (ст. 58 Конституції України);

> принцип правосуддя виражає гарантованість захисту суб’єктивних прав у судовому порядку;

> принцип рівності означає перш за все рівність усіх перед законом, тобто рівність прав та обов’язків.

Окрім названих, принципи права поділяються на групи залежно від того, поширюються вони на всю систему права, на декілька галузей чи на окрему га­лузь права. Відповідно до цього критерію, принципи права, які поширюються на всю систему права і окреслюють її характер, зміст, найбільш важливі її риси, називають загальними принципами. Дати вичерпний перелік загальних прин­ципів права неможливо, бо вони не завжди мають достатню чіткість і стабіль­ність змісту:

принцип поваги до прав людини;

принцип свободи;

принцип гуманізму;

принцип справедливості;

принцип рівності;

принцип законності в процесі створення і реалізації правових норм;

принцип демократизму;

принцип єдності юридичних прав і обов’язків;

загальна обов’язковість норм права з поєднанням переконання і при­мусу для забезпечення його виконання;

відповідність права загальнолюдським цінностям;

відкритість законів;

логічність і несуперечливість норм права;

принцип взаємної відповідальності держави і особи.

Сьогодні принципи права розглядаються насамперед у зв’язку із завдан­ням забезпечення прав людини. Поряд із загальними принципами в юридичній літературі виділяють також галузеві, міжгалузеві, підгалузеві та інституційні.

Галузеві принципи - притаманні конкретній галузі права, підкреслюють її особливості (принцип рівності сторін у майнових відносинах - у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. - у міжнародному публічному праві; взаєм­ності - у міжнародному приватному праві; рівності прав і обов’язків подружжя - у сімейному праві).

Міжгалузеві принципи - властиві кільком спорідненим галузям права (принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду у кримінально- процесуальному і цивільно-процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свободи договору, необхідності конкуренції і заборони монополізації - у підприємницькому і банківському праві). Оскільки такі принципи, як правило, однаково виражені в нормах кіль­кох галузей права, більшість принципів права є міжгалузевими.

Підгалузеві принципи - властиві конкретній підгалузі права (принцип банківської таємниці - у банківському праві; принцип безперервності і неви­

черпності використання лісових ресурсів - у лісовому праві; принципи загаль­ності і рівності виборів при таємному голосуванні - у виборчому праві).

Інституційні принципи - властиві конкретному інституту права (напри­клад, принципи професіоналізму і рівного доступу до служби - інституту дер­жавної служби; принцип виконання судових і нотаріальних рішень державни­ми виконавцями - інституту виконавчого провадження).

Основними категоріями, які концентровано визначають еволюцію люд­ського буття протягом довготривалого періоду розвитку суспільства, є еко­номіка, політика та право. Так, економіка, право та політика мають само­стійне значення основ суспільного розвитку, а їх взаємовплив та сумісний вплив на суспільство є значними і багатогранними.

Насамперед потрібно зазначити, що основою та фундаментом всього суспільного життя є економіка як система господарювання, що забезпечує оптимальне використання обмежених ресурсів, необхідних для задоволення необмежених потреб. Економіка впливає на право, закріплюється, захи­щається і стимулюється (гальмується) правом через економічну роль держа­ви, яка реалізується у державній економічній політиці. Держава, яка є вираз­ником інтересів певних політичних сил, визначає розмір податків, мінімальну заробітну плату, строк відпустки та ін. Вплив права на економіку відбуваєть­ся як закріплення у правових нормах сформованих економічних відносин. Право стимулює створення і розвиток нових економічних відносин. Важлива також охоронна функція права щодо економічних реалій суспільства.

Однак у всіх цих взаємозв’язках треба визнати пріоритетну роль саме політики, адже у більшості сучасних країн, в яких громадянське суспільство ще не досягло достатнього рівня розвитку, саме владна верхівка формує соціально-економічні реалії. Політика та право тісно взаємопов’язані. Право залежить від політики, адже будь-які інтереси людей, перш ніж набути пра­вової форми, мають бути опосередковані державною політикою (діяльністю законодавчих органів держави). У свою чергу вплив права на політику визна­чається тим, що у демократичній державі легітимація офіційної політики пе­редбачає її відповідність праву, а легалізація - закріплення в правовому за­коні.

Ключові поняття:

право, праворозуміння, суб’єкт праворозуміння, об’єкт праворозуміння, зміст праворозуміння, загальносоціальне право, юридичне право, об’єктивне юридичне право, суб’єктивне юридичне право, нормативність, формальна ви­значеність права, системність права, загальнообов’язковість права, функції права, гуманістична функція права, ідеологічна функція права, організаторсь­ко-управлінська функція права, виховна функція права, інформаційна функція права, оціночна функція права, гносеологічна функція права, економічна функ­ція права, культурна функція права, комунікативна функція права, регулятив­на функція права, регулятивно-статична функція права, регулятивно-

динамічна функція права, охоронна функція права, компенсаційна функція пра­ва, поновлююча функція права, обмежувальна функція права, загальносоціаль- на функція права, спеціально-соціальна функція права, орієнтаційна функція права, принцип права, загальносоціальний принцип права, спеціально- соціальний принцип права, загальний принцип права, галузевий принцип права, міжгалузевий принцип права, принцип свободи, принцип справедливості, прин­цип рівності, принцип гуманізму, принцип демократизму, принцип законності, сутність права, економіка, політика, зміст права, правова інформація, право­ва поведінка, норма права, специфічні ознаки права, звичаєве право, звичай, су­довий прецедент, прецедентне право, норми релігії, традиція, норма-звичай.

1. Наукова категорія, що відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, яка вміщує в собі пізнання права, його оцінку і ставлення до нього як до цілісного соціального явища - це:

а) правосвідомість;

б) правознання;

в) праворозуміння;

г) правова ідеологія;

д) правова концепція.

2. Знання суб’єктів про свої права і обов’язки, конкретні і загальні правові дозволи, заборони, а також оцінка і ставлення до них як до справедливих чи несправедливих:

а) праворозуміння;

б) форма праворозуміння;

в) об’єкт праворозуміння;

г) зміст праворозуміння;

д) суб’єкт праворозуміння.

3. За механізмом формування праворозуміння класифікують на:

а) емпіричне, раціональне та емоційне;

б) пряме та опосередковане;

в) дедуктивне, індуктивне та критичне;

г) основне, спеціальне та додаткове;

д) суб’єктивне та об’єктивне.

4. Праворозуміння, що склалось у суб ’єкта підсвідомо, у тому числі на базі стереотипів, що були передані суб ’єкту праворозуміння його середовищем - це:

а) емоційне праворозуміння;

б) раціональне праворозуміння;

в) емпіричне праворозуміння;

г) дедуктивне праворозуміння;

д) індуктивне праворозуміння.

5. Результатом цілеспрямованого осмислення правової дійсності є:

а) емоційне праворозуміння;

б) раціональне праворозуміння;

в) емпіричне праворозуміння;

г) дедуктивне праворозуміння;

д) індуктивне праворозуміння.

6. Захист індивіда від свавілля з боку держави та оцінка позитивного права на предмет його відповідності загальнолюдським цінностям є соціальним призначенням права у:

а) природно-правовій теорії праворозуміння;

б) соціологічній теорії праворозуміння;

в) марксистській теорії праворозуміння;

г) позитивістській теорії праворозуміння;

д) психологічній теорії праворозуміння.

7. Природне право виникає з чистої ідеї- ця концепція є основою:

а) неогегельянства;

б) герменевтики;

в) неотомізму;

г) неокантіанства;

д) екзистенціоналістики.

8. Характеризує виникнення природного права з історичного праворозу­міння:

а) неогегельянство;

б) герменевтика;

в) неотомізм;

г) неокантіанство;

д) екзистенціоналістика.

9. Природне право одержано від Бога - ця концепція є основою:

а) неогегельянства;

б) герменевтики;

в) неотомізму;

г) неокантіанства;

д) екзистенціоналістики.

10. Концепція, що обґрунтовує виникнення природного права із самого іс­нування абстрактної людини:

а) неогегельянство;

б) герменевтика;

в) неотомізм;

г) неокантіанство;

д) екзистенціоналістика.

11. Представником теорії «відродженого природного права» є:

а) Л. Дюгі;

в) Г. Кельзен;

г) Д. Остін;

б) А. Кауфман;

д) М. Оріу.

12. Ідеологія позитивізму передбачає:

а) розуміння права як результату правотворчої діяльності держави;

б) неможливість пізнання сутності права;

в) заперечення існування природних прав людини;

г) виникнення права із самої природи людини;

д) виникнення права з історичного праворозуміння.

13. Представником позитивістської теорії права є:

а) Г. Кельзен;

б) М. Коркунов;

в) Ж.-Ж. Руссо;

г) І. Кант;

д) О. Конт.

14. Соціальне призначення права за позитивістським підходом полягає у:

а) забезпеченості права державним примусом;

б) здатності права виступати регулятором суспільних відносин;

в) захисті індивіда від свавілля з боку держави;

г) втіленні в праві моральних принципів та уявлень про справедливість;

д) формальній визначеності права.

15. Введено поняття «суб’єктивне право» як таке, що походить від об ’активного права і встановлюється державою:

а) нормативістською теорією;

б) ідеологічною теорією;

в) соціологічною теорією;

г) психологічною теорією;

д) позитивістською теорією.

16. Автором нормативістської теорії права вважається:

а) М. Коркунов;

б) Л. Дюгі;

в) Г. Кельзен;

г) М. Оріу;

д) Д. Остін.

17. Одним із засновників теорії інституціоналізму був:

а) М. Коркунов;

б) Л. Дюгі;

в) Г. Кельзен;

г) М. Оріу;

д) Д. Остін.

18. На сучасному етапі теорія інституціоналізму оформилася у самостійну течію і посідає панівне місце в юриспруденції:

а) Бельгії;

б) Норвегії;

в) Італії;

г) Франції;

д) Болгарії.

19. Право слід шукати не в нормі чи психіці, а в реальному житті - це є основою:

а) природно-правової теорії праворозуміння;

б) соціологічної теорії праворозуміння;

в) марксистської теорії праворозуміння;

г) позитивістської теорії праворозуміння;

д) психологічної теорії праворозуміння.

20. До представників соціологічної теорії права відносяться:

а) Є. Ерліх, М. Коркунов, Г. Кельзен;

б) М. Оріу, Д. Остін, Р. Паунд та ін.;

в) Л. Петражицький та С. Муромцев;

г) Л. Дюгі, Є. Ерліх, Р. Паунд та ін.;

д) Д. Остін, Г. Гурвіч, Д. Холл та ін.

21. Одним із представників психологічної теорії права виступає:

а) Є. Ерліх;

б) Л. Дюгі;

в) Л. Петражицький;

г) Р. Паунд;

д) Д. Остін.

22. Право - це:

а) соціально значима поведінка особи свідомо вольового характеру, що врегульована нормами права і спричиняє юридичні наслідки;

б) міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи;

в) сукупність створених державою соціальних норм, що визначають об’єктивні обов’язки учасників правовідносин;

г) заснована на уявленні про справедливість міра свободи і рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторюваних суспільних відносин і визнається та охороняється державою.

д) сукупність моральних зобов’язань людини перед іншими, відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення держави;

23. Об’єктивно властиві праву вихідні керівні засади, що виражають сутність права і випливають з ідей справедливості та свободи - це:

а) ознаки права;

б) норми права;

в) принципи права;

г) функції права;

д) цінність права.

24. Вираження міри свободи, рівності та справедливості означає:

а) що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві;

б) що право - це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов’язані та узгоджені;

в) чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо;

г) сенс і призначення права;

д) що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес.

25. Формальна визначеність права виражається у:

а) вольовому характері права, а також втіленні в ньому суспільних, групових та індивідуальних інтересів;

б) сутності права як регулятора суспільних відносин;

в) тому, що встановлені правила поведінки є загальними та обов’язковими для всієї держави;

г) узгодженні інтересів учасників регульованих відносин;

д) чіткості, однозначності, стислості формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо.

26. Нормативність як специфічна ознака права означає:

а) що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві;

б) що право виражається в нормативних узагальненнях, які встановлюють межі досягнутої свободи, межі між свободою і несвободою на певному етапі суспільного прогресу;

в) чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо;

г) сенс і призначення права;

д) що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес.

27. Загальнообов’язковість права означає:

а) що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес;

б) що право - це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов’язані та узгоджені;

в) чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо;

г) що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визначаються державою правовими;

д) що встановлені правила поведінки є загальними та обов’язковими для всієї країни.

28. Системність права як специфічна ознака права означає:

а) що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві;

б) що право - це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов’язані та узгоджені;

в) чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо;

г) що право виявляє сенс і призначення права;

д) що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес.

29. Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових та індивідуальних інтересів означає:

а) що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес;

б) що право - це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов’язані та узгоджені;

в) чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо;

г) що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визначаються державою правовими;

д) що встановлені правила поведінки є загальними та обов’язковими для всієї країни.

30. Державна забезпеченість, гарантованість права як специфічна ознака права означає:

а) що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес;

б) що право - це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов’язані та узгоджені;

в) чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо;

г) що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визначаються державою правовими;

д) що встановлені правила поведінки є загальними та обов’язковими для всієї країни.

31. Право визначається як система гарантованих державою юридичних норм, що висловлюють волю економічно пануючого класу відповідно до:

а) класового підходу до розуміння соціальної сутності права;

б) загальносоціального підходу до розуміння соціальної сутності права;

в) психологічного підходу до розуміння соціальної сутності права;

г) соціологічного підходу до розуміння соціальної сутності права;

д) позитивістського підходу до розуміння соціальної сутності права.

32. Визначення права як загальновизнаного компромісу між різними кла­сами, групами та соціальними станами для забезпечення потреб та інтересів як громадянського суспільства в цілому, так і окремих його суб ’єктів передба­чає:

а) класовий підхід до розуміння соціальної сутності права;

б) загальносоціальний підхід до розуміння соціальної сутності права;

в) психологічний підхід до розуміння соціальної сутності права;

г) соціологічний підхід до розуміння соціальної сутності права;

д) позитивістський підхід до розуміння соціальної сутності права.

33. Внутрішній зміст права, як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і класових інтересів через формальне закріплення міри свободи, рівності та справедливості - це:

а) принцип права;

б) функції права;

в) форма права;

г) зміст права;

д) сутність права.

34. Безпосередню сутність права виражають:

а) регулятивний та цілісно-нормативний аспекти;

б) формальний та фактичний аспекти;

в) матеріальний та процесуальний аспекти;

г) основний та вторинний аспекти;

д) кодифікований та прецедентний аспекти.

35. Інтелектуальний процес усвідомлення сутності та змісту права - це:

а) сприйняття;

б) інтерпретація;

в) систематизація;

г) роз’яснення;

д) праворозуміння.

36. Сукупність правових приписів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин; це визначені у праві юридичні права, обоє ’язки та заборони - це:

а) функції права;

б) форма права;

в) принципи права;

г) цінність права;

д) зміст права.

37. Здатність права бути метою й засобом задоволення соціально справедливих, прогресивних потреб та інтересів суспільства і його членів - це:

а) функція права;

б) форма права;

в) принцип права;

г) цінність права;

д) зміст права.

38. Співвідношення понять «право» і «законодавство» відбувається наступним чином:

а) «право» і «законодавство» є тотожними поняттями;

б) «законодавство», крім «права», включає до свого складу інші елементи правової системи;

в) «право» є більш широким поняттям, оскільки крім «законодавства», включає принципи права;

г) «законодавство» є формою зовнішнього вираження «права» як системи правових норм та принципів;

д) це самостійні поняття, що не перебувають у зв’язку між собою.

39. Основні напрями правового впливу на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування - це:

а) функції права;

б) принципи права;

в) сутність права;

г) цінність права;

д) форма буття права як галузі.

40. Сучасна класифікація функцій права передбачає їх поділ на:

а) загальносоціальні, спеціально-соціальні, загальні та юридичні;

б) загальносоціальні, спеціально-соціальні, галузеві та міжгалузеві;

в) загальносоціальні та спеціально-юридичні;

г) галузеві та міжгалузеві;

д) загальні та спеціальні.

41. Загальносоціальною функцією права є:

а) охоронна;

б) регулятивна;

в) охоронна статична;

г) регулятивна динамічна;

д) гносеологічна.

42. Спеціально-юридичними функціями права є:

а) гуманістична та виховна;

б) організаторсько-управлінська та виховна;

в) оціночна та комунікативна;

г) гносеологічна та охоронна;

д) регулятивна та охоронна.

43. Захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних дій людей та їх об ’єднань, відновлення порушених прав суб ’єктів - це:

а) виховна функція права;

б) охоронна функція права;

в) гуманістична функція права

г) комунікативна функція права;

д) оціночна функція права.

44. Загальносоціальна функція права, яка вказує, що право забезпечує мо­жливості окремих соціальних суб’єктів щодо розв’язання певних соціальних проблем, допомагає організувати загальні зусилля людей для досягнення зага­льнолюдського ідеалу - це:

а) регулятивна функція;

б) оціночна функція;

в) регулятивно-динамічна функція;

г) організаторсько-управлінська функція;

д) комунікативна функція.

45. Формування поваги до права за допомогою якості законів, їх справед­ливого змісту здійснює:

а) виховна функція;

б) гуманістична функція;

в) охоронна функція;

г) комунікативна функція;

д) оціночна функція.

46. Функція права, яка дозволяє виступати праву критерієм правомірнос­ті чи неправомірності тих чи інших рішень і вчинків - це:

а) гуманістична функція;

б) комунікативна функція;

в) оціночна функція;

г) гносеологічна функція;

д) виховна функція.

47. Регулятивна функція права спрямована на:

а) позитивний правовий вплив із метою упорядкування суспільних відно­син шляхом встановлення заборон, дозволів тощо;

б) виховання поваги до права за допомогою якості законів, їх справедли­вого змісту, тлумачення в преамбулах мети закону;

в) закріплення сталих, розвинутих суспільних відносин в нормативних ак­тах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканість;

г) заохочення стимулювання розвитку тих суспільних відносин, що, відо­бражаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення;

д) відокремлення права від інших систем соціальної регуляції.

48. Регулятивну функцію права розмежовують на:

а) статичну та динамічну;

б) постійну та тимчасову;

в) основну та додаткову;

г) основну та спеціальну;

д) загальну та спеціальну.

49. Закріплює сталі, розвинуті суспільні відносини в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканість - це:

а) орієнтаційна функція права;

б) оціночна функція права;

в) регулятивно-динамічна функція права;

г) організаторсько-управлінська функція права;

д) регулятивно-статична функція права.

50. Заохочує, стимулює розвиток тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення - це:

а) орієнтаційна функція права;

б) оціночна функція права;

в) регулятивно-динамічна функція права;

г) організаторсько-управлінська функція права;

д) регулятивно-статична функція права.

51. Інформаційна функція права являє собою:

а) орієнтування громадян та позитивні правові настанови, які пропонують оцінку права та готовність діяти відповідно до його норм;

б) інформування громадян, тобто доведення до відома адресата, про напрями регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов’язки та відповідальність;

в) загальноправовий вплив на духовну сферу, виховання особи поважати право;

г) функцію встановлення та гарантування державою заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності;

д) функцію упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки людей, наділення їх певними правами та обов’язками.

52. За змістом принципи права можна поділити на:

а) загальні та спеціальні;

б) загальнодержавні та спеціально-державні;

в) загальносоціальні та спеціально-юридичні;

г) загальноправові та спеціальноправові;

д) формальні та фактичні.

53. Група принципів права, що визначає загальні засади не тільки права, а й інших регуляторів суспільних відносин - це:

а) принципи інститутів права;

б) міжгалузеві принципи;

в) загальносоціальні принципи;

г) спеціально-юридичні принципи;

д) галузеві принципи.

54. Загальносоціальні принципи права містять в собі такі права як:

а) економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, морально-духовні та ін.;

б) загальні, галузеві, міжгалузеві;

в) принцип соціального забезпечення держави;

г) формальні соціальні та фактичні соціальні;

д) матеріально-соціальні та процессуально-соціальні.

55. За сферою дії принципи права класифікують на:

а) загальні та місцеві;

б) загальні, спеціальні та принципи окремих інститутів права;

в) загальні, галузеві, міжгалузеві та принципи окремих інститутів права;

г) загальносоціальні, спеціально-соціальні та юридичні;

д) основні та додаткові.

56. Основні положення, ідеї, які поширюються на всю систему права, визначають її особливості та закономірності розвитку - це:

а) загальні принципи права;

б) міжгалузеві принципи права;

в) галузеві принципи права;

г) загальносоціальні принципи права;

д) спеціально-соціальні принципи права.

57. До загальних принципів права належить:

а) принцип рівності;

б) принцип державного суверенітету;

в) принцип диспозитивно сті;

г) принцип банківської таємниці;

д) принцип свободи договору.

58. Загальним принципом права є:

а) принцип свободи економічної діяльності;

б) принцип гласності та змагальності сторін судового розгляду;

в) принцип гуманізму;

г) принцип інформаційної свободи;

д) принцип недоторканості власності.

59. Право та законність виражають волю народу, волю всіх і кожного - це:

а) принцип справедливості;

б) принцип законності;

в) принцип рівності;

г) принцип демократизму;

д) принцип свободи.

60. Принцип демократизму реалізується через:

а) вираження волі народу, формується через форми народовладдя;

б) невідворотну відповідальність за вину громадян і посадових осіб;

в) якість нормативно-правових актів, несуперечність їх одні одному;

г) суворе додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб’єктами права;

д) надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя.

61. Єдність прав та обоє ’язківяк складова принципу рівності означає:

а) взаємодію певної держави та її громадян;

б) взаємодію певної держави зі своїми громадянами, іноземцями та особами без громадянства;

в) що реальність будь-якого права можлива лише за наявності відповідного йому юридичного обов’язку;

г) взаємодію держави та особи певними правами та обов’язками;

д) нормативне систематизування прав та обов’язків.

62. Принцип рівності реалізується через:

а) забезпечення реальної рівності громадян незалежно від їх статусу, фінансового становища у правах та обов’язках, перед законом;

б) безпосереднє створення державою своїм громадянам всіх умов, необхідних для нормального існування та розвитку особи;

в) якість нормативно-правових актів, несуперечність їх одні одному;

г) забезпечення справедливості для усіх громадян в усіх сферах їхньої діяльності;

д) надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя.

63. Застосування заходів юридичної відповідальності до будь-якого суб ’єкта лише за наявності його вини - це:

а) принцип взаємної відповідальності особи та держави;

б) принцип презумпції невинуватості;

в) принцип невідворотності юридичної відповідальності;

г) принцип відповідальності за вину;

д) принцип індивідуалізації покарання.

64. Принцип свободи реалізується через:

а) вираження волі народу, формується через форми народовладдя;

б) невідворотну відповідальність за вину громадян і посадових осіб;

в) якість нормативно-правових актів, несуперечність їх одні одному;

г) суворе додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб’єктами права;

д) надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя.

65. Принцип «дозволено все, що не заборонено законом» належить до:

а) галузевих принципів;

б) міжгалузевих принципів;

в) принципів правових інститутів;

г) загальноправових принципів;

д) загальнолюдських принципів.

66. Своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрям розвитку галузі - це:

а) економічний принцип права;

б) загальнодержавний принцип права;

в) галузевий принцип права;

г) загальний принцип права;

д) міжгалузевий принцип права.

67. Галузевим принципом права є:

а) принцип гуманізму;

б) принцип справедливості;

в) принцип формальної визначеності;

г) принцип диспозитивності;

д) принцип законності.

68. Своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права і одночасно вектор, що визначає напрям розвитку галузей права - це:

а) економічний принцип права;

б) загальнодержавний принцип права;

в) галузевий принцип права;

г) загальний принцип права;

д) міжгалузевий принцип права.

69. Принцип змагальності сторін у судовому процесі належить до:

а) універсальних принципів права;

б) галузевих принципів права;

в) міжгалузевих принципів права;

г) загальних принципів права;

д) підгалузевих принципів права.

70. Норми-ідеї, що зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства - це:

а) універсальні принципи права;

б) галузеві принципи права;

в) міжгалузеві принципи права;

г) загальні принципи права;

д) підгалузеві принципи права.

71. Ідеї, положення, що сприймаються без доведення:

а) правові презумпції;

б) правові фікції;

в) правові норми;

г) правові преюдиції;

д) правові аксіоми.

72. Ідеї, що припускають їх істинність без доведення, іншими словами - це припущення:

а) правові презумпції;

б) правові фікції;

в) правові норми;

г) правові преюдиції;

д) правові аксіоми.

73. Об ’єктивне юридичне право - це:

а) система загальнообов’язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин;

б) міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи;

в) сукупність створених державою соціальних норм, що визначають об’єктивні обов’язки учасників правовідносин;

г) сукупність моральних зобов’язань людини перед іншими, відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення держави;

д) соціально значима поведінка особи свідомо вольового характеру, що врегульована нормами права і спричиняє юридичні наслідки.

74. Суб ’єктивне юридичне право - це:

а) система загальнообов’язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються державою з метою впорядкування суспільних відносин;

б) міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи;

в) сукупність створених державою соціальних норм, що визначають об’єктивні обов’язки учасників правовідносин;

г) сукупність моральних зобов’язань людини перед іншими, відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення держави;

д) соціально значима поведінка особи свідомо вольового характеру, що урегульована нормами права і спричиняє юридичні наслідки.

75. Сукупність норм права, що становлять особливу частину системи права, призначені охороняти врегульовані правом суспільні відносини від різного роду посягань та поновлювати порядок їх функціонування шляхом застосування засобів державно-владного впливу - це:

а) публічне право;

б) регулятивне право;

в) охоронне право;

г) об’єктивне право;

д) процесуальне право.

76. Система правових норм, що регулюють поведінку суб’єктів права шляхом розподілу між ними юридичних прав та обов’язків, а також розраховані на правомірність їхніх дій - це:

а) публічне право;

б) регулятивне право;

в) охоронне право;

г) об’єктивне право;

д) процесуальне право.

77. Частина норм системи права, що регулюють відносини, які виникають у процесі розслідування злочинів, розгляду та вирішення кримінальних, цивільних справ - це:

а) публічне право;

б) регулятивне право;

в) охоронне право;

г) об’єктивне право;

д) процесуальне право.

78. Сукупність правових норм, за допомогою яких держава впливає на суспільні відносини шляхом прямого безпосереднього правового регулювання - це:

а) публічне право;

б) регулятивне право;

в) матеріальне право;

г) об’єктивне право;

д) процесуальне право.

79. Сукупність правових норм, які регулюють відносини у сфері загальнодержавного, сукупного інтересу громадян (порядок організації та функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, захист суверенітету, питання міждержавних відносин, правопорядку, територіального устрою тощо) - це:

а) публічне право;

б) регулятивне право;

в) матеріальне право;

г) об’єктивне право;

д) процесуальне право.

80. Сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері приватного інтересу (майнові, шлюбно-сімейні, трудові відносини - це:

а) публічне право;

б) регулятивне право;

в) приватне право;

г) об’єктивне право;

д) процесуальне право.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с.. 2018

Еще по теме ТЕМА 8. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРАВА:

  1. Тема: Субъекты административного права
  2. 3. Система гражданского права как отрасли права - это внутреннее строение данной отрасли и права, единство входящих в нее взаимосвязанных подотраслей и институтов.
  3. Тема: Ответственность по Административному праву.
  4. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  5. Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О НЕСОСТОЯТЕЛЬНОСТИ (БАНКРОТСТВЕ)
  6. Тема: ОСОБЕННОСТИ БАНКРОТСТВА ОТДЕЛЬНЫХ КАТЕГОРИЙ ДОЛЖНИКОВ
  7. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ АПЕЛЛЯЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  8. З а н я т и е 4 Тема: СУДЕБНОЕ РАЗБИРАТЕЛЬСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ ПЕРВОЙ ИНСТАНЦИИ
  9. Занятие 5 Тема: ОБЕСПЕЧИТЕЛЬНЫЕ МЕРЫ. ПРИМИРИТЕЛЬНЫЕ ПРОЦЕДУРЫ В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ
  10. Тема: Органы Федеральной службы безопасности РФ в системе гос. органов РФ
  11. Тема: Компетенция органов как важнейший элемент их правового статуса
  12. З а н я т и е 7 Тема: КОРПОРАТИВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО. РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О ЗАЩИТЕ ПРАВ И ЗАКОННЫХ ИНТЕРЕСОВ ГРУППЫ ЛИЦ
  13. Тема: АРБИТРАЖНЫЕ СУДЫ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ. КОМПЕТЕНЦИЯ АРБИТРАЖНЫХ СУДОВ