<<
>>

ТЕМА 23. ОСНОВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

Система права. Поняття та ознаки правової системи (правової сім’ї). Типи (сім’ї) правових систем світу : процес виникнення та розвитку.

Загальна характеристика англосаксонської правової сім’ї.

Загальна харак­теристика романо-германської правової сім’ї. Правова система України.

Змішаний тип правових систем - скандинавська і латино-американська групи: поняття та характеристика. Релігійний тип (сім’я) правових систем: по­няття та загальна характеристика. Традиційний тип правових систем: поняття та загальна характеристика.

Дослідження різних аспектів формування, розвитку та функціонування права привели до появи теоретичної конструкції «правова система», яка охоп­лює всі правові явища, цілісно і системно характеризує їх внутрішні та зовніш­ні зв’язки.

У загальному вигляді правова система - це сформована під впливом об’єктивних закономірностей розвитку суспільства сукупність усіх його право­вих явищ, які перебувають у стійких зв’язках між собою та з іншими соціаль­ними системами.

До ознак правової системи слід віднести:

є одним з різновидів соціальної системи;

формується, як правило, в межах певної держави (національна право­ва система). У деяких випадках правова система може діяти лише на частині території держави (субнаціональна правова система) або виходити за межі держави і охоплювати системи різних країн (наднаціональна правова система, яка може бути міжнародною або релігійною);

формується під впливом різноманітних чинників (культурних, релі­гійних, моральних, економічних та ін.), які є унікальними для кожного суспіль­ства та зумовлюють специфіку певної правової системи;

має цілісність, що обумовлює появу у неї якісно нових рис, відсутніх у її окремих складових;

має відносно стійкий характер у часі;

складається з різнорідних елементів. Головним елементом правової системи є право, навколо та для сприяння реалізації якого формуються всі інші статичні і динамічні елементи цієї системи.

Основою правової системи, її фундаментом виступає праворозуміння, яке водночас є одним з елементів правової системи. До елементів, які формують правову систему, відносять:

>систему законодавства, тобто сукупність законів і підзаконних но­рмативних актів, які прийняті та діють у країні;

> систему права, тобто внутрішню будову права, яка виражається у поділі права на відносно самостійні частини (структурні елементи системи права), які, своєю чергою, є певним чином узгодженими між собою єдностями діючих у суспільстві груп юридичних норм;

> принципи права, тобто основні, вихідні начала, положення, ідеї, що виражають закономірності та сутність права як специфічного соціального ре­гулятора;

> правову культуру, тобто систему духовних і матеріальних цінностей у правовій сфері, які є у розпорядженні певного суспільства;

> юридичні установи, тобто сукупність органів, організацій, посадо­вих осіб, які займаються правотворчою, правозастосовною або правоохорон­ною діяльністю;

> юридичну техніку, тобто систему засобів, правил і прийомів підго­товки нормативно-юридичних актів;

> юридичну термінологію та категоріально-понятійний апарат, тобто терміни та поняття, в тому числі словосполучення, якими позначаються правові явища та феномени;

> правові традиції та звичаї',

> правову політику, тобто засади, принципи, напрями та завдання пра­вового регулювання суспільних відносин, а також стратегію і тактику його здійснення, які цілеспрямовано реалізуються уповноваженими державою орга­нами;

> правотворчість, тобто діяльність уповноважених державою органів (посадових осіб), а також усього населення держави, яка пов’язана з утворен­ням, зміною, скасуванням і систематизацією нормативно-юридичних актів;

> правореалізацію, тобто процес втілення юридичних норм у реальних суспільних відносинах, у поведінці та діяннях соціальних суб’єктів;

> юридичну практику, тобто діяльність і накопичений в її результаті досвід компетентних органів, посадових осіб, юридичних і фізичних осіб з прийняття та реалізації юридичних норм;

> правові відносини, які ґрунтуються на юридичних нормах.

Для кожної окремо взятої країни ця названа сукупність досить різнорід­них явищ є унікальною та неповторною. Водночас якщо абстрагуватись від великої кількості особливостей кожної правової системи, то всі існуючі право­ві системи можна поділити на певні групи - правові системи, які називають «правовими сім’ями».

Правова сім’я - це сукупність правових систем, об’єднаних спільністю їх найбільш важливих рис. Ці риси характеризують притаманні тій чи іншій пра­вовій системі структуру системи права, систему джерел права, правову культу­ру і правосвідомість, юридичну доктрину, юридичну техніку та ін.

Основні правові сім ІЇ сучасного світу:

англо-американська правова сім’я; романо-германська правова сім’я;

традиційна правова сім’я;

релігійна правова сім’я.

Історія формування англо-американської правової сім’ї почалася з XI- XIII ст., коли в Англії виникає загальне право. Пізніше це право було запози­чене США та деякими іншими державами світу. Зараз до цієї сім’ї поряд із правовою системою Англії та США входять більш ніж 50 країн Співдружності націй.

Характерні ознаки правових систем англо-американської сім ’ї.

вони не зазнали значного впливу з боку римського та канонічного права, розвивалися під впливом внутрішніх чинників;

найбільший вплив на його розвиток здійснили юристи-практики, в першу чергу судді;

менш абстрактний характер правил, обумовлений тим, що більшість таких норм створювалася при розгляді судових справ і тому розраховані на­самперед на вирішення конкретних суперечок;

судовий прецедент та нормативно-правовий акт (статут) як основні джерела права;

відсутність принципового значення для поділу системи права на пуб­лічне і приватне, а також на галузі;

поділ права на статутне та прецедентне.

У свою чергу в прецедентному праві виокремлюється загальне право та право справедливості',

нехарактерність кодифікації;

змагальна судова процедура.

Романо-германська правова сім’я почала формуватися в континенталь­ній Європі з ХІ-ХІІ ст.

та пізніше набула значного поширення в неєвропейсь- ких державах, які запозичили її основні риси.

Характерні ознаки правових систем романо-германської сім Т. формування правової системи на основі рецепції (запозичення) рим­ського права;

єдиний підхід до розуміння права, що склався завдяки дослідженню і викладанню римського та канонічного права в середньовічних європейських університетах;

єдине розуміння норми права, яка розглядалася як абстрактне і зага­льне правило поведінки;

нормативно-правовий акт (закон) як основне джерело права. Інші джерела права також визнаються, але мають менше значення;

традиційне заперечення нормотворчих повноважень судді та судових прецедентів як джерела права;

поділ права на публічне та приватне, а також на галузі (конституцій­не, цивільне, кримінальне, адміністративне та ін.);

поширеність кодифікації законодавства;

загальний понятійний фонд та термінологія, тобто подібність право­вих понять і категорій, які використовуються у кожній національній правовій системі;

наявність загальних принципів права, на яких грунтується правовий порядок.

Змішаний (конвергентний) тип правової системи - сукупність націо­нальних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подіб­ні ознаки, що склалися на основі місцевих джерел права та широкого запози­чення елементів правових систем романо-германського та англо- американського типу.

До цього типу правової системи відносяться північноєвропейська (скан­динавська) і латиноамериканська групи правових систем. Здавалося б, країни Північної Європи і Латинської Америки, знаходячись в різних частинах світу, не могли розвиватися однотипно. Однак, незалежно один від одного, північ- ноєвропейське і латиноамериканське право сформувалися під впливом рецеп­ції ряду елементів одних і тих же типів правової системи - континентальної та загального права.

Ознаками змішаного типу правових систем є:

домінує нормативно-правовий акт як формальне джерело права; судовий прецедент використовується нарівні з нормативно-правовим актом;

визнається поділ права на приватне і публічне;

нормі права (зразок поведінки) надається основна роль у регулюванні суспільних відносин;

проводиться кодифікація законодавства; дотримується ієрархія нормативно-правових актів; існує паритет процесуального і матеріального права.

Релігійна правова сім’я об’єднує правові системи мусульманського, ін­дуського, іудейського та канонічного права.

Релігійним правовим системам притаманні наступні риси'.

нерозривний зв’язок із релігією. Кожна правова система, що входить до цієї правової сім’ї, є частиною певної релігії - ісламу, індуїзму, іудаїзму, християнства. Норми права засновані на релігійних уявленнях і віруваннях, унаслідок чого правові і релігійні норми тісно переплетені, а часто й збігають­ся;

розгляд права як результату божественного відкриття, а не як наслід­ку раціональної діяльності людини і держави. У такому випадку завдання лю­дини зводиться насамперед до правильного усвідомлення і тлумачення божес­твенних норм;

визнання соціальної цінності права. В усіх релігіях присутня ідея бо­гоугодного характеру права та воно визнається необхідним елементом справе­дливого суспільного устрою;

персональний характер дії права. Це означає, що засноване на релігії право поширює свою дію не на певну територію, а персонально - на членів ре­лігійної громади. Тому релігійні правові системи поширюють свою дію насам­перед на осіб, які сповідують певну релігію, незалежно від того, де територіа­льно вони проживають.

Сім’я традиційного права охоплює національні правові системи, засно­вані на звичаєвому праві. Традиційна правова сім’я поділяється на два підтипи правових систем - держав Далекого Сходу і країн Африки. До далекосхідної підсистеми належать насамперед правові системи Китаю і Японії, а також де­яких інших країн, що розвивалися під їх впливом (Монголія, Південна Корея, Малайзія, Індонезія). До другої підсистеми - держави, розташовані на афри­канському континенті, а також Мадагаскар.

Особливості традиційних правових систем:

провідним джерелом права виступає звичай. На відміну від правових систем Заходу, що визнали головну роль держави у створенні права (шляхом законодавчої чи судової діяльності), в традиційних системах у формуванні пра­ва пріоритет належить самому суспільству.

Протягом багатьох століть підва­лини правового регулювання цих країн становили норми звичаєвого права, що базувалися на традиціях і моральних уявленнях;

негативне ставлення до законодавства. Таке джерело права, як зако­нодавство, вважалося неприродним для суспільства явищем. Негативне став­лення до нього, що сформувалося за багато століть, й дотепер має відчутні наслідки. У XX ст. після широкої рецепції західного права, значного поштовху в розвитку законодавства і кодифікації склалася ситуація, при якій досить ве­лика частина населення ігнорує ці правила, а реальні суспільні відносини, як і раніше, регулюються на підставі традиційних норм;

ігнорування державних структур у процесі реалізації права. Визнання звичаєвого права та ігнорування законодавства спричинили особливості ре­алізації права, у тому числі за наявності правових спорів. Протягом століть дія звичаїв підтримувалася за допомогою самокерованих суспільних структур і соціального тиску на правопорушників, без звернення до державних структур, у тому числі судів. Переважна більшість спорів й дотепер вирішується у про­цесі процедур примирення за посередництвом авторитетних членів суспільства на основі норм звичаєвого права;

слабкий розвиток юридичної інфраструктури. Століттями ці країни не знали юридичної професії - суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів та ін.; не існували відповідні навчальні заклади, були відсутні правова наука, юри­дичні школи, видатні учені.

Кожна національна правова система є самобутньою, унікальною, хоча й кожна має спільне (ознаки й риси) з іншими системами. Одні правові системи мають більше спільностей, інші, навпаки, є більш специфічними, наділені власними особливостями норм.

Правова система України є складовою частиною сучасного європейського права, що є природним. За період своєї історичної етногенези український народ виявив себе органічним складником європейської спільноти. Ці народи, попри всю складність політичних взаємовідносин, створювали спільну куль­турну й політико-правову спадщину. Через своє географічне й геополітичне положення Україна перебувала у сфері перехресних впливів азійсько- кочового, орієнтально-візантійського та європейського світів, по-різному інте­груючи їх. І все ж вирішальним вектором її соціокультурної й політико- правової орієнтації була європейська цивілізація, що першим аргументовано довів М. Грушевський. До кінця XVIII ст. і державність, і правова система України зазнавали відчутного впливу правового поля загальноєвропейської цивілізації, хоча й із самобутніми особливостями в державно-правовому ро­звитку. Саме романо-германська правова сім’я надає Україні не тільки істори­чно виправданий, узгоджений набір юридичних конструкцій (праворозуміння, система і джерела права, правозастосування тощо), а й інші переваги, пов’язані з визнанням загальновизнаних принципів і норм міжнародного права частиною правової системи нашої держави. Вищенаведене свідчать, що вибір романо-германської правової сім’ї для України у XXI ст. в основному зали­шається правильним.

Модернізація національної правової системи в Україні передбачає ком­плексний вплив на структурні компоненти правової системи: інституційну, нормативну, ідеологічну, функціональну, інфраструктурну та результативну підсистеми та їх елементи.

Основними завданнями, напрямами правової модернізації в нашій країні є: оптимізація українського права на підставі загального принципу юридичної рівності - рівності всіх перед законом та судом;

формування професійної та масової суспільної правосвідомості, яка заснована на затвердженні гідності особи, почутті поваги до права та закону;

стабілізація системи законодавства та в цілому системи нормативних правових актів, у тому числі за посередництвом сучасної кодифікації;

зміцнення незалежного та справедливого правосуддя;

створення сучасної нормативно-правової основи стабільного інно­ваційного розвитку;

затвердження конституційної законності як правового режиму функціонування держави та суспільства, стабільної системи правозастосуван­ня, яка гарантує визнання, дотримання та захист прав і свобод людини і грома­дянина, у тому числі у соціальній сфері;

подолання кримінальної тенденції розвитку суспільства та держави.

Ключові поняття:

порівняльне правознавство, система права, система законодавства, принципи права, правова культура, юридичні установи, юридична техніка, юридичні терміни, інтегративна функція правової системи, регулятивна фун­кція правової системи, комунікативна функція правової системи, охоронна функція правової системи, правова сім'я, романо-германська правова сім'я, ан­глосаксонська правова сім'я, судовий прецедент, загальне право, право справе­дливості, соціалістична правова сім'я, сім'я релігійного і традиційного права, Коран, Суна, Іджма, іудаїзм, буддизм, сім ’я цивільного права, правова систе­ма, змішані правові системи, європейське право, правовий звичай, правова до­ктрина, канонічне право, рецепція, формальні джерела права, іудейське право, мусульманське право, статутне право, делеговане законодавство, структура правової системи, інституціональна складова стуктура правової системи, нормативна складова стуктура правової системи, ідеологічна складова стук­тура правової системи, функціонально-соціальна складова стуктура правової системи, комунікативна складова стуктура правової системи.

1. Комплекс взаємозалежних і погоджених правових засобів, які призначені для регулювання суспільних відносин, а також сукупність юридичних явищ і про­цесів, що виникають внаслідок такого регулювання - це:

а) правова система;

б) правова сім’я;

в) сім’я загального права;

г) національна правова система;

д) система права.

2. Правова система є різновидом:

а) соціальної системи;

б) політичної системи;

в) економічної системи;

г) державної системи;

д) соціально-економічної системи.

3. Детермінованість правової системи полягає у тому, що вона:

а) тісно взаємодіє з економічною, політичною, ідеологічною, моральною та іншими соціальними підсистемами;

б) має в межах країни цілісність, єдність, суверенність;

в) зумовлена унікальними історичними і географічними факторами розви­тку суспільства;

г) має власну структурну упорядкованість;

д) формується і функціонує в територіальних межах держави.

4. Кінцевою метою правової системи є:

а) побудова демократичної держави;

б) забезпечення розвитку державно-правових процесів;

в) досягнення миру та соціального добробуту в суспільстві;

г) досягнення суб’єктами права приватних і публічних цілей, установлен­ня злагоди і підтримання правового порядку в суспільстві;

д) створення механізмів реалізації права в державі.

5. Поняття «система права» та «правова система» співвідносяться та­ким чином:

а) поняття «система права» та «правова система» не перебувають у зв’язку;

б) поняття «система права» та «правова система» є тотожними;

в) «система права» є різновидом «правової системи»;

г) «правова система» є більш широким поняттям, ніж «система права»;

д) «система права» є більш широким поняттям, ніж «правова система».

6. Поєднання через правове регулювання найбільш важливих сторін ін­ших соціальних систем (економічної, політичної тощо) з метою досягнення суспільно значущих цілей - це:

а) інтегративна функція правової системи;

б) охоронна функція правової системи;

в) регулятивна функція правової системи;

г) виховна функція правової системи;

д) статична функція правової системи.

7. Функція правової системи, що відображається в упорядкуванні най­важливіших суспільних відносин:

а) інтегральна;

б) охоронна;

в) регулятивна;

г) виховна;

д) статична.

8. Встановлення між суб ’єктами правової системи постійного обміну правовою інформацією - це:

а) інтегративна функція правової системи;

б) охоронна функція правової системи;

в) регулятивна функція правової системи;

г) виховна функція правової системи;

д) комунікативна функція правової системи.

9. Підтримання існуючої соціальної системи і захист її від внутрішніх та зовнішніх дестабілізуючих чинників - це:

а) інтегративна функція правової системи;

б) охоронна функція правової системи;

в) регулятивна функція правової системи;

г) виховна функція правової системи;

д) статична функція правової системи.

10. Метод вивчення правових систем різних держав шляхом зіставлення правових норм, інститутів, принципів їх розуміння, легітимного тлумачення тощо та практики їх застосування - це:

а) конституційне право;

б) міжнародне право;

в) порівняльне правознавство;

г) загальне право;

д) національна правова система.

11. Наука, що досліджує особливості формування і функціонування пра­вових систем різних держав, виявляє їх спільні та специфічні ознаки - це:

а) міжнародне право;

б) державне право;

в) конституційна право;

г) порівняльне правознавство;

д) правова системологія.

12. Метою науки порівняльного правознавства є:

а) створення найсприятливіших умов для формування влади, що відпо­відає інтересам громадян, суспільства й держави;

б) вивчення права інших держав у зв’язку з численними міжнародними зв’язками, юридичними угодами, а також уніфікацією права;

в) досягнення максимально можливого добробуту суспільства шляхом всебічного розвитку соціально-економічної системи країни та забезпечення соціальної і політичної стабільності;

г) визначення засобів і умов досягнення розвитку громадянського суспі­льства у різних державах;

д) формулювання порівняльно-співставлених висновків.

13. Комплекс конкретно історичних, реально існуючих взаємопов’язаних правових явищ і юридичних засобів певного суспільства - це\

а) сім’я правових систем;

б) правова система;

в) соціальна система;

г) політична система;

д) національна правова система.

14. Кожний тип правових систем складається з:

а) підгалузей;

б) правових сімей;

в) підтипів;

г) галузей;

д) інститутів.

15. Сукупність національних правових систем, заснована на спільності джерел, структури права та історичного шляху його формування - це:

а) мусульманська система;

б) національна правова система;

в) правова сім’я;

г) економічна система;

д) державна система.

16. Термін «правова сім ’я» був запропонований у:

а) 2000 р.;

б) 1800 р.;

в) 1945 р.;

г) 1900 р;

д) 1966 р.

17. Правова система складається із таких підсистем:

а) інституційної, нормативної, ідеологічної та комунікативної;

б) інституційної, нормативної, ідеологічної та функціональної;

в) інституційної, ідеологічної, установчої та регулятивної;

г) інституційної, ідеологічної, результативної, нормативної, інфраструкту- рної та функціональної;

д) інституційної, ідеологічної, функціональної та регулятивної.

18. Юридична освіта, юридична наука, юридична професія тощо є елеме­нтами:

а) інституційної підсистема правової системи;

б) нормативної підсистема правової системи;

в) інфраструктурної підсистема правової системи;

г) ідеологічної підсистема правової системи;

д) функціональної підсистема правової системи.

19. Правові норми і принципи, об’єктивовані в нормативно-правових ак­тах, правових прецедентах, нормативно-правових договорах та правових зви­чаях - це:

а) інституційна підсистема правової системи;

б) нормативна підсистема правової системи;

в) комунікативна підсистема правової системи;

г) ідеологічна підсистема правової системи;

д) функціональна підсистема правової системи.

20. Сукупність причинно-наслідкових зв’язків між суб’єктами права, що виникають внаслідок їх юридичних вчинків - це:

а) інституційна підсистема правової системи;

б) нормативна підсистема правової системи;

в) комунікативна підсистема правової системи;

г) ідеологічна підсистема правової системи;

д) функціональна підсистема правової системи.

21. Сукупність уявлень про правові норми, принципи, що характеризують ступінь усвідомленості правомірної поведінки - це:

а) інституційна підсистема правової системи;

б) нормативна підсистема правової системи;

в) комунікативна підсистема правової системи;

г) ідеологічна підсистема правової системи;

д) функціональна підсистема правової системи.

22. Сукупність усіх суб’єктів права (індивідуальних та колективних, дер­жавних та недержавних) - це:

а) інституційна підсистема правової системи;

б) нормативна підсистема правової системи;

в) комунікативна підсистема правової системи;

г) ідеологічна підсистема правової системи;

д) функціональна підсистема правової системи.

23. Відображає результати дії права, ступінь його соціальної затребува- ності та відповідності інтересам соціуму, стан правопорядку в суспільстві - це:

а) результативна підсистема правової системи;

б) нормативна підсистема правової системи;

в) комунікативна підсистема правової системи;

г) ідеологічна підсистема правової системи;

д) функціональна підсистема правової системи.

24. Стійка єдність компонентів правової системи та сукупність усіх прямих і зворотних постійних зв ’язків між ними, що забезпечують їй право­ву цілісність - це:

а) структура правової системи;

б) інститут правової системи;

в) елемент правової системи;

г) система правової системи;

д) зміст правової системи.

25. Структуру правової системи суспільства складають такі елементи:

а) суб’єкти права, правові норми, правові відносини, правова ідеологія, правова культура, законодавча техніка;

б) суб’єкти права, правові норми і принципи, правові відносини, правова ідеологія, правова свідомість, правова культура, зв’язки між названими елеме­нтами;

в) елементи системи права та правова культура окремого суспільства;

г) правові норми і принципи, галузі та інститути права, правові відносини, правова ідеологія, правова культура, процедура тлумачення норм права;

д) правові норми, інститути права, підгалузі права, галузі права.

26. Правову систему становлять:

а) права та обов’язки;

б) спеціальні та загальні правові засоби;

в) мотиви та діяльність суб’єктів;

г) ознаки правової системи;

д) забезпечення однакового режиму реалізації правових норм.

27. Спеціальні правові засоби правової системи діють на:

а) локальному, регіональному та загальнодержавному рівнях;

б) локальному та загальнодержавному рівнях;

в) мікрорівні та макрорівні;

г) мікрорівні, макрорівні та мезорівні;

д) макрорівні та мезорівні.

28. До спеціальних правових засобів правової системи належить:

а) правомірна поведінка;

б) норми та принципи права;

в) юридична практика;

г) правове виховання;

д) правосвідомість.

29. До спеціальних правових засобів правової системи, які діють на мак­рорівні належить:

а) дозволи;

б) норми та принципи права;

в) юридична практика;

г) суб’єктивне право;

д) акти застосування права.

30. До спеціальних правових засобів правової системи, які діють на мік- рорівні належить:

а) дозволи;

б) заохочення;

в) юридична практика;

г) рекомендації;

д) акти застосування права.

31. До загальних правових засобів правової системи належить:

а) дозволи;

б) заохочення;

в) юридична практика;

г) рекомендації;

д) акти застосування права.

32. До загальних правових засобів правової системи належить:

а) тлумачення;

б) заборона;

в) рекомендації;

г) законодавча техніка;

д) правосвідомість.

33. Статичними елементами правової системи є, крім:

а) суб’єкти права;

б) система права;

в) правова культура;

г) юридична практика;

д) юридична техніка.

34. До динамічних елементів правової системи відносяться, крім:

а) правотворчість;

б) юридична практика;

в) правовідносини;

г) правореалізація.

д) система законодавства.

35. Правова ідеологія як елемент правової системи включає такі складові:

а) правосвідомість, правову доктрину та правову культуру;

б) правосвідомість та правопорядок;

в) джерела права, методи та механізм правового регулювання;

г) форми права та принципи права;

д) правосвідомість, правову культуру та принципи права.

36. Різновид правових систем, у яких право існує як відокремлене, відносно самостійне явище по відношенню до релігії, моралі, звичаю, політики, ідеології:

а) континентальні правові системи;

б) традиційні правові системи;

в) невіддиференційовані правові системи;

г) віддиференційовані правові системи;

д) інтегративні правові системи.

37. Віддиференційовані правові системи утворюють:

а) англосаксонську та романо-германську правові сім’ї;

б) романо-германську правову сім’ю та сім’ю загального права;

в) англосаксонську правову сім’ю та сім’ю загального права;

г) далекосхідну та романо-германську правові сім’ї;

д) скандинавську та романо-германську правові сім’ї.

38. Різновид правових систем, в яких існує нерозривний зв ’язок права з ін­шими регуляторами і цінностями:

а) континентальні правові системи;

б) традиційні правові системи;

в) невіддиференційовані правові системи;

г) віддиференційовані правові системи;

д) інтегративні правові системи.

39. Невіддиференційовані правові системи об’єднуються в:

а) англосаксонську та романо-германську правові сім’ї;

б) романо-германську, традиційну та далекосхідну правові сім’ї;

в) релігійну, традиційну та далекосхідну правові сім’ї;

г) далекосхідну та романо-германську правові сім’ї;

д) скандинавську, традиційну та далекосхідну правові сім’ї.

40. Сукупність національних правових систем, які мають загальні зако­номірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі римського цивіль­ного права і його пристосування до нових національних умов при домінуванні закону серед інших джерел права:

а) англо-американська правова сім’я;

б) романо-германська правова сім’я;

в) релігійна правова сім’я;

г) традиційна правова сім’я;

д) мусульманська правова сім’я.

41. Романо-германська правова сім ’я виникла у:

а) континентальній Європі в XII ст.;

б) Англії в XX ст.;

в) державах Далекого Сходу в XVI ст.;

г) Англії в XI столітті;

д) континентальній Європі в XV ст.

42. Підґрунтям розвитку системи романо-германського права є:

а) загальне право;

б) прецедентне право;

в) конституційний звичай;

г) традиційне право;

д) загальна культура і традиції країн континентальної Європи.

43. Континентальна правова сім ’я характеризується такою ознакою:

а) основне джерело права - правовий прецедент; поділ права на приватне і публічне; рецепція римського права;

б) рецепція римського права; основне джерело права - нормативні акти; поділ права на приватне і публічне;

в) за судовими органами, згідно із законами, не визначається право на но- рмотворчість; рецепція римського права;

г) наявність прецедентного права; рецепція римського права;

д) суддівський характер права; поділ права на приватне і публічне.

44. Характерною ознакою романо-германської правової сім’ї є, крім :

а) домінування нормативно-правового акта як джерела права;

б) поділ системи права на публічне та приватне право;

в) казуальність правових норм;

г) нормативність права;

д) диференціація та кодифікація галузей права.

45. Матеріальне право домінує над процесуальним у:

а) далекосхідному типі правових систем;

б) романо-германському типі правових систем;

в) традиційному типі правових систем;

г) змішаному типі правових систем;

д) англосаксонському типі правових систем.

46. Органічний зв ’язок з римським правом відноситься до:

а) сім’ї американського права;

б) сім’ї галузевого права;

в) східноєвропейської правової сім’ї;

г) євразійської правової сім’ї;

д) сім’ї цивільного права.

47. До романо-германського типу правових систем належать такі під­типи, як:

а) германський, європейський;

б) романський, скандинавський;

в) романський, центральноєвропейський;

г) центральноєвропейський, германський;

д) германський, скандинавський.

48. Більшість вчених-юристів відносять скандинавське право до:

а) релігійно-традиційного типу правової системи;

б) романо-германського типу правової системи;

в) змішаного типу правової системи;

г) дуалістичного типу правової системи;

д) англо-американського типу правової системи.

49. На джерелах скандинавського права позначився вплив:

а) загального права;

б) германського права;

в) спеціального права;

г) конституційного права;

д) додаткового права.

50. Вплив римського права на скандинавські країни був опосередкованим через:

а) конституційне право;

б) загальне право;

в) спеціальне право;

г) традиційне право;

д) континентальне право.

51. До правових системи скандинавських країн входять:

а) Польщі, Франція, Англія, Ісландія;

б) Норвегія, Данія, Іспанія, Ісландія, Нідерланди;

в) Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія;

г) Швеція, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Ірландія;

д) Ірландії, Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Португалія.

52. Більшість законів скандинавських країн складені з розрахунком на:

а) суддівський розсуд;

б) розсуд народу;

в) органу виконавчої влади;

г) органу законодавчої влади;

д) власний розсуд.

53. Національна правова система України належить до:

а) англо-американської правової сім’ї;

б) романо-германської правової сім’ї;

в) релігійної правової сім’ї;

г) традиційної правової сім’ї;

д) мусульманської правової сім’ї.

54. Джерело права, яке має в Україні статус субсидіарного (додатково­го):

а) нормативно-правові акти;

б) судовий прецедент;

в) правова доктрина;

г) загальні принципи права;

д) правовий звичай.

55. Приймаються місцевими органами для вирішення питань, що нале­жать до їх сфери, дія таких актів поширюється лише на визначену терито­рію:

а) постанови публічних корпорацій;

б) постанови місцевих органів влади;

в) професійні правила;

г) статутні інструменти;

д) судові правила.

56. Характерною рисою вітчизняного права як феномену української ме­нтальності є:

а) наявність власного, структурно неповторного набору виразних засобів права, у тому числі неформальних, прямо пов’язаних із суспільною свідомістю й поведінкою регуляторів, що відрізняються від класичних техніко- кодифікаційних систем зарубіжних країн;

б) схильність до тлумачення права як позитивного закону, зміст якого зу­мовлений не стільки природними приписами, скільки потребами суспільства, які найкраще знає держава;

в) організація і проведення законотворчих, дослідницьких та інших робіт у галузі права за ініціативою зверху;

г) акцентування уваги головним чином не на правах, а на обов’язках учас­ників правовідносин;

д) обмеженість світоглядного підґрунтям права, як правило, християнсь­ким ученням у його православній інтерпретації або вченням, що нагадує його.

57. Відповідно до Конституції Франції закони поділяються на:

а) основні та додаткові;

б) органічні, фінансові та програмні;

в) загальні та спеціальні;

г) фінансові та програмні;

д) органічні та звичайні.

58. Делеговане законодавство уперше з ’явилось у:

а) XX ст.;

б) XIX ст.;

в) XVII ст.;

г) XVI ст.;

д) XVIII ст.

59. Судовий прецедент є основним джерелом права у:

а) англо-американській правовій сім’ї;

б) романо-германській правовій сім’ї;

в) релігійній правовій сім’ї;

г) традиційній правовій сім’ї;

д) мусульманській правовій сім’ї.

60. Серед юридичних джерел англійського права найбільш значущим є:

а) закон;

б) статут;

в) судовий прецедент;

г) конституційний звичай;

д) доктрина.

61. До англосаксонської правової сім ’ї належать:

а) англійське право та саксонське право;

б) англійське загальне право та американське право;

в) англійське загальне право та американське спеціальне право;

г) американське загальне право та британське спеціальне право;

д) англійське загальне право та право британських колоній.

62. Характерним джерелом права країн англо-американської правової сім ’ї є:

а) статутне право;

б) делеговане законодавство;

в) звичай як джерело права;

г) приватне право;

д) загальне право.

63. Англійське право диференціюється на:

а) загальне право та право справедливості;

б) загальне право та спеціальне право;

в) загальне право та королівське право;

г) загальне право та додаткове право;

д) загальне право та прецедентне право.

64. Система правових норм, що створені судами лорда-канцлера в про­цесі доповнення, а іноді й перегляду системи загального права - це:

а) загальне право;

б) право справедливості;

в) судовий прецедент;

г) позитивне право;

д) додаткове право.

65. Акт, прийнятий в установленому порядку в однаковій редакції обома палатами парламенту і санкціонований (підписаний) монархом - це:

а) нормативно-правовий акт Франції;

б) закон Англії;

в) доктрина;

г) закон Ірландії;

д) закон Шотландії.

66. Характерною рисою американського права є:

а) норми, що мають казуальний характер, висока роль судового преце­денту;

б) дворівнева правова система (федеральний державний устрій);

в) систематизація права, яка здійснюється шляхом консолідації;

г) право справедливості;

д) законодавство, яке займає підпорядковане становище щодо судового прецеденту.

67. Загальне право, статутне право та делеговане законодавство нале­жать до:

а) англо-американської правової сім’ї;

б) романо-германської правової сім’ї;

в) релігійної правової сім’ї;

г) традиційної правової сім’ї;

д) мусульманської правової сім’ї.

68. Сукупність національних правових систем, що сформувалися на основі місцевих джерел права та широкого запозичення елементів правових систем романо-германського та англо-американського типу - це:

а) традиційний тип правових систем;

б) дуалістичний тип правових систем;

в) релігійний тип правових систем;

г) змішаний тип правових систем;

д) мусульманський тип правових систем.

69. До основних джерел права конвергентного типу правової системи належить:

а) правила;

б) релігійний текст;

в) правовий звичай;

г) правова доктрина;

д) нормативно-правовий акт.

70. Латиноамериканська група відноситься до:

а) традиційного типу правових систем;

б) дуалістичного типу правових систем;

в) релігійного типу правових систем;

г) змішаного типу правових систем;

д) мусульманського типу правових систем.

71. Сукупність національних правових систем держав, що мають спіль­ні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі релігійної норми, норми-звичаю і норми-традицїї як основних дже­рел права, що являють собою тісний взаємозв’язок юридичних, моральних, міфічних розпоряджень, які склалися природним шляхом і визнані державою - це:

а) релігійно-традиційний тип правової системи;

б) романо-германський тип правової системи;

в) змішаний тип правової системи;

г) дуалістичний тип правової системи;

д) англо-американський тип правової системи.

72. Тісне переплетення релігійних, юридичних, моральних, міфічних припи­сів, визнаних державою, є основним джерелом права у:

а) англо-американському типі правових систем;

б) романо-германському типі правових систем;

в) релігійному типі правових систем;

г) змішаному типі правових систем;

д) мусульманському типі правових систем.

73. Релігійний тип правових систем складається з таких підтипів:

а) далекосхідне право, індуїстське право, іудейське право;

б) мусульманське право, індуїстське право, іудейське право;

в) індуїстське право, іудейське право, центральноєвропейське право;

г) мусульманське право, індуїстське право, германське право;

д) мусульманське право, далекосхідне право, іудейське право.

74. Сукупність підтримуваних державою релігійних, моральних і право­вих норм, що склалися на основі ісламу в тлумаченні вченими-богословами і правознавцями - це:

а) іудейське право;

б) загальне право;

в) спеціальне право;

г) традиційне право;

д) мусульманське право.

75. Мусульманське право виникло у:

а) VII-Хет.;

б) V ст.;

в) IV-VI ст.;

г) VI ст.;

д) IV-V ст.

76. Види норм мусульманського права за ступенем визначеності поділя­ються на:

а) загальні та спеціальні;

б) обов’язкові та додаткові;

в) абсолютні та абстрактні;

г) органічні та звичайні;

д) фінансові та програмні.

77. «Право особистого статусу» є галуззю:

а) традиційного права;

б) мусульманського права;

в) індуїстського права;

г) канонічного права;

д) іудейського права.

78. Боговідвертий священний закон, який становить основу мусульмансь­кого права - це:

а) шаріат;

б) іджма;

в) кияс;

г) дхарма;

д) артха.

79. Сукупність релігійних, моральних і правових норм, які склалися на основі релігії індуїзму і підтримана державою - це:

а) індуське право;

б) мусульманське право;

в) загальне право;

г) спеціальне право;

д) додаткове право.

80. Давніми пам ’ятками індійської літератури, що містять норми права, є:

а) смрити;

б) дхармасутри;

в) нибандхи;

г) дхармашастри;

д) артхашастри.

81. Сукупність правових рішень, які встановлені на християнських церко­вних зборах, а також постанови Папи Римського складають:

а) традиційне право;

б) мусульманське право;

в) індуське право;

г) канонічне право;

д) іудейське право.

82. Релігійно-правова система, що регулює суспільні відносини всередині громади, яка сповідує християнство:

а) іудейське право;

б) канонічне право;

в) мусульманське право;

г) звичаєве право;

д) індуське право.

83. Сукупність національних правових систем держав, що мають зага­льні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права і його пристосування (разом із канонічними і місцевими нормами-звичаями) до нових національних умов - це:

а) далекосхідний тип правової системи;

б) романо-германський тип правової системи;

в) традиційний тип правової системи;

г) змішаний тип правової системи;

д) англосаксонський тип правової системи.

84. Далекосхідна група належить до:

а) змішаного типу правових систем;

б) дуалістичного типу правових систем;

в) релігійного типу правових систем;

г) традиційного типу правових систем;

д) мусульманського типу правових систем.

85. Африканська група належить до:

а) змішаного типу правових систем;

б) дуалістичного типу правових систем;

в) релігійного типу правових систем;

г) традиційного типу правових систем;

д) мусульманського типу правових систем.

86. Примусова рецепція європейського права відбувалася у:

а) африканських державах;

б) країнах Південної Америки;

в) східноазіатських державах;

г) західноєвропейських державах;

д) східноєвропейських державах.

87. Заборона як спосіб правового регулювання переважає у:

а) латиноамериканському типі правових систем;

б) романо-германському типі правових систем;

в) традиційному типі правових систем;

г) змішаному типі правових систем;

д) англосаксонському типі правових систем.

88. Перевага обоє ’язків і заборон в правовому регулюванні є характерною для:

а) традиційного і романо-германського права;

б) романо-германського і англо-саксонського права;

в) релігійного і традиційного права;

г) латиноамериканського та скандинавського права;

д) скандинавського та далекосхідного права.

89. Соціалістичну правову сім ’ю було виділено за:

а) нормативним критерієм;

а) функціональним критерієм;

а) організаційним критерієм;

а) ідеологічним критерієм;

а) релігійно-традиційним критерієм.

90. Правові системи країн, що входили до соціалістичної правової сім ’ї, нині належать до:

а) далекосхідного типу правових систем;

б) романо-германської правової системи;

в) традиційної правової системи;

г) змішаної правової системи;

д) англосаксонської правової системи.

91. Соціалістичний тип правової системи притаманний:

а) Ісландії;

б) Бразилії;

в) Угорщині;

г) Канаді;

д) Кубі.

92. Соціалістичний тип правової системи притаманний:

а) Угорщині;

б) Ірану;

в) Північній Кореї;

г) Канаді;

д) Білорусі.

93. Соціалістичний тип правової системи притаманний:

а) Угорщині;

б) Китаю;

в) Монголії;

г) Австралії;

д) Білорусі.

94. Правовий порядок, утворений засновницькими договорами, котрий характеризується своєю автономністю та внутрішнім узгодженням влас­ної системи правових джерел, а також специфічною природою взаємовідно­син, що існують між правовими нормами Європейського Союзу та націона­льними правовими системами держав-учасниць:

а) джерела європейського права;

б) система європейського права;

в) принципи європейського права;

г) європейське право;

д) функції європейського права.

95. Відправні засади правової системи, які визначають зміст правотвор- чої, правозастосовної і правоохоронної діяльності Європейського союзу у ціло­му і його держав-членів, - це:

а) джерела європейського права;

б) система європейського права;

в) принципи європейського права;

г) європейське право;

д) функції європейського права.

96. Запозичення правовою системою основних засад і принципових підхо­дів іноземного права - це:

а) публічне право;

б) національне право;

в) рецепція;

г) контрасигнація;

д) джерела європейського права.

97. Сприйняття у формі збереження, утримання, засвоєння, використан­ня елементів правових систем, принципів, форми права, юридичної техніки в процесі розвитку та оновлення правової системи суспільства - це:

а) правовий досвід;

б) правова спадщина;

в) наступність у праві;

г) правові традиції;

д) правонаступність.

98. Передання прав і обов’язків від одного суб’єкта іншому (права і обоє ’язки залишаються, змінюється тільки суб ’єкт правових відносин) - це:

а) повторюваність;

б) правова спадщина;

в) наступність у праві;

г) правові традиції;

д) право наступництво.

99. Поняття «правонаступництво» та «наступність у праві» співвідно­сяться таким чином:

а) поняття «правонаступництво» та «наступність у праві» не перебувають у зв’язку;

б) поняття «правонаступництво» та «наступність у праві» є тотожними;

в) «правонаступництво» є різновидом «наступності у праві»;

г) «правонаступництво» є більш широким поняттям, ніж «наступність у праві»;

д) поняття «правонаступництво» та «наступність у праві» взаємопов’язані, але не є тотожними.

100. Повернення через деякий проміжок часу того, що вже було втрачено на попередніх етапах правової системи суспільства - це:

а) повторюваність;

б) правова спадщина;

в) наступність у праві;

г) правові традиції;

д) правонаступництво.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с.. 2018

Еще по теме ТЕМА 23. ОСНОВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ:

  1. Тема: Органы Федеральной службы безопасности РФ в системе гос. органов РФ
  2. Нарваткина Н.С.. ВНЕДРЕНИЕ ИНФОРМАЦИОННЫХ СИСТЕМ, 2019
  3. Место ОФСБ в системе общей (национальной) безопасности РФ.
  4. 1.АДМИСТАТИВНОЕ ПРАВО В СИСТЕМЕ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ.
  5. Обзор системы административной юстиции в Греции
  6. Базы данных, информационно-справочные и поисковые системы
  7. ПРЕДМЕТ, СИСТЕМА И ИСТОЧНИКИ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  8. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  9. Тема: Ответственность по Административному праву.
  10. Тема: Субъекты административного права
  11. 3. Система гражданского права как отрасли права - это внутреннее строение данной отрасли и права, единство входящих в нее взаимосвязанных подотраслей и институтов.
  12. Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О НЕСОСТОЯТЕЛЬНОСТИ (БАНКРОТСТВЕ)
  13. Тема: ОСОБЕННОСТИ БАНКРОТСТВА ОТДЕЛЬНЫХ КАТЕГОРИЙ ДОЛЖНИКОВ
  14. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ АПЕЛЛЯЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ