ТЕМА 5. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ

Поняття, ознаки та елементи механізму держави. Принципи механізму держави: поняття, види, нормативно-правова регламентація.

Державний апарат: поняття та структура. Співвідношення державного апарату та механізму держави.

Органи держави як основний елемент механізму держави: поняття, озна­ки, класифікація. Поділ влади як принцип організації і діяльності державного апарату. Загальна характеристика органів законодавчої, виконавчої, судової влади та їх функції.

Державна служба та її види. Класифікація державної служби. Принципи роботи державної служби. Державний службовець, посадова особа.

Реформування держави, спроба побудувати демократичну правову державу, вимагають детального з’ясування сутності, поняття та ґенези її ме­ханізму. Крім того, вивчення політико-правового знання про механізм дер­жави дозволяє виділити пріоритетні напрями його подальшого реформуван­ня.

Держава не може розглядатися як застигла, статична система. Вона фу­нкціонує і розвивається як єдина система зі своїми елементами. Саме меха­нізм держави уособлює в собі «конструкцію» держави у вузькому значенні - як устрій, організацію держави. Поняття «механізм держави» дозволяє пов’язувати елементи держави у структурно-функціональний «вузол» і нада­вати їм динамічного смислу.

Ключовою категорією, яка слугує фундаментом побудови теоретичної конструкції «механізм держави» є дефініція «механізм», її значення в різно­манітних наукових сферах, що має свою специфіку тлумачення залежно від того, про які галузеві механізми йдеться мова. Тому, у літературних джерелах існує велика кількість підходів щодо розуміння терміна «механізм».

У Новому тлумачному словнику української мови «механізм» визнача­ється як внутрішня будова, система чого-небудь; устрій. В енциклопедичній довідковій літературі «механізм» тлумачиться як сукупність проміжних ста­нів чи процесів; устрій, що передає рух.

система з’єднаних між собою деталей машин, які можуть виконувати певні рухи завдяки споживанню механічної енергії, або складна прихована будова чого-небудь; структура.

У філософському вимірі теорію «механізму» та похідних від нього ка­тегорій вивчає наука «механіцизм». Для механіцизму в цілому як для світо­глядної установки є характерним зведення складного до простого, цілого як суми частин, заперечення якісно своєрідних законів в об’єктів з різним типом системної організації.

Резюмуючи вищезазначене, слід зауважити, що при розгляді первинно­го походження поняття «механізм», можна виділити декілька необхідних та визначальних властивостей механізму як абстрактної категорії. Ними є на­ступні: динаміка об’єктів; взаємодія частин механізму; взаємообумовленість частин механізму; системна організація частин механізму; наявність простих і складних частин механізму, які обумовлюють його структуру. Зазначені властивості з певними корегуваннями можна спостерігати й в «юридичних механізмах».

Аналіз існуючих в юридичній літературі наукових точок зору щодо ви­значення поняття «механізм держави» є їх умовний поділ на п’ять підходів. Перший з них - це широке і вузьке тлумачення механізму держави, згідно з яким у вузькому сенсі він визначався як апарат державної влади, а широкому - як політична система суспільства.

Систематизація та ґрунтовний аналіз наукових підходів визначення по­няття механізму держави дозволяє сформулювати його визначення. Меха­нізм держави - це нормативно визначена ієрархічна система державних ін­ститутів - органів, підприємств, установ та інших структур, забезпечених не­обхідними організаційними, матеріально-технічними та фінансовими засоба­ми з метою практичної реалізації функцій держави.

Механізм держави включає в себе чотири складові'.

правову - сукупність правових норм, що визначають систему дер­жавних інституцій, їх повноваження, форми і методи діяльності, способи ре­алізації завдань і функцій держави;

структурну - сукупність державних організацій: органів держави, державних підприємств, державних установ;

функціональну - система визначених функцій, для реалізації яких створені відповідні державні організації;

інструментальну - система визначених законодавством повнова­жень, способів, методів, прийомів й засобів реалізації державних функцій. Ці складові знаходяться у взаємозв’язку і взаємозалежності.

З метою подальшої об’єктивації представлення правової природи дер­жавного механізму, доцільно провести аналіз його характерних ознак. Вони окреслюють фундамент побудови механізму держави як певного устрою, за­вдяки функціонуванню якого реалізуються, перш за все, функції держави, її політика.

Ознаками механізму держави є ті властивості, які характеризують, перш за все, його юридичну природу, зокрема визначають зміст і правові межі функціонування, висвітлюють внутрішньоорганізаційні зв’язки між елементами, визначають правову сутність, виокремлюючи серед інших юри­дичних механізмів, розкривають зв’язки з іншими соціальними системами, підкреслюють його особливості, специфіку, пріоритети, тенденції розвитку як соціальної системи, яка реагує на зовнішні процеси демократичної суспі­льної трансформації, глобалізації та інтеграції.

Ознаками механізму держави є наступні: правова регламентованість;

єдність завдань, цілей і принципів організації та функціонування; цілісність, ієрархічність, взаємодія і функціональна визначеність елементів;

системність;

спрямованість на практичну реалізацію функцій Української держа­ви;

стабільність і динаміка;

наявність процесуальної форми механізму Української держави; обумовленість державного управління діяльністю конкретних інди­відів;

забезпеченість організаційними, матеріально-технічними, фінансо­вими засобами, а в необхідних випадках примусовим впливом;

соціальна спрямованість функціонування.

Державний механізм складається з державних інституцій двох типів і зв’язків між ними. До першої групи можна віднести державні інституції («державні органи»), які здійснюють державно-владну, організаційно- регулятивну діяльність. Для виконання покладених на них завдань органи держави наділені державно-владними повноваженнями, і є офіційними пред­ставниками держави. До другої групи можна віднести державні організації, основним призначенням яких є безпосередня практична діяльність з вико­

нання функцій держави. Вони створюються органами держави і управляють­ся ними.

Державні інституції пов’язані між собою складними взаємовідносина­ми, мають вертикальні (ієрархічні) й горизонтальні (координаційні) зв’язки. Сукупність державних інституцій (завдяки зв’язкам, що впорядко­вують їх взаємовідносини) є єдиним цілим з конкретними якостями, які не характерні їм окремо, тобто є складною системою.

Отже, державні органи та інші державні організації об’єднуються стру­ктурними зв’язками і відносинами, які створюють з різних елементів єдину систему, надаючи їй цілісності й динамічності, здатності здійснювати певні функції. Зв’язки і відносини носять різний характер. їх можна поділити на правові, організаційно-управлінські, етичні тощо. Основний вид структурних зв’язків державного механізму - це правові зв’язки і відносини.

Державний механізм повинен ефективно функціонувати, інакше вирі­шення політичних, економічних та соціальних завдань є нерезультативним. Для цього важливо дотримуватися таких умов: забезпечувати стабільність влади та стійкість конституційних інститутів; послідовно виконувати функ­ції, покладені на державні органи; правильно використовувати методи право­вого регулювання в економічній, соціальній і політичній сферах; підтримува­ти баланс елементів механізму держави; сприяти демократизації влади й ши­рокій участі громадян в управлінні державними справами.

Побудова та діяльність механізму держави здійснюється на основі пев­них принципів, які мають об’єктивний характер і дозволяють забезпечити максимальну ефективність реалізації державних функцій.

Принципи організації і функціонування державного механізму доціль­но визначити як найбільш важливі фундаментальні засади, ідеї і вимоги, що лежать в основі його побудови і діяльності, розкривають сутність, соціальний зміст, призначення, основні цілі і завдання.

Серед принципів побудови та функціонування механізму держави мо­жна виділити такі:

демократизм;

верховенство права, законність;

поділ влади;

народовладдя, представництво інтересів громадян у всіх ланках державного апарату;

гласність і відкритість; субординація та координація; професіоналізм та компетентність; гуманізм.

Вищенаведені принципи є фундаментальними засадами, визначення яких утворює необхідні умови для практичного втілення «державного потен­ціалу», вирішення державних завдань і реалізації функцій у сучасних істори­чних реаліях.

Правову основу механізму держави складає система нормативно- правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері організації та фу­нкціонування державного механізму. Правовим фундаментом зазначеного інституту законодавства є система принципів побудови та функціонування механізму, які опосередковують його різні властивості, а також закономірно­сті дії та розвитку.

Однією з найголовніших умов повноцінного функціонування держави, дії її механізму є наявність відповідної матеріальної бази. Передбачене на за­конодавчому рівні право органів державної влади та інших суб’єктів держав­ного механізму володіти та розпоряджатися матеріальними і фінансовими ресурсами створює реальну можливість реалізовувати покладені на них дер­жавні функції.

Комплексне та ґрунтовне дослідження різноманітних точок зору, які існують в юридичній науці, до визначення терміна «державний орган» до­зволяє виділити п’ять основних підходів. Згідно з першим підходом, держа­вний орган розглядається як елемент механізму держави, наділений держав­но-владними повноваженнями та відповідними засобами, необхідними для здійснення завдань і функцій держави. Прихильники другого визначають йо­го як частину державного апарату, що бере участь у реалізації функцій дер­жави та наділена для цього владними повноваженнями. Згідно з третім під­ходом, державний орган трактується як сукупність осіб, громадян або держа­вних службовців, які здійснюють завдання і функції держави. За четвертим підходом державний орган розглядається як державна інституція або органі­зація, що діє від імені та за дорученням держави, має владні повноваження. Прихильники п’ятого підходу, який є змішаним, пропонують розглядати державний орган як частину державного апарату, яка є групою осіб або одні­єю особою, наділеною державно-владними повноваженнями для виконання завдань і функцій держави. Останній підхід є найбільш комплексним, обґру­нтованим, системним і дозволяє сформувати цілісне уявлення про орган дер­жави як загальнотеоретичну правову категорію. Подібне розуміння цієї кате­горії є найбільш виваженим і прийнятним у сучасних умовах державотворен­ня.

Отже, державний орган - це структурно відокремлена, внутрішньо ор­ганізована, юридично оформлена частина державного апарату, яка є колекти­вом громадян (громадянином), має державно-владні повноваження та необ­хідні правові, матеріально-фінансові засоби для реалізації завдань і функцій держави, використовує правові й організаційні форми і методи діяльності.

Наукове опрацювання проблематики співвідношення терміну «держав­ний орган» з термінами «орган держави», «орган державної влади», «держав­на організація», «державний інститут», «орган публічної влади», «орган міс­цевого самоврядування» дозволяє зробити наступні висновки. Терміни «дер­жавний орган» і «орган держави» є тотожними та використовуються юриди­чною наукою для позначення одного і того ж явища. Співвідношення визна­чень термінів «державний орган» та «орган державної влади» є дискусійним і потребує значної уваги, оскільки є майже недослідженим, розглядається в наукових публікаціях фрагментарно та недостатньо обґрунтовано. Зазначені терміни не є тотожними, хоча іноді в науковій літературі пропонується розг­лядати їх синонімічно. Визначення терміна «державний орган» можна сприймати ширше, ніж поняття «орган державної влади». Стосовно термінів «державний орган» та «державна організація» можна зазначити, що вони співвідносяться як частина та ціле. Терміни «державний орган» та «держав­ний інститут» є взаємопов’язаними, взаємообумовленими, що дозволяє розг­лядати державний орган як різновид державних інститутів. Аналіз змісту те­рмінів «державний орган» та «орган публічної влади» свідчить про те, що державний орган є різновидом органів публічної влади, які поділяються на державні та недержавні органи. Категорії «державний орган» та «орган міс­цевого самоврядування» розрізняються за змістом, сутністю та походженням.

Систематизуючи результати наукових праць щодо теорії державного органу, можна виділити такі ознаки органу держави'.

структурна відокремленість; внутрішня організованість; юридична оформленість; наявність державно-владних повноважень; наявність правових, матеріально-фінансових засобів; спрямованість на реалізацію завдань і функцій держави; використання правових та організаційних форм та методів діяльно­сті.

Вищенаведені ознаки є істотними та дозволяють проаналізувати право­ву природу державного органу, з’ясувати його сутність тощо.

В основу класифікації органів держави можуть бути покладені різні класифікаційні критерії. На підставі різноманітних точок зору, які існують в юридичній науці, доцільно класифікувати державні органи за такими крите­ріями:

>за принципом поділу державної влади: законодавчі, виконавчі, су­дові, контрольні (контрольно-наглядові) державні органи;

> за характером і змістом діяльності', представницькі органи (ор­гани законодавчої влади, глава держави), органи виконавчої влади, правоо­хоронні органи, судові органи, контрольно-наглядові органи держави;

> за способом (формою) створення', первинні та похідні (вторинні) державні органи;

> за часом функціонування (дії)', постійні та тимчасові державні ор­гани;

> за кількісним складом', колегіальні та одноосібні державні органи;

> за способом прийняття рішень', єдиноначальні та колегіальні державні органи;

> за широтою компетенції', державні органи загальної та спеціаль­ної компетенції;

> за територіальною ознакою, тобто за територією, на яку по­ширюються повноваження', загальнодержавні (центральні) та місцеві (ло­кальні) державні органи;

> за правовими формами діяльності', правотворчі, правозастосовчі, правоохоронні, контрольно-наглядові та установчі державні органи.

Застосування різних класифікаційних критеріїв дозволяє отримати всебі­чну та цілісну характеристику системи державних органів, зрозуміти специфі­ку їх практичної діяльності.

Поділ влади - це забезпечене системою стримувань та противаг розме­жування повноважень між органами законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, яке встановлене для запобігання узурпації державної влади і для гаран­тування прав людини. Поділ влади є одним із основоположних принципів ор­ганізації та діяльності демократичної правової держави.

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійс­нюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Концепція поділу влади спрямована, насамперед, на забезпечення демократії в державно­му апараті, на встановлення взаємного контролю влади, на запобігання виник­ненню авторитаризму тощо.

Законодавча влада - це галузь (гілка) державної влади, делегована наро­дом своїм представникам у парламенті, що надає їм виключне право приймати закони.

Парламент - єдиний представницький орган народу і єдиний законода­вчий орган, який цілком або частково створює інші вищі органи держави, ви­значає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави і бере участь у її здійсненні, контролює діяльність інших вищих органів і посадових осіб. Зага­льними функціями парламенту є:

представницька - обов’язок представляти інтереси народу, його різ­ні верстви за допомогою депутатського корпусу;

законодавча - видання законів (основна діяльність, що має юридич­ний характер);

фінансова — прийняття рішень з фінансових питань (щорічно затвер­джувати бюджет країни);

установча - участь у формуванні вищих виконавчих, а також судо­вих органів;

контрольна - здійснення контролю за діяльністю уряду, інших ви­щих органів і посадових осіб;

політична - визначення основ внутрішньої і зовнішньої політики та її здійснення.

Виконавча влада - галузь (гілка) державної влади, що володіє правом безпосередньо управляти країною, виконувати закони та інші нормативні акти, ухвалені законодавчою владою. Органом виконавчої влади у масштабах усієї країни є уряд. Основними функціями уряду є: виконавча та розпорядча.

Виконавча функція уряду полягає у безпосередньому виконанні норма­тивних приписів правових актів, прийнятих органами законодавчої влади. Осо­бливим видом виконавчої діяльності є адміністративні (управлінські) послуги - публічно-правова виконавчо-зобов’язальна діяльність органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, спрямована на юридич­не оформлення умов, встановлених законодавством, які є необхідними для на­лежної реалізації прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, котрі звертаються до них з цією метою (реєстрація, ліцензування, сертифікація то­що).

Розпорядча функція уряду полягає у здійсненні управління шляхом ви­дання підзаконних (управлінських) актів і виконання організаційних дій (від­повідних розпоряджень).

Судова влада - незалежна галузь (гілка) державної влади, що володіє ви­ключним правом здійснювати правосуддя, ухвалювати рішення у процесі су­дочинства та доводити їх до виконання. Основними функціями судової влади є:

охоронна (профілактична) - охорона прав і свобод людини, вине­сення окремих ухвал щодо виявлення судом порушень прав громадян;

контрольна - стримування інших галузей влади, в межах права, за допомогою судового контролю;

правосудна (захисна) - захист прав і свобод людини у разі їх пору­шення, відновлення порушених прав, притягнення правопорушників до юри­дичної відповідальності;

конституційного нагляду - нагляд за додержанням конституційної законності, тобто за відповідністю Конституції нормативних актів держави.

Державна служба - це професійна діяльність осіб, які обіймають по­сади в органах державної влади, установах і на підприємствах щодо практич­ного виконання їх функцій. При цьому слід звернути увагу на те, що сучасне законодавство України про державну службу не наділяє статусом державного службовця працівників державних установ та підприємств.

Державна служба поділяється на два основних види - цивільну та мі­літаризовану (військову та воєнізовану). У свою чергу, цивільна державна служба розподіляється на службу в органах державної влади та службу в ін­ших державних організаціях - установах та підприємствах. Залежно від гілок влади державна служба може бути службою в органах законодавчої, вико­навчої та судової влади. Діяльність осіб, які обіймають керівні посади в ви­щих органах державної влади, набуває ознак політичної державної служби.

Державний службовець - це особа, яка обіймає посаду в органах дер­жавної влади та інших державних організаціях щодо практичного виконання їх функцій та одержує заробітну плату за рахунок коштів Державного бю­джету. За характером повноважень державних службовців виділяють осіб, які мають публічно-правовий статус (посадові особи), і службовців, які його не мають.

Посадова особа - це наділений публічно-правовим статусом держав­ний службовець, який здійснює державно-владні повноваження й може бути притягнутий до підвищеної юридичної відповідальності. Ознаки посадових осіб'.

посадова особа, наділена державно-владними повноваженнями, у тому числі правом приймати юридично обов’язкові для інших осіб рішення;

правовий статус посадової особи регулюється нормами публічного права;

посадова особа може бути притягнута до підвищеної юридичної ві­дповідальності.

Дослідження теоретико-правових основ системи органів держави до­зволяє зауважити, що всі державні органи у сукупності складають єдину, ці­лісну систему органів держави, основне соціально-політичне призначення яких полягає у здійсненні в межах повноважень, визначених Конституцією і законами, завдань і функцій держави. На сьогоднішній день важливою про­блемою залишається те, що реалізація державної влади розглядається через призму її механічного розподілу на три ключові функції. В той час як на дру­гий план відходять вкрай важливі, але невідображені на конституційному рі­вні сторони функціонування владного механізму. Зокрема те, що влада неза­лежно від її поділу на гілки має бути єдиною у виробленні та здійсненні кур­су державної політики, усі гілки влади мають відповідати за стан справ у державі і суспільстві.

В сучасних трансформаційних умовах основним завданням конститу­ційної реформи є розробка оптимальної моделі організації і функціонування державної влади в Україні, яка б дозволила узгодити два фундаментальні конституційні принципи цілісності й поділу державної влади. Такою модел­лю є модель паритетної взаємодії гілок державної влади, яка виходить із за­гального визначення державної влади як цілісної системи взаємодіючих ор­ганів з чітко розподіленими функціями задля унеможливлення неправомірно­го втручання одних органів держави в діяльність інших.

Динаміка системи органів держави відображається через тенденції її розвитку, які є не лише значущими в політичному і правовому аспектах, а й такими, які утворюють єдиний комплекс заходів, покликаних забезпечити створення ефективної системи органів держави, вдосконалити функціону­вання державного механізму в цілому. Для повноцінного та ефективного оновлення системи державних органів потрібна консолідація суспільства, пе­реважної більшості політичних сил щодо змісту здійснюваних реформ. При цьому потреба реформування системи органів держави має бути не тільки об­ґрунтована й доведена фахівцями, а й, перш за все, усвідомлена суспільст­вом, підтримана пересічними громадянами, в іншому випадку будь-які рефо­рми приречені на невдачу.

Механізм держави має ефективно функціонувати, інакше рішення полі­тичних, економічних і соціальних завдань не матиме результативності. Умо­вами ефективності функціонування механізму Української держави є: забезпечення стабільності влади і усталеності (стійкість) конститу­ційних інститутів;

послідовне виконання функцій, покладених на державні органи; правильне використання методів правового регулювання в економі­чній, соціальній і політичній сферах;

підтримування балансу елементів механізму держави;

сприяння демократизації влади і, відповідно, активній участі грома­дян в управлінні державою.

Суспільна практика в Україні свідчить про значні відхилення від кон­ституційної моделі механізму держави. Часто виникають неформальні струк­тури, які діють паралельно з державними інститутами, або навіть привлас­нюють їхні функції, наявні випадки порушення законодавства, створення пе­решкод у діяльності державних органів, поширюються лобізм і корумпова- ність, що негативно впливає на процес та рівні прийняття державних рішень. Конституційна реформа є однією з форм трансформації та аргументом взає­модії стабільності та динаміки державного механізму.

Ключові поняття:

механізм держави, державний апарат, структура державного апарату, державний орган, структура механізму держави, державні підприємства, державні установи, принципи організації і діяльності державного апарату, влада, суб ’єкт влади, об ’єкт влади, державно-владні відносини, соціальна вла­да, політична влада, публічна влада, державна влада, принципи діяльності державної влади, принцип єдності державної влади, принцип розподілу держа­вної влади, принцип суверенітету, принцип законності, принципи виборності, принципи розділення і з ’єднання влади, принцип єдиноначальності, принцип ко­легіальності, принцип ієрархічності, принцип професіоналізму, форми здійс­нення державної влади, методи здійснення державної влади, система «стри­мувань і противаг», парламент, уряд, судочинство, правосуддя, орган законо­

давчої влади,орган виконавчої влади, орган судової влади, місцеві державні ор­гани, органи місцевого самоврядування, державна служба, державний служ­бовець, посада, посадова особа, безпосередній керівник, керівник державної служби в державному органі, посада державної служби, професійна компе­тентність, рівнозначна посада, службова дисципліна, цивільна державна служба, мілітаризована (військова, воєнізована) державна служба.

1. У дореволюційний період механізм держави був предметом дослі­дження таких науковців, як:

а) М. Алексеева, П. Сорокіна, Л. Тихомирова;

б) С. Алексеева, П. Сорокіна, Ю. Битяка;

в) А. Зайця, В. Котка, Л. Тихомирова;

г) А. Коло дія, В. Котка, В. Власова;

д) І. Левіна, В. Лазарева, А. Зайця.

2. Поняття «механізм держави» вперше було введено до арсеналу теорії держави і права в:

а) 60-х роках XX ст.;

б) 70-х роках XX ст.;

в) 80-х роках XX ст.;

г) 90-х роках XX ст.;

д) на початку XXI ст.

3. Науковцем, який вперше включив поняття «механізм держави» до ар­сеналу теорії держави і права є:

а) М. Цвік;

б) А. Заєць;

в) В. Копейчиков;

г) О. Петришин;

д) Н. Оніщенко.

4. Механіцизм - це:

а) обґрунтування руху та взаємодії досліджуваних об’єктів, виходячи з механічних закономірностей;

б) внутрішня будова, система чого-небудь;

в) сукупність рухомих, поєднаних частин, які здійснюють заданий рух під дією прикладених сил;

г) устрій або сукупність станів чи процесів, з яких складається певне явище;

д) сукупність проміжних станів чи процесів.

5. Нормативно визначена ієрархічна система державних інститутів - органів, підприємств, установ та інших структур, зазначених необхідними ор­ганізаційними, матеріально-технічними та фінансовими засобами з метою практичної реалізації функцій держави - це:

а) механізм держави;

б) апарат держави;

в) законодавча гілка державної влади;

г) політична система суспільства;

д) виконавча гілка влади.

6. Механізм Української держави в широкому розумінні - це:

а) цілісна ієрархічна система всіх державних організацій, які практично здійснюють завдання та функції держави;

б) складовий елемент апарату держави, який безпосередньо здійснює функції держави та наділений владними повноваженнями;

в) специфічний вид соціальних механізмів, який має особливу, складну природу, що обумовлена правовою сутністю самої держави;

г) система нормативно визначених державних організацій, за посередни­цтвом яких держава виконує покладені на неї завдання та реалізує функції;

д) головні напрями і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність і соціальне призначення у суспіль­стві.

7. Конституційно-правові засади механізму Української держави - це:

а) складовий елемент механізму держави, який безпосередньо здійснює функції держави та наділений владними повноваженнями;

б) принципи закріплені в чинному законодавстві України, що визначають суть, зміст та порядок функціонування механізму Української держави;

в) специфічний вид соціальних механізмів, який має особливу, складну природу, що обумовлена правовою сутністю самої держави;

г) цілісна ієрархічна система всіх державних організацій, які практично здійснюють завдання та функції держави;

д) головні напрями і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність і соціальне призначення у суспіль­стві.

8. У науковій літературі ознаки механізму держави умовно поділяють на:

а) основні та додаткові;

б) загальні та основні;

в) спеціальні та додаткові;

г) функціональні та загальні;

д) функціональні та додаткові.

9. В юридичній літературі поняття «функції держави» та «механізм держави» співвідносяться таким чином:

а) «механізм держави» є різновидом «функцій держави»;

б) зв'язок між «функціями держави» та її механізмом є нерозривним і прямим;

в) «функції держави» є ширшим поняттям за «механізм держави»;

г) поняття «функції держави» та «механізм держави» є різними за зміс­том та не перебувають у взаємозв’язку;

д) поняття «функції держави» є більш вузьким за змістом, ніж «механізм держави».

10. Ознакою механізму держави є:

а) цілісність та ієрархічність елементів;

б) відсутність правової регламентації;

в) відсутність організаційно-матеріальної основи;

г) невизначеність зв’язків між елементами;

д) відсутність чітко вираженої структури.

11. Однією з ознак механізму держави є:

а) відсутність правової регламентації;

б) єдність завдань, цілей і принципів організації та функціонування;

в) розрізненість елементів;

г) безсистемність;

в) регламентованість.

12. Структурними елементами механізму держави є:

а) державний апарат, державні установи та підприємства;

б) прокуратура, поліція та судові органи;

в) навчальні заклади та державні адміністрації;

г) уряд, парламент та армія;

д) органи державного управління, судові органи та органи прокуратури.

13. Державна технологія, для якої є характерним спеціалізований роз­поділ праці, чітка управлінська ієрархія, правила, стандарти та загальноо­бов'язкові регламентовані процедури, виконання яких не залежить від того, хто саме і стосовно кого їх виконує - це:

а) адхократія;

б) диктатура;

в) бюрократія;

г) державне проектування;

д) креативна корпорація.

14. Державний апарат - це:

а) сукупність державних органів, установ, підприємств, організацій, за посередництвом яких здійснюються завдання та функції держави;

б) сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених безпосередньо здійснювати державну владу та управління, які спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу;

в) група державних службовців, які наділені компетенцією для виконан­ня функцій і завдань держави;

г) сукупність інститутів управління та інших політичних організацій, які беруть участь у формуванні і здійсненні політичної влади;

д) група висококваліфікованих державних службовців, які використову­ють у професійній діяльності новітні інноваційні форми і методи управління.

15. В юридичній літературі поняття «механізм держави» та «держав­ний апарат» співвідносяться таким чином:

а) поняття «механізм держави» та «державний апарат» не перебувають у зв’язку;

б) поняття «державний апарат» ширше за поняття «механізм держави»;

в) поняття «державний апарат» та «механізм держави» є тотожними;

г) «державний апарат» є різновидом «механізму держави»;

д) поняття «механізм держави» ширше за поняття «державний апарат».

16. До принципів організації і діяльності державного апарату нале­жить:

а) поділ державної влади;

б) невиборність вищих органів державної влади;

в) принциповість;

г) динаміка кадрів;

д) статичність.

17. До принципів організації і діяльності державного апарату належить принцип:

а) національної справедливості;

б) єдності влади;

в) невідворотності відповідальності;

г) поєднання переконання та примусу;

д) диспозитивності.

18. Первинним структурним елементом державного апарату є:

а) державна установа;

б) державне підприємство;

в) державний орган;

г) державний комітет;

д) державний департамент.

19. До структури державного апарату належать:

а) політичні партії, профспілки;

б) представницькі органи влади, виконавчі органи, органи правосуддя;

в) приватні організації;

г) приватні установи;

д) громадські об’єднання.

20. Структурно відокремлена, внутрішньо організована, юридично офо­рмлена частина державного апарату, яка є колективом громадян держави, має державно-владні повноваження та необхідні правові, матеріально- фінансові засоби для реалізації завдань і функцій держави, використовує пра­вові та організаційні форми і методи діяльності - це:

а) державний орган;

б) державний апарат;

в) державна установа;

г) державне підприємство;

д) механізм держави.

21. Первинною ознакою державного органу є:

а) наявність державно-владних повноважень;

б) юридична оформленість;

в) структурна відокремленість;

г) колегіальність;

д) внутрішня організованість.

22. Державні органи за місцем у системі державного апарату класифі­кують на:

а) первинні та вторинні;

б) виборні, призначувані та успадковані;

в) постійні та тимчасові;

г) загальнодержавні та місцеві;

д) правотворчі, правозастосовні, правоохоронні та контрольно-наглядові.

23. За способом утворення державні органи класифікують на:

а) колегіальні та одноособові;

б) законодавчі, виконавчі та судові;

в) виборні, призначувані та успадковані;

г) загальнодержавні та місцеві;

д) правотворчі, правозастосовні та правоохоронні.

24. Залежно від терміну повноважень представницькі органи можуть бути:

а) постійними або періодично діючими;

б) тимчасовими;

в) довгостроковими;

г) безстроковими;

д) постійними.

25. За територіальною юрисдикцією державні органи класифікують на:

а) первинні та вторинні;

б) виборні, призначувані та успадковані;

в) постійні та тимчасові;

г) загальнодержавні та місцеві;

д) правотворчі, правозастосовні та правоохоронні.

26. За функціями і правовими формами діяльності державні органи кла­сифікують на:

а) правотворчі, правозастосовні, правоохоронні та контрольно-наглядові;

б) загальнодержавні, місцеві та локальні;

в) первинні та вторинні;

г) виборні, призначувані та успадковані;

д) постійні та тимчасові.

27. Залежно від особового складу державні органи класифікують на:

а) законодавчі, виконавчі та судові;

б) центральні та місцеві;

в) одноособові та колегіальні;

г) первинні та вторинні;

д) виборні, призначувані та успадковані.

28. Спільною ознакою для всіх різновидів державних організацій, що вхо­дять до складу механізму держави є таке положення:

а) за своєю природою є державними інститутами на відміну від громад­ських або приватних організацій;

б) за їх посередництвом практично не виконуються завдання і функції держави;

в) ліквідуються за рішенням уповноважених приватних органів;

г) створюються державою з метою забезпечення реалізації соціальних ін­тересів;

д) їх працівники не мають правового статусу державного службовця.

29. В юридичній літературі поняття «державний орган» та «державна організація» співвідносяться таким чином:

а) «державний орган» є різновидом «державної організації»;

б) «державна організація» є ширшим поняттям за «державний орган»;

в) «державний орган» є ширшим поняттям за «державна організація»;

г) поняття «державний орган» та «державна організація» є тотожними;

д) поняття «державний орган» та «державна організація» є цілком самос­тійними та не перебувають у зв’язку.

30. Яка з зазначених ознак органів держави не характеризує їх відмін­ність від державних підприємств, установ, організацій та недержавних структур:

а) є структурним елементом апарату держави;

б) мають певну економічну і організаційну залежність;

в) створюється державою чи обирається безпосередньо народом, мають територіальні межі діяльності;

г) наділені нормативно закріпленими державновладними повноважен­нями;

д) мають відповідну компетенцію, приймають юридично обов’язкові нормативні та індивідуальні акти.

31. Організація, створена державою для здійснення управлінських, соціа­льно-культурних або інших функцій некомерційного характеру - це:

а) державна установа;

б) державний орган;

в) державне підприємство;

г) державний комітет;

д) державний департамент.

32. Центральний орган виконавчої влади, на який покладається реаліза­ція державної політики у визначеній сфері суспільних відносин - це:

а) державна установа;

б) державний орган;

в) державне підприємство;

г) державний комітет;

д) державний департамент.

33. Заснований на державній власності самостійний господарюючий статутний суб ’єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, на­уково-дослідну і комерційну діяльність - це:

а) державна установа;

б) державний орган;

в) державне підприємство;

г) державний комітет;

д) державний департамент.

34. Державними установами є:

а) загальнодержавні підприємства, що складають економічну основу державної влади, та комунальні підприємства, які знаходяться у власності ад­міністративно-територіальних одиниць;

б) вищі органи держави (представницькі, глава держави, уряд) та їх структури на місцях (виконкоми, губернатори, голови адміністрації, місцеві ради народних депутатів тощо);

в) державні школи, професійно-технічні та середні спеціальні навчальні заклади, вищі навчальні заклади, державні лікарні тощо;

г) державні організації, що беруть участь у здійсненні функцій держа­ви і наділені для цього владними повноваженнями (представницькі, глава держави, уряд) та їх структури на місцях (виконкоми, губернатори, голови адміністрації, місцеві ради народних депутатів тощо);

д) законодавчі, виконавчі та судові органи, що утворюють державний апарат, який складається з органів управління і органів примусу.

35. Принцип організації і діяльності апарату держави, який відобража­ється у чіткому розмежуванні компетенції державних інститутів з метою запобігання зосередження владних повноважень - це:

а) розподіл влади;

б) демократичний централізм;

в) децентралізація влади;

г) демократичний розподіл;

д) інституційне розмежування.

36. Не є принципом діяльності в організації державного апарату:

а) пріоритет прав і свобод людини та громадянина;

б) професіоналізм;

в) розподіл влади;

г) успадкування органів державної влади;

д) верховенство права.

37. Автором праці «Про дух законів», в якій було викладено класичну те­орію розподілу державної влади, є:

а) Дж. Локк;

б) Д. Дідро;

в) Ш. Монтеск’є;

г) Н. Макіавеллі;

д) Ж.-Ж. Руссо.

38. Автором концепції системи «стримувань і противаг» є:

а) Дж. Локк;

б) Н. Макіавеллі;

в) Г. Гегель;

г) М. Вебер;

д) Т. Гоббс.

39. Cm. б Конституції України закріпила поділ державної влади в Украї­ні на:

а) центральну, місцеву;

б) колегіальну, одноособову;

в) законодавчу, виконавчу, судову;

г) президентську, парламентську, урядову;

д) законодавчу, виконавчу, судову, контрольну, інформаційну.

40. Якою системою доповнюється принцип поділу державної влади?

а) ієрархічною;

б) контрольно-наглядовою;

в) адміністративно-територіальною;

г) стримувань і противаг;

д) організаційно-правовою.

41. Суб’єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України 1996р. є:

а) Президент, Конституційний та Верховний Суд.

б) Органи місцевого самоврядування;

в) Верховна Рада, Кабінет Міністрів;

г) Європейський Суд з прав людини, Конституційний суд;

д) Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд.

42. Основними принципами діяльності державного апарату України є:

а) демократизм, національна рівноправність, законність;

б) права та свободи людини;

в) правоохоронна та соціальна функції;

г) законодавча, виконавча та судова влади;

д) тимчасовість, обмеженість.

43. Змістом принципу гуманізму діяльності апарату держави є:

а) наявність нормативно закріплених повноважень державних струк­тур;

б) функціонування органів у межах, визначених законодавством;

в) можливість приймати рішення лише в межах наданих органам пов­новажень;

г) дотримання процесуальних вимог, що регламентують діяльність;

д) конституційне закріплення прав та свобод людини як основної соці­альної цінності суспільства та держави.

44. Змістом принципу законності та конституційності діяльності апарату держави є:

а) виваженість функціональної характеристики структур державного апарату;

б) відповідність системи органів можливості вирішення поставлених завдань;

в) функціонування органів у межах, визначених законодавством;

г) достатня чисельність чиновників, яка забезпечує ефективне функці­онування державного апарату;

д) доцільний зв'язок та взаємодія елементів апарату держави, що забез­печує його несуперечливість і цілісність.

45. Змістом принципу єдності та поділу влади у функціонуванні апа­рату держави є:

а) можливість функціонування лише тих владних органів, які передба­чені конституцією держави;

б) наявність нормативно закріплених повноважень державних струк­тур;

в) функціонування органів у межах, визначених законодавством;

г) право парламенту на вираз імпічменту Президенту;

д) можливість приймати рішення лише в межах наданих органам пов­новажень;

46. Державні органи за строком функціонування поділяються на:

а) загальні і місцеві;

б) загальні і суб’єктів федерації;

в) колегіальні і єдиноначальні;

г) законодавчі і виконавчі;

д) постійні і тимчасові.

47. Метою поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судо­ву є:

а) раціональна організація державної влади;

б) забезпечення принципу народовладдя;

в) забезпечення взаємодії, взаємні стримування;

г) розмежування повноважень між різними органами державної влади;

д) противаги між гілками влади.

48. Суб ’єктами розподілу державної влади є:

а) уряд, міністерства та відомства;

б) президент, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самов­рядування;

в) парламент, місцеві ради та територіальна громада;

г) парламент, уряд та судові органи;

д) органи державної влади та місцевого самоврядування.

49. Законодавча влада - це:

а) влада, що має право безпосереднього управління державою;

б) незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя;

в) влада, що має виключне право приймати закони;

г) діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах;

д) органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

50. Законодавча влада в Україні представлена:

а) Кабінетом Міністрів України;

б) Верховною Радою України;

в) Президентом України;

г) Конституційним Судом України;

д) місцевими державними адміністраціями.

51. За соціальною природою первинним органом державної влади є:

а) Президент України;

б) Міністерство оборони України;

в) прокуратура України;

г) голова обласної ради;

д) Прем’єр-міністр України.

52. За Конституцією України Президент України є:

а) звичайною посадовою особою в державі;

б) головою всіх гілок державної влади;

в) Головнокомандуючим Збройних Сил України;

г) замісником Ради національної безпеки і оборони України;

д) хранителем Конституції України.

53. Рішення про визнання іноземних держав в Україні приймає:

а) Голова уряду України;

б) Президент України;

в) Голова Верховного Суду України;

г) Конституційний Суд України;

д) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

54. Форма діяльності компетентних органів держави зі встановлення, зміни або скасування правових норм:

а) правотворча діяльність;

б) правозастосовна діяльність;

в) правоохоронна діяльність;

г) контрольно-наглядова діяльність;

д) установча діяльність.

55. Виконавча влада - це:

а) має виключне право приймати закони;

б) незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя;

в) влада, що має право безпосереднього управління державою;

г) форма захисту права;

д) діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах.

56. Вищим органом у системі державних органів виконавчої влади є:

а) Президент України;

б) Верховна Рада України;

в) Кабінет Міністрів України;

г) Рада Міністрів України;

д) Конституційний Суд України.

57. До системи органів виконавчої влади в Україні належать:

а) Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства і державні комі­тети та місцеві державні адміністрації;

б) Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства, ві­домства і державні комітети;

в) Президент України, Центральні органи виконавчої влади, Верховний суд;

г) Кабінет Міністрів України, обласні державні адміністрації, Консти­туційний суд;

д) Місцеві державні адміністрації, Кабінет Міністрів України.

58. Судова влада - це:

а) має виключне право приймати закони;

б) незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя;

в) влада, що має право безпосереднього управління державою;

г) форма захисту права;

д) діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах.

59. Органом конституційної юрисдикції в Україні є:

а) Конституційна Асамблея;

б) Верховна Рада України;

в) Кабінет Міністрів України;

г) Рада Міністрів України;

д) Конституційний Суд України.

60. До системи судів загальної юрисдикції входить:

а) Верховна Рада України

б) Кабінет Міністрів України;

в) Президент України;

г) Конституційний Суд України;

д) Верховний Суд.

61. Публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із прак­тичного виконання завдань і функцій держави - це:

а) державна служба;

б) управлінська служба;

в) посадова служба;

г) державна кар’єра;

д) політична служба.

62. Визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обоє ’язками - це:

а) державний службовець;

б) посадова особа;

в) державна служба;

г) посада державної служби;

д) службовий ранг.

63. Державний службовець - це:

а) особа, яка уповноважена на виконання управлінських функцій, наділе­на публічно-правовим статусом, здійснює владні повноваження, приймає дис­позитивні для інших осіб рішення;

б) особа, яка зв’язана з державою взаємними правами та обов’язками, на­ділена правовим статусом;

в) юридична особа, яка сприяє виконанню функцій держави та утриму­ється за рахунок державного бюджету;

г) це громадянин України, який займає посаду в органі державної вла­ди, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу;

д) особа, яка працює в органах державної влади та місцевого самовряду­вання, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності.

64. Професійною компетентністю державного службовця є:

а) бездоганне виконання професійних обов’язків і неухильне дотри­мання службової дисципліни;

б) потенційна спроможність визначати і вирішувати задачі, які поста­ють на державній службі, демонструвати лідерський потенціал і володіти ін­новаційними технологіями;

в) здатність у межах визначених за посадою повноважень застосовува­ти спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ді­лові якості для належного виконання встановлених завдань і обов’язків, на­вчання, професійного та особистісного розвитку;

г) наявність повної вищої освіти у галузі знань з державного управлін­ня;

д) наявність наукового ступеня.

65. Керівником державної служби в державному органі є:

а) посадова особа, наділена державно-владними і розпорядчими повно­важеннями;

б) безпосередній керівник державних службовців;

в) посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в органі державного управління;

г) посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в держав­ному органі, до посадових обов’язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі;

д) посадова особа, яка займає будь-яку посаду державної служби в ор­гані державного управління.

66. Охорона громадського порядку та правопорядку є ознакою:

а) цивільної служби;

б) місцевої служби;

в) муніципальної служби;

г) мілітаризованої служби;

д) публічної служби.

67. Під рівнозначною посадою на державній службі слід розуміти:

а) посада що передбачає однакові професійні компетентності;

б) посада, на якій оплата праці державного службовця буде не меншою від існуючої;

в) посада, котра не передбачає однакові професійні компетентності;

г) посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу;

д) посада, що передбачає здійснення схожих функцій і повноважень.

68. До майнових прав державних службовців належить право на:

а) належні для роботи умови праці та їх матеріально-технічне забезпе­чення;

б) чітке визначення посадових обов’язків;

в) пенсійне забезпечення;

г) оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової ді­яльності, стажу державної служби та рангу;

д) оплату праці незалежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу.

69. До системи управління державної служби не відноситься:

а) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби;

б) Комісія з питань вищого корпусу державної служби та відповідні конкурсні комісії;

в) керівники державної служби;

г) служба управління персоналом;

д) Верховна Рада України.

70. До повноважень Комісії з питань вищого корпусу державної служби відноситься:

а) сприяння розвитку системи навчальних закладів, що здійснюють професійне навчання державних службовців, делегує їм повноваження з ви­значення змісту навчання державних службовців відповідно до вимог профе­сійних стандартів;

б) забезпечення визначення потреби у професійному навчанні держав­них службовців відповідно до вимог професійних стандартів;

в) затвердження переліку посад державної служби, патронатної служби та посад працівників, які виконують функції з обслуговування, а також вста­новлює категорії посад державної служби за поданням керівника державної служби в апаратах допоміжних органів, утворених Президентом України

г) забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері державної служби;

д) розроблення проектів нормативно-правових актів з питань державної служби.

71. Якими нормативно-правовими актами встановлюється обов’язок державного службовця:

а) законами, підзаконними нормативно-правовими актами, а також по­ложеннями про структурні підрозділи державних органів та посадовими ін­струкціями, затвердженими керівниками державної служби в цих органах;

б) наказами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує фо­рмування та реалізує державну політику у сфері державної служби;

в) Законом України «Про державну службу» та постановами Кабінету Міністрів України;

г) виключно Законом України «Про державну службу»;

д) постановами Кабінету Міністрів України.

72. Котрий із суб’єктів наділений повноваженням утворення Комісії з питань вищого корпусу державної служби:

а) коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України;

б) Кабінет Міністрів України;

в) Президент України;

г) Прем’єр-міністр України;

д) Президент України за поданням Прем’єр-міністра України.

73. Який державний орган здійснює організаційне та матеріально- технічне забезпечення Комісії з питань вищого корпусу державної служби?

а) Міністерство юстиції України.

б) Кабінет Міністрів України;

в) Адміністрація Президента України;

г) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби;

д) Секретаріат Кабінету Міністрів України.

74. Повноваження керівника державної служби в міністерстві здійснює:

а) міністр;

б) керівник апарату;

в) державний секретар міністерства;

г) секретар міністерства;

д) перший заступник міністра.

75. Службовий статус державних службовців характеризує право на:

а) соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону;

б) відпустки;

в) участь у діяльності об’єднань громадян, крім політичних партій, у випадках, передбачених законом;

г) чітке визначення посадових обов’язків;

д) участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інте­ресів.

76. В якій формі має бути оформлений наказ (розпорядження) керівни­ка або особи, яка виконує його обоє язки?

а) усно;

б) письмово і за умови погодження державного службовця на його ви­конання.

в) письмово або усно;

г) письмово;

д) чинним законодавством не передбачено обов’язкової форми.

77. На державну службу не може вступити особа, яка:

а) досягла шістдесяти п’ятиріч ного віку;

б) не володіє двома робочими мовами Ради Європи;

в) не має повної вищої освіти у галузі публічного управління та адміні­стрування;

г) не має відповідного наукового ступеня;

д) не має десятирічного загального досвіду роботи.

78. Яким чином здійснюється вступ громадян України на державну службу?

а) призначення на посаду служби за результатами проходження стажу­вання;

б) призначення на посаду за результатами конкурсу;

в) призначення на посаду на підставі результатів проходження полігра­фу;

г) обрання на посаду державної служби за результатами незалежного тестування;

д) призначення на посаду за результатами співбесіди.

79. З якого часу особа, яка вперше займає посаду державної служби, набуває статусу державного службовця?

а) з дня видання наказу про призначення на посаду державної служби;

б) з дня публічного складення Присяги державного службовця та під­писання тексту Присяги;

в) з дня вдалого проходження конкурсу на зайняття посади державного службовця;

г) з дня публічного складення Присяги державного службовця;

д) з дня публічного скріплення особистим підписом Присяги державно­го службовця.

80. На які вакантні посади державної служби може проводитись за­критий конкурс?

а) на посади, пов’язані з укомплектуванням військово-цивільних адмі­ністрацій в окремих районах Донецької та Луганської областей;

б) на посади, пов’язані з роботою в Адміністрації Президента;

в) на посади, пов’язані з питаннями державної таємниці, мобілізаційної підготовки, оборони та національної безпеки;

г) на посади, пов’язані з роботою в Кабінеті Міністрів України;

д) на посади, пов’язані з роботою в дипломатичних установах України за кордоном.

81. Які посади державної служби підлягають обов’язковому скорочен­ню?

а) вакантні посади державної служби, на які протягом одного року не оголошено конкурс;

б) вакантні посади державної служби, на які протягом шести місяців поточного року не оголошено конкурс;

в) вакантні посади державної служби, на які упродовж року оголошу­вався конкурс, але жодна особа не подала свої документи до участі в ньому;

г) вакантні посади державної служби, на які упродовж двох років ого­лошувався конкурс, але жодна особа не подала свої документи до участі в ньому;

д) вакантні посади державної служби, на які не передбачено фінансу­вання.

82. Який документ не подають державні службовці, які бажають взяти участь у конкурсі, до конкурсної комісії державного органу, в якому проводиться конкурс?

а) медичну довідку про стан здоров’я

б) копію документа про освіту;

в) заповнену особову картку встановленого зразка;

г) копію паспорта громадянина України;

д) посвідчення атестації щодо вільного володіння державною мовою.

83. Чим визначається порядок тестування кандидатів, які беруть участь у конкурсі на зайняття вакантної посади державної служби?

а) Порядком проведення конкурсу, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

б) указами Президента України;

в) центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує політику в сфері державної служби;

г) постановою Кабінету Міністрів України про тестування публічних службовців;

д) Конституцією та законами України.

84. Коли відбувається складення Присяги державного службовця осо­бою, яка вперше призначена на посаду державної служби?

а) наступного дня після призначення особи на посаду державної служ­би;

б) протягом місяця з дня призначення особи на посаду державної служ­би;

в) у день призначення особи на посаду державної служби;

г) протягом десяти днів з дня призначення особи на посаду державної служби;

д) по завершенню строку оскарження рішення конкурсної комісії ін­шими учасниками конкурсу.

85. Ким організовується складення Присяги державного службовця особою, яка вперше призначена на посаду державної служби?

а) центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби;

б) секретаріатом Кабінету Міністрів України;

в) керівником державної служби;

г) службою управління персоналом;

д) безпосереднім керівником новопризначеного державного службовця.

86. Державні службовці позбавлені права брати участь у:

а) виборах;

б) референдумах;

в) громадських заходах;

г) страйках та агітаціях;

д) парламентських слуханнях.

87. У яких випадках при призначенні особи на посаду державної служби встановлення випробування є обов’язковим?

а) при призначенні особи на посаду державної служби за результатами співбесіди;

б) при призначенні особи на посаду державної служби вперше;

в) при призначенні особи на посаду державної служби повторно;

г) при призначенні особи на посаду державної служби за результатами конкурсу;

д) при призначенні особи на посаду державної служби поза конкурсом.

88. Скільки рангів встановлюється для державних службовців відпові­дно до Закону України «Про державну службу»?

а) 11 рангів;

б) 10 рангів;

в) 9 рангів;

г) 8 рангів;

д) 7 рангів.

89. Протягом якого часу після призначення присвоюються ранги дер­жавних службовців?

а) через шість місяців після призначення на посаду;

б) через рік після призначення на посаду;

в) через два роки після призначення на посаду;

г) одночасно з призначенням на посаду;

д) протягом десяти днів з дня призначення на посаду.

90. Працівник патронатної служби призначається на посаду:

а) на невизначений строк;

б) на 5 років;

в) на 10 років без повторного права призначення;

г) на строк повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений;

д) на строк повноважень керівника органу (відділу), працівником пат­ронатної служби якої він призначений.