ТЕМА 10. ФОРМИ ПРАВА

Поняття та види джерел (форм) права. Співвідношення форми і джерела права.

Правовий прецедент як джерело права. Нормативно-правовий договір: по­няття та ознаки.

Нормативно-правовий акт як джерело права: поняття, ознаки, види.

Правовий звичай як джерело права, поняття, ознаки. Правова доктрина: поняття та особливості. Релігійно-правовий текст: поняття, ознаки та особли­вості.

Як цілісне явище соціальної дійсності право має певні форми свого вира­ження. В науці розрізняють внутрішню і зовнішню форми права. Під внутріш­ньою формою права розуміють його структуру, систему елементів, що склада­ють зміст цього явища. Під зовнішньою формою - об’єктивізований комплекс юридичних джерел, що формально закріплюють правові явища і дозволяють адресатам знайомитися з їх реальним змістом і користуватися ними.

Ефективність функціонування будь-якої правової системи значною мі­рою пов’язується з її нормативним комплексом - системою джерел права. Саме вона забезпечує належну нормативну регламентацію суспільних відно­син, цілісність правової системи та правопорядок як необхідну передумову розвитку суспільства.

Слід зазначити, що терміни «форма права» і «джерело права» використо­вуються в одному і тому ж значенні зовнішньої форми об’єктивізації, виразу права. Тобто юридичними джерелами, або формами права є офіційні форми зо­внішнього вираження і закріплення правових норм, що діють у певній державі.

Отже, джерело права - це визнана в конкретному суспільстві офіційна форма (спосіб) зовнішнього вираження та закріплення норм права, посилання на яку підтверджують їхнє існування.

Правові системи світу відрізняються своєрідністю джерел права, ступенем їхнього розвитку, пріоритетом одних джерел права над іншими.

Види джерел права.

1. За пріоритетністю звернення вирізняють:

первинні джерела, які підлягають першочерговому застосуванню в життєвих ситуаціях; саме до них в першу чергу звертається суб’єкт правоза-

стосування;

вторинні (субсидіарні) джерела права, до яких звертаються у разі ві­дсутності правил у первинних джерелах права або у разі неоднозначності їх­нього змісту.

2. За юридичною силою розрізняють:

обов’язкові джерела права, які містять норми, що мають обов’язкову юридичну силу для суб’єктів права, у тому числі судів та інших правозастосо- вних органів;

переконливі (авторитетні) джерела права, що містять додаткову юридичну аргументацію та не можуть виступати самостійною (достатньою) пі­дставою для ухвалення рішень. їхнє використання віднесено на розсуд суб’єкта правозастосування.

Першою історичною формою (джерелом) права є правовий звичай, під яким розуміється санкціоноване державою правило поведінки, яке утверди­лось у суспільстві як простий звичай у результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу і яке стало традицією, тобто правило, яке передава­лось від покоління до покоління до того часу, поки не потрапило в орбіту дер­жавних інтересів. Не кожний звичай стає правовим, а тільки той, який відпові­дає інтересам певної групи людей, тієї чи іншої соціальної спільності або сус­пільства в цілому.

Ознаки правового звичаю:

формуються самим суспільством, можуть застосовуватися та рівні як окремих соціальних груп (локальні), так і суспільства в цілому (загальні);

виникають спонтанно, стихійно, характеризуються тривалістю існу­вання;

додержуються безперервно і одноманітно, реалізуються відкрито та очевидно для всіх членів суспільства чи певної спільноти;

характеризуються сталістю, є слабодинамічними, консервативними за своєю природою;

мають неписаний характер, фіксуються у свідомості певної спільно­ти;

визнаються юридично обов’язковими.

Судовий прецедент - це рішення у конкретній справі, що є обов’язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції при вирішенні в майбутньому всіх ана­логічних справ.

Основні ознаки судового прецеденту:

виступає результатом судової правотворчості, має нормативний хара­ктер;

переважно формується вищими судовими інстанціями, в основу дія­льності яких покладено принцип зіаге - «стояти на вирішеному»;

має обов’язковий характер як для нижчих судів, так і для інших дер­жавних органів і посадових осіб; вищі судові інстанції зв’язані своїми поперед­німи прецедентами і не повинні відхилятися від них без очевидної необхіднос­

ті;

є писаним джерелом, який підлягає оприлюдненню;

має казуїстичний характер, він створюється внаслідок вирішення конкретних, окремих казусів (випадків), що породжує множинність прецеден­тів, їхню певну неузгодженість.

Судовий прецедент прийнято розглядати переважно в контексті англо­саксонської правової сім’ї. Такий підхід цілком зрозумілий, оскільки преце­дент історично відігравав домінуючу роль у формуванні саме цієї традиції і залишається центральним джерелом права в Англії та в інших країнах, пра­вові системи яких базуються на принципах загального права. Проте правовим системам країн континентального права цей феномен також притаманний, хоча форми прояву мають свою специфіку і відрізняються від його класичної англійської моделі. Безперечно, в системі джерел континентального права судовий прецедент не посідає те панівне місце, яке він має в сім’ї загального права. Однак було б необ’єктивно заперечувати прояви цього інституту в ро- мано-германській правовій сім’ї, особливо сьогодні, в умовах інтенсивних процесів глобалізації та регіоналізації, в епоху існування Європейського Со­юзу і наднаціонального європейського права, яке формується практикою міжнародної судової інституції - Суду ЄС, в епоху визнання прецедентно!'практики Європейського суду з прав людини джерелом національного права у країнах - членах Ради Європи.

Нормативно-правовий договір - правило поведінки загального характе­ру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпе­чується державою.

встановлює, змінює чи скасовує норми права, що відрізняє його від індивідуально-правового договору (наприклад, договору купівлі-продажу, тру­дового контракту, шлюбного договору);

укладається внаслідок вільного волевиявлення сторін, є результатом їх узгодженої волі, що відрізняє його від нормативно-правового акта;

є актом свідомої цілеспрямованої поведінки суб’єктів права, що від­різняє його від правових звичаїв, які зазвичай складаються спонтанно, без по­переднього задуму;

укладається і набуває чинності згідно із встановленою процедурою (ратифікація, затвердження, узгодження, переговори тощо).

Роль нормативно-правового договору як джерела права постійно зростає, що обумовлено процесами децентралізації, застосуванням до координаційних методів правового регулювання. В Україні нормативно-правові договори від­носять до первинних і обов’язкових джерел права.

Нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, прийня­тий уповноваженими суб’єктами иормот ворчост і, який встановлює, змінює або скасовує норми права. Характерні ознаки нормативно-правового акта як джерела права:

ухвалюється уповноваженими на це суб’єктами в межах їхньої ком­петенції (суб’єктами нормотворчості можуть, зокрема, виступати органи зако­нодавчої та виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);

є первинним елементом системи законодавства;

розробляється і ухвалюється з додержанням встановленої законом нормотворчої процедури;

встановлює, змінює або скасовує норми права - правила загального характеру;

викладається в письмовій формі.

Нормативно-правові акти забезпечують ефективне правове регулювання, оскільки: диференційовані за видами та органами, які їх видають; конкретизо­вані за предметом правового регулювання; існують у вигляді ієрархічної сис­теми, що побудована за їхньою юридичною силою. Систему нормативно- правових актів складають Конституція (Основний Закон), закони, підзаконні акти. Конституція має найвищу юридичну силу.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:

> за суб’єктами ухвалення - на акти органів держави, народу в проце­сі референдуму, територіальних громад, громадських об’єднань, трудових ко­лективів, посадових осіб, спільні акти органів держави і недержавних форму­вань та ін.;

> за юридичною силою - на закони і підзаконні нормативні акти;

> за сферою дії- на загальнообов’язкові, спеціальні, локальні;

> за ступенем загальності правових норм - на загальні і конкретиза­ции;

> за характером волевиявлення - на акти встановлення, зміни та ска­сування норм права;

> за галузями законодавства - на цивільні, кримінальні, кримінально- процесуальні та ін.;

> за часом дії- визначено-строкові й невизначено-строкові.

Найбільш поширеною вважається класифікація нормативних актів за їх юридичною силою.

Закон - нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважли­віші суспільні відносини та приймається органом законодавчої влади або рефе­рендумом у встановленому порядку.

Ознаки закону:

є різновидом нормативно-правового акта;

регулює найбільш значущі, ключові суспільні відносини, їхні відпра­вні засади;

є нормативно-правовим актом, який має вищу юридичну силу;

приймається спеціально уповноваженими на це суб’єктами - парла­ментом (органом законодавчої влади), а також народом;

приймається в особливому процедурному порядку.

Класифікація законів здійснюється на основі різних критеріїв:

> за юридичною силою - конституційні закони, що закріплюють засади суспільного і державного ладу та є юридичною базою поточного законодавства (Конституція; закони, що вносять зміни до Конституції, доповнюють або конк­ретизують положення Основного Закону); поточні закони, що приймаються на основі та на виконання конституційних законів і становлять поточне законо­давство;

> за суб’єктами законотворчості - закони прийняті: в результаті ре­ферендуму; вищим законодавчим органом держави;

> за предметом регулювання - закони конституційні, адміністративні, цивільні, кримінальні, процесуальні тощо;

> за характером регулювання - органічні закони, тобто внутрішньо- узгоджені, що відзначаються високим рівнем нормативних узагальнень і спря­мовані па комплексне урегулювання суспільних відносин; виключні закони, що приймаються за надзвичайних обставин поза планом законотворчих робіт;

> за обсягом дії на суб’єктів - загальні закони (поширюються на всіх суб’єктів незалежно від їх статусу); закони соціальні (регламентують діяль­ність чітко окреслених груп суб’єктів), які мають особливий статус.

Підзаконний нормативний акт - це письмовий документ уповноваже­ного суб’єкта, прийнятий на підставі та у виконання закону, в якому закріплені правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою.

Підзаконні нормативні акти можна поділити на чотири основні самос­тійні групи:

загальні - ненормативні акти, що можуть бути прийняті правотвор- чими суб’єктами загальї компетенції;

місцеві - нормативні акти, що приймаються територіальними суб’єктами і поширюються на осіб, які перебувають на цій території;

відомчі - нормативні акти, що приймаються суб’єктами спеціальної, галузевої компетенції і поширюються на всі організації та осіб, що входять до цього відомства, або їх окрему частину;

локальні - нормативні акти, що містять у собі норми, предметом яких є внутрішні відносини, що складаються у межах якого-небудь підприємства, установи, організації.

Правова доктрина як джерело права - це визнані юридичною спільно­тою ідеї, концепції та теорії, що використовуються як допоміжний засіб для ви­значення змісту правових норм. Особливими характеристиками доктрини як джерела права є її концептуальність, визнання з боку юридичної спільноти, а також її практичне використання.

У сучасних умовах правова доктрина виступає вторинним (субсидіарним) і переконливим джерелом: звернення до неї як до джерела права зумовлено ві­дсутністю норм у первинних джерелах (прогалинами) або їхньою неоднознач­ністю (суперечливістю, неясністю тощо). У подібних «складних справах» вона є допоміжним засобом для визначення змісту правових норм, вибору певного варіанту рішення.

Релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма) - акт-документ, який містить церковний канон або іншу релігійну норму, що переплетена з но­рмами моралі і права, санкціонована державою для надання їй загальноо­бов’язкового значення і забезпечена нею (Веди, Біблія, Тора, Коран, енцикліки Папи Римського).

Ознаки релігійно-правових текстів як джерел права:

мають документальну (письмову) форму - існують у вигляді збірни­ків: Біблія, Коран, Сунна, Тора, Звід канонічного права, релігійні книги будди­стів та ін., у рішеннях зборів вірян або духівництва (постанови соборів, колегій, конференцій), у творах авторитетних релігійних письменників;

як першоджерело виступає воля божества, виражена у релігійних книгах;

мають систематизований характер - складаються із системи перепле­тених норм релігії, моралі, права як «боговстановлених» правил поведінки для людей;

створюються, як правило, на підставі життєвих казусів і мають мета­форичну форму викладу нормативного матеріалу,

мають персональний, а не територіальний характер - поширюються тільки на вірян і є для них певними офіційними релігійно-нормативними акта­ми;

затверджуються вищими органами церковної влади (постанови Все­ленських соборів та ін.);

реалізуються переконанням, виконанням, дотриманням і примусом.

Найбільш поширеним джерелом права в Україні виступають нормативно- правові акти. Проте нормативно-актна система України є переобтяжена як ве­ликою кількістю нормативно-правових приписів, так і видовими формами нормативно-правового акту. А це створює перешкоди для належного регу­лювання суспільних відносин.

Останнім часом значно зростає роль міжнародно-правових договорів. Джерелами права України визнано також правові звичаї, практику Європейсь­кого суду з прав людини, рішення Верховного Суду, ухвалені за визначених у законах обставин, та ін. Поряд з цим система джерел права України вдоскона­люється під впливом європейських правових стандартів, відповідно до яких створена значна частина її приписів. Наприклад, розділ II Конституції Украї­ни «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» відповідає основ­ним міжнародним стандартам у сфері захисту прав людини. Значна частина приписів чинного законодавства України формується під впливом стандартів

Ради Європи, зокрема Європейського суду з прав людини. Загалом інтегра­ційні процеси України є визначальним напрямом для її сучасної системи джерел права, гармонізації та уніфікації її з основними правовими стандар­тами Європейського Союзу.

Ключові поняття:

джерело права, форма права, джерело права в матеріальному аспекті, джерело права в інституційному аспекті, джерело права в юридичному аспе­кті, джерело права ідеологічному аспекті, зміст джерела права, внутрішня і зовнішня форма права, загальносоціальні джерела права, юридичні джерела права, нормативно-правовий акт, ознаки нормативно-правового акту, право­вий прецедент,ознаки правового прецеденту, звичай, правовий звичай, ознаки правового звичаю, нормативно-правовий договір, ознаки нормативно- правового договору, міжнародно-правові акти, закони, підзаконні акти, кон­ституційні закони, звичайні закони, інтерпретаційні акти, ординарні закони, індивідуальні акти, закони прийняті в результаті референдуму, закони прийн­яті вищим законодавчим органом держави, виключні закони, загальні закони, органічні закони, постанова, указ, розпорядження, наказ, розпорядження, рі­шення, положення, інструкція, правила, порядок, перелік, законодавчий акт, пряма дія нормативно-правових актів, зворотна дія нормативно-правових ак­тів, переживаюча дія нормативно-правових актів, загальні принципи права, правова доктрина, релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма).

1. В науковій літературі поняття «джерела права» використовується у розумінні:

а) «джерела пізнання права»;

б) «джерела мислення права»;

в) «джерела розуміння права»;

г) «джерела використання права»;

д) «джерела філософії права».

2. Джерелом права є:

а) юридичний факт;

б) правовий звичай;

в) традиція;

г) мораль;

д) релігія.

3. В України основним джерелом права є:

а) протест прокурора;

б) судовий прецедент;

в) вирок суду;

г) нормативно-правовий акт;

д) правова доктрина.

4. Офіційним джерелом оприлюднення нормативно-правових актів в Україні є:

а) газета «Урядовий кур’єр»;

б) журнал «Віче»;

в) книга «Апостол»;

г) газета «Високий замок»;

д) газета «Факти та коментарі».

5. У формальному розумінні «джерела права» - це:

а) діяльність публічних органів та інститутів як суб’єктів формування і встановлення права;

б) економічні, соціальні, політичні та інші умови, що спричиняють або об’єктивно зумовлюють виникнення правових норм;

в) правова та політична свідомість суб’єктів нормотворчості; ідеї, концеп­ції, теорії, покладені у підставу правових норм;

г) акти уповноважених суб’єктів права, що є формою вираження і закріп­лення правових норм і принципів, на основі яких виникають, змінюються чи припиняються правові відносини;

д) правова і політична свідомість суб’єктів нормотворчості; ідеї, концеп­ції, теорії, покладені в основу правових норм.

6. У матеріальному розумінні «джерела права» - це:

а) економічні умови розвитку суспільства;

б) спосіб закріплення політичного курсу держави;

в) реалізація державної ідеології;

г) закріплення напрямів діяльності держави;

д) надання нормативності волі законодавця.

7. В юридичному розумінні «джерела права» - це:

а) результат правовстановлюючої діяльності законодавця;

б) спеціальний спосіб зовнішньої і внутрішньої організації правил поведі­нки;

в) трансформація фактичних норм, що склалися в суспільстві;

г) спосіб організації всіх сфер життєдіяльності індивідів;

д) спосіб захисту держави від неслухняності громадян.

8. Визначте співвідношення понять «джерела права» та «правозастосов- ний акт»:

а) правозастосовний акт забезпечує дію джерела права відносно конкрет­ного випадку;

б) правозастосовний акт конкретизує джерела права;

в) джерела права та правозастосовний акт є тотожними поняттями;

г) джерела права вводять в дію правозастосовний акт;

д) джерела права затверджують правозастосовний акт.

9. За значенням у юридичному процесі правозастосовні акти класифіку­ють на:

а) одноразові та продовжувальні;

б) основні та допоміжні;

в) регулятивні та охоронні;

г) видані державними та уповноваженими недержавними органами;

д) письмові, усні та конклюдентні.

10. Ознакою джерел права є:

а) містить індивідуальний припис;

б) фіксує волевиявлення правотворчого суб’єкта;

в) має визначені межі дії;

г) має персоніфікований характер;

д) виникають, змінюються чи припиняються відповідно до норм права.

11. Державним органом, на який покладено ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів є:

а) Адміністрація Президента України;

б) Інститут законодавства Верховної Ради України;

в) Міністерство юстиції України;

г) Міністерство внутрішніх справ України;

д) Державний комітет статистики України.

12. Економічними, соціальними, політичними та іншими умовами, що спричиняють або об’єктивно зумовлюють виникнення правових норм є:

а) джерела права в абстрактному розумінні;

б) джерела права в ідеологічному розумінні;

в) джерела права в матеріальному розумінні;

г) джерела права в юридичному розумінні;

д) джерела права в інституційному розумінні.

13. Діяльність публічних органів та інститутів як суб’єктів формування і встановлення права - це джерела права:

а) у матеріальному значенні;

б) в ідеологічному значенні;

в) в інституційному значенні;

г) у формальному значенні;

д) в пізнавальному значенні.

14. Правова і політична свідомість суб’єктів нормотворчості; ідеї, кон­цепції, теорії, покладені в основу правових норм - це джерела права:

а) в ідеологічному розумінні;

б) у формальному розумінні;

в) у матеріальному розумінні;

г) в інституційному розумінні;

д) в абстрактному розумінні.

15. Сукупність визнаних конкретною державою офіційно- документальних способів зовнішнього виразу та закріплення норм правова - це:

а) методи права;

б) форми права;

в) принципи права;

г) функції права;

д) цілі права.

16. Здатність права бути метою й засобом задоволення соціально спра­ведливих, прогресивних потреб та інтересів суспільства в цілому і його чле­нів - це:

а) функція права;

б) форма права;

в) принцип права;

г) цінність права;

д) зміст права.

17. Заснована на уявленні про справедливість міра свободи і рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторюваних суспільних відносин і визнається та охороняється державою - це:

а) мораль;

б) норма;

в) звичай;

г) право;

д) закон.

18. Спільними рисами для права і моралі є:

а) потребують визнання з боку держави;

б) їх регулювання поширюється на відносини, що не підлягають зовніш­ньому контролю;

в) вони є соціальними регуляторами;

г) встановлюють конкретне правило поведінки, вказують умови, за яких має реалізовуватися норма права, спосіб її реалізації;

д) забезпечуються силою громадського впливу та суспільного осуду.

19. Першою історичною формою права вважається:

а) юридичний прецедент;

б) нормативний договір;

в) міжнародно-правовий акт;

г) правовий звичай;

д) нормативний акт.

20. Санкціоноване державою правило поведінки, яке утвердилось в суспіль­стві у результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу - це:

а) нормативний договір;

б) правовий звичай;

в) міжнародно-правовий акт;

г) нормативний акт;

д) юридичний прецедент.

21. Санкціонування державою правових звичаїв як джерел права відбува­ється шляхом:

а) визнання адміністративною та судовою практикою;

б) оприлюднення в засобах масової інформації;

в) референдуму;

г) фактичного їх застосування;

д) опублікування в офіційних виданнях.

22. Юридичний прецедент - це:

а) санкціоноване державою правило поведінки, яке утвердилось в суспіль­стві у результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу і, яке стало традицією, тобто правило, яке передавалось від покоління до покоління до того часу, поки не набуло значення на державному рівні;

б) правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаєм­ною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою;

в) письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, яке стало нормою, еталоном, зразком при розгляді подібних справ у майбутньому;

г) норми міжнародного співтовариства, які поширюються на територію держави після їх відповідної ратифікації;

д) письмовий документ компетентного суб’єкта права, в якому закріплю­ються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою.

23. Позитивним прецедентом виступає:

а) попереднє рішення, зміст якого без будь-яких значних змін імплементо- ваний у рішення стосовно нової справи;

б) рішення сформульоване судом, в якому внаслідок зміни конкретно- історичних умов переглядаються підходи, які доцільно застосовувати при при­йнятті рішення по суті справи, що розглядається;

в) рішення, видані Кабінетом Міністрів України, в яких застосовувалися раніше сформульовані положення;

г) судові рішення вищих судових установ;

д) правовий прецедент.

24. Рішенням по конкретній справі, що є обов’язковим для судів тієї ж чи нижчої інстанції при вирішенні аналогічних справ або виступає зразком тлу­мачення закону є:

а) міжнародний договір;

б) правовий звичай;

в) судовий прецедент;

г) нормативно-правовий акт;

д) нормативний договір.

25. Нормативний договір - це:

а) санкціоноване державою правило поведінки, яке утвердилось в суспіль­стві у результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу і яке стало традицією, тобто правило, яке передавалось від покоління до покоління до того часу, поки не потрапило в орбіту державних інтересів;

б) норми міжнародного співтовариства, які поширюються на територію держави після їх відповідної ратифікації;

в) письмовий документ компетентного суб’єкта права, в якому закріплю­ються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою

г) правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаєм­ною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою;

д) письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, яке стало нормою, еталоном, зразком при розгляді всіх подібних справ у майбут­ньому.

26. До нормативно-правового договору належить'.

а) договір купівлі-продажу;

б) договір оренди;

в) міжнародно-правова угода;

г) спадковий договір;

д) шлюбний договір.

27. Угода між державами та іншими суб’єктами міжнародного права з питань, що становлять для них спільний інтерес, яка регулює їх відносини шляхом утворення взаємних прав і обоє ’язків - це:

а) внутрішньодержавний договір;

б) міжнародний договір;

в) конституційний договір;

г) адміністративний договір;

д) колективний договір.

28. Договори з нормативним змістом на відміну від індивідуально- правових договорів завжди містять:

а) загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого характеру;

б) загальні правила поведінки і персоніфікований характер;

в) обов’язковий характер для виконання рішень;

г) персоніфікований характер;

д) правила поведінки і мають персоніфікований характер.

29. Вкажіть форму об ’єктивної норми права шляхом надання їй загаль- нообов ’язковості:

а) норма права;

б) інститут права;

в) зовнішня форма (джерело) права;

г) правозастосовний акт;

д) статут.

30. Ознакою нормативно-правового акту є:

а) містить роз’яснення;

б) приймається правотворчим суб’єктом;

в) містить індивідуальний припис;

г) містить норму права;

д) покликаний забезпечити інтерес.

31. За обсягом та характером дії виокремлюють нормативно-правові акти:

а) застосування права;

б) тлумачення права;

в) законні;

г) виключної дії;

д) підзаконні.

32. Норми міжнародного співтовариства, які поширюються на терито­рію держави після проведення процедури ратифікації- це:

а) міжнародно-правові акти;

б) юридичні правові джерела;

в) нормативні договори;

г) нормативно-правові акти;

д) ратифікаційні листи.

33. Нормативно-правовий акт прийнятий органом законодавчої влади держави або безпосередньо народом, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю та інтереси більшості населення, має вищу юриди­чну силу щодо інших нормативно-правових актів, особливий порядок прийн­яття, охороняється та гарантується державою - це:

а) підзаконний нормативно-правовий акт;

б) закон;

в) акт застосування права;

г) правотлумачний акт;

д) міжнародний договір.

34. Сукупність ідей, поглядів, теорій, уявлень про необхідні суспільству права, що втілюються в правових приписах - це:

а) нормативно-правовий договір;

б) міжнародно-правовий акт;

в) правова доктрина;

г) правовий звичай;

д) правовий прецедент.

35. Поняття «правова доктрина» є похідним від:

а) загально-філософського розуміння доктрини, яка розглядається як вчення, наукова теорія, система ідей та поглядів, керівний теоретичний і полі­тичний принцип;

б) можливості пізнати зміст та особливості права різних країн у різні істо­ричні періоди;

в) офіційно-документальних способів зовнішнього виразу та закріплення правових норм;

г) джерел виникнення права як соціального явища, сили, що творить пра­во;

д) змісту та особливостей права різних країн у різні історичні періоди.

36. Найвищу юридичну силу в правовій системі Української держави має:

а) Конституція України;

б) міжнародний договір;

в) кодифікований законодавчий акт;

г) постанова Верховної Ради України;

д) закон України.

37. Нормативно-правовий акт, виданий на основі, на виконання, з ме­тою конкретизації та деталізації положень законів - це:

а) правовий звичай;

б) правотлумачний акт;

в) нормативно-правовий прецедент;

г) нормативно-правовий договір;

д) підзаконний акт.

38. Письмовий юридичний акт суб’єктів договірного правотворення, що містить норму чи принцип права:

а) правовий звичай;

б) нормативно-правовий акт;

в) нормативно-правовий прецедент;

г) нормативно-правовий договір

д) міжнародний договір.

39. Ознакою правового прецеденту є:

а) містить роз’яснення;

б) норма об’єктивується в акт застосування права;

в) одностороння угода;

г) має персоніфікований характер;

д) юридична сила залежить від правового статусу суб’єктів.

40. За суб’єктами правотворення виокремлюють нормативно-правові прецеденти:

а) політичні;

б) судові;

в) соціальні;

г) конституційні;

д) територіальні.

41. Санкціоноване державою (державами) звичаєве правило поведінки, яке набуває загальнообов ’язкового характеру - це:

а) правовий звичай;

б) нормативно-правовий акт;

в) нормативно-правовий прецедент;

г) нормативно-правовий договір;

д) підзаконні нормативно-правові акти.

42. Спільною ознакою для звичаїв і норм права є:

а) виникають поступово внаслідок постійного відтворення стереотипних варіантів поведінки;

б) є загальнообов’язковими правилами поведінки;

в) розраховані на багаторазове застосування;

г) висловлюють погоджену волю держави і всього суспільства;

д) виконуються через звичку.

43. Вкажіть вид законів за юридичною формою виразу:

а) рішення міської ради;

б) розпорядження сільського голови;

в) кодекс;

г) рішення обласної ради;

д) ухвала громадських організацій.

44. Способом вираження і закріплення правових норм, надання їм юри­дичного значення є:

а) підзаконні нормативно-правові акти;

б) рішення;

в) інструкції;

г) джерела права;

д) закони.

45. В якому змісті виділяють джерела права:

а) соціальному;

б) політичному

в) ідеальному;

г) філософському;

д) економічному.