<<
>>

ТЕМА 7. ДЕМОКРАТИЧНА, СОЦІАЛЬНА, ПРАВОВА ДЕРЖАВА

Поняття та ознаки демократичної держави. Форми та інститути демократії як прояв державної влади. Принципи демократії та її функції.

Поняття та ознаки соціальної держави. Концепція соціальної держави: ви­никнення та розвиток.

Правова держава: поняття та ознаки. Верховенство права і правова держа­ва: питання співвідношення та взаємодії.

Демократична, соціальна, правова держава як принцип державного ладу. Шляхи формування соціальної, правової держави в Україні.

У процесі розвитку державності в сучасному світі головною тенденцією є поступове сприйняття суспільством здобутих прогресивною політико- правовою думкою надбань і особливо таких загальнолюдських цінностей, як демократія, право, права і свободи людини, гуманний і справедливий правопо­рядок. Наслідком цього процесу стало формування і конституційне закріплен­ня концепції демократичної, соціальної, правової держави як синтезованого ві­дображення загальнолюдського її призначення.

Демократична держава - це держава, яка заснована на здійсненні наро­довладдя шляхом забезпечення прав людини, рівної участі громадян у фор­муванні державної влади і контролі за її діяльністю. Ознаками демократичної держави є:

виборність органів публічної влади;

визнання народу носієм суверенітету і джерелом державної влади; відкритість, прозорість, підзвітність і підконтрольність як принципи організації та діяльності органів державної влади; здійснення державної влади на благо народу;

визнання та забезпечення прав людини;

визнання рівності громадян, у тому числі щодо участі у формуванні органів держави та при здійсненні контролю за їх діяльністю;

прийняття державних рішень відповідно до волевиявлення більшості, але з дотриманням прав меншості;

політичний, ідеологічний та економічний плюралізм.

Перераховані ознаки можна вважати мінімальними вимогами, які дозво­ляють, згідно з сучасними поглядами, класифікувати державу як демокра­тичну.

До основних форм демократії відносять:

>проголошення, юридичне закріплення, реальне здійснення та захист прав людини. Конституція України проголошує людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю;

> побудова та діяльність державного апарату на основі демократичних принципів (відкритість, гласність, виборність, підзвітність та підконтрольність, поділ влади тощо);

> організація та здійснення народовладдя, що здійснюється двома шля­хами: безпосередньої (прямої) демократії, яку здійснюють самі громадяни (через вибори, референдум, громадські ініціативи та обговорення тощо) та представницької демократії, яку здійснюють обрані народом та від його імені представники.

Інститут демократії - це самостійний елемент державної влади, спря­мований на організацію та здійснення народовладдя.

Особливо велике значення має правова регламентація таких інститутів демократії, як вибори, референдум, громадське обговорення, громадські слу­хання, діяльність органів народного представництва та ін.

Види інститутів демократії:

> за ступенем складності інститутів виділяють прості (не містять в собі інших інститутів) та складні (складається із кількох інститутів);

> за характером інститути поділяються на структурні (постійні комітети парламенту, депутатські фракції, уповноваженого з прав людини та ін.) і функціональні (законодавча ініціатива, депутатський запит, доступ до публічної інформації тощо);

> за юридичною силою інститутів виокремлюють імперативні (без­умовний обов’язок виконання - вибори, референдум) та консультативні (мо­жуть бути взяті до уваги суб’єктом владних повноважень - парламентські слу­хання, публічне обговорення тощо).

Демократія базується на ряді принципі, а саме: поділу влади, виборності органів державної влади, плюралізму, гласності, незалежного контролю, біль­шості, тощо.

Згідно принципу поділу влади, державну владу слід розділяти на декілька сфер або гілок, кожна з яких володіє власними специфічними функціями - за­конодавча, виконавча і судова гілки влади.

Голова держави, парламент, уряд, судова влада мають строго окреслені права і повноваження. Водночас вони постійно взаємодіють між собою у процесі формування та здійснення держав­ної політики.

Принцип виборності органів державної влади передбачає, що всі особи які контролюють політичні владні структури, повинні бути відповідальні перед своїми виборцями і періодично через чітко встановлений час переобиратись. Переобрання відбувається шляхом проведення вільних, конкурентних виборів.

Принцип плюралізму полягає у визнанні законності різних соціально- політичних сил, кожна з яких переслідує свої власні політичні інтереси. Цей принцип виключає монополію на владу зі сторони якої-небудь однієї особи, соціальної групи, партії, тощо. Проголошуються ідеї самого широкого вибору в усіх сферах суспільного життя.

Принцип гласності передбачає вільний доступ преси і громадськості до інформації про діяльність органів влади, господарських, політичних, громадсь­ких організацій. Через вільні і незалежні від цензури засоби масової інформації громадськість може отримувати широку інформацію про діяльність міністерств, відомств, політичних партій, громадсько-політичних організацій тощо.

Принцип рівності передбачає політичну рівність усіх перед законом, не­залежно від соціального і матеріального становища.

Відповідно до принципу більшості, рішення приймається на основі дум­ки більшості, проте цей принцип не можна абсолютизувати і вважати бездо­ганно демократичним, якщо ігнорується принцип «згоди не погоджуватись» з думками і позиціями інших членів або груп суспільства. Там де панує принцип однодумства не має і не може бути демократії. Заперечується вольове нав’язування позицій однієї частини суспільства іншій його частині.

Принцип незалежного контролю передбачає здійснення громадськими об’єднаннями, самими громадянами самостійно або разом з органами держав­ного контролю за діяльністю державних структур. Основним методом контро­лю є перевірка діяльності та виконання ухвалених рішень, дотримання вимог чинного законодавства.

За результатами перевірок громадськість та відповідні державні органи інформуються про виявлені порушення, пропонуються пропо­зиції щодо притягнення правопорушників до відповідальності.

Принципи демократії проявляються, як правило, на чотирьох рівнях', на рівні конкретного індивіда (людини); на рівні нації (титульної нації на певній території); на рівні громадського суспільства; на рівні держави. Ці рівні тісно пов’язані, вони то взаємодіють, то заперечують одне одного, але в сукупності віддзеркалюють всю глибину поняття демократії: від способу співіснування людей до форми державного правління.

До загальних функцій демократії можна віднести наступні:

> суспільно-стимулюючу - забезпечення оптимального служіння дер­жави суспільству, стимулювання, урахування і використання громадської дум­ки і активності громадян (консультативних референдумів, наказів, листів, заяв тощо) при розробці та прийнятті державних рішень;

> організаційно-політичну - організація політичної влади на демокра­тичних засадах. Вона містить у собі підфункцію самоорганізації народу (са­моврядування) як джерело державної влади і виражається у наявності ор­ганізаційних зв’язків між суб’єктам демократії: органами держави, державними організаціями, громадськими об’єднаннями, трудовими колективами;

> регулятивно-компромісну - забезпечення плюралізму діяльності суб’єктів демократії в цивілізованих рамках співробітництва і компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересів громадян­ського суспільства і держави. Правовим засобом забезпечення даної функції є врегульованість правових статусів суб’єктів демократії.

> установчу - формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори).

> охоронну - забезпечення державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобігання правопорушенням і припинення їх.

> контрольну - забезпечення діяльності органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів; підконтрольність і підзвітність усіх ланок державного апарату (наприклад, контроль представ­ницьких органів за виконавчими органами, звіт останніх перед першими).

Соціальна держава - це держава, що ґрунтується на розвиненому грома­дянському суспільстві, має збалансовану економіку і ефективну правову си­стему, та здатна, відповідно до принципу соціальної справедливості, забезпе­чити громадянам гідний рівень життя, гарантувати соціальну стабільність, соціальну безпеку і соціальну допомогу, громадянський мир і злагоду.

Поняття соціальної держави, її теоретичне підґрунтя почали формуватися в Давній Греції. До розроблення цієї проблеми зверталися у своїх працях провідні філософи Платон, Аристотель, Сенека та інші мислителі. Зокрема, Платон писав про те, що в ідеальній державі виховання дітей і шкільне навчан­ня повинні здійснюватись під контролем держави та в її інтересах. У своїй праці «Держава» він наголошував, що в державі існує місто в місті, в одному з яких проживають багаті, а в іншому - бідні. Якщо одні громадяни передадуть іншим свої грошові засоби та владу, або якщо вони перейдуть з однієї групи до іншої, то можна розраховувати на те, що з’являться союзники, а ворогів стане менше.

З перекладу «Коментарів до Аристотелево!'«Політики» - Томи Аквінсько- го дізнаємося, що у Середні віки основним завданням держави він вважав за­гальне благо, забезпечення умов для гідного життя людей. В епоху Відроджен­ня мислителі знову повертаються до проблеми загального блага. У цей період поширюється думка про те, що лише держава з республіканським устроєм, держава, у якій визнаними принципами є рівність і справедливість, може за­безпечити загальне благо. Теорії Нового часу, зокрема Т. Гоббса та Дж. Локка, часто звертались до принципу справедливості. Поняття справедливості то­тожне із суттю людини, а ідеальні конструкції англійських філософів зосе­реджують увагу на морально-етичних категоріях. Так, Т. Гоббс вважав, що йо­го держава (Левіафан) мусить втілювати принципи безпеки та справедливості.

Ідейна спадщина соціальної держави як цілісної теорії остаточно втілена в працях німецьких учених XIX ст.: Л. фон Штейна, Ф. Науманна, А.

Вагнера і позиціонувалась як проголошення нової ролі держави, що бере на себе відповідальність за здійснення не притаманних їй раніше, але провідних у май­бутньому соціальних функцій. Наводячи дефініцію поняття «соціальна держа­ва», Л. фон Штейн зазначав: «Держава зобов’язана підтримувати абсолютну рівність у правах для всіх суспільних класів і для окремої самовизначеної осо­бистості завдяки своїй владі. Вона зобов’язана сприяти економічному та сус­

пільному прогресу всіх своїх громадян, бо, в підсумку, розвиток одного висту­пає умовою розвитку іншого, і саме в цьому сенсі йдеться про соціальну дер­жаву». Це визначення соціальної держави вважається класичним.

Викладені політико-правові ідеї від середини І тис. до н. е. до середини XX ст. стали передумовою для формування у другій половині XX ст. сучасної концепції соціальної держави.

Законодавство України як соціальної держави найважливішою метою проголошує захист прав й інтересів громадян. У ході реформування законодав­ства держава вимушена, з одного боку, забезпечувати відповідність його до умов ринку, а з іншого - активно захищати своїх громадян від можливих соціальних ризиків. Це подвійне взаємозумовлене завдання держава покликана вирішувати переважно через модернізацію права соціального забезпечення. Виступаючи самостійною галуззю українського права, воно стає ефективним засобом оновлення всієї соціальної сфери в країні та могутнім бар’єром на шляху розвитку негативних наслідків для громадян, спричинених умовами пе­реходу до ринкової економіки.

Ознаками сучасної соціальної держави є:

ґрунтується на розвиненому громадянському суспільстві, ефективній правовій системі;

передбачає стабільну збалансовану економічну основу - розвинене соціально орієнтоване ринкове господарство; розумна пропорція між виробни­чими і невиробничими секторами економіки;

має юридичну основу - цивілізоване соціальне законодавство, що відповідає принципу соціальної справедливості та динамічно реагує на зміни соціально-економічних процесів;

гарантує поєднання державної турботи про соціальну захищеність основних прав громадян відповідно до закону і соціальної активності самих громадян у сферах, ключових для їхнього особистого (навіть не приватного) життя;

гарантує соціальну безпеку громадян, котрі самостійно (завдяки своїй активності) забезпечують необхідний/достатній рівень матеріального добробу­ту для себе і членів своєї сім’ї, тобто створює умови для реалізації права на працю, професійне навчання, перекваліфікацію, рівні стартові можливості для молоді тощо;

надає соціальну допомогу громадянам, які неспроможні нести відповідальність за свій добробут, тобто соціально вразливими верствами насе­лення - старим, непрацездатним, хворим; безробітним з незалежних від них причин; малолітнім дітям, котрі не мають батьків та ін.;

проводить соціальну політику, спрямовану на зміцнення соціальної стабільності і злагоди в суспільстві, зведення до мінімуму надмірного майно­вого розшарування населення, формування «середнього класу».

Правова держава - це держава, в якій з метою забезпечення свободи і гідності людини проголошуються та діють принципи верховенства права,

зв’язаності державної влади конституцією, гарантується повний та ефективний судовий захист.

Для правової держави характерні такі ознаки'.

забезпечення свободи людини від неправомірного втручання будь- яких суб’єктів, у тому числі - держави;

реалізація принципу верховенства права. Верховенство права в кон­тексті правової держави полягає в тому, що держава дотримується існуючих правових норм. Взаємодія держави з іншими суб’єктами завжди опосередкова­на загальнообов’язковим законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами;

зв’язаність держави конституцією. Головне завдання конституції правової держави полягає в тому, аби забезпечити свободу її громадян і зв’язаність державної влади правом. Конституція визнає пріоритет прав люди­ни, встановлює процедурні та змістовні правові обмеження дій і рішень органів державної влади та їх посадових осіб;

рівність перед законом та судом. Усі громадяни мають рівний право­вий статус - обсяг прав та обов’язків незалежно від статі, віку, національності, релігії, стану здоров’я, походження, політичних переконань та інших факторів;

передбачуваність, визначеність, пропорційність та добросовісність державних рішень, які випливають з принципу верховенства права і забезпе­чують зв’язаність держави правом;

існування інституту повного і ефективного судового захисту. Суд має відновити право там, де воно порушується, повинен захищати особу від сваволі і правопорушень з боку державної влади;

у правовій державі поведінка людини регулюється на основі загаль­но дозволенного правового режиму, а діяльність суб’єктів публічної влади - на основі спеціально-дозволенного режиму.

Важливим напрямом розвитку соціально-правової держави сьогодні є адаптація перевірених часом демократичних механізмів до нової дійсності: політична конкуренція, система стримувань та противаг в структурі влади, створення усіх необхідних умов для розвитку громадянського суспільства та державно-громадської комунікації, що має сприяти додержанню соціальної справедливості за збереження демократичного характеру суспільних відносин.

Дієвими чинниками об’єктивації соціального ідеалу та інтенсифікації цього процесу слід вважати посилення соціальної складової державної політи­ки; налагодження конструктивного діалогу між владою та організаціями гро­мадянського суспільства; обмеження втручання держави у діяльність еко­номічних суб’єктів, громадян, громадських організацій та інших інститутів громадянського суспільства; унеможливлення одержавлення громадського са­моврядування; забезпечення прозорості й відкритості в діяльності органів вла­ди та прийнятті політичних рішень.

Ключові поняття:

демократія, соціальна держава, правова держава, конституційна юрисдикція, верховенство права, законність, принцип пріоритету права, прин­цип правової захищеності людини і громадянина, принцип єдності права і за­кону, демократія, демократична держава, вибори, референдум, правова полі­тика держави, форма демократії, безпосередня демократія, представницька демократія, загальнодержавний референдум, місцевий референдум, імпера­тивний референдум, консультативний референдум, обов’язковий референ­дум, факультативний референдум, конституційний референдум, законодав­чий референдум, ратифікаційний референдум, дозаконодавчий референдум, післязаконодавчий референдум, інститути демократії, структурні інсти­тути демократії, структурно-функціональні (змішані) інститути демок­ратії, процедурно-регламентаційні інститути демократії, консультативні інститути демократії, принципи демократії, політична свобода, рівноправ­ність громадян, принцип виборність органів державної влади, принцип поділу влади, принцип прийняття рішень в інтересах більшості з урахуванням інте­ресів меншості, політичний плюралізм, ідеологічний плюралізм, функції демок­ратії, організаційно-політична функція демократії, регулятивно-компромісна функція демократії, суспільно-стимулююча функція демократії, установча функція демократії, контрольна функція демократії, охоронна функція демок­ратії, держава добробуту, «позитивна держава соціального захисту» (анг- ло-американська й англо-саксонська моделі), «держава соціальної безпеки» («держава соціальної захищеності», «держава соціального захисту»), роул- сіанський тип соціальної держави, мегалітарний тип соціальної держави, утилітарний тип соціальної держави, виборча система, мажоритарна ви­борча система абсолютної більшості, мажоритарна виборча система квалі­фікованої більшості, мажоритарна виборча система відносної більшості, змішана виборча система, пропорційна виборча система, пропорційна виборча система із жорсткими списками, пропорційна виборча система з преференці­ями, пропорційна виборча система з напівжорсткими списками.

1. У перекладі з грецької «демократія» означає:

а) народна свідомість;

б) глас народу;

в) влада народу;

г) державна влада;

д) суспільна держава.

2. Політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ, а управління державою здійснюється народом, безпосередньо, або опосередковано через обраних представників - це:

а) тоталітаризм;

б) демократія;

в) народний суверенітет;

г) державний суверенітет;

д) громадянське суспільство.

3. До основних ознак сучасної демократії належить:

а) визнання вождя вищим джерелом влади;

б) жорстокий контроль з боку органів державної влади;

в) дотримання прав людини, пріоритет прав людини над правами держави, конституційне обмеження влади більшості над меншістю, повага прав меншос­ті до власної думки і її вільне вираження;

г) система єдності влади;

д) наявність цензури, культ вождя.

4. Види демократії за сферами суспільного життя класифікують на:

а) пряму, непряму, змішану;

б) внутрішню, зовнішню;

в) особисту, правову, політичну;

г) соціальну, культурну, політичну;

д) регуляторну, охоронну, контрольну.

5. Яке поняття характеризує зовнішні прояви демократії:

а) інститут демократії;

б) принципи демократії;

в) форма демократії;

г) функції демократії;

д) зміст демократії.

6. Співвідношення понять «демократія» і «самоврядування» полягає у на­ступному:

а) ці поняття тотожні;

б) ці поняття не пов’язані між собою;

в) «демократія» є формою здійснення «самоврядування»;

г) «самоврядування» виступає формою «демократії»;

д) «демократія» та «самоврядування» є формами реалізації народовладдя.

7. Процедура, засобом якої громадяни пропонують обговорити яке-небудь питання, безпосередньо на референдумі, або законодавчими органами - це:

а) ініціатива;

б) опитування;

в) запит;

г) збори;

д) консультатив.

8. Форма демократії, яка є найбільш ефективною для здійснення основних завдань та функцій правової, демократичної держави:

а) безпосередня форма народовладдя;

б) консультативні опитування населення;

в) представницька форма демократії;

г) поєднання представницької форми здійснення народовладдя з безпосе­редньою;

д) референдум.

9. Легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які без­посередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в них принципів демократії-це:

а) форми демократії;

б) інститути демократії;

в) вибори;

г) функції демократії;

д) демократичні процеси.

10. Основна форма безпосередньої участі громадян в управлінні держа­вою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу - це:

а) вибори;

б) референдум;

в) ініціатива;

г) мітинг;

д) демонстрація.

11. Форма безпосередньої демократії в Україні, що полягає у прийнятті громадянами України рішень з питань загальнодержавного значення шляхом таємного голосування - це:

а) вибори;

б) референдум;

в) ініціатива;

г) мітинг;

д) демонстрація.

12. Забороняється виносити на референдум питання:

а) що мають істотне значення для визначення зовнішньої політики держа­ви;

б) щодо вдосконалення внутрішньої системи управління;

в) щодо податків, амністії, бюджету;

г) щодо зміни території України;

д) щодо податків, амністії, бюджету, зміни території України.

13. Уніномінальні вибори - це вибори, що:

а) проводяться в один тур;

б) проводяться в два тури;

в) проводяться в декілька турів (багаторівневі);

г) передбачають від кожного округу обрання одного депутата;

д) передбачають від кожного округу обрання декількох депутатів.

14. До консультативних інститутів демократії належать:

а) консультативні референдуми;

б) голосування під час виборів;

в) вибори;

г) опитування населення;

д) депутатські запити.

15. Депутатські фракції, депутатські коаліції та народні контролери на­лежать до:

а) структурних інститутів демократії;

б) функціональних інститутів демократії;

в) консультативних інститутів демократії;

г) структурно-функціональних інститутів демократії;

д) процедурно-регламентаційних інститутів демократії.

16. До імперативних інститутів демократії належать:

а) вибори, референдуми;

б) профспілки, страйки;

в) консультативний референдум, мітинги;

г) право вето, імпічмент;

д) парламентські сесії та місцеве самоврядування.

17. Функціональними інститутами демократії є:

а) парламентські сесії; політичні партії, парламентські комітети;

б) депутатські запити; накази виборців, вибори, громадська думка;

в) місцеве самоврядування, парламентські сесії;

г) безпосередні та представницькі інститути демократії;

д) імперативні та консультативні інститути демократії.

18. Інститути демократії за ступенем складності поділяються на:

а) структурні, консультативні, структурно-функціональні;

б) функціональні, імперативні, консультативні;

в) структурні, функціональні, структурно-функціональні;

г) імперативні, консультативні, імперативно-консультативні;

д) структурні, імперативні, імперативно-консультативні.

19. Незаперечні вихідні вимоги, які ставляться до всіх учасників політич­ної діяльності в демократичній державі - це:

а) принципи демократії;

б) функції демократії;

в) ознаки демократії;

г) елементи демократії;

д) завдання демократії.

20. Всеукраїнський референдум із питання проголошення незалежності України відбувся:

а) 16 липня 1990 р.;

б) 24 серпня 1990 р.;

в) 1 грудня 1990 р.;

г) 28 червня 1991 р.;

д) 1 грудня 1991 р.

21. Основними принципами демократії є:

а) політична свобода, рівноправність громадян, плюралізм, виборність ор­ганів державної влади, поділ влади, прийняття рішень в інтересах більшості з урахуванням інтересів меншості;

б) політична свобода, рівноправність громадян, плюралізм, гуманізм, со­ціальна рівність громадян, гласність, відсутність плюралізму;

в) політична свобода, рівноправність громадян, соціальна рівність грома­дян, поділ влади, прийняття рішень в інтересах більшості з урахуванням інте­ресів меншості, толерантність, призначення вищих органів влади;

г) політична свобода, рівноправність громадян, плюралізм, виборність ор­ганів державної влади, поділ влади, прийняття рішень в інтересах меншості з урахуванням інтересів більшості;

д) політична свобода, рівноправність громадян, плюралізм, виборність ор­ганів державної влади, наявність цензури, принцип загального виборчого пра­ва.

22. Принцип демократії, який полягає в тому, що держава гарантує існу­вання різних ідей, думок, ідеологічних підходів, можливість їх вільного вислов­лення, різного тлумачення окремих явищ суспільного життя - це:

а) принцип політичного плюралізму;

б) принцип побудови влади в державі на засадах її поділу на різні гілки;

в) принцип гласності;

г) принцип конституційного закріплення прав, свобод і обов’язків людини та їх реальна гарантованість;

д) принцип ідеологічного плюралізму.

23. Політичний плюралізм - це:

а) множинність партій, суспільних об’єднань, політичних програм;

б) множинність поглядів та ідеологій;

в) множинність інститутів демократії;

г) множинність форм демократії;

д) етнічне багатоманіття суспільства.

24. Функції демократії-це:

а) основні напрями впливу на суспільні відносини, метою яких є підви­щення соціально-політичної активності громадян в управлінні суспільством і державою;

б) основні напрями і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність і соціальне призначення у суспіль­стві;

в) сукупність засобів та способів впливу на суспільні відносини, метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в управлінні сус­пільством і державою;

г) основні форми взаємодії громадянського суспільства з демократичною державою;

д) основні напрями впливу демократії на розвиток народовладдя в держа­ві.

25. До загальних функцій демократії належить:

а) організаційно-політична функція;

б) спільна функція;

в) внутрішня функція;

г) податкова функція;

д) економічна функція.

26. До загальних функцій демократії належить:

а) регулятивно-компромісна функція;

б) організаційно-економічна функція,

в) податкова функція;

г) контрольна функція;

д) суспільнознавча функція.

27. Організацію політичної влади на демократичних засадах, самооргані­зацію народу як джерела державної влади, а також встановлення зв’язків між суб’єктами демократії передбачає:

а) установча функція демократії;

б) організаційно-установча функція демократії;

в) організаційно-політична функція демократії;

г) регулятивно-компромісна функція демократії;

д) стимулююча функція демократії.

28. Регулятивно-компромісна функція демократії забезпечує:

а) діяльність органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів;

б) організацію політичної влади на демократичних засадах;

в) захист державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони прав і свобод особи;

г) плюралізм діяльності суб’єктів демократії в цивільних рамках співробі­тництва і компромісу;

д) формування органів державної влади і органів місцевого самоврядуван­ня демократичним шляхом.

29. Формування органів державної влади і органів місцевого самовряду­вання демократичним шляхом передбачає:

а) установча функція демократії;

б) правотворча функція демократії;

в) контрольна функція демократії;

г) суспільно-стимулююча функція демократії;

д) відсутність державної ідеології.

30. Контрольна функція демократії забезпечує:

а) захист державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони прав і свобод особи;

б) формування органів державної влади і органів місцевого самоврядуван­ня демократичним шляхом;

в) діяльність органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів;

г) плюралізм діяльності суб’єктів демократії в цивільних рамках співробі­тництва і компромісу;

д) організацію політичної влади на демократичних засадах.

31. Поняття «соціальна держава» виникло в:

а) XIV ст.;

б) XIX ст.;

в) XVII ст.;

г) XVIII ст.;

д) XX ст.

32. Держава, що визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає со­ціальну допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з ме­тою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості - це:

а) правова держава;

б) соціальна держава;

в) демократична держава;

г) ліберальна держава;

д) авторитарна держава.

33. Соціальна держава - це держава, яка забезпечує:

а) верховенство права і закону;

б) взаємну відповідальність держави і особи;

в) здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, вико­навчу і судову;

г) гідні умови існування кожній особі;

д) належний стан законності та правопорядку в суспільстві.

34. До основних ознак соціальної держави належить:

а) зрівняння всіх громадян у соціальному статусі;

б) визнання людини найвищою соціальною цінністю;

в) відсутність соціальної політики;

г) відсутність системи соціального захисту вразливих верств населення;

д) нерозвинуте соціальне законодавство.

35. Свобода вибору суспільного ладу і форми правління, право народу ви­значати і змінювати конституційний лад, забезпечення захисту прав людини - це:

а) рівноправна участь всього народу (а не тільки частини населення) в правлінні справами у суспільстві і державі;

б) проголошення і реальна гарантованість основоположних прав людини і громадянина;

в) політична свобода;

г) правова законність як режим суспільно-політичного життя;

д) взаємна відповідальність держави і громадянина.

36. Проведення державою політики соціальної поступки - це:

а) цілеспрямована діяльність органів державної влади стосовно певного питання чи комплексу питань, яка здійснюється ними безпосередньо чи опосе­редковано і впливає на життя суспільства;

б) сукупність основних напрямів і способів діяльності держави для ство­рення та встановлення загальнодержавних пріоритетів розвитку інформаційно­го середовища і створення умов переходу до інформаційного суспільства;

в) діяльність органів державного управління і соціальних інститутів, спрямована на створення сталих кількісних та якісних параметрів відтворення населення з метою подолання негативних демографічних тенденцій;

г) системна діяльність держави у відносинах з індивідом, що здійснюється з метою створення соціально-економічних, політичних, організаційних, право­вих умов та гарантій для життєвого самовизначення громадян;

д) вирішення всіх питань на шляхах згоди і порозуміння різноманітних соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на життя, здоров’я та особисту гідність.

37. Модель сучасної соціальної держави, у якій є найменший ступінь не­втручання держави в економіку і соціальне забезпечення, орієнтоване на до­тримання індивідуалізму та захист корпоративних інтересів - це:

а) «позитивна держава»;

б) «нейтральна держава»;

в) власне соціальна держава;

г) «держава добробуту»

д) суспільно орієнтована держава.

38. «Держава добробуту» - це:

а) держава, соціальна політика якої виступає тільки як засіб контролю;

б) держава, у якій забезпечується мінімальний рівень життя та встановлю­ється максимальний рівень доходів, а також зменшується різниця в зарплатні;

в) держава, у якій забезпечується гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей;

г) держава, у якій забезпечується максимальний рівень життя, а також ма­ксимальний рівень доходів;

д) термін, яким узагальнено характеризують політику держави, що має на меті забезпечення надання низки таких основних послуг, як охорона здоров’я, належний рівень освіти (зазвичай безкоштовної) завдяки державному фінансу­ванню.

39. Реалізується через компромісні, узгоджені рішення, координацію ді­яльності громадян на користь суспільства в цілому, для забезпечення рівно­ваги між приватними і загальногромадянськими інтересами, цілісності сус­пільства, його матеріального і духовного прогресу - це:

а) принцип соціальної держави;

б) принцип правової держави;

в) принцип демократичної держави;

г) принцип верховенства права;

д) принцип гуманізму.

40. Вперше поняття «правова держава» було вжито в:

а) V ст. до н.е.;

б) XVII ст.;

в) ХІХст.;

г) XX ст.;

д) XIII ст.

41. Виникнення терміну «правова держава» пов'язують з ім’ям:

а) Г. Гегеля;

б) І. Канта;

в) Ж.Ж. Руссо;

г) К. Велькера;

д) Ш. Монтеск’є.

42. До загального державно-правового та політичного вжитку термін «правова держава» ввів:

а) Дж. Локк;

б) І. Кант;

в) І. Фрайхер фон Аретина;

г) Р. Моль;

д) Ш. Монтеск’є.

43. Держава, у якій верховенство в усіх сферах життя належить право­вому закону, державні органи, і громадяни - однаковою мірою відповідальні перед законом та реалізуються всі права людини, здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову - це:

а) правова держава;

б) демократична держава;

в) соціальна держава;

г) ліберальна держава;

д) поліцейська держава.

44. За мажоритарною виборчою системою відносної більшості обра­ним вважається кандидат, який отримав:

а) найбільшу порівняно з іншими кандидатами кількість голосів вибор­ців;

б) більше 50 % голосів виборців;

в) 50 % + 1 голос виборців;

г) встановлену законом більшість голосів виборців, на відміну від 50 %;

д) голоси виборців, необхідні для подолання 5%-ого виборчого бар’єру.

45. До формальних ознак правової держави належить:

а) врегулювання відносин між особою і державою на основі загальнодоз- воленого принципу «особі дозволено робити все, що прямо не заборонено за­коном»;

б) наявність органу конституційної юрисдикції;

в) нерегламентованість в законах основних прав людини;

г) панування в суспільному та державному житті розпоряджень та вказі­вок керівництва;

д) неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних ак­тів усіма учасниками суспільного життя.

46. Правова держава забезпечує:

а) верховенство права та закону;

б) мінімальну гарантію прав і свобод людини;

в) нерівність усіх перед законом і судом;

г) відповідальність лише громадянина;

д) безкоштовний захист особи некваліфікованими службовцями.

47. Принцип верховенства права регламентовано в:

а) ст. 1 чинної Конституції України;

б) ст. 5 чинної Конституції України;

в) ст. 8 чинної Конституції України;

г) ст. 32 чинної Конституції України;

д) ст. 10 чинної Конституції України.

48. Соціально-правовою ознакою правової держави є:

а) незакріплення в конституційному законі основних прав людини;

б) юридична захищеність особи;

в) панування в суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни, втілюють основні права людини, загальнолюдські цінності та ідеали;

г) самостійне врегулювання відносин між особою і державою на основі за- гальнодозволеного принципу «особі дозволено робити все, що прямо не забо­ронено законом»;

д) відповідальність лише особи перед державою.

49. Захищеність інтересів держави та індивіда на одному рівні передба­чає:

а) наявність та функціонування в державі незалежного та ефективного су- ду;

б) регулювання поведінки людини на основі загальнодозвільного правово­го режиму;

в) принцип взаємної відповідальності особи і держави;

г) принцип поділу влади;

д) принцип верховенства права.

50. Який принцип підрахунку голосів виборців та визначення результатів виборів покладено в основу пропорційної виборчої системи:

а) абсолютної, відносної та кваліфікованої більшості;

б) пропорційного представництва різних соціальних груп у виборному органі;

в) пропорційного представництва політичних партій у виборчих комісі­ях;

г) відкритості роботи виборчих комісій щодо підбиття підсумків голосу­вання;

д) розподілу депутатських мандатів пропорційно до кількості отриманих голосів виборців.

51. Виборча система, що полягає в тому, що для обрання кандидата не­обхідно набрати більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосу­ванні, тобто 50 % плюс 1 голос:

а) мажоритарна виборча система абсолютної більшості;

б) мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості;

в) мажоритарна виборча система відносної більшості;

г) змішана виборча система;

д) пропорційна виборча система.

52. Виборча система, яка полягає у тому, що обраним вважається той кандидат, який отримав більшу кількість голосів виборців (хоча б на один го­лос) порівняно з іншими кандидатами:

а) мажоритарна виборча система абсолютної більшості;

б) мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості;

в) мажоритарна виборча система відносної більшості;

г) змішана виборча система;

д) пропорційна виборча система.

53. Виборча система, яка означає, що обраним вважається той канди­дат (або список кандидатів), який отримав кваліфіковану більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Кваліфікованою більшістю може бу­ти 2/3, 3/4 голосів виборців, які взяли участь у голосуванні:

а) мажоритарна виборча система абсолютної більшості;

б) мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості;

в) мажоритарна виборча система відносної більшості;

г) змішана виборча система;

д) пропорційна виборча система.

54. Виборча система, яка з ’явилася на противагу мажоритарній виборчій системі через недосконалість останньої, передбачає, що на виборах конкуру­ють за відповідний мандат не окремі кандидати, а політичні партії (виборчі блоки):

а) мажоритарна виборча система абсолютної більшості;

б) мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості;

в) мажоритарна виборча система відносної більшості;

г) змішана виборча система;

д) пропорційна виборча система.

55. Виборча система, яка означає, що виборець голосує за список партії, яку він обирає, в цілому. Зазвичай у виборчому бюлетені зазначені лише назва партії, її символіка (емблема), керівник партії та найближчі його партійні со­ратники, які представляють партію:

а) пропорційна виборча система із жорсткими списками;

б) пропорційна виборча система з преференціями;

в) пропорційна виборча система з напівжорсткими списками;

г) змішана виборча система;

д) мажоритарна виборча система абсолютної більшості.

56. Виборча система, яка полягає у тому, що виборцю надається право при голосуванні за ту чи іншу партію робити відмітки у партійному списку проти прізвища того кандидата, якому він найбільше довіряє, а тому віддає за нього свій голос:

а) пропорційна виборча система з преференціями;

б) мажоритарна виборча система абсолютної більшості;

в) пропорційна виборча система із жорсткими списками;

г) змішана виборча система;

д) пропорційна виборча система з напівжорсткими списками.

57. Виборча система, яка надає право виборцю не лише голосувати за партію, а й вписати в бюлетень нове прізвище представника цієї політичної сили:

а) мажоритарна виборча система абсолютної більшості;

б) пропорційна виборча система з преференціями;

в) змішана виборча система;

г) пропорційна виборча система з напівжорсткими списками;

д) пропорційна виборча система із жорсткими списками.

58. Класифікація референдумів за територією проведення передбачає та­кий вид референдумів, як:

а) законодавчий референдум;

б) конституційний референдум;

в) загальнодержавний референдум;

г) ратифікаційний референдум;

д) факультативний референдум.

59. Класифікація референдумів за правовою силою рішень передбачає та­кий вид референдумів, як:

а) загальнодержавний референдум;

б) місцевий референдум;

в) обов’язковий референдум;

г) консультативний референдум;

д) факультативний референдум.

60. Класифікація референдумів за часом проведення передбачає такий вид референдумів, як:

а) обов’язковий референдум;

б) факультативний референдум;

в) імперативний референдум;

г) ратифікаційний референдум;

д) післязаконодавчий референдум.

61. Класифікація референдумів за підставами проведення передбачає та­кий вид референдумів, як:

а) факультативний референдум;

б) загальнодержавний референдум;

в) місцевий референдум;

г) імперативний референдум;

д) консультативний референдум.

62. До функціональних інститутів демократії належать:

а) депутатські запити;

б) депутатські фракції;

в) накази влади;

г) відповідальність лише особи перед державою;

д) думка влади.

63. До структурних інститутів демократії належить:

а) сесії парламентів і органів місцевого самоврядування;

б) регламентація процедури виборів;

в) регламентація процедури референдуму;

г) громадянські комісії;

д) народні посадовці.

64. До консультативних інститутів демократії належить:

а) референдум консультативний;

б) владне обговорення законопроектів;

в) регламентація порядку прийняття законів;

г) розпорядження;

д) наказ.

65. Суспільно-стимулююча функція демократії забезпечує:

а) оптимальне служіння держави суспільству, стимулювання, урахування і використання громадської думки і активності громадян (консультативних ре­ферендумів, наказів, листів, заяв тощо) при розробці та прийнятті державних рішень;

б) плюралізм діяльності суб'єктів демократії в цивілізованих рамках спів­робітництва і компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересів громадянського суспільства і держави;

в) діяльність органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів;

г) організацію політичної влади на демократичних засадах;

д) захист державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони прав і свобод особи.

66. Охоронна функція демократії передбачає:

а) діяльність органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів;

б) забезпечення державними органами безпеки честі і гідності кожної лю­дини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобі­гання правопорушенням і припинення їх;

в) оптимальне служіння держави суспільству, стимулювання, урахування і використання громадської думки і активності громадян (консультативних ре­ферендумів, наказів, листів, заяв тощо) при розробці та прийнятті державних рішень;

г) організацію політичної влади на демократичних засадах;

д) захист державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони прав і свобод особи.

67. Принцип демократії, який означає поєднання волі більшості з гаран­тіями прав особи, яка перебуває в меншості - етнічній, релігійній, політичній; відсутність дискримінації, придушення прав особи, яка не є у більшості при прийнятті рішень - це:

а) принцип прийняття рішень за волею більшості при обов’язковому до­триманні прав меншості;

б) принцип прийняття рішень в інтересах меншості з урахуванням інте­ресів більшості;

в) принцип політичного плюралізму;

г) принцип конституційного закріплення прав, свобод і обов’язків людини та їх реальна гарантованість;

д) принцип ідеологічного плюралізму.

68. Принцип демократії, який допускає формування органів влади і місце­вого самоврядування шляхом народного волевиявлення, забезпечує їх змінюва­ність, підконтрольність і взаємоконтроль, рівну можливість кожного реалі­зувати свої виборчі права - це:

а) принцип ідеологічного плюралізму;

б) принцип виборність органів держави і постійний контакт із ними насе­лення;

в) принцип гласності;

г) принцип поділу влади;

д) принцип політичного плюралізму.

69. Принципи правової держави, які передбачають, що управління - про­цес застосування права; керуючі не є верхами суспільства, багачами, вождями, а посадовими особами з обмеженою владою; державна адміністрація повніс­тю підкоряється праву, а не особам; громадяни підпорядковуються не началь­ству, а тільки праву, яке чиновник реалізує або допомагає реалізувати, пов ’язують з ім ’ям:

а) Дж. Локк;

б) І. Кант;

в) Ш. Монтеск’є;

г) Р. Моль;

д) М. Вебер.

70. З ім’ям кого пов’язують створення теорії правової держави, він вва­жав, що держава забезпечує торжество права й підпорядковується його ви­могам:

а) Г. Гегеля;

б) І. Канта;

в) Ж.Ж. Руссо;

г) К. Велькера;

д) Ш. Монтеск’є.

71. Термін «соціальна держава» вперше з ’явився в Конституції:

а) Німеччини;

б) України;

в) Великобританії;

г) США;

д) Польщі.

72. Принцип правої держави, який передбачає можливість кожному гро­мадянину будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушення та протиправних посягань, а також не заподіяння шкоди правам інших осіб, необхідністю утримання від неправомірних дій, мо­жливістю обмеження прав і свобод людини у визначених Конституцією ме­жах - це:

а) принцип верховенства права;

б) принцип поділу влади;

в) принцип правової форми діяльності органів державної влади та їх поса­дових осіб;

г) принцип гласності;

д) принцип зв’язаності держави правами і свободами людини і громадя­нина.

73. Термін «соціальна держава» з ’явився:

а) 1948 р.;

б) 1952 р.;

в) 1978 р.;

г) 1929 р.;

д) 1949 р..

74. У1977 р. Т. Тілтон, Н. Ферніс виділили такі моделі соціальної держа­ви, як:

а) корпоративістська модель;

б) «позитивна держава соціального захисту» (англо-американська й англо­саксонська моделі);

в) патерналістська модель;

г) етатистська модель;

д) утилітарна модель.

75. Модель соціальної держави, яку виділили Т. Тілтон, Н. Ферніс у 1977р. на додаток до забезпечення рівних шансів громадян, яка створює умови повної зайнятості та гарантує всім громадянам без винятку отримання доходів не нижче прожиткового мінімуму, також вона досягає мети ліквідації бідності та знедоленості шляхом соціального страхування:

а) «держава соціальної безпеки» («держава соціальної захищеності», «держава соціального захисту»);

б) «позитивна держава соціального захисту» (англо-американська й англо­саксонська моделі);

в) корпоративістська модель;

г) патерналістська модель;

д) етатистська модель.

76. Модель соціальної держави, яку виділили Т. Тілтон, Н. Ферніс у 1977р., яка орієнтована на зрівняння шансів на добробут усіх громадян, забез­печення та гарантування рівних можливостей, соціальне забезпечення базу­ється на індивідуалізмі та захисті корпоративних інтересів, соціальна полі­тика тут є лише засобом контролю, амортизатором соціальних конфліктів, а на соціальні потреби припадає доволі незначна частка держбюджету:

а) корпоративістська модель;

б) «держава соціальної безпеки» («держава соціальної захищеності», «держава соціального захисту»);

в) позитивна держава соціального захисту (англо-американська й англо­саксонська моделі);

г) патерналістська модель;

д) етатистська модель.

77. Модель соціальної держави, яку виділили Т. Тілтон, Н. Ферніс у 1977р., яка забезпечує повну зайнятість, згладжуєрізнию в доходах усього на­селення, створює численні постійні державні та громадські соціальні служби, соціальна політика спрямована на створення рівних життєвих умов для всіх членів суспільства:

а) корпоративістська модель;

б) «держава соціальної безпеки» («держава соціальної захищеності», «держава соціального захисту»);

в) позитивна держава соціального захисту (англо-американська й англо­саксонська моделі);

г) соціальна держава загального добробуту (держава загального добробу­ту, соціальна держава загального благоденства);

д) етатистська модель.

78. При якому типі соціальної держави, який видів В. Гойман, беручи за критерій рівень доходів справедливою є така диференціація доходів, яка допу­скає відносну економічну нерівність лише тоді, коли вона сприяє досягненню вищого рівня життя незаможних членів суспільства, це тип соціальної дер­жави, зорієнтованої на максимальне забезпечення корисності для найменш за­безпечених осіб:

а) тип соціальної держави, орієнтованої на класичну модель ринку;

б) мегалітарний тип;

в) роулсіанський тип;

г) утилітарний тип;

д) уніфікований тип.

79. При якому типі соціальної держави, який видів В. Гойман, беручи за критерій рівень доходів усі члени суспільства отримують рівні блага, а отже, в економічному (матеріальному) сенсі всі є рівними:

а) роулсіанський тип;

б) утилітарний тип;

в) уніфікований тип;

г) тип соціальної держави, орієнтованої на класичну модель ринку;

д) мегалітарний тип.

80. Тип соціальної держави, який видів В. Гойман, беручи за критерій рі­вень доходів передбачає максимізацію його загальної корисності для всіх членів суспільства, інакше кажучи, більшу частину суспільного багатства повинен отримувати той, хто є більшою мірою здатний приносити (і реально прино­сить) користь - це:

а) тип соціальної держави, орієнтованої на класичну модель ринку;

б) мегалітарний тип;

в) утилітарний тип;

г) роулсіанський тип;

д) уніфікований тип.

<< | >>
Источник: Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с.. 2018

Еще по теме ТЕМА 7. ДЕМОКРАТИЧНА, СОЦІАЛЬНА, ПРАВОВА ДЕРЖАВА:

  1. Тема: Компетенция органов как важнейший элемент их правового статуса
  2. Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с., 2014
  3. Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с., 2018
  4. Тема: Ответственность по Административному праву.
  5. Тема: Субъекты административного права
  6. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  7. Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О НЕСОСТОЯТЕЛЬНОСТИ (БАНКРОТСТВЕ)
  8. Тема: ОСОБЕННОСТИ БАНКРОТСТВА ОТДЕЛЬНЫХ КАТЕГОРИЙ ДОЛЖНИКОВ
  9. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ АПЕЛЛЯЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  10. З а н я т и е 4 Тема: СУДЕБНОЕ РАЗБИРАТЕЛЬСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ ПЕРВОЙ ИНСТАНЦИИ
  11. Занятие 5 Тема: ОБЕСПЕЧИТЕЛЬНЫЕ МЕРЫ. ПРИМИРИТЕЛЬНЫЕ ПРОЦЕДУРЫ В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ