Суб’єкти правовідносин.

Суб’єкти правовідносин — індивіди, організації або спільнос­ті, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками пра­вовідносин — носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Види суб'єктів правовідносин:

фізичні особи —це люди, але у правовідносинах залежно від їх правового статусу серед фізичних осіб розрізняють громадян, іно­земців, осіб із подвійним громадянством, осіб без громадянства;

посадові особи —представники влади, особи, які виконують ор­ганізаторсько-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки;

соціальні організації —держава, органи держави, громадські об’єднання, трудові колективи, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та ін.;

соціальні спільності — народ, нація, населення, територіальні гро­мади та ін.

368

У межах однієї галузі права або міжгалузевого комплексу виді­ляють також загальні та спеціальні суб’єкти.

Розглянемо соціально-юридичні властивості суб’єктів права.

Правосуб’єктність — це передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин. Це складна юридична влас­тивість, яка містить два елементи — правоздатність і дієздатність. Остання поділяється: угодоздатність і деліктоздатність.

Правоздатність — це здатність особи мати права і обов’язки. І Іравоздатність фізичних осіб настає з моменту їх народження і при­пиняється моментом смерті.

Розрізняють загальну, галузеву і спеціальну правоздатність.

Загальна — принципова можливість особи мати будь-які права і обов’язки, що передбачені чинним законодавством, хоча фактично володіти ними вона може лише за відомих обставин.

Галузева правоздатність — можливість набувати права в тих чи інших галузях права. Наприклад, сімейна, виборча, трудова.

Спеціальна (фахова, посадова) правоздатність — це така право- ідатність, для якої необхідні спеціальні знання чи талант, наприклад, судді, лікаря, артиста, науковця та ін.

Правоздатність організацій, юридичних осіб також належить до спеціальної. Вона визначається¹ цілями і завданнями їх діяльності, які зафіксовані у відповідних статутах і положеннях, виникає в момент утворення тієї чи іншої організації і припиняється разом з її лікві­дацією.

У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути інодей, які не наділені загальною правоздатністю. Це дуже важлива передумова і невід’ємний елемент політико-юридичного і соціаль­ного статусу особи. Правоздатність — не природна, а суспільно- правова якість суб’єктів, яка носить абсолютний, універсальний характер. Вона випливає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов’язок кожної держави — повним чином гарантувати і захищати цю якість.

І оловне у правоздатності — не права, а принципова можливість чи спроможність їх мати. А це дуже важливо через те, що в історії, як нам відомо, далеко не всі й не завжди наділялись такою можли­вістю (наприклад, раби) чи наділялись лише частково (кріпаки). І це офіційно — «відповідно до закону».

Власне, правоздатність сама по собі ніякого реального блага не дає. Це тільки «право на право», тобто право мати право, а вже останнє відкриває шлях до володіння тим чи іншим благом, здійс­нення- відповідних дій, висування домагань. Не можна на підставі лише однієї правоздатності що-небудь вимагати, крім домагання рів­ноправності членів суспільства.

Відмінність правоздатності від суб’єктивного права полягає в тому, що вона:

- не відокремлена від особи, неможливо відібрати її від людини, обмежити її;

- не залежить від статі, віку, професії, національності, місця про­живання, майнового стану та інших життєвих обставин;

- не передається, її не можна делегувати іншим;

- стосовно суб’єктивного права первинна;

- абстрактна, а суб’єктивне право конкретне.

Правоздатність існує там, де є правове регулювання, правове поле. Ця якість не змінюється, її не можна зробити а ні більшою а, ні мен­шою.

Дієздатність — здатність особи своїми діями набувати і здій­снювати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Вона вміщує в собі угодоздатність і деліктоздатність.

Угодоздатність — здатність особи укладати угоди.

Деліктоздатність — здатність особи нести юридичну відпові­дальність за вчинене правопорушення.

Змістом дієздатності є здатність:

- своїми діями набувати права і обов’язки;

- самостійно здійснювати свої права і обов’язки;

- нести відповідальність за свою протиправну поведінку.

Дієздатність залежить від віку і психологічного стану особи, в той час як правоздатність не залежить від вказаних обставин. Причому в різних галузях права цей вік різний. Наприклад, у конституційно­му праві — 18 років, в адміністративному праві — 16 років, у кри­мінальному, за загальним правилом — 16, а при скоєнні злочинів підвищеної суспільної небезпечності — 14 років тощо.

Обсяг дієздатності фізичних осіб також може різнитися. Так, чин­не цивільне законодавство за обсягом дієздатності розрізняє осіб:

- дієздатних у повному обсязі;

- обмежено дієздатних;

- недієздатних;

- обмежених у дієздатності рішенням суду;

- визнаних судом недієздатними.

Дієздатними у повному обсязі визнаються особи, що досягли 18-ти років або ті, які вступили у шлюб. Це означає, що така особа може самостійно здійснювати всі свої права й обов’язки: укладати угоди, нести відповідальність за свої дії тощо.

Обмежено дієздатними визнаються особи віком від 15-ти до 18-ти років або до моменту вступу в шлюб. Тому такі особи можуть са­мостійно розпоряджатися лише своїм заробітком, стипендією та ре­зультатами своєї інтелектуальної праці. Іноді їх називають особами з мінімальною дієздатністю, оскільки вони можуть укладати дрібні побутові угоди і вносити вклади у кредитні установи. Всі угоди з приводу їхнього майна від їх імені і в їхніх інтересах укладають батьки, або особи, що їх замінюють.

Дієздатність особи обмежується лише за рішенням суду. Так, згід­но з нормами цивільного права особа, яка зловживає спиртними на­поями або наркотичними засобами, чим ставить себе і свою сім’ю у тяжке матеріальне становище, може бути, за клопотанням членів сім’ї, обмежена рішенням суду у дієздатності. Над такою особою встановлюється піклування, і всі угоди з приводу свого майна вона може укладати лише за згодою піклувальника.

Якщо ж така особа припинить зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, то за клопотанням членів сім’ї вона може бути відновлена судом у дієздатності.

Визнана судом недієздатною може бути особа, яка внаслідок ду­шевної хвороби або недоумства не розуміє характеру або значення своїх дій або не може керувати ними. Над нею встановлюється опіка і всі угоди з приводу її майна від її імені та в її інтересах укладає опікун. Якщо ж така особа видужає, то вона може бути відновлена судом у дієздатності.

Дієздатність фізичних осіб припиняється зі смертю.

Особливості правосуб 'єктності юридичних осіб.

Правоздатність і дієздатність юридичних осіб настає одночасно — з моменту заснування цієї особи, а ним визнається її державна ре­єстрація.

Обсяг дієздатності юридичної особи є спеціальним і залежить від мети й завдань, для реалізації яких вона створена та які закріплені в її статуті.

Припиняється правоздатність і дієздатність юридичних осіб та­кож одночасно — з моменту припинення юридичної особи.

Способами припинення юридичної особи може бути її юридич­на ліквідація або реорганізація (поділ, злиття або приєднання).

При характеристиці суб’єктів правовідносин необхідно розрізня­ти поняття «суб’єкти» (учасники) правовідносин і «сторони» у право­відносинах, оскільки стороною у правовідносинах може бути кіль­ка суб’єктів. Наприклад, у відносинах із приводу купівлі-продажу квартири сторін дві — покупець і продавець, але суб’єктів, як із боку покупця, так і з боку продавця, може бути декілька.

18.4