<<
>>

Способи тлумачення.

Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів і засобів, які до­зволяють з’ясувати зміст норми права і вираженої в ній волі з метою їх реалізації. Кожен із них відрізняється від іншого своїми специфіч­ними особливостями і засобами з’ясування змісту правової норми.

Основні способи тлумачення', граматичний, логічний, систем­ний, історико-політичний, телеологічний, спеціально-юридичний.

Граматичний спосіб тлумачення — це з’ясування змісту пра­вової норми шляхом граматичного аналізу її словесного формулю­вання на підставі лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства. Іноді це тлумачення називають «словесним», «філо­софським», «мовним», «текстуальним». Усі ці терміни хоч і близькі, але за своїм змістом різні. Наприклад, термін «текстуальне» вказує скоріше на об’єкт, а не на спосіб тлумачення. В окремих випадках спеціалісти пропонують вживати термін «мовний спосіб тлумачення». Такий підхід, на нашу думку, не зовсім вдалий, тому що всі спосо­би і види тлумачення здійснюються засобами мови. У зв’язку з цим доцільно зберегти назву цього способу тлумачення як «граматичний».

Цей спосіб тлумачення вимагає від інтерпретатора знання дер­жавної мови, оскільки законодавець у процесі правогворчої діяль­ності використовує офіційну державну мову, яка склалася історич­но й офіційно закріплена в Конституції України (ст. 10).

Та, на жаль, виходить навпаки: створення термінів за власним мов­ним досвідом, звичкою чи навіть інтуїцією стало «справою мільйо­нів». Результат не забарився: сьогодні синонімія, тобто паралельне використання двох і більше слів для позначення того самого по­няття — звичне явище в українській правничій термінології. Вони мирно співіснують, навіть у межах одного правничого тексту. На­приклад, «вогнепальна зброя» та «вогнестрільна зброя», «крайня не­обхідність» та «крайня потреба», «строк» і «термін» тощо. Як бачи­мо, проблема існує, а тому інтерпретатор повинен знати добре син­таксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання.

Крім того, інтерпретатор повинен знати і розуміти правничу термі­нологію, теорію права і окремих галузей права.

Слід мати на увазі, що, окрім викладених вище питань розбудо­ви правничої терміносистеми, якнайактивнішого вирішення потре­бує і проблема унормування українського правопису.

І'том із тим фахівцями, які вивчали проблеми тлумачення норм Ирина, сформульовані деякі загальні правила граматичного тлума­чення. До них необхідно віднести такі правила:

словам і формулюванням нормативно-правових актів слід на- Иіінііги того значення, яке вони мають у літературній мові, якщо ііі’мік підстав для іншої їх інтерпретації;

значення терміну, встановленого законодавством для однієї га­лу зі права, не можна поширювати на інші галузі;

якщо в законі не визначено тим чи іншим способом значення іиріідичних термінів, то їм слід надавати того значення, в якому вони ін і.шовлюються у юридичній практиці й науці;

ідентичним формулюванням у рамках одного і того ж акту не можна надавати різного значення, якщо цей акт не передбачає іншого; не треба без належних підстав різним термінам надавати од­ної о й того ж значення;

словам і виразам нормативно-правових актів потрібно надава- іи того значення, в якому вони вживаються в період їх видання;

слід враховувати сучасні тенденції розвитку правової системи, що нн тануть відображення і в термінології нормативно-правових актів;

з метою ліквідації синонімії для позначення одного поняття пропонується тільки один термін, який найбільш точний за змістом ні природний за формою;

перевагу слід віддавати українським словам, найбільш відпо- ііідііими за формою та чіткими за змістом.

Логічний спосіб тлумачення. Цей спосіб тлумачення полягає в і ому, що тлумачення правового акта здійснюється з використанням різних логічних прийомів, законів формальної логіки. Якщо грама- пічне тлумачення має своїм завданням з’ясувати буквальний зміст і ого, що закріплено безпосередньо в тексті, то логічне має за мету, застосовуючи правила формальної логіки, виявити те, що законо­давець прагнув висловити в тексті закону, але не висловив.

Зрозу­міло, що для цього інтерпретатор повинен знати закони логіки, різні логічні прийоми, зокрема:

І. Логічні перетворення. Вони виникають із особливостей мовно­го формулювання норм права. Наприклад, у ч. 1 ст. 186 КК Украї­ни зазначено: «Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) кара- гться штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, 389

або позбавленням волі на строк до чотирьох років». Цю статтю по­трібно тлумачити таким чином, що покаранню підлягає не сам гра­біж, а суб’єкт, який його здійснив. Тому необхідно провести логічне перетворення і сказати, що не просто особа, а всяка осудна особа, яка вчинила це правопорушення, підлягає покаранню за ч. 1 ст. 186 КК України.

Крім того, норма права не може бути описовою, в ній знаходять відображення заборони, дозвіл, обов’язок тощо. Тому, зробивши ло­гічне перетворення, ми будемо мати таке: «Всяка осудна особа, яка вчинить відкрите викрадення майна, буде зобов’язана понести по­карання згідно зі ст. 186, ч. І КК України».

Необхідність логічних перетворень пояснюється внутрішньою структурою правової норми. Іноді внутрішня структура норми права не збігається із зовнішньою формою, яка виражена у статті норма­тивного акта.

Звичайно, що ці процеси відбуваються легко годі, коли суб’єкт застосування норм права має досвід, знання і вміння інтерпретува­ти норми права.

2. Виведення норм із норм. Це по суті логічний розвиток норм. Потрібно розрізняти логічний розвиток як прийом тлумачення і як прийом конструювання норм у випадку прогалин у праві. За цими правилами більш конкретна норма виводиться із загальної норми. Наприклад, якщо суб’єкт А знаходиться в умовах Б, то повинен здійснювати дії С.

На основі цього можна вивести такі правила тлумачення: кому заборонена ціль, тому заборонена і дія, що призводить до цієї цілі; кому заборонена дія, тому заборонена і ціль, до якої вона призво­дить, якщо не можна досягти її іншим шляхом; хто уповноважений щодо цілі, той уповноважений і щодо дії, якщо вона не може бути досягнута іншими діями, і навпаки.

Разом із тим одна й та ж ціль може бути досягнута різними засобами і діями.

3. Висновки «а fortiori»(лат. — тим більше, поготів). Ці висновки складаються із двох правил: а) хто уповноважений або зобов’язаний до більшого, той уповноважений або зобов’язаний до меншого; б) кому заборонено менше, тому заборонено і більше. Ці правила запози­чені з римського права і традиційно їх відносять до логічного тлу­мачення. Інтерпретатор при цьому зобов’язаний керуватись тими ж оцінками, що і суб’єкт правотворчості.

4. Висновки із понять. Тлумачення вимагає знань на рівні понять іч їх аналізом. Поняття, як логічна форма, має певні логічні зв’язки, що містять зв’язки елементів власного змісту, зміст цього поняття з його обсягом і з іншими поняттями. Ознаки змісту складають пев­ну понятійну єдність.

Поняття є синтетичною формою мислення і складніше за суджен­ня і умовивід. Поняття — це скорочені судження. Тому при інтер­претації відбувається процес навпаки — розгортання його до деталь­них суджень. При цьому відбуваються аналіз і синтез поняття, спів­відношення його з іншими поняттями, операції, індукції, умовивід.

5. Висновки за аналогією. Аналогія може виступати не тільки як засіб застосування правових норм при прогалині в праві, а й як прийом тлумачення. Інтерпретатору надається право розширити певні ознаки і факти. Наприклад, у законодавстві дається перелік подій стихійного лиха: заноси, землетруси, повені та ін. У цьому випадку перелік стихійних подій можна доповнити, якщо вони виникли в житті і не зазначені у статті нормативного акта. Тобто провести аналогію в процесі тлумачення.

6. Висновки від протилежного. Це правило побудоване за логіч­ним законом протиріччя. Наприклад, два протилежних судження не можуть бути істинними, одне із них обов’язково буде неправильним. Інтерпретатор повинен з’ясувати й усунути неправильне судження.

7. Використовується такий прийом, як доведення до абсурду. Наприклад, при аналізі поняття «джерело підвищеної небезпеки» можна визнати таким не тільки автомобіль, а й велосипед, гужовий транспорт.

У цьому випадку помилковість тези доказується шляхом доведення її до абсурду.

Системний спосіб тлумачення. Цей спосіб обумовлено самою системою права. Системність обумовлює з’ясування змісту конкрет­них норм шляхом зіставлення їх з іншими нормами. Норми права не існують незалежно одна від одної, тому для глибокого і всебіч­ного з’ясування змісту норми недостатньо її внутрішнього аналізу, а потрібне дослідження її змісту, зв’язків з іншими нормами. На­приклад, нам потрібно розтлумачити норму права, яка міститься в ■і. 2 ст. 296 КК України. Читаємо: «Ті самі дії, вчинені ірупою осіб». Виникає питання, які ж це «ті самі дії»? Звернемося до ч. 1 цієї ж статті КК України. В ній вказано на них. Йдеться про хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної непо- 391

ваги до суспільства, що супроводжується зухвалістю чи винятковим цинізмом. Для того, щоб відокремити хуліганство, яке карається в кримінальному порядку, від дрібного хуліганства, яке карається в адміністративному порядку, слід зіставити ст. 296 КК України і По­станову Пленуму Верховного Суду України «Про посилення відпо­відальності за хуліганство», яка визначає дії, що складають дрібне хуліганство.

Для з’ясування змісту ст. 296 КК України стосовно суб’єкта ху­ліганства потрібно звернутись до ст. 22 КК України, де зазначено, що суб’єктом хуліганства є особа, яка досягла 14-ти років.

Як бачимо, такий спосіб найбільш повно проявляється при зістав­ленні норм загальної частини галузі права з особливою частиною.

Тсторико-полії ичний спосіб тлумачення. За допомогою цього способу ми встановлюємо зміст норми права, виходячи із соціально- економічних і політичних умов прийняття нормативно-правових актів. При цьому інтерпретатор посилається на факти, пов’язані з історі­єю виникнення норм, які підлягають тлумаченню. Таке тлумачення необхідне в умовах, коли закони застаріли і не відображають об’єктив­них умов часу їх застосування. Цей спосіб тлумачення дозволяє ана­лізувати різні джерела, що знаходяться за межами права: матеріали обговорення і прийнятні проектів нормативних актів, початкові про­екти, матеріали всенародного обговорення, різні виступи, думки тощо.

Історико-політичний спосіб тлумачення дозволяє виявити такі пра­вові норми, які хоч і формально не скасовані, але фактично вже не діють, тобто відсутні ті суспільні відносини, які регулювала норма.

Все це сприяє більш точному' встановленню змісту' правової норми.

Телеологічне (цільове) тлумачення виражається в аналізі суті правової норми шляхом з’ясування її мети.

Спеціально-юридичне тлумачення — з’ясування змісту норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння конструкції норми з точки зору юридичної науки, техніки, практики. Таке тлумачення передбачає дослідження техніко-юридичних засобів, і прийомів вира­ження волі законодавця. Воно розкриває зміст юридичних термінів, конструкцій тощо. Це обумовлено тим, що у сфері законодавчої сти­лістики існує своя «мова» законів як особливий стиль викладення. Перш за все це терміни і конструкції, специфічні для законотвор­чості. Тому, щоб правильно здійснити правову кваліфікацію обставин справи, дати їм юридичну оцінку, необхідно розкрити своєрідність «мови» законів, тобто з’ясувати зміст власне юридичних понять, категорій, конструкцій.

Цей спосіб обумовлений і тим, що наука може формулювати нові юридичні поняття і категорії, що використовуються законодавцем. Інтерпретатор вимушений звертатися до наукових джерел, де знахо­дить готовий аналіз тих чи інших термінів норм права, оціночних понять (тяжкі наслідки, неустойка, штраф та ін); що впливають на практику рішень конкретних справ.

Герменевтичне тлумачення (юридична герменевтика) — визна­чення змісту при встановленні та реалізації норми права, засноване на знанні онтологічної технології, таких понять, як зміст, двознач­ність або багатозначність, символ, знак тощо. Герменевтичне тлу­мачення — це тлумачення у вузькому розумінні, що означає інтер­претацію глибинної семантики (значеннєвого боку мови, окремих чистин слів і частин слова), тобто символізму, на рівні ідеї, тексту, промови:

• символізм на рівні ідеї характерний для герменевтики законо- і ворчості — розуміння ідеї закону і її втілення в законі;

• символізм на рівні тексту і мови характерний для герменев­тики правозастосовної діяльності:

- це, насамперед, розуміння тексту закону, тому що правова ідея, реалізована в процесі правотворчосгі у формі того чи іншого зако­ну, фіксується за допомогою тексту й у вигляді тексту закону дово­ди і ься до правозастосувача, який повинен дешифрувати знаковий ряд (текст), базуючись на припущенні про його двозначність, і реалі­зувати на практиці;

- це розуміння промови адвоката, судді й інших учасників про­цесу в суді, де промова виступає носієм правової інформації (приве­дення аргументів, тлумачення доказів опонента тощо). У судовому процесі, наприклад, спостерігається конфлікт різноманітних інтер­претацій одного і того самого положення закону, оцінки одних і тих самих доказів, кваліфікацій однієї і тієї самої події, тобто відбува­ється вкладання множини змістів у той же самий зміст. Правоза- сюсовувач повинен дешифрувати звуковий ряд (промову), базую­чись на припущенні про його двозначність, стосовно до юридичної ситуації.

На практиці спостерігається парадоксальна ситуація, коли зако­нодавець домагається однозначності тексту, вищі судові органи дер­жави зацікавлені в забезпеченні однаковості при тлумаченні закону, а правозастосувач намагається використовувати його неоднозначно­сті (похибки, прогалини тощо) на свою користь, нерідко підміняючи іміст закону своїм тлумаченням. Відбувається конфлікт інтерпре­тацій законодавця і правозастосовувача.

Визнання професіоналізму юриста залежить від герменевточно- го тлумачення уміння вибрати і реалізувати з множинності змістів правової норми той, що закладений законодавцем. Правова герме­невтика саме вивчає проблему множинності змістів, коли символ розуміється як структура значення, в якому один зміст (первинний, буквальний) означає одночасно й інший зміст (непрямий, вторинний), що осягається через перший. У тексті закону є чимало символічних понять, що потенційно інтерпретуються. Пошук змісту правової нор­ми — головне призначення її застосовувана, який повинен володі­ти, крім інших глибоких знань, умінням використовувати «значущі розриву змісту» правової норми з метою обертання правової ситу­ації на свою користь. За допомогою юридичних термінів розкрива­ється і вирішується конкретна ситуація, уточнюється, засвоюється, а в окремих випадках — корегується неточне і неповне уявлення про правильне рішення.

У процесі тлумачення правових норм можуть враховуватись ло- гіко-семантичні форми результату тлумачення: критерії істинності й правильності результатів тлумачення; обсяг- тлумачення; обов’яз­ковість тлумачення та інші питання.

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Способи тлумачення.:

  1. Преимущества электроэрозионного способа
  2. Способы обеспечения законности
  3. Способы формования порошковых материалов
  4. 64. Гражданско-правовые способы защиты авторских и смежных прав.
  5. Сущность электроэрозионного способа
  6. Анализ способов переработки отходов вольфрамо-титано­кобальтовых сплавов
  7. Способы спекания порошковых материалов
  8. Лексико-семантическое поле как способ описания фрагмента региональной языковой картины мира
  9. 31. Способы защиты гражданских прав и органы, осуществляющие эту защиту
  10. Выводы по главе 2
  11. 57. Основания прекращения и изменения обязательств.
  12. Оглавление
  13. II.МЕТОДЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ.
  14. СОДЕРЖАНИЕ
  15. 13. Порядок создания и прекращения юридического лица
  16. Введение
  17. 55. Обеспечение исполнения обязательств.