Соціальна цінність, функції права та його структура.

Цінність є основою вибору суб’єктом цілей, засобів, результатів та умов діяльності, що відповідають на запитання; «В ім’я чого здійснюється ця діяльність?» Специфіку цінності, що становить основу життєдіяльності, можна пояснити давньою байкою.

Зрозуміти соціальну цінність права означає уяснити, розкрити його позитивну роль для особи і суспільства.

Соціальна цінність права полягає в наступному:

По-перше, за допомогою права забезпечується загальний і ста­більний порядок у суспільних відносинах.

По-друге, завдяки праву досягається відповідність, точність у са­мому змісті суспільних відносин. Правове регулювання спроможне охопити соціально корисні форми правомірної поведінки, відмежу­вати їх від свавілля і несвободи.

По-третє, право забезпечує можливість нормальних активних дій особи, оскільки не припускає незаконних втручань у сферу йо­го правомірної діяльності за допомогою механізмів юридичної від­повідальності та інших примусових заходів.

По-четверте, право у громадянському суспільстві забезпечує оп­тимальне поєднання свободи і справедливості.

По-п ’яте, на правовій основі формується громадянське суспіль­ство: ринкова економіка, багатопартійність, демократична виборча си­стема, незалежність засобів масової інформації та правова держава.

Сутність і соціальне значення права проявляються в його функ­ціях. Вони відображають основні напрями впливу права на суспільні відносини і поведінку людей, що дозволяє дати узагальнюючу ха­рактеристику «праці» юридичних норм.

Перш за все право впливає на різні сфери життя суспільства — економіку, політику, духовні відносини, а значить, виконує загаль- носоціальні функції — економічну, політичну та виховну.

Окрім соціального, право має функціональне призначення. Воно виражається в тому, що право виступає регулятором суспільних від­носин. Ці основні функціональні призначення права проявляються в більш конкретних функціях.

Розрізняють такі види функцій права: загальносоціальні та спе­ціально-юридичні.

Загальносоціальні функції:

1. Гуманістична — право охороняє і захищає права людства, народу, людини.

2. Організаторсько-управлінська — право забезпечує можливо­сті окремих соціальних суб’єктів щодо розв’язання певних соціаль­них проблем, допомагає організувати загальні зусилля людей для до­сягнення загальнолюдського ідеалу.

3. Виховна функція — це функція виховання поваги до права за допомогою якості законів, їх справедливого змісту, тлумачення в преамбулах мети закону. Правова вихованість кожної людини — цс високий рівень правосвідомості, це ставлення до права, яке ви­являється не тільки в законослухняності, а й правовій активності, у прагненні в будь-якій справі затвердити правові засади як найвищі цінності цивілізації.

4. Інформаційна (комунікативна) — право інформує людей про

полю законодавця. / •

5. Оціночна функція дозволяє виступати праву як критерій пра­вомірності чи неправомірності тих чи інших рішень і вчинків. Особ­ливу роль у реалізації оціночної функції відіграють охоронні і зао­хочувальні норми, в яких у загальному вигляді вміщена негативна чи позитивна оцінка тих чи інших можливих дій. У процесі застосу­вання цих норм конкретизується нормативна оцінка вчинків, визна­чається індивідуальна міра юридичної відповідальності чи заохочен­ня (наприклад, покарання за вироком суду, нагородження відзнакою І Ірезидента України «За мужність»),

6. Гносеологічна (пізнавальна) —право саме виступає як дже­рело пізнання зафіксованих у ньому закономірностей розвитку су­спільства, основних культурних надбань, програмних цілей тощо.

Спеціал ьно-юрид ичні функції:

і.

Виділяють регулятивно-статичну та регулятивно-динамічну функції права.

Регулятивно-статична функція закріплює сталі, розвинуті су­спільні відносини в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканість.

Регулятивно-динамічна функція заохочує, стимулює розвиток тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення.

Охоронна функція відокремлює право від інших систем соціаль­ної регуляції, оскільки здійснюється органами держави, які прий­мають індивідуально-владні рішення, виконання яких гарантується державним примусом. Охоронна функція права реалізується шля­хом застосування спеціальних охоронних норм, а також діючих в охоронному режимі регулятивних норм. Останні мають місце при порушенні суб’єктивних прав і зверненні для їх захисту до компе­тентних державних органів. Охоронна функція спрямована на за­хист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних дій людей та їх об’єднань, відновлення порушених прав суб’єктів.

Функції, роль права в Україні пов’язані з умовами переходу до ринкової економіки, побудови правової держави. При цьому варто звернути увагу на вдосконалення регулювання відносин щодо влас­ності, приватизації, посилення боротьби зі злочинністю, зміцнення дисципліни та правопорядку, вдосконалення бюджетно-фінансової, банківської системи, політики ціноутворення, оподаткування, упо­рядкування платні, захисту малозабезпечених громадян, інвалідів, пенсіонерів тощо.

Структура права — внутрішня побудова, спосіб організації вза- ємозумовлених та взаємодіючих елементів.

За структурою розрізняють такі елементи: матеріальне та про­цесуальне право; регулятивне та охоронне; приватне та публічне.

Матеріальне право —сукупність правових норм, за допомогою яких держава впливає на суспільні відносини шляхом прямого без­посереднього правового регулювання.

Процесуальне право —частина норм системи права, що регу­люють відносини, які виникають у процесі розслідування злочинів, розгляду та вирішення кримінальних, цивільних справ тощо. Про­цесуальне право походить від матеріального та обслуговує його інте­реси. Головні ознаки процесуального права: відносна незалежність від системи матеріального права, об’єктивна зумовленість існуван­ня, єдність та диференціація процесуальних норм на галузі та ін­ститути, внутрішня узгодженість та несуперечність складових еле­ментів системи.

Регулятивне право — система правових норм, що регулюють поведінку суб’єктів права шляхом розподілу між ними юридичних прав та обов’язків, а також розраховані на правомірність їхніх дій. І'еіулятивні норми права фіксують стан суспільних відносин, у якому нони мають функціонувати, що у свою чергу забезпечується відпо­відною системою гарантій.

Охоронне право —сукупність норм права, що становлять особ­ливу частину системи права, призначені охороняти врегульовані пра­вом суспільні відносини від різного роду посягань та поновлювати порядок їх функціонування шляхом застосування засобів держав­но-владного впливу.

Публічне право — сукупність правових норм, які регулюють від­носини у сфері загальнодержавного, сукупного інтересу громадян (порядок організації та функціонування органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування, захист суверенітету, питання між­державних відносин, правопорядку, територіального устрою тощо).

Приватне право —сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері приватного інтересу (майнові, шлюбно-сімейні, трудові відносини).

У структурі права визначають також об’єктивне та суб’єктивне право як складові його елементи. Проте слід зауважити, що в тако­му разі визначаються не тільки структурні складові, а два аспекти розуміння та пояснення права в його об’єктивному та суб’єктивно­му значенні.

Об’єктивне право — нормативний регулятор, який є системою іш альнообов’язкових, формально визначених норм, що служать кри­терієм правомірності чи неправомірності поведінки особи, юридич­ною основою, на підставі якої визначається наявність або відсут­ність у особи юридичних прав та обов’язків.

Суб’єктивне право —вид і міра можливої поведінки суб’єкта, що підлягає забезпеченню та охороні з боку держави.

13.2