<<
>>

Систематизація нормативно-правових актів.

Законодавство складається із великої кількості актів, прийнятих державними органами в різні історичні періоди. Час від часу вини­кає необхідність приведення його в чітку систему, ліквідації проти­річ шляхом внесення змін і доповнень, здійснення систематизації.

І і роте систематизація не завжди передбачає перегляд законодавства. Зміни і доповнення інколи зачіпають хоча і важливі, але окремі про­блеми правового регулювання. Вони стосуються правових актів, які не в змозі ліквідувати створені протягом певного часу недоліки. I (е пояснюється тим, що правотворчість інколи не встигає за інтен­сивним розвитком суспільного життя, особливо в період становлен­ня і розвитку нашої держави.

При виданні нових законодавчих актів (або їх частин) далеко не завжди дотримуються вимоги законодавчої техніки. Так, видані в ЗО 50-ті роки законодавчі акти часто-густо мали протиправний ха­рактер, у 60-ті роки — суб’єктивний характер. Законодавство не ра­хувалось з об’єктивними закономірностями суспільного розвитку, а інколи їм протидіяло. У 70-80-ті роки законодавство було паралі­зоване, не реагувало на нагальні потреби суспільного життя.

Сьогодні українське законодавство не завжди встигає за динамі­кою розвитку суспільних відносин, інколи вступає у протиріччя з ра­ніше прийнятими правовими актами. Внаслідок цього законодавство має акти і норми, які формально не діють, у ньому часто зустріча­ються прогалини, не пов’язані одне з одним положення; деякі за­конодавчі акти повторюються; інколи неточно формулюються тер­міни та ін.

Такі ж недоліки зустрічаються і в законодавчих актах, прийня­тих за останні роки у зв’язку з потребами прискореного правового регулювання на запити суспільства. їх недосконалість із точки зору законодавчої техніки негативно відображається на правореалізую- чій практиці.

Д. Керімов справедливо зауважує, що недотримання вимог зако­нодавчої техніки в процесі законотворчості полягає у наступному:

- при виданні нових актів не скасовуються або не змінюються чинні;

- скасовуються або змінюються раніше видані акти без точного і вичерпного їх обліку;

- зміни у чинні нормативні акти вносяться ненормативними ак­тами;

- зміна актів відбувається без одночасного затвердження нової редакції відповідних розділів або статей;

- окремі загальні правила, розраховані на довгу дію, вносяться в оперативні розпорядження або акти, що діють протягом визначеного терміну;

- одноосібними розпорядженнями дія тих чи інших нормативних актів поширюється на не передбачені цими актами суспільні відно­сини;

- відсутня необхідна узгодженість і редакційна ув’язка між акта­ми, які вирішують одне і те ж питання, що викликає суперечливість;

- новий акт не повністю регулює відповідне питання, у зв’язку з чим ряд попередніх актів, що стосуються цього ж питання, немож­ливо повністю скасувати;

- акти викладаються незрозумілою, неточною мовою.

Звичайно, що ці недоліки не характеризують законотворчість у цілому, цей чи інший прорахунок зустрічається в окремих випадках, але і він приносить велику шкоду чинному законодавству. Сьогодні у зв’язку з перебудовою всієї системи суспільних відносин законо­давство повинно бути оновлене, вміщувати його систематизацію, в процесі якої ліквідуються недоліки, впорядкується і стабілізується вся правова система країни.

Систематизація норм права — це впорядкування та вдоскона­лення чинних нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників.

Традиційно в юридичній літературі розрізняють три основні фор­ми систематизації: кодифікацію, інкорпорацію та консолідацію.

Кодифікація — вид систематизації нормативних актів, які ма­ють спільний предмет регулювання, що полягає в їх змістовній пе­реробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування заста­рілих норм) й створенні зведеного нормативного акта.

Характерні риси кодифікації:

- кодифікація охоплює як зовнішню, так і внутрішню переробку нормативного матеріалу. Відбувається таке об’єднання нормативних актів, яке дає змогу підготувати до прийняття новий єдиний документ;

- зміст нового нормативного акта може бути істотно перероб­лений відповідно до вимог державно-правового регулювання. Вно­сяться додатки, скасовуються застарілі норми, змінюються деякі по­ложення, вимоги, правові принципи тощо;

кодифікаційна робота здійснюється виключно державними ор­ганами згідно з їх компетенцією і має офіційний характер;

- мета кодифікації — оновлення законодавства, усунення супе­речностей, прогалин, приведення до вимог сучасності.

Види кодифікаційних актів: кодекси, статути, регламенти і по­ложення, зводи законодавства.

Кодекс — кодифікаційний акт, що забезпечує докладне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, які певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі законодавства.

В сучасному законодавстві існують кодекси: кримінальний, адмі­ністративний, про шлюб і сім’ю, кримінально-процесуальний, зе­мельний, водний та ін.

C⅛ωwymw, регламенти і положення — кодифікаційні акти, в яких визначається статус певного виду державних органів і організацій. До них не належать положення про індивідуально визначені орга­ни, що не мають загального характеру.

Види кодифікації:

- загальна — підготовка зведених кодифікованих актів за основ­ними галузями права;

- галузева —систематизація нормативно-правових актів у ме­жах однієї галузі або підгалузі;

- спеціальна — передбачає об’єднання та переробку норматив­ного матеріалу в межах одного або кількох інститутів.

Інкорпорація — вид систематизації нормативних актів, який по­лягає у зведенні їх у збірники у певному порядку без зміни змісту.

Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика науково­го дослідження тощо.

Види інкорпорації:

- офіційна передбачає затвердження збірників інкорпорованих актів компетентним органом;

- неофіційна не має обов’язкового характеру, здійснюється нау­ковими установами, навчальними закладами, іншими суб’єктами юридичної діяльності для зручності у користуванні нормативним матеріалом;

- хронологічна здійснюється в певній послідовності за ознакою часу видання нормативних актів;

- предметна: нормативні акти об’єднуються на підставі однорі­дності суспільних відносин, що становлять відокремлений предмет правового регулювання.

Існують також інші види інкорпорації, що здійснюються за та­кими критеріями: алфавітний порядок, галузь права, суб’єкт прийн­яття нормативного акта, тематика наукового дослідження, сфера діяльності тощо. Таким чином, відбувається об’єднання цілісних нормативно-правових актів у збірники правового матеріалу за кри­терієм, який обирає сам систематизатор.

Консолідація. Мета консолідації —усунення множинності нор­мативних актів, створення у структурі законодавства великих бло­ків нормативного матеріалу як вихідної бази для проведення коди­фікаційної роботи.

Процес консолідації має риси, що зближують його як із кодифі­кацією, гак і з інкорпорацією. В ході консолідації обробки зазнають не нормативні приписи, а нормативно-правові акти, що відбуваєть­ся в процесі інкорпорації. Разом із тим об’єктом здійснення консо­лідації, як і кодифікації, є законодавчий орган, що значно зближує ці види діяльності. Більше того, як свідчить видатний компаративіст Рене Давід, поняття «кодекс» часто використовується для наймену­вання компіляцій, а в США воно позначає результат консолідації, більш чи менш вдалої, а не основу для вироблення і розвитку ново­го права, як у країнах романо-германської правової системи. Тобто у країнах загального права межа між кодифікацією і консолідацією є достатньо умовною.

Проте в умовах романо-германської правової системи невизначе­ність природи правового акта, сумніви щодо того, чи є він кодек­сом, чи консолідованим актом, говорить скоріше про недотримання правил законодавчої техніки, У країнах романо-германської право­вої системи, до яких належить і Україна, існує класичне розуміння поняття «кодекс» як кодексу «наполеонівського типу». Його призна­чення — кодифікувати закони, а не класифікувати їх, як у випадку консолідації.

Що стосується вітчизняної практики законодавчої діяльності, то консолідація не мала істотного впливу на формування системи за­конодавства, незважаючи на те, що укрупнення та об’єднання пра­вового матеріалу, що є суттю цього процесу, в цілому є позитив- іі ими факторами з точки зору уникнення колізій у законодавчому регулюванні та зручності користування законами. Хоча така назва нормативно-правового акта, як Кодекс законів про працю, робить його схожим більше на консолідований акт, у якому об’єднані роз­різнені закони, результат укрупнення нормативного матеріалу. За своєю природою він є кодексом, а не консолідованим актом, оскіль­ки є результатом кодифікації чинних на той час і вироблення нових нормативних приписів, а не консолідації законів.

Потенціал консолідації (у її класичному розумінні) не був вико­ристаний у повній мірі при побудові сучасної системи законодав­ства України.

Більше того, не всі наукові джерела виділяють її як окрему форму систематизації, забуваючи про неї. Проте в ході за­конодавчої діяльності Верховної Ради відбувалися процеси, які дуже близькі за своєю природою до консолідації. Йдеться про прийняття законів «у пакеті». Згадаймо Закони України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р., «Про приватизаційні па­пери» від 6 березня 1992 р., «Про приватизацію невеликих держав­них підприємств» від 6 березня 1992 р. Приймаючи закони «в па­кеті», законодавець ніби підкреслює, що вони регулюють одне і те ж коло відносин і відокремлені один від одного, не принесуть очі­куваного результату. Подібне прийняття законів «в пакеті» (тобто коли один закон не приймається без іншого) є різновидом консолі­дації. У країнах загального права консолідовані акти є звичним яви­щем, оскільки структура правової системи вимагає «класифікувати» закони, а не кодифікувати їх. У країнах романо-германської право­вої системи у випадку перегляду і переробки нормативного матері-

алу найчастіше видаються кодекси, які і є результатом укрупнення, а тому потреба в консолідації в класичному її розумінні відпадає. Проте потреба якось «скріпити» закони, не об’єднуючи їх у єдиний акт (що охоплюється звичним розумінням консолідації) і не коди­фікуючи їх нормативні приписи, іноді дає про себе знати у зв’язку з появою нових суспільних відносин, які, однак, не «виросли» в самостійну галузь законодавства і не є настільки усталеними, щоб об’єднати нормативні приписи, що їх регулюють, у єдиному кодексі. Кодекс розрахований на стабільні і тривалі відносини, тому прий­няття Кодексу про приватизацію було б недоцільним, тим більше, що це потребувало б великих зусиль, оскільки крім норм, які мають суто практичне значення, слід було б виробити норми загальної частини. Разом із тим у цьому процесі велику вагу мали інші нор­мативно-правові акти, особливо укази Президента України, якими оперативно було врегульовано значне коло відносин, які виникали в процесі приватизації, а також нормативно-правові акти виконав­чої гілки влади.

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Систематизація нормативно-правових актів.:

  1. ПРАВОВЫЕ АКТЫ, ИЗДАВАЕМЫЕ ОФСБ
  2. 33. Основания и условия гражданско-правовой ответственности
  3. 56. Гражданско-правовая ответственность за нарушение обязательств.
  4. Административно - правовое регулирование военной службы в ОФСБ.
  5. § 1.Общая характеристика правового регулирования нотариата и нотариальной деятельности
  6. 34. Виды гражданско-правовой ответственности.
  7. 35 Размер гражданско-правовой ответственности
  8. 32. Понятие, значение, характер и принципы гражданско-правовой ответственности.
  9. 60 Порядок заключения гражданско-правового договора.
  10. 2. Основные черты гражданско-правового метода регулирования общественных отношений
  11. Финансово-правовой статус Центрального банка России как органа надзора
  12. Правовые основы и виды ответственности па административному праву.
  13. 61 Основания и правовые последствия изменения расторжения договора
  14. Реформа административной юстиции в Литве: институционные и правовые аспекты