Систематизація нормативно-правових актів.
Законодавство складається із великої кількості актів, прийнятих державними органами в різні історичні періоди. Час від часу виникає необхідність приведення його в чітку систему, ліквідації протиріч шляхом внесення змін і доповнень, здійснення систематизації.
І і роте систематизація не завжди передбачає перегляд законодавства. Зміни і доповнення інколи зачіпають хоча і важливі, але окремі проблеми правового регулювання. Вони стосуються правових актів, які не в змозі ліквідувати створені протягом певного часу недоліки. I (е пояснюється тим, що правотворчість інколи не встигає за інтенсивним розвитком суспільного життя, особливо в період становлення і розвитку нашої держави.При виданні нових законодавчих актів (або їх частин) далеко не завжди дотримуються вимоги законодавчої техніки. Так, видані в ЗО 50-ті роки законодавчі акти часто-густо мали протиправний характер, у 60-ті роки — суб’єктивний характер. Законодавство не рахувалось з об’єктивними закономірностями суспільного розвитку, а інколи їм протидіяло. У 70-80-ті роки законодавство було паралізоване, не реагувало на нагальні потреби суспільного життя.
Сьогодні українське законодавство не завжди встигає за динамікою розвитку суспільних відносин, інколи вступає у протиріччя з раніше прийнятими правовими актами. Внаслідок цього законодавство має акти і норми, які формально не діють, у ньому часто зустрічаються прогалини, не пов’язані одне з одним положення; деякі законодавчі акти повторюються; інколи неточно формулюються терміни та ін.
Такі ж недоліки зустрічаються і в законодавчих актах, прийнятих за останні роки у зв’язку з потребами прискореного правового регулювання на запити суспільства. їх недосконалість із точки зору законодавчої техніки негативно відображається на правореалізую- чій практиці.
Д. Керімов справедливо зауважує, що недотримання вимог законодавчої техніки в процесі законотворчості полягає у наступному:
- при виданні нових актів не скасовуються або не змінюються чинні;
- скасовуються або змінюються раніше видані акти без точного і вичерпного їх обліку;
- зміни у чинні нормативні акти вносяться ненормативними актами;
- зміна актів відбувається без одночасного затвердження нової редакції відповідних розділів або статей;
- окремі загальні правила, розраховані на довгу дію, вносяться в оперативні розпорядження або акти, що діють протягом визначеного терміну;
- одноосібними розпорядженнями дія тих чи інших нормативних актів поширюється на не передбачені цими актами суспільні відносини;
- відсутня необхідна узгодженість і редакційна ув’язка між актами, які вирішують одне і те ж питання, що викликає суперечливість;
- новий акт не повністю регулює відповідне питання, у зв’язку з чим ряд попередніх актів, що стосуються цього ж питання, неможливо повністю скасувати;
- акти викладаються незрозумілою, неточною мовою.
Звичайно, що ці недоліки не характеризують законотворчість у цілому, цей чи інший прорахунок зустрічається в окремих випадках, але і він приносить велику шкоду чинному законодавству. Сьогодні у зв’язку з перебудовою всієї системи суспільних відносин законодавство повинно бути оновлене, вміщувати його систематизацію, в процесі якої ліквідуються недоліки, впорядкується і стабілізується вся правова система країни.
Систематизація норм права — це впорядкування та вдосконалення чинних нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників.
Традиційно в юридичній літературі розрізняють три основні форми систематизації: кодифікацію, інкорпорацію та консолідацію.
Кодифікація — вид систематизації нормативних актів, які мають спільний предмет регулювання, що полягає в їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) й створенні зведеного нормативного акта.
Характерні риси кодифікації:
- кодифікація охоплює як зовнішню, так і внутрішню переробку нормативного матеріалу. Відбувається таке об’єднання нормативних актів, яке дає змогу підготувати до прийняття новий єдиний документ;
- зміст нового нормативного акта може бути істотно перероблений відповідно до вимог державно-правового регулювання. Вносяться додатки, скасовуються застарілі норми, змінюються деякі положення, вимоги, правові принципи тощо;
кодифікаційна робота здійснюється виключно державними органами згідно з їх компетенцією і має офіційний характер;
- мета кодифікації — оновлення законодавства, усунення суперечностей, прогалин, приведення до вимог сучасності.
Види кодифікаційних актів: кодекси, статути, регламенти і положення, зводи законодавства.
Кодекс — кодифікаційний акт, що забезпечує докладне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, які певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі законодавства.
В сучасному законодавстві існують кодекси: кримінальний, адміністративний, про шлюб і сім’ю, кримінально-процесуальний, земельний, водний та ін.
C⅛ωwymw, регламенти і положення — кодифікаційні акти, в яких визначається статус певного виду державних органів і організацій. До них не належать положення про індивідуально визначені органи, що не мають загального характеру.
Види кодифікації:
- загальна — підготовка зведених кодифікованих актів за основними галузями права;
- галузева —систематизація нормативно-правових актів у межах однієї галузі або підгалузі;
- спеціальна — передбачає об’єднання та переробку нормативного матеріалу в межах одного або кількох інститутів.
Інкорпорація — вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірники у певному порядку без зміни змісту.
Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо.
Види інкорпорації:
- офіційна передбачає затвердження збірників інкорпорованих актів компетентним органом;
- неофіційна не має обов’язкового характеру, здійснюється науковими установами, навчальними закладами, іншими суб’єктами юридичної діяльності для зручності у користуванні нормативним матеріалом;
- хронологічна здійснюється в певній послідовності за ознакою часу видання нормативних актів;
- предметна: нормативні акти об’єднуються на підставі однорідності суспільних відносин, що становлять відокремлений предмет правового регулювання.
Існують також інші види інкорпорації, що здійснюються за такими критеріями: алфавітний порядок, галузь права, суб’єкт прийняття нормативного акта, тематика наукового дослідження, сфера діяльності тощо. Таким чином, відбувається об’єднання цілісних нормативно-правових актів у збірники правового матеріалу за критерієм, який обирає сам систематизатор.
Консолідація. Мета консолідації —усунення множинності нормативних актів, створення у структурі законодавства великих блоків нормативного матеріалу як вихідної бази для проведення кодифікаційної роботи.
Процес консолідації має риси, що зближують його як із кодифікацією, гак і з інкорпорацією. В ході консолідації обробки зазнають не нормативні приписи, а нормативно-правові акти, що відбувається в процесі інкорпорації. Разом із тим об’єктом здійснення консолідації, як і кодифікації, є законодавчий орган, що значно зближує ці види діяльності. Більше того, як свідчить видатний компаративіст Рене Давід, поняття «кодекс» часто використовується для найменування компіляцій, а в США воно позначає результат консолідації, більш чи менш вдалої, а не основу для вироблення і розвитку нового права, як у країнах романо-германської правової системи. Тобто у країнах загального права межа між кодифікацією і консолідацією є достатньо умовною.
Проте в умовах романо-германської правової системи невизначеність природи правового акта, сумніви щодо того, чи є він кодексом, чи консолідованим актом, говорить скоріше про недотримання правил законодавчої техніки, У країнах романо-германської правової системи, до яких належить і Україна, існує класичне розуміння поняття «кодекс» як кодексу «наполеонівського типу». Його призначення — кодифікувати закони, а не класифікувати їх, як у випадку консолідації.
Що стосується вітчизняної практики законодавчої діяльності, то консолідація не мала істотного впливу на формування системи законодавства, незважаючи на те, що укрупнення та об’єднання правового матеріалу, що є суттю цього процесу, в цілому є позитив- іі ими факторами з точки зору уникнення колізій у законодавчому регулюванні та зручності користування законами. Хоча така назва нормативно-правового акта, як Кодекс законів про працю, робить його схожим більше на консолідований акт, у якому об’єднані розрізнені закони, результат укрупнення нормативного матеріалу. За своєю природою він є кодексом, а не консолідованим актом, оскільки є результатом кодифікації чинних на той час і вироблення нових нормативних приписів, а не консолідації законів.
Потенціал консолідації (у її класичному розумінні) не був використаний у повній мірі при побудові сучасної системи законодавства України.
Більше того, не всі наукові джерела виділяють її як окрему форму систематизації, забуваючи про неї. Проте в ході законодавчої діяльності Верховної Ради відбувалися процеси, які дуже близькі за своєю природою до консолідації. Йдеться про прийняття законів «у пакеті». Згадаймо Закони України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р., «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р., «Про приватизацію невеликих державних підприємств» від 6 березня 1992 р. Приймаючи закони «в пакеті», законодавець ніби підкреслює, що вони регулюють одне і те ж коло відносин і відокремлені один від одного, не принесуть очікуваного результату. Подібне прийняття законів «в пакеті» (тобто коли один закон не приймається без іншого) є різновидом консолідації. У країнах загального права консолідовані акти є звичним явищем, оскільки структура правової системи вимагає «класифікувати» закони, а не кодифікувати їх. У країнах романо-германської правової системи у випадку перегляду і переробки нормативного матері-алу найчастіше видаються кодекси, які і є результатом укрупнення, а тому потреба в консолідації в класичному її розумінні відпадає. Проте потреба якось «скріпити» закони, не об’єднуючи їх у єдиний акт (що охоплюється звичним розумінням консолідації) і не кодифікуючи їх нормативні приписи, іноді дає про себе знати у зв’язку з появою нових суспільних відносин, які, однак, не «виросли» в самостійну галузь законодавства і не є настільки усталеними, щоб об’єднати нормативні приписи, що їх регулюють, у єдиному кодексі. Кодекс розрахований на стабільні і тривалі відносини, тому прийняття Кодексу про приватизацію було б недоцільним, тим більше, що це потребувало б великих зусиль, оскільки крім норм, які мають суто практичне значення, слід було б виробити норми загальної частини. Разом із тим у цьому процесі велику вагу мали інші нормативно-правові акти, особливо укази Президента України, якими оперативно було врегульовано значне коло відносин, які виникали в процесі приватизації, а також нормативно-правові акти виконавчої гілки влади.
Еще по теме Систематизація нормативно-правових актів.:
- ПРАВОВЫЕ АКТЫ, ИЗДАВАЕМЫЕ ОФСБ
- 33. Основания и условия гражданско-правовой ответственности
- 56. Гражданско-правовая ответственность за нарушение обязательств.
- Административно - правовое регулирование военной службы в ОФСБ.
- § 1.Общая характеристика правового регулирования нотариата и нотариальной деятельности
- 34. Виды гражданско-правовой ответственности.
- 35 Размер гражданско-правовой ответственности
- 32. Понятие, значение, характер и принципы гражданско-правовой ответственности.
- 60 Порядок заключения гражданско-правового договора.
- 2. Основные черты гражданско-правового метода регулирования общественных отношений
- Финансово-правовой статус Центрального банка России как органа надзора
- Правовые основы и виды ответственности па административному праву.
- 61 Основания и правовые последствия изменения расторжения договора
- Реформа административной юстиции в Литве: институционные и правовые аспекты