Система законодавства.

Система права дуже тісно пов’язана із системою законодав­ства— зовнішньою формою права, що виражає побудову його дже­рел, тобто систему нормативно-правових актів. Право не існує поза законодавства, а законодавство у широкому його розумінні і є право.

Розрізняють три основні види структурної організації законо­давства: галузеву структуру, субординаційну і федеративну.

1. Галузева (горизонтальна) — нормативно-правовий акт, галу­зевий інститут, підгалузь, галузь, правовий комплекс (комплексна галузь).

2. Субординаційна (вертикальна) зумовлена різною юридичною силою нормативно-правових актів.

3. Федеративна розглядається як організаційний принцип, що виходить із федеративної форми державного устрою, який перед­бачає наявність двох основних рівнів законодавства — федератив­ного (загальнодержавного) та законодавства суб’єктів федерації.

Система законодавства України будується за галузевою і субор- динаційною структурами. Враховуючи існування в Україні Авто­номної Республіки Крим, можна зробити висновок про те, що у по­будові українського законодавства частково є ознаки і федеративної структури. Такий висновок підтверджується нормами розділу X Кон­ституції України. Автономна Республіка Крим — невід’ємна скла­дова частина України і в межах повноважень, визначених Консти­туцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Вона має свою Конституцію, яку приймає її Верховна Рада і затверджує Вер­ховна Рада України. Нормативно-правові акти Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим та рішення її Ради міністрів не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відпо­відно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Галузь законодавства — внутрішньо узгоджена сукупність нор­мативно-правових актів та окремих приписів, що об’єднуються на підставі предмета правового регулювання.

Законодавство — форма існування насамперед правових норм, засіб надання їм визначеності й об’єктивності, їхньої організації й об’єднання в конкретні правові акти. Але система законодавства—- це не просто сукупність таких актів, а їхня диференційована сис­тема, заснована на принципах субординації і скоординованості її 354

структурних компонентів. Взаємозв’язок між ними забезпечується за рахунок різноманітних чинників, головним із який є предмет ре­гулювання й інтерес законодавця в раціональній, комплексній по­будові джерел права.

Галузева відокремленість увінчує систему законодавства. Подібне відокремлення можливе за умови, якщо воно відбиває особливості змісту правового регулювання. Відокремити у законодавстві можна тільки те, що відокремлюється в дійсності. Будова законодавства розуміється як система лише тому, що вона є зовнішнім виразом об’єктивно існуючої структури права.

Структура права для законодавця виступає як об’єкгивна зако­номірність. Тому в його рішеннях щодо системи законодавства, будівлі нормативно-правових актів неминуче виявляється реальна, об’єктивно обумовлена потреба існування самостійних галузей права, нідгалузей, інститутів, юридичних норм. У процесі правотворчості законодавець має виходити з особливостей окремих підрозділів права, своєрідності їх співвідношення один з одним. Проте система права

i система законодавства нетотожні. Між ними є суттєві розбіжнос­ті, що дозволяє говорити про їх відносну самостійність.

По-перше, це виражається в тому, що первинним елементом си­стеми права є норма, а первинним елементом системи законодавства виступає нормативно-правовий акт. Нормативно-правові акти галу­зей права — це будівельний матеріал, із якого складається та чи інша конкретна галузь законодавства. Але при побудові кожної законо­давчої галузі будівельний матеріал може використовуватися в різно­му наборі й у різноманітному сполученні певного нормативного акта. Осі» чому галузі законодавства не завжди збігаються з галузями права.

В одних випадках ми можемо констатувати факт, що галузь права