Принципи права.

Серед важливих компонентів права важливе місце і значення ма­ють принципи права.

Принципи права — це керівні ідеї, які характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві.

Принципи права виступають у якості своєрідної конструкції, на якій базуються і реалізуються не тільки окремі норми права, інсти­тути і галузі права, а й уся система права. Вони служать основним орієнтиром всієї правотворчої, правозастосовчої і правоохоронної діяльності державних органів. Від ступеня їх дотримання в прямій залежності знаходиться рівень складності, стабільності й ефектив­ності правової системи. Маючи загальнообов’язковий характер, прин­ципи права сприяють зміцненню внутрішньої єдності та взаємодії різних галузей і інститутів права, норм права і правових відносин, суб’єктивного й об’єктивного права.

Принципи права є не тільки орієнтиром у формуванні права, а й керівними засадами при розв’язанні конкретних юридичних справ, особливо при застосуванні аналогії закону у випадках наявності прогалин у законодавстві. Принципи права об’єктивно обумовлені економічним і соціально-політичним устроєм суспільства, який існує в тій чи іншій країні, соціальною природою держави і права, харак­тером пануючого в країні політичного і державного режиму, основ­ними принципами побудови і функціонування політичної системи тбго чи іншого суспільства.

На нашу думку, немає необхідності доводити, що принципи по­будови і функціонування, скажімо, феодального права докорінно від­різняються від принципів побудови і функціонування рабовласниць­кого чи іншого типу сучасного права. Власне, очевидною є різниця принципів таких, наприклад, сучасних правових систем, як рома- но-германська, яка охоплює країни, в яких юридична наука і прак­тика склалася виключно на законах римського права, і система му­сульманського права, яка склалася на підвалинах мусульманської релігії.

І Іринципи права далеко не завжди лежать на поверхні і носять відкритий характер.

У якості прикладу прямого закріплення принципів права в зако­нодавстві можна послатися на проголошення принципу народовлад­ді в конституціях багатьох сучасних держав.

Гак, Конституція нашої держави проголосила, що «носієм суве­ренітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійс­нює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ст. 5). Конституція Китайської Народ­ної Республіки 1982 року проголошує, що вся влада в країні «на- нежить народу... народ відповідно до положень закону різними шляхами і в різних формах управляє державними, господарськими, культурними і суспільними справами» (ст. 2).

Принцип народовладдя відкрито проголошується і закріплюєть­ся н конституціях і звичайних законах багатьох інших країн (ст. З Конституції Російської Федерації, ст. 2 Конституції Чеської Респу­бліки, ст. 2 Конституції Словацької Республіки тощо).

Значення принципів права полягає в тому, що вони у стислому вигляді, концентровано відображають найсуттєвіші риси права, є «обличчям» права, вони:

- здійснюють узагальнене закріплення основ суспільного ладу; забезпечують єдине формулювання правових норм; забезпечують їх вплив на суспільні відносини шляхом право­вого регулювання та інших видів правового впливу.

Залежно від характеру, типу і сфери розповсюдження принципи права поділяються на різні групи.

Гак, залежно від типу правових систем вони класифікуються на принципи права, які властиві всім правовим системам певного іс­торичного типу, відображають його соціально змістовну сутність.

Для рабовласницького типу права характерні:

а) тісне переплетення норм права з родоплемінними звичаями;

б) вплив релігії на формування права;

в) невизнання рабів суб’єктами права;

г) яскраво виражений класовий характер існуючого права;

д) охорона приватної власності і тяжкі покарання за замах на неї; є) відсутність чіткого формулювання складів злочинів і широке

свавілля судді та Ін.

Феодальний тип права базувався на таких принципах:

а) право привілеїв, що мало нерівний становий характер;

б) право безконтрольного застосування сили з боку феодалів;

в) партикуляризм, тобто роздробленість права;

г) наявність канонічного (церковного) права, іцо мало юридич­ну силу;

д) жорстокість і широка можливість судової розправи та ін.

Виділяються і принципи права, які притаманні перехідним пра­вовим системам від одного типу до іншого. Вони полягають у по­ступовому втіленні загальнолюдських цінностей, що відображені в цих принципах права.

Конкретно-історичні принципи права визначають як основні за­сади, що відображають специфіку права певної держави у конкрет­них соціальних умовах конкретно визначеного періоду і характе­ризують право в різних аспектах його розуміння Але головне те, що ці принципи відображають особливості тієї історичної епохи, обстановки та рівня розвитку суспільства, держави, в яких право виникає, змінюється, функціонує. По суті, це характеристика права за допомогою вищенаведених принципів через призму конкретно визначеного часу його існування.

Залежно від свого характеру, принципи права поділяються на соціально-економічні, політичні, ідеологічні, релігійні, естетичні і спеціально-юридичні. Особливість останніх полягає в тому, що вони, згідно з існуючою думкою, відповідають на питання, як відобража­ється в праві його соціальна основа, яка структура права і який ха­рактер правового регулювання суспільних відносин.

Очевидним є те, що спеціально-юридичні принципи — це ті са­мі його соціальні принципи, але переведені на мову права, юриди­чних конструкцій, правових засобів їх забезпечення.

До спеціально-юридичних принципів, як правило, відносять такі основні засади сучасних правових систем чи їх вихідні положення.

1. Принцип загальнообов’язковості правових норм для всього на­селення країни і пріоритет цих норм над усіма іншими соціальни­ми нормами.

2. Принцип несуперечності правових норм, які складають діючу правову систему держави, і пріоритет закону над іншими нормати­вно-правовими актами.

3. Принцип відповідності між об’єктивним і суб’єктивним пра­вом, між правовими нормами і правовими відносинами, між пра­вом і його виконанням.

4. Принцип поділу правової системи держави на самостійні га­лузі та інститути.

5. Принцип соціальної свободи, виражений у системі суб’єктивних прав суб’єктів суспільних відносин, рівність перед законом і судом.

6. Принцип законності і юридичної гарантованості прав і свобод особи, зафіксованих у законі, пов’язаність нормами законодавства діяльності всіх посадових осіб державних органів. Зміст принципу законності полягає в тому, що, як записано в ст. 8 Конституції України, «в Україні визнається і діє принцип верховенства права».

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції Укра­їни і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадя­нина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

7. Принцип справедливості, який виражає загальносоціальну сут­ність права, прагнення до пошуку компромісу між учасниками пра­вових зв’язків, між особою і суспільством, громадянином І державою. Справедливість вимагає відповідності між діями та їх соціальними наслідками.

8. Принцип юридичної відповідальності тільки за винну, проти­правну поведінку.

9. Принцип презумпції невинності особи (особа вважається не­винною доти, доки її вину у вчиненні правопорушення не встанов­лено судом або іншими компетентними органами держави у визна­ченому законом порядку).

10. Принцип неприпустимості зворотної дії законів. «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи...» (ст. 58 Конституції України).

11. Принцип правосудця виражає гарантованість захисту суб’єк- ∣ інших прав у судовому порядку. В ч. 1 ст. 55 Конституції України зазначено: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом...»

12. Принцип рівності означає перш за все рівність усіх перед законом, тобто рівність прав та обов’язків. У ст. 24 Конституції України зазначено: «Громадяни мають рівні конституційні права І свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічно­го та соціального походження, майнового стану, місця проживан­ня, за мовними або іншими ознаками...»

Окрім названих, принципи права поділяються на групи залежно від того, поширюються вони на всю систему права, на декілька га­лузей чи на окрему галузь права.

Відповідно до цього критерію, принципи права, які поширю­ються на всю систему права і окреслюють її характер, зміст, най­більш важливі її риси, називають загальними принципами.

Дати вичерпний перелік загальних принципів права неможливо, бо вони не завжди мають достатню чіткість і стабільність змісту.

Назвемо головні з них:

- принцип поваги до прав людини;

- принцип свободи;

- принцип гуманізму;

- принцип справедливості;

- принцип рівності;

- принцип законності в процесі створення і реалізації правових норм;

- принцип демократизму;

- принцип єдності юридичних прав і обов’язків;

-загальна обов’язковість норм права з поєднанням переконання і примусу для забезпечення його виконання;

- відповідність права загальнолюдським цінностям;

-* відкритість законів;

- логічність і несуперечливість норм права;

-принцип взаємної відповідальності держави і особи.

Сьогодні принципи права розглядаються насамперед у зв’язку із завданням забезпечення прав людини.

Поряд із загальними принципами в юридичній літературі виді­ляють також галузеві, міжгалузеві та принципи окремих інститутів нрава.

Галузеві принципи притаманні конкретній галузі права (напри­клад, рівність сторін у майнових відносинах у цивільному праві).

Міжгалузеві принципи притаманні кільком спорідненим галузям права (наприклад, гласність судочинства у кримінально-процесуаль­ному і цивільно-процесуальному праві). На міжгалузеві принципи повністю накладаються і загальноправові принципи. В кожній окремо іия гій галузі права вони набувають своєї специфіки.

Принципи інститутів права — основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права. Наприклад, принцип несприйнят- ія подвійного громадянства чи принцип охорони і захисту всіх форм класності.

Серед основних принципів права виділяють правові презумпції і пксіоми.

Правові аксіоми — це такі ідеї, положення, що сприймаються без доведення.

Правові презумпції— це такі ідеї, що припускають їх істинність без доведення, іншими словами — це припущення.

- право існує в трьох формах: нормативні акти, правовідносини І правосвідомість;

- закон зворотної сили не має, якщо інше не встановлено зако­ном;

закон, який встановлює чи посилює кримінальну відповідаль­ність, зворотної сили не має;

- незнання закону не звільняє від відповідальності;

- презумпція невинуватості: ніхто не може бути визнаним вин­ним у здійсненні злочину, а також притягнутий до відповідальності Інакше, як за вироком суду;

ніхто не зобов’язаний сам себе звинувачувати;

ніхто не може бути суддею у своїй справі;

не може бути два покарання за одне й те саме правопорушення; закон хоч і суворий, але він закон;

нема права без обов’язків, як і обов’язків без права;

хай буде вислухана інша сторона при здійсненні правосуддя.

Зрозуміло, що ці знання основних принципів, презумпцій, аксі­ом дозволяють майбутнім юристам і всім громадянам краще орієн- гуватися в чинному законодавстві і вирішувати справи, особливо коли потрібно застосовувати аналогічні права.

13.5