Правозасгосувальний акт: поняття, властивості, види.

Акт застосування правових норм— це формально обов’язкове волевиявлення компетентних державних органів, посадових осіб, яке підтверджує, встановлює, змінює або припиняє юридичні права і обов’язки персоніфікованих суб’єктів у конкретній життєвій ситуації.

Виділяють такі юридичні властивості правозастосувальних актів:

1) вони можуть прийматися компетентними органами держави та посадовими особами; 2) є формально обов’язковими щодо персо­нально визначених суб’єктів; 3) вмішують індивідуальні приписи (веління), розраховані на регулювання лише окремого, конкретно­го випадку (відношення), тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією; 4) можуть мати письмову, усну або кон- клюдентну (тобто у вигляді фізичних волевиявляючих дій) форми зовнішнього прояву; 5) не можуть мати зворотної дії в часі.

Це акти разової дії. На відміну від нормативно-правових акті» життя правозастосувальних актів вичерпується, як правило, однора­зовим застосуванням, хоча породжені ними правові стани можуть продовжуватися досить довго (наприклад, факт реєстрації шлюбу та продовжувані правові шлюбно-сімейні відносини). Прикладом індивідуально-правових актів є наказ керівника підприємства (ні домства) про прийом на роботу або звільнення з роботи працівники або службовця, вирок або рішення суду тощо.

Правозастосувальні акти — необхідний засіб для переведення загальнообов’язкових нормативних приписів у сферу конкретних життєвих ситуацій та стосовно конкретних осіб. Наприклад, закріп­лене в ст. 42 Конституції України право на підприємницьку діяль­ність перетворюється у конкретне право, переходить із потенційно­го права у реальне тільки в результаті прийняття індивідуального (правозастосувального) акта-рІшення відповідного органу держав­ної адміністрації про реєстрацію (відкриття) певного підприємства.

Виконання індивідуально-правових приписів обов’язково повин­но виконуватися тими особами, яким вони адресовані.

Правозастосувальні акти різноманітні за суб’єктами, що їх прийма­ють, за характером вирішуваних юридичних справ та інших обставин, але в основному їм усім властива чотирьох елементна структура:

1) вступна частина (назва документа та найменування суб’єкта (органу), що його прийняв, предмет справи, термін прийняття та ін.);

2) констатуюча (описова) частина (виклад суті справи);

3) мотивувальна частина (аналіз доказів, їх оцінка, юридична кла­сифікація та її обґрунтування);

4) резолютивна частина (висновки правозастосувального суб’єкта (органу) щодо справи, що вирішується).

Класичним прикладом описання структури акта є вирок або рі­шення суду. Для окремих правозастосувальних актів характерна спрощена процедура їх прийняття та структура.

Правозастосувальні акти поділяються на види:

1) за суб’єктами прийняття — акти глави держави (президента); акти органів державної влади, суду, контрольно-наглядових органів тощо;

2) за галузевою приналежністю застосувальної норми — цивіль­но-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові та ін.;

3) за формою — постанови, укази, розпорядження, рішення, нака­зи, ухвали, протести, подання, висновки тощо;

4) за функціональним призначенням у механізмі правового рету- нювання — регулятивні й охоронні;

5) за формою зовнішнього виразу — усні, конклюдентні Та пи­сьмові.

Таким чином, акти застосування норм права є важливим засобом реалізації приписів правових норм.

20.4