<<
>>

Правова держава: сутність, ознаки.

Правова держава — це суверенна, політико-територіальна орга­нізація публічної влади, яка базується на принципах поваги до особи й недоторканості її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону.

Правова держава є системою органів та інститутів, які гарантують та охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства.

Правовій державі притаманні:

а) конституційна юрисдикція. Конституція — основний закон, усі інші нормативно-правові акти приймаються на її основі;

б) верховенство права. Розвинена і діюча система права і зако­нодавства;

в) реально існуючий, а не лише задекларований, єдиний для всіх, обов’язковий правопорядок у державі, що забезпечує еволюційний розвиток;

г) парламентаризм;

ґ) розвинена виборча система, суверенітет народу;

життєздатність державного механізму до впливу на суспі­льство зверху, одержання інформації знизу, забезпечення зв’язків по горизонталі;

е) наявність гарантій дотримання права і законодавства;

є) пріоритет прав людини над правами держави;

ж) Розвинена правова культура;

з) поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

и) орієнтація держави і права на людину як найвищу цінність;

і) тісний зв ’язок національного права з міжнародним;

ї) суттєве зростання питомої ваги законів у загальній масі нор­мативних актів;

й) утвердження, принципу людського виміру права.

Теорію правової держави насамперед пов’язують з іменем І. Канта. Висунення, обгрунтування ним тези проте, що благо і призначення держави у досконалому праві, у максимальній відповідності устрою і режиму держави принципам права, дали підставу вважати І. Канта одним із головних творців концепції правової держави. І. Кант по­стійно підкреслював необхідність для держави опиратися на право, узгоджувати з ним свої акції. Держава, яка не забезпечує прав і сво­бод, охорони позитивних законів, ризикує втратити довіру та пова- іу своїх громадян.

Верховенство народу, проголошене І. Кантом, обумовлює свободу, рівність, незалежність усіх громадян у держа­ні. «Правова держава» І. Канта базувалася на принципі поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Правова держава
забезпечує ґрунтується
- верховенство права та закону - на розподілі та балансі влади
- максимальну гарантію прав і свобод людини - на встановленні межі та міри влади
- рівність усіх перед законом і судом - на політичному плюралізмі
взаємну відповідальність громадя­нина і держави - на конституційному нагляді
- судовий та інший захист особи - на широкому місцевому самовряду­ванні

Згідно з ідеєю правової держави громадяни можуть робити все те, що не заборонено законом, держава й її органи можуть робити тільки те, що прямо передбачено законом, правосуддя має бути незалежним та має ґрунтуватися на презумпції невинуватості. Для правової держави характерний пріоритет прав людини над правами держави. Правову державу характеризує багатопартійність, можли­вість легальної діяльності як правлячим, так і опозиційним об’єд­нанням громадян. Вимоги нормативно-правових актів правової дер­жави поширюються на діяльність усіх громадських і політичних інституцій, усіх громадян, усі сфери суспільства. Будь-яка суспіль­но важлива інформація у правовій державі є доступною для грома­дян, а засоби масової комунікації — максимально незалежними.

Кожен із мислителів, юристів визначав певні ознаки, які виріз­няли чи, навпаки, узагальнювали розуміння правової держави. Ри­си, ознаки, які називали на початку XX ст., відрізняються від су­часної термінології. Крім того, кількість ознак весь час зростає, вони часто доповнюють одна одну.

Є необхідним перерахувати всі ознаки правової держави:

• верховенство права; верховенство правового закону;

• забезпечення прав і свобод громадянина;

• взаємозв 'язок держави і права;

• взаємна відповідальність держави і особи;

• законодавче обмеження зазіхань держави на всезагальну регу­ляцію суспільного життя і певних сфер, де індивід, колектив і сус­пільство вільні від втручання влади;

• закріплення в законі загальнолюдських цінностей, його гуманізм і вірність правам людини;

• гарантованість повсякденного втілення принципів правової дер­жави в конкретних правовідносинах;

• своєчасне виявлення суспільних потреб та інтересів, наступне їх врегулювання;

• високий рівень якості правових актів;

• високий рівень процесу правотворчості;

• поширення принципу «дозволено все, що прямо не заборонено законом» для фізичних осіб;

• поширення принципу «дозволено все те, що прямо передбаче­но законом» для держави, її органів та посадових осіб;

• введення правової освіти в межах країни;

• розвиток механізму соціального, політичного виховання мас;

• високий рівень кадрового складу правоохоронних органів;

• високий рівень адвокатури;

• високий рівень контрольно-наглядових органів;

• розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

• право на судовий захист;

• незалежність суду;

• наявність розвинутої нормативної бази;

• неухильне виконання законів і підзаконних актів;

• закріплення в конституційному та інших законах основних прав людини;

• панування у суспільному і державному житті правових зако­нів, які виражають волю більшості, втілюють основні права лю­дини, загальнолюдські цінності та ідеали;

• притаманність усім громадянам високої правової культури;

• юридична захищеність особи, наявність розвинутих ефектив­них процедурно-юридичних засобів для вільного здійснення, охорони і захисту основних прав людини;

• високозначуще становище у суспільному і державному житті судових органів — найбільш надійної юридичної гарантії прав людини;

• розширення юридичного контролю над органами управління з метою гарантування прав громадян тощо.

Якщо було б можливо зробити так, щоб всі вищеназвані ознаки були втілені в життя, ми стали б свідками, громадянами найдоскона­лішої держави.

Наведений перелік не є вичерпним, він є зібранням ознак, почерпнутих із творів, праць присвячених правовій державі. І Іа нашу думку, доцільно розділити ці ознаки на підвиди. Такі спроби були вже зроблені та дали свої позитивні результати.

І. Заслуговує на увагу точка зору проф. Рабіновича П. М., який розділив основні загальні ознаки правової держави на такі, як:

а) соціально-змістові (або так звані матеріальні);

б) формальні (структурно-організаційні, процедурні).

Соціально-змістові ознаки:

1. закріплення в конституційному та інших законах основних прав людини;

2. панування в суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни, втілюють основні права людини, загальнолюдські цінності та ідеали;

3. врегулювання відносин між особою і державою на основі за- гальнодозволеного принципу «особі дозволено робити все, що пря­мо не заборонено законом»;

4. взаємовідповідальність особи і держави;

5. притаманність усім громадянам високої правової культури.

Формальні ознаки: .

1. Юридична захищеність особи;

2. чіткий розподіл повноважень держави між певними спеціалі­зованими системами її органів — законодавчих і судових;

3. високозначуще становище судових органів;

4. неухильне і повсюдне виконання законів і підзакоиних нор­мативних актів усіма учасниками суспільного життя.

[І. Другим критерієм може слугувати сфера, в яку впроваджу­ються ці принципи:

а) у законодавчій галузі;

б) у галузі прав і свобод громадян, їх реалізації;

в) у галузі правової культури;

г) у сфері діяльності правоохоронних органів;

д) у сфері діяльності контрольно-наглядових органів;

е) у галузі державної влади, відносин між різними «гілками» влади тощо.

III. На нашу думку, серед ознак можна виділити такі, на основі яких можуть виникати інші, але тільки в разі впровадження і вико­нання перших:

— за значимістю (важливістю):

а) основні (базові);

б) другорядні (надбудовні).

До основних можна зарахувати:

1) забезпечення, охорону і захист основних прав людини;

2) панування правового закону і права в суспільстві;

3) розподіл влад;

4) високозначуще становище контрольно-наглядових та право­охоронних органів;

5) високий рівень правової культури.

При втіленні зазначених ознак інші будуть виконуватися за ра­хунок уже встановленого механізму, звичайно, за умови його ефек­тивності.

1 все ж, якщо розглядати систему ознак у загальному плані, то слід зазначити, що вона є настільки щільною, що інколи одна озна­ка не може бути впроваджена без іншої, тому їх усі слід розглядати в системі, роблячи відповідні висновки.

Визначивши ознаки, принципи правової держави, слід дати від­повідь на питання: у чому полягає суть правової держави?

Під правовою державою ми розуміємо державну сутність, за якої виконавчі органи, органи управління і суди тісно пов’язані із зако­ном; законодавець діє переважно на основі передбачення, так що будь-яке свавілля виключається. Це означає, що народна воля ви­словлюється шляхом парламентської демократії та знаходить втілен­ня у формі загальнодоступних законів; органи, що покликані вико­нувати закони, повинні суворо їх дотримуватись.

Звідси, правова держава — це всеохоплююча політична органі­зація суспільства, яка базується на принципі верховенства правово­го закону.

Принцип верховенства правового закону має самостійне й істот­не значення для побудови правової держави, встановлення належ­ного правопорядку в країні. Відхід від цього принципу призводить до того, що в реальному житті посадові особи нерідко віддають перевагу відомчим інструкціям, а не закону. Під цим же кутом зору продовжує штучно знецінюватися принцип законності. Його знову дехто намагається підмінити принципом політичної чи іншої до­цільності.

Авторитет нашого закоїіу потерпає й від так званого делеговано­го законодавства. Ця практика набула значного поширення у сфері регулювання економічних відносин, не врегульованих законом. Кіль­кість делегованих актів, прийнятих органами виконавчої влади, не­впинно зростає. Це у ряді випадків є фактором дисгармонії у роз­витку системи законодавства, збалансованому регулюванні суспіль­них відносин.

Конституції багатьох зарубіжних країн не передбачають делегу­вання парламентами своїх законодавчих повноважень будь-кому. Очевидно, що доцільно, по-перше, звузити сферу застосування деле­гованого законодавства, по-друге, передбачити більш детально умови, за яких надаються делеговані законодавчі повноваження відповід­ним органам, по-третє, визначити у кожному конкретному випадку строки користування цими повноваженнями.

Отже, поняття «правова держава» означає, що державою (її ор­ганами): не може бути проведений жоден акт, не захищений кон­ституцією; не може бути жодного закону, який би не відповідав кон­ституції; не можуть бути прийняті будь-які рішення та роз поряд- ження, які суперечили б конституції і законам.

10.2

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Правова держава: сутність, ознаки.:

  1. Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с., 2014
  2. Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с., 2018
  3. ПРАВОВЫЕ АКТЫ, ИЗДАВАЕМЫЕ ОФСБ
  4. 33. Основания и условия гражданско-правовой ответственности
  5. 56. Гражданско-правовая ответственность за нарушение обязательств.
  6. Административно - правовое регулирование военной службы в ОФСБ.
  7. 34. Виды гражданско-правовой ответственности.
  8. 35 Размер гражданско-правовой ответственности
  9. 32. Понятие, значение, характер и принципы гражданско-правовой ответственности.
  10. 60 Порядок заключения гражданско-правового договора.
  11. 2. Основные черты гражданско-правового метода регулирования общественных отношений
  12. Финансово-правовой статус Центрального банка России как органа надзора
  13. § 1.Общая характеристика правового регулирования нотариата и нотариальной деятельности
  14. Правовые основы и виды ответственности па административному праву.
  15. 61 Основания и правовые последствия изменения расторжения договора
  16. Реформа административной юстиции в Литве: институционные и правовые аспекты
  17. 64. Гражданско-правовые способы защиты авторских и смежных прав.