<<
>>

Правопорядок і громадський порядок. Дисципліна.

Правопорядок слід відрізняти від близького, але не ідентичного йому явища — громадського порядку, що, як і правопорядок, харак­теризується організованістю, упорядкованістю суспільних відносин.

На відміну від правопорядку, громадський порядок створюється під впливом не тільки правових, а й інших соціальних норм: моралі, звичаїв, релігійних, корпоративних, естетичних норм та ін. Отже, громадський порядок є стан урегульованості суспільних відносин, заснований на реалізації всіх соціальних норм і принципів.

Громадський порядок забезпечується переважно силою громадсь­кого впливу. Але це не означає, що його стан байдужий для нашої держави. З одного боку, важливою частиною громадського порядку є правопорядок. З іншого — стан іромадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку. Неможливо регламентувати пра­вопорядок, не здійснюючи впливу на громадський порядок, який не­рідко підтримується примусовою силою держави. Так, ст. 296 КК України передбачає відповідальність за хуліганство, тобто грубе по­рушення громадського порядку.

Таким чином, правопорядок і законність — мета і результат право­вого регулювання, важливе юридичне і політичне явище, стан якого здійснює безпосередній вплив на суспільне життя. Тому не випад­ково, що одним з основних напрямів діяльності юристів-практиків є робота щодо забезпечення (зміцнення) правопорядку і законності.

Сьогодні викликає стурбованість порушення законності тими ор­ганами держави, що за характером своєї діяльності покликані охо­роняти правопорядок, — органами юстиції, суду, прокуратури, мі­ліції.

За законність і порядок необхідно боротися на всіх рівнях су­спільного житгя як в органах державної влади і громадських орга­нізаціях, так і в індивідуальному порядку. Коли для перших двох можна створити контролюючі органи, то під індивідуальним поряд­ком розуміється свідоме дотримання законів особою.

Отже, дотри­мання законності, належного порядку громадянами України є най- ішжливішим напрямом формування правової держави й добробуту нашого народу в майбутньому.

Дисципліна у перекладі з латини (discipline!)означає навчання, ииховання, порядок. У сучасному ж розумінні — це точне, своєчас­не і неухильне додержання встановлених правовими та іншими со­ціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті.

Дисципліна спрямована на впорядкованість і узгодженість су­спільних відносин і виступає найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив на життя суспільства і кожної людини. Вона є необхідною умовою ефективного функціонування суспільс- і ва і держави, досягнення поставленої мети у діяльності органів дер­жави, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, підприємств, установ і організацій, а також громадян.

Розрізняється державна, фінансова, трудова, військова, громадсь­ка, партійна, технологічна та інші види дисципліни. Встановлюєть­ся вона законами і підзаконними актами, статутами, положеннями та правилами внутрішнього трудового розпорядку, нормами моралі, корпоративними та іншими нормами суспільного співжиття. Забез­печується засобами юридичної відповідальності та механізмами дер­жавного й громадського контролю.

Державна дисципліна — це точне і неухильне дотримання всіма органами державної влади і місцевого самоврядування, підприємства­ми, установами та організаціями, посадовими і службовими особа­ми, а також громадянами встановлених державою правил поведін­ки, діяльності, стосунків, а також своєчасне виконання державних завдань і зобов’язань.

Державна дисципліна спрямована па забезпечення чіткої роботи та узгодженості всіх складових державного механізму. Вона регла­ментується законами, підзаконними та іншими правовими актами органів державної влади. За її порушення законодавство передбачає дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, а в деяких випадках і кримінальну відповідальність, Порядок застосування заходів юри­дичної відповідальності регулюється чинним законодавством.

Одним із найголовніших елементів державної дисципліни є вико­навча дисципліна, яка грунтується на принципах державної служби (персональної відповідальності за виконання службових обов’язків і дисципліни; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чес­ності, відданості справі) та обов’язків державних службовців щодо забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів, своєчасного і точного виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок керівників, підвищення професійної кваліфікації та ін. Виконавча дисципліна пов’язана з відповідним ставленням працівників апарату до виконання урядових доручень, продуманою кадровою політикою, належним контролем у цій галузі.

Державна дисципліна передбачає персональну відповідальність за доручену справу. За її порушення державний службовець може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно зі сг. 40, 147 Кодексу законів про працю України та ст. 14 Закону « Про держав­ну службу».

Фінансова дисципліна — додержання порядку і правил здійс­нення фінансово-кредитних операцій, зберігання і раціонального ви­користання коштів та інших матеріальних цінностей. Зобов’язання підприємств, установ та організацій щодо платежів до бюджету, пенсійного і страхового фондів, інших обов’язкових платежів по­винні виконуватися відповідно до встановлених норм і нормативів у визначені строки.

Фінансова дисципліна передбачає також: виконання кредитних зобов’язань перед банками по сплаті відсотків за користування кре­дитними ресурсами; своєчасну оплату за одержані матеріальні цін­ності, виконані роботи, надані послуги, за здійснення інших фінан­сово-розрахункових операцій. Персональну відповідальність за ви­конання фінансової дисципліни покладено на керівників і головних (старших) бухгалтерів підприємств, установ та організацій.

Державний контроль за додержанням фінансової дисципліни здійс­нюють уповноважені органи виконавчої влади, контрольно-ревізійна служба та інші органи. Особи, винні в її порушенні, притягуються до юридичної відповідальності: цивільно-правової, дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та ін.

Різновидом фінансової дисципліни є касова дисципліна, що по­лягає у неухильному виконанні всіма суб’єктами господарювання, організаціями та установами правил прийому (зарахування), збері­гання і витрачання готівки.

До основних елементів касової дисциплі­ни належать: своєчасна здача виручки в банк; дотримання встанов­леного ліміту готівки в касі підприємства (установи, організації); самостійне цільове витрачання наявної готівки в межах встановле­них норм; дотримання існуючих правил готівкових розрахунків та ін.

Важливим видом дисципліни є трудова дисципліна — сукупність нормативно-правових приписів, які регулюють обов’язки сторін тру­дових правовідносин, спрямованих на забезпечення належного про­цесу праці. Вона є необхідністю будь-якої колективної праці неза­лежно від її суспільної організації і форм власності.

Регулюється трудова дисципліна главою X Кодексу законів про працю України, іншими нормативно-правовими актами, зокрема пра­вилами внутрішнього трудового розпорядку, технічними і посадо­вими інструкціями, статутами підприємств, установ, організацій, пра­вилами та положеннями, колективними трудовими договорами. На підприємствах, в установах, організаціях вона забезпечується ство­ренням необхідних організаційних та економічних умов для нор­мальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. Щодо окремих недобросовісних працівників, які порушують трудову дисципліну, можуть застосовуватися заходи дисциплінарно­го та громадського впливу.

Трудова дисципліна передбачає сумлінне виконання працівником і власником або уповноваженим ним органом обов’язків, покладе­них на них законодавством про працю України. Ст. 139 КЗпП зо­бов’язує громадян працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним орга­ну, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог но­рмативних актів щодо охорони праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

У ст. 141 K3π∏ зазначено, що власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати пращо, створювати умови для зростання її продуктивності, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержуватися законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів пра­цівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Військова дисципліна — дотримання всіма військовослужбов­цями порядку і правил, встановлених законодавством та військови­ми статутами. Вона є важливою умовою боєздатності збройних сил.

Загальні принципи військової дисципліни у збройних силах Укра­їни закріплені в Конституції, Законах «Про оборону України» (1991), «Про Збройні Сили України» (1991), «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» (1992), у військовій присязі та інших правових актах. Конкретні вимоги військової дисципліни зафіксо­вані в Дисциплінарному та інших статутах збройних сил України, Вони стосуються усіх категорій військовослужбовців, залучених на збори військовозобов’язаних, а також прапорщиків, мічманів, офіце­рів, генералів і адміралів, які перебувають у запасі (відставці), під­час носіння ними військової форми одягу.

Військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця:

а) дотримуватися Конституції та законів України, неухильно ви­конувати вимоги військової присяги, військових статутів, наказів ко­мандирів;

б) стійко переносити труднощі військової служби, не шкодуваї и свого життя під час виконання військового обов’язку;

в) бути пильним і суворо зберігати військову та державну таєм­ницю;

г) дотримувати визначених військовими статутами правил взає мовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове тонн риство;

г) виявляти повагу до командирів (начальників) і один до одно­го, дотримуватися правил військової ввічливості;

д) утримуватися самому та утримувати інших від негідних вчинків, Військова дисципліна у збройних силах України забезпечується:

а) вихованням високого морального і бойового духу військово службовців на історичних традиціях народу України, свідомого став­лення до виконання військового обов’язку;

б) підтриманням у військових частинах (підрозділах) статутного порядку;

в) умілим поєднанням повсякденної вимогливості командирів (на­чальників) до підлеглих із поважанням їхніх прав та гідності, пік­луванням про них, правильним застосуванням засобів переконання, примусу і громадського впливу колективу;

г) зразковим виконанням командирами (начальниками) військо­вого обов’язку перед народом України;

ґ) особистою відповідальністю кожного військовослужбовця за виконання своїх обов’язків і вимог військових статутів.

За стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі) відповідає її командир. Військові статути вимагають від кожного військовослужбовця сприяти командирові у забезпеченні порядку і дисципліни.

На завершення слід зауважити, що законність і державна дисцип­ліна нетотожні, обсяг їх нормативної основи не збігається. Якщо законність опирається лише на правові акти загального характеру (правові норми), то державна дисципліна, як і решта видів дисцип­ліни, ще й на конкретні розпорядження, тобто на індивідуальні акти.

Усталеність дисципліни залежить від рівня правового виховання. У правовій практиці діє принцип: незнання закону не звільняє право­порушника від відповідальності; скоївши правопорушення, не можна посилатися у своє виправдання на незнання закону.

Отже, основна вимога будь-якого виду дисципліни — це найсу- норіше виконання законів та інших, заснованих на законах, норма­тивних та індивідуальних актів. Законність є серцевиною, основою дисципліни. Це й визначає тісний їх взаємозв’язок і взаємозалежність. Зміцнення державної дисципліни невіддільне від процесу зміцнен­ня законності.

23.8

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Правопорядок і громадський порядок. Дисципліна.:

  1. 13. Порядок создания и прекращения юридического лица
  2. 60 Порядок заключения гражданско-правового договора.
  3. 8. Порядок, условия и правовые последствия признания гражданина безвестно отсутствующим, объявления его умершим.
  4. Тема: ПРОИЗВОДСТВО ПО ПЕРЕСМОТРУ СУДЕБНЫХ АКТОВ В ПОРЯДКЕ НАДЗОРА. ПРОИЗВОДСТВО ПО ПЕ­РЕСМОТРУ СУДЕБНЫХ АКТОВ ПО НОВЫМ И ВНОВЬ ОТКРЫВШИМСЯ ОБСТОЯТЕЛЬСТВАМ
  5. Понятие и особенности административной ответственности.
  6. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ АПЕЛЛЯЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  7. Тема: РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ В ПОРЯДКЕ УПРОЩЕН­НОГО ПРОИЗВОДСТВА. ПРИКАЗНОЕ ПРОИЗВОДСТВО В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ
  8. Занятие 2 Тема: ВОЗБУЖДЕНИЕ ДЕЛА В АРБИТРАЖНОМ СУДЕ. ПОДГОТОВКА ДЕЛА К СУДЕБНОМУ РАЗБИРАТЕЛЬСТВУ
  9. Занятие 3 Тема: ПРОЦЕССУАЛЬНЫЕ СРОКИ В АРБИТРАЖНОМ ПРОЦЕССЕ. СУДЕБНЫЕ ИЗВЕЩЕНИЯ И ВЫЗОВЫ. СУДЕБНЫЕ ШТРАФЫ
  10. Законодательство об административном судопроизводстве в Республике Узбекистан
  11. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  12. З а н я т и е 7 Тема: КОРПОРАТИВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО. РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О ЗАЩИТЕ ПРАВ И ЗАКОННЫХ ИНТЕРЕСОВ ГРУППЫ ЛИЦ
  13. Примерный перечень вопросов для сдачи зачета по учебной дисциплине «Арбитражный процесс»