<<
>>

Поняття і загальна характеристика правової культури.

Для розкриття сутності зазначеної проблеми необхідно розгля­нути вихідні передумови і принципи формування теорії правової культури, проаналізувати останню як об’єкт вивчення, визначити ти­пи знань про цей об’єкт, коло досліджених питань правових куль­турологічних знань, зупинитися на існуючих концепціях і підходах.

Мова піде не стільки про конкретні явища правової культури, скільки про узагальнену характеристику процесу формування знань щодо правових культурних цінностей, аналіз тієї системи засобів, завдяки якій реалізуються цінності в умовах становлення громадян­ського суспільства і правової держави.

Звернувшись до огляду сучасної культури, можна відразу заува­жити, що сьогодні, напевно, важко знайти інше явище, яке б поро­дило таку кількість суперечливих тлумачень й інтерпретацій, як культура.

В той же час соціологічні і філософські дослідження, які мають відношення до питання, що розглядається, дозволяють визначити головні напрями правової культурології, зосередити увагу на дина­міці всього соціального організму правової культури.

Наукові погляди на культуру дають можливість звести її до трьох іруп:

- антропологічної;

- соціологічної;

- філософської.

При антропологічному аналізі культура розуміється як сукупність усіх благ, що створені людиною, на відміну від природних. Соці­ологічний підхід грактує її у вигляді суми духовних цінностей: тут культура виступає як компонент суспільного життя. І, нарешті, при філософському погляді культура розглядається серед явищ, які ви­діляються чисто аналітично, не пов’язано з суспільним розвитком.

Позитивні якості антропологічного підходу полягають у широті аналізу, оскільки культура розглядається як прояв найрізноманіт­ніших сфер суспільного життя. Наприклад, при порівнянні з доволі розповсюдженою і сьогодні практикою вузького і в більшості випад­ків ситуаційного вживання понять «культура» і «правова культура».

Проте при такому підході зустрічаємося з серйозними недоліка­ми. Зокрема, він орієнтований лише на сумарну, механічну фікса­цію, об’єктивовану у відповідних продуктах результатів людської діяльності. Окрім того, характеризуючи ці результати як цінності, пропонований погляд не дозволяє сформулювати чіткі критерії для визначення того, що слід вважати цінностями. Обмежуючись цією точкою зору, неможливо виділити правові цінності, без яких немож­ливо зрозуміти правову культуру.

Відіграючи позитивну роль у процесі розвитку ціннісних уявлені, про культуру, зазначений підхід повинен бути доповнений двома іншими способами аналізу цього явища. Один із них реалізується а усвідомленні культури як процесу творчої діяльності, інший — як специфічного способу людської праці. В першому випадку культу­ра аналізується через процеси духовного виробництва, функціону­вання і удосконалення людини.

Прихильники другої концепції пропонують загальну модель куль­тури як універсального явища суспільного життя.

Різні цілі, досягнути яких прагнули представники кожної з цих позицій, обумовили як особливості наукових пошуків, так і своєрід­ність практичної орієнтації. Особистісний план аналізу культури за­кономірно визначив тяжіння до аксіологічного підходу — першо­чергова увага у сфері ідеології, людяності.

Особистісний план розгляду культури, на наш погляд, закономір­но обумовив основні напрями української культурології, стимулю­вав дослідження проблеми правової культури особи.

Прихильники третьої концепції культури як універсального су­спільного життя зосередили свою увагу на аналізі функціонування і розвитку всього соціального організму. Цей підхід дозволяє гли­бше усвідомити суть культурологічного феномену в творчій діяль­ності людини.

Розгляд культури через призму творчої діяльності характерний для авторів, які спеціально займаються проблемами особи.

Зроблений висновок, на нашу думку, має методологічне значен­ня для розуміння правової культури особи. Він орієнтований на ви­ділення двох параметрів правової культури — творчого й особистіс- ного, завдяки яким встановлюються критерії вичленування правової культури з-поміж усього комплексу соціального життя.

Такий під­хід дає можливість охарактеризувати правову культуру через міру гуманізації людини і суспільства, і відповідно, виділити правову культуру особи і правову культуру суспільства.

Правова культура — система правових цінностей, що відпові­дають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відо­бражають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Правову культуру можна визначити і як вираження державно- правового досвіду конкретних соціальних спільностей та індивідів у матеріальних та духовних продуктах життєдіяльності, у навичках га цінностях, що впливають на їх юридично значущу поведінку.

Правова культура немислима без людини та її діяльності, без про­гресивної спрямованості цієї діяльності. Вона виступає як соціальне явище, яке має чітко окреслену мету, що охоплює сукупність компо­нентів правової реальності в її фактичному функціонуванні й розвитку.

При цьому важливо зробити акцент на призначення юридичних засобів — прогресивний розвиток особи і суспільства. Правова куль­тура в повній мірі може бути зрозуміла лише в загальному контексті соціального прогресу. Справжня правова культура не є життєздат­ною без успадкованого всього кращого з минулої історії. Згадаймо хоча б такий документ, як перше писане право нашої держави — «Руська Правда».

Поняття «правова культура суспільства» характеризує більше всьо­го ціннісний зріз правової реальності, рівень її поступового розвит­ку, охоплюючи досягнення цивілізації. Правова культура суспільс­тва є умовою забезпечення свободи і безпеки особи, прав людини, гарантом її правової захищеності й громадянської активності, зо­бов’язує владу надати правовому статусу громадян юридичної зна­чимості — рівності перед законом і судом (у Конституції України (ст. 24) зазначено: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом»).

Правова культура особи, будучи компонентом правової культу­ри суспільства і залежною від неї величиною, відображає ступінь і характер її розвитку, так чи інакше забезпечуючи соціалізацію особи 487

і правомірну діяльність індивіда.

Правова культура — це свого ро­ду багатство, виражене у досягнутому рівні регулятивних якостей права, накопичених правових цінностей, юридичної техніки, тобто усього того, то стосується правового прогресу. Показником право­вого прогресу є високий рівень правової культури, що передбачає;

- правові знання;

- добровільність виконання вимог правових норм;

- престиж, авторитет юридичної науки;

- участь громадян в управлінні державою;

- реальність прав і свобод громадян;

- якість роботи правоохоронних органів;

- ефективність правового регулювання;

- належне правове виховання;

- належний рівень розвитку всієї системи юридичних актів;

- стан законності в суспільстві, тобто якою мірою суб’єкти пра­вовідносин дотримуються юридичних норм, що діють у суспільстві.

Таким чином, правова культура особи — необхідна передумова і творче начало правового стану суспільства, його мета і складова частина. Разом із тим це ступінь і характер правового розвитку самої особи, які знаходять своє вираження у рівні її правомірної діяльності. Будучи обумовленою до певної міри правовим станом суспільства, вона лежить у його основі, створюючи цілісне ядро.

Правова культура особи передбачає її позитивну правову свідо­мість у дії. ІДе творча діяльність, яка відповідає прогресивним до­сягненням суспільства в правовій сфері, завдяки якій відбувається постійне правове збагачення індивіда.

Правову культуру особи і суспільства можна розглядати як одну з категорій загальнолюдських цінностей, як найважливіший результа т загально-гуманних завоювань, вона стає невід’ємним компонентом цивілізованого громадянського суспільства.

Прийняття в Україні Конституції, створення відповідно до неї пра­вових законів є суттєвим фактором подальшого піднесення україн­ської культури. Вона формує громадянську, політичну і правову свідомість особистості, сприяє розвиткові загальної культури нації в демократичному і гуманістичному напрямах, утвердженню в сві­домості людей поваги щодо соціальної справедливості.

Конституцію України можна розглядати як юридичну форму за­сад культури українського суспільства, його окремих прошарків та громадян.

24.5

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Поняття і загальна характеристика правової культури.:

  1. Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с., 2014
  2. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА РАБОТЫ
  3. Характеристики наноразмерных добавок
  4. Характеристика опытных образцов и технология их изготовления
  5. I. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА РАБОТЫ
  6. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА РАБОТЫ
  7. ГЛАВА 2. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧЕСКОЕ ПОЛЕ «ХАРАКТЕРИСТИКА ЧЕЛОВЕКА ПО ВНЕШНИМ СВОЙСТВАМ»
  8. Методика исследования характеристик коммутационного устройства
  9. Характеристики используемых порошков
  10. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА РАБОТЫ
  11. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА РАБОТЫ
  12. Характеристики железного порошка и легирующих компонентов