<<
>>

Поняття і види форм (джерел) права.

Як цілісне явище соціальної дійсності право має певні форми свого вираження. В науці розрізняють внутрішню і зовнішню фор­ми права. Під внутрішньою формою права розуміють його струк- зуру, систему елементів, що складають зміст цього явища.

Під зов­нішньою формою — об’єктивізований комплекс юридичних джерел, що формально закріплюють правові явища і дозволяють адресатам знайомитися з їх реальним змістом і користуватися ними.

При висвітленні цієї теми терміни «форма права» і «джерело права» використовуються в одному і тому ж значенні зовнішньої форми об’єктивізації, виразу права. Тобто юридичними джерела­ми, або формами права є офіційні форми зовнішнього вираження і закріплення правових норм, що діють у певній державі.

В юридичній літературі відзначається, що форма права характе­ризується певними особливостями: вона повинна нормативно за­кріплювати волю громадян, обумовлюватись існуючим соціально- економічним базисом, забезпечувати політичну владу, виражати інтереси суспільства (його більшості), утверджувати пріоритетне значення законів як найбільш демократичної форми вияву інтересів, демократичної процедури підготовки і проходження нормативних актів у правотворчому органі.

Першою історичною формою (джерелом) права є правовий зви­чай, під яким розуміється санкціоноване державою правило пове­дінки, яке утвердилось у суспільстві як простий звичай у результа­ті багаторазового повторення впродовж тривалого часу і яке стало традицією, тобто правило, яке передавалось від покоління до поко­ління до того часу, поки не потрапило в орбіту державних інтересів. Не кожний звичай стає правовим, а тільки той, який відповідає ін­тересам певної групи людей, тієї чи іншої соціальної спільності або суспільства в цілому.

Місце звичаю в системі джерел права у різні епохи було різним. Він займав домінуюче становище у процесі становлення правових систем, а в сучасних умовах — це форма права, яка зустрічається рідко.

Так, у романо-германській правовій сім’ї роль звичаю дуже обмежена. У цілому, за винятком Італії, він втратив характер само­стійного джерела права. Навіть в Англії, де традиції часто-густо

мають загальнообов’язкове значення, звичаї діють лише в обмеже­ній сфері суспільних відносин. Вони є в торговому праві та окре­мих інститутах кримінального права (наприклад, участь присяж­них у певних юридичних справах).

Під юридичним прецедентом розуміємо письмове або усне рі­шення судового або адміністративного органу, яке стало нормою, еталоном, зразком (правилом поведінки) при розгляді всіх подіб­них справ у майбутньому. Дане первинне рішення є обов’язковим для всіх, іншими словами, воно отримує державну підтримку.

Таким чином, державою визначається рішення, яке стосується конкретної, індивідуальної справи в якості загальної норми. Пра­вила, які є в судових рішеннях, згідно з англійським правом вико­ристовуються і в майбутньому, інакше буде порушена стабільність загального права, поставлена під загрозу необхідність його існу­вання. Загальне право в Англії в основному складається із судових рішень. Там створилася система правил дії прецеденту:

а) рішення, винесене палатою лордів, є обов’язковим не тільки для неї, а й усіх інших судів;

б) рішення, прийняті апеляційним судом, обов’язкові для всіх інших, крім палати лордів;

в) рішення, прийняті Вищим судом правосуддя, обов’язкові для нижчих судів. Конституційний суд у Німеччині користується пра­вом нормотворчої діяльності, втому числі і шляхом встановлення прецедентів.

Характерною особливістю прецедентно] форми права є те, що всі подальші рішення можуть вносити окремі зміни в раніше сформо­ваний прецедент, які в свою чергу також стають нормою права.

У сучасних умовах недосконалості правотворчої діяльності, ін­коли значного відставання від суспільних відносин існуючих форм незалежної і самостійної судової влади, прецеденти судового тлу­мачення, на наш погляд, мають посісти належне їм місце. Особли­во це повинно стосуватися роботи Конституційного Суду України, рішення якого мають значення не тільки для судової, а й для зако­нодавчої та виконавчої влад.

Нормативний договір — правило поведінки загального харак­теру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох су­б’єктів і забезпечується державою.

Міжнародно-правові акти — норми міжнародного співтоварис­тва, які із санкції держави поширюються на її території.

Нормативний акт — це письмовий документ компетентного суб’єкта права, в якому закріплюються правила поведінки загаль­ного характеру, що забезпечуються державою. Він є основним дже­релом романо-германської правової сім’ї (правової системи Украї­ни) і має ряд переваг перед іншими джерелами права.

1. Нормативний акт може бути оперативно виданий і змінений у будь-якій своїй частині, що дозволяє відносно швидко реагувати на соціальні процеси в суспільстві.

2. Нормативні акти, як правило, відповідним чином системати­зовані, що дозволяє легко віднайти потрібний документ для засто­сування.

3. Нормативні акти дозволяють точно фіксувати зміст правових норм, що сприяє проведенню єдиної політики, не допускати довіль­ного тлумачення і застосування норм.

4. Нормативні акти підтримуються і охороняються державою.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридич­ні документи, котрі не містять норм права. Наприклад, акти за­твердження положень, правил, статутів чи акти, що складаються з декларацій, закликів. Практичне значення має розрізнення норма- іивно-правових актів і актів застосування норм права, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб’єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.

Нормативно-правові акти:

а) диференційовані, оскільки механізм держави має розгалуже­ну структуру органів із відповідними правотворчими повноважен­нями і значним обсягом інших функцій, які реалізуються шляхом видання юридичних актів;

б) мають відповідну ієрархію (за умови провідної ролі консти­туції), оскільки ця система базується на основі різної юридичної сили актів, у результаті чого джерела права нижчих інстанцій зна­ходяться в залежності стосовно відповідних джерел вищих інстан­цій і не можуть їм протиставлятися;

в) конкретизовані за предметом правового регулювання, суб’єк­тами виконання і реалізації права, вказівки на яких вміщені в дже­релах.

Види нормативних актів.

Нормативно-правові акти класифіку­ються за різними критеріями:

1) за суб’єктами ухвалення — на акти органів держави, народу в процесі референдуму, територіальних громад, громадських об’єд­нань, трудових колективів, посадових осіб, спільні акти органів дер­жави і недержавних формувань та ін.;

2) за юридичною силою — на закони і підзаконні нормативні акти;

3) за сферою дії — на загальнообов’язкові, спеціальні, локальні;

4) за ступенем загальності правових норм — на загальні і конкре­тизацию;

5) за характером волевиявлення — на акти встановлення, зміни та скасування норм права;

6) за галузями законодавства — на цивільні, кримінальні, кри­мінально-процесуальні та ін.;

7) за часом дії— визначено-строкові й невизначено-строкові.

Найбільш поширеною вважається класифікація нормативних актів за їх юридичною силою.

15.2

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Поняття і види форм (джерел) права.:

  1. § 2. IloiisiiIie и виды форм защиты п охраны права и законного интереса
  2. 3. Система гражданского права как отрасли права - это внутреннее строение данной отрасли и права, единство входящих в нее взаимосвязанных подотраслей и институтов.
  3. 45 . Формы и виды права собственности
  4. ИСТОЧНИКИ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА.
  5. 44 Понятие и содержание права собственности
  6. Камалова Г.Т., Петров А.В.. История отечественного государства и права: Учебное пособие. – Челябинск: Изд-во ЮУГУ,2006. – 249 с., 2006
  7. 51 Защита права собственности и иных вещных прав
  8. 52 Право собственности и иные вещные права на землю
  9. 19. Понятие и виды объектов гражданского права.
  10. 65 Понятие, объекты и субъекты патентного права. Условия патентноспособности.
  11. 62 Понятие, объекты и субъекты авторского права и смежных прав.
  12. 2. СПЕЦКУРС АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА И ЕГО ЗНАЧЕНИЕ В ПОДГОТОВКЕ СОТРУДНИКОВ ФСБ РОССИИ
  13. Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с., 2014
  14. Теория государства и права: учебное пособие для бакалавров / В. Н. Карташов; Яросл. гос. ун-т им. П. Г. Демидова. - Ярославль: ЯрГУ,2012. - 274 с., 2012
  15. Лекция по истории государства и права РФ, 2017
  16. Тема: Субъекты административного права