<<
>>

Поняття типу держави та проблеми класифікації.

Глибоке і всебічне вивчення держави передбачає використання диференці иного підходу до цієї матерії. Це означає, перш за все, необхідність розгляду її не тільки у якості явища, що історично існувало і існує як таке, у виявленні його особливих родових рис, але і важливість вивчення його у більш конкретному і в більш на­ближеному до реальної історичної дійсності плані.

З теоретичної і практичної точок зору досить важким уявляється не тільки повне і точне визначення того, що таке держава «взагалі», якими специ­фічними ознаками і рисами вона володіє і чим вона як соціальний інститут відрізняється від інших.

Не менш важливим є встановлення того, якою була держава на різних етапах розвитку суспільства і що вона являє собою на су­часному етапі.

Відповідь на ці та багато інших питань логічно підводять нас до необхідності виділення із сукупності всіх держав, які коли-небудь існували, існують сьогодні і тих, які з’являться у майбутньому пев­них типів держав, до необхідності їх типології («типізації») чи кла­сифікації.

Перші спроби типізації держав були зроблені ще Аристотелем, який вважав, що основними критеріями розмежування держав є, по-перше, кількість осіб, пануючих у державі і, по-друге, мета, яку здійснює держава. Він розрізняв правління одного, правління неба­гатьох, правління більшості, а держави поділяв на правильні (де досягається загальне благо) і неправильні (де. переслідується при­ватна мета).

Г. Єллінек підкреслював, що, незважаючи на постійний розви­ток і перетворення, можна встановити певні характерні ознаки, які і іадають тій чи іншій державі або групі держав упродовж їх історії відповідні риси певного типу. Він виділяє ідеальний та емпіричний гили держав, де перша — це поміркована держава, якої в реально­му житті не існує. Емпіричний тип визначають у результаті порів­няння реальних держав між собою: давньосхідна, грецька, римська, середньовічна і сучасна.

Г. Кельзен вважав, що в основу типізації сучасних держав по­кладена ідея політичної свободи, тому виділяють два типи держав­ності: демократія та автократія. ,

Американський професор Р. Макайвер також поділяє всі держави на два типи: династичні (антидемократичні) і демократичні. Різниця між ними полягає у ступені відображення державною владою волі суспільства.

Німецький політолог Р. Дарендорф, поділяючи всі держави на антидемократичні і демократичні, стверджує, що в результаті по­ступової демократизації суспільство класової боротьби стає суспіль­ством громадян, у якому створена загальна для всіх основа, яка і робить можливим цивілізоване суспільне буття.

Категорія «тип держави» посідає самостійне місце в теорії дер­жави і права, тому що дає можливість більш повного відображення сутності держави, яка змінюється, особливостей її виникнення й ево­люції, можливість побачити в цілому історичний прогрес державно організованого суспільства.

Під типом держави розуміють взяті в єдності найбільш загаль­ні риси різних держав, систему їх найважливіших властивостей і сторін, які породжуються відповідною епохою і характеризуються загальними суттєвими ознаками.

До останнього часу в теорії держави і права питання типології держав розглядалися, як правило, з позиції формаційного підходу. Його сутність полягає у тому, що в основу типізації держав покла­дена категорія суспільно-економічної формації, яка ґрунтується на тому чи іншому способі виробництва і відображає співвідношення базису та надбудови, мети, завдань і функцій держави з позиції її соціального призначення.

Відома «тріада» К. Маркса поділяє світову історію на три макро- формації: первинну (архаїчну), вторинну (економічну) і третинну (комуністичну), які отримали назву суспільних. Основними крите­ріями такої класифікації є, по-перше, наявність або відсутність при­ватної власності; по-друге, наявність або відсутність протилежних класів; по-третє, наявність або відсутність виробництва. Отже, дер­жавно організоване суспільство — елемент економічної суспільної формації, в рамках якої виділяються відповідні способи виробництва: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний.

У цьому випадку в основу поділу історії соціального розвитку покладена ідея природно-історичного процесу зміни однієї суспільно-економічної формації іншою, але кожна наступна логічно й історично виходить із попередньої, в надрах якої зароджуються всі економічні, соціальні і політичні елементи нової, більш високо організованої формації.

Першою суспільною формацією вважається первіснообщинна, яка не знала ні приватної власності, ні класів, ні товарного виробництва. Її спосіб виробництва, як ми вже відзначали, ґрунтується на загаль­ній (общинній, колективній) формі власності, а влада — на автори­теті; вона виражає інтереси всього суспільства в цілому.

Перехід до державно організованого суспільства пов’язаний зі змінами в базисі первісного суспільства, з невідповідністю харак­теру виробничих відносин рівню розвитку виробничих сил, що пе­редбачає епоху соціальної революції. Зміни у способі виробництва, який базувався на приватній власності, поява класів і різних соціаль­них груп із протилежними економічними і соціальними інтереса­ми, вимагали їх політичного оформлення у вигляді держави.

Кожна нова суспільно-економічна формація на першому етапі ст ановлення забезпечує прогрес у розвитку виробничих сил у силу того, що виробничі відносини за своїм характером випереджають їх рівень. Другий етап характеризується відповідністю розвитку вироб­ничих відносин рівню виробничих сил суспільства, що забезпечує його розквіт. Однак діючий закон постійного розвитку виробничих сил суспільства призводить до того, що на третьому етапі рівень їх розвитку не відповідає «старим» виробничим відносинам. Це ви­кликає формування «нових» виробничих відносин, які складаються поступово. Кількісне їх накопичення призводить до якісних змін, виникнення нових форм власності, що пов’язане з появою нових класів і соціальних груп із протилежними інтересами, а це у свою чергу вимагає їх державного оформлення. Відбувається політична революція, зароджується політична організація, інша за своєю сут­ністю, метою, завданнями і функціями; виникає інша держава.

Необхідно враховувати, що кожна держава розвивається у кон­кретному суспільстві, у конкретний час і в конкретних історичних, географічних, зовнішніх умовах. Категорія «тип держави» абстра­гується від них і бере до уваги найбільш загальні риси їх виник­нення та розвитку.

Нині робляться спроби розглядати у якості самостійних форма­цій ще дві: «азіатський спосіб виробництва» і «прафеодалізм». Так, професор А. Захаров характеризує азіатський спосіб виробництва як співвідношення виробничої активності селянських общин і еконо­мічного втручання держави, яка одночасно і управляє, і експлуатує селянські общини. А. Захаров вважає, що розклад первіснообщин-

ного ладу ніколи не призводив до феодалізму, тобто до утверджен­ня великої приватної власності на землю і закріпачення селянства. Це був довготривалий період, шо охоплював багато століть, упро­довж якого знать виділилась в особливу групу, забезпечивши собі привілеї щодо користування землею, проте селяни зберегли як свобо­ду, так і власність на землю. Цей період він називає прафеодалізмом. Т тільки внаслідок відживання відносин такого роду зароджується феодалізм.

Поряд із формаційним підходом до вирішення питання типоло­гії держав широко використовується цивілізаційний підхід, засада­ми якого є ідея співвідношення держави і соціально-економічного устрою із врахуванням духовно-культурних факторів суспільного розвитку.

У власне загальному вигляді поняття «цивілізація» можна трак­тувати як соціокультурну систему, яка охоплює як соціально-еко­номічні умови життєдіяльності суспільства, так і етнічні, релігійні його основи, ступінь гармонізації людини і природи, а також рівень економічної, політичної, соціальної і духовної свободи особистості. Цивілізація, її цінності впливають не тільки на соціальну, але і на державну організацію суспільства.

За умови цивілізованого підходу тип держави визначається не стільки об’єктивно матеріальними, скільки ідеально-духовними, куль­турними факторами. Професор А. Дж. Тойнбі пише, що культурний елемент становить душу, кров, лімфу, сутність цивілізації: у порів­нянні з ним економічні і тим більше політичні плани видаються штучними, буденними створіннями природи і рушійних сил циві­лізації.

Поняття цивілізації він сформулював, як відносно замкнутий і локальний стан суспільства, який вирізняється характером релігій­них, психологічних, культурних, географічних та інших ознак, дві з яких лишаються незмінними: релігія і форми її організації, а та­кож ступенем віддаленості від того місця, де це суспільство виник­ло. З 21 цивілізації, вважає А. Дж. Тойнбі, збереглися лише ті, які змогли послідовно засвоїти життєве середовище і розвинути духов­ний початок в усіх видах людської діяльності (єгипетська, китайсь­ка, іранська, сірійська, мексиканська, арабська, західна, далекосхід­на, православна тощо). Кожна цивілізація надає стійку загальність усім державам, які існують у її рамках.

У типології держав інколи виділяють держави перехідного ета­пу, так звані перехідні держави. Такі держави визнавали у свій час основоположники марксистської теорії, коли «державна влада на час отримує відому самостійність по відношенню до обох класів» (економічно пануючому і експлуатованому). В. І. Ленін також пи­сав про виникнення в Росії держави перехідного типу (від феода­льного до буржуазного) у період проведення буржуазних реформ 60-70-х рр. XIX ст. Як перехідний оцінював він і процес переходу до соціалізму окремих держав, обминаючи стадію капіталізму, на­приклад у Монголії, у народів Середньої Азії і Півночі. Як перехі­дна характеризується держава в сучасній Україні.

Спірним є питання про те, чи складає перехідна держава самос­тійний тип.

Вважається, що державу перехідного стану можна віднести до самостійного типу з наступних підстав:

По-перше, перехідний стан часто-густо займає довгий період і навіть може скласти цілу епоху.

По-друге, перехідний стан передбачає не тільки зміну влади, форми держави, різних державно-правових інститутів, але й зміну цінностей суспільства, якісного його стану, громадських структур, зв’язків і відносин.

По-третє, перехідна держава є явищем конкретно-історичним, яке володіє національно-культурною орієнтацією і відображає на­копичені конкретним народом духовні та інші цінності.

Керуючись методологічними міркуваннями, ми повинні розши­рити цей погляд на значення різних типів державного Існування. Пи­тання про типи є питанням про методологічно правомірне осмис­лення явищ, незмінно плинних і мінливих, як сталих, так і тривалих. У науці про державу ми мусимо вдаватися до такого способу мис­лення, бо маємо тут справу з явищем, яке не тільки розвивається, а й зазнає деяких перетворень і перевтілень. Так, скажімо, абсолютно- монархічна держава, без сумніву, виросла з феодальної, а держава конституційна — з абсолютно-монархічної. Але попри те, що цей перехід нерідко відбувався дуже повільно, і розвиток після цього пе­реходу не припинився, так що кожна державна форма у свою чергу відбивала різні стадії розвитку, все ж держава з переходом від од­нієї форми до іншої перевтілювалася, і ми повинні уявляти собі кожну з цих форм у її найтиповіших рисах.

Ці методологічні засади ми й можемо взяти за основу для подаль­шого розгляду питання, яке нас цікавить. З одного боку, ми будемо оглядатися на те, що кожна державна форма лише повільно вхо­дить у ту чи іншу конкретну державну організацію, з іншого — нам правитимуть за критерії оцінки ідеальні типи державного буття у своїй непохитній теоретичній єдності.

5.2

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Поняття типу держави та проблеми класифікації.:

  1. Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с., 2014
  2. Глава 1 Анализ состояния проблемы переработки отходов вольфрамо-титано-кобальтовых сплавов
  3. Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с., 2018
  4. Административное усмотрение и законодательство об административных процедурах: проблемы теории и судебной практики (сравнительно-правовой анализ)
  5. Общая теория государства и права / Э.А. Калинина, И.Ф. Кали­нина, А.А. Старжинская; под ред. Э.А. Калининой. - 3-е изд., пере- раб. и доп. - Минск : Молодежное,2009. - 80 с., 2009
  6. ТЕМАТИКА (примерная) курсовых работ по арбитражному процессу для студентов ОДО ЮИ ТГУ
  7. Административные процедуры, административное судопроизводство, административно-деликтное право: три основных направления модернизации российского законодательства
  8. Понятие, сущность и цели надзора Банка России за деятельностью кредитных организаций
  9. Финансово-правовой статус Центрального банка России как органа надзора
  10. Кучерена А.Г.. Адвокатура: Учебник. — М.: Юристъ,2004. - 351 с., 2004
  11. Выводы по главе 1