Поняття, риси соціальної держави.

Сьогодні Україна рухається у напрямку побудови соціальної дер­жави. Вихідною базою для такого реформаційного процесу є поло­ження Основного Закону, в ст. З якого проголошується: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека ви­знаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Соціальною називають державу, яка прагне до забезпечення кож­ному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управління виробництвом, а в ідеалі — приблизно од­накових життєвих шансів, можливостей самореалізації особистості.

Соціальна держава є втіленням людського виміру політики. Під поняттям «соціальна держава», як зазначає Ф. Хаєк, часто розумі­ють усе, що пов’язано зі зменшенням або усуненням розбіжностей у прибутках між різними групами населення.

Поняття «соціальна держава» не є абсолютно новим у політич­ній думці. Його введено в обіг ще в 1850 р. Лоренцом фон Штай-

ном,однак активна теоретична розробка почалася у першій поло­вині XX ст,, переважно у німецькій літературі. Серед українських розробників цієї проблематики слід згадати про М. Костомарова, М. Драгоманова, М. Павлика, Ф. Тарановськоіо, Ковалевського, С Ше- лухіна та ін.

Сенс реформ, що відбуваються в Україні полягає саме у станов­ленні та постійному розвитку правової та соціальної держави і лише досягнення цього ідеалу має вінчати весь процес реформ в еконо­міці, політиці та духовній сфері. Як зауважує професор В. Бабкін, соціальна держава завжди приділяє увагу гарантіям прав і свобод, які безпосередньо пов’язані з розквітом особи.

Соціальна держава передбачає:

• необхідний для людини прожитковий мінімум;

• соціальну рівність;

• соціальне забезпечення;

• підвищення загального добробуту.

Постіндустріальний розвиток багатьох країн Заходу характери­зується пріоритетом соціальних функцій, підпорядкуванням вироб­ництва інтересам людини.

Вважається, що Німеччина стала першою державою світу, в пі­слявоєнній конституції якої було закріплено положення про соціа­льну державу; ставши головною умовою прогресу, соціальна дер­жавність була заснована на конструктивних засадах, що дозволило кожній людині відчувати певну стабільність у бурхливому потоці соціальних змін повоєнного періоду. Складовими поняття «соціа­льна держава» тут розглядають «справедливість» та «гідне людини існування для всіх». У ФРН сьогодні домінує трактування терміну «соціальна держава» як організації, яка допомагає слабким, прагне вплинути на розподіл економічних благ у дусі принципів справед­ливості, для забезпечення гідного людини існування. Соціальна дер­жава керується уявленнями, відповідно до яких кожна людина має 180

можливість і зобов’язана забезпечувати себе та утримувати сім’ю. Відповідальність суспільства настає лише тоді, коли вимоги люди­ни не задовольняються державою належним чином, що іменується соціальною допомогою.

Досвід зарубіжних держав, і не лише Німеччини, Великобрита­нії, але й інших держав, у т. ч. й тих які також перебувають на ста­дії побудови соціальних держав, повинні бути взяті до уваги при розробці заходів, спрямованих на побудову соціальної держави в Україні. До найгостріших проблем молодої Української держави, з якими вона стикається під час набуття рис соціальної, можна від­нести безробіття і пов’язана із ним проблему зарубіжного заробіт­чанства, періодичні заборгованості по зарплатах, недосконалість систем медичного обслуговування та пенсійного забезпечення, не­достатня увага до так званих людей з особливими потребами, жит­лова проблема.

У 2001 р. в Україні вперше було визнано існування бідності, ви­значено терміни «бідність», «рівень бідності», «межа бідності», що відобразилося у запропонованій Кабінетом Міністрів України «Стра­тегії подолання бідності». Зокрема, бідність визначається як «не­можливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб жит­тя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу». Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборго­ваність із заробітної плати і соціальних виплат, що мають суто економічне підґрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги. На сьогодні безробіття є одним із головних чинників поширення бідності; особ­ливо це стосується сімейного безробіття (коли безробітними є кілька членів сім’ї). Найнебезпечніше те, що працююче населення також не застраховане від ризику потрапити у категорію бідних. Діюча система пільг не забезпечує надання допомоги виключно бідним верствам населення, а сприяє помітному збільшенню доходів за-

можних верств населення, зростанню економічної нерівності. Зро­стання бідності супроводжується поглибленням майнового розша­рування населення та появою прошарку багатих, чия заможність асоціюється з тіньовою та кримінальною діяльністю. З бідністю пов’язані також такі явища, як безпритульність та жебрацтво, низька народжуваність.

У жодній із держав, які перебували в стані бідності, остання не долалася лише шляхом підтримки нужденних, а з допомогою ком­плексного підходу, орієнтованого як на бідні, так і на відносно за­безпечені верстви населення.

Сьогодні усім стало зрозуміло, що усі державні проблеми по­винні реалізовуватися через призму загальнолюдських цінностей, до яких належать життя людини, її здоров’я, честь і гідність, недотор­каність і безпека. Відповідно до Основного Закону України перед­бачено, що права і свободи людини та їх гарантії мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави, її головний обов’язок. У цих конституційних приписах закладено принципово нову для нас мо­дель суспільних відносин, яка істотно відрізняється від тієї, за якою ми жили тривалий час.

10.3