<<
>>

Поняття правової норми та її ознаки.

Норма права — це правило поведінки, встановлене або санкціо­новане державою (народом у ході референдуму), елементарна час­тина права, яка відноситься до нього як частина до цілого.

Було до­ведено, що норма права — це і не форма, і не зміст права в цілому, а саме його частина. Вона володіє змістом та формою і в системо- творчих процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому.

Нормі права, як частині системи, в тій чи іншій мірі властиві озна­ки, які має право, тому їй можна дати визначення схоже за своїм значенням із визначенням права.

Норма права — це загальнообов’язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване правило поведінки, яке впливає на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Будь-яке державно організоване суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне нау­кове визначення поняття передбачає з’ясування притаманних нор­мі права специфічних ознак.

1. Норма права не передбачає індивідуалізації; вона вказує лише на ті характерні риси поведінки, які розглядають поведінку як вид суспільних відносин. Ці ознаки, вміщені в текст норми, стають пра- пилами поведінки, обов’язковими для реалізації.

У процесі купівлі-продажу суттєвим є не те, скільки разів «при­цінювався» покупець, вибираючи ту чи іншу річ, скільки часу він на це затратив. Для права важливо встановити ознаки: коли можна вважати договір купівлі-продажу укладеним, коли право власності па ту чи іншу річ переходить від продавця до покупця.

2. Норма права є наказовою незалежно від того, який вона має характер: заборони, дозволу та ін. Наказ (розпорядження) в будь- якому випадку знаходиться під охороною держави. Оскільки він нею встановлений, то передбачені й певні заходи щодо випадків його порушення.

3. Норма права — загальнообов’язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для всіх осіб, які стають можливими (або реальними) учасниками конкретного виду суспіль­них відносин.

Норма права як абстрактна модель поведінки передбачає її не­одноразову дію, отже, і «захопити» в коло свого притягання вона може кожного члена суспільства.

4. Формальна визначеність — правова норма виробляється на підставі узагальнення тих чи інших конкретних випадків, що підля­гають регулюванню. Вона повинна формулювати права на конкрет­ні види дозволених дій або на ті чи інші об’єкти (майно, авторські і нори), а також обов’язки, заборони і заходи відповідальності за їх невиконання або порушення громадського порядку. Формальна ви- іпаченість норми права вимагає її письмової, документальної форми. Гака форма дає всім виконавцям норми права чітке уявлення про зміст, межі дії норми та інші необхідні відомості.

5. Абстрактність норми права не означає невизначеності її зміс­ту. Навпаки, норма права тому є такою, що складає конкретне пра­вило поведінки. Наприклад, ст. 442 Цивільного Кодексу України зазначає: «Шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями дер­жавних і громадських організацій, а також службових осіб при вико­нанні ними службових обов’язків у галузі адміністративного управ- ііііня, відшкодовується на загальних підставах (ст. 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом». За шкоду, заподіяну

такими діями організацій, відповідальність настає в порядку, вста­новленому законом. Кожний окремий (індивідуальний) випадок по­трапляє під вплив цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивідуальні відносини такого виду. Завдяки тому, що норма роз­повсюджується на цей вид відносин, її вимоги реалізуються всіми як обов’язкові для кожного, хто причетний до відшкодувань, без пер­сонального вказування, для кого саме. Таким чином, норма права як загальне правило поведінки регулює вид суспільних відносин (який повторюється), оскільки не вичерпує одноразової реалізації, а також усі можливі індивідуальні випадки. В силу цього норма — загальне і загальнообов’язкове правило поведінки.

6. Зміст правової норми визначається об’єктивною природою того виду суспільних відносин, на впорядкування яких вона спрямована.

Він формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної і правової культури, орієнтацій держави та інших факторів. Тому зміст норми в основному визначається змістом регулюючих відносин.

Норми права — правова реальність навіть у тому випадку, коли вони практично жодного разу не використовувались (або вкрай рідко) для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недавній істо­рії норма конституційного права, що передбачала можливість віль­ного виходу союзної республіки зі складу СРСР. Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. Можна зробити ви­сновок, що праву відомі норми, що застосовуються безпосередньо і опосередковано через інші норми.

Норма права — це загальне правило, яке вбирає в себе все ба­гатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманітність особливого, індивідуального, окремого. Норма права є моделлю су­спільних відносин, яка відображає інтереси суспільства в розвитку цих відносин.

У сучасних умовах вдосконалення норм права відбувається за двома основними напрямами: покращення змісту норм, упорядку­вання їх структури і системи в цілому.

Перший шлях характеризується тенденцією до більш точного відо­браження потреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечи­ти зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдосконалення змісту стосується всього комплексу 292

норм: тих, що зобов’язують, забороняють і дозволяють. Зростає зна­чення рекомендаційних норм. У рамках кожного різновиду норм поробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні підносини за допомогою всіх елементів правової норми.

Головними умовами, які дозволяють досягти удосконалення норм права, є:

точне відображення в правових документах закономірностей державно-правової надбудови;

- відповідність норм права вимогам моралі і справедливості;

- дотримання вимог системності тих чи інших закономірностей діючої системи права при прийнятті нових норм;

урахування в процесі нормотворення загальних принципів ре­гулювання і управління суспільними процесами.

Таким чином, підведемо підсумки:

а) норма права може бути визначена як загальнообов’язкове прави­ло поведінки, яке походить від держави (народу в ході референдуму), охороняється нею, закріплює за учасниками суспільних відносин цього виду юридичні права і покладає на них юридичні обов’язки;

б) правова норма є загальним правилом поведінки, тобто зраз­ком, еталоном поведінки людей, їх колективів;

в) правова норма — формально визначене правило поведінки, тобто має чітко визначену форму зовнішнього виразу;

г) правова норма — правило абстрактного, узагальненого харак­теру; первинний елемент права як системи;

д) правова норма має державно-владний характер;

є) правова норма — явище широке, багатопланове і в той же час конкретне за змістом.

14.3

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Поняття правової норми та її ознаки.:

  1. Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с., 2014
  2. Некоторые вопросы реформирования административного правосудия в Кыргызской Республике
  3. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  4. О понятии финансового опциона
  5. § 2. Понятие и функции нотариата
  6. ГРИБОВСКАЯ Наталья Юрьевна. ЛЕКСИКА ТВЕРСКИХ ГОВОРОВ, ХАРАКТЕРИЗУЮЩАЯ ЧЕЛОВЕКА (СЕМАНТИКО-МОТИВАЦИОННЫЙ АСПЕКТ). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук. Тверь - 2019, 2019
  7. 26. Возникновение гражданских правоотношений не предусмотренных в ГК
  8. П.2 Частотная зависимость условий существования объемных и эванес­центных волн TM- (ТЕ-) типа и соответствующих типов сечений ПВВ в коллинеарной фазе скомпенсированого ЛО АФМ с ЦАС. Полярная MOK
  9. 59 ВИДЫ И ФОРМЫ ДОГОВОРА.
  10. Микрополе «Речевая деятельность»
  11. Логика : практикум / Е. П. Пьяных. - Екатеринбург : УрГУПС,2019. - 78, [2] с., 2019
  12. Определение предела прочности при сжатии и при изгибе спеченных заготовок
  13. Смешивание исходных материалов
  14. Исследование микроструктуры и изломов закаленных низколегированных порошковых сталей
  15. Основные результаты и выводы