<<
>>

Поняття політичної системи суспільства.

Історія людства знає різні системи суспільної організації. Кожна наступна формація характеризується більш досконалою політичною формою, кращою технологією і організацією виробництва та більш високим рівнем життя.

Нова політична формація зароджується в надрах попередньої і перемагає її шляхом повалення. Перш за все знищенню підлягає носій попередньої формації. Щоб вижити і роз­винутись, нова формація повинна мати більш продуктивне джерело життєвості, ніж попередня. Кожна наступна соціальна формація ха­рактеризувалась все меншою ізольованістю ніж системи, з яких вона складалась. Ізольована система завжди розпадається. Ілюстрацією сказаного вище може послужити розпад СРСР, який, властиво, і був ізольованою системою. Ця система орієнтувалась на самозбережен­ня, виживання, але не на розвиток, тому була неминуче приречена на загибель.

Розгляд такого складного питання і явища як політична система слід почати з тлумачення поняття «система». В перекладі з грець­кої термін «система» означає ціле, шо складається з частин. Тобто система є цілісна, порядкова множинність елементів, взаємодія яких породжує нову якість, не притаманну її частинам.

Ці ознаки повністю підходять до політичної системи.

У навколишньому світі існують різноманітні системи. На пев­ному етапі виникає політична система як одна з форм соціального руху матерії, що пов’язана з особливою формою діяльності людей —- політикою. На відміну від інших систем — економічних, соціаль­них, духовних — політичну систему характеризує ряд рис:

• її участь у розв’язанні таких загальносоціальних завдань, як інтеграція суспільства;

• розподіл у ньому матеріальних і духовних цінностей;

• досить складна внутрішня будова, що включає різноманітні політичні організації, принципи, норми, механізми комунікацій, які забезпечують прямий і зворотній зв’язок соціальних груп і членів суспільства з політичною владою;

• політична система має монополію на здійснення влади;

• у рамках політичної системи виробляєгься політична лінія, еко­номічна, соціальна, культурна та інші форми політики;

• через її інститути здійснюється політичне керівництво й управ­ління суспільством.

Політична система суспільства розглядається у широкому та вузькому розумінні: в широкому — система «матеріальних» та «не­матеріальних» компонентів, пов’язаних політичними відносинами з приводу здійснення політичної влади; у вузькому —взяті у поєд­нанні та взаємодії державні, громадські організації, трудові колек­тиви та інші політичні інститути, що беруть участь у здійсненні політичної влади (політична організація суспільства).

Сучасна наука досягла значних успіхів у розвитку теорії політич­ної системи та аналізу її практики. Здійснюється розробка загаль­них питань, які поглиблюють уявлення про цілісність цього утво­рення, аналізуються елементи політичної системи, досліджуються політичні партії, політичні норми, політичні режими, політична ідеологія, особливості прямих І непрямих зв’язків Із соціальним середовищем, соціальним оточенням системи.

Народження цілісної політичної системи пов’язане з цивіліза- ційним розвитком, формуванням громадянського суспільства, його структури. З’являються великі соціальні ірупи. З метою задово­лення їхніх потреб та інтересів виникають політичні партії, проф­спілки, селянські спілки, промислові об’єднання тощо; утворюються міжгрупові об’єднання (наприклад, національні, народні рухи, на­родні фронти).

Політична система суспільства виступає як складне, багатогранне явище і аналізується спеціалістами в різних галузях держави і права, соціології, філософії тощо. Наприклад, теоретики держави і права досліджують її за допомогою системного і структурно-функціо­нального аналізу, з точки зору її безперервної динаміки, співвід­ношення політичної системи суспільства як цілого з її окремими елементами, перш за все з’ясовуючи місце і роль держави у цьому утворенні, її нові якості, особливості як структурного елементу.

Політична система — це універсальна керівна система державно організованого суспільства, компоненти якої зв’язані політичними відносинами і яка, в кінцевому результаті, регулює виробництво і розподіляє соціальні блага.

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це — внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв’язку І взаємодії компонентів, що її утворюють; стійка впо­рядкованість елементів, закон зв’язку між елементами. Структура дає змогу зрозуміти, яким чином організоване системне ціле.

Слід зазначити, що у політичній системі суспільства особливе місце посідає політична влада. Вона зв’язує всі складові в систему і від неї залежить компонентна структура політичної системи. Оскільки в суспільстві політична влада в основному зосереджена у державі, то державна влада є основним об’єктом політичної діяль­ності. Однак не можна повністю ототожнювати політичну і держав­ну владу, бо не тільки держава, а й громадські організації наділені політичною владою. Це особливо підкреслює роль партій у здійс­ненні політичної влади, тому що політичні партії створюються з метою завоювання і використання політичної влади в інтересах пев­них груп. Отже, політична влада є тією центральною ланкою, ви- іначальною системною основою, навколо якої функціонують усі компоненти політичної системи.

До структури політичної системи входять:

а) суб’єкти (носії) політики;

б) політичні норми;

в) політичні відносини, стосунки;

г) політичні функції;

ґ) політичний процес;

д) політичний режим;

е) політична свідомість;

є) політична культура;

ж) політична діяльність.

Є декілька підходів до вивчення цих компонентів. Незважаючи на їх різноманітність, можна сказати, що вони є складними компо­нентами взаємин між різними соціальними групами і їх політич­ними інститутами.

Інституціональний підхід полягає не тільки у визначенні та ви­діленні інститутів, що формують політичну систему (організацію) суспільства, але й в аналізі її елементно-структурних, суб’єктно- інституціональних і, зокрема, формально-юридичних сторін.

Функціональний підхід дає змогу розглянути політичну систему з точки зору напрямків її діяльності, особливостей розвитку полі­тичного процесу і реалізації політичного режиму як системою в ці­лому, так і її окремими інститутами чи групами інститутів.

Регулятивний підхід відображає особливість функціонування по­літичної системи суспільства на основі політичних норм усієї сис­теми нормативного регулювання (звичаїв, традицій, принципів, норм права, моралі, корпоративних норм).

Ідеологічний підхід відображає особливість поглядів, ідей тих чи інших дослідників на проблему буття політичної системи суспільс­тва, він спрямований на формулювання конкретної політичної теорії.

Комунікативний підхід являє собою аналіз політичної системи з позиції системоутворюючих зв’язків і відносин між різними її ін­ститутами.

У якості самостійного виділяють і особистий підхід при дослі­дженні політичної системи, тим більше, що у філософському розу­мінні первинним елементом системи є людина, сутністю якої є су­купність усіх суспільних відносин.

Розглянемо названі компоненти більш детально. Систему суб’єк­тів політичної системи іноді називають політичною організацією суспільства. Це — система всіх інститутів, організацій, установ, 162

включаючи людей, а також механізм керівництва і управління, за до­помогою яких здійснюється політична влада. Поняття панування, керівництва, управління тісно між собою пов’язані. Панування — це широке соціальне явище, що відображає соціально-політичний гегемонізм у суспільстві. Керівництво входить у систему управлін­ня суспільством і виступає її ядром. В управлінні обов’язковими елементами є наявність влади і керівництва.

Суб’єкти політики — носії політичної влади, що об’єднані у соціальні спільноти, прошарки, державні і іромадські організації, політичні партії і рухи, трудові колективи та інші групи людей, а також політичні особи.

Політичні норми — правила поведінки, що регулюють полі­тичні відносини суб’єктів політики. З одного боку, політичні нор­ми є засобом політичної оцінки тих чи інших соціальних явищ і процесів, а з іншого — закріплюють необхідну поведінку суб’єктів політики у тих чи інших межах відповідно до конкретної політич­ної ситуації. До складу політичних норм включають норми права, норми політичних партій і громадських організацій, політичні зви­чаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя тощо.

Політичні відносини — вид суспільних відносин, що склада­ються між суб’єктами політики з приводу здійснення політичної влади. Зміст політичних відносин включає також реалізацію полі­тичних функцій, політичні процеси і політичні режими.

Політичний процес — сукупна діяльність усіх суб’єктів полі­тичних відносин, що спрямована на формування, зміну чи перетво­рення, а також функціонування політичної системи суспільства.

Політ ичні функції — основні напрями політичної діяльності по­літичних суб’єктів. До них належать:

а) політичне цілевизначення (вироблення політичного курсу дер­жави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства);

б) політична інтеграція суспільства (інтеграція всіх елементів су­спільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей);

в) організація діяльності суспільства, спрямованості на виконання цілей, завдань політичної програми держави;

г) регулювання політичної діяльності;

д) координація окремих елементів суспільства;

ж) забезпечення цілісного впливу на суспільні процеси;

з) політична комунікація складових політичної системи та ін.

Політичний режим — це політичний стан суспільства, що реаль­но складається і характеризується якісними та кількісними показ­никами участі народу, націй, соціальних груп, окремих громадян у здійсненні політичної влади,

Політична свідомість — це система ідеологічних і психологіч­них елементів (ідей, теорій, поглядів, переконань, почуттів, звичок) щодо діючої чи бажаної політичної системи суспільства.

Політична культура — це знання, досвід суб’єктів політичної системи у політичній сфері діяльності, вибір варіантів поведінки, сприйняття і засвоєння системи політичних цінностей.

Політична діяльність — сукупність певних дій та вчинків її учас­ників.

Суть політичної системи полягає у відповідних суспільних відно­синах. Оскільки вони належать до політичної сфери, то зрозуміло, що ними можуть бути тільки вольові відносини. Причому тільки такі, з якими пов’язується здійснення політичної влади.

Власне, ці вольові відносини завжди пов’язані з відповідними установами і організаціями.

Тому політичну систему можна визначити як виражений чи пред­ставлений у державних органах і громадських організаціях сукуп­ний зв’язок вольових суспільних відносин, які складаються у сфері політичної влади.

У сучасних умовах політична система покликана забезпечити ефективне управління усіма суспільними процесами, активну участь громадян у державному і суспільно-політичному житті, поєднання реальних прав і свобод громадян з їх обов’язками і відповідальніс­тю перед суспільством.

Типологія політичних систем. Традиція класифікації різнома­нітних політичних систем почала складатися ще у стародавні часи. Розв’язання проблеми типології політичної системи почалося за ча­сів Платона,який вирізняв монархію, аристократію, демократію. Розширивши класифікацію форм правління, Аристотельзапропо­нував шестичленну систему монархія, тиранія, аристократія, олі­гархія, політія, демократія.

Марксисти, спираючись на класові пріоритети, виділяли такі ти­пи політичних систем: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний.

За характером розподілу влади політичні системи класифікуються на авторитарні та плюралістичні. Суть авторитаризму — зосере­дження влади у єдиному центрі, а плюралістична політична система характеризується дифузією влади, широкими правами та свободами, відкритою конкуренцією у боротьбі за владу. Німецький політолог та соціолог М. Вебер запропонував поділити політичні системи на традиційні, раціональні, бюрократичні.

Наприкінці 50-х рр. XX ст. Г. Алмондвиділив такі чотири типи політичних систем: англо-американський, континентально-європей­ський, доіндустріальний чи частково індустріальний, тоталітар­ний. Характерними рисами англо-американської політичної системи є чіткий розподіл влад, наявність механізму стримувань і противаг, висока організованість, стабільність. У континентально-європейсь­ких політичних системах (ФРН, Австрія, Швейцарія та ін.) доміну­ють елементи, притаманні англосаксонській політичній системі, але тут помітнішим є вплив традицій, структур, які прийшли з доінду- сгріальної епохи. Доіндустріальний і тоталітарний типи політичної системи характеризуються, як правило, відсталістю, нестабільніс­тю, низьким рівнем політичної культури.

У сучасній західній науці вирізняють такі основні типи політич­ної системи:

• військові та громадянські;

• консервативні та ті, що трансформуються;

• завершені та незавершені (основний критерій такого поділу на­явність усіх складників системи);

• мікроскопічні, макроскопічні, глобальні;

• традиційні та модернізовані;

• демократичні, авторитарні, тоталітарні.

9.3

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Поняття політичної системи суспільства.:

  1. Нарваткина Н.С.. ВНЕДРЕНИЕ ИНФОРМАЦИОННЫХ СИСТЕМ, 2019
  2. Место ОФСБ в системе общей (национальной) безопасности РФ.
  3. 1.АДМИСТАТИВНОЕ ПРАВО В СИСТЕМЕ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ.
  4. Обзор системы административной юстиции в Греции
  5. Базы данных, информационно-справочные и поисковые системы
  6. ПРЕДМЕТ, СИСТЕМА И ИСТОЧНИКИ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  7. Тема: Органы Федеральной службы безопасности РФ в системе гос. органов РФ
  8. 3. Система гражданского права как отрасли права - это внутреннее строение данной отрасли и права, единство входящих в нее взаимосвязанных подотраслей и институтов.
  9. МЕТОДЫ И УСТРОЙСТВА КОММУТАЦИИ ПАКЕТОВ В МАТРИЧНЫХ МУЛЬТИПРОЦЕССОРАХ
  10. Объекты пруденциального банковского надзора.
  11. Мохаммед Ажмаль Джамиль Абдо. МЕТОД, АЛГОРИТМ И УСТРОЙСТВО КОММУТАЦИИ С ПАРАЛЛЕЛЬНО-КОНВЕЙЕРНОЙ ДИСПЕТЧЕРИЗАЦИЕЙ ПАКЕТОВ В МАТРИЧНЫХ МУЛЬТИПРОЦЕССОРАХ. Диссертация на соискание ученой степени кандидата технических наук. КУРСК - 2019, 2019