<<
>>

Поняття та фактори правотворчості.

У багатоманітній і динамічній правовій сфері суспільства право- Піорчість посідає провідне місце. Це пояснюється тим, що саме пра­но творчість дає життя праву, породжує, формує й оформлює його.

Тому є зрозумілим величезний суспільний інтерес до правотворчо- і її. Отже, правотворчість — форма владної діяльності уповноваже­них суб’єктів (перш за все держави), спрямованої на утворення нор­ми пінно-правових актів, за допомогою яких у чинну юридичну си­ті ему запроваджуються, змінюються чи скасовуються правові норми.

За результатами правотворчої роботи — якістю законів та інших нормативних актів — роблять висновок про державу в цілому, сту­пінь її демократичності, цивілізованості, культурності. Людське су­спільство завжди потерпало через брак точних і довершених рішень, такої діяльності органів держави, в результаті якої створюються норми права, правила поведінки громадян і організацій.

Підвищення якості правових рішень, зниження до мінімального рахунку неефективних нормативних актів — постійне завдання за­конодавця. Власне, цим пояснюється теоретичне і практичне зна­чення вивчення проблем, які пов’язані з процесом створення норм права. Закони необхідні для людей, суспільства, і не можна допуска­ти прийняття поспішних, непродуманих нормативно-правових рі­шень, адже будь-яка помилка законодавця тягне невиправдані ма­теріальні затрати, порушення інтересів громадян. Можна привести чимало фактів із вітчизняної практики, коли наша економіка, соці­альна і духовна сфери потерпали через непродумані, науково необ­грунтовані нормативно-правові рішення. Наприклад, «Закон про еко­номічну самостійність України» був радше символічною даниною часу боротьби за незалежність, ніж документом конкретної дії. Сві­това практика також має приклади помилок законодавчих органів. Достатньо навести факт законодавчої заборони в США виробниц­тва і вживання алкоголю в період великої депресії, що викликало зростання контрабанди, мафії і злочинності в цілому.

Може скластися враження, що знання основ правотворчості ко­рисні лише для тих, хто її здійснює, — депутатам парламенту, чле­нам уряду та ін. Проте це не так, оскільки створення правових норм — один із напрямків діяльності, притаманний не тільки дер­жавним органам та органам місцевого самоврядування. А тому юристи повинні до тонкощів знати теорію и практику правотворчої роботи.

Правотворчість — це особлива функція держави, інших уповно­важених суб’єктів, правова форма, правова «оболонка» їх діяльно­сті. Наприклад, парламент затверджує державний бюджет. Розгляда­ючи його по суті, аналізуючи всі статті доходів і витрат країни, він практично завершує процес прийняття закону про державний бюджет.

Таким чином, «акт правотворчості» має два значення. Це діяль­ність компетентних суб’єктів щодо видання норм права, а також результат такої діяльності, який виражений у вигляді юридичного документа, закону тощо.

Одна з важливих характеристик правотворчості полягає в тому, що це діяльність, пов’язана з прийняттям, виданням норм права, які є обов’язковими для тих, кому вони адресовані.

Зміст і значення правотворчості полягає в тому, щоб вибрати такий варіант регулювання, юридичної регламентації, який би пов­ного мірою відповідав поставленій меті. При цьому слід враховува­ти закономірності розвитку суспільства, сприятливі об’єктивні і суб’єктивні умови для прийняття нормативного акта, а також вибір оптимальної правової форми владного рішення (закон, указ, поста­нова, статут, регламент тощо).

Правотворчість характеризується такими ознаками:

1) є, переважно, діяльністю держави;

2) має організаційну спрямованість;

3) відображається в утворенні нормативно-правових актів, що містять норми права чи скасовують, змінюють їх;

4) суворо регламентується правовими нормами.

Держава веде свою законотворчу політику на основі вивчення потреб суспільства і пізнання тенденцій суспільного розвитку. Ос­новними імпульсами щодо створення закону чи іншого нормативно­го правового акта є суспільно значуща проблема, гостра соціальна ситуація, невирішені питання, тобто те, що має велике значення для більшості людей, для держави в цілому.

Мистецтво правотвор­чості в тому і полягає, щоб, по-перше, вчасно, а по-друге, точно, адекватними правовими засобами відреагуваги на суспільний «ви­клик», «зняти» гостроту ситуації. Історія права знає приклади як вдалих нормативно-правових рішень (Французький цивільний ко­декс 1804 р., який діяв практично два століття), так і рішень помил­кових, поспішних (в 1927 р. Туреччина запозичила Швейцарський цивільний кодекс, яким, зокрема, усувалась багатошлюбність. Му­сульманське населення Туреччини не було готовим до цього, що і викликало невдоволення багатьох верств турецького суспільства).

Головна роль у визначенні часу прийняття, змісту і форми пра- іюного рішення повинна належати правовій науці. Власне, наука во­лодіє таким пізнавальним інструментом, який дозволяє безпомил­ково виявити предмети суспільного розвитку і юридичні засоби їх вирішення.

Зрозуміло і те, що рівень розвитку тієї чи іншої держави впли­вів на зміст прийнятих законів. Якщо для США актуальною є бо­ротьба за безпеку на автострадах, а також за чистоту навколишньо- ю середовища, то для України головним є захист прав людини і і ромадянина, боротьба з організованою злочинністю, корупцією, і іньовою економікою та ін.

Серед основних факторів, що формують основу оптимального та ефективного здійснення правотворчої діяльності, активно-творчого, випереджаючого впливу правових актів на динаміку суспільного розвитку, необхідно виділити:

1) економічні фактори —матеріальні умови життя суспільства, зумовлені рівноправним існуванням різних форм власності, свобо­дою підприємництва;

2) політичні фактори — великий вплив на правотворчу діяль­ність здійснює політична обстановка у країні, наприклад, взаємодія різних прошарків суспільства і груп населення, парламентських фракцій, рівень активності різних політичних партій, рухів та гро­мадських об’єднань;

3) соціальні фактори —принципове значення при розробці нор­ма іивних актів має також ступінь піклування суспільства і держа­ви про особу, її інтереси і потреби, про охорону та гарантування її прав і свобод;

4) національні фактори —у багатонаціональній державі про­цес формування норм права визначається переважно існуючими вза­ємовідносинами, формами співробітництва між націями і народно­стями, що живуть у країні, турботою щодо їх рівноправності та цільного розвитку;

5) зовнішньополітичні фактори —міжнародне становище дер­

жави, рівень та характер взаємовідносин з іншими державами І між­народними організаціями також здійснює суттєвий вплив на право- гнорчість; / •

6) ідеологічні фактори — ідеологічна база права, правосвідо­мість громадян і суспільства в цілому, ступінь її впровадження у суспільну свідомість, правові ідеї, спрямовані на подальший роз­питок законодавства.

З іншого боку, всі фактори правотворчості можна поділити и три групи: фактори, що визначають предмет правового регулюванні фактори, що виражають позиції учасників правотворчої діяльності фактори власне юридичного характеру.

Класифікація факторів за характером впливу дає змогу виділити насамперед ті, котрі перебувають поза правовою системою. Нага­даємо ще раз про економічні, політичні, соціальні та інші фактори як своєрідні об’єктивні умови розвитку і зміни законодавства. Ви­вчення існуючих процесів та їх тенденцій дає можливість своєчас­но відчути необхідність правових змін. Більшість із цих факторів на­бувають значення правостворюючих, оскільки в них зароджується і виявляється об’єкт майбутнього регулювання. Важливо правиль­но оцінити цей об’єкт і вміло обрати предмет і метод правового ються лише частковим виправленням правового статусу окремих суб’єктів.

регулювання. За своїм впливом на правові акти можна виділити «нормальні» фактори, що сприяють спокійній та ритмічній право­творчості, «відхиляючі», «нормативно-надзвичайні», «форс-мажорні».

Вельми важливо визначити радіус дії різних факторів. На жаль, поки що це не вдається зробити. Досить часто виявлені суспільні потреби отримують неадекватне правове вираження. Інколи досить поспішно відкидаються попередні акти, або навпаки, зміни обмежу­

Звернемо увагу на часові характеристики факторів. Одні з них діють постійно, наприклад, стосовно устрою та орієнтації влад, став­лення населення до закону тощо. Інші фактори діють недовго.

Окрім об’єктивних факторів, що впливають на правову систему зовні, потрібно враховувати фактори її власного внутрішнього роз­витку. В них знаходять своє вираження властиві правовій системі принципи побудови і функціонування, внутрішні системні зв’язки та залежності. Ігнорування або слабке їх використання під приво­дом явного пріоритету об’єктивних факторів робить законодавство внутрішньо суперечливим і структурно невпорядкованим.

До внутрішніх факторів можна віднести й ті з них, які мають певну процесуальну дію. Одні з них проявляють себе на стадії за­родження, підготовки й прийняття рішень. До них належать вимо­ги громадської думки, вплив різних політичних сил, наслідування правовим стандартам зарубіжних держав та ін. Багато залежить від розуміння правових актів населенням, їх підтримки або відхилен­ня, опору опозиції, ретельності посадових осіб і органів, громадян, засвоєння мети правових актів та їх правильного застосування.

16.2

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Поняття та фактори правотворчості.:

  1. Факторы, влияющие на компетенцию.
  2. ЛИМ Анастасия Викентьевна. СПЕЦИАЛИЗИРОВАННЫЕ ИЗДАНИЯ КАК ФАКТОР РАЗВИТИЯ БИЗНЕС-КОММУНИКАЦИЙ. ДИССЕРТАЦИЯ на соискание ученой степени кандидата филологических наук. Москва - 2006, 2006
  3. Место ОФСБ в системе общей (национальной) безопасности РФ.
  4. ВВЕДЕНИЕ
  5. Выводы
  6. Смешивание порошковых многокомпонентных смесей
  7. Исследование процесса смешивания шихты для низколегированных порошковых сталей
  8. Способы спекания порошковых материалов
  9. Термическая обработка порошковых сталей
  10. ИССЛЕДОВАНИЕ СВОЙСТВ ПОРОШКОВЫХ НИЗКОЛЕГИРОВАННЫХ СТАЛЕЙ С НАНОРАЗМЕРНЫМИ ЧАСТИЦАМИ Ni и NiO
  11. 2.3. Численный анализ чувствительности метода квантильногс хеджирования
  12. Цели и задачи исследования
  13. III. ОСНОВНЫЕ НАУЧНЫЕ ПУБЛИКАЦИИ АВТОРА ПО ТЕМЕ ИССЛЕДОВАНИЯ
  14. Ю.Л. Шульженко. Отечественная наука государственного права периодов конституционной монархии, буржуазной республики в России (1905 г. - октябрь 1917 г.) Москва 2012, 2012
  15. Введение
  16. ОСНОВНОЕ СОДЕРЖАНИЕ РАБОТЫ
  17. Методика проведения экспериментальных исследований
  18. Расчеты изгибаемых железобетонных элементов применительно к трапециевидному сечению
  19. Правовые новации в административном правосудии стран Европейского Союза: возможности применения в странах Центральной Азии