Поняття та елементи структури права.

У юридичній літературі утвердилася думка, що система права — це обумовлена економічним і соціальним устроєм структура права, що виражає внутрішню узгодженість і єдність юридичних норм і од­ночасно їх поділ на відповідні галузі, підгалузі та інститути права.

Існуючий соціальний лад суспільства і держави визначає в кінце­вому рахунку ту або іншу систему права, його внутрішню будову. Система права показує, із яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою. Кожному історичному типу права влас­тива своя система, що відбиває особливості цього типу держави. Законодавець не може, довільно видаючи правові норми, змінювати історичний тип права. Він, за допомогою правових приписів, лише юридично оформлює потреби суспільного розвитку. Отже, в основі системи права лежать юридичні приписи, що групуються у середи­ні неї як цілісні композиції. Вони відбивають у системі права такі якості, як об’єктивність, узгодженість правових норм, їхню єдність, розходження, спроможність відокремлення та ін.

Правові норми, крім іншого, забезпечують динамізм системи пра­ва, роблять рухливими її елементи, забезпечуючи тим самим уста­леність системи права в цілому. Як відомо, в міру зміни суспільних відносин з’являється необхідність і у нових юридичних нормах, що відбивають ці зміни. Відбувається якісне наповнення структурних елементів системи права, готових до відокремлення відповідно до специфіки регульованих ними суспільних процесів.

Питання про систему права неодноразово було предметом дис­кусій серед широкого кола фахівців. Підвищений інтерес до цього питання пояснюється великим теоретичним і практичним його зна­ченням. Від правильного його вирішення залежать напрямки ко­дифікації законодавства, проведення наукових досліджень у галузі юриспруденції, викладання юридичних наук.

І Іерша дискусія відбулася у 1938-1940 рр., в ході якої були вирі­шені корінні питання цієї проблеми. Друге обговорення було прове­дено у 1956-1958 рр. на сторінках журналу «Советское государство н право», де знову були порушені деякі питання першої дискусії, іокрема здійснено аналіз, чи виправдала себе система права, сфор­мована в кінці 30-х років. Утретє журнал «Советское государство и прано» повернувся до цієї проблеми 1982 р., опублікувавши мате­ріали засідань круглого столу.

Під системою розуміється складно організоване ціле, яке містить окремі елементи, об’єднані різноманітними зв’язками і взаємовід­носинами. Будь-яка система передбачає два основних компоненти: по-перше, структуру — обумовленість і «набір» стосовно самостій­них елементів у рамках єдиного процесу, явища — і, по-друге, вза- I модію елементів структури.

Структура — стійка єдність елементів, закон зв’язку яких вира­жає впорядкованість, стійкість відносин, вона забезпечує зберігання цілісності, єдності явища як системи, утворює її каркас. При цьому єдність елементів передбачає їх взаємодію між собою, що є спосо­бом існування системи. Завдяки взаємодії кожний елемент набуває своєрідних властивостей, притаманних системі в цілому. Його функ­ціонування без системи неможливе.

Отже, система права — об’єктивно зумовлена внутрішня орга­нізація права певного суспільства, яка полягає в єдності і погодже­ності усіх юридичних норм та диференціації їх за галузями, підга- лузями та інститутами.

Єдність правових норм, що об’єднуються у складну конструкцію, поділену за принципом ієрархії на певні правові утворення, пояс­нюється єдністю державної волі; правової системи; механізму пра­вового регулювання та принципів права; єдністю кінцевих цілей та завдань, які стоять перед суспільством.

Система права має такі характерні риси:

- розкриває внутрішню побудову, організацію права, співвідно­шення його структурних елементів;

- має об’єктивний характер, відображає реальний стан сусіїіль- ііих відносин;

- складові елементи системи права відповідають усім вимогам системності, а також підлягають процесам інтеграції та диференці­ації;

- як цілісне структурне утворення, система права має риси єд­ності, відмінності, взаємодії та узгодженості складових елементів, здатності їх до поділу; обумовленості матеріальними умовами життя суспільства, об’єктивними потребами та інтересами соціального про­гресу.

Під галуззю права ми розуміємо сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють суспільні відносини певного виду своїм особливим методом.

До основних галузей системи права України слід віднести: кон­ституційне, адміністративне, кримінальне, цивільне, фінансове, тру­дове, шлюбно-сімейне, кримінально-процесуальне, адміністративно- процесуальне, земельне, житлове право тощо.

Галузі права поділяють на:

а) профілюючі (традиційні);

б) процесуальні;

в) спеціальні.

Профілюючі галузі утворюють юридичну основу, обов’язкову час­тину системи права (констиіуційне, адміністративне, цивільне, кри­мінальне право тощо).

Процесуальні галузі закріплюють порядок застосування матері­ального права (цивільний, кримінальний, адміністративний та інші процеси).

Спеціальні галузі на базі профілюючих розвивають основні га­лузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для того чи іншого виду суспільних відносин (трудове, сільськогосподарське, екологічне, земельне, сімейне, фінансове правота ін.).

Підгалузь права — окрема частина галузі права, що об’єднує норми й інститути, які регулюють спеціальні види суспільних від­носин (авторське право в межах цивільного).

Інститут права — частина галузі права, яка складається із су­купності правових норм, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини. Інститути поділяються на галузеві та міжгалузеві, прос­ті та складні, регулятивні та охоронні.

Норма права — загальнообов’язкове, формально визначене пра­вило поведінки людей, що має загальний характер, встановлюється або санкціонується державою, народом (у ході референдуму), інши­ми уповноваженими суб’єктами для регулювання суспільних від­носин і забезпечується державним авторитетом і примусом.

17.2