<<
>>

Політична влада і політична діяльність.

Політична влада являє собою сукупність механізмів та засобів визначального впливу політичних суб’єктів, насамперед держави, на поведінку соціальних спільнот, організацій з метою управління, координації, узгодження, підпорядкування інтересів усіх членів сус­пільства (чи їх більшості) єдиній політичній волі шляхом переко­нанням чи примусу.

Вона є ядром політичної системи суспільства, її організаційним та регулятивно-контрольним началом. Вона ви­значає решту інститутів та відносин у самій політичній системі.

Політична влада має свої характерні ознаки:

• верховенство, тобто обов’язковість її рішень для всього суспільс­тва, інших видів влади;

• загальність, тобто публічність, що означає її дію на основі права від імені всього суспільства;

• легальність у використанні сили та інших засобів владарюван­ня у межах країни;

• моноцентричність — існування загальнодержавного центру (чи системи владних органів) прийняття рішень;

• найширший спектр використовуваних засобів для здобуття, утримання та реалізації влади.

Структуру політичної влади складають: суб’єкт, об’єкт і ресур­си влади (економічні, соціальні, силові, інформаційні та ін.).

Функції політичної влади:

• управління суспільством у цілому та кожною його сферою;

• оптимізація політичної системи, пристосування її інститутів (держава, партійна система, виборча система тощо) до цілей, завдань і самої суті тих сил, які прийшли до влади;

• забезпечення стабільності в країні.

Залежно від співвідношення та ролі переконання і примусу іс­нують основні форми функціонування політичної влади:

- тоталітарна;

- авторитарна;

- демократична, що базуються на відносинах залежності, неза­лежності чи взаємозалежності політичних суб’єктів.

Політична влада структурується за різними критеріями, що зу­мовлює поділ її на види.

По-перше, влада політико-державна чи політико-недержавна (вла­да політичних партій, громадсько-політичних організацій та рухів, органів місцевого самоврядування).

По-друге, кожен з інститутів влади поділяється на складові (дер­жавна влада, наприклад, — на законодавчу, виконавчу, судову).

По-третє, політична влада має різні рівні; загальнодержавний, республіканський (АРК), регіональний, місцевий.

Залежно від формотворчих елементів та логіко-історичних засад політична влада включає кілька десятків видів: автократія, аристо­кратія, бюрократія, геронтократія, демократія, націократія та ін.

Джерелами політичної влади можуть бути; сила, багатство, су­спільний статус, володіння інформацією, знання, досвід, особливі на­вички, харизма, організація. Організація виступає середовищем для становлення відносин, що сприяють не тільки мобілізації ресурсів людей, а й втіленню у житія прийнятих рішень.

За функціями органів влади політичну владу поділяють на зако­нодавчу, виконавчу, судову.

За ступенем інституціоналізації— неурядову, республіканську, обласну, міську, сільську, муніципальну.

За кількісною ознакою — одноособову, олігархічну, поліархічну.

За правовою ознакою — законну й незаконну, легальну й неле­гальну.

За ступенем визнання суспільством — легітимну та нслегітимну.

За сферами суспільного життя — економічну, політичну, соціаль­ну та духовно-інформаційну.

Політичну владу можна розглядати як політичне панування і як систему державних органів.

Легальність політичної влади є поняттям юридичним, оскільки за процедурою вона встановлюється національно-правовою систе­мою і гарантується державою. При цьому легальність державної влади означає не просто її юридичне обгрунтування, а й законне право на застосування примусу чи насильства. На відміну від легі- тимності, легальність політичної влади завжди раціональна. Її легі- тимність — це визнання народом і політичними силами правомір­ності, законності політичної влади, її інструментів, механізмів діяльності, способів її обрання. Якщо легальність влади полягає в її юридичному обґрунтуванні, то легітимність — у тривалій та одно­стайній згоді народу (чи більшості) прийняти цю політичну владу.

Легітимність не нав’язується, а виникає на ґрунті спільності інте­ресів у суспільстві, політичних настанов, традицій.

Тому вона є яви­щем не юридичним, а політичним, і не виконує юридичних функ­цій. Легітимна влада передбачає взаємну довіру: народ довіряє владі здійснення певних функцій, а влада зобов’язується їх виконувати за допомогою різних механізмів. Такий стан легітимності досяга­ється лише у суспільстві з розвиненою політичною культурою, де­мократичними традиціями.

Німецький соціолог М. Вебер розрізняв три моделі легітимності політичної влади: традиційну (засновану на звичаях, традиціях пев­ного суспільства); харизматичну (ґрунтується на особистій відда­ності лідеру внаслідок особливих якостей останнього); раціональну (побудовану на принципі раціональності).

Легітимна політична влада має 3 рівні:

а) ідеологічний (заснований на відповідності влади певній ідео­логії);

б) структурний (характеризує сталість політичної системи сус­пільства, відпрацьованість механізмів її інститутів);

в) персоналістський (підтримка населенням конкретної владної особи). З функціонального погляду завдання політичної влади по­лягає у реалізації цілей управління. Вона є своєрідною системою комунікації між різними її суб’єктами, суб’єктами і об’єктами. Си­стема політичної влади як певна цілісність включає низку підсис­тем: правову, адміністративно-управлінську, військову, освітньо- виховну тощо.

Конституції, кодекси, закони, адміністративні рішення є засоба­ми реалізації політичної влади. Водночас вона підпорядковується праву, покликаному чітко визначити владні прерогативи та функції держави. У цьому контексті особливістю держави є те, що вона за­безпечує реалізацію наказової сили норм права.

Форми вияву та функціонування політичної влади:

• насильство і примус;

• покарання та заохочення;

• контроль і управління;

• суперництво та співробітництво.

Політична влада може мати як позитивний, так і негативний ха­рактер. У сучасних умовах у розвитку політичної влади намітилися нові тенденції: посилення демократизації (піднесення ролі громад­ських рухів та неполітичних об’єднань, становлення громадян, су- 157

спільства); зростання чинника легітимності як обов’язкової ознаки цивілізованої влади; становлення системи поділу влади; наростан­ня конфліктності між різними гілками влади; високі темпи бюро­кратизації апарату владних структур.

Політична діяльність являє собою вид суспільної діяльності суб’єктів політики у сфері політичного життя, що грунтується на врахуванні політичних інтересів, мобілізації політичної волі та здій­снюється з метою досягнення політичних цілей.

Вона тісно пов’язана із суспільними відносинами. Особливості подітичної діяльності визначають її. сутність і зміст. Сутність — це сукупність осмислених дій, спрямованих на завоювання та утри­мання, функціонування і розвиток політично-владних відносин. По суті, ця діяльність віддзеркалює систему політично-владних відно­син, що панують у суспільстві. Функціонує та взаємодіє з іншими сферами суспільного життя, утому числі економічною. За допомо­гою діяльності у сфері політики та інших сферах реалізуються ус­відомлені суб’єктами політичні інтереси. Зміст політичної діяльності становлять вольові дії з виявлення, осмислення та реалізації політич­них потреб і політичних інтересів усіх соціальних суб’єктів суспіль­ства щодо політичної влади. Вона є основою суспільних перетво­рень і властива будь-якому політично організованому суспільству.

Політична діяльність виявляється у різних видах:

- стихійна чи організована;

- політично усвідомлена чи спонтанна;

- цілеспрямована чи хаотична;

- проста чи складна;

- традиційна і така, що втілюється у нових формах;

- законна чи незаконна;

- активна чи пасивна.

Під впливом цих видів вона прискорює або уповільнює перебіг подій. У реальному житті вони виявляються одночасно в різних формах:

- за напрямами здійснення (державна, партійна, громадсько-по­літична, комунікативно-інформаційна);

- за суб’єктами політики (класова, соціально-групова, національ­на, міжнародна, індивідуальна);

- за специфікою предмета впливу (теоретична, практична);

- за політичним простором (зовнішньополітична — міжнарод­на; внутрішньополітична — самоврядна);

- за специфікою сфер (військова, діяльність органів безпеки та ін.).

Політична діяльність охоплює усі сфери політики і має свою внутрішню структуру.

• політичне керівництво державою та суспільством;

• політичне функціонування;

• участь громадян у політичному житті суспільства;

• політичний маркетинг.

Основні типи політичної діяльності:

- радикальні дії, спрямовані на докорінні зміни суспільної сис­теми (революція, контрреволюція, заколот);

- реформаторські заходи, спрямовані на суспільні зміни, що не підривають основ влади правлячої еліти;

- політичні перевороти, які змінюють правлячу еліту, не зачіпа­ючи соціально-економічної основи держави, її суспільно-політич­них структур.

Ефективність політичної діяльності як специфічного виду люд­ської діяльності залежить від кількох чинників:

• обраних цілей і засобів їх реалізації;

•розробки політичної технології досягнення результатів полі- інчної діяльності;

• володіння інформацією про політичні відносини вертикально- і о типу між центральними та місцевими органами влади і населен­ням, що уможливлює оцінку рівня довіри до влади;

• володіння інформацією про політичні відносини горизонталь­ного типу тощо.

9.2

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Політична влада і політична діяльність.:

  1. 59 ВИДЫ И ФОРМЫ ДОГОВОРА.
  2. Микрополе «Речевая деятельность»
  3. Логика : практикум / Е. П. Пьяных. - Екатеринбург : УрГУПС,2019. - 78, [2] с., 2019
  4. Определение предела прочности при сжатии и при изгибе спеченных заготовок
  5. Смешивание исходных материалов
  6. Исследование микроструктуры и изломов закаленных низколегированных порошковых сталей
  7. Основные результаты и выводы
  8. Оценка быстродействия коммутационного устройства при использовании параллельно-конвейерной диспетчеризации пакетов
  9. ИСТОЧНИКИ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА.
  10. Сведения об авторах
  11. Некоторые вопросы реформирования административного правосудия в Кыргызской Республике
  12. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  13. О понятии финансового опциона
  14. § 2. Понятие и функции нотариата
  15. ГРИБОВСКАЯ Наталья Юрьевна. ЛЕКСИКА ТВЕРСКИХ ГОВОРОВ, ХАРАКТЕРИЗУЮЩАЯ ЧЕЛОВЕКА (СЕМАНТИКО-МОТИВАЦИОННЫЙ АСПЕКТ). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук. Тверь - 2019, 2019
  16. 26. Возникновение гражданских правоотношений не предусмотренных в ГК
  17. П.2 Частотная зависимость условий существования объемных и эванес­центных волн TM- (ТЕ-) типа и соответствующих типов сечений ПВВ в коллинеарной фазе скомпенсированого ЛО АФМ с ЦАС. Полярная MOK