<<
>>

2.1 Первісне суспільство: економічна основа, організація со­ціальної влади.

Людина почала відокремлюватися від тваринного світу згідно з науковими даними близько 3 млн. років тому. Більшу частину сво­го історичного шляху людство пройшло в умовах первісного сус­пільства.

В епоху первісного суспільства людина не могла існувати сама. Сьогодні, коли на нашій Землі живе і хоче вижити близько 6 млрд. людей, ця істина набуває ще більш незаперечного характеру. Чим тісніше буде жити людство, тим міцнішими будуть зв’язки між людьми, і, відповідно, тим більш виразним буде наше суспільне життя.

Велике значення для характеристики первісного ладу, для розу­міння питання суспільного самоуправління мала книга американсь­кого етнографа Л. Моргана «Стародавнє суспільство», у якій була зроблена спроба науково проаналізувати розвиток родової органі­зації на прикладі північноамериканських індіанців. У своїх погля­дах на первісне суспільство він наближався до матеріалістичного розуміння історії, але в цілому не міг зрозуміти ролі і значення еко­номіки, виробничих відносин, суті та значення класового поділу суспільства.

Загальновідомо, що у давнину держави не було, її створенню пе­редував первісний лад — суспільно-економічна формація, певний тип суспільства, що характеризується колективною формою об ’єднання людей, які спільно виробляли примітивні знаряддя праці, засоби для свого існування, і де панувала колективна власність та суспільна влада. Розглядають дородові (група людей, орда, первісне стадо) та родові спільності людей.

Протягом тисячоліть людина є тією істотою, яка утворює спіль­ність і пов’язує з нею своє буття. На цей шлях її привела необхід­ність захищати себе від зовнішніх небезпек (повінь, негода, невро­жай тощо). Будівництво гребель на стрімких ріках, зрошувальних систем на засушливих землях, приготування до можливих скрутних •ни ні згуртували людей уже більше як 6000 років тому у великі спільноти.

.50

Властиво, спільна праця всіх членів общини виступає економіч­ною формою організації людей.

Власність також мала спільний характер, інакше кажучи, земля, всі знаряддя праці, плоди, риба, звірі тощо, належали всім. Оскільки знаряддя праці та засоби до існування використовувались колектив­но, то і розподіл продуктів праці був рівний.

Первісний лад послідовно проходить у своєму розвитку декіль­ка eτaπiβ⅛ але тільки на певному з них він став переростати в дер­жавно організоване суспільство.

Період дикості (кам’яний вік, дитинство людського роду) біль­шість народів пережили приблизно ЗО тисяч років тому. У цей пе­ріод здійснювалося присвоєння готових продуктів природи, які до­бували за допомогою примітивних знарядь праці. Штучно створені людиною предмети (оброблений камінь, палиця, спис тощо) слу­жили головним чином, допоміжними знаряддями такого присвоєн­ня. У цей період з’являється первісне стадо — об’єднання окремих людей та їх груп для спільного полювання і споживання їжі, інших способів колективного існування.

Період варварства поділяється на дві великі епохи: бронзовий і залізний віки. У першій із них виникає домашнє тваринництво, почи­нається вирощування сільськогосподарських культур, удосконалю­ються знаряддя праці для виконання різноманітних операцій (з’яв­ляються сокира, ніж, шило, наконечники для стріл і списів та ін.), нагромаджується досвід виробничої діяльності у вигляді спеціаль­них виробничих операцій у кожній конкретній справі. На полю­ванні, у рибальстві, прирученні і розведенні тварин — усюди успіх спирався на досвід предків.

Продукт споживання став результатом праці, наприклад, приру­чені тварини, їх приплід, урожай злакових культур із засіяного по­ля (а не знайденого готовим у природі).

Змінились і виробничі відносини: колективне присвоєння про­дуктів природи переросло в колективне присвоєння продуктів пра­ці, а спільне володіння знаряддями праці і продуктами споживання трансформувалося в общинну власність.

Стала іншою і суспільна організація: первісне стадо замінюється більш досконалим об’єднанням людей — виникає окрема родина.

Духовним батьком цієї теорії справедливо вважають славнозвіс­ного грецького філософа Аристотеля (IV ст. до н. е.), який називав людину за природою своєю «Істотою суспільною», тобто істотою, ЗІ

яка обов’язково живе в органічному єднанні з іншими собі подіб­ними істотами. Завдяки цьому люди завжди об’єднані в певний суспільний союз, і мова може йти тільки про розвиток цього союзу. На думку Аристотеля, людство розвиває свої суспільні організації від родини як найпервіснішої форми людського об’єднання до гро­мади і далі до держави. Дослідження Герберта Спенсера, Вестер- марка і Вундта не тільки стверджують це положення, але й дають підстави вважати, що первісною родиною була саме моногамна ро­дина, тобто союз одного чоловіка з однією жінкою. Форми поліга­мії (союз чоловіка з кількома жінками) чи поліандрії (союз жінки з кількома чоловіками) з’являються у деяких народів на подальших стадіях розвитку. Родинний зв’язок має у своїй основі статеве жит­тя чоловіка з жінкою, наслідком якого є природне зростання роди­ни за рахунок народження дітей. Родинний союз є і спільністю гос­подарського характеру. В її рамках первісна людина здійснює свої перші господарські завдання і при цьому робить перші кроки на шляху розподілу продукту між членами родини. Зрештою, родинний союз є першим з’єднанням оборонного характеру, члени якого вза­ємно і спільними силами захищають одне одного від нападів диких тварин чи посягань сусідніх родин.

Властиво, родинний зв’язок є основою усього суспільного ладу і основою людського життя взагалі.

Сім’я існує з найдавніших часів до наших днів. Стійкість цього об’єднання грунтується на споконвічній потребі людини у безпо­середньому відтворенні життя, вихованні дітей, догляді за старими членами. Сім’я — це стосунки чоловіка і жінки (дружини), батьків і дітей. Це група кровних родичів, члени якої зв’язані між собою спільністю побуту, взаємодопомогою та відповідальністю.

Історично сім’я змінює свою форму. Спочатку вона постає як об’єднання людей (чоловіків та жінок), між якими існують статеві контакти.

Пізніше створюється групова сім’я, нарешті — така, що збереглася до нашого часу.

Історія сім’ї надзвичайно цікава. Ще й нині існують сім’ї, де вер­ховодять жінки, де чоловіки офіційно мають декілька дружин, де неофіційно чоловік має стільки дружин, скільки може утримувати матеріально тощо. Як би там не було, сім’я існує, виконує певні функції і, як свідчать демографи, не збирається віддавати їх будь- якому іншому суспільному об’єднанню.

Очевидно, що процеси об’єднання зусиль членів родини для до­сягнення спільних завдань, а також процеси розподілу їхніх госпо­дарських і оборонних обов’язків та розподілу праці відбувалися протягом віків, лише поволі змінюючи, удосконалюючи й усклад­нюючи саму організацію родинного життя.

На певному етапі це життя стало настільки розвинутим і склад­ним, що з’явилась можливість переходу до наступного етапу сус­пільної організації об’єднання кількох родин у рід. Це був первинний виробничий, соціальний і етнічний колектив людей у докласовому суспільстві, який утворювався й існував, як правило, на кровно-ро­динних зв’язках.

У роді виключно високий авторитет мала жінка (матріархат), оскільки вона піклувалася про дітей, вела господарство. Її праця бу­ла більш стабільним, надійним джерелом існування, ніж праця чо­ловіка (головним чином, полювання). При безладі статевого життя зв’язки спорідненості достовірно могли бути відомі лише по мате­ринській лінії, тому родова община існувала як материнський рід, пов’язаний спільним походженням від матері.

М. Морган, досліджуючи систему родових відносин у ірокезів, вирізняв, зокрема, такі їх основні риси: рід обирає старійшину чи вождя й може звільнити його з цієї посади: регулює шлюбні стосун­ки; слідкує за рівним поділом майна померлих членів роду; здійс­нює взаємодопомогу, захист і кровну помсту; має своє ім’я, спіль­не місце поховання й демократичні збори, де вирішуються корінні питання життєдіяльності.

А. М. Золотарьов зібрав і систематизував етнографічні свідчення жорстокого покарання за порушення екзогамії як найтяжчий злочин, що загрожує життєвим інтересам роду.

Так, винуватців-чоловіків готтентоти спочатку катували, а потім вішали, жінок живцем спа­лювали на вогнищах. У зулусів суворість покарання залежала від рівня родинності й коливалась у широкому діапазоні: від страти до вигнання винуватців із роду.

М. Міклухо-Маклай, підкреслюючи специфіку розподільної рів­ності в межах роду, наводить приклад, як вождь одного з родів ав­стралійського племені розірвав на дрібні шматки (й віддав їх своїм родичам) подаровану йому велику вовняну ковдру: в роді існував закон розподільної рівності.

Етнографічні, історичні, археологічні факти свідчать, що визна­чальними рисами родових стосунків є рівність усіх членів роду, відсутність майнових відносин між родичами, суворе дотримання екзогамії. Саме ці риси забезпечили, з одного боку, збереження пе­режитків цієї форми спілкування людей до наших днів, з другого розвиток у ширші об’єднання — племена і фратрії.

Плем’я — спільність людей у докласовому суспільстві, що скла­далася з кількох родів, які мали багато спільних рис та інтересів: загальний діалект мови, однакові звичаї і релігійні культи, спільну територію для полювання і проживання, загальне ім’я та ін.

Фратрія — братство двох і більше племен, що характеризуєть­ся розширеними взаємними зв’язками між родами і племенами.

Очевидно, що родова організація суспільства мала перехідну ста­дію. Більшість учених визнає за таку перехідну стадію так звану за­другу. Задруга — явище спільного зв’язку, яке існувало на початку XIX ст. у сербів. Це була велика родина, членами якої було декілька десятків людей. Родина ця мала спільне господарство, розпорядчі функції належали голові родини — «господареві». Влітку вона жи­ла окремими меншими родинами (чоловік, жінка та їх діти), на зи­мовий період ці окремі родини переходили до спільної, опалюваної хати-задруги. В окремих випадках вони могли приймати людей сто­ронніх, які згодом ставали учасниками спільної праці й співвлас­никами майна великої родини.

Щось подібне до задруги існувало в російському селі, де також- подекуди зберігалися великі родини, які мали спільне господарство, очолювані головою родини, так званим «большаком».

На білоруських, а також частково на землях Гетьманської України існували великі родини у вигляді «дворищного» чи «сябринного» землеволодіння.

Без сумніву, все це явища далеко не первісного ладу. І в кожно­го з нас може постати питання: чому саме ця форма суспільного об’єднання збереглася так довго, тоді як зникли більш складніші форми об’єднання (племена, союзи племен). Відповідь одна — оче­видна зручність, господарська і соціальна доцільність такої форми. Адже родина, ще більш давня форма людського союзу, не тільки збереглася до нашого часу, алей сьогодні є основною низовою лан­кою об’єднання людей. Зрозуміло, що причиною цього є органічна, природна доцільність саме такого союзу, освяченого релігійними традиціями і скріпленого правовими нормами.

Якщо припустити, що задружна форма людської спілки була пе­рехідною стадією від родини до роду, то можна простежити логіку поступового переходу до складнішого об’єднання, яким був рід. Спільне походження від одного предка тут щоразу перестає бути ясним для самих членів роду. Вони у своїх первісних релігійних віруваннях намагаються віднайти спільного предка в навколишньо­му тваринному світі, який стає «тотемом» цілого роду.

Тотемізм (тотем і табу) базувався на міфологічній свідомості й функціонував здебільшого як категорична заборона певних дій чи вчинків, порушення якої нібито неминуче призводить до тяжкої кари і навіть до смерті.

Автори фільму «Тарзан» змальовують епізод, коли представник племені, спільним предком якого буцімто був слон, випадково гля­нув на «Скелю слонів». Це категорично заборонялося. Він помер, побачивши цю скелю поза власну волю. Його ніхто не карав, не бив, не переслідував. Він пішов із життя через недотримання вимог табу. Предки людини, визначені міфологічною свідомістю в якості тоте­му, вважалися священними і недоторканними істотами. У різних на­родів вони були різними: буйвіл, бізон, кінь, вівця, лев, собака, ко­рова, тигр, пантера, черепаха тощо. Наприклад, Давній Єгипет був країною священних кішок, шакалів та ібісів. У деяких індійських племен наймогутнішим покровителем вважався змій. В Індії досі священною істотою є корова, яку обожнюють, приносять на її честь жертви, здійснюють поклони та молитви.

У Європі не знайдено будь-якого достовірного випадку тотеміз­му, хоч він трапляється в усіх частинах світу. Тотем і табу як своє­рідні символи виконували функцію громадського контролю. Ці сим­воли добирались у відповідності з обставинами місця та часу.

Проте не тільки тотеми об’єднують членів роду. їх об’єднують також мова, звичаї, спільність території полювання, схожість гос­подарських знарядь, кровні зв’язки, назва роду.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду обумовлюють таку організацію влади, як первісне на­родовладдя, первісне самоврядування.

Суспільна влада — управління справами первісної спільності (роду, племені, фратрії, задруги), що здійснювалося усіма доросли­ми членами на загальних зборах, радах старійшин.

Структура суспільної влади: а) загальні збори членів роду; б) ра­да старійшин і вождів; в) старійшина; г) військовий вождь; ґ) веду­чий на полювання.

Функції суспільної влади — напрями вольових відносин між людьми у первісному суспільстві, що визначають їх відповідну по­ведінку. Розрізняють функції керівництва, примусу, контролю, ве­дення війни тощо. Ці функції виконувалися усіма членами роду (племені) створенні спеціального апарату.

У родовій общині управління здійснювали всі дорослі члени роду (чоловіки і жінки). Найбільш важливі справи вони вирішували спіль­но на зборах членів роду.

Загальні збори членів роду — зібрання усіх дорослих членів роду, які вирішували найважливіші питання життя роду та обирали своїх представників для повсякденного керівництва родом і пред­ставляли інтереси роду в племені.

Збори старійшин племені — зібрання старійшин усіх родів для вирішення спільних питань племені, обрання вождя племені та ін­ших виборних осіб.

На таких зборах обирали старійшину (вождя) роду, військового вождя і ведучого на полювання.

Старійшина (вождь) — найбільш авторитетна особа в роді, яку обирали на загальних зборах для здійснення повсякденного керів­ництва.

Військовий вождь — виборна особа, яка здійснювала керівниц­тво під час ведення війни між племенами.

Ведучий на полювання — найбільш умілий та кмітливий мисли­вець, що керував іншими членами роду (племені) під час полювання.

Ці обрані особи були «першими серед рівних». Вони стояли не над родом, а очолювали його. їх поважали всі, схилялись перед їх муд­рістю, хоробрістю, кмітливістю та іншими позитивними якостями.

Влада спочатку не давала ніяких матеріальних переваг, а ґрун­тувалася на досвіді, інтелектуальних і емоційних перевагах, добро­вільному виконанні рішень керівників іншими членами роду. Ця суспільна влада співпадала безпосередньо з родовою общиною, не була відділена від неї, поєднувала в собі господарську, військову і наглядову (за дотриманням звичаїв) гілки.

Основні характерні риси соціальних норм первісного суспільства:

- норми звичаїв передавалися з покоління в покоління, ніде не фіксувались, а зберігалися лише у пам’яті людей;

- у родових звичаях знаходила своє відображення єдина воля на­роду;

- головною гарантією виконання родових звичаїв було внутріш­нє переконання, узгодженість поглядів членів роду з відповідними приписами;

- виконання родових звичаїв забезпечувалося застосуванням засо­бів громадського впливу і можливістю примусу (зауваження, обов’язок вибачатися, відшкодування збитків) до особи, яка не виконувала ви­моги норм поведінки (первісних звичаїв, релігійних культів, первіс­них табу тощо). Вищою мірою примусу було вигнання з роду (пле­мені). Рідше застосовувалася кровна помста та ін.;

- норми родових звичаїв не проводили розмежувань між права­ми і обов’язками членів суспільства.

Зрозуміло, що керівник родової общини вже має справу з біль­шим і складнішим людським суспільством, йому необхідно врахо­вувати і вирішувати численні конфлікти між членами колективу (судова діяльність) і запобігати цим конфліктам справедливою ор­ганізацією суспільного життя (адміністративна діяльність).

Рід має вже складніші відносини з іншими, сусідніми, громада­ми, які в деяких випадках стають небезпечними. Так постає потре­ба у військових людях, які у хвилину небезпеки стануть на захист свого роду чи його членів (військова діяльність).

Зрозуміло, що цей суспільний союз потребує складніших при­писів і правил, які б чіткіше регулювали співжиття між членами роду, ніж це було на попередній стадії. Та, безперечно, це ще не доба повного панування правових звичаїв, які передаються як пра­вова традиція роду від батьків до синів, потім — до синів цих синів і т.д. їх знавцями стають старші й впливовіші, досвідченіші члени роду — родові старшини, які оточують родоначальника, утворюю­чи при ньому родову раду, допомагають йому в функціях управ­ління родом, беруть участь у судовій діяльності, а в окремих випа­дках контролюють цю діяльність. Звичаї відігравали важливу роль у регулюванні виробничих процесів та інших суспільних відносин. Багато з них були пов’язані з нормами первісної моралі, релігійни­ми веліннями.

Отже, соціальні норми первісного суспільства були більш сус­пільно вартісними за своїм змістом, за способом свого забезпечен­ня і за характером свого існування.

Поміж родами існувала не тільки боротьба і ворожнеча. Мирні стосунки, що скріплювалися шлюбними зв’язками внаслідок забо­рони їх всередині роду, давали підставу для об’єднання збройної 37

сили кількох родів для боротьби з більш сильними і небезпечними противниками. Організоване співжиття передбачало певні правила взаємин між окремими членами суспільства: забезпечення миру між окремими людьми, співпраця у розв’язанні різних завдань (які мо­жна вирішити лише спільними зусиллями) для задоволення потреб щодо матеріальних благ і спільного захисту від ворогів. Так наро­джується нова, складніша і вища від попередніх, форма людського союзу, що має назву плем’я.

Плем’я — це суспільне об’єднання, яке складається з декількох родів, проте не вичерпується їхньою кількісною характеристикою, а визначається спільністю території, економічною характеристикою, відносинами одноплемінників, єдиною племінною культурою, са­мосвідомістю й традиціями.

Племенем управляла рада старійшин, яка обирала вождя племе­ні. Роди продовжуючи ще довгий час існувати у середині племені як одна із складових ланок нової суспільної організації. Але функ­ції цієї родової спілки тепер уже обмежуються, частина з них пере­дається племінному союзу. Поширення впливу племінної влади й звуження функцій родової організації набуває сталого, а з часом і прискореного характеру.

Процес суспільної диференціації йде й охоплює все нові аспек­ти життя. У племінному союзі ускладнюється як система релігійних уявлень, так і культових обрядів. Рада старійшин стає органом по­точного управління. З’являється племінна бюрократія (управлінсь­ка, військова, релігійна), яка здійснює керівництво суспільством уже не тільки в його загальних інтересах, а й у власних, групових інте­ресах. Влада проводиря племені набирає характеру влади монархіч­ного типу, тобто стає постійною владою, незалежною від волі його членів і не обраною ними. Таким чином, у союзі племен влада збе­рігається за членами провідного племені.

Доволі стійкі пережитки племінних стосунків існують і нині. Тра­диційно племінний уклад життєдіяльності зберегли такі племена, як північноамериканські індіанці, туареги, курди, афганці, масаї. У пу­стелі Малі ведуть фактично замкнутий спосіб життя майже 450 чоловік племені Кель-кумель. Як свідчить французький дослідник А. Шевонтре, що пробув у племені понад 20 років, у племені Кель- кумель верховодять жінки. Тут не знають багатоженства, грошей, хоч, звичайно, відлуння цивілізації все ж проникає сюди і вносить зміни у традиційний уклад.

Родоплемінні відносини досить стійкі, хоч і поступаються сімей­ним. Вони збереглися до наших днів, особливо у деяких народнос­тей Кавказу, Казахстану та інших середньоазіатських республік; Наприклад, на Крайній Півночі до встановлення радянської влади існували племена, що перебували на стадії родового устрою.

Загальна ж тенденція розкладу родоплемінних стосунків прохо­дить по лінії становлення обміну та приватної власності. Рід, як відомо, не мав майнових відносин. Плем’я вже не могло обійтися без них. Це було зумовлено зміною характеру діяльності. Радикаль­но нові стосунки між людьми викликали розподіл праці. Саме він дав поштовх розвиткові виробництва, підняв продуктивність праці, зумовив формування залишкового продукту, обміну. Обмін результа­тами діяльності, а згодом і залишковим продуктом зумовив нерів­номірність його концентрації у різних членів племені. Деякі з них, зокрема племінна верхівка, стали власниками майна, що виділяло їх у структурі племені в особливу соціальну групу, яка разом зі ста­новленням інституту приватної власності перетворювалась на таке соціальне об’єднання, як клас. Власне, на руїнах родоплемінних сто­сунків виникають дві різнопланові спільності народності та суспіль­ні класи. Потреба в регуляції стосунків між представниками обох спільностей породжує такий інститут, як держава.

Народність виникає з потреби збереження такої внутрішньої спіль­ності людей, що формувалась під впливом їхнього проживання на одній території, в єдиному соціокультурному середовищі, внаслідок спілкування переважно однією мовою, співжиття в межах спільних традицій, звичаїв і, врешті-решт, рис характеру. Зрозуміло, що при­ватна власність руйнувала цю єдність. Вона розводила людей по різних соціальних полюсах. Власне, це був об’єктивно необхідний процес: кожен, хто володів власністю, бажав розпоряджатися нею. Проте люди не бажали втрачати надбання історично сформованої єдності. Перша погреба зумовила формування й розквіт класу, дру­га — народності.

Народність — це історична спільність людей, що утворюється з племен і передує нації. У нерозвиненому вигляді має всі ознаки нації: проживання на спільній території, одна мова, спільний пси­хологічний склад, що виявляється в особливостях культурного роз­витку та побуту. Проте для народності характерною є слабкість внутрішніх економічних зв’язків.

Відносна ізоляція (натуральне господарство, замкнутий спосіб жит­тя, труднощі зв’язків населення різних областей) не могла не від­битися на народності.

Звичайно, історія не стоїть на місці. Розвивається виробництво, зростає продуктивність праці, удосконалюється техніка й техноло­гія, наука і культура. Від періоду становлення капіталістичних сус­пільних відносин і фактично аж до середини XX ст. жодне соціаль­но значуще питання не могло бути вирішеним без урахування спе­цифіки класового розмежування людей у суспільстві. Більше того, саме класові стосунки, на нашу думку, зумовлювали характер сус­пільно-історичного процесу. Вплив, звичайно, мали й процеси, зу­мовлені релігійними та національними мотивами, проте їхню сут­ність визначали саме класові відносини.

2.2

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме 2.1 Первісне суспільство: економічна основа, організація со­ціальної влади.:

  1. I. Теоретические основы законности и содержание её обеспечения.
  2. ЧАСТЬ I. Основы административного процесса
  3. Основы гидравлики. Курс лекций,
  4. Правовые основы и виды ответственности па административному праву.
  5. ГЛАВА 1. ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ БАНКОВСКОГО НАДЗОРА В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  6. Какимова М.Ш.. Основы теории государства и права: Учебник. - Астана: Фолиант,2007. - 256 стр., 2007
  7. ГЛАВА 1. ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИЗУЧЕНИЯ ЛЕКСИКИ, ХАРАКТЕРИЗУЮЩЕЙ ЧЕЛОВЕКА, В ГОВОРАХ ТВЕРСКОЙ ОБЛАСТИ
  8. Кругляков Олег Викторович. Разработка и исследование вольфрамо-титано-кобальтовых сплавов на основе диспергированных электроэрозией частиц сплава Т15К6. ДИССЕРТАЦИЯ на соискание учёной степени кандидата технических наук. Курск - 2019, 2019
  9. Задачи исследования
  10. Административно - правовое регулирование военной службы в ОФСБ.
  11. § 1.Общая характеристика правового регулирования нотариата и нотариальной деятельности
  12. Объекты пруденциального банковского надзора.
  13. ЗАКЛЮЧЕНИЕ
  14. II. ОСНОВНОЕ СОДЕРЖАНИЕ ДИССЕРТАЦИОННОГО ИССЛЕДОВАНИЯ
  15. § 4. Нотариальные действия
  16. Принципы банковского надзора
  17. Основные результаты и выводы
  18. ГЛАВА 2. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧЕСКОЕ ПОЛЕ «ХАРАКТЕРИСТИКА ЧЕЛОВЕКА ПО ВНЕШНИМ СВОЙСТВАМ»
  19. Теория государства и права. Часть 1: учеб. пособие / С.В. Навальный; Краснояр. гос. аграр. ун-т. - Красноярск,2017. - 440 с., 2017
  20. ЗАКЛЮЧЕНИЕ