<<
>>

Партії і держава в політичній системі суспільства: їх міс­це і роль.

Взаємовідносини і взаємодія між державою та громадянським суспільством визначаються наявністю чітко врегульованих правом «каналів» цієї взаємодії. Такими є політичні партії та громадські організації.

Політичні партії — добровільні об’єднання громадян, які є при­хильниками певної загальнонаціональної програми суспільного роз­витку, мають за мету сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах.

В Україні загальні засади утворення та діяльності політичних партій закріплені Основним Законом (ст. 15, 36, 37). Конституцій­не право громадян на свободу об’єднання у партії забезпечується Законом України «Про політичні партії в Україні» (2001 р.). Відпо­відно до цього Закону членом партії може бути лише громадянин України, який має право голосу на виборах. Причому він може пе­ребувати одночасно лише в одній партії. Обмеження щодо членства в партіях встановлюються виключно Конституцією та законами України. Членами партії не можуть бути, зокрема, судді, працівни­ки прокуратури та органів внутрішніх справ, співробітники СБУ, військовослужбовці тощо.

І Іолітичні партії в Україні утворюються і діють тільки за всеукра­їнським статусом. Вони підлягають обов’язковій реєс трації Мін’юс­том України і набувають статусу юридичної особи. Рішення про утворення партії приймається на її установчому з’їзді (конференції, зборах) і має бути підтримане підписами не менше 10 тис. грома­дян України, які відповідно до Конституції мають право голосу на виборах, зібраними не менше яку 2/3 районів не менш як 2/3 обла­стей України, містах Києві та Севастополі та не менше як у 2/3 ра­йонів АР Крим. Партія повинна мати статут і програму.

Політичні партії є рівними перед законом. Вони мають право: вільно проводити свою діяльність у межах, передбачених чинним законодавством; брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; використовувати державні ЗМІ; ідейно, організаційно і матеріально підтримувати мо­лодіжні, жіночі та інші об’єднання громадян, надавати допомогу в їх утворенні; підтримувати міжнародні зв’язки з політичними пар­тіями, громадськими, організаціями іншими державними міжнарод­ними та міжурядовими організаціями тощо.

Партіям гарантується свобода опозиційної діяльності.

Гарантуючи громадянам право на свободу об’єднання у політич­ні партії, законодавство водночас передбачає обмеження щодо їх утворення і діяльності. Забороняється утворення та діяльність пар­тій, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на ліквідацію неза­лежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шля­хом, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, підрив безпеки держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, релігій­ної чи расової ворожнечі, посягання на права і свободи людини, на здоров’я населення.

Партії в політичній системі у свою чергу утворюють партійну систему. Партійна система —це сукупний зв’язок партій, які ді­ють у межах своїх програм і статутів та ведуть боротьбу за держав­ну владу. Як суб’єкти формування владних відносин, партії великою мірою визначають характер і спрямування політичного процесу, по­літичну стабільність суспільства, формують розвиток демократич­них держав.

Піднесення ролі політичних партій обумовлено такими факторами:

1) зростанням політичної активності населення, його різних со­ціальних груп;

2) процесом демократизації владних структур держави;

3) політичним та ідеологічним плюралізмом, що обумовлюється перш за все різноманітністю форм власності.

У країнах із демократичною політичною системою визнається політична різноманітність і багатопартійність. Більше того, вони мають право формувати вищі органи держави шляхом висунення своїх представників у парламент чи до складу уряду. Суспільству відомі два різновиди партійних систем.

Одна з них заснована на монополії правлячих партій. Це досяга­ється шляхом заборони діяльності опозиційних партій або безроз­дільним пануванням тих із них, які отримують відчутну організа­ційну чи фінансову підтримку.

Інша — характеризується помітною багатопартійною різноманіт­ністю. До влади приходить партія, яка перемогла на парламентських виборах.

Така партійна система втілює дійсний політичний плюра­лізм, який існує в суспільстві.

Слово «партія» — латинського походження (partio — ділю, роз­діляю, тобто це група людей, об’єднаних спільністю ідей, інтересів для виконання певної роботи).

Уявлення про ту чи іншу партію дають такі ознаки:

1) мета партії — завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції;

2) характер організації партії;

3) зміст ідеології партії;

4) діяльність партії щодо забезпечення соціальної опори, під­тримки збоку населення.

Па нашу думку політична партія, виступаючи виразником полі­тичних інтересів певного класу (верстви, прошарку) або його час- 167

тини, є спільністю людей, об’єднаних організаційно й ідеологічно, що має за мету внаслідок виборів, а також іншими шляхами взяти у свої руки керівництво державними справами для того, щоб викорис­тати цю владу для задоволення інтересів тих, кого вони репрезентують.

Можна навести десятки дефініцій категорії «політична партія». Відомо, що в політології їх існує понад 200. Проте і цей перелік дає можливість зробити узагальнення про те, що на сьогоднішній день потреба у партіях аж ніяк не зменшується й інтерес до них не зни­кає. Існування багатопартійності у суспільстві дозволить йому, на нашу думку, ефективніше рухатися до громадянського суспільства.

Велике теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах, має розгляд проблеми, пов’язаної з визначенням співвідно­шення політичної системи суспільства і держави, виявленням еко­номічних І соціально-політичних факторів, які впливають на визна­чення її місця і ролі в політичній системі суспільства.

Слід зауважити, що державу не можна ототожнювати з політич­ною системою, її потрібно розглядати як складову частину тієї сис­теми, яка входить до неї не як сукупність роз’єднаних органів, а як цілісний політичний інститут.

У сучасній і зарубіжній літературі дослідженню питань щодо різ­них сторін внутрішньої організації і діяльності суспільства, приділя­лася значна увага.

Держава докладно вивчається у різних напрям­ках: у структурному і функціональному плані, з точки зору її ста­тистики і динаміки, з позиції філософської категорії форми, змісту, сутності. Але при цьому нерідко залишається поза увагою ряд пи­тань, безпосередньо пов’язаних із функціонуванням держави як скла­дового елементу політичної системи суспільства. Розгляд держави в цьому ракурсі є безперечно, цікавим, оскільки дозволяє охарак­теризувати державний механізм через опосередковані у ньому по­літичні відносини і дає можливість визначити місце і роль держави в політичній системі суспільства.

Держава — особлива ланка в структурі політичної системи сус­пільства. Її роль і місце в цій системі не ототожнюється з роллю і місцем, з одного боку, правлячої партії, а з другого — інших ланок цієї системи. Держава не просто масове об’єднання громадян, а об’єднання всіх без винятку громадян, усіх членів суспільства, які знаходяться в політико-правовому зв’язку з державою, незалежно від класової, вікової, професійної та інших ознак. Держава є вираз- 168

пиком їх спільних інтересів і світосприйняття. З діяльністю держа­ви пов’язані реальні і широкі можливості для усіх громадян брати участь у політичному житті суспільства. Ідея участі кожної люди­ни у вирішенні спільних справ, відповідальності кожної особистос­ті за долю держави, суспільства в цілому знайшла своє конкретне вираження в цілому ряді законів, Декларації прав і свобод людини і громадянина.

В юридичній літературі зустрічається розуміння держави як цен­тра, ядра політичної системи. На наш погляд, держава не є і не мо­же бути центром чи ядром політичної системи.

Місце і роль держави в політичній системі суспільства визна­чаються наступними основними обставинами:

1) держава відіграє важливу роль у вдосконаленні суспільства як власника основних засобів і знарядь виробництва, визначає основні напрямки його розвитку в інтересах усіх і кожного;

2) держава — організація всіх громадян;

3) держава має спеціальний апарат управління, який забезпечує виконання державних функцій;

4) держава має розгалужену систему юридичних органів, що до­зволяє використовувати різні методи переконання і примусу;

5) держава володіє суверенітетом;

6) держава володіє єдністю законодавчих, управлінських і конт­рольних функцій, це єдина повновладна організація у масштабі всієї країни.

Недержавні організації такими функціями не володіють. Вони вирішують локальні за своїм змістом і об’ємом завдання в чітко визначеній сфері суспільно-політичного життя.

Таким чином, не протиставляючи державу як «особливу ланку» в політичній системі суспільства всім іншим об’єднанням, не при­меншуючи її ролі в системі інших демократичних організацій, слід ще раз наголосити, що поняття ядра і центру в структурі політич­ної системи не є ідентичними. Роль головної ланки, яка охоплює своєю організуючою і спрямовуючою діяльністю активність усіх сі руктурних елементів, виконує особистість, у той час, як особли­вою ланкою є держава.

На наш погляд, держава належить до владно-політичних організа­цій і виступає як головна сила в руках політичних сил, які трима­ють владу в своїх руках, як головний виразник їх волі та інтересів.

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Партії і держава в політичній системі суспільства: їх міс­це і роль.:

  1. Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с., 2014
  2. Роль административной юстиции в развитии государственного управления
  3. Роль судов в обеспечении права на добросовестное государственное управление — финский опыт
  4. Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с., 2018
  5. Теория государства и права. Часть 1: учеб. пособие / С.В. Навальный; Краснояр. гос. аграр. ун-т. - Красноярск,2017. - 440 с., 2017
  6. Способы обеспечения законности
  7. Коллективные субъекты
  8. Рефракция s-и р-поляризованной плоской электромагнитной волны на границе «немагнитный диэлектрик - скомпенсированный легкоосный центроантисимметричный антиферромагнетик». Продольная магнитооп­тическая конфигурация
  9. ТЕМАТИКА (примерная) курсовых работ по гражданскому и арбитражному процессу для студентов ОДО ЮИ ТГУ (комплексные темы)
  10. Понятие компетенции