Особа як соціальний суб’єкт державно-правових відносин.

Найважливішою соціальною цінністю будь-якого суспільства є людина. Юридична наука вивчає окрему людину як індивіда, осо­бистість, громадянина, розглядає відносини людини з державою і суспільством.

Індивід — це конкретна людина, що характеризується тільки їй притаманним стійким комплексом індивідуальних якостей біологіч­ного і соціального характеру.

Сукупність індивідів, об’єднаних природними і соціальними зв’яз­ками, утворює людське суспільство.

Людина — це розумна істота, що має волю, дар мислення, здат­на виробляти знаряддя праці і може свідомо користуватися ними. У людини як індивіда розрізняють біологічні і соціальні якості.

Біологічне в людині складається з її природної основи, що харак­теризується наявністю біологічного тіла, органів чуття, природної фізичної сили та інших біологічних якостей.

Соціальне характеризується концентрованим виразом тих сус­пільних відносин, які відображають взаємозв’язок людини із зов­нішнім світом.

Без біологічного змісту людини не можна охарактеризувати її со­ціальні якості. Проте тільки біологічне в людині не визначає її осо­бистість. Особу характеризує поєднання біологічного змісту і соці­альних якостей. Найхарактернішим зв’язком особи (людини) з дер­жавою є її громадянство. Це постійний політико-правовий зв 'язок індивіда (особистості) з державою, що відображається у їх взаєм­них правах та обов’язках. Підстави і порядок набуття чи вграти іромадянства України передбачені Законом України «Про грома­дянство України».

Люди в конкретній державі можуть існувати як іноземці (інозем­ні громадяни та іноземні піддані), особи без громадянства.

Іноземні громадяни — це особи, які проживають чи тимчасово перебувають в Україні і мають письмове підтвердження їх належ­ності до громадянства іншої держави з республіканською формою правління.

Іноземні піддані — це особи, які постійно проживають чи тим­часово перебувають на території України і мають письмове підтвер­дження належності до іншої держави з монархічною формою прав­ління.

Особи без громадянства — це індивіди, які постійно прожи- иають чи тимчасово перебувають у певній державі, але не є її гро­мадянами і не мають письмового підтвердження своєї належності до будь-якої іншої держави.

Іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території України, користуються тими самими правами І виконують ті ж са­мі обов’язки, що й громадяни України, які передбачені законами України. їх правовий статус не повинен суперечити загальновизна­ним принципам міжнародного права і Конституції України.

Особа виступає і як суб’єкт права. У правовій системі її місце і роль характеризуються через правовий статус, що дає можливість розглянути фактичне та юридичне становище людини в громадян­ському суспільстві.

Правовий статус — це юридично закріплене становище люди­ни в суспільстві. Розрізняють загальний, спеціальний (родовий) та індивідуальний правовий статус.

Загальний правовий статус включає такі елементи: а) відповід­ні правові норми; б) правосуб’єктність; в) загальні для всіх суб’єк­тивні права, свободи й обов’язки; г) законні інтереси; г) громадян­ство; д) юридичну відповідальність; є) правові принципи; є) право­відносини (загального) статусного характеру.

Ядром (серцевиною) загального правового статусу є суб’єктивні права, свободи, законні інтереси та обов’язки особи. Конституція України закріплює основні права та свободи людини і громадяни­на, що становлять основу будь-яких інших прав і свобод. До них належать: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні, культурні, особисті права-гарантії, основні обов’язки.

Держава та особа тісно взаємопов’язані. Держава визнає люди­ну, її життя, свободу і недоторканність, честь і гідність найвищою соціальною цінністю.

Головний обов’язок держави — забезпечити людину відповід­ними умовами для здійснення прав і свобод, виконання обов’язків.

Держава відповідальна перед людиною і суспільством за свою діяльність.

За допомогою права, передусім конституційного, держава закріп­лює відповідний правовий статус людини і громадянина, забезпечує кожній особі рівні можливості в користуванні своїми суб’єктивними правами і виконанні своїх обов’язків.

3.3