Основні принципи законності.

Реальна (а не формальна) законність повинна будуватися на від­повідних принципах, основоположних засадах, керівних ідеях, що забезпечують її демократичний гуманний характер.

1.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повно­важень, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 8, 18 Конституції України).

Відносно громадян діє принцип: «дозволено все, що прямо не заборонено законом». Державні органи, органи місцевого самовря­дування, посадові особи діють за принципом «дозволено лише те, що прямо визначено законом».

3. Єдність законності. При всій різноманітності чинних зако­нів і нормативних актів, при всіх місцевих особливостях законність повинна бути одна для всієї країни. Розуміння і застосування зако­нів повинно бути однаковим на всій її території. Неприпустимі спроби створення в областях, районах своєї законності, яка відріз­нялася б від загальнодержавної.

Проте єдність законності не означає шаблону в застосуванні пра­вових актів, обмеження самостійності та Ініціативи на місцях. Мова йде лише про те, щоб не допускалися відхилення від загальних пра­вових вимог, щоб врахування особливостей місцевих умов, звича­їв, традицій не було спрямоване на обхід закону.

На всій території України закон однаковою мірою повинен дія­ти стосовно до всіх суб’єктів права.

3. Всезагальність законності. Законність не може бути вибір­ковою, її вимоги звернені до всіх суб’єктів без винятку. Правові приписи повинні виконувати всі громадяни та їх об’єднання, поса­дові, службові особи, державні органи, органи місцевого самовря­дування тощо.

4. Реальний характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й виконуються, впроваджу­ються в життя.

5. Забезпечення прав людини і громадянина. Одним із важли­вих принципів законності є ідея здійснення законів в інтересах лю­дини і для забезпечення її прав. Основні права та обов’язки люди­ни і громадянина закріплені в Конституції України і деталізуються у поточному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує права людини у всіх сферах її життєдіяльності.

6. Невідворотність і своєчасність відповідальності за право­порушення. Кожне скоєне правопорушення повинно потягти за со­бою відповідальність винної особи. Важливо не тільки те, щоб вин­ний був своєчасно покараний за скоєне правопорушення, а також те, щоб жодне правопорушення не лишалося нерозкритим.

7. Доцільність законності. Критерієм оцінки ролі законності має бути те, як вона сприяє досягненню мети держави і суспільст­ва, наскільки вона забезпечує вирішення завдань соціального про­гресу, захисту прав і свобод громадян.

Доцільність законності випливає перш за все з цінності самого права як виразника свободи, рівності, справедливості як засобу за­безпечення правопорядку, організованості і дисципліни.

Властиво, в праві, в законі має бути виражена найвища соціальна доцільність.

Викладене дозволяє говорити про презумпцію доцільності вида­ного нормативного акта. Ця презумпція у свою чергу диктує необ­хідність точної і неухильної реалізації правових приписів, незалеж- 459

но від суб’єктивного відношення суб’єктів реалізації права до цих норм. Тільки політико-правовий режим законності, що заснований на доцільності, може захистити суспільство від випадковостей, во­люнтаризму і суб’єктивізму окремих осіб.

Інакше кажучи, з точки зору цілей правового регулювання в будь- якій ситуації доцільно додержуватись приписів закону, відступ від них завжди недоцільний.

Законність завжди доцільна, і доцільність виступає як принцип, основа законності.

Дещо по-іншому доцільність знаходить вияв у процесі застосу­вання права, де урахування користі, ефективності, наслідків рішен­ня, яке приймається, не тільки допустиме, а й необхідне.

8. Взаємозв’язок законності з культурою. За відсутності закон­ності немає й культури. Ці два поняття зумовлюють одне одного. Якщо нема достатньої культури, то нема й законності. Крім того, за законність треба боротися культурно.

9. Взаємозв’язок законності та справедливості. Не тільки сам закон, а й способи його здійснення, а також його втілення у повсяк­денне життя мають спиратися на справедливість.

10. Законність і демократія. Демократія (в перекладі з грець­кої — народовладдя)означає:

1) широку участь громадськості в управлінні справами держави і суспільства;

2) підвищення активності політичних партій і громадських ор­ганізацій, інших громадських об’єднань;

3) зміцнення правової основи державного і суспільного жигтя;

4) утвердження прав і свобод людини;

5) свободу інформації та постійне врахування громадської думки;

6) вдосконалення системи, порядку формування і діяльності дер­жавних органів і органів місцевого самоврядування.

Законність є невід’ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону.

Важливо відзначити, що завдяки своїм принципам законність ви­ступає як найбільш ефективний, гуманний, справедливий режим су­спільно-політичного життя, а будь-який відступ від цих принципів, їх недооцінка призводять до порушення законності, приниження її соціальної цінності, ефективност і правового регулювання в цілому. 460

Потрібно розрізняти законність як систему формальних вимог і реальну законність. На практиці вимоги законності в тій чи іншій мірі порушуються, мають місце відступи від правових приписів. Отже, реальна законність має кількісні показники, що визначають її рівень у конкретному суспільстві.

23.5