<<
>>

Міжнародні правопорушення: поняття, різновиди.

Доречним, на нашу думку, є виділення в самостійну групу між­народних правопорушень, які скоюються суб’єктами міжнародних правовідносин, а їх протиправність визначається нормами міжнарод­ного права.

Порушення цих норм породжує міжнародну правову відповідальність. Отже, міжнародне правопорушення — неспра­ведливий акт суб’єкта міжнародного права або його упущення, що полягає в порушенні міжнародного зобов’язання.

За характером наслідків і ступенем суспільної небезпеки серед міжнародних правопорушень розрізняють: найтяжчі міжнародні пра- 425

вопорушення — міжнародні злочини та злочини міжнародного ха­рактеру, серйозні міжнародні правопорушення, ординарні міжна­родні правопорушення.

Міжнародні злочини —суспільно небезпечні умисні посягання на життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства, основи існування держав і народів — міжнародний мир і безпеку. Такі по­сягання є порушенням державою міжнародно-правових норм, що ма­ють основоположне значення для забезпечення міжнародного миру і безпеки, захисту людської гідності чи навколишнього середовища.

Об’єктами цих злочинів виступають загальний мир і міжнарод­на безпека, основи співіснування народів і держав. Об’єкт злочину є одним із чинників, що зумовлюють великий ступінь суспільної небезпечності міжнародних злочинів, які є серйозним порушенням зобов’язань стосовно всіх членів міжнародного співтовариства, імперативних норм міжнародного права.

Міжнародні злочини слід відрізняти від злочинів міжнародного характеру, які за ступенем суспільної небезпечності є менш небез­печними діяннями. На відміну від злочинів міжнародного характе­ру, за вчинення міжнародних злочинів кримінальна відповідальність фізичних осіб пов’язана зі злочинною діяльністю держави, яка є суб’єктом міжнародно-правової відповідальності.

Основний перелік міжнародних злочинів містить статут Нюрн­берзького міжнародного військового трибуналу (1945р.): злочини проти миру, військові та злочини проти людства (ст.

6). Перелік військових злочинів і злочинів проти людства був доповнений чо­тирма Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 р. і двома Додатковими протоколами до них 1977 р. До таких злочинів, зокрема, віднесено: посягання на життя, здоров’я, недоторканність особи (вбивства, тортури, заподіяння шкоди здоров’ю, нелюдське поводження, а також біологічні експерименти, тілесні покарання то­що); посягання на людську гідність, зокрема образливе і принизли­ве поводження, примушування до проституції, непристойне пося­гання у будь-якій формі; взяття заручників; колективне покарання; незаконне, свавільне і здійснюване у великому масштабі руйну­вання та привласнення майна, що не викликається військовою не­обхідністю; примушування військовополоненого або цивільної особи служити у військах чи допоміжних формуваннях ворожої держави; позбавлення цих осіб права на неупереджене і нормальне судочин- 426

сто; перетворення цивільного населення або окремих цивільних осіб па об’єкт нападу; перетворення місцевостей і демілітаризованих зон, що не охороняються, на об’єкт нападу; віроломне використання роз- різнювальних емблем Червоного Хреста (Червоного Півмісяця або Червоного Лева і Сонця) чи інших захисних знаків, визнаних Же­невськими конвенціями 1949 р. і Протоколом 1 (1977 р.) до них тощо.

Серйозними порушеннями Додаткових протоколів до Женевсь­ких конвенцій вважаються і такі дії: переміщення окупаційною дер­жавою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію або депортація чи переміщення всього або частини на­селення окупованої території в межах цієї території чи за її межі; застосування практики апартеїду та інших дій, що ображають гід­ність особи і Грунтуються на расовій дискримінації; перетворення чітко впізнаваних історичних пам’ятників, творів мистецтва або місць відправлення культу, визнаних культурними цінностями з особливим захистом, на об’єкт нападу, внаслідок чого вони зазнають великих руйнувань; позбавлення осіб, які користуються захистом, права на неупереджене і нормальне судочинство.

Перелік військових злочинів був конкретизований у статуті Між­народного трибуналу для колишньої Югославії, прийнятому Радою Безпеки ООН 25 травня 1993р. Серед порушень законів та звичаїв війни, зокрема, вказані (ст.З): застосування отруйних речовин та інших видів зброї, призначених для спричинення надмірних страждань; безглузде руйнування міст, селищ або сіл чи спустошення, в якому не було військової необхідності; напад на незахищені міста, села, житла чи будівлі або їх обстріл із застосуванням будь-яких засобів; захоплення, руйнування або умисне пошкодження культових, бла­годійних, навчальних, художніх і наукових установ, історичних пам’яток і художніх та наукових творів; пограбування суспільної або приватної власності. Статут Міжнародного трибуналу для ко­лишньої Югославії встановив юрисдикцію стосовно «серйозних порушень міжнародного гуманітарного права», до яких віднесено порушення загальновизнаних норм захисту жертв війни, як вони встановлені в Женевських конвенціях 1949 р. («право Женеви»), і правил ведення війни, як вони визначені в Гаазьких конвенціях 1899 та 1907 рр. («право Гааги»), а також геноцид і злочини проти людяності. Перелік злочинів проти людяності конкретизований ста­тутами Міжнародних трибуналів для колишньої Югославії та Руан- 427

ди (затверджених Радою Безпеки ООН 1994 p.). До їх переліку вмі­щені злочини, що вчиняються у рамках широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення за національними, політичними, етнічними, расовими або релігійними мотивами (ст. З статуту Міжнародного трибуналу для Руанди) або коли вони вчи­няються у ході збройного конфлікту і спрямовані проти будь-якого цивільного населення (ст, 5 статуту Міжнародного трибуналу по колишній Югославії'): вбивство, знищення, поневолення, депортація, ув’язнення, тортури, згвалтування, переслідування за політичними, расовими або релігійними мотивами, інші нелюдські акти. На від­міну від статутів Нюрнберзького і Токійського міжнародних війсь­кових трибуналів, за статутами Міжнародних трибуналів по колиш­ній Югославії та Руанді відповідні діяння вважаються злочинами проти людяності, коли вони вчиняються у ході не лише міжнарод­ного, а й внутрішньодержавного збройного конфлікту.

До юрисдик­ції Міжнародного трибуналу по Руанді, крім злочинів проти людс­тва (ст. 3), віднесено також геноцид (ст. 2) і порушення ст. з, зміст якої є спільним для Женевських конвенцій 1949 р. і Протоколу II (1977 р.); ст. 4, у якій йдеться, зокрема, про посягання на життя, здоров’я, фізичне та психічне благополуччя осіб, у тому числі вбив­ства, а також таке жорстоке поводження, як тортури, каліцтво або будь-які форми тілесного покарання; колективне покарання; взяття заручників; посягання на людську гідність, зокрема образливе і при­низливе поводження, зґвалтування, примусова проституція й будь- які форми непристойного нападу; акти тероризму; мародерство.

Питання співробітництва держав у боротьбі з геноцидом регла­ментовані Конвенцією про запобігання злочинові геноциду і пока­рання за нього 1948 р. Серед міжнародних злочинів в окрему групу Конвенцією про незастосування строку давності до військових зло­чинів і злочинів проти людства 1968 р. виділені злочини проти люд­ства (зокрема, вигнання внаслідок збройного нападу або окупації та нелюдські дії, які є результатом політики апартеїду, а також злочин геноциду; ст. 1), Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 р. також кваліфікує апартеїд як злочин проти людства (ст. 1).

До міжнародних військових злочинів належить небезпечне для цивілізації посягання на навколишнє середовище — екоцид. Він може виявлятися як: примусове використання природних умов і явищ для досягнення військової переваги над противником за допомогою ве­дення геофізичної війни (штучна зміна динаміки, складу чи струк- гури планети Земля — вулканічна діяльність, землетруси тощо); метеорологічні війни (урагани, лавини, зсуви, цунамі тощо); широ­ке застосування зброї масового знищення та інших озброєнь неви- біркової дії: ядерної, променевої, радіологічної, бактеріологічної, токсичної, запалювальної, інфразвукової, радіочастотної та ін. Кон­венція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого никористання засобів впливу на природне середовище 1977р.

забо­роняє використання будь-яких засобів впливу для зміни шляхом ці­леспрямованого керування природними процесами динаміки, скла­ду і структури Землі, що містить її біоту, літосферу, гідросферу й атмосферу, або космічного простору (ст. 2 Конвенції). Протоколом І до Женевських конвенцій 1949 р. заборонено також застосовува­ні методи або засоби ведення військових дій, котрі мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть широкої, довготривалої іі серйозної шкоди природному середовищу (ст. 35). До міжнарод­них злочинів належать агресія, визначення якої дала Генеральна Асамблея ООН 1974 p., а також рабство і работоргівля. В 1926 р. була підписана Конвенція про рабство, а 1956 р. — Додатковий протокол до неї. Комісія міжнародного права ООН прийняла у 1991 р. у першому читанні проект Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства, який подала Генеральному секретареві ООН. У проекті до зазначених злочинів віднесено агресію, погрозу агресією, втручання у внутрішні або зовнішні справи держави, колоніальне панування та інші форми іноземного панування, геноцид, апартеїд, систематич­не і масове порушення прав людини, виключно серйозні військові злочини, умисну і серйозну шкоду навколишньому середовищу, міжнародний тероризм та ін. Хоча цей проект не є джерелом між­народного кримінального права, але він вказує напрями його мож­ливого розвитку. Суб’єктом міжнародно-правової відповідальності (політичної, матеріальної, моральної) за міжнародні злочини є дер­жава, а суб’єктом цих злочинів і кримінальної відповідальності за їх вчинення — фізичні особи (керівники держави, її вищі посадові особи та інші організатори чи виконавці злочинної політики дер­жави).

Об’єктивна сторона міжнародних злочинів здебільшого є склад­ною розгалуженою діяльністю протягом тривалого часу на терито­рії кількох держав, причому місце дії не завжди збігається з місцем настання шкідливих наслідків (наприклад, планування, розв’язування і ведення агресивної війни). Міжнародний злочин може характери­зуватись наявністю закінченого складу злочину як із настанням шкідливого наслідку, так і в момент вчинення самої дії (наприклад, змова проти миру у вигляді планування агресивної війни).

Із суб’єк­тивної сторони, міжнародні злочини найчастіше вчиняються з пря­мим умислом та чітко визначеними цілями.

Як уже зазначалося, на відміну від міжнародних злочинів, які за­грожують основам існування держав, міжнародному миру і безпе­ці, злочини міжнародного характеру є менш небезпечними діян­нями. Якщо за скоєння міжнародного злочину міжнародно-правову відповідальність несе держава, то за злочини міжнародного харак­теру — лише фізична особа. Справи про вчинення злочинів міжна­родного характеру розглядають виключно національні суди.

З урахуванням об’єкта посягання (конкретної сфери міжнарод­ного правопорядку) злочини міжнародного характеру можуть бути класифіковані як:

а) злочини проти стабільності міжнародних відносин (міжнарод­ний тероризм, взяття заручників, викрадення ядерного матеріалу та ін.);

б) злочинні посягання на особисті права людини (застосування тортур, торгівля жінками й дітьми);

в) злочини у сфері дипломатичних зносин (посягання на осіб, які користуються дипломатичним захистом);

г) злочини у сфері економіки і фінансів (легалізація злочинних доходів, контрабанда, виготовлення фальшивих грошей та ін.);

г) злочини у сфері культури (ввезешія до країни викрадених куль­турних цінностей, розповсюдження предметів порнографії та ін.);

д) злочини, вчинені у відкритому морі (забруднення морського середовища, порушення правового режиму континентального шель­фу, піратство, ненадання допомоги на морі та ін.);

є) злочини, що посягають на роботу цивільної авіації (зокрема, угон повітряного судна);

є) воєнні злочини міжнародного характеру (насильство над па селениям у районі військових дій, мародерство та ін.), які відрізни ються від військових злочинів як різновиду міжнародних ЗЛОЧИНІII тим, що не пов’язані зі злочинною діяльністю держави.

Злочини проти людства — це найтяжчі міжнародні правопору­шення, які ставлять під загрозу загальний мир і безпеку держав і народів.

Поняття і класифікація цих злочинів закріплені у Статутах Нюрн­берзького (ст. 6) і Токійського (ст. 5) міжнародних військових три­буналів, створених після Другої світової війни для покарання голов­них німецьких та японських воєнних злочинців.

Згідно з положеннями і принципами цих Статутів, що були під- гверджені спеціальними резолюціями Генеральної Асамблеї ООН під 11 грудня 1946 р. та 21 листопада 1947 р., злочини проти людс­тва поділяються на такі групи: злочини проти миру, військові зло­чини, злочини проти людства.

Злочин проти миру — це планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни або війни у порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень, участь у загальному плануванні чи змові, спрямованих на здійснення будь-яких зі згаданих вище дій.

Військові злочини — це порушення законів і звичаїв ведення війни. Наприклад, вбивства, знущання, вивезення в рабство чи з іншою метою цивільного населення окупованої території, вбивства військовополонених чи знущання над ними, вбивства заручників, пограбування громадської або приватної власності, безглузде, не­виправдане військовою необхідністю руйнування населених пунк- іів тощо.

Злочини проти людства — це вбивства, перетворення на рабів, заслання та інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до або під час війни, переслідування з політичних, расових чи релі­гійних переконань. Одним із найбільш небезпечних злочинів проти людства є геноцид, тобто дії, що чиняться з наміром знищити ціл­ком або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або ре­лігійну групу як таку, зокрема:

- вбивство членів такого угруповання;

- заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень або спричинен­ня розумового розладу;

- навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на її цілковите або часткове фізичне знищення;

- заходи, розраховані на те, щоб запобігти дітонароджуваності у середовищі такої групи;

- насильницька передача дітей з однієї групи в іншу.

Серйозні міжнародні правопорушення —це такі порушення норм міжнародного права, які хоча безпосередньо і не ставлять під загрозу мир та безпеку держав і народів, але зачіпають їх істотні інтереси. Наприклад, радіоактивне забруднення навколишнього сере­довища, порушення свободи відкритого моря тощо.

Ординарні міжнародні правопорушення —це такі порушення міжнародно-правових норм, які зачіпають інтереси окремих держав і народів. Наприклад, порушення угоди щодо розвитку водних ре­сурсів прикордонної річки тощо.

Від міжнародних правопорушень слід відрізняти: недружні ак­ти, спірні ситуації.

Недружній акт —це така упереджена поведінка держави, яка спрямована проти інтересів іншої держави, але при цьому не по­рушує норми міжнародного права. Наприклад, підвищення митних податків.

Спірна ситуація —це така ситуація в розвитку міжнародних відносин, коли між державами з певних питань виникли супереч­ності, але порушення міжнародного правопорядку з їхньої сторони відсутнє.

21.4

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Міжнародні правопорушення: поняття, різновиди.:

  1. 59 ВИДЫ И ФОРМЫ ДОГОВОРА.
  2. Микрополе «Речевая деятельность»
  3. Логика : практикум / Е. П. Пьяных. - Екатеринбург : УрГУПС,2019. - 78, [2] с., 2019
  4. Определение предела прочности при сжатии и при изгибе спеченных заготовок
  5. Смешивание исходных материалов
  6. Исследование микроструктуры и изломов закаленных низколегированных порошковых сталей
  7. Основные результаты и выводы
  8. Оценка быстродействия коммутационного устройства при использовании параллельно-конвейерной диспетчеризации пакетов
  9. ИСТОЧНИКИ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА.
  10. Сведения об авторах
  11. Некоторые вопросы реформирования административного правосудия в Кыргызской Республике
  12. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  13. О понятии финансового опциона
  14. § 2. Понятие и функции нотариата
  15. ГРИБОВСКАЯ Наталья Юрьевна. ЛЕКСИКА ТВЕРСКИХ ГОВОРОВ, ХАРАКТЕРИЗУЮЩАЯ ЧЕЛОВЕКА (СЕМАНТИКО-МОТИВАЦИОННЫЙ АСПЕКТ). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук. Тверь - 2019, 2019
  16. 26. Возникновение гражданских правоотношений не предусмотренных в ГК
  17. П.2 Частотная зависимость условий существования объемных и эванес­центных волн TM- (ТЕ-) типа и соответствующих типов сечений ПВВ в коллинеарной фазе скомпенсированого ЛО АФМ с ЦАС. Полярная MOK
  18. 56. Гражданско-правовая ответственность за нарушение обязательств.