<<
>>

Міжнародні механізми захисту основних прав людини.

Усі сучасні держави залежно від стану дотримання ними основ­них прав людини можна розділити на гри групи:

1. Тоталітарні держави, які відверто нехтують правами людини (Бірма, Північна Корея, Судан, Заїр).

2. Держави, які декларують, визнають у принципі всі основні пра­ва людини, проте ще не створили належних механізмів для їх здій­снення (Україна, Росія, деякі країни Східної Європи, окремі держави Центральної і Латинської Америки, які звільнилися від диктатур).

3. Держави, де досить розвинені правові інститути щодо захис­ту прав громадян, хоча й там трапляються порушення прав окре­мих меншин (Італія, Франція).

Така ситуація вимагає використання засобів міжнародного кон­тролю за дотриманням прав людини у різних країнах. До таких за­собів належать:

а) .міжнародно-правові акти, які вміщують правила діяльності, формулюють права й обов’язки відповідних суб’єктів (конвенції, пак­ти, угоди, договори тощо), а також міжнародні документи, які зви­чайно не вміщують норми правил поведінки, прав і обов’язків безпо­середньо не формулюють (зокрема, декларації, заяви, меморандуми);

б) міжнародні органи зі спостереження, контролю за дотриман­ням основних прав людини (комісії, комітети) та із захисту цих прав (суди, трибунали).

ООН згідно зі ст. 13 свого Статуту покликана сприяти міжнарод­ному співробітництву у галузі прав людини. ООН приймає рекомен­дації, ухвалює рішення, скликає міжнародні конференції, готує про­екти конвенцій, надає консультативну та технічну допомогу окремим країнам тощо. Фактично усі головні та частина допоміжних орга­нів ООН тією чи іншою мірою займаються питаннями прав люди­ни. Одним із головних оріднів ООН є її Генеральна Асамблея, на яку покладена відповідальність за виконання функції зі сприяння загальній повазі та дотриманню основних прав людини. Питання прав людини переважно розглядаються Третім комітетом Генераль­ної Асамблеї, у віданні якого перебувають соціальні та гуманітарні питання, а також питання культури.

Питання прав людини, як пра­вило, включаються до порядку денного Генеральної Асамблеї на під­ставі відповідних розділів доповіді Економічної та соціальної ради, а також рішень, прийнятих Генеральною Асамблеєю на попередніх сесіях.

Серед усіх цих засобів слід розрізняти «всесвітні» (тобто такі, які створені і використовуються всесвітнім співтовариством в осо­бі Організації Об’єднаних Націй, її компетентних органів, або під її егідою) і «регіональні» (або, умовно кажучи, континентальні).

Засоби всесвітнього співтовариства:

• Міжнародно-правові акти, документи: Загальна декларація прав людини (1948 р.); Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.); Міжнародний пакт про громадянськії по­літичні права (1966 р.) (до цих пактів приєдналось сьогодні майже 100 держав); Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права ратифікували понад 50 держав (зо­крема Україна у1990 р.); Декларація соціального прогресу і розвит­ку (1969 р.); Декларація про право на розвиток (1986 р.); Деклара­ція і План дій Другої конференції з прав людини (1993 р.);

• Міжнародні органи: Комісія з прав людини Економічної Со­ціальної Ради ООН; Комітети ООН: з прав людини; економічних, соціальних і культурних прав; ліквідації расової дискримінації; лікві­дації дискримінації жінок; Центр з прав людини Відділення ООН у Женеві; Верховний Комісар ООН з прав людини (призначений у 1993 р., перебуває у Женеві).

На 48-й сесії 20 грудня 1993 р. Генеральна Асамблея ООН ухва­лила резолюцію про запровадження посади Верховного комісара ООН з прав людини. Він вважається посадовою особою ООН і під керівництвом та егідою Генерального секретаря несе основну від­повідальність за діяльність ООН у сфері прав людини. Фактично Верховний комісар OQH з прав людини здійснює загальне керів­ництво діяльністю Центру прав людини. Апарат Верховного комі­сара ООН з прав людини складається із кваліфікованих експертів. Особливу увагу він приділяє надзвичайним ситуаціям, коли треба діяти швидко і рішуче для ліквідації масових брутальних порушень основних прав людини.

Регіональні (континентальні) засоби:

Європа: а) Міжнародно-правові акти, документи: Європейсь­ка конвенція про захист прав людини і основних свобод (прийнята Радою Європи, до складу якої входило тоді 10 країн) (Рим, 1950 р.). Зараз до складу Ради Європи входять понад 30 країн, у тому числі і деякі східноєвропейські; Європейська соціальна хартія (Турин, 1961 р.); Заключний акт Наради з безпеки і співробітніпітва в Європі (НБСЄ) (підписаний 35 державами, Гельсінкі, 1975 р.); Підсумковий доку­мент Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ (1989 р.); Хартія основних соціальних прав робітників Європейського Економічного

Співтовариства (Страсбург, 1989 р.); Паризька хартія для нової Єв­ропи (НБСЄ, 1990 р.); Документи Конференцій з людського виміру загальноєвропейського процесу держав-учасниць НБСЄ: Паризької (1989 р.), Копенгагенської (1990 р.), Московської (1991 р.); Підсум­ковий документ Гельсінської наради держав-учасниць НБСЄ «Ви­клик часу перемін» (1992 р.).

б) Міжнародні органи: Європейська Комісія з прав людини; Єв­ропейський суд з прав людини.

У грудні 1949 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла постанову про заснування Управління Верховного комісара ООН з прав біжен­ців. Це управління надає допомогу понад 21 мільйону біженців у різ­них куточках планети. Воно розташоване у Женеві і має свої пред­ставництва у більш ніж 100 державах. Про ефективність діяльності Управління Верховного комісара ООН з прав біженців переконливо свідчить той факт, що його двічі відзначено Нобелівською премією.

У 1977 р. було утворено Комітет з прав людини, до складу якого входять 18 експертів, які є громадянами держав-учасниць Міжна­родного пакту про громадянські та політичні права і мають високі моральні якості, компетентні у сфері прав людини. Комітет вивчає доповіді держав і надсилає їм загальні зауваження. Комітет з прав людини розглядає претензії лише від тих держав-учасниць, які зро­били заяву про визнання його компетентності.

Функції контролю за дотриманням міжнародних договорів вико­нують ще такі органи: Комітет з питань расової дискримінації 1970 р.), Комітет з питань ліквідації дискримінації щодо жінок (1982 р.), Ко­мітет з економічних і культурних прав (1985 р.), Комітет проти ка­тувань (1988 р.), Комітет з прав дитини (1990 р.).

Америка: а) Міжнародно-правові акти, документи: Амери­канська декларація прав і обов’язків людини (прийнята Організаці­єю американських держав (ОАД), до складу якої входить понад ЗО держав (1948 р.).

б) Міжнародні органи: Міжамериканська комісія з прав люди­ни; Міжамериканський суд з прав людини.

Африка: а) Міжнародно-правові акти, документи: Африкансь­ка хартія прав людини і народів (прийнята Організацією Африкансь­кої Єдності (ОАЄ), до складу якої входить 30 держав (Банджулі (Гамбія), 1981 р.).

б) Міжнародні органи: Африканська комісія з прав людини і народів.

Характерно, що десятки країн світу до цього часу не ратифікува­ли основоположних угод з прав людини, а майже 50 держав-членів ООН не приєдналися до пактів про права людини.

Система захисту прав людини склалася й у Співдружності Не­залежних Держав (СНД), метою якої, як зазначається у Статуті, є забезпечення прав і основних свобод людини відповідно до загаль­ноприйнятих принципів і норм міжнародного права та документів ІІБСЄ (з 1994 р. — ОБСЄ). Одним із органів співдружності є Комі­сія з прав людини. Цей консультативний орган покликаний слід­кувати за виконанням зобов’язань із прав людини, які взяли на себе держави-члени СНД. Вона розглядає індивідуальні та колективні звернення будь-яких осіб і неурядових організацій із питань, пов’я­заних із порушеннями прав людини будь-якою державою-членом СНД. Громадяни країни-члена СНД мають право подавати будь-якій зі сторін письмові запити у справах, пов’язаних із порушенням прав людини державою-учасницею СНД. Якщо питання упродовж шести місяців після його отримання не розв’язане країною-відповідачем, то заявник має право передати його до Комісії. Вона розглядає зая­ву тільки після того, як пересвідчиться, що усі доступні внутріш­ньодержавні засоби правового захисту були вичерпані.

11.4

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Міжнародні механізми захисту основних прав людини.:

  1. Влияние Конвенции о защите прав человека и основных свобод на судебную защиту в случае чрезмерно продолжительного (административно-) судебного разбирательства
  2. 41 Понятие и виды личных неимущественных прав
  3. 37 Сроки осуществления гражданских прав
  4. 42 Осуществление и защита личных неимущественных прав.
  5. 64. Гражданско-правовые способы защиты авторских и смежных прав.
  6. 63 Классификация авторских и смежных прав.
  7. 51 Защита права собственности и иных вещных прав
  8. 27. Осуществление гражданских прав через представителей.
  9. 43 . Понятие, содержание и осуществление прав на защиту чести, достоинства и деловой репутации
  10. 62 Понятие, объекты и субъекты авторского права и смежных прав.
  11. З а н я т и е 7 Тема: КОРПОРАТИВНОЕ ПРОИЗВОДСТВО. РАССМОТРЕНИЕ ДЕЛ О ЗАЩИТЕ ПРАВ И ЗАКОННЫХ ИНТЕРЕСОВ ГРУППЫ ЛИЦ
  12. 31. Способы защиты гражданских прав и органы, осуществляющие эту защиту
  13. ОСНОВНОЕ СОДЕРЖАНИЕ РАБОТЫ
  14. ОСНОВНОЕ СОДЕРЖАНИЕ РАБОТЫ
  15. Ревякин Антон Павлович. Ограничения прав на земельные участки в публичных интересах. ДИССЕРТАЦИЯ на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Санкт-Петербург - 2019, 2019
  16. Основные результаты и выводы
  17. Основные результаты и выводы