<<
>>

1.3 Методологія теорії держави і права.

Кожна наука в процесі пізнання свого предмета виробляє свій метод. Має його й теорія держави і права. Метод — це найбільш широкий, загальний підхід до вивчення того чи іншого і природно­го, і суспільного явища, із застосуванням якого можна досягти успі­ху н кожній галузі науки.

Методологічна культура юриста це його

20

а) система підходів і методів, способів і засобів наукового дослі­дження;

б) вчення (теорії) про їх використання при дослідженні державно- правових явищ. Основу методології юридичної науки становлять, зокрема:

• філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеаліс­тичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об’єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономір­ностей та можливості їх пізнання, здобуття істинних знань про них);

• загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у більшості наук. До них належать:

- загальносоціологічний, що характеризується застосуванням методів матеріалістичної діалектики при вивченні та дослідженні предмета науки;

- конкретно-соціологічний — спрямований на дослідження та вивчення причин і обставин впливу держави і права на соціальні явища;

- статистичний -— застосовується при дослідженні і вивченні кількісних аспектних змін у державно-правовому житті та оброб­ляє ці результати для наукових і практичних цілей;

- формально-логічний — досліджує і вивчає державно-правові явища за допомогою основних законів формальної логіки;

- метод аналізу — вивчає юридичні особливості державно- правових явищ, їх класифікацію та взаємозв’язок з іншими явища­ми суспільного життя;

- історичний —- досліджує і вивчає державно-правові явища в їх історичному розвитку;

- системно-функціональний метод досліджує і вивчає держа­ву і право за допомогою системно-функціонального підходу;

- кількісного і якісного аналізу — досліджує і вивчає кіль­кість державно-правових явищ, що дає можливість конкретизувати властивості їхньої якості;

- порівняльний — дає змогу досліджувати і вивчати держав­но-правові явища, порівнюючи їх і визначаючи їх тотожність чи відмінність;

• групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише у пев­ній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);

• спеціальні методи, тобто прийнятні для дослідження предме­та якоїсь однієї науки: наприклад, у юриспруденції — з’ясування (тлумачення) юридичних норм, спеціальні прийоми узагальнення юридичної практики.

Дослідницькі методи можна поділити також — дещо умовно — на емпіричні (спроби виявлення, фіксування, збирання, системати­зації інформації про факти і явища) і теоретичні (спроби тлума­чення, пояснення зібраних даних, побудови понять, концепцій, про­гнозів тощо).

Усі названі групи методів безумовно необхідні для проведення повноцінного, всебічного, завершеного державно-правового дослі­дження; кожна з них може знадобитися на якомусь етапі дослі­дження, тому вже навіть через це методологія має бути множинною, плюралістичною. Проте роль цих методів у науковому пошуку не­однозначна.

Скажімо, філософсько-світоглядні підходи визначають саму стра­тегію дослідження, його загальну спрямованість, орієнтують на зна­ходження, відбір, нагромадження цілком визначених у соціально змі­стовому відношенні фактів і, нарешті (що, мабуть, найголовніше), зумовлюють характер і зміст оцінювання (інтерпретації') отриманих результатів дослідження. А без такого оцінювання соціальне пі­знання неможливе.

Радикальні зміни, що їх зазнали в останній чверті XX ст. - по­чатку XXI ст. державно-правові явища в усьому світі, особливо у країнах Східної Європи та незалежних державах, що постали після розпаду СРСР, зумовили необхідність адекватної реакції з боку правознавства цих країн. Приведення самої науки у відповідність із соціальними реаліями потребує передусім її методологічного пере­озброєння. А це, вочевидь, стає можливим головним чином на шляху звільнення її від колишньої заідеологізованості, демонополізації методологічних підходів, плюралізації використовуваних методів

22

вітчизняне правознавство. Демонополізація, тобто «роздержавлен­ня», методології — безперечно, плідний процес, який збагачує, де­мократизує пошуки істини, вивільняє та стимулює дослідницьку енергію, дозволяє повніше і різнобічніше осягнути предмет цієї пауки — специфічні державно-правові закономірності. Вже сьогодні зафіксовано позитивні результати такої методологічної тенденції, втілені, зокрема, у переосмисленні «класичних» і у запровадженні нових понять вітчизняного загальнотеоретичного правознавства — таких, наприклад,, як «права людини», «права нації», «правова дер­жава».

Ці результати відображені і в останніх фундаментальних законах — Конституції України та ін.

Але методологічний плюралізм не повинен перетворюватися на методологічний анархізм, методологічну нерозбірливість, сваволю, «всеїдність». Така ситуація (а її симптоми можна спостерігати яку правознавстві, так і в інших суспільних науках сучасної України) не наближає, а віддаляє від положень, адекватних предметові дослі­дження, гальмує формування практично корисних висновків. Запо­бігти таким небажаним «витратам» зазначеного процесу можливо, як вдається, за умови дотримання принаймні трьох загальномето- дологічних постулатів:

1. Об’єктивна обумовленість обраних методів дослідження його предметом. Саме предмет дослідження (тобто певна грань, бік, ас­пект об’єкта дослідження) «веде» за собою й дослідницький метод, визначає межі його застосовуваності і прийнятності. Наприклад, коли йдеться про можливості застосування математичних методів у правознавстві, то навряд чи можна не погодитися з таким твер­дженням, що перш ніж рахувати, треба визначити, а іцо ж, власне, слід рахувати; на останнє запитання не зможе дати відповідь жодна математична наука.

2. Необхідність встановлення єдиної істини, вірогідність якої мо­жна довести й перевірити за допомогою певних об’єктивних кри­теріїв. Не можна не бачити того, що у разі, коли поняття істинності розуміти як відповідність суспільствознавчих положень об’єктивним інтересам (потребам) окремих людей або окремих частин соціаль­но неоднорідного суспільства, тоді доведеться визнавати плюра­лізм істин: їх буде стільки, скільки існуватиме видів таких «част­кових», групових інтересів. Такий «плюралізм» став би своєрідним виявом агностицизму і виправданням будь-яких акцій, аби тільки вони відповідали чиїмось інтересам.

3. Спроможність дослідницького методу наближати до розкрит­тя соціальної сутності явищ, що вивчаються, а не призводити до приховування, затушовування її. Такою сутністю є здатність явища задовольняти інтереси певної частини соціально неоднорідного су­спільства (а інколи — і всього суспільства).

Очищення методології від ідеологічної заангажованості не означає її свободу від фактоло­гічної, логічної, а врешті-решт істинністної «дисципліни», свободу від звертання до такого визначального критерію правильності мето­дології, як реальні наслідки впровадження її результатів у суспіль­ну практику. Саме практика й визначає, якою ж має бути методо­логія. Водночас практика переконливо свідчить про неможливість існування методології соціального пізнання, абсолютно нейтраль­ної у соціально орієнтованому, соціально змістовому відношенні, тобто методології соціально дистильованої, «очищеної» від залеж­ності, від впливу з боку загального світогляду, переконань й устано­вок дослідника. А такий світогляд є конкретним продуктом певних соціальних і природних умов, обставин життя його носія або тієї частини суспільства, інтересам якої об’єктивно відповідають ре­зультати дослідження. Дотримання саме такої дисципліни — необ­хідна передумова евристичної ефективності методів юридичної науки.

Беручи до уваги сказане, методологію теорії держави і права слід визначити як складне утворення, що включає в себе цілу си­стему різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання і впливу на державно-правові явища.

Слід звернути увагу на одне дуже важливе питання. Нині дуже поширеним є уявлення про так звану деідеологізацію науки, полі­тики, конституції — взагалі суспільного життя. Все це негативно впливає і на підхід до проблеми методології. Без сумніву, слід рі­шуче відмежуватися від теоретичних концепцій, які пов’язували і пов’язують матеріалізм і діалектику з питанням класової боротьби, насильством як природним засобом історичного розвитку, усім тим, що було притаманним ортодоксальному більшовизму, який свого часу привів Україну до глибокої кризи. Але матеріалізм, матеріалі­стичний погляд на історію, діалектика як метод сприйняття дійс­ності аж ніяк не втратили наукової вартості, отож, першочергове завдання полягає в тому, щоб наші погляди на життя, реальні умо­ви розвитку держави і права будувалися не на волюнтаристських настановах, а на дійсно об’єктивному сприйнятті світу.

Оскільки методологія є вихідним у механізмі юридичного пізнан­ня, метод слід розглядати як її вихідну базисну категорію.

В юри­дичній і філософській літературі найбільш поширеним визначен­ням методу є вказівка на те, що це спосіб побудови і обґрунтування системи знань: сукупність прийомів і операцій практичного і тео­ретичного освоєння дійсності.

Методологічною основою теорії держави і права є об’єктивний матеріалізм філософська наука про найбільш загальні закони роз­витку об’єктивного світу, людського суспільства і мислення. Її ме­тодологія дозволяє проникнути за межі зовнішніх ознак явиш сус­пільного життя, побачити їх зв’язки, пізнати закони, яким вони під­порядковані. Саме в цьому полягає головне завдання методології.

Вчення про форми і методи теоретичного мислення історично розвивались у рамках філософії. Наукою про істину є діалектична логіка, яка не існує без матеріалістичної діалектики. Основні заса­ди діалектичної логіки:

а) всебічне охоплення предмета «в мисленні»;

б) розгляд предмета «в його розвитку'» шляхом аналізу всієї люд­ської практики з метою повного «визначення» предмета;

в) розуміння того, що абстрактної істини немає, істина завжди конкретна.

Будь-яка юридична наука, в тому числі й основна в цій галузі — теорія держави і права, повинна творчо використовувати категорії філософії. Категорії філософії виступають у якості основи наукової методології теорії держави і права. Методологічне і теоретичне зна­чення конкретних категорій велике. Це — «основа», «кістяк» знан­ня та інструмент нових наукових надбань. Ще чекають свого до­слідника такі категорії діалектики, як можливість і дійсність (при дослідженні, наприклад, проблеми суб’єктивного аспекту правопо­рушення), форма і зміст (при дослідженні проблем, що стосуються норми права, нормативно-правового акта тощо); сутність і явище, простір і час, ціле й частина та інші.

По-новому мають бути використані і закони діалектики (єдності й боротьби протиріч, переходу кількісних змін в якісні, заперечен­ня заперечення). Так, у юриспруденції увагу традиційно зосереджу­вали на боротьбі протилежностей, хоча діалектика передбачає та­кож їх єдність.

Наголос робили на майже обов’язковому революційному подо­ланні протиріч, в той час, як діалектика не заперечує, і ролі еволю­ційних процесів.

Перебільшувалось заперечення як таке, і навпаки — применшувалось або й ігнорувалось положення проте, що діалек­тичне заперечення передбачає і наступність, зв’язок нового зі ста­рим. Теорія держави і права, вивчаючи загальні закономірності ди­наміки державно-правових явищ, разом із тим розкриває тенденції та визначає прогнози розвитку держави і права, виробляючи і більш конкретні, практичні висновки і рекомендації. Потрібно тільки по­стійно пам’ятати, щоб рекомендації спирались не лише на загаль­ний зміст, але й на конкретний аналіз явищ дійсності.

Теорія держави і права в процесі пізнання державно-правових явищ використовує:

а) загальнонаукові методи (формально-логічний, соціологічний, системний, структурно-функціональний, історичний, статистичний, метод сходження від абстрактного до конкретного та ін.);

б) загальнологічні методи теоретичного аналізу (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, аналогія, моделювання);

в) специфічні наукові методи (техніко-юридичного аналізу, по­рівняльного правознавства, конкретизації та ін.).

Таким чином, методологія теорії держави і права за своєю струк­турою складна. Вона є внутрішньо організованою системою загаль­но-філософських і приватно-наукових принципів, прийомів, засобів пізнання державно-правової надбудови. Методологія постійно зміню­ється, збагачується задля більш глибокого вивчення предмета дослі­дження — держави і права, які перебувають у постійному розвитку.

На завершення слід зазначити, що розробка нових методів і ово­лодіння ними питання досить складне, але розвиток теорії держави і права в Україні слід починати саме із методології цієї науки.

1.3

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме 1.3 Методологія теорії держави і права.:

  1. Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с., 2014
  2. Теорія держави і права в тестових завданнях: навч. посіб­ник / Кол. авт.; за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. Дніп­ро: Дніпр, держ. ун-т внутр, справ,2018. 716 с., 2018
  3. 3. Система гражданского права как отрасли права - это внутреннее строение данной отрасли и права, единство входящих в нее взаимосвязанных подотраслей и институтов.
  4. ИСТОЧНИКИ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА.
  5. 44 Понятие и содержание права собственности
  6. 45 . Формы и виды права собственности
  7. 51 Защита права собственности и иных вещных прав
  8. 19. Понятие и виды объектов гражданского права.
  9. § 2. IloiisiiIie и виды форм защиты п охраны права и законного интереса
  10. 65 Понятие, объекты и субъекты патентного права. Условия патентноспособности.
  11. 62 Понятие, объекты и субъекты авторского права и смежных прав.
  12. 2. СПЕЦКУРС АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА И ЕГО ЗНАЧЕНИЕ В ПОДГОТОВКЕ СОТРУДНИКОВ ФСБ РОССИИ
  13. Лекция по истории государства и права РФ, 2017
  14. Тема: Субъекты административного права
  15. 1. Общественные отношения, регулируемые нормами гражданского права.
  16. Предпосылки права на предъявление иска. Допустимость исков к органам исполнительной власти
  17. Какимова М.Ш.. Основы теории государства и права: Учебник. - Астана: Фолиант,2007. - 256 стр., 2007
  18. 20 Вещи как объекты гражданского права.
  19. ИСТОРИЧЕСКИЕ ПРЕДПОСЫЛКИ ВОЗНИКНОВЕНИЯ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА.
  20. 52 Право собственности и иные вещные права на землю