<<
>>

Мета і функції юридичної відповідальності.

Дослідження загальної теорії юридичної відповідальності містить у собі дослідження її функцій, що визначаються метою (завдання­ми) даного правового інституту. З’ясування мети, а отже і функцій юридичної відповідальності, необхідне для глибокого розуміння суті цього правового інституту, а в кінцевому підсумку така необхід­ність обумовлена потребами більш ефективного використання та подальшого удосконалення законодавства щодо юридичної відпо­відальності.

Цілком зрозуміло, що мета та функції інституту юридичної від­повідальності є конкретними проявами загальної мети права і його окремих функцій.

Мета права полягає перш за все в правильному відображенні іс­нуючих суспільних відносин, тобто тих об’єктивних закономірнос­тей, яким вони підпорядковані. Право розвивається відповідно до розвитку суспільства.

Таким чином, мета права полягає в закріпленні певної поведінки всіх суб’єктів суспільного життя, що беруть участь у певних відно­синах.

Основна мета права визначає зміст його основних функцій (тоб­то найбільш важливих напрямків дії права).

Інститут юридичної відповідальності, безперечно, бере участь у реалізації охоронної та виховної функцій права. Його мету в загаль­ній формі можна визначити як охорону правопорядку.

Однак у юридичній літературі єдиної точки зору з цього приводу немає. Зокрема, в працях професорів І. Самощенка та М. Фаруш- кина обґрунтовується наявність двох цілей юридичної відповідаль­ності: захист правопорядку та виховання громадян, які в свою чер­ту «переплітаються» між собою і утворюють більш конкретну мету юридичної відповідальності — попередження правопорушення.

Інші науковці розрізняють такі види мети юридичної відповідаль­ності:

а) загальну превенцію правопорушення;

б) покарання правопорушника;

в) вплив на свідомість правопорушника;

г) моральну перебудову особи;

ґ) формування у людини, яка порушила норми права, установки на правомірну поведінку надалі;

д) виховний вплив на інших людей для запобігання правопору­шенням з їхнього боку.

Мета юридичної відповідальності в свою чергу визначає її функції.

Функції юридичної відповідальності — головні напрями юри­дичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з ме­тою захисту правопорядку і виховання суб’єктів права, які вчинили чи можуть вчинити правопорушення.

Функції юридичної відповідальності:

превентивна (запобіжна);

- виховна;

- репресивна (каральна); компенсаційна (поновлююча);

- сигналізаційна (інформативна) та ін.

Звичайно, коли законодавець формулює склад правопорушення и нормах юридичної відповідальності, він прагне ці правопорушення підвернути, попередити. Без сумніву, тут мова йде про превентив­ний державний примус, завдання якого полягає в переборенні мо- гивів протиправної поведінки у свідомості людей, якщо такі моти­ви існують. Не завжди мотив страху перед покаранням спроможний перебороти мотиви, які протистоять йому, але цілком очевидно, що для багатьох суб’єктів він стає вирішальним та утримує їх від пра­вопорушень.

Отже, можна зробити висновок, що інститут юридичної відпові­дальності перш за все здійснює функцію загального попередження правопорушень. 1 саме завдяки цьому інститут права бере участь в охороні правопорядку, в реалізації охоронної функції права.

Факти правопорушення спонукають інститут відповідальності до активної дії, приводячи в рух відповідну норму відповідальності. А це означає, що безпосередня мета цього інституту у випадку скоєння правопорушення полягає в покаранні правопорушника. Тому і без­посередньою функцією інституту, який розглядається, є функція каральна.

Кінцева мета (ціль) Інституту юридичної відповідальності — це ліквідація правопорушень у державі. І вона не може бути досягну­то тільки з остраху, оскільки правовий порядок у державі, який ба­зується на страху перед покаранням, ніколи не може стати стійким, стабільним та надійним. Запорукою істинного правопорядку може бути тільки єдність об’єктивно правомірної поведінки всіх членів суспільства з їх глибокою внутрішньою повагою до права, з потре­бою людей дотримуватись приписів юридичних норм, що виража­ють суспільно корисні інтереси.

22.4 Основи юридичної відповідальності відповідно до консти­туції України.

Велику увагу в Конституції приділено питанням, що регулюють підстави і порядок притягнення до юридичної відповідальності, а також порядок виконання накладених стягнень. Цей порядок чітко описано в її нормах, а хід його виконання особливим чином кон­тролюють суспільство і держава за допомогою спеціальних право­вих інститутів — суду, прокуратури, міліції, адвокатури. Наприк­лад, Конституція України містить декілька положень про відпові­дальність особи, які мають принциповий характер. Щоправда, слід пам’ятати, що ці норми стосуються лише індивіда (людини і гро­мадянина). Питання відповідальності юридичних осіб Конституція України прямо не зачіпає.

Однією з найголовніших конституційних норм щодо відповіда­льності є ст. 61 Основного Закону, яка закріплює особистий харак­тер відповідальності та заборону двічі притягати до відповідально­сті одного виду за одне й те саме правопорушення.

Особистий характер відповідальності означає, що особа відпо­відає лише за власну поведінку, на неї не може бути покладена від­повідальність за дії інших осіб і, аналогічно, інші особи не повинні відповідати за її вчинки. Однак батьки можуть нести відповідаль­ність у разі вчинення їхніми неповнолітніми дітьми протиправних дій не за самі ці дії, а за нехтування своїми обов’язками щодо ви­ховання дітей та контролю за їхньою поведінкою.

Заборона притягати двічі до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення означає, зокрема, що ніхто не може бути двічі покараний за один і той самий злочин (лат. «.non bis in idem»). Проте допускається притягнення за одне правопорушення до кіль­кох різних видів відповідальності. Наприклад, водій, який через свою неуважність порушив правила дорожнього руху і пошкодив інший автомобіль, у разі відсутності в нього страхування буде змушений відшкодовувати власнику пошкодженого транспорту вартість ремон­ту (цивільно-правова відповідальність). За це саме порушення він мо­же бути позбавлений прав водія на певний термін (адміністративна відповідальність).

У ст. 62 Конституції України викладено фундаментальний принцип кримінальної відповідальності, який діє в усіх цивілізованих краї­нах і має назву «презумпція невинуватості». Цей принцип полягає у наступному: особа, попри всі підозри, які виникають щодо неї, вважається невинною у вчиненні злочину, поки відповідні державні органи не доведуть її вину передсудом, а суд, визнавши вину дове­деною, не винесе цій особі обвинувального вироку. Обов’язок до­водити вину лежить на державних органах, особа має право, але не зобов’язана доводити свою невинність. Недоведення вини особи у вчиненні злочину прирівнюється до доведення її невинності, і лю­дина у цьому разі вважається цілком реабілітованою, очищеною від висунутого проти неї обвинувачення. Обвинувачення не може бу­дуватися на припущеннях, непрямих доказах, а всі сумніви, що ви­никають у слідчого, прокурора чи суду і які у процесі розслідуван­ня чи судового розгляду не вдається усунути, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.

Виходячи з пріоритету загальнолюдських моральних цінностей пе­ред інтересами боротьби зі злочинністю, Конституція України (ст. 63) встановлює, що особа може відмовитися давати свідчення (пояс­нення) щодо себе, своїх близьких родичів чи членів сім ’ї. Це означає, що за таку відмову людина не буде нести відповідальність.

Ст. 58 Конституції України встановлює ще одне важливе прави­ло — відповідальність за правопорушення має базуватися виключ­но на законі. Ніхто не може нести відповідальність за дію чи безді­яльність, які в момент їх вчинення не були передбачені тим чи ін­шим законом як правопорушення.

Конституція України містить і декілька положень, які стосуються особливостей окремих видів відповідальності. Зокрема, конфіскація майна громадянина може застосовуватися лише судом і тільки на основі положень закону (ст. 41). Особи, засуджені супом по будь- якого покарання, залишаються громадянами й користуються всіма правами людини за винятком тих обмежень, що визначені законом і встановлені вироком суду (ст.

63).

Декілька норм Основного Закону встановлюють окремі вимоги щодо процедури притягнення особи до відповідальності. Зокрема, утримання громадянина під вартою після його затримання за підо­зрою у вчиненні злочину може тривати не більше як 72 години, після чого подальше ув’язнення можливе лише за рішенням суду. Тривале утримання людини в ув’язненні за обвинуваченням у вчи­ненні злочину (арешт) може здійснюватися лише на основі закону та за мотивованим рішенням суду (ст. 29). Так само за рішенням суду має здійснюватися проникнення до житла для проведення там обшуку, огляду, інших дій, які проводяться підчас попереднього розслідування (ст. ЗО). Слід нагадати, що протягом кількох років після прийняття Конституції України зберігався порядок, за яким санкцію на арешт давав прокурор.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний мас право на захист (ст. 63), що означає: у разі відсутності в особи коштів на оплату за­хисника праця адвоката має бути оплачена державою.

У разі скасування вироку як неправосудного і виправдання засу­дженої людини їй мас бути відшкодована матеріальна і моральна шкода, яка виникла внаслідок безпідставного засудження (ст. 62).

Як бачимо, в суспільстві і, передусім у його керівних структурах, має утвердитися новий підхід до судової влади, яка повинна роз­глядатися крізь призму поняття про демократичну правову держа­ву. Ця філософія сприятиме опрацюванню правничої доктрини, яка ґрунтуватиметься па принципах:

- первинності прав людини щодо прав держави;

- первинності обов’язків держави щодо обов’язків людини;

- верховенства закону у діяльності посадових осіб;

- створення умов для реалізації конституційних прав громадян.

Лише прийняття такої доктрини дасть змогу розробити законо­давство демократичної держави і ліквідувати хаотичність у законо­творчій діяльності, в тому числі у тій ділянці, яка стосується при­роди юридичної відповідальності.

22.5

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с.. 2014

Еще по теме Мета і функції юридичної відповідальності.:

  1. Загальна теорія держави і права: підручник І Мурашин О. Г. — К.: Університет «Україна»,2014. — 561 с., 2014
  2. Тема: ПРОИЗВОДСТВО В СУДЕ КАССАЦИОННОЙ ИНСТАНЦИИ
  3. О понятии финансового опциона
  4. § 2. Понятие и функции нотариата
  5. ГРИБОВСКАЯ Наталья Юрьевна. ЛЕКСИКА ТВЕРСКИХ ГОВОРОВ, ХАРАКТЕРИЗУЮЩАЯ ЧЕЛОВЕКА (СЕМАНТИКО-МОТИВАЦИОННЫЙ АСПЕКТ). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук. Тверь - 2019, 2019
  6. 26. Возникновение гражданских правоотношений не предусмотренных в ГК
  7. П.2 Частотная зависимость условий существования объемных и эванес­центных волн TM- (ТЕ-) типа и соответствующих типов сечений ПВВ в коллинеарной фазе скомпенсированого ЛО АФМ с ЦАС. Полярная MOK
  8. 59 ВИДЫ И ФОРМЫ ДОГОВОРА.
  9. Микрополе «Речевая деятельность»
  10. Логика : практикум / Е. П. Пьяных. - Екатеринбург : УрГУПС,2019. - 78, [2] с., 2019
  11. Определение предела прочности при сжатии и при изгибе спеченных заготовок