Класифікація правових систем.

Історично в кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, зако­нодавства; юрисдикційні органи, сформувались особливий правовий менталітет, правова культура. Правова своєрідність країн дозволяє казати про їх самобутність, специфіку і про те, що кожна з них утво­рює свою правову систему — сукупність всіх правових явиш (норм, установ, відносин, правосвідомості), що існують у конкретній країні (правова система у вузькому розумінні).

Правова сім’я — широка сукупність національних правових си­стем у межах одного типу права, що об’єднані спільністю історич­ного формування, структури джерсі, провідних галузей та правових інститутів, юридичної культури та мислення, а також практикою пра- возастосування. Групування величезної різноманітності правових сис­тем у певні правові сім’ї створює зручності для наукового дослі­дження, порівняння і глибокого розуміння кожної з них.

Існує декілька критеріїв об’єднання, класифікації правових сис­тем різних держав.

1. Спільність генезису (виникнення і подальшого розвитку). Інак­ше кажучи, системи зв’язані між собою історично, мають загальні дер­жавно-правові корені (засновані на одних і тих принципах, нормах).

2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Мова йде про зовнішні форми права, про те, де і як фіксу­ються його норми (в нормативних актах, договорах, судових рішен­нях, звичаях), про їх роль, значення, співвідношення.

3. Структурна єдність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім’ю, повинні володіти схожістю структур­ної побудови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це зна­ходить своє вираження на рівні побудови норми права, її елемен­тів, а також на рівні побудови великих блоків нормативного мате­ріалу (галузей, підгалузей).

4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин. В одних країнах це ідеї свободи суб’єктів, їх формальної рівності, об’єктивності правосуддя тощо, в інших — теологічні, релігійні за­сади (наприклад, мусульманські країни), у третіх — соціалістичні, націонал-соціалістичні ідеї та ін.

5. Єдність правничої термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладу і систематизації норм права. Споріднені у правовому відношенні країни, як правило, використо­вують тотожні за своїм значенням терміни, що пояснюється єдністю їх виникнення. З цієї причини законодавці країн, які входять в одну правову сім’ю, при опрацюванні правових текстів застосовують од­накові юридичні конструкції, засоби побудови нормативного мате­ріалу, його впорядкування, систематизації.

З урахуванням всіх обставин у науці виділяють наступні основ­ні види правових сімей:

Романо-германську, англосаксонську, соціалістичну, релігійні та сім'ї традиційного і звичаєвого права.

Існують й інші підстави для класифікації правових систем і від­повідні ним [руни правових систем:

трихотомічна — полягає втому, що три правові сім’ї (романо- германська, англосаксонська і соціалістична) протиставлені одна од­ній і є панівними, інші правові сім’ї (релігійні і традиційні) прими­кають до панівних. В основі грихотомічної класифікації лежать ідеологічний і техніко-юридичний критерії поділу;

стильова — враховує кілька правових явищ, що характеризу­ють «стиль права». До таких правових явищ відносять: виникнення та еволюцію правової системи, природу джерел права, правові ін­ститути, особливості правової думки, певні ідеологічні фактори. За 511

такими критеріями виділяють романську, германську, скандинавсь­ку, англійську, американську, соціалістичну, ісламську, індуську та інші правові системи;

багатофакторна —побудована на основі трьох взаємопов’яза­них критеріїв: історичний генезис правових систем, система історич­ного права, структура правової системи. На цій основі виділяють: романо-германську правову сім’ю; правову сім’ю загального англій­ського права; скандинавську правову сім’ю; латиноамериканську, мусульманську, індуську, далекосхідну, правові сім’ї Африки й Ма­дагаскару та ін.

Вітчизняне правознавство традиційно використовує для групу­вання правових сімей національно-історичні, техніко-юридичні та конкретно-географічні критерії класифікації.

26.3